<<
>>

6.3. Основи методології індикативного планування

Під методологією індикативного планування розуміють сис­тему вимог до його побудови. Методологія індикативного плану­вання визначає основні принципи, методи розробки планів і ло­гіку їх побудови для різних часових періодів, ланок та рівнів на­ціональної економіки.

Принципи індикативного планування виражають головні вимоги до побудови індикативних планів. До них належать: по­єднання інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин - держави, регіонів, підприємств і окремих підприємців; порівняння витрат і доходів; комплексність, яка передбачає системний підхід у вирі­шенні економічних, соціальних, культурних, екологічних, зовніш­ньоекономічних та інших проблем; індикативність як спосіб виз­начення цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку; роз­робку способів їх досягнення на базі глибокого аналізу об'єктив­ного стану і динаміки розвитку суспільства; поєднання планово­го і ринкового регулювання розвитку економіки; безперервність, яка передбачає безперервний процес прогнозування і плануван­ня; орієнтацію на вирішення соціальних завдань розвитку сус­пільства.

Складовою частиною методології є методика індикативного планування, тобто сукупність способів і принципів розробки інди­кативних планів та забезпечення їх реалізації.

До основних методів розробки індикативних планів належать:

програмно-цільовий, нормативний, балансовий, економіко-математичний, техніко-економічного аналізу, індексного аналізу, сис­темний.

Головними способами реалізації індикативних планів треба

118

вважати такі: застосування економічних регуляторів (податки, кре­дити, тарифи, інвестиції, ціни, цінні папери, відсотки, резерви, норми і нормативи, амортизаційні відрахування, бюджет, субсидії, програми); застосування адміністративних регуляторів (державні замовлення, штрафи, санкції, ліцензії, дозволи, квоти, антимонопольні закони тощо).

Важливою умовою розробки індикативних планів є визна­чення об'єктів регулювання.

Об'єктами регулювання є соціаль­но-економічні структури, системи зв'язків між їхніми частинами, виявлені на підставі вивчення внутрішніх закономірностей їх фун­кціонування. Вони є об'єктами економічного і правового впливу держави в сфері виробництва, обігу і споживання. Найважливіші соціально-економічні структури і фактори є такі: великі природ­но-економічні райони, підприємства всіх форм власності; регіо­нальна і галузева структури економіки; бюджети регіонів; основні економічні пропорції у розвитку промисловості та сільського гос­подарства; ринкові відносини.

Індикативний план передбачає три типи показників: про­гнозні, директивні та розрахункові. Прогнозні показники визна­чають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер і елементів ринку. Директивні показники виробничої діяльності підприємств затверджені у Державному плані й обов'язкові до виконання без огляду на економічну доцільність. Ці показники характерні переважно для адміністративно-командної економі­ки.

У процесі розробки Державної програми економічного і со­ціального розвитку визначають прогнозні та розрахункові показ­ники, зокрема, такі:

обсяги виробництва найважливіших видів продукції;

обсяги державного замовлення (контракту);

обсяги експорту й імпорту продукції та послуг;

міжрегіональні поставки продукції;

участь у виконанні державних цільових комплексних про­грам;

119

виробництво валового внутрішнього продукту (чистої про­дукції);

завдання щодо використання трудових ресурсів та зайнятості населення;

грошові доходи населення;

введення у дію виробничих потужностей за рахунок держав­них капіталовкладень;

введення в дію об'єктів соціальної сфери;

обсяги відрахувань за користування державним майном;

завдання щодо демонополізації виробництва;

завдання з приватизації державного майна;

ціни на продукцію державних підприємств, які підлягають державному регулюванню;

завдання з охорони навколишнього середовища.

Розрахункові показники, які розробляють у державній про­грамі.

відображають її аналітичні та фінансові аспекти.

До показників, які контролює державна влада, належать: дер­жавний контракт та державне замовлення, ціни і тарифи на ок­ремі види продукції та послуги, які регулює держава.

Державними важелями впливу на виконання державних про­грам є:

соціально-економічні нормативи (мінімальна заробітна пла­та, норми амортизації тощо);

податки і податкові пільги;

державні інвестиційні ресурси;

державні кредитні ресурси і кредитна політика;

регламентація ціноутворення;

державні замовлення (контракти);

мито і митні збори;

бюджетні асигнування і дотації;

розміри пенсій, стипендій, допомоги;

регулювання оплати праці;

заборони, ліцензії, квоти.

120

Структура індикативного плану може виглядати так:

Розділ І. Соціально-економічна й екологічна ситуація. Розділ II. Головні напрями, цілі та пріоритети, структура і пропорції соціально-економічного розвитку.

Розділ III. Соціальний розвиток і рівень життя.

1. Населення, праця і кадри.

2. Цільові орієнтири, пріоритети, соціально-економічні нор­ми і нормативи.

3. Узагальнені показники соціального розвитку і рівня життя.

4. Програми соціального розвитку: рівень життя, забезпе­ченість житлом, продовольче забезпечення, насичення ринку не­продовольчими товарами і послугами, охорона здоров'я та осві­та, екологічне оздоровлення, шляхове господарство, комунальне господарство, поліпшення умов праці, трудова діяльність.

Розділ IV. Економічний розвиток країни.

1. Цільові орієнтири, пріоритети.

2. Узагальнені показники економічного розвитку, структурні зрушення, пропорції.

3. Програми економічного розвитку:

а) державного, колективного, приватного сектора, у тому числі машинобудівного та агропромислового комплексів, легкої промисловості, транспорту, металургійного, паливно-енергетич­ного, хіміко-лісового і будівельного комплексів;

б) участь у реалізації міждержавних програм розвитку. Розділ V. Охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів.

1. Цільові орієнтири, пріоритети, норми і нормативи.

2. Програми оздоровлення екологічної обстановки, охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

Розділ VI. Економічні регулятори, які застосовують протя­гом поточного і перспективного періодів:

ціни і тарифи (пільги і дотації), податки і платежі (зниження або підвищення податкових ставок); норми амортизаційних відра­хувань; цінні папери (акції, облігації, позики, зобов'язання дер-

121

жавної скарбниці); бюджетні асигнування (в тому числі й валютні);

кредити (обсяг, строки користування, відсоткові ставки); інвес­тиції (перерозподіл централізованих капіталовкладень); державні резерви (матеріальні, фінансові, готова продукція).

Розділ VII. Прогноз розвитку ринкових відносин і кон'юнк­тури ринку.

1. Кон'юнктура внутрішнього ринку і його розвиток.

2. Кон'юнктура зовнішнього ринку і його розвиток.

3. Матеріально-технічне постачання під держзамовлення.

4. Функціонування товарних, фондових і трудових бірж. Розділ VIII. Бюджетне планування.

1. Фінансово-кредитна політика.

2. Бюджетна політика.

3. Програми фінансового оздоровлення.

Розділ IX. Соціально-економічний розвиток регіонів.

1. Областей:

а) економічне регулювання;

б) програми розвитку областей за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.

2. Природно-економічних районів:

а) економічне регулювання;

б) програми розвитку окремих природно-економічних ра­йонів за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.

Структура державної програми економічного і соціального розвитку України на 1998 p. та участь у ній міністерств і відомств наведені у Додатку 1 до теми 6.

<< | >>
Источник: І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с.. 1999

Еще по теме 6.3. Основи методології індикативного планування:

  1. 6.2. Індикативне (рекомендаційне) планування
  2. Директивне та індикативне планування
  3. Методичні основи бюджетного планування
  4. Трансформація методології вітчизняної науки фінансовогоправа на початку ХХ ст.
  5. 2.1. Сутність соціально-економічної стратегії. 2.2. Соціально-економічне прогнозування. 2.3. Макроекономічне планування. 2.4. Державне програмно-цільове планування
  6. Організаційні засади планування та прогнозування бюджету
  7. Планування інвентаризації.
  8. 2.1. Види планів, стратегічне планування
  9. 6.4. Методи планування
  10. Сутність макроекономічного планування
  11. 5.3. Планування доходів бюджету
  12. 9.2. Зміст, завдання та методи фінансового планування
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -