<<
>>

§ 1. Соціально-економічна характеристика підприємництва

Вивчення сутності підприємницького феномена і змі- сту підприємницької діяльності вже кілька століть перебуває у центрі уваги економічної і соціологічної науки. Воно має не тіль- ки тривалу, але й неоднозначну історію.

Трактування понять «під- приємець» і «під- приємництво»
В умовах здійснення радикальних еконо- мічних реформ в Україні інтерес до істо- ричної долі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку набуває не тільки академічного, а й практичного характеру. На жаль, актуа-

льні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціоку- льтурні аспекти підприємницької діяльності залишились поза ма- рксистською теорією, що тривалий час панувала в нашій країні в усіх галузях знань, включаючи радянську економіку. Парадокса- льно, але факт: жоден з тодішніх енциклопедичних і спеціальних словників не містив навіть тлумачення понять «підприємець» і

«підприємництво». Більшість з них обмежується згадкою про

«підприємницький дохід» як частину прибутку, що залишається у розпорядженні промислового капіталіста після сплати процен- тів на взятий у позичку капітал. Незначну допомогу у визначенні етимології і семантики даних термінів надають і тлумачні слов- ники російської та української мов. Як правило, підприємець у них трактується як капіталіст — власник промислового, торгове- льного або іншого підприємства, ділок, вдалий організатор вигі-

дних угод. Підприємництво ж визначається як діяльність підпри- ємця, схильність до укладання вигідних угод, афер. Зрозуміло, що такі підходи до розуміння й розкриття змісту підприємниць- кої функції не сприяли виявленню важливих управлінських, по- ведінкових та інших аспектів цього роду діяльності як фактора економічного розвитку і самореалізації індивіда. Більше того, со- ціалістична ідеологія активно сприяла встановленню негативних стереотипів стосовно підприємництва у масовій свідомості і гро- мадській думці.

У сучасних тлумачних словниках англійської мови

«підприємець» розшифровується як «особа, що виступає як орга- нізатор і керуючий діловим підприємством і бере ризик на себе».

Злам у позитивний бік історії підприємництва, на думку бага- тьох вчених, настав у 1912 р., коли світ побачила книга видатного австро-американського економіста і соціолога Йозефа А. Шум- петера (1883—1950) «Теорія економічного розвитку». У ній вче- ний продовжив традиції М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця у центр своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ото- тожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Квінтесенцію підприємницької діяльності він вбачав у здійсненні п’яти типів «нових комбінацій» (термін Шумпетера):

1) виробництво нових благ або покращання якості існуючих;

2) впровадження нових способів виробництва або комерційно- го використання існуючих товарів;

3) відкриття та засвоєння нових ринків збуту;

4) засвоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів;

5) здійснення реорганізації у галузі і створення промислових організацій нового типу (монополій).

Шумпетерський підприємець належить до особливого типу

«економічної людини». Він принципово відрізняється від «прос- то господаря» поведінкою і мотивами господарської діяльності, інтелектом і кругозором, інтуїтивним чуттям й вольовими якос- тями. Як образно писав Шумпетер, підприємець «будує дорогу»,

«йде проти течії», а просто господар «йде готовою дорогою»,

«пливе за течією». Просто господар у своїй діяльності обирає ви- гідний зі звичних, випробуваних на практиці варіантів, а підпри- ємець — кращий з можливих варіантів. Це потребує новаторства. Мотивація підприємницької діяльності варіюється ним від «задо- волення потреби шляхом придбання» до бажання «заснувати свою власну імперію».

Й. Шумпетер не ототожнював право власності на засоби ви- робництва з суттєвою ознакою підприємця.

На його думку, «під- приємці самі собою не утворюють соціального класу». Буржуаз- ний клас абсорбує їх разом з родиною і близькими. Однак останні через одне-два покоління відсіваються у разі розриву з активним ставленням до справи. Такою є доля спадкоємців підприємця, якщо вони змогли від нього успадкувати лише здобич, але не

«мисливську» хватку.

Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, зба- гачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка та І. Кірцнера, які розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Вони особливо підкреслювали важливість і необхідність своєчасного та адекватного реагування підприємця на коливання попиту та пропозиції, ринкової кон’юнктури за умов конкуренції. Тут підприємницький дух шумпетерського трак- тування переплітається з менеджеризмом.

У світлі змін, що відбуваються у західній економіці, підпри- ємець далеко не завжди є власником підприємства. Більшість людей на підставі поверхневих суджень схильна вважати підпри- ємця інвестором, тобто капіталістом, що вкладає свій капітал у підприємство (фірму), тим самим забезпечуючи його діяльність. Однак такий погляд не зовсім правомірний. Адже можна уявити собі, що підприємець заснував і очолив підприємство за допомо- гою запозичених (взятих у позичку) коштів, тобто капіталу, на- громадженого іншими. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний або чужий капітал, а те, як він цим капіталом розпоряджається.

Поряд з підприємцями-власниками є чимало й тих, хто права власності на підприємство не має. Нині їх називають менеджера- ми, діяльність яких не залежить від власності. Їх функція — під- приємництво у повному смислі цього слова, тобто створення економічного розвитку. Іноді спроба усвідомлення місця підпри- ємця пов’язується з наданням ним робочих місць для найманих працівників. На цьому підґрунті його однозначно сприймають як роботодавця. Але й цей підхід не відображає специфічної місії підприємця. Наприклад, лікарі, адвокати, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу і відповідно їх можна вважати роботодавцями, але не можна вважати підприємцями.

Того, хто за допомогою все новіших і новіших комбінацій фак- торів виробництва, їх властивостей здійснює реалізацію нововве- день і тим самим забезпечує економічне зростання, Шумпетер назвав творчим підприємцем. Це — одне з найвідоміших і найточ-

ніших визначень сутності підприємництва (хоча воно і не є виче- рпним). Загальновизнано, що підприємець вносить до організації і функціонування підприємства набагато більший внесок, ніж ка- пітал, що інвестується власником. Перш за все внесок підприєм- ця нового типу — це управлінські ноу-хау, готовність до прийн- яття ризикованих рішень і фінансової відповідальності за їх наслідки.

Важко знайти іншу таку ж складну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перетині економіки, політики, техніки, юриспруденції, пси- хології, етики тощо. Щоб забезпечити оптимальне поєднання факторів виробництва, підприємець повинен стежити за коли- ванням кон’юнктури ринку, приймати рішення в умовах неста- чі інформації, отже, постійно ризикувати. Підприємництво завж- ди пов’язано з ризиком. Статистика банкрутств у розвинутих країнах показує, що тут наявна не тільки «гола теорія», але й

«поширена» досить хвороблива практика.

Роль та якості підприємця
У чому ж полягає роль підприємця? На пе- рший погляд, визначити це просто, але од- нозначної відповіді немає. Вона залежить ще й від того, в умовах якої суспільно-

політичної системи цінностей він покликаний виконувати відве- дену йому роль. Підприємцю, природно, доводиться нести відпо- відальність перед власною совістю за свою поведінку. Разом з тим він відчуває на собі вплив і навіть залежність від системи цінностей, в рамках якої йому потрібно працювати.

Проте є ціла низка критеріїв, що у будь-якому вільному суспіль- стві визначають роль і місце підприємця. Основним орієнтиром підприємницької діяльності в умовах ринкового господарства за- лишається рентабельність самостійного підприємства.

Щоб ви- рішити це завдання, підприємець повинен досягти певного рівня прибутку. Одержаний коректним способом, він є показником ус- пішної підприємницької діяльності.

Часто стверджують, що найважливішим мотивом підприєм- ництва є одержання максимального прибутку. На практиці все виглядає інакше. Зрозуміло, без прибутку обійтися важко. Але не він є головним та єдиним спонукальним мотивом підприємця. На думку багатьох авторів, такими мотивами слід вважати: зацікав- лений творчий підхід, прагнення до зайняття міцних позицій на ринку, а також громадське визнання. Підприємця, що мислить творчо, цікавить не миттєва максимізація прибутку, а «максимі-

зація ситуації в цілому», де прибуток є тільки одним з компонен- тів. Взагалі можна сказати, що підприємницька етика передбачає вірне співвідношення прибутку і загального блага у найширшому значенні цього слова. Через раціональність економічної діяльнос- ті прибуткове підприємство виявляється передумовою всезагаль- ного блага у суспільстві.

Характерні якості підприємливої людини — це здатність і го- товність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керу- вати людьми. Передбачається здатність і готовність до соціально лояльного спілкування з іншими людьми: співробітниками, клієн- тами, постачальниками і конкурентами, виробничими радами і профспілками та ін. Детальнішу характеристику підприємниць- ких здібностей дав, за визнанням ділового світу, геній японського менеджменту Коносуке Мацусіта, який сформулював сім ціннос- тей підприємця, або сім головних принципів управління бізне- сом: не хитруй, будь чесним; будь господарем на своєму місці; не живи вчорашнім днем, постійно вдосконалюй свої знання; стався з повагою й розумінням до оточуючих; весь час пам’ятай про зо- внішній світ, пристосовуйся до законів його розвитку; з вдячніс- тю стався до того, що маєш і одержуєш, — ми все беремо у сус- пільства в борг; не втомлюйся запитувати: на кого ти працюєш? Відповідь тільки одна: на суспільство.

Мацусіта вважав: має бути щось таке (ідея, мрія, курс), що об’єднувало б колектив, зусилля кожного в одному спільному напрямі.

Підприємництво: сутність та його суб’єкти
Підприємництво — це ініціативна, само- стійна діяльність осіб або підприємства, спрямована на отримання прибутку, здійс- нювана на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність. Підприємницт-

во допускається в будь-якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській і консультаційній діяльності, в сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними сферами підприємницької діяльності є: вироб- ництво (продукції, послуг), торгівля і комерційне посередництво. Отже, підприємництво — це організація корисної виробничої дія- льності, спрямованої на виробництво товарів або надання послуг.

Усі численні види підприємницької діяльності, що властиві сучасній економіці, можна згрупувати таким чином: виробничий, комерційний, фінансовий, посередницький, страховий.

Основу підприємницької діяльності складає та або інша форма власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна. Суб’єк- тами підприємницької діяльності виступають фізичні особи (власники), фірми, державні інститути. Підприємець (власник) бере на себе ініціативу об’єднання ресурсів землі, праці і капіта- лу в єдиний процес виробництва товару або послуги, який обіцяє бути прибутковою справою. Він виконує важке завдання прий- няття основних рішень у процесі здійснення підприємництва. Підприємець реалізовує свій діловий інтерес (отримання прибут- ку) через новаторство, прагнучи вводити в справу на комерційній основі нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу, нові товари. Крім того, його діловий інтерес реалізовується через ризик, причому підприємець ризикує не тільки своїм часом, пра- цею і діловою репутацією, але й вкладеними коштами.

Наймані працівники-менеджери свій діловий інтерес (отри- мання доходів) реалізовують через виконання посадових обов’яз- ків у підприємницькій фірмі на контрактній основі. Укладаючи договір, вони роблять свій вибір, йдуть на економічний ризик, несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди. До речі, й інші наймані працівники згодом самі можуть стати влас- никами шляхом придбання акцій даної фірми або відкриття своєї справи.

Державні структури є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин, якщо вони безпосередньо вихо- дять на ринок з діловими пропозиціями: надання урядових за- мовлень підприємствам, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт. Держава може і сама ство- рювати підприємства. Але в основі ділового інтересу держави, на відміну від ділових інтересів інших суб’єктів, завжди ле- жить здійснення пріоритетних загальнодержавних науково- технічних і науково-виробничих програм.

Форми підприємництва
Підприємництвом можуть займатися окре- мі громадяни, колектив людей (підпри- ємство), держава. Можна виокремити три основні форми підприємництва: індиві-

дуальне, колективне, державне.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання осо- бистого доходу або прибутку. Індивідуальний підприємець пра- цює від свого імені і на свій страх і ризик. Він несе повну і необ- межену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втраче-

но. Індивідуальний підприємець має право створювати підприєм- ства; самостійно визначати профіль своєї діяльності і виробничу програму; придбавати майно або майнові права, використовувати майно інших осіб за договором оренди; наймати або звільняти працівників; отримувати кредит і відкривати рахунок в банку; самостійно розподіляти прибуток від підприємницької діяльнос- ті, що залишився після сплати податків; здійснювати операції з валютою. Індивідуальний підприємець одноосібно ухвалює всі рішення з виробничо-господарської діяльності. Перевагами ін- дивідуального підприємництва є мінімальний контроль з боку держави (це дозволяє самостійно розподіляти дохід), мобільність дій (це дає можливість змінювати види діяльності залежно від кон’юнктури ринку), прийнятні податкові умови (індивідуальний підприємець платить податок з доходу).

У колективному підприємництві господарські операції здійс- нюються колективним суб’єктом. Для цього утворюється підпри- ємство (товариство).

Товариства можуть бути юридичними і неюридичними осо- бами. Основними ознаками, що роблять підприємство юриди- чною особою, є: становлення і реєстрація згідно із законом; наявність організаційної єдності; володіння необхідним май- ном; самостійна майнова відповідальність; виступ від власного імені в господарському обороті; власний розрахунковий раху- нок у банку. Отже, як юридична особа підприємство є носієм властивих тільки йому майнових прав і обов’язків, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу.

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, креди- ти, страхування тощо). У той же час вона спирається на право- ву базу незалежно від видів підприємницької діяльності і форм власності. За сучасних умов підприємницька діяльність — це засіб не тільки одержання прибутку, заробітку, але й самовира- зу. Звідси — величезне прагнення багатьох людей розпочати свою справу. Функціонування сучасного підприємництва немож- ливе без сприятливого соціально-економічного клімату, який формується внаслідок цілеспрямованих зусиль держави. Він характеризується: стабільністю державної економічної і соціа- льної політики, спрямованої на підтримку підприємництва; пільговим податковим режимом, який сприяє припливу в під- приємницьку сферу фінансових коштів; розвитком інфраструк- тури підприємництва (інноваційних центрів, спеціальних фірм,

що надають допомогу підприємцям-початківцям, консульта- ційних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; кур- сів і шкіл підготовки підприємців); створенням ефективної си- стеми захисту інтелектуальної власності, формуванням пози- тивного ставлення суспільства до підприємницької діяльності. За сприятливого соціально-економічного клімату, що підтри- мується державою, підприємець не розглядає як першочергове завдання миттєве збільшення прибутку, а намічає шлях до майбутніх структурних зрушень і подальшого розширення ви- робництва.

Державне підприємництво пов’язано з існуванням у кожній країні державного сектора. Його утворюють підприємства, що перебувають або повністю у власності держави, або під його кон- тролем завдяки володінню контрольним пакетом акцій. У різних країнах частка цього сектора різна (від 3—4 % у США до 15— 17 % ВНП у Західній Європі). Різняться й об’єкти, що перебу- вають у державному секторі. Тут багато що залежить від істо- ричних особливостей кожної конкретної країни. Але загалом мо- жна зазначити, що, як правило, в державному секторі зосеред- жуються підприємства, що з якихось причин нераціонально вико- ристовувати в рамках приватнопідприємницької діяльності; або коли йдеться про створення принципово нових галузей, що вима- гають великих капіталовкладень і мають більш-менш віддалену перспективу прибутковості, тощо. Державний сектор має тен- денцію до розширення і в умовах погіршення економічної ситуа- ції: держава ніби бере на себе проблему виведення економіки з кризи, збереження науково-технічного потенціалу, технічного і технологічного переозброєння галузей народного господарства, оскільки в цьому об’єктивно заінтересовані всі верстви населен- ня. І навпаки, за сприятливої економічної кон’юнктури держав- ний сектор характеризується тенденцією до зменшення: держава ніби звільняється від зайвого навантаження з розвитку виробниц- тва, спираючись більшою мірою на приватну ініціативу, зосеред- жуючись на розв’язанні соціальних завдань, кошти для чого чер- пає з податків, які збільшуються внаслідок сприятливої еконо- мічної ситуації. Наявність державного сектора в національному господарстві нарівні з державним регулюванням дозволяє нази- вати сучасну ринкову економіку змішаною. Світовий досвід свід- чить, що вирішальну роль в економіці відіграє не характер влас- ності, а умови її реального функціонування. Різноманіття форм підприємницької діяльності в національному господарстві сприяє підвищенню його ефективності.

<< | >>
Источник: Бєляєв О.О., Бебело А.С.. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,2001. — 328 с.. 2001

Еще по теме § 1. Соціально-економічна характеристика підприємництва:

  1. 9.1. Регіональна економічна політика, її сутність і завдання. 9.2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. 9.3. Державне регулювання соціально-еконо­мічного розвитку регіонів. 9.4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіонів
  2. Специфіка соціально-економічного розвитку та економічна роль держави в Скандинавських країнах
  3. Розділ 4 Економічне зростання і соціально-економічний прогрес
  4. 2.1. Сутність соціально-економічної стратегії. 2.2. Соціально-економічне прогнозування. 2.3. Макроекономічне планування. 2.4. Державне програмно-цільове планування
  5. Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України
  6. Функції соціально-економічного прогнозування
  7. Сутність соціально-економічного прогнозування
  8. 9.3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів
  9. Структура Державної програми економічного і соціального розвитку України
  10. Тема 2. Cтратегія соціально-економічного розвитку країни
  11. Тема 1.2. Стратегія соціально-економічного розвитку країни
  12. Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України
  13. Принципи соціально-економічного прогнозування
  14. 14.7. Соціально-економічний комплекс регіону як система
  15. НТП і соціально-економічний розвиток
  16. Класифікація соціально-економічних прогнозів
  17. Соціально-економічна сутність фінансів
  18. Державна програма економічного і соціального розвитку України як форма макроекономічного планування
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -