<<
>>

12.3.2 Загальна характеристика механізму державного регулювання роботи транспорту

Форми та механізми державного регулювання розвитку-транспорту зумовлені низкою чинників, зокрема: рівнем розвит­ку національної економіки та роллю транспорту в забезпеченні її ефективного функціонування: розвитком різних видів транспор­ту та їхньою порівняльною конкурентоспроможністю: наявністю та перспективами розвитку транспортних мереж: питомою вагою приватної власності в різних видах транспорту

Сучасні тенденції у співвідношенні видів транспорту в ме­жах транспортних систем розвинутих держав є наслідком зміни їхньої порівняльної конкурентоспроможності в різних сферах використання за умов науково-технічного прогресу, політики мо­нополій і держави.

Зокрема, для транспортної системи США характерним є широке застосування змішаних перевезень, тоді як у країнах За­хідної Європи переважають перевезення "від дверей до дверей" одним видом транспорту. Передумовою цього є порівняно неве­ликі відстані перевезень, розгалужена мережа залізниць і ще гус­тіша мережа автомобільних доріг високої якості.

Динаміка вантажообігу окремих видів транспорту нерівно­мірна: відбувається перерозподіл їхньої питомої ваги у сумарно­му вантажообігу, що зумовлено потребою зменшити час достав­ки вантажу і знизити витрати на перевезення.

Автомобільний транспорт США і ФРН має високу частку (80% і більше) міжміських сполучень. Збільшенню кількості ав­томобільних перевезень сприяє спеціалізація автопарку і широке використання автопоїздів.

421

В умовах надлишку провізних спроможностей транспорт­них систем рухомий склад транспорту США і ФРН оновлюється (амортизаційний період експлуатації вантажних транспортних засобів становить 4-5 років; автобусів і легкових автомобілів -4-6 років).

Витрати на утримання і експлуатацію доріг у США станов­лять понад 3%, у ФРН - 3.7% національного доходу, більшу час­тину цієї суми (у США - половина) спрямовують на будівництво автомагістралей вищого типу і реконструкцію доріг.

Багато форм і методів організації автомобільних вантажних перевезень, що діють у розвинутих державах, частково викорис­товують в Україні. Відмінності полягають більше у виборі опти­мальних, вигідних з погляду споживачів транспортних послуг та економних з погляду перевізників форм і методів перевезення конкретного вантажу в конкретній ситуації.

У країнах Західної Європи структуру, сферу діяльності, фор­ми організації праці, кількість персоналу транспортні фірми виз­начають самостійно на підставі логічних ділових розрахунків.

Держава, зазвичай, не втручається у виробничу і фінансово-господарську діяльність фірм. Державні органи (Міністерство транспорту, транспортні комітети та ін.) обмежують свою діяльність розробкою транспортного законодавства, видачею ліцензій на право водіння автотранспортними засобами, запро­вадженням правил руху, технічних норм обслуговування і конт­ролем за їхнім дотриманням. Важливішим завданням цих органів є організація будівництва, експлуатації і планування мережі доріг, яка у більшості випадків є власністю держави. Проте у всіх цих країнах прийняті відповідні законодавчі норми, які регулюють порядок створення і ліквідації фірм, їхні права, обов'язки і відпо­відальність.

Фірма обов'язково повинна бути зареєстрована у відповід­них державних органах. Що стосується транспортних фірм, то вони повинні мати дозвіл на організацію комерційних перевезень:

на міські перевезення такий дозвіл дає міська влада, на приміські - власті штату, департаменту, на міжміські - центральні органи

422

влади. Щоб одержати відповідний дозвіл компанія (фірма) повинна відповідати конкретним вимогам, зокрема, мати таке: відповідну суму активів, власний або орендований автомобільний парк, од­ного або декількох поручителів про "надійність" компанії та ін.

Дозвіл на комерційні перевезення покладає на автобусну (ван­тажну) компанію такі обов'язки: повністю задовольняти потреби у перевезеннях пасажирів (вантажів), дотримуватись у комерційній діяльності відповідного рівня рентабельності, частоти руху, якості перевезень тощо.

Вищим органом управління великою транспортною фірмою є рада директорів, у яку входять директори всіх важливіших підрозділів, а також директори банків, юридичних закладів, про­мислових фірм, що надають відповідні послуги транспортній фірмі.

Розвиток і вдосконалення галузі транспорту в Україні відбу­вається відповідно до національної програми з урахуванням пріо­ритету та на підставі досягнень науково-технічного прогресу.

Згідно з Законом України "Про транспорт"1 державне регу­лювання в цій галузі повинне забезпечувати таке:

своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони Ук­раїни;

захист прав громадян під час їхнього транспортного обслу­говування;

безпечне функціонування транспорту;

додержання потрібних темпів і пропорцій розвитку націо­нальної транспортної системи;

захист економічних інтересів України, законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспорт­них послуг;

створення однакових умов для розвитку господарської діяль­ності підприємств транспорту;

обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

_____

1 Відомості Верховної Ради України. 1994. №51. C.1305-1315.

423

координацію роботи різних видів транспорту;

ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

охорону довкілля від шкідливого впливу транспорту. Державне управління діяльністю транспорту провадять за допомогою економічної (податкової, фінансово-кредитної, тариф­ної. інвестиційної) та соціальної політики, зокрема, наданням до­тацій на пасажирські перевезення.

Державне регулювання в галузі транспорту ведуть Міністер­ство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені органи залежно від їхньої компетенції.

Відповідно до "Положення про Міністерство транспорту України", затвердженого Указом № 1186/95 Президента України від 22 грудня 1995 p.. Міністерство транспорту України керує транспортно-дорожнім комплексом, відповідає за його розвиток.

координує роботу об'єднань, підприємств, установ та організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту та шляхового господарства через Державний депар­тамент автомобільного транспорту України ("Укравтотранс"), що є органом державної виконавчої влади, підвідомчим Міністерству транспорту України. Функції "Укравтотрансу" затверджені поста­новою № 261 Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 p.

До сфери управління "Укравтотрансу" належать об'єднан­ня, підприємства, установи й організації автомобільного транс­порту за переліком Міністерства транспорту України. Схема уп­равління автомобільним транспортом України показана на рис. 12.7.

"Укравтотранс", виконуючи покладені на нього обов'язки, взаємодіє безпосередньо або через територіально-виробничі об'єднання автотранспорту з центральними та місцевими органа­ми державної виконавчої влади, органами виконавчої влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, а також відповідними органами інших держав у межах вимог чинного законодавства.

У межах своїх повноважень на підставі законодавства Украї­ни "Укравтотранс" видає накази, організовує та контролює їх вико-

424

Рис. 12.7. Схема управління автомобільним транспортом.

нання. Державна акціонерна автомобільна компанія "Укравтотранс" є правонаступником колишнього "Совтрансавто" і координує ро­боту регіональних автотранспортно-експедиційних комбінатів.

Відносини підприємств транспорту загального користуван­ня з центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування побудовані на підставі по­датків, податкових пільг, запроваджених нормативів та інших еко­номічних засобів відповідно до чинного законодавства України.

Втручання у господарську діяльність підприємств транспор-

425

ту, відволікання їхнього експлуатаційного персоналу на інші ро­боти місцевими органами влади і самоврядування недопустима, крім випадків, передбачених законами України.

Органи управління транспортом сприяють органам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо со­ціального та економічного розвитку транспорту, спільно з ними виконують програми захисту довкілля, розробляють узгоджені за­ходи для забезпечення безперебійної роботи транспорту у разі сти­хійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їхніх наслідків. координують роботу щодо запобігання аваріям і правопорушен­ням на транспорті, а також організовують взаємодію різних видів транспорту з метою ефективнішого їх використання, підвищення якості обслуговування.

Місцеві органи влади і самоврядування у межах своїх по­вноважень надають допомогу підприємствам і організаціям транс­порту у поліпшенні їхньої діяльності, об'єднують кошти підприємств, організацій, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, кооперативів (за їхньою згодою), а такж бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхо­проводів, інших об'єктів транспорту.

Будівництво вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, тунелів, пасажирських платформ, метрополі­тенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання й упорядкування шляхів сполучення та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезенням вантажів, викону­ють за кошти державного і місцевих бюджетів та підприємств транспорту у порядку, передбаченому законодавством України, а також з залученням добровільних внесків підприємств та органі­зацій усіх форм власності й громадян.

Підприємства транспорту виконують перевезення та надають послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів та вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту.

426

Комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з відправленням і одержанням вантажів, надають експедиторські організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Економічні відносини підприємств транспорту грунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.

Ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту запроваджують з метою:

гарантування безпеки і надійності роботи транспорту;

обмеження монополізму та розвитку конкуренції;

створення однакових умов для розвитку господарської діяль­ності підприємств транспорту.

Ліцензії на ведення транспортної діяльності видають Міністерство транспорту України та інші уповноважені на це орга­ни в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Транспортні засоби повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповід­ний сертифікат.

Питання безпеки руху транспортних засобів на території України, пов'язані з діяльністю транспорту інших держав, перед­бачені нормами, прийнятими в Україні, та міжнародними догово­рами України.

Діяльність усіх видів транспорту координує Міністерство транспорту України, у межах регіонів - комісії з координації ро­боти транспорту, створені органами місцевої влади і самовряду­вання. Вони діють відповідно до положення, затвердженого Ка­бінетом Міністрів України.

<< | >>
Источник: І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с.. 1999

Еще по теме 12.3.2 Загальна характеристика механізму державного регулювання роботи транспорту:

  1. 6.3. Механізм державного регулювання підприємництва
  2. 9.2. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності
  3. 6.1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання. 6.2. Роль держави в процесі становлення підприємницького середовища в Україні. 6.3. Механізм державного регулювання підприємництва. 6.4. Фінансові важелі державної підприємницької політики. 6.5. Регуляторна реформа та регуляторна політика
  4. 10.1. Регулювання суспільного сектору економіки. 10.2. Кош­ториси бюджетних установ. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб. 10.4. Механізм державних закупівель
  5. 12.3. Державне регулювання транспорту
  6. 5.5. Організаційно-економічний механізм державного регулювання інноваційної діяльності
  7. 1.1. Вади ринкового саморегулювання. 1.2. Функції держави в сучасній економіці. 1.3. Сутність державного регулювання економіки. 1.4. Методи державного регулювання економіки. 1.5. Система органів державного регулювання економіки
  8. 3.1. Фінансово-бюджетне регулювання. 3.2. Податкове регулювання. 3.3. Грошово-кредитне регулювання. 3.4. Державне регулювання ринку цінних паперів
  9. 12.3.3. Головні розділи плану роботи транспорту
  10. 12.1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища. 12.2. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища. 12.3. Державне екологічне регулювання. 12.4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. 12.5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності
  11. Механізм виконання державного бюджету за видатками через органи Державного казначейства
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -