1.2. Формування ринкової економіки
Формування ринкових відносин передбачає НИЗКУ змін, які охоплюють фундаментальні засади функціонування економіки і головних її інституцій, що визначають поведінку наявних у суспільстві структур і спрямовують соціально-економічний розвиток країни.
Основою переходу до ринкової економіки є проведення трьох взаємопов'язаних реформ:лібералізація політики, надання підприємствам та громадянам прав самостійно приймати економічні рішення, зняття різних заборон і обмежень на підприємницьку діяльність, вивільнення цін з-під державного контролю;
приватизація державних підприємств, створення системи приватної власності, формування конкурентного середовища.
17
забезпечення макроекономічної стабілізації, проведення докорінних інституційних змін, формування нової законодавчої системи, що регулює права власності, конкуренцію тощо, а також робить зміни в системі соціального захисту.
Проте формування ринкових відносин у кожній постсоціалістичній державі має свої особливості, які зумовлюють специфіку ведення реформ та їхню тривалість. Для України, економіка якої була складовою єдиного народногосподарського комплексу, важливішим завданням є формування принципово нової структури національного виробництва, яка відповідала б її ресурсному потенціалу і потребам ринку. Для цього треба розробити раціональну програму реформування виробництва, цілеспрямованої діяльності всіх гілок влади, а також мати відповідні кошти. Однак програма не розроблена, законодавча база не сформована, а дії уряду, який часто змінювався, не мали цілеспрямованого характеру.
Процес реформ, зокрема, роздержавлення та відхід від централізованого планування (інші держави СНД відмовились від нього в 1991-1992 pp.), розпочали із значним запізненням. Замість структурної реформи уряд підтримував галузеву структуру виробництва. Надто високою була частка державного сектора у ВВП України: в 1997 p.
вона становила 42%, а в країнах СНД -лише 28%. Порівняно високі темпи реформування були досягнуті лише у 1994-1995 pp., після чого вони суттєво сповільнились. Потрібно врахувати, що стартові умови для проведення реформ в Україні були досить складними: незначна частка виробництва кінцевого продукту, низький технічний і технологічний рівень виробництва (крім підприємств ВПК, попит на продукцію яких різко зменшився), високе зношування устаткування, неефективна вугільна промисловість не давали змоги випускати конкурентно-спроможну продукцію. Великі витрати на подолання наслідків аварії на ЧАЕС, підтримка незахищених верств населення лягли тягарем на державний бюджет. Однак чим гірші стартові умови в державі, тим ефективнішою повинна бути її економічна політика. Для цього треба враховувати найефективніші концепції18
державного регулювання економіки та досвід інших країн. Аналіз реформ, проведених у багатьох державах з перехідною економікою в 1990-1993 pp., свідчить, що ліпших результатів досягли ті з них, де була раціональна комбінація пакета потрібних реформ. Хоча в країнах з обмеженими реформами падіння економіки було менш відчутним, однак кінцеві результати були набагато гірші, а тривалість реформ - затяжною.
Для України найдоцільнішим було б раціональне поєднання кейнсіанської та монетаристської грошово-кредитної політики.
Як відомо, в монетаристській теорії грошам відведена роль головного елемента економічної системи, який визначає напрям її розвитку. Згідно з цією теорією вирішальним фактором зміни цін, доходів населення і темпів розвитку виробництва є зміна кількості грошей. Монетаристи безпосередньо пов'язують рівень інфляції в країні, стабільність її фінансової системи з кількістю грошей, які центральний банк випускає в обіг, та кредитною політикою держави. У вужчому розумінні монетаристи - це ті, хто стверджує, що є тісний зв'язок між грошовою масою та рівнем цін, і тому боротьба з інфляцією повинна бути спрямована передусім на контроль за грошовою масою.
За Фрідменом, державне регулювання грошово-кредитної сфери має успіх, якщо держава здатна впливати через центральний банк на масштаби й характер дій підприємницьких і комерційних структур, зокрема комерційних банків. Йдеться про контроль над банківською системою з метою зміцнення ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно задовольняти вимоги вкладників. Для цього застосовують різні методи: запровадження облікової (дисконтної) відсоткової ставки; ведення операцій на відкритому ринку; визначення норм обов'язкових резервів комерційних банків, щоб контролювати не власне грошову масу або якісь її агрегати, а так звані сильні гроші, тобто гроші центрального банку (готівка в обігу і резерви) та грошові зобов'язання Державної скарбниці. Після закінчення певного перехідного періоду значення цього показника залежатиме від дії ринкових сил: співвідношення попиту на певні види активів з
19
боку економічних суб'єктів та їхньої пропозиції з боку різних фінансових інституцій.
Прихильники концепції монетаризму лише формально зазначають, що важливим фактором є також попит на гроші, однак наполягають на тому, що пропозиція грошей відіграє провідну роль. Звідси роблять висновок, ніби зменшення грошової маси -головний шлях макроекономічної стабілізації. Проте монетаристські методи боротьби з інфляцією, застосовані для її зниження, призводили до зменшення обсягу виробництва і зайнятості населення. Спад виробництва і втрати, яких унаслідок цього зазнає держава, набагато більші, ніж позитивний ефект від сповільнення темпів інфляції за рахунок обмеження грошової і кредитної маси.
Для української економіки, як і економіки інших країн СНД неправильними виявилися твердження, ніби підвищення цін - це завжди результат грошової емісії. Запровадження монопольне високих цін підприємствами-монополістами (часто вище світового рівня), примусове зниження цін на товари і послуги підприємств-постачальників - одна з головних причин банкрутства цілих галузей економіки.
Тобто один порівняно невеликий сектор економіки процвітає за рахунок руйнування іншого. Головними засобами такого руйнування є монопольні ціни, монопольні пільги, монопольний доступ до природних ресурсів, бюджетних коштів та ін.Використання наукового монетаризму для вирішення макроекономічних проблем в Україні полягало б, очевидно, в тому, щоб відшукати шляхи ринкової стабілізації, виконавши низку умов:
потрібно досягти достатньо високого рівня продуктивності праці й ефективності цієї економіки, а також використання ресурсів;
необхідна вільна конкуренція, яка забезпечує гнучкість цін і зарплати.
Якщо цих умов не виконати, то намагання стабілізувати ціни шляхом обмеження грошової маси повторно спричинить втрату доходів більшості населення, а отже, поглиблення кризи.
20
З огляду на економічні й політичні умови, які склались у країнах СНД, виробництво України можна відродити, використовуючи власний науково-технічний потенціал, внутрішню кооперацію та досвід інших держав. Конституція України, її закони спрямовані на побудову розвинутої країни зі змішаною економікою. Все це змінює й державну стратегію економічної безпеки України, яку треба формувати, починаючи зі структурної перебудови економіки, у тім числі промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією важкої індустрії та складною екологічною ситуацією (регіони Півночі та Сходу нашої держави). На все це потрібні кошти, частина з яких надходить з фінансових інституцій Міжнародного валютного фонду (МВФ). Проте значну частину кредитів МВФ використовують не для підтримки вітчизняного виробництва, а на погашення заборгованості з заробітної платні, для ліквідації ланцюга неплатежів, поповнення дефіциту бюджету та сплати боргів за кредити самому МВФ.
Останнім часом прийняті в Україні закони та законодавчі акти щодо регулювання економіки стосувалися переважно реформування та використання бюджетно-фінансової та грошово-кредитної систем, формування ринкової інфраструктури. Все це надзвичайно потрібне, оскільки без цього ринок розвиватися не буде. Однак уряд, по суті, усунувся від фундаменту економіки - формування ПОПИТУ, інвестицій, розвитку експорту, впровадження прогресивних технологій, широкомасштабного навчання кадрів, створення робочих місць.
За роки ринкових реформ не сформовано раціонального підходу до емісійної політики Національного банку України (НБУ), хоч загальновідомо, що грошей треба випускати стільки, скільки потрібно для безперешкодного функціонування товарного обігу. Що стосується банківських установ розвинутих країн світу, то вони ведуть досить активну емісійну діяльність (зокрема, у США). Тому виважена грошова емісія з метою підвищення купівельної спроможності громадян оживила б підприємства України за рахунок реалізації продукції, яка сьогодні є на складах.
Проте не означає, що Україна може вирішувати свої пробле-
21
ми шляхом друкування національної валюти, оскільки під час кризи були порушені кількісні пропорції не тільки між грошовою масою та обсягом виробленого продукту, а й у структурі грошових потоків та міжгалузевого балансу виробництва і розподілу валового продукту. Йтися може лише про комплексне поєднання емісійної активності НБУ і пакета заходів щодо виходу економіки України з кризи. Грошово-фінансову систему треба підпорядковувати інтересам національного виробництва. Зовнішньоекономічна діяльність повинна визначати стратегію власного ринку, власного виробництва. Що ж стосується іноземних інвесторів, то для них головною перешкодою є не умови, які нам ставлять експерти Заходу, а насамперед політична нестабільність, злочинність, контрабанда, корупція.
Поєднання монетарної та інфляційної бюджетно-податкової політики дасть змогу задіяти і розвивати вітчизняне виробництво, конкуренцію і національний ринок; підвищити доходи населення, прибутки підприємств, надходження до державного бюджету.
Більшість учених Заходу, наприклад, Дж. Сакс1, вважають, що шлях України - це інтеграція в Європу через монетарну систему, ліквідацію монополій шляхом лібералізації зовнішніх торговельних зв'язків, оскільки вільна міжнародна торгівля створює конкуренцію на внутрішньому ринку. Крім того, вони пропону-ють прийняття антимонопольних законів, запровадження урядом правил, які гарантують новим підприємствам вихід на вже освоєний ринок для підтримання конкуренції, розукрупнення монополій.
Практика перехідного періоду в Україні свідчить про те, що до цих та інших пропозицій треба ставитися критично. Слушними є думки українських учених щодо виходу економіки з кризи,
_____
1 Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України)/Перекл. з англ. - К.: Основи, 1996. С. 200. Д(Дж. Сакс - директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку і професор кафедри міжнародної торгівлі Гарвардського університету).
22
наприклад, проф. М.А.Павловського1. Він, зокрема, вважає за потрібне звернути увагу на особливості суспільства нестабільної економіки перехідного періоду; з дещо іншого погляду трактує такі головні поняття ринкової системи, як лібералізація, протекціонізм, державне регулювання, фундаментальні основи ринку:
їх розглянуто стосовно умов як розвинених, так і слабкорозвинених країн, або країн з перехідною економікою.
Проблемою програми стабілізації економіки України є подолання інфляції та досягнення стабільності в грошово-фінансовій системі. Проте використати досвід інших держав у її вирішенні не так легко. Тому серед економістів щодо цього нема єдиного погляду, а загальні положення розроблені для стаціонарної ситуації, тобто для випадку, коли збурення в економіці невеликі (у межах 10% інфляції). Україна ж пройшла через гіперінфляцію - понад 10 тис.%.2 Економіка її явно нестабільна.
Економічна криза в Україні настільки велика, що подолати її не можна ні за допомогою ринкового саморегулювання, ні державного макрорегулювання. До речі. участь держави в економіці концептуально не визначена і зводиться переважно до важелів політичного монополізму.
Економічні проблеми відображені в бюджеті. На підставі аналізу лише формальних показників - питомої ваги державної власності і питомої ваги валового внутрішнього продукту (ВВП), який розподіляють через державний бюджет, - роль держави в українській економіці достатньо висока. Зокрема, питома вага державних видатків щодо ВВП в нашій країні становила: у 1996 p. -35,8%, а у 1997 - 46,6%, тоді як у США - 33,5%, Для економічного зростання потрібно, щоб цей показник зменшився до 30-32% ВВП.
Механізм державного регулювання економіки складний і багатогранний; часто регулівна роль держави може бути вагомішою навіть за умов значно нижчих показників державних видатків щодо
_____
1 Павловський М.А. Суспільство та економіка перехідного періоду. Шлях України. К.: Техніка, 1997.
2 Інфляція має приставку "гіпер" уже при 45%.
23
ВВП. Прикладом цього є Японія, де питома вага державної власності становить не більше 10%, а державні витрати щодо ВВП набагато нижчі, ніж у нас. Однак загальновизнаним є значний ефективний вплив цієї держави на економіку. Це ж стосується й країн Європейської співдружності (ЄС), у яких індикативне планування опирається на відповідну частку державної власності в національній економіці (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Частка державного сектора в економіці країн ЄС(1990 p.), %1
Держава | У кількості зайнятих | У валовому внутрішньому продукті | У капіталовкладеннях в основний капітал |
Німеччина | 10-1 | 11,1 | 16,8 |
Італія | 15,0 | 20,0 | 26,0 |
Великобританія | 9,0 | 12,0 | 17,0 |
Франція | 17,6 | 19,5 | 34,9 |
Іспанія | 6,0 | 14,0 | 21-0 |
Голландія | 6-3 | 11,0 | 7,0 |
Бельгія | 11,0 | 8-3 | 14,0 |
Люксембург | 5,0 | 3,5 | 4,0 |
Португалія | 12,1 | 21,0 | 35,0 |
Греція | 10,0 | 19,0 | 40,6 |
Данія | 8,2 | 6,0 | 20,0 |
Ірландія | 10-5 | 14,7 | 20,7 |
Примітка: наведені у таблиці співвідношення збереглись і у наступні роки.
Становлення демократичної Української держави - надзвичайно складний і суперечливий процес. Потрібно побудувати принципово нову систему інституціональних відносин з урахуванням елементів, сформованих у попередній період, в якому також склалися відповідні стереотипи поведінки.
Що стосується законодавчої бази, то останніми роками в Україні прийнято велику кількість законів, які, головно, відповідають міжнародним стандартам. Водночас законодавча робота є
_____
1Евграшин А. Из практики французского индикативного планирования // Рос. экон. журн. 1998. №2. С.85.
24
полем напруженої політичної боротьби, внаслідок чого важливі закони або не приймають, або приймають у формі компромісів. Це передусім Земельний Кодекс, Закон про іпотеку. Закон про іноземні інвестиції та ін. Низька якість законодавчої бази послаблює роль держави.
Крім того, держава для вирішення економічних проблем повинна забезпечити не тільки розробку, а й дотримання законів з питань захисту прав громадян, гарантій прав власності, виконання договорів, обов'язковості і взаємовідповідальності партнерів з бізнесу.
Отже, жорстка обмежувальна монетарна політика в подальшому періодично зумовлюватиме потребу у розумній грошовій емісії з метою забезпечення виплат, підвищення заробітної плати, пенсій, стипендій, що сприятиме пожвавленню ринку, реалізації продукції підприємств, які запрацюють і через податкову систему поповнять бюджет України.
Еще по теме 1.2. Формування ринкової економіки:
- 27. Проблеми формування ринкової економіки в Україні.
- 4.5 Особливості переходу від директивно планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України
- 21. Ринкова економіка – як система ринків. Умови функціонування ринкової економіки.
- Економічні системи сучасного світу. Моделі ринкової економіки. Сучасна ринкова економіка та її інфраструктура
- 39. Інституціональні основи ринкової економіки.
- 135. Особливості ринкової трансформації економіки України.
- § 4. Механізм дії ринкової економіки, її' закони
- 10. Моделі і форми ринкової організації економіки.
- 35 Циклічність ринкової економіки. Економічний цикл та його фази.
- § 1. Розподіл доходів в умовах ринкової економіки
- 7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки
- Механізм функціонування ринкової економіки
- 49. Кейнсіанська та монетаристська моделі регулювання ринкової економіки.