<<
>>

6.4. Методи планування

Для розробки індикативних планів на різних рівнях плану­вання використовують такі методи: системного аналізу, балансо­вий, нормативний, економіко-математичні, програмно-цільовий.

Метод системного аналізу застосовують для вивчення роз­витку економічної ситуації у народному господарстві в минулому, теперішньому і майбутньому з урахуванням різних його варіантів.

122

Системний економічний аналіз передбачає:

економічний аналіз організаційної структури об'єкта, який планують, ефективності функціонування структурних підрозділів;

вивчення варіантів планованих рішень для вибору найоптимальніших;

оперативне виявлення і вивчення відхилень від запланова­них завдань у розвитку економіки;

аналіз ефективності використання ресурсів у процесі реалі­зації індикативного плану.

Аналіз економічного і соціального розвитку національної еко­номіки є вихідним для формування державного плану. Предмета­ми економічного аналізу на макрорівні є тенденції, фактори, струк­турні зміни, збалансованість, інтенсивність, ефективність сус­пільного виробництва, народногосподарська кон'юнктура.

Головним принципом системного аналізу є комплексність, що передбачає використання широкого кола показників, за якими його проводять.

Найбільшу увагу треба приділяти аналізу найважливіших за­гальноекономічних пропорцій з погляду соціальної спрямованості. Розпочинати доцільно з оцінки економічного і наукового потен­ціалу держави. Кількісному та якісному аналізу підлягають зе­мельні ресурси, запаси мінеральної сировини, водні й лісові ре­сурси та їх розміщення на території України. Характеризують також динаміку і структуру населення країни, формування її тру­дових ресурсів. Науковий потенціал оцінюють щодо кількості та складу наукових організацій, кваліфікації зайнятих у них праців­ників, динаміки результативності їх діяльності.

Основні фонди, як складову частину національного багат­ства, аналізують щодо їх технічного рівня і зношення.

Характе­ризують обсяги та якісний склад оборотних фондів, розміри обі­гових коштів, їхню обіговість.

Темпи економічного розвитку розглядають на підставі показ­ників ВВП та національного доходу.

Аналіз темпів економічного розвитку доповнюють аналізом макроекономічних пропорцій. У їхньому складі виділяють част-

123

ки фонду відшкодування, кінцевого продукту, фонду оплати праці та прибутку у виробленому національному доході; співвідношення між фондом споживання і фондом нагромадження; фондом ви­робничого нагромадження і ресурсами, потрібними для цього, необхідним та додатковим продуктами, грошовими доходами та видатками населення і роздрібним товарообігом; увезенням та ви­везенням продукції; кількістю зайнятих і кількістю робочих місць;

капіталовкладеннями і приростом основних фондів тощо. Аналіз макроекономічних пропорцій дає змогу виявити головні макроекономічні тенденції відтворювального процесу в державі. Для отримання цілісної картини аналізують секторні й галузеві про­порції.

Під час передпланових досліджень аналізують та обгрунто­вують фактори і джерела економічного зростання. Вплив факторів на темпи економічного зростання оцінюють із застосуванням ме­тодів індексного, факторного і регресійного аналізу, економіко-математичного моделювання.

У системному аналізі важливе місце посідають показники зведеного фінансового балансу, в тому числі державного бюдже­ту. Головне завдання аналізу фінансових показників - визначення можливостей фінансування різних заходів, що передбачені в інди­кативному плані.

У процесі аналізу досліджують відтворення основних вироб­ничих фондів, яке передбачає оцінку ресурсів, інвестицій (зокре­ма, капіталовкладень), їхньої структури в динаміці, тривалості відтворення основних фондів, обсягів незавершеного будівництва.

Трудовий потенціал аналізують з огляду на освітній склад зайнятих у народному господарстві, їхню статево-вікову струк­туру. Оцінюють працезабезпеченість, аналізують динаміку зай­нятості, продуктивності праці, рівень оплати праці.

Аналіз динаміки і структури матеріальних витрат передба­чає визначення питомих витрат сировини, матеріалів, енергії, па­лива на одиницю ВНП і порівняння цих показників з аналогічни­ми показниками інших країн.

Цілісну картину функціонування економіки дає змогу допов-

124

нити аналіз головних характеристик міжгалузевих народногоспо­дарських комплексів: паливно-енергетичного, конструктивних ма­теріалів, машинобудівного, агропромислового, інвестиційного, транспортного, а також окремих галузей національної економіки.

Спеціально в економічному аналізі виділяють вивчення ходу ринкових реформ, результатів їхнього впливу на прискорення та ефективність соціально-економічного розвитку держави.

На рівні регіонів економічний і соціальний розвиток аналі­зують у розрізі двох головних груп показників. Перша з них ха­рактеризує регіон як виробника матеріальних благ і послуг, при­значених для задоволення потреб регіону, держави і поставки їх на експорт друга - як споживача матеріальних благ і послуг усі­ма галузями й населенням, які надходять у порядку міжрегіональ­ного обміну.

На рівні галузей, об'єднань, підприємств аналізують показни­ки організаційно-технічного й економічного рівня виробництва.

Зміст балансового методу планування полягає у застосуванні системи розрахунків, які пов'язують потреби суспільства з ресур­сами за допомогою системи економічних балансів. Через показ­ники балансів визначають кількісні співвідношення між вироб­ництвом і споживанням матеріальних благ, національного доходу тощо. У цьому випадку всі економічні взаємозв'язки в народному господарстві відображені в певних кількісних пропорціях з ура­хуванням наявних і можливих ресурсів. Найважливіші баланси національної економіки є органічною складовою Державної про­грами економічного і соціального розвитку України.

Баланс - це система показників, у якій одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій частині, що характеризує розподіл за всіма напрямами викорис­тання.

У загальному вигляді його можна записати так:

де Хik - ресурси і-ї продукції за k (k = 1, q) - джерелами надходжена;

Vij - обсяг розподілу i-ї продукції за j-ми (j = 1, е) напрямами вико­ристання.

125

На практиці баланси звичайно є двосторонньою таблицею або таблицею, розділеною на верхню і нижню частини.

Усі баланси класифікують за різними ознаками. За видом ви­робничих ресурсів їх поділяють на баланси матеріальних, трудо­вих, природних, фінансових ресурсів і виробничих потужностей (рис.6.3).

Рис. 6.3. Система балансів, які використовують під час розробки Державної програми економічного і соціального розвитку (індикативного плану).

Матеріальні баланси у системі економічних балансів посіда­ють провідне місце. Вони відображають рівність ресурсів сиро­вини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів тощо за всіма джерелами надходження і їх розподілом.

Залежно від значення конкретних видів продукції матеріальні баланси розробляє Міністерство економіки України, Держкомре-

126

сурсів, інші міністерства, а також економічні служби облдержад­міністрацій. Розрахунки балансового типу ведуть також у разі фор­мування планів на підприємствах і в територіальних органах уп­равління міського і районного рівнів.

За охопленням кількості видів матеріальних ресурсів розріз­няють одно- і багатопродуктові (міжпродуктові і комплексні) ма­теріальні баланси.

Типові однопродуктові матеріальні баланси розробляють за формою, наведеною у табл.6.1.

Таблиця 6.1 Схема однопродуктового балансу

І. РЕСУРСИ II. РОЗПОДІЛ
1. Залишки на початок року: 1. Виробнично-експлуатаційні
у постачальників потреби
у споживачів 2. Капітальне будівництво
2.
Виробництво (видобуток,
3. Ринковий фонд
заготівлі) 4. Експорт
3. Імпорт
5. Інші витрати (поповнення
4. Інші надходження державних резервів тощо)
6. Залишки на кінець року:
у постачальників
у споживачів
Усього ресурсів Усього розподілено

Багатопродуктові матеріальні баланси розробляють у нату­ральних, умовно-натуральних показниках, або у грошовому ви­раженні. Прикладом застосування умовних одиниць для складан­ня балансу є баланс паливно-енергетичний (умовне паливо). При­кладом зведеного матеріального балансу у грошовому вираженні є зведений баланс будівельних матеріалів.

На підставі класифікації складу створюваного продукту роз­робляють баланси засобів виробництва і баланси предметів спо­живання (табл.6.2).

За формою виконання матеріальні баланси бувають затвер-

127

Таблиця 6.2 Схема матеріального балансу предметів споживання

І. РЕСУРСИ ІІ. РОЗПОДІЛ
1. Виробництво 1. Ринковий фонд
2. Імпорт 2. Позаринкові фонди:
3. Залишки на початок року: а) промислова переробка
у постачальників б) промислове споживання
у споживачів в) споживання держбюджетними
організаціями
4. Інші надходження г) інші позаринкові споживачі
3.
Експорт
4. Інші витрати
5. Залишки на початок року:
у постачальників
у споживачів
Усього ресурсів Усього розподілено

джувальні і розрахункові. В індикативному плануванні вони ма­ють розрахунковий характер.

Друга група балансів - баланси праці. Вони призначені для аналізу та прогнозування розподілу і використання трудових ре­сурсів. У практиці планування передбачають розроблення балан­су трудових ресурсів та балансу ринку праці.

Система фінансових балансів дає змогу у грошовому вира­женні оцінити результати виробничо-господарської діяльності підприємства, міністерства (відомства), регіону, країни в цілому. Фінансові баланси допомагають пов'язати матеріальний і вартіс­ний аспекти відтворення, зіставити доходи та витрати, фінансове обгрунтувати завдання індикативного плану.

Важливе значення у розробці Державної програми економіч­ного і соціального розвитку має система найважливіших балансів національної економіки. Вони характеризують масштаби, головні натурально-речові, грошово-фінансові та територіальні пропорції між секторами і сферами національної економіки у випадку відтво­рення матеріальних благ і послуг. До системи цих народногоспо­дарських балансів належать баланси виробленого та використо-

128

вуваного ВВП, національного доходу, національного багатства, зведені баланси праці, зведений баланс фінансових ресурсів, міжгалузевий баланс.

Формування ринкової економіки не заперечує ролі балан­сових розрахунків, а навпаки, посилює їхнє значення для вияв­лення диспропорції і вироблення важелів державного впливу на учасників ринкових відносин з метою усунення таких диспро­порцій.

Нормативний метод. Використання цього методу в інди­кативному плануванні дає змогу за допомогою норм і нормативів визначати потребу у виробництві продукції чи послуг. Потребу (планове завдання) обгрунтовують ресурсами, через норми і нор­мативи визначають показники індикативного плану. Окрім цьо­го, норми і нормативи у плануванні виконують своєрідну конт­рольну функцію, наприклад- контролюють ступінь досягнення орієнтованих рівнів ефективності виробництва- стан навколиш­нього середовища тощо. Ще в період 1987-1990 pp. використо­вували економічні нормативи, що виконували функцію регулювання взаємовідносин між первинною ланкою виробництва (підприємством) і державою у ході розроблення і реалізації дер­жавних планів.

Отже, за роллю у плануванні норми і нормативи поділяють на цільові, економічні (утворення фондів), використовувані у техніко-економічних розрахунках. У сучасних умовах економічні нормативи частково втратили своє значення, їх зрідка викорис­товують у практиці розробки та реалізації індикативних планів. Цільові ж і використовувані у техніко-економічних розрахунках є важливими й сьогодні. До їхнього складу належать: норми ефективності суспільного виробництва; норми і нормативи зат­рат праці; норми й нормативи витрат і запасів сировини, мате­ріалів, палива та енергії; норми і нормативи використання ви­робничих та освоєння проектних потужностей; норми і норма­тиви потреби в устаткуванні та його використанні; норми і нор­мативи капітальних вкладень і капітального будівництва; фінан­сові норми та нормативи.

129

Особливу роль відіграють соціально-економічні норми, зок­рема:

норми та нормативи споживання товарів;

норми та нормативи споживання послуг;

норми та нормативи розвитку матеріальної бази соціальної інфраструктури.

Нормативи споживання товарів передбачають раціональні норми споживання основних харчових продуктів, виробів легкої промисловості в середньому на особу, а також нормативи раціо­нального забезпечення предметами культурно-побутового і гос­подарського призначення. Нормативи споживання платних послуг - це пов'язана система оцінок рівнів споживання на особу окре­мих видів послуг, побудовану на науково обгрунтованих розра­хунках раціональних потреб.

Серед нормативів забезпечення населення матеріальною ба­зою соціальної інфраструктури можна назвати нормативні пара­метри розвитку мережі закладів торгівлі та громадського харчу­вання, побутового обслуговування населення, зв'язку, народної освіти, охорони здоров 'я, фізкультури та спорту, туризму та відпо-' чинку, культури, житлово-комунального господарства, пасажирсь­кого транспорту.

Формуючи Державну програму економічного і соціального розвитку України, соціально-економічні нормативи використову­ють для порівняння планово-аналітичних показників з норматив­ними параметрами, а також для вироблення завдань, пріоритетів і програм розвитку соціальної сфери та споживчого сектора еконо­міки.

Норми і нормативи дуже різноманітні, з огляду на що одним із найважливіших методологічних проблем застосування норма­тивного методу планування є їхня класифікація. Головні ознаки класифікації норм і нормативів - структура виробничого проце­су, сфера економіки, вид планового періоду, рівень планування, характер поширення, ступінь укрупнення. За цими ознаками кла­сифікацію норм і нормативів можна зобразити у вигляді схеми (рис.6.4).

130

Рис.6.4. Класифікація норм і нормативів.

Важливою складовою частиною функціонування системи норм і нормативів є автоматизована система нормативів (АСН), що складається з підсистем, перелік яких відповідає головним групам норм і нормативів. У рамках АСН створюють фонди норм і нормативів, які є нормативним банком даних.

Економіко-математичні методи у плануванні побудовані на засадах реалізації принципу оптимізації, тобто вибору плану з най­більшим економічним ефектом. Поштовхом до їхнього розвитку став вибір варіанта оптимального планування. Ці методи поси-

131

люють кількісний аналіз економічних явищ і поліпшують обгрун­тованість планів.

Розроблюваний варіант плану повинен передбачати підви­щення ефективності виробництва. Для досягнення цієї мети ство­рюють кілька варіантів планових вирішень і вибирають найефек­тивніше. Закономірно виникла потреба вибору оцінного крите­рію ефективності планового вирішення. Найбільш універсальним критерієм економічної ефективності вважають економію поточ­них затрат живої й уречевленої праці. Ця економія виявляється у зниженні матеріальних витрат, зростанні продуктивності праці, зменшенні фондо- і капіталомісткості продукції.

Вибрати найефективніший варіант з погляду критерію оптимальності у певних умовах дають змогу методи математичного програмування (лінійне, динамічне та ін.) Започаткував цю робо­ту математик-економіст Л.В. Канторович - лауреат Нобелівської премії. Використання комп'ютерів дало змогу зробити планові ба­гатоваріантні розрахунки досить поширеними.

Економіко-математичні методи неоднорідні за складом еле­ментарних розрахунків, способами реалізації, застосовуваними прийомами тощо. За спільністю перелічених ознак ці методи кла­сифікують у такий спосіб: оптимальне, лінійне програмування, математична статистика, теорія ігор- теорія масового обслугову­вання, управління запасами, експертні оцінки.

Оптимальне програмування - це комплекс спеціальних ме­тодів, що за умов великої кількості важливих рішень забезпечу­ють вибір такого варіанта, який є найкращим (оптимальним) за заданим критерієм з певними обмеженнями. У математиці роз­в'язувані на оптимум задачі називають екстремальними, їхня мета - відшукати максимум або мінімум певної функції.

Лінійне програмування застосовують для розв'язування за­дач тоді, коли цільова функція й обмеження виражені лінійними залежностями. В економічних системах залежності, як звичайно, складні і мають нелінійний характер. Зведення цих залежностей до лінійних спрощує модель системи. Водночас у деяких випад-

132

ках таке спрощення суттєво не спотворює отримувані результати і тому є прийнятним.

Методи нелінійного програмування використовують тоді, коли залежності між змінними мають нелінійний характер. До ме­тодів нелінійного програмування можна віднести квадратичне й опукле програмування.

Методи динамічного програмування застосовують для роз­в'язання таких оптимізаційних задач, у яких процес управління чи виробництва потрібно розглядати в просторі або часі, тобто у постійному розвитку.

Використання економіко-математичних методів у плануванні пов'язане з моделюванням економічних процесів. У моделях ре­альних економічних систем коефіцієнти цільової функції або обме­ження можуть бути не сталими, а змінюватися під впливом різних факторів. Для реалізації такого типу задач ефективними є мето­ди параметричного програмування.

Методи математичної статистики використовують для по­шуку і розкриття закономірностей, властивих великим сукупно­стям однорідних об'єктів. У цьому випадку вивчають не кожний елемент сукупності, а певну вибірку. Математичну статистику застосовують у практиці планування у вигляді кореляційного, регресійного, дисперсійного, чинникового аналізів, а також для роз­рахунку параметрів нормативів, формування планів, для розв'я­зання задач масового обслуговування.

З метою вирішення завдань, які не можна реалізувати кла­сичними методами математичного програмування, використову­ють комбінаторні методи.

У плануванні найбільшого практичного застосування набу­ли розрахунки зі складання реальних планів: оптимальні переве­зення (транспортна задача), експлуатації рухомого складу транс­порту, оптимального розміщення окремих галузей промисловості і підприємств галузі, оптимального планування і розподілу цент­ралізованих капітальних вкладень, розрахунки статичної та ди­намічної моделей міжгалузевого балансу.

133

Міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції дає змогу перевірити збалансованість індикативного плану. Загальну схему міжгалузевого балансу можна навести у вигляді табл.6.3.

Таблиця 6.3 Спрощена схема міжгалузевого балансу

І. РЕСУРСИ ІІ. РОЗПОДІЛ
Джерела Обсяг Потреби Обсяг
1. Виробництво Р1 1. Виробничо-експлуатаційні потреби П1
2. Імпорт Р2 2. Капітальне будівництво П2
3. Залишки на початок року та інші джерела РЗ 3. Експорт П3
4. Ринкові фонди П4
5. Залишки на кінець року П5

Умова збалансованості між виробництвом і потребами по­требує виконання рівняння

Р1=П1+П2+П4+(П3-Р2)+(П5-Р3).

Народне господарство України має n галузей. Річний випуск продукції і-ї галузі становить xi (i=1,2, ...,n): вартісних (грошових) одиниць. Кожна галузь виробляє продукцію для себе і для інших галузей. Всі інші галузі споживають як продукцію власну (внутрішнє споживання), так і інших виробників.

Позначимо через хij обсяг продукції і-ї галузі, яку спожива­ють для виробництва продукції j-ї галузі (i,,j = 1,2,...,n): одну части­ну споживають для заміщення поточних матеріальних витрат усіх галузей, у тім числі і для внутрішнього споживання, а друга фор­мує кінцевий продукт (уi), який є у вигляді фонду споживання, капітальних вкладень, оборотних фондів і товарних запасів, екс­портно-імпортних операцій тощо. Схематично міжгалузевий ба­ланс виробництва і розподілу продукції наведено у табл. 6.4.

Показники i-го рядка табл. 6.4 (хi1, хi2,...,хij,...,хin) означають,

134

Таблиця 6.4 Міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції

Галузі-споживачі

Галузі-виробники

Валова продук­ція У тому числі використано
На виробничо-експлуатаційні потреби (проміжний продукт) Кінцевий продукт
1 2 ... і ... n
1 x1 x11 x12 ... x1j ... x1n у1
2 x2 x21 x22 ... x2j ... x2n у2
... ... ... ... ... ... ... ... ...
і xi xi1 xi2 ... xij ... xin yi
... ... ... ... ... ... ... ... ...
n хn xn1 xn2 ... xnj ... хnn yn
Амортизація k k1 k2 ... ki ... kn -
Чиста продукція l l1 l2 ... li ... ln -
Валова продукція х x1 x2 ... хі ... хn -

що з усієї валової продукції, виготовленої цією галуззю (хi), для внутрішнього споживання на виробничо-експлуатаційні потреби використано хij, а решту одержала 1-ша галузь (хi1), 2-га (xi2), n-на галузь (хin) тощо.

Відповідно показники j-го стовпця свідчать про те, що j-та галузь спожила для своїх внутрішніх потреб власної продукції у кількості xij, також x1j 1-ї галузі, x2j продукції 2-ї галузі, хnj про­дукції n-ї галузі тощо.

Взаємозв'язки у міжгалузевому балансі наведені у табл. 6.5 в умовних вартісних одиницях. Схема балансу у вартісному вира­женні складається з чотирьох розділів.

Перший розділ відображає кількість спожитих за рік пред­метів праці всіма галузями національної економіки. У рядках таб­лиці наведено розподіл продукції між галузями та їхнє виробни­че споживання, а у стовпцях - кількість використаної продукції цією галуззю для забезпечення виробництва і заміщення поточ­них матеріальних витрат як власної, так і інших галузей.

Зі схеми бачимо, що чорна металургія майже на 60% (800*100/1400) забезпечує свої виробничі потреби у матеріаль-

135

Таблиця 6.5

Схема міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції (вартісних одиниць, цифри умовні)

136

них витратах власним виробництвом, а працюючи на інші га­лузі, віддає дві третини (1600*100/2400), для себе ж залишає тільки 33% (800.100/2400).

У другому розділі схеми відображено кінцевий продукт, тоб­то суму використаного національного доходу на нагромадження і споживання, заміщення вибуття основних фондів і їхній капре­монт, наведено експортно-імпортне сальдо.

Третій розділ балансу характеризує формування кінцевого продукту як суми чистої продукції та амортизації. У четвертому розділі показано елементи перерозподілу і кінцевого використан­ня національного доходу.

Із табл. 6.5 можна отримати не лише структуру матеріальних затрат кожної галузі, а й чисту продукцію, створену у цій галузі за рік. Валову продукцію кожної галузі і можна подати, з одного боку, як суму матеріальних затрат, спожитих і-ю галуззю для вироб­ництва своєї продукції:

або ж як суми проміжного продукту, тобто суми створених 1-ю галуззю матеріальних ресурсів і переданих нею для споживання усіма іншими галузями на виробничо-експлуатаційні потреби, у тім числі і на споживання і-ї галузі у її внутрішніх межах, та кінце­вого (у) продукту:

В останньому рівнянні вираз характеризує загальне спо­живання продукції і-ї галузі усіма іншими галузями (у тім числі й i-ю).

Рівняння такого типу називають рівнянням розподілу про­дукції між виробничими галузями.

У процесі складання міжгалузевого балансу розраховують коефіцієнти прямих матеріальних витрат аij (i,,j=1,2,...,n), тобто

137

відношення обсягу продукції і-ї галузі, яку використовують в j-й галузі, до загального обсягу продукції j-ї галузі-споживача:

аij = хij/хi, звідси хij =аij хi.

Підставивши ці вирази у систему, одержимо:

або

Два останні рівняння називають системою рівнянь міжгалу­зевого балансу, або економіко-математичною моделлю міжгалу­зевого балансу виробництва і розподілу продукції. Економіко-математична модель міжгалузевого балансу відображає економічні і технологічні зв'язки між галузями-виробниками і галузями-спо­живачами. Технологічні зв'язки вимірюють за допомогою ко­ефіцієнтів прямих матеріальних витрат, які виражають кількість продукції галузі-виробника, спожитої під час виробництва оди­ниці продукції галузі-споживача. Економіко-математична модель дає змогу сформулювати такі три типи задач міжгалузевого ба­лансу:

1) відомі коефіцієнти прямих матеріальних витрат а. (i,,j = 1,2,...,n) і обсяги у. кінцевого продукту всіх галузей (або по­питу); знайти обсяги виробництва (валової продукції) у кожної галузі;

2) для заданих обсягів валової продукції (обсяг виробництва) хij усіх галузей і відомих коефіцієнтів прямих матеріальних витрат а визначити обсяги кінцевої продукції у. усіх галузей;

138

3) відомі коефіцієнти прямих матеріальних витрат а , задані обсяги валової продукції частини галузей і обсяги кінцевої про­дукції окремих галузей; обчислити обсяги чистої продукції пер­ших і валову продукцію окремих галузей.

Сформульовані задачі міжгалузевого балансу розв'язують у рамках статичної моделі, в якій не враховують зв'язок обсягів ва­лової продукції галузей х1, x2 ,..., хn, виробленої у плановому пе­ріоді, з їхніми значенням у попередньому і наступних періодах.

За допомогою коефіцієнтів прямих матеріальних витрат аij можна визначити коефіцієнти повних матеріальних витрат bij. Ці коефіцієнти відображають, скільки потрібно виробити про­дукції i-ї галузі, щоб була вироблена одиниця кінцевої продукції j-ї галузі, коли до розрахунку, окрім прямих витрат, вводять непрямі. Наприклад, для виробництва хліба потрібні борошно, електроенергія та багато іншого, що безпосередньо викорис­товують для випікання хліба. Це прямі витрати продукції під час виробництва хліба. Однак якщо виникає потреба суттєво збільшити обсяги випікання хліба, то потрібно додаткове борош­но, якого немає. Щоб його отримати, треба розорати додаткові площі сільськогосподарських угідь, а для цього потрібні додат­кові трактори, комбайни, інша техніка тощо. Це додаткові витра­ти першого кола: вони найсуттєвіше збільшують відсоток, що відрізняє повні витрати від прямих. Водночас додаткові витрати на першому колі зумовлюють потребу у додаткових витратах на новому колі галузей, і так безперервно. Це можна порівняти зі збільшенням кілець у стоячій воді після кинутого у неї каменя. Проте на четвертому колі збільшення затрат практично припи­няється. Цей приклад доводить, що уразі використання борошна є як прямі, так і повні витрати. В окремих випадках повні витрати перевищують прямі у 3-5 разів (особливо це характерно для ко­льорової металургії тощо).

Найпростішою статичною економіко-математичною модел­лю міжгалузевого балансу є, як показано вище, модель із системи рівнянь

139

(6.1)

або у матричному вигляді

АХ+У=Х, (6.2)

де А=(аij) - матриця коефіцієнтів прямих витрат, кожний елемент якої характеризує кількість продукції i-ї галузі, потрібної для ви­робництва одиниці продукції j; У=(уi) - кінцевий продукт і-ї га­лузі; Х=(хi) - обсяг виробництва і-ї галузі.

Розраховані коефіцієнти прямих витрат стають базою для роз­рахунку повних витрат (прямих і непрямих), які відображають зв'я­зок цієї галузі з іншими В. Розраховують їх за формулою

B=(E - A)-1. (6.3) З (6.2) і (6.3) можемо отримати

Х=В*У. (6.4)

Тобто наявність коефіцієнтів повних витрат В дає змогу ви­конувати варіантні розрахунки міжгалузевого балансу на підставі значення кінцевого продукту У.

Метод лінійного програмування. Економіко-математична модель будь-якої задачі програмування має цільову функ­цію (лінійну форму), максимум або мінімум (оптимум) якої потрібно знайти за певних обмежень. У загальному вигляді ця модель виглядає так: знайти оптимум (максимум або мінімум) функції F= c1x1+c2x2+...+сnxn, якщо виконуються такі обмеження:

У наведеній моделі коефіцієнти aij, bi, сi - задані сталі при m < n.

140

Розв'язок х=(x1, x2, ..., xn), при якому функція F набуває опти­мального значення, називається оптимальним.

Прикладом задач лінійного програмування, які використову­ють у практиці планування, є задача оптимального використання ресурсів під час формування виробничої програми галузі, лінійні моделі оптимізації розміщення підприємств галузі, задача опти­мального розміщення державних замовлень, комплекс задач, які одержали назву транспортних задач.

Транспортну задачу розв'язують, як звичайно, за допомогою так званого розподільного методу. Найпростішими транспортними задачами є задачі про перевезення деякого однорідного вантажу з пунктів відправлення (від постачальників) у пункти призначення (до споживачів) з забезпеченням мінімальних затрат на перевезення.

У табл.6.6 є дані транспортної задачі для k постачальників і l споживачів.

Таблиця 6.6 Дані транспортної задачі

Поста­чальники Потуж­ності поста­чаль­ників Споживачі
1 2 ... j ... l
N1 N2 ... Nj

Nl
1 M1 a11 a12 ... a1j ... a1l
x11 x12 x1j x1l
2 M2 a21 a22 ... a2j ... a2l
x21 x22 x2j x2l
... ... ... ... ... ... ... ...
і Мі аi1 ai2 ... aij ... ail
xi1 xi2 xij xil
... ... ... ... ... ... ... ...
k Mk ak1 ak2 ... akj ... akl
xk1 xk2 xkj xkl

Коефіцієнти аij означають витрати на перевезення однієї оди­ниці вантажу від i-го постачальника (i=1, 2,..., k) до j-го спожива-

141

ча (j=1, 2,..., l), Мi - потужність i-го постачальника в розрахунко­вому періоді, Ni - попит j-то споживача у цей самий період.

Позначивши через хij кількість вантажу (поставку), яку по­трібно перевезти від і-го постачальника до j-го споживача, мате­матичну модель задачі можна звести до шукання функції цілі, яка виражає сумарні витрати на перевезення усього вантажу, тобто функції

за таких обмежень:

Якщо у системі обмежень передбачимо також рівність су­марної потужності постачальників і сумарного попиту споживачів, тобто

то отримаємо закриту модель задачі.

Задачам, у яких цього обмеження нема, початкове відпові­дає відкрита модель.

Оптимальному розв'язку транспортної задачі відповідає оп­тимальний розподіл поставок. У цьому випадку функція цілі F= а11х11 +а12х12+ ... +аklхkl досягає свого мінімуму. Розподільний метод розв'язування транспортної задачі передбачає послідовне використання розрахункових таблиць, які відповідають тому чи іншому кроку розв'язання і містять певний розподіл поставок.

Для розв'язання задач оптимального розміщення державних замовлень можна використовувати симплексний метод. Розв'язу-

142

вання задач цим методом полягає у переході від одного бажаного рішення до іншого доти, поки не буде відшукано оптимальний розв'язок або не зроблено висновок про несумісність системи об­межень.

Регресійний і кореляційний аналіз у разі формування індика­тивних планів використовують для визначення параметрів, нор­мативів, розв'язання прогнозно-аналітичних задач.

З цією ж метою використовують і метод найменших квад­ратів. Практично він зводиться до такого: припускаючи, що між двома змінними х та у є певна функціональна залежність (лінійна у=ах+Ь, параболічна y=ах2+Ьх+с тощо), потрібно, користуючись дослідними (емпіричними) даними, обчислити відповідні значення змінних х та у.

Програмно-цільовий метод планування передбачає розроб­лення цільових соціально-економічних, науково-технічних, орга­нізаційних, екологічних та інших програм, проектів, вибір най­важливіших напрямів робіт і визначення комплексу взаємопов'я­заних заходів щодо їх вирішення.

Однією з головних особливостей програмно-цільового мето­ду є планування від кінцевих цілей. Один із методів визначення системи цілей - метод структуризації, який полягає у побудові дерева цілей і в подальшій числовій оцінці коефіцієнтів віднос­ної важливості (КВВ) її елементів.

Головними правилами побудови дерева цілей є підпорядко­ваність (елементи кожного нижнього рівня дерева цілей деталізу­ють елементи вищого його рівня, забезпечують їхню реалізацію) і порівнюваність.

Наприклад, є група елементів: задоволення потреб в освіті;

задоволення потреб в одязі та взутті; задоволення культурних по­треб; задоволення потреб в охороні здоров'я і соціальному забез­печенні; задоволення потреб у житлі; задоволення потреб у хар­чуванні; задоволення потреб у комунальних послугах; забезпе­чення потреб у предметах тривалого вжитку; забезпечення потреб у предметах санітарії та гігієни. Треба побудувати дерево цілей досягнення рівня раціонального споживчого бюджету.

143

Структура окремих елементів дерева цілей зображена нарис. 6.5.

Рис. 6.5. Структура дерева цілей для визначення КВВ.

У разі вирішення таких комплексних завдань коефіцієнти відносної важливості розраховують на підставі як кількісних ме­тодів аналізу (техніко-економічного аналізу, визначення вартості і трудомісткості виконання окремих робіт тощо), так і методу екс­пертних оцінок.

У процесі переходу економіки до ринкових відносин програм­но-цільовий метод посідає найважливіше місце серед методів інди­кативного планування.

144

Додатки до теми б

Додаток 1. Розподіл між міністерствами і відомствами розділів Державної програми економічного і соціального розвитку України на 1998 рік

Розділи Програми Міністерства та відомства
1 2
Том 1. Економічна кон'юнктура на по­чаток 1998 p. Основні напрями і пріо­ритети економічного і соціального роз­питку. Відродження вітчизняного ви­робництва. Соціальна політика. Дер­жавне регулювання економіки Мінекономіки, Держкомстат, Мінфін, НБУ
1. Загальні положення Мінекономіки
2. Економічна кон'юнктура, яка скла­лася на початок 1998 p. Мінекономіки, Мінфін, НБУ, Держкомстат
2.1. Загальний стан економіки та його галузева характеристика. Основні фак­тори, що формували економічну ко­н'юнктуру, їх динаміка на початок року Держкомстат, Мінекономіки, галузеві міністерства, МЗЕЗІТ, Митний комітет, Мінпромполітики, ДПЛ
2.2. Стан фінансово-бюджетіюї системи. Фінансовий стан підприємств, дебіторсь­ка і кредиторська заборгованість. Дефіцит бюджету, внутрішні і зовнішні борги Мінфін, МЗЕЗІТ, галузеві міністерства
2.3. Реалізація монетарних заходів. Гро­шово-кредитна політика, відсоткові ставки НБУ
2.4. Стан валютного ринку, його дина­міка НБУ
2.5. Динаміка цін і рівень інфляції Мінекономіки, Держкомстат
2.6. Соціальна політика та рівень жит­тя населення. Демографічна ситуація, зайнятість та ринок праці Мінпраці та соціальної політики
2.7. Зовнішньоекономічна діяльність. Стан міждержавних торговельно-еко­номічних зв'язків МЗЕЗІТ
2.8. Інвестиційна діяльність, внутрішні і зовнішні інвестиції Мінекономіки, НАУРР, Мінпромполітики
2.9. Рівень монополізації основних то­варних ринків. Реалізація антимонопольної політики Антимонопольний комітет
2.10. Залежність національного вироб­ництва від зовнішніх ринків збуту, дже­рел сировинних і енергетичних ресурсів МЗЕЗІТ, Мінпромполітики

145

Продовження Дод. 1

1 2
2.11. Хід реформування відносин влас­ності ФДМ
2.12. Управління державним сектором економіки ФДМ
2.13. Сукупний вплив основних фак­торів і тенденцій на формування еко­номічного середовища у 1998 p. Мінекономіки
3. Основні напрями і пріоритети еко­номічного і соціального розвитку на 1998 p. Макроекономічні параметри розвитку Мінекономіки
3.1. Напрями і пріоритети розвитку еко­номіки України на 1998 p.

3.2. Основні макроекономічні показники

4. Відродження вітчизняного вироб­ництва Мінпромполітики
4.1. Промисловість

Паливно-енергетичний комплекс

Металургія

Машинобудування

Хімічна і нафтохімічна промисловість

Легка промисловість

Інші галузі промисловості

4.2. Агропромисловий комплекс Міністерство АПК
4.3. Будівельно-виробничий комплекс Держкомбуд
4.4. Транспорт і зв'язок Мінтранспорту
4.5. Торгівля і громадське харчування МЗЕЗГГ
4.6. Житлово-комунальне господарство Держжитлокомунгосп
4.7. Побутове обслуговування Мінекономіки
4.8. Наука Міннауки і технологій
4.9. Природні ресурси і навколишнє середовище Мінекобезпеки, МНС
5. Соціальна політика Мінпраці та соціальної політики
5.1. Рівень життя населення. Заходи соціальної підтримки населення

5.2. Погашення заборгованості із заро­бітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат Мінфін, Мінпраці та соціальної політики
5.3. Вирішення проблеми зайнятості населення Мінпраці та соціальної політики

146

Закінчення Дод. 1

1 2
5.4. Політика заробітної плати та інших доходів населення Мінпраці та соціальної політики
5.5. Реформування системи соціально­го захисту населення Мінпраці та соціальної політики
5.6. Охорона здоров'я Мінздоров
5.7. Освіта Міносвіти
5.8. Культура і мистецтво Мінкультури
6. Державне регулювання економіки в контексті забезпечення реалізації Дер­жавної програми економічного і со­ціального розвитку України на 1998 p. Мінекономіки
6.1. Застосування фінансово-бюджет­них важелів Мінфін
6.2. Застосування грошово-кредитних важелів НБУ
6.3. Відновлення інвестиційного процесу Мінекономіки
6.4. Створення умов для розвитку ма­лого і середнього підприємництва Держкомпідприємництво
6.5. Перехід до грошової привати­зації ФДМ
6.6. Конкурентна та антимонопольна політика Антимонопольний комітет
6.7. Експортно-імпортна політика МЗЕЗГГ
6.8. Науково-технологічна та іннова­ційна політика Міннауки і технологій
6.9. Адміністративна реформа Мінекономіки
6.10. Регіональна політика Мінекономіки
7. Політичні умови та ризики здійснен­ня програмних заходів у 1998 p.

Том ІІ. Основні баланси національної економіки Мінекономіки, Мінфін, Держкомстат, НБУ, Мінпраці та соціальної політики
Том ІІІ. Капітальні вкладення. Перелік найважливіших будов виробничого призначення та природоохоронних об'єктів Мінекономіки
Том IV. Державне замовлення Мінекономіки, всі міністерства і відомства
Том V. Соціально-економічний розви­ток регіонів Мінекономіки

147

Додаток 2. Основні макроекономічні показники1

Показник Роки
1997, звіт 1998, очікуване виконання 1999, прогноз
1 2 3 4
Валовий внутрішній продукт номінальний, млрд. грн. 92,5 101,9 117,5
Темп зростання валового внутрішньо­го продукту (реального у відсотках) 96,8 98,5 101
Валова додаткова вартість, млрд. грн.:

за галузями, які виробляють товари,

42,1 45,2 51,6
у тому числі:

промисловість 26,9 28,5 33,2
будівництво 4,8 5,6 6,6
сільське господарство 10 10,2 10,7
галузі, які виробляють послуги 38,2 42,8 50,8
Темп зростання валової додаткової вартості (реальної у відсотках)

промисловість 98,9 98,2 101,8
будівництво 88,3 102,5 102,2
сільське господарство 99,2 99 102
галузі сфери обігу 103 96 102,7
транспорт і зв'язок 88,2 99,2 103
інші галузі 98 98 99
Індекс споживчих цін, %

за рік (у середньому до попереднього року) 115,9 110,5 117,1
у грудні до грудня попереднього року 110,1 119,1 107,8

_____

1 Основні параметри економічного і соціального розвитку Украиїни на 1999р. // КМ України. К., 1998.

148

Продовження Дод, 2

1 2 3 4
Індекс цін виробників промислової продукції, %

за рік (у середньому до попереднього року)

107,7 109,9 117,8
грудень до грудня попереднього року 105,0 119,8 109,7
Доходи зведеного бюджету, млрд грн. 28,1 26,7 32,7
Видатки зведеного бюджету, млрд грн. 34,3 29,2 33,4
Дефіцит бюджету, млрд грн. 6,2 2,5 0,7
Доходи зведеного бюджету, у % до ВВП 30,4 26,2 27,8
Видатки зведеного бюджету, у % до ВВП 37,1 28,6 28,4
Дефіцит бюджету, у % до ВВП 6,7 2,5 0,6
Монетарна база на кінець року; мпн грн. 7058 7462 8299
Грошова маса па кінець року; мли грн. 12541 13810 15391
Офіційний обмінний курс долара США у середньому за рік, грн. за 1 дол. 1,8616 2,5 3,63-4
Балансовий прибуток, млрд грн. 13,9 5,3 6,72
Амортизаційні відрахування, мпн грн. 13333,5 13500 25000
Обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування -всього, мпн грн. 12437 13500 16000
у тому числі:

149

Продовження Дод. 2

1 2 3 4
1. Бюджетні капіталовкладення, у тім числі централізовані кошти та кошти місцевих бюджетів 1480 981,1 1317
з них:

за рахунок коштів державного бюджету 1044 66,6 -
за рахунок централізації амортизац­ійних відрахувань державних підприємств - 460 1130
за рахунок місцевих бюджетів 436 300 -
на виконання заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи 207 154,5 187
2. Власні кошти підприємств і організацій та інші джерела фінансування, у тому числі кошти населення 10957 12518,9 14683
Обсяг будівельно-монтажних робіт, мпн гри. 6g93 7800 9200
Уведення в дію основних фондів, млн. грн. 14335 14200 16500
у тому числі

виробничого призначення 9663 9300 10800
невиробничого призначення 4672 4900 5700
Приріст прямих іноземних інвес­тицій, млн дол. США 615,6 650 750
Іноземні кредити (обсяг відкритих кредитних ліній за міжурядовими та міждержавними угодами), млн. дол. США 570 690 960
Державний зовнішній борг на кінець року; млрд дол. США 9.555 10,836 12,580
у тому числі Росії 2,001 1,072 0,974

150

Продовження Дод. 2

1 2 3 4
Обсяг продукції промисловості:

у діючих оптових цінах, млн грн. 75060,8 80230 89050
у відсотках до попереднього року 98,2 98,2 101,8
Валовий випуск продукції сільського господарства,

у діючих цінах, млн грн. 29582 29900 31000
у відсотках до попереднього року 98,1 98 102
Виробництво непродовольчих товарів, млн грн. 5692,9 4500 5050
Обсяг відправлення вантажів усіма видами транспорту, млн т 1799 1830 1857
Тарифні доходи від послуг зв'язку, мпн грн. 3235,2 3450 3950
Платні послуги населенню, мпн грн. 9278,6 10060 12800
Фонд оплати праці робітників, службовців, членів кооперативів, малих підприємств, військових, млн грн. 27742 30606 32892
у тому числі:

виробнича сфера 17743 20239 22092
невиробнича сфера 9999 10367 10800
Фонд оплати праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств, млн грн. 2696,1 3040 3400
у тому числі:

виробнича сфера 2466,9 2781,6 3111
невиробнича сфера 229,2 258,4 289
Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців, грн. 156,08 173 188,4

151

Закінчення Дод. 2

1 2 3 4
Середньомісячна оплата праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств, грн. 81,56 93,8 106,9
Середньорічна кількість наявного населення, тис. осіб 50696,7 50317 50024
Кількість працівників, зайнятих у галузях економіки, тис. осіб 19835,1 19200 18500
у тому числі

у галузях матеріального виробництва 13804,1 13400 12900
з них:

промисловість 4882,2 4660 4400
будівництво 1194,3 1090 980
сільське господарство 4902,9 4850 4790
Кількість зареєстрованих безробітних на кінець рою,; тис. осіб 637,1 1265,9 1700
Рівень зареєстрованого безробіття на кінець року, % 2,33 4,62 6,2
Зовнішньоторговельний оборот, млн дол. США 37516,6 32548 33638
у тому числі:
експорт 18970,3 16172 16778
імпорт 18546,3 16376 16860
Сальдо торговельного балансу, млн дол. США 424 -204 -82

152

Додаток 3. Структура ВВП за категоріями доходу

Показник Роки
Оди­ниця вимірю­вання 1997, попе­редній звіт 1998, очіку­ване вико­нання 1999, прогноз
Валовий внутрішній продукт (обсяг) млрд. 92,5 101,9 117,5

грн.

оплата праці найманих працівників -"- 44,0 47,1 51,7
чисті податки на виробництво та імпорт -"- 20,7 23,8 25
валовий прибуток та змішаний доход -"- 27,8 31 40,8
Валовий внутрішній продукт (структура) % 100 100 100
- оплата праці найманих працівників -"- 47,6 46,2 44
- чисті податки на виробництво та імпорт -"- 22,4 23,4 21,3
- валовий прибуток та змішаний доход -"- 30 30,4 34,7

Додаток 4. Структура кінцевого використання ВВП

Показник Обсяги, млрд грн. Структура, %
1997 1998 1999 1997 1998 1999
Валовий внутрішній продукт 92,5 101,9 117,5 100 100 100
Кінцеві споживчі витрати, всього 77,4 84,2 96,1 83,7 82,6 81,8
у тому числі

домашніх господарств, некомерцій- 52,8 59,1 68,6 57,1 58 58,4
них організацій, які обслуговують

домашні господарства, сектора 4,2 4,5 4,6 4,6 4,4 3,9
загальнодержавного управління 20,4 20,6 22,9 22 20,2 19,5
з них:

індивідуальні споживчі витрати 12 12,2 14,3 12,9 12 12,2
колективні споживчі витрати 8,4 8,4 8,6 9,1 8,2 7,3
Валове нагромадження основного капіталу (у тому числі чисте придбання цінностей) 17,0 18,8 21,7 18,4 18,4 18,5
Зміна запасів матеріальних оборот­них коштів 1,6 1,7 2 1,7 1,7 1,7
Сальдо експорту (+) - імпорту (-) -3,5 -2,8 -2,3 -3,8 -2,7 -2

153

<< | >>
Источник: І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с.. 1999

Еще по теме 6.4. Методи планування:

  1. Методи планування місцевих бюджетів
  2. Програмно-цільовий метод планування бюджету
  3. 9.2. Зміст, завдання та методи фінансового планування
  4. 5.1. Організація, завдання і методи бюджетного планування
  5. 3. Програмно-цільовий метод бюджетного планування
  6. Сутність програмно-цільового методу планування, державні цільові програми
  7. 2.1. Сутність соціально-економічної стратегії. 2.2. Соціально-економічне прогнозування. 2.3. Макроекономічне планування. 2.4. Державне програмно-цільове планування
  8. 28. Управление активами и пассивами: методы общего фонда средств (метод единого пула), конверсии фондов (метод минибанков), комбинированный метод
  9. Планування інвентаризації.
  10. 6.2. Індикативне (рекомендаційне) планування
  11. Сутність макроекономічного планування
  12. 2.1. Види планів, стратегічне планування
  13. 5.3. Планування доходів бюджету
  14. Директивне та індикативне планування
  15. 6.3. Основи методології індикативного планування
  16. 11.3. Математические методы исследования экономики стратегические и математические методы оптимизации; теория игр; стохастические методы; экономические методы
  17. Організаційні засади планування та прогнозування бюджету
  18. 5.5. Кошторисне планування
  19. Методичні основи бюджетного планування
  20. Необхідність макроекономічного прогнозування та планування
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -