<<
>>

6.2. Індикативне (рекомендаційне) планування

Найбільшого поширення в системі макроекономічного пла­нування набуло планування індикативне. Вперше ідею індикатив­ного планування висвітлив К.Лапдауер у книзі "Теорія національ­ного економічного планування", яка вийшла в 1944 p.

Суть цього планування полягає у тому, що уряд впливає на розвиток націо­нальної економіки не шляхом вказівок і затвердження директив­них обов'язкових завдань для товаровиробника, а за допомогою координації діяльності виробників і забезпечення їх інформацією.

Потреба застосування державного індикативного плануван­ня виникла на певному етапі розвитку товарного виробництва, коли ринковий механізм почав втрачати здатність утримувати про­цеси відтворення у раціональних межах і забезпечувати стабіль­ний пропорційний характер розвитку економіки. Індикативна форма планування увійшла в світову господарську практику у зв'язку з економічною кризою 1929-1933 pp. як засіб, за допомо­гою якого можна запобігати виникненню в економіці кризових явищ.

Перші плани на макрорівні мали обмежений характер і охоп­лювали переважно бюджетно-податкову політику, зводилися до складання національних бюджетів. З розвитком сфери макроеко­номічного планування функція розробки планів перейшла від фінансових органів до спеціально створених для цього планових структур.

У кожній країні організація індикативного планування має свої особливості. У державному планово-економічному регулю­ванні (макрорівень) США перше місце належить бюджетному пла­нуванню і Федеральній резервній системі, яка виконує функції центрального банку. Плануванням на мікрорівні займається На­ціональна планова рада. Вже у 70-ті роки XX ст, в усіх ланках державного апарату США налічувалося понад 20 тис. професій­них плановиків, з яких 56% працювали на місцевому рівні, 23 -на регіональному, 13 - на рівні штатів і 8% - у федеральних відом­ствах.

В Японії створено цілісну мережу урядових і незалежних

110

органів, які складають національні плани, плани комплексного розвитку країни, що охоплюють великі регіони і префектури: Еко­номічна консультативна рада, Консультативна рада планування комплексного розвитку території.

Управління економічного пла­нування та ін. Починаючи з 1955 p., і досі в країні постійно роз­робляють перспективні плани для вирішення основних проблем економічного розвитку.

У Південній Кореї система п'ятирічного планування містить цільові орієнтири для економіки країни в цілому, її секторів, ок­ремих регіонів і зовнішньоекономічних зв'язків. План публіку­ють для загальнонародного обговорення, після чого в Управлінні економічного планування стикують інтереси - загальнодержавні, відомчі, регіональні та всіх верств населення.

Спільним для планів, які розробляють у розвинутих країнах, є те, що в них стратегічні рішення приймають централізовано, а поточні - децентралізовано.

В Україні індикативне планування було запроваджене у 1993 p. Воно має низку особливостей, які суттєво відрізняють його від директивного. Перш за все воно є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а характерною рисою його є змога коригувати програми (плани) розвитку еконо­міки відповідно до змін у розвитку ринку.

В індикативному плані пріоритетні напрями розвитку мають максимальну державну підтримку.

Індикативне планування принципово відрізняється від дирек­тивного способами реалізації поставлених цілей. Показники інди­кативного плану набувають життєвої сили для суб'єктів ринку лише через цілеспрямовану систему правових та економічних регуляторів.

Метою індикативного планування є реалізація цілей держав­ного впливу на економічний та соціальний розвиток.

Головне призначення індикативного планування в Україні -розробка, обгрунтування і вжиття заходів щодо державного регу­лювання соціально-економічного розвитку країни.

Індикативне планування в умовах ринку веде держава з ме-

111

тою розвитку народного господарства і вдосконалення його струк­тури. Для цього обгрунтовують поведінку самостійних суб'єктів ринкових відносин; створюють передумови для державного кон­тролю над тими сферами економіки, де наявні гострі і невідкладні проблеми і, нарешті, обгрунтовують та реалізують шляхи і засо­би регулювання економічних процесів.

Основою індикативного планування є ретроспективний аналіз економічного і соціального становища держави та прогно­зи його розвитку, в тому числі масштабів, темпів, структури ви­робництва, кон'юнктури ринку, соціальних індикаторів та інших характеристик і показників на коротко-, середньо-, довготерміно­ву перспективу. На базі цих розробок і розрахунків формують пер­спективні цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку, а також відповідну державну політику (податкову, фінансову, ціно­ву, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну- соціаль­ну, екологічну) з урахуванням визначених законом прав і повно­важень державних органів. На підставі прогнозів, цілей та пріо­ритетів соціально-економічного розвитку, виробленої політики, наявних фінансових, матеріальних, виробничих та інших ресурсів, уряд формує окремі завдання і визначає конкретні засоби для і'х вирішення.

Отже, індикативний народногосподарський план - це орга­нізаційно-економічний інструмент втілення економічної політи­ки держави у практику дії суб'єктів господарювання, який грун­тується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтувальний, рекомендаційний характер і є ос­новою для вироблення регуляторів ринку.

Показники, які є в індикативному плані, виражають головні напрями економічного і соціального розвитку, вони не адресні і є орієнтирами, досягнення яких повинні домагатися державні орга­ни шляхом застосування різних стимулівних заходів і економіч­них важелів.

Уряд реалізує головні положення цього плану через систему державного підприємництва, державного замовлення, цільові ком-

112

плексні програми, бюджетне фінансування (бюджетне плануван­ня) та грошово-кредитний механізм.

Певна частина плану повинна бути директивною. Цс сто­сується заходів, які фінансують з бюджету. Отже, індикативне пла­нування передбачає і планування бюджетне. Бюджетне плану­вання - це, по суті, ресурне планування, яке визначає державні витрати з бюджету на вирішення важливих проблем, які з об'єктив­них причин не може реалізувати ринковий механізм.

Через бюд­жетне планування ведуть розподіл централізованого фонду гро­шових коштів на проведення соціальних, науково-технічних, еко­логічних та інших національних програм.

Головні функції індикативного плану такі:

ретроспективний аналіз, прогнозування й обгрунтування цілей, темпів та умов збалансованого економічного і соціального розвитку країни;

розробка системи державних рішень прямої дії (адміністра­тивних регуляторів);

визначення економічних важелів і стимулів (економічних регуляторів);

формування цільових комплексних програм; які передбача­ють раціональне поєднання інтересів країни з інтересами внутрішніх та зовнішніх суб'єктів ринкових відносин шляхом координації їхньої планово-економічної діяльності й економічно­го впливу;

планування економічного та соціального розвитку підвідом­чого господарства;

координація і взаємоув'язка розробленого індикативного пла­ну з бюджетом держави;

застосування як інструменту поточного аналізу та коорди­нації виконання окремих елементів, завдань, програм у складі інди­кативного плану і досягнення основних цілей, затверджених Вер­ховною Радою України;

вироблення і реалізація пріоритетних напрямів у розвитку економіки.

Зазначимо, що структура індикативного плану, конкретний

113

склад його показників та методи їх визначення можуть змінюва­тися залежно від стану національної економіки, цілей та завдань державного регулювання.

З 1995 p. індикативне планування в Україні полягає в роз­робці Державної програми економічного і соціального розвитку України. Ця програма - це система заходів та завдань, спрямова­них на досягнення конкретних цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців.

Програми економічного і соціального розвитку України роз­робляє Міністерство економіки України, Міністерство фінансів, Державний комітет статистики. Міністерство праці, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна. Національний банк України, інші міністерства, відомства, місцеві органи виконав­чої влади із залученням науково-дослідних установ.

Функції ко­ординації цієї роботи покладені на Міністерство економіки Ук­раїни.

У Державній програмі економічного і соціального розвитку України завдання для базових галузей промисловості, зокрема, енергетики, вугільної промисловості, повинні бути розроблені у державних (індикативних) планах їхнього розвитку.

Державна програма економічного і соціального розвитку не може не зважати на процеси, які відбуваються в економіці регі­онів і відображені в територіальних програмах. З огляду на це взаємозв'язок і взаємодію територіальних програм між собою та Державною програмою можна зобразити схемою (рис. 6.1).1

Цілі і завдання державних програм економічного і соціаль­ного розвитку є орієнтиром для розробки суб'єктами підприєм­ницької діяльності власних прогнозів, бізнес-планів та інших до­кументів, Державне регулювання діяльності таких суб'єктів еко­номічного процесу ведуть за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів.

Державну програму економічного і соціального розвитку Ук­раїни розробляють щорічно. Вона містить:

_____

1 Чижов Л.П. Науково-методичні основи планування і управління економікою ре­гіону: Автореф. дис. канд. екон. наук. К, 1997. С. 14.

114

Рис. 6.1. Взаємозв'язок планів підприємств, територіальних програм економіч­ного і соціального розвитку з Державною програмою економічного і соціального розвитку України.

115

характеристику соціально-економічного становища, що сфор­мувалось на початок дії програми;

цільові макроекономічні показники на кінець кожного квар­талу, завдання у сфері макроекономічної політики, які можна уточ­нити після затвердження Верховною Радою Державного бюдже­ту України;

систему державних заходів з виділенням конкретних пропо­зицій щодо реформування базових галузей промисловості та виз­начення термінів і виконавців, а також основних економічних, правових та адміністративних важелів державного регулювання, обсягів державних централізованих капітальних вкладень та по­казників державного замовлення.

Уряд виносить Державну програму економічного і соціаль­ного розвитку України на розгляд Верховної Ради України.

Для розвитку системи управління та планування, формуван­ня економічних і соціальних програм Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 18.11.96р. №396-96-11 "Про заходи щодо реалізації програми діяльності Кабінету Міністрів України", де запропонував продовжити щорічну розробку Державної програ­ми економічного та соціального розвитку України, а також при­ступити до підготовки середньо- (до 2000 p.) та довготермінових (на 10-15 років) прогнозів економічного та соціального розвитку.

На підставі прийнятих урядових постанов, планування еко­номічного й соціального розвитку України та її областей пропо­новане за схемою, показаною на рис. 6.2.1

Сьогодні плани економічного і соціального розвитку в регіо­нах і областях розробляють з огляду на Державний план науково-технічного розвитку України на 1999-2005 pp. та визначення інно­ваційних пріоритетів держави.2

_____

1 За: Зайцева Л. Програмні підходи до управління економічним та соціальним розвитком України та її областей// Регіональна економіка 1997 №3 C.-69-70.

2 Порядок розробки плану затверджено наказом Міністерства України у спра­вах науки і технологій. Міністерства економіки. Міністерства промислової політики, НАН України.

116

Рис. 6.2. Схема планування розвитку економічних та соціальних процесів в Україні.

117

Державний індикативний план науково-технічного розвитку затверджує Кабінет Міністрів України у визначені ним терміни за поданням Міннауки, Мінекономіки. Мінпромполітики та НАН України.

<< | >>
Источник: І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с.. 1999

Еще по теме 6.2. Індикативне (рекомендаційне) планування:

  1. Директивне та індикативне планування
  2. 6.3. Основи методології індикативного планування
  3. 2.1. Сутність соціально-економічної стратегії. 2.2. Соціально-економічне прогнозування. 2.3. Макроекономічне планування. 2.4. Державне програмно-цільове планування
  4. Планування інвентаризації.
  5. 6.4. Методи планування
  6. Сутність макроекономічного планування
  7. 2.1. Види планів, стратегічне планування
  8. 9.2. Зміст, завдання та методи фінансового планування
  9. 5.3. Планування доходів бюджету
  10. Методи планування місцевих бюджетів
  11. Організаційні засади планування та прогнозування бюджету
  12. 5.5. Кошторисне планування
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -