<<
>>

§ 1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні

У теоретичному і практичному аспектах поняття

«економічне зростання» тісно пов’язане з терміном «розшире- не відтворення», але за своїм змістом — це не тотожні еконо- мічні категорії.

Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Сам механізм ек о- номічного зростання, як правило, в сучасній економічній літе- ратурі розглядається незалежно від існуючих соціально-еко- номічних відносин в тій чи іншій країні (економічній системі). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якіс- ного розвитку національної економіки.

Поняття «еконо- мічне зростання»
Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний пе- ріод результатів виробництва (товарів, по-

слуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз і в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві. У західній літературі під цим терміном прийнято ро- зуміти лише збільшення обсягів, товарів і послуг, створених за даний період.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично при збереженні незмінними їх попере- дніх техніко-технологічних параметрів.

Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціональнішого використання всього вироб- ничого потенціалу.

Як відхилення від закономірного процесу економічного зрос- тання в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце ре- гресивний тип розвитку, для якого характерне довготривале зниження обсягів суспільного виробництва.

Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х років у всіх країнах СНД, у т. ч. в Україні.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.

Рушійні сили економічного зрос- тання (прогресу)
Суспільне виробництво перебуває у по- стійному русі, але він відбувається не про- сто по замкненому колу, а по висхідній лі- нії, хоча і не завжди рівномірно.

Аналіз змісту рушійних сил економіч- ного зростання починається з розгляду відтворення суспільного виробництва як безперервного процесу виробництва. Розвиток виробництва, підвищення його ефективності досягаються зусил- лями людей, їх працею та соціально-економічною активністю. Але що спричиняє людей до вчинків та дій? Відповідь на дане запитання є надзвичайно важливою для розуміння умов економі- чного розвитку.

Рушійними силами економічного прогресу, як і кожного іншо- го динамічного піднесення, є суперечності. Тобто економічний розвиток носить діалектичний характер, тому відсутність внут- рішніх суперечностей рівнозначна призупиненню руху (розвит- ку). Співіснування двох взаємносуперечливих сторін, їх боротьба становлять сутність діалектичного розвитку. Відтворювальність тотожності сторін протиріччя робить будь-яку систему самору- шійним організмом. Це загальне правило, зрозуміло, цілком сто- сується й економічного життя.

Узагальненою основою і рушійною силою розвитку виробни- цтва є його суперечлива взаємодія зі споживанням. З одного бо- ку, економічні потреби породжують ідеальний образ продукту і в такому смислі стимулюють його створення. Але, з іншого боку, вони самі породжуються виробництвом. У реальному житті це протиріччя — лише найзагальніша основа розвитку виробництва незалежно від його суспільної форми, що значною мірою знахо- дить свій вияв у відповідному типі економічних систем: тради- ційна, капіталістична (ринкова), командна (адміністративно-ко- мандна), змішана, перехідна (від адміністративно-командної до ринкової).

З точки зору економікс та сучасної західної навчальної літератури дана суперечність (ресурси — потреби) трактується як аксіома стосовно невідповідності безмежних економічних потреб обмеженим виробничим ресурсам.

У сфері економічних відносин потреби набувають форми еконо- мічних інтересів і стимулів. У попередніх темах зазначалося, що економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської діяль- ності людей (як господарюючих суб’єктів), які зумовлені їх місцем у системі відносин власності та наявній системі потреб. В останніх концентрується сутність інтересів: інтерес — це форма прояву по- треб. Тому інтереси виступають потужним «двигуном» економі- чного розвитку, образно кажучи, формують ту «пружину», яка «ка- талізує» і приводить до руху весь економічний механізм.

З точки зору політекономічного розуміння змісту цих аспек- тів, важливо підкреслити, що економічні інтереси у різних соціа- льних класів (страт), прошарків та ін. далеко не однакові, а в ри- нковій (капіталістичній) економіці часто діаметрально протилежні. Фахівцю політичної економії при трактуванні еко- номічних інтересів (як й інших економічних категорій) необхідно розуміти, що вони походять не просто з біологічної сутності при- роди людини, а визначаються її положенням як відповідного со- ціально-економічного суб’єкта в економічному устрої суспільно- го життя, що врешті детермінується формами власності. При всій різноманітності (як і схожості) індивідуальних уподобань, запи- тів та цілей у дрібного виробника — одні інтереси, у найманого працівника — інші, у підприємця-капіталіста — треті.

Варто враховувати, що людина одночасно виступає як індивід і як представник того чи іншого соціального класу (страти), гру- пи, прошарку тощо. Відповідно до цього вона є і носієм різнома- нітних інтересів.

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економіч- ного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії ба-

зисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, по- треб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови — держа- ви, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних їм інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концесій і т. ін.

Тобто, аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, по- трібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної сві- домості та рівень розуміння народними масами об’єктивних про- блем і напрямів економічної динаміки, культуру праці та спіл- кування, пануючі морально-етичні, релігійні установки, а також національні традиції. Всі вони, будучи продуктом багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів та відносин економічної системи. При цьому часто вони модифі- кують навіть її модель.

В цілому дійовий вплив політичних, правових, моральних, ду- ховно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить свій прояв у тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій еконо- мічній системі. Разом з тим загальні риси економічного зростан- ня, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільст- ва, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному проміжку часу.

Нагромадження, заощадження, інвестиції
Визначальну роль в обумовленості (детер- мінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з нау-

ково-технічним прогресом. З впровадженням у виробництво до- сконаліших машин, обладнання та технологій збільшується кіль- кість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного пра- цюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку госпо- дарюючий суб’єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу).

На макроекономічному

рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого на- громадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення ви- робництва) до загального обсягу національного доходу, створе- ного за відповідний період. Марксистська політекономія розгля- дає нагромадження як перетворення частки додаткової вартості на капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. За К. Марксом, норма нагромадження — це відношення фонду на- громадження до національного доходу, яке виражається у проце- нтах.

Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний з про- цесами заощадження та інвестування. Вони здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалеж- них одна від одної.

Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні госпо- дарства (сім’ї), де наміри можуть бути різними: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль тощо); прагнення забезпечити певний статок для дітей; потяг до влади, яку дає велике багатство; або просто індивід схильний за- ощаджувати «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П. Самуельсон, мало пов’язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери еконо- міки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові ін- вестиції в основному складають вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції лише частково спрямовуються на збіль- шення реального капіталу, а значна частина їх залишається не- продуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-вироб- ничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучас- них умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення у розвиток ін- телектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охо- рону здоров’я тощо), який стає дедалі активнішим елементом ви- робництва. Тому ці витрати, за своєю сутністю, є продуктивними.

Більш того, у країнах з розвинутою економікою такі витрати ви- переджають по темпах зростання вкладення в основний капітал.

Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладення капіталу в державний сектор, як безпосередньо, так і надаючи кредити, субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовуєть- ся, в першу чергу, в галузі (сфери) соціально-виробничої інфра- структури, які необхідні для нормального суспільного відтворен- ня, — розвиток освіти, науки; системи транспорту та зв’язку; охорони здоров’я населення; збереження навколишнього середо- вища.

Ефективність нагромадження характеризується коефіцієн- том приросту капіталомісткості, який розраховується як відно- шення валових інвестицій в основний капітал до приросту вало- вого національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

У загальному (концентрованому) вигляді роль інвестицій про- являється в темпах і масштабах економічного зростання, яке ви- мірюється двома способами: 1) як збільшення реального вироб- ництва ВВП (ВНП) чи національного доходу; 2) як приріст того й іншого на душу населення. В аналітичній практиці це — розра- хунки річних темпів їх зростання в процентах.

Важливо розрізняти потенційні та фактичні темпи зростання. Перші — це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх ви- робничих можливостей, тобто коли воно реалізує принципи: «мі- німум витрат — максимум виробництва».

Фактичні темпи зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні) через недовикористання наявних виробничих факто- рів, особливо через прийняття помилкових управлінських рішень.

<< | >>
Источник: Бєляєв О.О., Бебело А.С.. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,2001. — 328 с.. 2001

Еще по теме § 1. Зміст і типи економічного зростання. Нагромадження та інвестиції, їх роль в економічному зростанні:

  1. 82. Сутність і мета економічного зростання. Модель економічного зростання Харрода-Домара як неокейнсіанський варіант моделювання економічного розвитку.
  2. 79. Типи економічного зростання.
  3. § 3. Економічне зростання та його типи
  4. 12.1 Типи економічного зростання
  5. 34 Економічне зростання: поняття, типи, чинники.
  6. 51. Економічне зростання: суть, джерела та типи.
  7. 80. НТР та її роль в економічному зростанні.
  8. Розділ 11. Відтворення на рівні макроекономіки. Типи економічного зростання
  9. Економічний ріст, його типи та фактори. Економічна ефективність
  10. § 2. Фактори економічного зростання. Вплив НТР на економічний розвиток
  11. Розділ 4 Економічне зростання і соціально-економічний прогрес
  12. Специфіка соціально-економічного розвитку та економічна роль держави в Скандинавських країнах
  13. § 3. Теорії і моделі економічного зростання
  14. 105. Продуктивністьпраці та економічне зростання.
  15. 12.2 Темпи економічного зростання
  16. 103=102. Економічне зростання та економічні цикли.
  17. Місцеві фінанси як інструмент економічного зростання
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -