<<
>>

Тема 12 Державне регулювання природоохоронної діяльності

Програмна анотація

1. Сутність державного регулювання природоохоронної діяльності.

2. Державне екологічне регулювання.

3. Державне управління природоохоронної діяльності.

*Сутність державного регулювання природоохоронної діяльності

Природокористування у системі суспільного відтворення – система специфічних зв’язків продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм, соціальних інституцій, що зумовлені привласненням, використанням, розподілом, відтворенням об’єктів природного середовища в суспільному виробництві для задоволення суспільних еколого-економічних потреб.

Державне регулювання – це забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни, що забезпечується створенням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства, на засаді досконалої правової системи, яка базується на гуманістичних і демократичних ідеях і принципах міжнародного права.

Характерні ознаки регулювання еколого-економічних процесів в Україні:

1) відсутність ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів захисту навколишнього природного середовища;

2) низька економічна свідомість суспільства;

3) високий рівень концентрації промисловості;

4) інтенсивне сільське господарство;

5) екологічно необґрунтоване розміщення виробництва;

6) нарощування виробничих потужностей;

7) фінансування і здійснення природоохоронних заходів за залишковим принципом.

Передумови досягнення сталого еколого-безпечного розвитку України:

- перехід від ресурсовитратного екологоруйнівного до ресурсо­заощадливого екологобезпечного типу відтворення;

- пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними;

- оптимальне поєднання галузевого і територіального управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища, перенесення відповідальності за вирішення еколого-економічних проблем на місцеві органи влади та управління, при збереженні за центром функцій контролю за дотриманням суб’єктами господарювання екологічних обмежень, нормативів і стандартів;

- жорсткий контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства, котре повинно охоплювати всі форми і види життєдіяльності людини, ефективне застосування важелів державного, ринкового та громадського регулювання еколого економічних процесів;

- радикальна структурна перебудова економіки та реалізація програм з ураху­ванням екологічних факторів, дотриманням вимоги екологічної небезпеки;

- екологічно орієнтована науково-технологічна, інвестиційна, інноваційна політика з чітким визначенням загальнодержавних пріоритетів відносно стабільного розвитку економіки і підвищення рівня екологічної небезпеки держави.

Цілі екологічної політики України:

1) збереження безпечного для існування навколишнього середовища;

2) гарантування захисту життя та здоров’я населення від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища;

3) досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи;

4) охорона, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.

Напрямки правового регулювання еколого-економічних процесів в Україні:

- охорона, використання і відтворення природних ресурсів;

- забезпечення екологічної безпеки;

- запобігання й ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

- збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи;

- збереження ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Нормативні документи екологічного характеру ,що діють в Україні:

1. Закони:

- “Про охорону навколишнього природного середовища”

- “Про тваринний світ”

2. Постанови:

- “Про посилення охорони запасів цінних видів риб, водних безхребетних й водних рослин”

- “Про порядок обмеження, тимчасової заборони чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища”

- “Про порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища”

- “Про створення Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки”

3. Укази Президента України:

- “Про заходи щодо організації роботи по поліпшенню екологічного стану р. Дніпро та якості питної води”

- “Про додаткові заходи щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи”

Основні блоки законодавчого та підзаконного регулювання:

1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин – закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів, декларує екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур.

2. Еколого-правове регулювання – базується на нормах Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, що передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки в Україні.

3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здійснення законотворчої, виконавчо-розпорядної, науково-технічної, підприємницької, та зовнішньоекономічної діяльності, що спрямовані на впровадження системи екологічно-правових вимог у процесі щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

4. Міжнародно-правове регулювання – здійснюється за допомогою ратифікованих Верховною Радою України міжнародних конвенцій на рівні ООН, Європейського Союзу, дво- та багатосторонніх угод України з іншими державами світу з наданням пріоритету міжнародним еколого-правовим нормам у процесі реалізації екологічного законодавства.

5. Регулювання екологічних правовідносин нормами, що визначають підстави та особливості притягнення осіб до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення.

Принципи охорони навколишнього середовища:

1. Пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання еколо­гічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності.

2. Гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров’я людей.

3. Превентивний (запобіжний) характер заходів з охорони навколишнього природного середовища.

4. Екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлювальних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій.

5. Збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об’єктів і комплексів.

6.

Науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних та технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.

7. Обов’язковість екологічної експертизи.

8. Гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду.

9. Науково обґрунтоване нормування впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище.

10. Безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності.

11. Стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація втрати, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

12. Вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічний стан довкілля.

13. Поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища.

14. Вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва.

*Державне екологічне регулювання

Екологічне регулювання – це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, що використовують органи державної влади для обмеження викидів шкідливих речовин у природні й техногенні середовища.

Структура державного екологічного регулювання:

1. Регуляційні засоби

1.1. Примусове регулювання:

1.1.1. Екологічна експертиза – порядок обов’язкової оцінки впливу на навколишнє середовище.

1.1.2. Прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісійні нормативи).

1.1.3. Економічні санкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за невиконання вимог емісійних нормативів.

1.2. Інструменти матеріального стимулювання і підтримки:

1.2.1. Інструменти, пов’язані з природоохоронною діяльністю держави.

1.2.2. Пряме й непряме державне стимулювання підприємств.

1.2.3. Багатофункціональні системи з елементами взаємостимулювання і взаємофінансування (перерозподільні системи, порядок передачі дозволів на забруднення).

1.3. Важелі економічного спонукання (цінове регулювання щодо товарів, виробів продуктів):

1.3.1. Цінова диференціація.

1.3.2. Податки на вироби та продукти.

1.3.3. Заставні системи.

2. Допоміжні (нерегуляційні) засоби:

2.1. Стандарти та норми граничних концентрацій і викидів.

2.2. Зонування територій, платні землекористування.

2.3. Відповідальність за правопорушення екологічного характеру, порядок покриття збитків у результаті забруднення середовища.

3. Асоційовані засоби:

3.1. Адміністративні податки.

3.2. Фондостворюючі податки та платежі (на тимчасовій основі).

3.3. Порядок обов’язкового страхування екологічних ризиків (у сфері управління небезпечними й токсичними речовинами).

Державна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів.

1. Забезпечення екологічної безпеки послідовним досягненням для кожного конкретного регіону належної якості середовища проживання.

2. Відновлення та збереження біосферної рівноваги (на локальному, регіональному і глобальному рівнях) генетичного фонду тваринного і рослинного світу, а також ландшафтного різноманіття території України.

3. Раціональне та комплексне використання природоресурсного потенціалу України, відтворення природних ресурсів в інтересах забезпечення добробуту, фізичного та духовного розвитку народу.

4. Послідовне розв’язання проблем розвитку економіки України з досягненням повної ії біосферної сумісності.

5. Створення системи екологічного законодавства та формування ефективного механізму його реалізації.

6. Уведення в дію механізму регулювання природокористування на засадах поєднання адміністративних та економічних важелів: стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів.

7. Значне підвищення ефективності адміністративних і штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства, застосування заходів для запобігання екологічних правопорушень і злочинів.

8. Розробка концепції та схеми розвитку продуктивних сил України в цілому та її окремих регіонів з урахуванням їхніх екологічних можливостей, значне скорочення в структурі народного господарства галузей важкої промисловості.

9. Розробка екологічних програм на підставі всебічного комплексного аналізу екологічного становища та перспектив розвитку економіки в цілому в Україні, окремих регіонах і містах.

10. Визначення найважливіших пріоритетних напрямків природоохоронної роботи, в тому числі:

- ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- розв’язання проблем екологічного стану Дніпра та якості питної води;

- запобігання забруднення вод Чорного моря;

- стабілізація екологічної обстановки в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону.

- знешкодження, утилізація та захоронення промислових токсичних відходів, в тому числі побутових.

11. Забезпечення ефективного функціонування та вдосконалення системи державного контролю за додержанням природоохоронного законодавства на засаді взаємодії всіх контрольно-інспекційних служб.

12. Організація виробництва сучасної контрольно-вимірювальної апаратури та оснащення цією апаратурою відповідних служб природоохоронних органів.

13. Створення мережі стаціонарних і пересувних технічних станцій контролю за джерелами забруднення природного середовища.

14. Організація системи екологічного моніторингу.

15. Визначення та оцінка джерел забруднень.

16. Залучення до розв’язання екологічних проблем НАН України, науково-дослідних і конструкторських колективів та науково-технічного потенціалу підприємств і організацій на базі єдиної науково-технічної політики.

17. Впровадження пільгового оподаткування частини продукту підприємств, спрямованого на реалізацію природоохоронних заходів, і пільгового державного кредитування розробки та впровадження екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій, засобів виробництва, очисного устаткування, приладів для контролю за станом навколишнього середовища, будівництва природоохоронних об’єктів.

18. Залучення на пільгових умовах іноземного капіталу для формування додаткових фінансових ресурсів на природоохоронні засоби.

19. Завершення розпочатого будівництва очисних споруд у найбільш забруднених промислових центрах.

20. Створення систем екологічної інформації з широким застосуванням сучасних засобів зв’язку.

Пріоритетні напрямки державного екологічного регулювання в Україні:

- Створення державної системи розробки екологічного прогнозу, збирання, систематизації, оптимізації та аналізу екологічної інформації, створення систем автоматизованого управління природоохоронною діяльністю.

- Перегляд і встановлення відповідних екологічних нормативів і стандартів якості навколишнього середовища, удосконалення методів екологічного контролю на базі досягнень науки і техніки, визнання пріоритетності вимог екологічної безпеки.

- Розв’язання проблем очищення питної води з доведенням ії якості до світових стандартів, розширення мережі, підвищення потужності та ефективності роботи очисних споруд міських каналізаційних господарств.

- Поступове відселення людей, що проживають в санітарно-захисних зонах промислових підприємств та інших екологічно небезпечних об’єктів.

- Екологізація матеріального виробництва на підставі комплексних рішень з питань охорони навколишнього середовища, раціонального використання та відтворення відновних природних ресурсів, запровадження нових технологій знешкодження й використання відходів, створення екологічно чистих джерел енергії та нових матеріалів.

- Науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на засаді поєднання досягнень екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього середовища.

- Створення ринку купівлі-продажу прав на скиди й викиди забруднюючих речовин у природне середовище в межах встановлених лімітів.

- Організація в сільському господарстві використання земель на ґрунтозахисній основі з відновленням родючості ґрунтів, рекультивації зіпсованих земель, повернення в сільгоспоборот підтоплених і засолених угідь, перехід на застосування переважно біологічних методів захисту рослин та стимуляторів росту.

- Подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, прогнозування шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій.

- Започаткування впровадження автоматизованих технологій управління природними ресурсами та продуктивними силами.

- Розв’язання проблем розвитку великих промислових міст, забезпечення в них сприятливих умов для проживання людей.

- Забезпечення екологізації національної економіки.

Кадастри природних ресурсів – документи, що призначені для забезпечення органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ відомостями про стан природних ресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за користування.

Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузе­вому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійсненої діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи – запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Пріоритетні завдання екологічної експертизи :

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійсненої діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей;

6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Суб’єктами екологічної експертизи є:

1) Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, його органи на місцях, спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

2) Органи та установи Міністерства охорони здоров’я України – в частині, що стосується експертизи об’єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров’я людей;

3) Місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях;

4) Громадські організації екологічного спрямування;

5) Іноземні юридичні і фізичні особи, що залучаються до проведення екологічної експертизи;

6) Окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом та іншими актами законодавства.

Екологічній експертизі в Україні підлягають:

- проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова й передпроектна документація;

- техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва нових і існуючих підприємств, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності і підпорядкування;

- проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, що регламентують господарську діяльність;

- документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що імпортується з-за кордону;

- господарські рішення місцевого та загальнодержавного значення, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки.

*Державне управління природоохоронної діяльності

Система органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища – юридично самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядні, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Органи управління природоохоронної діяльності в Україні:

І. Органи загального державного управління

1. Органи центральної державної виконавчої влади:

- Кабінет Міністрів України;

- Постійна урядова комісія з питань техногенної екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій;

- Рада національної безпеки.

2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим:

- Уряд Автономної Республіки Крим.

3. Органи місцевої державної виконавчої влади:

- обласні державні адміністрації;

- Київська міська державна адміністрація;

- Севастопольська міська державна адміністрація;

- Районні державні адміністрації;

- Районні в м. Києві державні адміністрації;

- Районні в м. Севастополі державні адміністрації;

ІІ. Органи спеціального державного управління

1. Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології:

- Міністерство екології та природних ресурсів України;

- Міністерство охорони здоров’я України.

2. Органи спеціального поресурсного управління:

- Державний комітет України по земельних ресурсах;

- Державний комітет України по водному господарству;

- Міністерство праці та соціальної політики України;

- Державний комітет лісового господарства України.

3. Органи спеціалізованого функціонального управління:

- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- Міністерство внутрішніх справ України;

- Державний комітет України стандартизації, метрології та сертифікації.

4. Органи спеціалізованого галузевого управління:

- Міністерство палива та енергетики України.

ІІІ. Органи місцевого самоврядування.

- міські Ради народних депутатів;

- обласні Ради народних депутатів;

- селищні Ради народних депутатів;

- районні Ради народних депутатів;

- сільські Ради народних депутатів;

- районні в містах Ради народних депутатів;

ІV. Органи громадського управління.

1. Українське товариство охорони природи;

2. Українська екологічна академія наук;

3. Українська екологічна асоціація “Зелений світ”;

4. Національний екологічний центр;

<< | >>
Источник: Завгородня О.О., Лебедєва В.К., Летуча О.В. та ін.. Державне регулювання економіки. Частина ІІ: Опорний конспект лекцій. – Дніпропетровськ: НМетАУ,2004. – 65 с.. 2004

Еще по теме Тема 12 Державне регулювання природоохоронної діяльності:

  1. Тема 2.6. Державне регулювання природоохоронної діяльності
  2. Тема 2.1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
  3. 12.1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища. 12.2. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища. 12.3. Державне екологічне регулювання. 12.4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. 12.5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності
  4. ТЕМА 8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
  5. ТЕМА 9. Державне регулювання інвестиційної діяльності
  6. ТЕМА 12. Державне регулювання розвитку головних сфер господарської діяльності
  7. 9.2. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності
  8. Комплексний підхід до державного регулювання інвестиційної діяльності
  9. Еволюція системи державного регулювання страхової діяльності в Україні
  10. 4.1. Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. 4.2. Види структурних співвідношень в економіці. 4.3. Державне регулювання структурних зрушень в економіці. 4.4. Державне регулювання інвестиційної діяльності
  11. 145. Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -