<<
>>

1.2. Формування ринкової економіки

Формування ринкових відносин передбачає НИЗКУ змін, які охоплюють фундаментальні засади функціонування економіки і головних її інституцій, що визначають поведінку наявних у суспільстві структур і спрямовують соціально-економічний роз­виток країни.

Основою переходу до ринкової економіки є прове­дення трьох взаємопов'язаних реформ:

лібералізація політики, надання підприємствам та громадя­нам прав самостійно приймати економічні рішення, зняття різних заборон і обмежень на підприємницьку діяльність, вивільнення цін з-під державного контролю;

приватизація державних підприємств, створення системи приватної власності, формування конкурентного середовища.

17

забезпечення макроекономічної стабілізації, проведення до­корінних інституційних змін, формування нової законодавчої си­стеми, що регулює права власності, конкуренцію тощо, а також робить зміни в системі соціального захисту.

Проте формування ринкових відносин у кожній постсоціалістичній державі має свої особливості, які зумовлюють специ­фіку ведення реформ та їхню тривалість. Для України, економіка якої була складовою єдиного народногосподарського комплексу, важливішим завданням є формування принципово нової структу­ри національного виробництва, яка відповідала б її ресурсному потенціалу і потребам ринку. Для цього треба розробити раціо­нальну програму реформування виробництва, цілеспрямованої діяльності всіх гілок влади, а також мати відповідні кошти. Од­нак програма не розроблена, законодавча база не сформована, а дії уряду, який часто змінювався, не мали цілеспрямованого ха­рактеру.

Процес реформ, зокрема, роздержавлення та відхід від цент­ралізованого планування (інші держави СНД відмовились від ньо­го в 1991-1992 pp.), розпочали із значним запізненням. Замість структурної реформи уряд підтримував галузеву структуру виробництва. Надто високою була частка державного сектора у ВВП України: в 1997 p.

вона становила 42%, а в країнах СНД -лише 28%. Порівняно високі темпи реформування були досягнуті лише у 1994-1995 pp., після чого вони суттєво сповільнились. Потрібно врахувати, що стартові умови для проведення реформ в Україні були досить складними: незначна частка виробництва кінцевого продукту, низький технічний і технологічний рівень ви­робництва (крім підприємств ВПК, попит на продукцію яких різко зменшився), високе зношування устаткування, неефективна ву­гільна промисловість не давали змоги випускати конкурентно-спроможну продукцію. Великі витрати на подолання наслідків аварії на ЧАЕС, підтримка незахищених верств населення лягли тягарем на державний бюджет. Однак чим гірші стартові умови в державі, тим ефективнішою повинна бути її економічна політика. Для цього треба враховувати найефективніші концепції

18

державного регулювання економіки та досвід інших країн. Аналіз реформ, проведених у багатьох державах з перехідною економі­кою в 1990-1993 pp., свідчить, що ліпших результатів досягли ті з них, де була раціональна комбінація пакета потрібних реформ. Хоча в країнах з обмеженими реформами падіння економіки було менш відчутним, однак кінцеві результати були набагато гірші, а тривалість реформ - затяжною.

Для України найдоцільнішим було б раціональне поєднання кейнсіанської та монетаристської грошово-кредитної політики.

Як відомо, в монетаристській теорії грошам відведена роль головного елемента економічної системи, який визначає напрям її розвитку. Згідно з цією теорією вирішальним фактором зміни цін, доходів населення і темпів розвитку виробництва є зміна кількості грошей. Монетаристи безпосередньо пов'язують рівень інфляції в країні, стабільність її фінансової системи з кількістю грошей, які центральний банк випускає в обіг, та кредитною по­літикою держави. У вужчому розумінні монетаристи - це ті, хто стверджує, що є тісний зв'язок між грошовою масою та рівнем цін, і тому боротьба з інфляцією повинна бути спрямована перед­усім на контроль за грошовою масою.

За Фрідменом, державне регулювання грошово-кредитної сфери має успіх, якщо держава здатна впливати через централь­ний банк на масштаби й характер дій підприємницьких і комер­ційних структур, зокрема комерційних банків. Йдеться про конт­роль над банківською системою з метою зміцнення ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчас­но задовольняти вимоги вкладників. Для цього застосовують різні методи: запровадження облікової (дисконтної) відсоткової став­ки; ведення операцій на відкритому ринку; визначення норм обо­в'язкових резервів комерційних банків, щоб контролювати не влас­не грошову масу або якісь її агрегати, а так звані сильні гроші, тобто гроші центрального банку (готівка в обігу і резерви) та гро­шові зобов'язання Державної скарбниці. Після закінчення певно­го перехідного періоду значення цього показника залежатиме від дії ринкових сил: співвідношення попиту на певні види активів з

19

боку економічних суб'єктів та їхньої пропозиції з боку різних фінансових інституцій.

Прихильники концепції монетаризму лише формально заз­начають, що важливим фактором є також попит на гроші, однак наполягають на тому, що пропозиція грошей відіграє провідну роль. Звідси роблять висновок, ніби зменшення грошової маси -головний шлях макроекономічної стабілізації. Проте монетаристські методи боротьби з інфляцією, застосовані для її знижен­ня, призводили до зменшення обсягу виробництва і зайнятості населення. Спад виробництва і втрати, яких унаслідок цього заз­нає держава, набагато більші, ніж позитивний ефект від сповіль­нення темпів інфляції за рахунок обмеження грошової і кредит­ної маси.

Для української економіки, як і економіки інших країн СНД неправильними виявилися твердження, ніби підвищення цін - це завжди результат грошової емісії. Запровадження монопольне ви­соких цін підприємствами-монополістами (часто вище світового рівня), примусове зниження цін на товари і послуги підприємств-постачальників - одна з головних причин банкрутства цілих га­лузей економіки.

Тобто один порівняно невеликий сектор еконо­міки процвітає за рахунок руйнування іншого. Головними засоба­ми такого руйнування є монопольні ціни, монопольні пільги, мо­нопольний доступ до природних ресурсів, бюджетних коштів та ін.

Використання наукового монетаризму для вирішення макроекономічних проблем в Україні полягало б, очевидно, в тому, щоб відшукати шляхи ринкової стабілізації, виконавши низку умов:

потрібно досягти достатньо високого рівня продуктивності праці й ефективності цієї економіки, а також використання ресурсів;

необхідна вільна конкуренція, яка забезпечує гнучкість цін і зарплати.

Якщо цих умов не виконати, то намагання стабілізувати ціни шляхом обмеження грошової маси повторно спричинить втрату доходів більшості населення, а отже, поглиблення кризи.

20

З огляду на економічні й політичні умови, які склались у країнах СНД, виробництво України можна відродити, використо­вуючи власний науково-технічний потенціал, внутрішню коопе­рацію та досвід інших держав. Конституція України, її закони спря­мовані на побудову розвинутої країни зі змішаною економікою. Все це змінює й державну стратегію економічної безпеки Украї­ни, яку треба формувати, починаючи зі структурної перебудови економіки, у тім числі промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією важкої індустрії та складною екологічною ситуа­цією (регіони Півночі та Сходу нашої держави). На все це потрібні кошти, частина з яких надходить з фінансових інституцій Міжна­родного валютного фонду (МВФ). Проте значну частину кредитів МВФ використовують не для підтримки вітчизняного виробниц­тва, а на погашення заборгованості з заробітної платні, для ліквідації ланцюга неплатежів, поповнення дефіциту бюджету та сплати боргів за кредити самому МВФ.

Останнім часом прийняті в Україні закони та законодавчі акти щодо регулювання економіки стосувалися переважно реформу­вання та використання бюджетно-фінансової та грошово-кредит­ної систем, формування ринкової інфраструктури. Все це надзви­чайно потрібне, оскільки без цього ринок розвиватися не буде. Однак уряд, по суті, усунувся від фундаменту економіки - фор­мування ПОПИТУ, інвестицій, розвитку експорту, впровадження про­гресивних технологій, широкомасштабного навчання кадрів, ство­рення робочих місць.

За роки ринкових реформ не сформовано раціонального підходу до емісійної політики Національного банку України (НБУ), хоч загальновідомо, що грошей треба випускати стільки, скільки потрібно для безперешкодного функціонування товарно­го обігу. Що стосується банківських установ розвинутих країн світу, то вони ведуть досить активну емісійну діяльність (зокре­ма, у США). Тому виважена грошова емісія з метою підвищення купівельної спроможності громадян оживила б підприємства Ук­раїни за рахунок реалізації продукції, яка сьогодні є на складах.

Проте не означає, що Україна може вирішувати свої пробле-

21

ми шляхом друкування національної валюти, оскільки під час кри­зи були порушені кількісні пропорції не тільки між грошовою ма­сою та обсягом виробленого продукту, а й у структурі грошових потоків та міжгалузевого балансу виробництва і розподілу вало­вого продукту. Йтися може лише про комплексне поєднання емі­сійної активності НБУ і пакета заходів щодо виходу економіки України з кризи. Грошово-фінансову систему треба підпорядко­вувати інтересам національного виробництва. Зовнішньоеконо­мічна діяльність повинна визначати стратегію власного ринку, власного виробництва. Що ж стосується іноземних інвесторів, то для них головною перешкодою є не умови, які нам ставлять екс­перти Заходу, а насамперед політична нестабільність, злочинність, контрабанда, корупція.

Поєднання монетарної та інфляційної бюджетно-податкової політики дасть змогу задіяти і розвивати вітчизняне виробницт­во, конкуренцію і національний ринок; підвищити доходи насе­лення, прибутки підприємств, надходження до державного бюд­жету.

Більшість учених Заходу, наприклад, Дж. Сакс1, вважають, що шлях України - це інтеграція в Європу через монетарну сис­тему, ліквідацію монополій шляхом лібералізації зовнішніх тор­говельних зв'язків, оскільки вільна міжнародна торгівля створює конкуренцію на внутрішньому ринку. Крім того, вони пропону-ють прийняття антимонопольних законів, запровадження урядом правил, які гарантують новим підприємствам вихід на вже освоє­ний ринок для підтримання конкуренції, розукрупнення моно­полій.

Практика перехідного періоду в Україні свідчить про те, що до цих та інших пропозицій треба ставитися критично. Слушни­ми є думки українських учених щодо виходу економіки з кризи,

_____

1 Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України)/Перекл. з англ. - К.: Основи, 1996. С. 200. Д(Дж. Сакс - директор Гарвард­ського інституту міжнародного розвитку і професор кафедри міжнародної торгівлі Гарвардського університету).

22

наприклад, проф. М.А.Павловського1. Він, зокрема, вважає за по­трібне звернути увагу на особливості суспільства нестабільної еко­номіки перехідного періоду; з дещо іншого погляду трактує такі головні поняття ринкової системи, як лібералізація, протек­ціонізм, державне регулювання, фундаментальні основи ринку:

їх розглянуто стосовно умов як розвинених, так і слабкорозвинених країн, або країн з перехідною економікою.

Проблемою програми стабілізації економіки України є подо­лання інфляції та досягнення стабільності в грошово-фінансовій системі. Проте використати досвід інших держав у її вирішенні не так легко. Тому серед економістів щодо цього нема єдиного погляду, а загальні положення розроблені для стаціонарної ситу­ації, тобто для випадку, коли збурення в економіці невеликі (у ме­жах 10% інфляції). Україна ж пройшла через гіперінфляцію - по­над 10 тис.%.2 Економіка її явно нестабільна.

Економічна криза в Україні настільки велика, що подолати її не можна ні за допомогою ринкового саморегулювання, ні дер­жавного макрорегулювання. До речі. участь держави в економіці концептуально не визначена і зводиться переважно до важелів по­літичного монополізму.

Економічні проблеми відображені в бюджеті. На підставі ана­лізу лише формальних показників - питомої ваги державної влас­ності і питомої ваги валового внутрішнього продукту (ВВП), який розподіляють через державний бюджет, - роль держави в ук­раїнській економіці достатньо висока. Зокрема, питома вага дер­жавних видатків щодо ВВП в нашій країні становила: у 1996 p. -35,8%, а у 1997 - 46,6%, тоді як у США - 33,5%, Для економічно­го зростання потрібно, щоб цей показник зменшився до 30-32% ВВП.

Механізм державного регулювання економіки складний і ба­гатогранний; часто регулівна роль держави може бути вагомішою навіть за умов значно нижчих показників державних видатків щодо

_____

1 Павловський М.А. Суспільство та економіка перехідного періоду. Шлях Украї­ни. К.: Техніка, 1997.

2 Інфляція має приставку "гіпер" уже при 45%.

23

ВВП. Прикладом цього є Японія, де питома вага державної влас­ності становить не більше 10%, а державні витрати щодо ВВП набагато нижчі, ніж у нас. Однак загальновизнаним є значний ефективний вплив цієї держави на економіку. Це ж стосується й країн Європейської співдружності (ЄС), у яких індикативне пла­нування опирається на відповідну частку державної власності в національній економіці (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Частка державного сектора в економіці країн ЄС(1990 p.), %1

Держава У кількості зайнятих У валовому внутрішньому продукті У капіталовкла­деннях в основ­ний капітал
Німеччина 10-1 11,1 16,8
Італія 15,0 20,0 26,0
Великобританія 9,0 12,0 17,0
Франція 17,6 19,5 34,9
Іспанія 6,0 14,0 21-0
Голландія 6-3 11,0 7,0
Бельгія 11,0 8-3 14,0
Люксембург 5,0 3,5 4,0
Португалія 12,1 21,0 35,0
Греція 10,0 19,0 40,6
Данія 8,2 6,0 20,0
Ірландія 10-5 14,7 20,7

Примітка: наведені у таблиці співвідношення збереглись і у наступні роки.

Становлення демократичної Української держави - надзви­чайно складний і суперечливий процес. Потрібно побудувати принципово нову систему інституціональних відносин з ураху­ванням елементів, сформованих у попередній період, в якому та­кож склалися відповідні стереотипи поведінки.

Що стосується законодавчої бази, то останніми роками в Ук­раїні прийнято велику кількість законів, які, головно, відповіда­ють міжнародним стандартам. Водночас законодавча робота є

_____

1Евграшин А. Из практики французского индикативного планирования // Рос. экон. журн. 1998. №2. С.85.

24

полем напруженої політичної боротьби, внаслідок чого важливі закони або не приймають, або приймають у формі компромісів. Це передусім Земельний Кодекс, Закон про іпотеку. Закон про іно­земні інвестиції та ін. Низька якість законодавчої бази послаблює роль держави.

Крім того, держава для вирішення економічних проблем по­винна забезпечити не тільки розробку, а й дотримання законів з питань захисту прав громадян, гарантій прав власності, виконан­ня договорів, обов'язковості і взаємовідповідальності партнерів з бізнесу.

Отже, жорстка обмежувальна монетарна політика в подаль­шому періодично зумовлюватиме потребу у розумній грошовій емісії з метою забезпечення виплат, підвищення заробітної пла­ти, пенсій, стипендій, що сприятиме пожвавленню ринку, реалі­зації продукції підприємств, які запрацюють і через податкову си­стему поповнять бюджет України.

<< | >>
Источник: І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с.. 1999

Еще по теме 1.2. Формування ринкової економіки:

  1. 27. Проблеми формування ринкової економіки в Україні.
  2. 4.5 Особливості переходу від директивно планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України
  3. 21. Ринкова економіка – як система ринків. Умови функціонування ринкової економіки.
  4. Економічні системи сучасного світу. Моделі ринкової економіки. Сучасна ринкова економіка та її інфраструктура
  5. 39. Інституціональні основи ринкової економіки.
  6. 135. Особливості ринкової трансформації економіки України.
  7. § 4. Механізм дії ринкової економіки, її' закони
  8. 10. Моделі і форми ринкової організації економіки.
  9. 35 Циклічність ринкової економіки. Економічний цикл та його фази.
  10. § 1. Розподіл доходів в умовах ринкової економіки
  11. 7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки
  12. Механізм функціонування ринкової економіки
  13. 49. Кейнсіанська та монетаристська моделі регулювання ринкової економіки.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -