<<
>>

§ 2. Суть акціонерного капіталу та форми його вияву

Власність акціонерних структур формується за раху- нок злиття капіталів їх засновників, а також випуску та продажу цінних паперів. З точки зору речового змісту (об’єктів) акціонер- ні компанії представлені у засобах виробництва (машинах, устат- куванні, будівлях та ін.), науково-дослідних організаціях, ліцен- зіях, патентах тощо.

З точки зору суспільної форми (відносин власності) вони характеризуються відносинами між засновника- ми, найманими працівниками, власниками акцій, державою, фі- нансово-кредитними інституціями з приводу привласнення час- тини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі тощо.

У структурі акціонерного капіталу (власності) виокремлюють власний та запозичений капітал. Перший складається з коштів, отриманих від випуску і реалізації цінних паперів та резервного капіталу, що утворюється в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватись від подальших випусків акцій. Запозичений капі- тал утворюється за рахунок банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій.

Акціонерні товариства, акумулюючи великі капітали шляхом випуску і продажу акцій, у той же час не зобов’язані повертати їх через відповідний термін, як при звичайній банківській позичці. Можливість такої форми централізації капіталу була підготовлена всім попереднім ходом розвитку капіталізму. Тенденція норми прибутку до зниження, що мала місце, та інші фактори сприяли утворенню грошових капіталів, які не знаходили прибуткового ви- користання через те, що ці капітали були недостатніми для органі-

зації крупних, конкурентоспроможних підприємств. Власники цих капіталів були змушені віддавати їх в позичку під звичайний про- цент. Щоб невеликі грошові капітали могли знайти використання в сфері виробництва, їх потрібно було об’єднати. Таку централіза- цію капіталів і було досягнуто в формі акціонерного капіталу.

Фіктивний капітал та його відмінності від реального
У ринковій економіці існує і так званий фіктивний капітал. Такий капітал пред- ставлений у цінних паперах (акціях, облі- гаціях) і дає право його власникам отриму- вати дохід у вигляді дивідендів і про-

центів. Він здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються та купуються. Свою назву фіктивний капітал дістав тому, що він створює ілюзію, нібито всі цінні папери є дій- сним (реальним) капіталом і приносять дохід, не будучи безпосе- редньо пов’язаними з відтворенням.

Проте цінні папери самі по собі не створюють вартості (цінно- сті). Водночас, як відомо, вони дають право на привласнення част- ки прибутку. Кількісно сума капіталу, вкладеного в цінні папери в капіталістичних країнах, у кілька разів перевищує суму капіта- лу, вкладеного безпосередньо в сферу виробництва, торгівлі та банківської справи.

Фіктивний капітал не є відособленою часткою промислового виробництва і не виконує специфічних функцій у процесі руху реального капіталу та самозростання останнього. Більше того, рух цих капіталів може здійснюватися у протилежних напрямах.

Отже, відбувається своєрідна роздвоєність капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, з іншого — його відображення в цінних паперах. Реальний капітал функціонує в процесі виробни- цтва, а цінні папери починають своє особливе «життя», самостій- ний рух на фондовій біржі як фіктивний капітал.

Одна з особливостей реального капіталу полягає в тому, що пі- сля здійснення кругообігу він повертається до свого власника. Вла- сник же акцій, як зазначалося раніше, не має права на повернення свого грошового капіталу. Щоб його отримати, він повинен продати акції на ринку цінних паперів. При цьому він може одержати більше або менше, ніж вклав в акції, але в будь-якому випадку повернений грошовий капітал не є часткою реально функціонуючого капіталу. Реальний капітал може ще не завершити свого кругообігу; в той же час власник акцій, продавши їх, вже поверне свій грошовий капітал.

Тут слід розуміти ще й таке: фіктивний капітал виникає на ос- нові реального (дійсного) капіталу, оскільки за відсутності ос-

таннього, який «породжує» прибуток, не міг би виникнути і роз- виватися фіктивний капітал, що претендує на отримання відпові- дної частки прибутку, але сам її не створює*.

Фіктивний капітал є товар, що обертається на ринку і має ціну. Він, як зазначалось, рухається поза кругообігом дійсного капіталу, вкладеного у виробництво. Важливо підкреслити, що фіктивний капітал не є чимось випадковим для капіталізму. Він закономірно розвивається на основі позичкового капіталу. Всі цінні папери — це титул на дохід, тобто за своєю економічною сутністю є докуме- нтами, які віддзеркалюють рух позичкового капіталу.

Але капітал, відданий в позичку, в більшості випадків вико- ристовується функціонуючим капіталістом і відтворюється в процесі кругообігу промислового капіталу, а потім повертається до власника з процентом. Фіктивний же капітал безпосереднього відношення до руху промислового капіталу не має. Після пер- винного випуску акцій, коли капітал дорівнює їх вартості, і почав рух як реальний, цінні папери потрапляють на ринок (фондову біржу) і стають об’єктом купівлі-продажу безвідносно до реаль- ного ходу відтворення. Одна й та сама акція може бути продана і куплена десятки разів. Ця особливість фіктивного капіталу типо- ва для всіх його форм: векселів, заставних зобов’язань, акцій, об- лігацій та інших цінних паперів, які виникають у зв’язку з угода- ми (операціями) позички.

Взагалі фіктивний капітал кількісно перевищує позичко- вий, і їх рух не збігається. При цьому розмір позичкового ка- піталу впливає на дохід, який він приносить. Фіктивний ка- пітал сам залежить від доходу.

Моделі акціонерної власності
З відповідним ступенем умовності в еконо- мічній літературі виокремлюють дві існую- чі нині базові моделі акціонерної власності.

Перша — це так звана англосаксонська модель, де 20—30 % акцій іммобільні, надовго залишаються в руках небагатьох власників і формують контрольні пакети.

У той же час 70—80 % акцій рухливі, легко переходять із рук в руки як об’єкт торгівлі «в роздріб» на фондовому ринку.

* Своєрідний зв’язок цих капіталів можна образно проілюструвати таким чи- ном. Подібно тому, як тінь не існує без предмета, так і фіктивний капітал не існує без реального. Рух фіктивного капіталу викривляє і дає невірну уяву про рух реаль- ного капіталу. Коли гіпотетично, наприклад, припустити, що всі цінні папери за- брали інопланетяни в іншу галактику, їх власники, безперечно, зазнають великих втрат, але реальний капітал від цього не постраждає.

Другу модель називають континентальною. У цьому випадку у постійних акціонерів зосереджено 70—80 % акцій, а 20—30 % їх надходять на ринок і розглядаються інвесторами як об’єкт тимчасового вкладення коштів.

Принципова відмінність між цими двома моделями розподілу акцій полягає у тій ролі, яку відіграє їх ринок. Перша модель до- пускає, що із акцій, які обертаються на біржі, можна сформувати нові контрольні пакети. Біржа виступає тут як ринок контролю, який ставить частку кожного відкритого акціонерного товариства у безпосередню залежність від властивих цьому ринку критеріїв ефективності, вищим з яких є курс акцій.

Друга модель передбачає меншу рухливість акцій від одного власника до іншого, а тому й меншу імовірність втрати контро- льного пакета акцій.

Враховуючи ті тенденції, що характерні для акціонування в Україні, можна передбачити таке: воно приведе до формування другої, континентальної моделі власності на акції.

Акціонерна форма забезпечує власникам акцій в одних випад- ках вищий фактичний дохід, ніж звичайний процент, в інших — надію на нього. Це робить вкладення грошових капіталів в акції привабливішими порівняно зі звичайною позичкою.

Прибутки акціонер- ного товариства

та їх розподіл

Акціонерні підприємства характеризуються рядом переваг порівняно з індивідуальними капіталістичними підприємствами.
Акціо- нерна форма відкриває можливості вищої концентрації виробництва і тим самим доз-

воляє реалізувати переваги крупного бізнесу. Тобто створення акціонерного товариства призводить до формування особливого, так званого засновницького прибутку. Даний прибуток утворюється як різниця між сумою, одержаною від реалізації цінних паперів по біржовому курсу, і вартістю реального капіталу, вкладеного у това- риство*. Цей вид прибутку виникає в усіх випадках, коли засновується нове акціонерне товариство або відбувається перетво- рення індивідуальних капіталістичних підприємств на акціонерні.

* Механізм утворення цього прибутку такий. Припустимо, що засновано АТ з реальним капіталом в 1 млн дол. На цю суму засновниками випускаються акції. Якщо, наприклад, передбачений щорічний фонд прибутків (для виплати дивіден- дів), які розподіляються між акціонерами, дорівнює 90 тис. дол., а позичковий про- цент — 3, то в цьому разі акції на 1 млн дол. будуть продані за 3 млн дол. З цієї су- ми 1 млн дол. спрямовуватиметься на заміщення витрат засновників на реальні вкладення капіталу, а 2 млн дол. становитимуть прибуток, який і буде привласне- ний засновниками.

Засновницький прибуток — одна із форм прибутку, який у своїй основі є капіталізованим підприємницьким доходом.

Власники акцій, як правило, не претендують на одержання се- реднього прибутку, а задовольняються дивідендом, величина якого (коли співвіднести дивіденд не до номінальної вартості ак- цій, а до її ринкового курсу) наближена до звичайного позичко- вого процента. Купівля акції розглядається як використання капі- талу як капіталу — власності.

Таким чином, якщо акціонерне підприємство забезпечує всім власникам акцій дивіденд, що дорівнює проценту, воно може продовжувати функціонувати. У період гострої конкурентної бо- ротьби, зумовленої проблемами збуту товарів (послуг), АТ мо- жуть знизити ціни на акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент.

Зрозуміло, доходи акціонер- них підприємств за цих умов суттєво скорочуються і, більш того, може взагалі зупинитися виплата дивідендів. Але акціонерний капітал продовжує функціонувати.

Слід відзначити і той факт, що акціонери не відповідають усім особистим майном за діяльність товариства. Вони несуть лише обмежену відповідальність у розмірі внесеного паю, тобто суми, виплаченої за акції. Коли таке товариство зазнає краху, то його власний і резервний капітали використовуються для задоволення претензій кредиторів і лише залишок, якщо такий є, сплачується ак- ціонерами. Власник акції не має права вимагати від акціонерного товариства повернення вартості акцій за їх номіналом. У той же час він може продати акцію на ринку цінних паперів — фондовій біржі. Розподіл одержаного прибутку здійснюється за рішенням пра- вління акціонерного товариства. При цьому частка прибутку ви- користовується для розширення масштабів виробництва і попов- нення резервного капіталу, ще одна частка його спрямовується на виплату зарплати і премій (тантьєм) управлінському персоналу акціонерних товариств, також певна частка виплачується державі у вигляді податків і процента кредиторам. Після всіх цих відра- хувань прибуток, який залишився, розподіляється між акціоне- рами пропорційно кількості акцій, належних їм. Ця залишкова

частка прибутку й утворює дивіденд.

Величина дивіденду не є раз і назавжди даною і постійною. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від загаль- ної суми прибутку, отриманого акціонерним підприємством, і від розміру прибутку, який розподіляється між акціонерами. У реа- льній практиці загальна сума прибутку може зростати, у той же час як сума прибутку, що розподіляється між акціонерами, зали-

шатись без змін або навіть зменшуватись. Це залежить від обра- ної стратегії та перспектив розвитку акціонерного товариства. В окремі періоди загальна сума прибутку може залишатись попе- редньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитись за рахунок нагромадженого раніше резервного капіталу.

Рішення про те, яка частка прибутку буде розподілена між власниками акцій, а яка використана для інших цілей, прийма- ється правлінням товариства. Вирішальна роль тут належить вла- сникам контрольного пакета акцій.

<< | >>
Источник: Бєляєв О.О., Бебело А.С.. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,2001. — 328 с.. 2001

Еще по теме § 2. Суть акціонерного капіталу та форми його вияву:

  1. 63. Кругообіг капіталу, його сталі та функціональні форми.
  2. 54. Суть кредиту та його форми. Банківський прибуток.
  3. 5.2.1. Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу
  4. 34. Особливості акціонерного капіталу в сучасній ринковій економіці.
  5. 124 Суть і ознаки змішаної економічної системи. Приватний, акціонерний і державний сектори економіки.
  6. 31. Акціонерний капітал і акціонерні товариства. Реальний та фіктивний капітал. Засновницький прибуток акціонерних товариств.
  7. 122. Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми.
  8. § 1. Сутність капіталу, його різновиди
  9. 20 Підприємництво: суть, суб’екти і форми.
  10. 44. Суть менеджменту, його функції.
  11. 2.1. Суть і форми здійснення грошових розрахунків
  12. 44. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.
  13. 18. Економічний лад суспільства, його суть та структура.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -