Основними складовими аграрної політики
визначено комплекс правових, організаційних та економічних заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування аграрного сектора економіки, розв’язання соціальних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій [11].
Реалізація завдань, що стоять перед аграрною політикою, здійснюється через дотримання певних принципів, головними серед яких є такі:
1) Принцип пріоритетності національних особливостей та інтересів при формуванні аграрної економіки. Створюючи ринкову економіку, не слід сліпо копіювати будь-яку закордонну модель агроринку;
2) Принцип однакового підходу до функціонування різних форм власності в аграрній економіці. Існування різних форм власності в системі аграрного виробництва і їх рівність випливає з механізму конкуренції. Через нього виявляється ефективність різних форм господарювання, раціонально розподіляються ресурси, формуються ринкові ціни, стимулюється зниження витрат виробництва, відбувається перехід до виробництва нових видів продукції;
3) Принцип розвитку аграрної економіки на засадах ринку. «Сьогодні більшість економістів світу погоджується, що ефективний розподіл ресурсів через центральний план є занадто складним завданням навіть для найбільш здібної команди спеціалістів. Для того, щоб вирішити, як найефективніше розподілити наявні економічні ресурси країни, плановикам потрібна інформація. Зокрема їм треба знати, які саме ресурси є в наявності, скільки коштує підприємствам виробництво товарів за умови використання цих ресурсів та яким чином домашні господарства оцінюють вироблені товари. Оскільки кожне домашнє господарство має свої вподобання, а кожне підприємство має свою собівартість продукції, то плановикам потрібен величезний обсяг інформації, значно більший від того, який можна реально та швидко зібрати за найсприятливіших умов. Прихильники централізованої планової системи часто стверджують, що необхідна інформація є і завжди була. Проте вони, як правило, посилаються на інформацію, що містить лише середні величини. Навіть точність такої інформації (що є маловірогідним) не забезпечила б її корисності на практиці, якщо нею користуватися як базою для ухвалення рішень стосовно розподілу ресурсів, тому що середні величини не відображають розбіжностей у собівартості продукції та вподобань в економіці країни. Це зазначав професор Гьоттінгенського університету, член Німецької консультативної групи при уряді України Штефан фон Крамон-Таубадель [10].
4) Принцип поєднання ринкового механізму з державним регулюванням. Без утручання держави, створення чіткого механізму регулювання, результати функціонування будь-якої форми власності і господарювання будуть незначними;
5) Принцип соціальної справедливості і соціальної відповідальності. Аграрні перетворення здійснюються заради селянина, підтримки його статусу, турботи про умови його праці та побуту.
Еще по теме Основними складовими аграрної політики:
- 1.2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сутність і принципи аграрної політики
- Фінансова політика як складова економічної політики держави
- Тема 4. Основні напрями аграрної політики України
- Тема 1. Соціально-економічний стан аграрного виробництва. Сутність і цілі аграрної політики держави
- Предметом аграрної політики є
- 1.5. Система цілей аграрної політики держави
- 4.1. Мета і пріоритети аграрної політики України
- 4.4. Державна політика щодо аграрної науки та освіти
- 1.4. Модель процесу формування аграрної політики. Групи інтересів в аграрній політиці
- Основні пріоритети державної аграрної політики України
- 7.2. Історія і сучасність аграрної політики США
- Розвиток науки — важлива складова економічної політики
- 5.1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання. 5.2. Необхідність і сутність науково-технічної політики. 5.3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики. 5.4. Концепція державної інноваційної політики. 5.5. Організаційно-економічний механізм державного регулювання інноваційної діяльності