<<
>>

Тема 9 Регіональна економічна політика

Програмна анотація

1. Мета та головні аспекти регіональної політики держави.

2. Об’єкти державної регіональної політики.

3. Удосконалення регіональної структури економіки.

4. Соціально-економічний комплекс регіону як система.

5. Форми державного регулювання економічного та соціального розвитку.

6. Використання фінансових ресурсів регіону. Бюджетні субсидії, дотації, субвенції.

7. Вільні економічні зони.

8. Соціальна й екологічна політика в регіоні.

*Мета та головні аспекти регіональної політики держави

Регіон – це частина території країни, на якій функціонує сформований комплекс галузей виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури.

Кожен регіон характеризується: специфічними природно-географічними, історико-демографічними, політико-адміністративними особливостями.

Головна мета державного регулювання розвитку регіонів – забезпечити найповніше використання їхнього ресурсного потенціалу шляхом оптимального поєднання інтересів держави і кожного регіону.

Стратегічна мета економіки України – гарантувати стабільність розвитку на базі створення високоефективної соціально орієнтованої економіки усіх регіоні, яка забезпечить високий рівень життя населення, мотивацію до трудової і підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві.

Економічний напрям є найважливішим серед цих напрямів. Завданням регіональної політики держави тут є забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням наявних трудових ресурсів, науково-технічного потенціалу та можливостей їхнього ефективного використання.

Соціальний напрям означає, що держава сприятиме прискореному розвитку соціальної та виробничої інфраструктури в тих регіонах, у яких низький рівень соціального забезпечення (передусім у сільській місцевості).

Демографічний напрям державної регіональної політики повинен стимулювати якісні зміни демографічної і соціальної структури населення, створювати умови для зменшення смертності та зростання народжуваності, оздоровлення населення тощо.

Екологічний напрям охоплює регулювання природногосподарської збалансованості в регіонах і створення сприятливих умов для життєдіяльності населення, раціональне використання рекреаційних ресурсів та ін.

Поселенський напрям регіональної політики спрямований на формування раціональної системи розселення, збереження заселеності сільської місцевості, зростання ролі у поселенських структурах сільських населених пунктів, селищ міського типу та малих міст, стримування розвитку великих міст та ін.

Науково-технічний аспект регіональної політики повинен забезпечувати таке: розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень, раціональне ресурсоспоживання і природокористування; розробку, освоєння та широке використання принципово нових конкурентоспроможних машин, технологій і матеріалів; розробку технології ефективного використання енергоносіїв; сприяння зменшенню залежності від імпорту тощо.

Регіональна політика держави – це сукупність економічних, правових, організаційно-управлінських рішень, спрямованих на гармонійне поєднання інтересів держави й окремих регіонів, створення сприятливих економічних та правових засад для раціонального використання місцевих ресурсів і виробничого потенціалу. *Об’єкти державної регіональної політики

Що стосується макроекономічних та регіональних пропорцій, то їх регулюють за допомогою єдиної грошово-кредитної політики, системи податків, податкових пільг та фінансових санкцій, системи регулювання цін та соціального захисту населення, бюджетного планування, розробка науково-технічних та інвестиційних програм.

Об’єкт державної регіональної політики (в умовах ринкової системи) – економіка регіону як економічно-господарська система, є більш складним утворенням ніж галузь. Якщо галузь – це сукупність підприємств і виробництв, то регіон у розпорядженні має складний господарський комплекс, що складається з різних галузей, господарств, підрозділів, організацій та установ.

Як самостійний об’єкт, регіон має також і спільні системи управління, фінансування і кредитування, задоволення соціальних потреб населення, охорони здоров’я, зон відпочинку. Цілісність регіону виявляється також у пайовій участі господарських суб’єктів у будівництві житла, культурно-побутових об’єктів, підвищенні професійного рівня зайнятого населення.

Державна регіональна політика передбачає таке:

¨ визначення стратегії економічного зростання, цілей та пріоритетів розвитку господарського комплексу;

¨ розробка законодавчих актів;

¨ розробка національних програм щодо найважливіших глобальних пріоритетних для країни проблем;

¨ проведення в життя єдиної технічної структурної та інвестиційної політики;

¨ підтримання загальної збалансованості економіки;

¨ усунення монопольного становища окремих виробників;

¨ стимулювання конкуренції;

¨ регулювання економічних проблем, які не вирішує самостійно ринковий механізм;

¨ участь у міжнародному та внутрішньодержавному територіальному розподілі праці.

На рівні регіону державна політика – це, насамперед, вибір пріоритетів та обґрунтування стратегій довготермінових та поточних прогнозів соціально-економічного розвитку, формування бюджету області, координація роботи місцевих органів влади у процесі вирішення міжрегіональних питань.

Регіональні органи повинні забезпечувати:

1) комплексний і збалансований соціально-економічний розвиток регіонів;

2) створення всебічного ринкового середовища;

3) проведення приватизації майна агропромислового комплексу та аграрної (особливо земельної) реформи;

4) розвиток регіональної, соціальної та і виробничої інфраструктури;

5) формування товарного і фінансового ринків;

6) ринок праці.

*Удосконалення регіональної структури економіки

Головні напрями регіональної політики передбачають, насамперед, створення ефективних регіональних структур економіки.

Основний наголос у “Програмі” зроблено на структурну перебудову старих промислових центрів, заохочення розвитку регіону з експортними та імпортозамінними потенціалами; створення спеціальних (вільних) економічних зон. Структурна перебудова дасть змогу поступово усунути диспропорції між регіонами, стабілізувати виробництво, особливо сільськогосподарське, забезпечити єдині соціальні стандарти для населення.
Регіон Особливості структурної перебудови
Донецький Придніпровський Пріоритетними будуть паливно-енергетична, чорна і кольорова металургія, хімічна, автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке машинобудування. Значну увагу приділятимуть конверсії оборонних підприємств, заходам щодо забезпечення зайнятості населення, поліпшенню екологічної ситуації.
Східний Структурна перебудова спрямована на переоснащення та підвищення ефективності роботи підприємств тракторного та сільськогосподарського машинобудування, електронної, авто-мобільної, електротехнічної, харчової промисловості. Тут збільшуватимуться обсяги видобутку газу, нафти та продуктів їх переробки.
Центральний На першому місці прискорений розвиток агропромислового комплексу, сфера послуг, харчова та легка промисловості, а також галузі авіабудування, машинобудування, радіотехніки та електроніки.
Поліський Зберігатиметься спеціалізація за такими напрямами, як машино-будування, видобуток і переробка мінералів, приладобудування, легка та харчова промисловість. Особливу увагу приділятимуть вирощуванню районованих культур та їхній переробці.
Подільський Частину підприємств потрібно перепрофілювати на випуск техніки для агропромислового комплексу, медичних препаратів, товарів широкого вжитку. Головними тут будуть енергетика, електронна і харчова промисловість.
Карпатський Структурна перебудова орієнтована на розвиток сільськогоспо-дарського та автомобільного машинобудування, сучасних електроніки та електротехніки.
Передбачена масштабна рекон-струкція хімічних та нафтохімічних виробництв, інтенсифікація лісового господарства, легкої і харчової промисловості. Формуватиметься високорозвинутий рекреаційно-туристичний комплекс загальнодержавного та міжнародного значення.
Причорномор’я Пріоритети віддано розвитку морегосподарського комплексу – суднобудування та судноремонту, рибного та портового господарств, машинобудування для АПК, освоєнню нафто-газових родовищ шельфової зони Чорного моря.
Дніпропетровська Запорізька області Особливе місце посідають важка індустрія та харчова промисло-вість, що мають непогану інвестиційну привабливість і вдало доповнюють металургійну інфраструктуру, де створені холдінги (завод ім. Петровського, “Криворожсталь”), морські порти на Азовському узбережжі, які виконують головні експортні перевезення метело-продукції, такі підприємства, як “Дніпроспецсталь”, “АвтоЗАЗ”.
Донецька

Луганська

області

Окрім вугільних підприємств, широко представлена кольорова металургія, великі хімічні виробництва, машинобудування, легка промисловість, інвестиційна привабливість району, незалежно від галузі, зумовлена урядовою політикою реформування вугільної промисловості і створення у регіоні великої кількості вільних економічних зон.
*Соціально-економічний комплекс регіону як система

Соціально-економічний комплекс регіону – це всі підприємства та відомства, які розміщені на його території. В умовах переходу до ринкових відносин та розширення економічної самостійності регіонів формуються умови для їхньої співпраці, чому повинні сприяти регіональні органи управління. Йдеться, насамперед, про координацію видів діяльності з облаштуванням території, активного створення ринкового середовища, координації планів підприємств із програмою розвитку регіону. Регіони повинні активно вести приватизацію.

Головною складовою соціально-економічного розвитку регіонів є соціальна інфраструктура.

Вона охоплює об’єкти, установи й організації регіону, які, забезпечуючи її населення різними видами послуг, створюють передумови для життєдіяльності комплексу в цілому.

Соціальна інфраструктура регіону – це взаємопов’язані галузі економіки, що забезпечують потреби населення в обміні, розподілі й споживанні матеріальних та духовних благ за місцем проживання.

Не менш важливою є участь регіональних органів управління у формуванні широко розгалуженої ринкової інфраструктури, яка забезпечує ефективне функціонування та розвиток підприємств. Йдеться про мережу аудиторських і лізингових фірм, довірчих товариств, страхових компаній, потужну систему комерційних банків, товарних і фондових бірж.

Важливу роль у зміцненні й розширенні соціально-економічного комплексу регіону як системи відіграють внутрішні джерела нагромадження, ефективне використання місцевих ресурсів, можливостей міжобласної кооперації, посилення зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

*Форми державного регулювання економічного та соціального розвитку регіонів

Державне регулювання регіональної економіки треба скерувати, насамперед, на комплексне вирішення соціально-економічних проблем, специфічних для кожного регіону. Потрібно посилити міжгалузеву виробничу координацію всередині територіально-виробничих комплексів, забезпечити повноту їхніх енерговиробничих циклів. Хоча регіональні органи управління інших країн цих питань не вирішують, у нинішній перехідній економіці України це стало об’єктивною потребою.

Потреби, які вирішують на регіональному рівні:

¨ Забезпечення потреб населення продовольчими та непродовольчими товарами широкого вжитку.

¨ Боротьба з безробіттям та забезпечення раціональної зайнятості.

¨ Охорона довкілля.

¨ Збереження і відновлення природних ресурсів.

¨ Підтримка стабільного рівня цінна товари першої потреби.

¨ Забезпечення нормальної екологічної обстановки, правопорядку, законності.

Незалежно від форми власності, яка переважає в господарському комплексі, регулювальну діяльність держави реалізують через такі функції:

1. Планування (індикативне, стратегічне)

2. Організацію

3. Регулювання

4. Облік

5. Контроль

Важливе місце в системі державного регулювання розвитку регіонів належить регіональному плануванню, однією із форм якого є індикативне планування.

Індикативне планування передбачає:

¨ Підготовку макроекономічних планів-прогнозів, де визначені головні орієнтири і кінцеві цілі розвитку галузей економіки регіону.

¨ Формування рішень, які впливають на структуру господарства шляхом розподілу централізованих інвестицій.

¨ Розміщення державних і регіональних замовлень.

¨ Розробку програм припинення функціонування неефективних галузей і виробництв.

¨ Врегулювання соціальних проблем.

Індикативний план повинен узгоджувати пріоритети розвитку науки і технологій із сучасними і перспективними загальнонаціональними цілями розвитку країни з урахуванням світових тенденцій, ресурсних можливостей, соціальних та культурних традицій України.

Перехідні та стратегічні цілі науково-технічного розвитку передбачає таке:

¨ Підвищення рівня конкурентоспроможності виробництва шляхом використання сучасних технологій, кваліфікованої робочої сили.

¨ Залучення капіталовкладень у реконструкцію.

¨ Стимулювання потреб виробництва в інноваційній діяльності, сприяння розвитку малого бізнесу.

¨ Захист ринку шляхом забезпечення державних замовлень, використання системи непрямих заходів захисту споживачів.

¨ Сприяння розвитку експорта, використання експортного потенціалу як головного регулятора національного платіжного балансу.

¨ Поглиблення інтеграції в загальноєвропейський науково-технологічний простір, розширення співробітництва з зарубіжними країнами на двосторонній основі.

Методи прогнозування економічних показників у процесі формування індикативного плану регіону:

¨ Метод екстраполяцій, за допомогою якого на перспективу поширюється тенденція розвитку економіки в минулому.

¨ Метод статистичних залежностей, на підставі якого плановий чи прогнозований показник визначають як залежну змінну величину від незалежних чинників, що її формують.

¨ Методи виробничих функцій, що описують статистичну залежність результатів виробництва від витрат живої чи уречевленої праці з урахуванням впливу на них науково-технічного прогресу.

¨ Експертний метод, за яким інформаційний масив даних для прогнозу формують шляхом заповнення експертами таблиць і анкет, що відображають ставлення експертів до можливостей розвитку того чи іншого напряму науково-технічного прогресу.

¨ Аналогові та пошукові методи, які передбачають використання досвіду інших країн у галузі розвитку найефективніших напрямів науково-технічних розробок.

¨ Методи оптимального моделювання, за допомогою яких вирішують завдання пошуку максимально можливого рівня прогнозного показника за наявності певних соціально-економічних обмежень для його досягнення в прогнозованому періоді.

Показники та табличні матеріали, які розробляють під час складання індикативних планів:

1. Перелік головних інноваційних пріоритетів, що характерні для регіону, кількість, питома вага у агальному обсязі.

2. Приріст або питома вага ВВП за рахунок інвестиційних пріоритетів регіону, %.

3. Приріст продуктивності праці завдяки використанню інноваційних пріоритетів регіону, грн./тис. працівників, %.

4. Зниження собівартості продукції регіону за рахунок НТП та використання інноваційних пріоритетів.

5. Додаткова кількість робочих місць у господарстві регіону, кількість місць.

6. Кількість робочої сили, яка вивільняється в регіоні внаслідок інтенсифікації інноваційних пріоритетів регіону, осіб.

7. Очікуваний економічний ефект від використання визначених інноваційних пріоритетів.

*Використання фінансових ресурсів регіону. Бюджетні субсидії, дотації, субвенції

Фінансові ресурси регіону використовують насамперед за допомогою економічного механізму управління господарською діяльністю, мотиваційних стимулів до виконання інвестиційних проектів, інтересів територіальних органів влади у реалізації конкретних державних програм тощо.

Головним призначенням видатків місцевих бюджетів є:

¨ Забезпечення функціонування та розвитку підприємств, об’єктів, установ соціально-побутової та культурної сфери (шкіл, дитячих садків, бібліотек, лікарень тощо).

¨ Підтримка функціонування і розвитку підприємств житлово- комунального господарства (утримання житлового фонду, прибирання вулиць тощо).

¨ Забезпечення виконання функцій державного управління, охорони громадського порядку.

¨ Розвиток підприємств комунальної власності.

¨ Виконання функцій соціального забезпечення населення.

¨ Субсидіювання бюджетів місцевих рад та ін.

Кошти, одержані на розвиток регіону, треба витрачати на засадах внутрішньорегіональної, внутрішньообласної концентрації зусиль з метою досягнення найвищої ефективності витрат. Витрачання коштів, призначених на розвиток регіону, повинно бути сконцентровано на об’єктах і в місцях, що мають найвищий потенціал майбутнього економічного зростання.

Місцеві бюджети повинні бути достатніми для виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб.

Субсидії загального призначення (дотації) надають для покриття дефіциту місцевих бюджетів. Вони забезпечують місцевим органам управління деяку свободу у використанні засобів, містять меншу кількість регулівних та обмежувальних вказівок щодо використання ресурсів.

Субсидії цільового призначення надають місцевим органам управління для фінансування певних програм чи проектів, які вони виконують з власної ініціативи, схваленої центром, чи за вказівкою центрального уряду. Їх називають субвенціями. Субвенції накладають серйозні обмеження на бюджетну ініціативу та фінансову політику місцевих органів управління. Їх скеровують на утримання поліції, виправних колоній, будівництво доріг, будівель шкільного та медичного призначення. Райони, які потребують субсидій, визначають за певними критеріями, наприклад, за рівнем безробіття. *Вільні економічні зони

Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) об’єктивно зумовлене процесом територіального поділу праці, невпинним розвитком зовнішньоекономічних зв’язків. Відбувається формування місць налагодження міждержавних торгових контактів у морських і річкових портах, пунктах перетину транспортних шляхів, залізничних вузлах, аеропортах.

Метою створення ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, освоєння і впровадження у виробництво прогресивних технологій, нарощення виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом.

У міжнародній практиці налічується понад 20 різновидів ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу – транзитні, митні, експортні, банківські, туристичні та ін.

Перші підходи до створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні були передбачені законодавством ще у 1992р. Однак цей напрям економічних реформацій на думку вчених, не одержав належного розвитку.

У СЕЗ для інвестицій створені певні пільгові умови і правова стабільність на визначений термін. На таких засадах об’єкти СЕЗ стають привабливими і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора.

Успішні організація і розвиток ВЕЗ неможливі без прийняття відповідної системи законів і нормативних актів. Її ядром і основою покликаний бути загальний закон про вільні економічні зони, якій чітко регламентує головні цілі, завдання, принципи їх створення, права і відповідальність всіх зацікавлених сторін, комплекс преференцій, порядок створення і ліквідації.

Під час розробки програм або пакетів документів ВЕЗ головну увагу треба зосереджувати на виборі пріоритетних товаро-виробничих напрямів: на випуску продукції із закінченим технологічним циклом; на впровадженні ресурсо- і енергозбережних технологій, організації глибокої сільськогосподарської сировини.

Прикладом таких підходів може бути робота Львівської облдержадміністрації з підготовки Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону в якій передбачено створення спеціальних економічних зон “Яворів”, “Жовква”, “Трускавець”. *Соціальна й екологічна політика в регіоні

У перехідний до ринкових відносин період особливу увагу в регіонах треба приділяти соціальній політиці, оскільки соціальні питання в умовах ринкової економіки, як звичайно, поза увагою підприємців.

В країнах з розвинутою ринковою економікою вже сформувались достатньо ефективні механізми вирішення соціальних (та екологічних) проблем, які опинились поза сферою впливу ринкового механізму. Головні з них доцільно взяти на озброєння й нашим регіональним органам управління.

1) Надання громадянам послуг колективного користування: оборона, охорона громадського порядку, національні шляхи сполучення та енергетичні системи, системи медичного обслуговування та освіти, фундаментальні дослідження тощо.

2) Механізм регулювання соціальних (позаринкових) процесів, який забезпечує усунення, пом’якшення, компенсацію негативних соціальних явищ, що виникають у процесі функціонування ринкової економіки: безробіття, значна різниця у доходах громадян.

3) Механізм регулювання екологічних (позаринкових) процесів – механізми забезпечення ліквідації, локалізації, зменшення впливу негативних екологічних явищ та процесів, екологонебезпечної промислової та аграрної діяльності, екологонебезпечних наслідків минулої діяльності тощо, а також компенсації за завдану ними шкоду.

Ці механізми працюють у чітко окресленому правовому полі, мають надійні адміністративні й економічні важелі регулювання.

З метою зменшити забруднення довкілля держава застосовує два важливі види регулювання:

¨ З одного боку, ті, за яких рівень забруднення контрольований, а фірмам заборонено перевищувати деякий критичний рівень забруднення.

¨ З іншого, ті, за яких держава регулює виробничий процес, (відомі як регулювання ресурсів).

Україна має багато власних напрацювань у галузі екологічного права, які ще невідомі в інших країнах. Серед них – Закон про охорону атмосферного повітря, у якому йдеться про оплату за використання повітря у промислових потребах.

Регіональна екологічна політика потребує проведення у всіх регіонах України інвентаризації джерел забруднення довкілля та екологонебезпечних об’єктів з метою обґрунтування пріоритетів першочергової реалізації державних та регіональних екологічних програм; визначення на території України зон екологічного лиха; проведення організаційних змін у системі управління охороною навколишнього середовища шляхом розширення прав і відповідальності місцевих органів влади з посиленням координації діяльності центральних міністерств і відомств у сфері охорони природи.

Україна – морська держава. У процесі розробки та реалізації нової стратегії стійкого соціально-економічного та екологічного розвитку приморських регіонів України приблизний перелік пріоритетів може бути такий:

ü Розвиток природоохоронного та природного відтворювального комплексів;

ü Розвиток марікультури та аквакультури в цілому;

ü Розвиток курортно-рекреаційного господарства;

ü Розвиток екологічно безпечного агропромислового комплексу;

ü Розвиток морської торгівлі та екологічно безпечних морських перевезень (торговельний флот та порти);

ü Розвиток екологізованого суднобудівництва та судноремонту;

ü Розвиток точного машинобудування та наукомістких технологій які сприяють забезпеченню екологізації приморських регіонів.

Названі вище пріоритети в соціально-економічному розвитку приморських регіонів України не можна буде реалізувати, якщо до переліку пріоритетів не потраплять культура та наука, без яких нова стратегія розвитку може зазнати поразки.

Державне регулювання природоохоронної діяльності повинно полягати у контролі за стандартами і нормативами регулювання діяльності промислових виробництв, у доцільності споживання природних ресурсів (особливо невідновлюваних).

Одним з найважливіших напрямів є максимальне використання вторинних ресурсів і відходів виробництва, що потребує комплексного дослідження і контролю за функціонуванням виробництв кожної галузі, оскільки вони технологічно пов’язані між собою.

Кінцевим результатом екологізації суспільного розвитку повинно бути досягнення прийнятого рівня техногенно-екологічної безпеки населення і природного середовища.

Для цього треба використовувати підойми і напрями регулювання соціально-економічного. Контрольні питання

1. В чому полягає головна мета державного регулювання розвитку регіонів?

2. Охарактеризуйте основні напрями регіональної політики.

3. Визначте особливості структурної перебудови економіки Придніпров-ського регіону.

4. Що таке соціальна інфраструктура регіону.

5. Назвіть основні відділи та управління секретаріату обласної адміністрації.

6. Що таке субвенції ?

Література

1. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – К.: Атіка, Ельга – Н, 2000. – С. 473-544.

2. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 240-255.

3. Стігліц Д.Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – С. 765-770, 776-789, 751-759.

4. Михасюк І.Р., Порубко Я.О., Яцура В.В. Основи регулювання економічного і соціального розвитку регіонів. Навч. посібник. – К.: 1995.

5. Макаров В.Л. Хозяйственные основы местного самоуправления. – У зб.: Переходная экономика: теория, методология, политика. Сборник научных трудов. – Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 524-551.

6. Антонов В.В. Стратегія розвитку області як фактор економічного зростання. – У зб.: Переходная экономика: теория, методология, политика. – Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 551-556.

7. Зайцева Л.М., Двоєносенко С.І. Децентралізація управління формуванням регіональних соціально-економічних систем. – У зб.: Переходная экономика: теория, методология, политика. – Днепропетровск: Наука и образование, 2003. – С. 556-560.

<< | >>
Источник: Завгородня О.О., Лебедєва В.К., Летуча О.В. та ін.. Державне регулювання економіки. Частина ІІ: Опорний конспект лекцій. – Дніпропетровськ: НМетАУ,2004. – 65 с.. 2004

Еще по теме Тема 9 Регіональна економічна політика:

  1. Тема 2.3. Регіональна економічна політика
  2. 9.1. Регіональна економічна політика, її сутність і завдання
  3. 9.1. Регіональна економічна політика, її сутність і завдання. 9.2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. 9.3. Державне регулювання соціально-еконо­мічного розвитку регіонів. 9.4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіонів
  4. Тема 2. Державна регіональна фінансова політика
  5. 5.1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання. 5.2. Необхідність і сутність науково-технічної політики. 5.3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики. 5.4. Концепція державної інноваційної політики. 5.5. Орга­нізаційно-економічний механізм державного регулювання інноваційної діяльності
  6. Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави
  7. 14.10.1. Програма економічного й соціального розвитку регіону як форма регіонального планування
  8. 3.1. Меркантилізм як економічна політика європейських держав у XV – XVIII ст.
  9. 1.2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  10. Тема 2.5. Соціальна політика
  11. Тема 11 Соціальна політика
  12. Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
  13. Тема 1. 5. Науково-технічна й інноваційна політика
  14. Фінансова політика як складова економічної політики держави
  15. 82. Сутність і мета економічного зростання. Модель економічного зростання Харрода-Домара як неокейнсіанський варіант моделювання економічного розвитку.
  16. Тема 3. Історія державної політики щодо аграрного сектора в Україні
  17. Тема 3 Фінансова політика
  18. Тема 4 Товарна політика комерційного банку та ціноутворення на банківські послуги.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -