12.2.3. Державне регулювання цін в аграрній сфері
Головну роль у всій системі державного регулювання економіки відіграє підтримка відповідного рівня цін і цінової рівноваги, оскільки розбалансування цінового механізму призводить до руйнівних наслідків.
Державні кошти потрібні, з одного боку, для підтримки процесу відтворення в сільському господарстві, а з іншого - для стримування процесів інфляції і для захисту інтересів споживачів. У всіх розвинутих країнах найбільша частка державних коштів спрямована в аграрний сектор для зменшення ринкових коливань та підтримки відповідного рівня цін.Аналіз тенденцій сучасних процесів державного регулювання аграрної сфери дає змогу зробити такі висновки. По-перше, високорозвинуті країни, що традиційно експортують сільськогосподарську продукцію (США, Австралія та ін.) і прагнуть зберегти своє місце на світовому ринку, посилюють підтримку вітчизняного фермерства. По-друге, високорозвинуті технічно країни (Японія, Норвегія, Австрія та ін.), що традиційно імпортують значну частину продуктів харчування, прагнуть зменшити залежність від країн-експортерів, підтримуючи вітчизняного товаровиробника. По-третє, на різних етапах економічного розвитку деякі краї-
355
ни (Швеція, Фінляндія, Канада та ін.) змінювали рівень підтримки власного сільського господарства - у певні періоди він збільшувався, а потім знову зменшувався.
Система регулювання цін (передусім це стосується оптових фермерських цін, проте іноді і роздрібних) спрямована на таке:
досягнення стабілізації цін та їхніх коливань у порівняно вузькому "коридорі"; підтримування фермерських цін на рівні, що дає змогу товаровиробникам вести розширене відтворення; регулювання обсягів і структури виробництва.
Під час формування політики державних цін у країнах із ринковою економікою враховують такі фактори:
паритетність цін на промислову і сільськогосподарську продукцію;
витрати на виробництво продукції у спеціалізованих фермерських господарствах:
прибутковість фермерських господарств, спеціалізованих галузей і сільського господарства в цілому;
доходи фермерів на вкладений капітал і їхні фінансові можливості ведення розширеного виробництва.
Розвинуті країни активно стимулюють національне сільське господарство де витрати виробництва вищі від світових; у цьому випадку враховують імпортно-експортні можливості вітчизняних товаровиробників. Особливості механізму підтримки аграрного сектора в кожній країні залежать від природно-економічних, географічних, зовнішньо-економічних умов тощо.
Загалом система державного регулювання цін у всіх країнах із розвинутою ринковою економікою майже однакова: запровадження верхніх і нижніх меж коливання цін та індикативної або умовної ціни, яку держава прагне підтримувати. Інструментом такого регулювання є скуповування або продаж продукції (товарна інтервенція).
Ця система відома досить давно, однак уперше широко була використана в США в середині 30-х років XX ст. після створення Товарно-кредитної корпорації. Головною її метою було відновлення докризового паритету цін і купівельної спроможності фермерів.
356
Після другої світової війни такі системи стали стандартним методом підтримки цін, особливо після створення Спільного ринку.
На сучасному етапі для аграрного сектора США характерне поєднання державного втручання та ринкового регулювання. За федеральними сільськогосподарськими програмами фермери, що вирощують зернові, отримують від міністерства сільського господарства США позики для фінансування виробництва. Зібраний урожай вони можуть продавати за ринковими цінами і розраховуватися за позики частиною виторгу. Якщо ж ринкові ціни падають нижче рівня контрольних цін, запроваджених конгресом, то фермер може передати урожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позику й отримуючи виторг.
Аналогічно регулюють ціни в молочній промисловості. Конгрес визначає так званий справедливий рівень контрольних цін на молоко, масло, сир. Якщо ринкові ціни опускаються нижче від цього рівня, то продукти скуповує держава.
У США офіційно діють цільові (гарантовані) і заставні ціни. Цільові ціни забезпечують фермерам отримання нормативних доходів від виробництва сільськогосподарської продукції і страхують їх від впливу монополістів.
Заставні ціни дають змогу протягом дев'яти місяців вільно розпоряджатися виробленою продукцією: реалізовувати за контрактами, продавати на вільному ринку, зберігати на фермі або здавати на зберігання (за відповідну плату), очікуючи підвищення цін на світовому ринку, здавати продукцію під заставу. Заставні ціни запроваджують на рівні середньоринкових за минулі п'ять років. Для пшениці і кормового зерна рівень заставних цін становить 75-85%. Оскільки заставна ціна є нижньою межею гарантованої ціни, то фермер може отримувати додаткові доходи завдяки вилці заставної і світової цін.Особливість політики ціноутворення в аграрній сфері країн Європейського Союзу полягає у врахуванні умов кризи надвиробництва сільськогосподарської продукції, що зумовлює потребу підтримки національних товаровиробників.
357
Комісія співтовариства періодично регулює ціни за трьома головними категоріями:
бажані ціни (індикативні - для зернових, молока, цукру, маслинової олії, соняшника; орієнтовані - для великої рогатої худоби, вина- цільові - для тютюну);
мінімальні ціни імпорту (порогові - для зернових, цукру, молочних продуктів, маслинової олії; довідкові - для фруктів, овочів, вина, деяких рибних продуктів; шлюзові - для свинини, яєць, птиці);
порогову ціну визначають як індикативну мінус затрати на транспортування і розвантаження товарів від кордону співтовариства до країни Європейського Союзу, яка найбільше потребує цієї продукції. Захист від імпорту ведуть шляхом обкладання додатковим митним збором, який дорівнює різниці між національною торговою ціною і ціною імпорту. Крім захисту від імпорту. використовують засоби, які сприяють експорту за межі ЄС - експортні субсидії;
мінімальні ціни, мета яких - гарантувати виробнику нормальний рівень доходу і диференціювати заготівельні ціни по районах за видами продукції.
З середини 80-х років країни-члени ЄС стали широко використовувати державне субсидування експорту пшениці. Субсидії перевищили половину ціни на пшеницю на світовому ринку.
Експортне субсидування сільського господарства в країнах Західної Європи має не економічне, а соціальне навантаження. Країни Європейського Союзу могли б суттєво зменшити обсяг сільськогосподарського експорту. Однак це збільшить рівень пропозиції в рамках Союзу, і в кінцевому підсумку, може сприяти розоренню нерентабельних господарств. Саме цього прагнуть уникнути країни, збільшуючи субсидії фермерам.Державна політика регулювання цін, крім загальновизнаних позитивних сторін, має низку недоліків. Галузь повільно розгортає свої потужності, із запізненням на технологічний цикл реагує на підвищення цін, а потім, у міру зниження цін, так само повільно згортає виробництво. Тобто є значний лаг між зміною
358
держаних цін і реакцією сільського господарства на це. Можлива навіть від'ємна еластичність виробництва, коли в умовах падіння цін фермери, у яких висока частка постійних затрат, прагнуть розширити виробництво, щоб підтримати попередній рівень
доходів.
Типовим недоліком цінового регулювання в умовах насичення ринку є труднощі пов'язані зі стримуванням зростання виробництва. що призводить до збільшення невиробничих витрат на закупівлю сільськогосподарської продукції, її зберігання й експорт на пільгових умовах.
На відміну від США та більшості європейських країн, державне регулювання цін в Україні застосовують в умовах порівняно високого попиту на сільськогосподарську продукцію і спаду виробництва. Наявна система цін не відшкодовує високих витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Розрахунки, виконані за даними Мінсільгосппроду щодо витрат на виробництво в обсягах 1990 p. з урахуванням індексів цін на матеріальні ресурси 1995 p.. засвідчують, що частка вартості купованих матеріальних ресурсів збільшилась з 33.6 до 67,9%, в тому числі витрат на нафтопродукти - з 2,5 до 21.1%; електроенергію - з 0,7 до 2,7%.
Водночас різко зменшується частка вартості матеріальних ресурсів власного виробництва: кормів - з 19.1 до 9,8%. оплати праці з усіма видами доплат - з 28.2 до 5.9%.1 Це за умов, коли у структуру собівартості не включено вартість землі - основного засобу виробництва в сільському господарстві.
Важлива функція ціни в ринковій економіці - забезпечити прибуток товаровиробникам. Особливість ціноутворення в аграрній сфері полягає в тому, що, зважаючи на умови конкуренції в сільському господарстві, між ціною реалізації і собівартістю є дуже мала різниця.
_____
1 Білик Ю.Д. Економічні проблеми агропромислового комплексу в умовах формування ринкових відновин. К.,1998. С.128.
359
В умовах ринку ціна завжди реагує на співвідношення попиту та пропозиції і ступінь конкуренції в галузі. Державна цінова політика на агропродовольчих ринках не створить рівноваги, але може попередити її порушення. Ціна дає змогу швидше узгоджувати дії монопольної та організаційно роздрібненої частини ринку1. Тому pуx цін зараз можна більше пояснити досягнутим рівнем монополізації і заходами аграрної політики, ніж зміною пропозиції та попиту.
Лібералізація цін в Україні розкрила міжгалузеві, структурні та цінові диспропорції у сфері АПК, які складались протягом тривалого періоду. В результаті руйнування старих відносин виникли нові проблеми:
загальна цінова незбалансованість і нестабільність;
диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію:
В умовах високої інфляції зазнають збитків насамперед галузі з тривалим обігом капіталу. Сільське ж господарство має сезонний і циклічний характер, а його продукція у більшості швидко псується і не може чекати сприятливої кон'юнктури цін. Водночас для придбання засобів виробництва потрібні додаткові кошти. Тут починає діяти чинник реальних "ножиць цін" на промислову і сільськогосподарську продукцію, не на користь останньої. Знецінювання коштів, отриманих від продажу урожаю, відбувається ще до початку нової посівної.
Політика лібералізації цін на промислові товари та збереження недосконалого державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію ще більше посилили диспаритет цін протягом 1991-1997 pp.
Ціни на продукцію сільського господарства у 1997 p. порівняно з 1990 p. зросли у 68-1 тис.
разів, а на промислову - у 296,2 тис. разів. Тобто рівень підвищення цін на промислову продукцію щодо сільськогосподарської був у 4,35 раза вищий. Зокрема, у 1994 p. темпи зростання цін на промислові товари, які споживає сільське господарство, були більш ніж у десять разів вищими від темпів зростання цін на сільськогосподарську продукцію (Рис. 12.2).360
Рис. 12.2. Графік зміни цінового паритету сільського господарства в господарському комплексі України.
Порівняння цін на сільськогосподарську і промислову продукцію та еквівалентність їхнього обміну свідчить, що диспаритет цін ще більше поглиблюється (табл. 12.2).
Таблиця 12.2
Розрахунок еквівалентності обміну сільгосппродукції на машини та пальне за 1997 рік (тонн за одиницю)*
Вид продукції | Вартість 1т сільгосппродукції. грн. | Трактор -34131 грн. | Зернозбиральний комбайн -76060 грн. | Кормозбиральний комбайн -37393 грн. | Бензин -392 грн. | Дизельне пальне -322 грн. |
Зерно | 176 | 194 | 432 | 212 | 2,2 | 1,8 |
Соняшник | 246 | 139 | 309 | 152 | 166 | 163 |
Цукрові | ||||||
буряки | 70 | 483 | 1086 | 534 | 5,6 | 4,6 |
Молоко | 239,5 | 142 | 318 | 156 | 1,6 | 1,3 |
М'ясо в | ||||||
живій вазі | 1040 | 33 | 73 | 36 | 0,38 | 0,31 |
* Дані Інституту аграрної економіки УЛАН.
361
Паритет відносин - складне явище, а ціновий аспект є лише однією із його сторін. Для характеристики цінового аспекту потрібно враховувати таке:
1. Сільськогосподарське виробництво, з огляду на свою специфіку, функціонує у порівняно конкурентоспроможному середовищі, а галузі, що його обслуговують - у монополізованому.
2. Для сільгоспвиробників характерна іммобільність ресурсів, зумовлена низькими темпами переливу капіталу.
3. Нееластичний попит на сільськогосподарську продукцію.
4. Для оцінки стану паритетності потрібний комплексний підхід, який передбачає не тільки індекси цін, а й темпи приросту та інші показники.
5. У разі підтримки цінового паритету державою ціни не повинні втрачати властивість регулятора.
6. Забезпечення товаровиробнику своєчасних виплат за реалізовану продукцію. В умовах інфляції виторг знецінюється, а виробництво втрачає сенс, оскільки отриманих коштів господарству не вистачає навіть для простого відтворення.
В Україні на сучасному етапі під час формування цін в аграрній сфері потрібно враховувати так званий затратний метод ціноутворення. Це зумовлено двома головними моментами: по-перше, через нерозвинутість національного ринку, і, по-друге. надто низьким технічним і технологічним рівнями сільськогосподарського виробництва. Проте, із розвитком ринкових чинників, треба відмовитись від цього методу ціноутворення, що зумовить потребу пошуку зниження витрат національними виробниками.
Модель ціноутворення в Україні повинна передбачати три різні рівні цін.
Перший рівень - гарантована, або інтервенційна ціна. Гарантовану ціну розраховують для головних видів сільськогосподарської продукції. Вона повинна бути гарантією відшкодування виробничих витрат і стабілізації структури виробництва. Гарантована ціна включає середній рівень затрат у нормально працюючих господарств та мінімальний рівень прибутку. Це нижня (порогова) цінова межа, вона може бути стартовою ціною для біржо-
362
вих торгів. Гарантовану ціну можна використовувати і з метою потрібних структурних змін.
Другий рівень - еквівалентна ціна, яка повинна забезпечувати середню норму прибутку на авансовий капітал (враховуючи вартість землі) та включати рентний дохід. Її розраховують на рівні середньої норми прибутку основних галузей промисловості, що пов'язані із аграрною сферою (машинобудування, енергетика, хімічна промисловість та ін.).
Визначаючи норми прибутку, треба обов'язково брати до уваги структуру капіталу. Передусім це стосується введення вартості землі, як головного засобу виробництва, до аграрного капіталу. В структурі основного капіталу в аграрній сфері індустріальне розвинутих країн питома вага вартості землі коливається в межах 35-65 %, а в Японії вона становить майже 80 %.
Вартість землі в авансовий капітал планують вводити поступово, в міру її введення до товарообігу. Вартість землі є елементом постійних витрат у структурі собівартості виробництва. На сучасному етапі у структуру собівартості сільськогосподарської продукції доцільно ввести частку від 3 до 5 % від визначеної ціни землі. Із зростанням платоспроможного попиту населення, зменшенням падіння обсягів виробництва цей відсоток потрібно поступово збільшувати.
Розрахунки за такою моделлю ціноутворення ускладнює інфляція. Тому ціни повинні враховувати так звані інфляційні очікування - різницю між темпами інфляції і депозитним відсотком. Якщо темпи інфляції більші, ніж відсоток на депозитні вклади, то ціну потрібно збільшувати на величину інфляційних очікувань.
Третій рівень цін - це ціни стимулювання виробництва. Вони повинні бути вищі від світових, їх можна використовувати для розрахунків із виробниками за деякі види продукції. Такі ціни повинні враховувати купівельну спроможність, інтереси споживачів, а також психологічний аспект.
Цінова політика в Україні поки-що не має визначеної концепції. Система нагляду за паритетом цін неефективна і зводить-
363
ся лише до виявлення динаміки цін, що склалася фактично. Цінова ситуація не прогнозована. Нема регіональних особливостей у цінових відносинах, незважаючи на відмінності в природно-економічних умовах, територіальному поділі праці тощо.
Еще по теме 12.2.3. Державне регулювання цін в аграрній сфері:
- Тема 2.2. Державне регулювання цін та інфляції
- Тема 8 Державне регулювання цін та інфляції
- 8.1. Необхідність і методи державного регулювання цін
- Державне регулювання у сфері страхування
- 8.1. Необхідність і методи державного регулювання цін. 8.2. Антиінфляційна політика
- 1.1. Вади ринкового саморегулювання. 1.2. Функції держави в сучасній економіці. 1.3. Сутність державного регулювання економіки. 1.4. Методи державного регулювання економіки. 1.5. Система органів державного регулювання економіки
- 3.1. Фінансово-бюджетне регулювання. 3.2. Податкове регулювання. 3.3. Грошово-кредитне регулювання. 3.4. Державне регулювання ринку цінних паперів
- ТЕМА 2. Органи державного управління в системі державного регулювання економіки України
- 6.1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання. 6.2. Роль держави в процесі становлення підприємницького середовища в Україні. 6.3. Механізм державного регулювання підприємництва. 6.4. Фінансові важелі державної підприємницької політики. 6.5. Регуляторна реформа та регуляторна політика
- 11.1. Сутність і мета соціальної політики. 11.2. Основні завдання та показники соціальної політики. 11.3. Реальні доходи населення та їх регулювання. 11.4. Регулювання обсягу споживання матеріальних благ і послуг. 11.5. Державне регулювання оплати праці. 11.6. Регулювання ринку праці та зайнятості населення
- 4.1. Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. 4.2. Види структурних співвідношень в економіці. 4.3. Державне регулювання структурних зрушень в економіці. 4.4. Державне регулювання інвестиційної діяльності
- 7.1 Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки
- 2. Державна політика у сфері охорони здоров'я
- Система державних органів та їх повноваження у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні
- 12.3. Програма У. Демінга. її застосування в сфері державного адміністрування