<<
>>

12.2.3. Державне регулювання цін в аграрній сфері

Головну роль у всій системі державного регулювання економіки відіграє підтримка відповідного рівня цін і цінової рівнова­ги, оскільки розбалансування цінового механізму призводить до руйнівних наслідків.

Державні кошти потрібні, з одного боку, для підтримки процесу відтворення в сільському господарстві, а з іншого - для стримування процесів інфляції і для захисту інте­ресів споживачів. У всіх розвинутих країнах найбільша частка дер­жавних коштів спрямована в аграрний сектор для зменшення рин­кових коливань та підтримки відповідного рівня цін.

Аналіз тенденцій сучасних процесів державного регулюван­ня аграрної сфери дає змогу зробити такі висновки. По-перше, високорозвинуті країни, що традиційно експортують сільськогос­подарську продукцію (США, Австралія та ін.) і прагнуть зберег­ти своє місце на світовому ринку, посилюють підтримку вітчиз­няного фермерства. По-друге, високорозвинуті технічно країни (Японія, Норвегія, Австрія та ін.), що традиційно імпортують знач­ну частину продуктів харчування, прагнуть зменшити залежність від країн-експортерів, підтримуючи вітчизняного товаровиробни­ка. По-третє, на різних етапах економічного розвитку деякі краї-

355

ни (Швеція, Фінляндія, Канада та ін.) змінювали рівень підтрим­ки власного сільського господарства - у певні періоди він збільшу­вався, а потім знову зменшувався.

Система регулювання цін (передусім це стосується оптових фермерських цін, проте іноді і роздрібних) спрямована на таке:

досягнення стабілізації цін та їхніх коливань у порівняно вузько­му "коридорі"; підтримування фермерських цін на рівні, що дає змогу товаровиробникам вести розширене відтворення; регулю­вання обсягів і структури виробництва.

Під час формування політики державних цін у країнах із рин­ковою економікою враховують такі фактори:

паритетність цін на промислову і сільськогосподарську про­дукцію;

витрати на виробництво продукції у спеціалізованих фер­мерських господарствах:

прибутковість фермерських господарств, спеціалізованих галузей і сільського господарства в цілому;

доходи фермерів на вкладений капітал і їхні фінансові мож­ливості ведення розширеного виробництва.

Розвинуті країни активно стимулюють національне сільське господарство де витрати виробництва вищі від світових; у цьому випадку враховують імпортно-експортні можливості вітчизняних товаровиробників. Особливості механізму підтримки аграрного сектора в кожній країні залежать від природно-економічних, гео­графічних, зовнішньо-економічних умов тощо.

Загалом система державного регулювання цін у всіх країнах із розвинутою ринковою економікою майже однакова: запровад­ження верхніх і нижніх меж коливання цін та індикативної або умовної ціни, яку держава прагне підтримувати. Інструментом такого регулювання є скуповування або продаж продукції (товар­на інтервенція).

Ця система відома досить давно, однак уперше широко була використана в США в середині 30-х років XX ст. після створення Товарно-кредитної корпорації. Головною її метою було відновлен­ня докризового паритету цін і купівельної спроможності фермерів.

356

Після другої світової війни такі системи стали стандартним мето­дом підтримки цін, особливо після створення Спільного ринку.

На сучасному етапі для аграрного сектора США характер­не поєднання державного втручання та ринкового регулюван­ня. За федеральними сільськогосподарськими програмами фер­мери, що вирощують зернові, отримують від міністерства сільського господарства США позики для фінансування вироб­ництва. Зібраний урожай вони можуть продавати за ринкови­ми цінами і розраховуватися за позики частиною виторгу. Якщо ж ринкові ціни падають нижче рівня контрольних цін, запро­ваджених конгресом, то фермер може передати урожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позику й отриму­ючи виторг.

Аналогічно регулюють ціни в молочній промисловості. Кон­грес визначає так званий справедливий рівень контрольних цін на молоко, масло, сир. Якщо ринкові ціни опускаються нижче від цього рівня, то продукти скуповує держава.

У США офіційно діють цільові (гарантовані) і заставні ціни. Цільові ціни забезпечують фермерам отримання норма­тивних доходів від виробництва сільськогосподарської про­дукції і страхують їх від впливу монополістів.

Заставні ціни дають змогу протягом дев'яти місяців вільно розпоряджатися виробленою продукцією: реалізовувати за контрактами, про­давати на вільному ринку, зберігати на фермі або здавати на зберігання (за відповідну плату), очікуючи підвищення цін на світовому ринку, здавати продукцію під заставу. Заставні ціни запроваджують на рівні середньоринкових за минулі п'ять років. Для пшениці і кормового зерна рівень заставних цін ста­новить 75-85%. Оскільки заставна ціна є нижньою межею га­рантованої ціни, то фермер може отримувати додаткові доходи завдяки вилці заставної і світової цін.

Особливість політики ціноутворення в аграрній сфері країн Європейського Союзу полягає у врахуванні умов кризи надвироб­ництва сільськогосподарської продукції, що зумовлює потребу підтримки національних товаровиробників.

357

Комісія співтовариства періодично регулює ціни за трьома головними категоріями:

бажані ціни (індикативні - для зернових, молока, цукру, мас­линової олії, соняшника; орієнтовані - для великої рогатої худо­би, вина- цільові - для тютюну);

мінімальні ціни імпорту (порогові - для зернових, цукру, мо­лочних продуктів, маслинової олії; довідкові - для фруктів, овочів, вина, деяких рибних продуктів; шлюзові - для свинини, яєць, птиці);

порогову ціну визначають як індикативну мінус затрати на транспортування і розвантаження товарів від кордону співтова­риства до країни Європейського Союзу, яка найбільше потребує цієї продукції. Захист від імпорту ведуть шляхом обкладання до­датковим митним збором, який дорівнює різниці між національ­ною торговою ціною і ціною імпорту. Крім захисту від імпорту. використовують засоби, які сприяють експорту за межі ЄС - екс­портні субсидії;

мінімальні ціни, мета яких - гарантувати виробнику нормаль­ний рівень доходу і диференціювати заготівельні ціни по районах за видами продукції.

З середини 80-х років країни-члени ЄС стали широко вико­ристовувати державне субсидування експорту пшениці. Субсидії перевищили половину ціни на пшеницю на світовому ринку.

Екс­портне субсидування сільського господарства в країнах Західної Європи має не економічне, а соціальне навантаження. Країни Європейського Союзу могли б суттєво зменшити обсяг сільсько­господарського експорту. Однак це збільшить рівень пропозиції в рамках Союзу, і в кінцевому підсумку, може сприяти розоренню нерентабельних господарств. Саме цього прагнуть уникнути краї­ни, збільшуючи субсидії фермерам.

Державна політика регулювання цін, крім загальновизна­них позитивних сторін, має низку недоліків. Галузь повільно роз­гортає свої потужності, із запізненням на технологічний цикл реагує на підвищення цін, а потім, у міру зниження цін, так само повільно згортає виробництво. Тобто є значний лаг між зміною

358

держаних цін і реакцією сільського господарства на це. Можли­ва навіть від'ємна еластичність виробництва, коли в умовах па­діння цін фермери, у яких висока частка постійних затрат, праг­нуть розширити виробництво, щоб підтримати попередній рівень

доходів.

Типовим недоліком цінового регулювання в умовах насичен­ня ринку є труднощі пов'язані зі стримуванням зростання вироб­ництва. що призводить до збільшення невиробничих витрат на закупівлю сільськогосподарської продукції, її зберігання й екс­порт на пільгових умовах.

На відміну від США та більшості європейських країн, дер­жавне регулювання цін в Україні застосовують в умовах порівня­но високого попиту на сільськогосподарську продукцію і спаду виробництва. Наявна система цін не відшкодовує високих вит­рат на виробництво сільськогосподарської продукції. Розрахун­ки, виконані за даними Мінсільгосппроду щодо витрат на ви­робництво в обсягах 1990 p. з урахуванням індексів цін на мате­ріальні ресурси 1995 p.. засвідчують, що частка вартості купо­ваних матеріальних ресурсів збільшилась з 33.6 до 67,9%, в тому числі витрат на нафтопродукти - з 2,5 до 21.1%; електроенергію - з 0,7 до 2,7%.

Водночас різко зменшується частка вартості матеріальних ресурсів власного виробництва: кормів - з 19.1 до 9,8%. оплати праці з усіма видами доплат - з 28.2 до 5.9%.1 Це за умов, коли у структуру собівартості не включено вартість землі - основного засобу виробництва в сільському господарстві.

Важлива функція ціни в ринковій економіці - забезпечити прибуток товаровиробникам. Особливість ціноутворення в аг­рарній сфері полягає в тому, що, зважаючи на умови конкуренції в сільському господарстві, між ціною реалізації і собівартістю є дуже мала різниця.

_____

1 Білик Ю.Д. Економічні проблеми агропромислового комплексу в умовах фор­мування ринкових відновин. К.,1998. С.128.

359

В умовах ринку ціна завжди реагує на співвідношення попи­ту та пропозиції і ступінь конкуренції в галузі. Державна цінова політика на агропродовольчих ринках не створить рівноваги, але може попередити її порушення. Ціна дає змогу швидше узгоджу­вати дії монопольної та організаційно роздрібненої частини рин­ку1. Тому pуx цін зараз можна більше пояснити досягнутим рівнем монополізації і заходами аграрної політики, ніж зміною пропо­зиції та попиту.

Лібералізація цін в Україні розкрила міжгалузеві, структурні та цінові диспропорції у сфері АПК, які складались протягом три­валого періоду. В результаті руйнування старих відносин виник­ли нові проблеми:

загальна цінова незбалансованість і нестабільність;

диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову про­дукцію:

В умовах високої інфляції зазнають збитків насамперед га­лузі з тривалим обігом капіталу. Сільське ж господарство має се­зонний і циклічний характер, а його продукція у більшості швид­ко псується і не може чекати сприятливої кон'юнктури цін. Вод­ночас для придбання засобів виробництва потрібні додаткові кош­ти. Тут починає діяти чинник реальних "ножиць цін" на промис­лову і сільськогосподарську продукцію, не на користь останньої. Знецінювання коштів, отриманих від продажу урожаю, відбуваєть­ся ще до початку нової посівної.

Політика лібералізації цін на промислові товари та збережен­ня недосконалого державного регулювання цін на сільськогоспо­дарську продукцію ще більше посилили диспаритет цін протягом 1991-1997 pp.

Ціни на продукцію сільського господарства у 1997 p. порівня­но з 1990 p. зросли у 68-1 тис.

разів, а на промислову - у 296,2 тис. разів. Тобто рівень підвищення цін на промислову продукцію щодо сільськогосподарської був у 4,35 раза вищий. Зокрема, у 1994 p. темпи зростання цін на промислові товари, які споживає сільське господарство, були більш ніж у десять разів вищими від темпів зростання цін на сільськогосподарську продукцію (Рис. 12.2).

360

Рис. 12.2. Графік зміни цінового паритету сільського господарства в господарському комплексі України.

Порівняння цін на сільськогосподарську і промислову про­дукцію та еквівалентність їхнього обміну свідчить, що диспари­тет цін ще більше поглиблюється (табл. 12.2).

Таблиця 12.2

Розрахунок еквівалентності обміну сільгосппродукції на машини та пальне за 1997 рік (тонн за одиницю)*

Вид продукції Вартість 1т сільгосп­продукції. грн. Трактор -34131 грн. Зернозби­ральний комбайн -76060 грн. Кормозбиральний комбайн -37393 грн. Бензин -392 грн. Дизельне пальне -322 грн.
Зерно 176 194 432 212 2,2 1,8
Соняшник 246 139 309 152 166 163
Цукрові
буряки 70 483 1086 534 5,6 4,6
Молоко 239,5 142 318 156 1,6 1,3
М'ясо в
живій вазі 1040 33 73 36 0,38 0,31

* Дані Інституту аграрної економіки УЛАН.

361

Паритет відносин - складне явище, а ціновий аспект є лише однією із його сторін. Для характеристики цінового аспекту по­трібно враховувати таке:

1. Сільськогосподарське виробництво, з огляду на свою спе­цифіку, функціонує у порівняно конкурентоспроможному сере­довищі, а галузі, що його обслуговують - у монополізованому.

2. Для сільгоспвиробників характерна іммобільність ресурсів, зумовлена низькими темпами переливу капіталу.

3. Нееластичний попит на сільськогосподарську продукцію.

4. Для оцінки стану паритетності потрібний комплексний підхід, який передбачає не тільки індекси цін, а й темпи приросту та інші показники.

5. У разі підтримки цінового паритету державою ціни не по­винні втрачати властивість регулятора.

6. Забезпечення товаровиробнику своєчасних виплат за реа­лізовану продукцію. В умовах інфляції виторг знецінюється, а ви­робництво втрачає сенс, оскільки отриманих коштів господарству не вистачає навіть для простого відтворення.

В Україні на сучасному етапі під час формування цін в аг­рарній сфері потрібно враховувати так званий затратний метод ціноутворення. Це зумовлено двома головними моментами: по-перше, через нерозвинутість національного ринку, і, по-друге. надто низьким технічним і технологічним рівнями сільськогос­подарського виробництва. Проте, із розвитком ринкових чинників, треба відмовитись від цього методу ціноутворення, що зумовить потребу пошуку зниження витрат національними виробниками.

Модель ціноутворення в Україні повинна передбачати три різні рівні цін.

Перший рівень - гарантована, або інтервенційна ціна. Гаран­товану ціну розраховують для головних видів сільськогосподарсь­кої продукції. Вона повинна бути гарантією відшкодування ви­робничих витрат і стабілізації структури виробництва. Гаранто­вана ціна включає середній рівень затрат у нормально працюю­чих господарств та мінімальний рівень прибутку. Це нижня (порогова) цінова межа, вона може бути стартовою ціною для біржо-

362

вих торгів. Гарантовану ціну можна використовувати і з метою потрібних структурних змін.

Другий рівень - еквівалентна ціна, яка повинна забезпечува­ти середню норму прибутку на авансовий капітал (враховуючи вартість землі) та включати рентний дохід. Її розраховують на рівні середньої норми прибутку основних галузей промисловості, що пов'язані із аграрною сферою (машинобудування, енергети­ка, хімічна промисловість та ін.).

Визначаючи норми прибутку, треба обов'язково брати до ува­ги структуру капіталу. Передусім це стосується введення вартості землі, як головного засобу виробництва, до аграрного капіталу. В структурі основного капіталу в аграрній сфері індустріальне роз­винутих країн питома вага вартості землі коливається в межах 35-65 %, а в Японії вона становить майже 80 %.

Вартість землі в авансовий капітал планують вводити посту­пово, в міру її введення до товарообігу. Вартість землі є елемен­том постійних витрат у структурі собівартості виробництва. На сучасному етапі у структуру собівартості сільськогосподарської продукції доцільно ввести частку від 3 до 5 % від визначеної ціни землі. Із зростанням платоспроможного попиту населення, змен­шенням падіння обсягів виробництва цей відсоток потрібно по­ступово збільшувати.

Розрахунки за такою моделлю ціноутворення ускладнює інфляція. Тому ціни повинні враховувати так звані інфляційні очікування - різницю між темпами інфляції і депозитним відсот­ком. Якщо темпи інфляції більші, ніж відсоток на депозитні вкла­ди, то ціну потрібно збільшувати на величину інфляційних очіку­вань.

Третій рівень цін - це ціни стимулювання виробництва. Вони повинні бути вищі від світових, їх можна використовувати для розрахунків із виробниками за деякі види продукції. Такі ціни по­винні враховувати купівельну спроможність, інтереси споживачів, а також психологічний аспект.

Цінова політика в Україні поки-що не має визначеної кон­цепції. Система нагляду за паритетом цін неефективна і зводить-

363

ся лише до виявлення динаміки цін, що склалася фактично. Ціно­ва ситуація не прогнозована. Нема регіональних особливостей у цінових відносинах, незважаючи на відмінності в природно-еко­номічних умовах, територіальному поділі праці тощо.

<< | >>
Источник: І. Михасюк та ін.. Державне регулювання економіки /За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад. АН Вищої школи України І.Р.МИХАСЮКА/. - Львівський національний університет ім. І.Франка, Львів: "Українські технології",1999. - 640 с.. 1999

Еще по теме 12.2.3. Державне регулювання цін в аграрній сфері:

  1. Тема 2.2. Державне регулювання цін та інфляції
  2. Тема 8 Державне регулювання цін та інфляції
  3. 8.1. Необхідність і методи державного регулювання цін
  4. Державне регулювання у сфері страхування
  5. 8.1. Необхідність і методи державного регулювання цін. 8.2. Антиінфляційна політика
  6. 1.1. Вади ринкового саморегулювання. 1.2. Функції держави в сучасній економіці. 1.3. Сутність державного регулювання економіки. 1.4. Методи державного регулювання економіки. 1.5. Система органів державного регулювання економіки
  7. 3.1. Фінансово-бюджетне регулювання. 3.2. Податкове регулювання. 3.3. Грошово-кредитне регулювання. 3.4. Державне регулювання ринку цінних паперів
  8. ТЕМА 2. Органи державного управління в системі державного регулювання економіки України
  9. 6.1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання. 6.2. Роль держави в процесі становлення підприємницького середовища в Україні. 6.3. Механізм державного регулювання підприємництва. 6.4. Фінансові важелі державної підприємницької політики. 6.5. Регуляторна реформа та регуляторна політика
  10. 11.1. Сутність і мета соціальної політики. 11.2. Основні завдання та показники соціальної політики. 11.3. Реальні доходи населення та їх регулювання. 11.4. Регулювання обсягу споживання матеріальних благ і послуг. 11.5. Державне регулювання оплати праці. 11.6. Регулювання ринку праці та зайнятості населення
  11. 4.1. Структура та структурні зрушення в розвитку економіки. 4.2. Види структурних співвідношень в економіці. 4.3. Державне регулювання структурних зрушень в економіці. 4.4. Державне регулювання інвестиційної діяльності
  12. 7.1 Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки
  13. 2. Державна політика у сфері охорони здоров'я
  14. Система державних органів та їх повноваження у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні
  15. 12.3. Програма У. Демінга. її застосування в сфері державного адміністрування
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -