<<
>>

Види та особливості управління фінансовими інвестиціями підприємства

Суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати фі­нансові інвестиції у формі вкладень у статутні капітали асоційова­них підприємств, дохідні інструменти грошового ринку (депозитні вклади в банках) та високоліквідні цінні папери (рис.

11.9).

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напря­мами:

• інвестиційні операції з традиційними фінансовими інструмен­тами;

• придбання похідних цінних паперів;

• депозитні операції;

• пайова участь у спільних підприємствах.

Згідно з Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» фінан­сові інструменти - це цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (фор­варди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони,

Рис. 11.9. Класифікація фінансових інвестицій 413

що дають право на купівлю або продаж: будь-якого з зазначених фі­нансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Фінансові інструменти поділяють на:

• фінансові активи, які поєднують: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримують­ся до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

• фінансові зобов'язання - містять фінансові зобов'язання, при­значені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання;

• інструменти власного капіталу - це прості акції, частки та інші види власного капіталу;

• похідні фінансові інструменти - ф'ючерсні контракти, фор­вардні контракти та інші похідні цінні папери.

Фінансові інвестиції можуть бути:

• прямими (внесення коштів або майна до статутного капіталу підприємства в обмін на корпоративні права, емітовані цим підпри­ємством) та портфельними т(кошти, вкладені в цінні папери дов­готермінового характеру, які не передбачають швидкого отримання доходу);

• довгостроковими та короткостроковими.

В порівнянні з реальними інвестиціями фінансові інвестиції ха­рактеризуються більш високою ліквідністю і можливістю гнучкого оперативного управління. Разом з тим, фінансові інвестиції, як пра­вило, забезпечують менший інфляційний захист і нижчий рівень, дохідності, ніж реальні інвестиційні об'єкти. До того ж у випадку портфельних інвестицій обмежені можливості реального впливу ін­весторів на дохідність окремих фінансових інструментів. В цьому випадку можна впливати лише на загальну дохідність інвестиційно­го портфеля реінвестуванням коштів у більш дохідні цінні папери.

Перелічені переваги і недоліки фінансових інвестицій обумов­люють специфіку їх використання суб'єктами господарювання, які не є професійними учасниками фінансового ринку. Як правило, до фінансових інвестицій підприємства вдаються у випадку, коли ін­вестиційний клімат в країні не сприяє розвитку реальних інвести­цій, або коли в окремі періоди часу у них зменшуються внутрішні

інвестиційні потреби. В більшій мірі фінансові інвестиції цікавлять фінансових менеджерів як резерв грошових активів для підтримки технічної платоспроможності.

В процесі управління фінансовими інвестиціями вирішуються такі завдання:

• забезпечення надійності вкладень;

• підвищення дохідності інвестицій;

• збільшення ринкової вартості вкладень;

• забезпечення ліквідності фінансових інвестицій.

На надійність фінансових інвестицій впливають систематичні (ринкові) і несистематичні (портфельні) ризики. Незважаючи на те, що в умовах політичної нестабільності і спаду виробництва сис­тематичний ризик фінансових вкладень дуже високий, засобів за­хисту від нього практично не існує.

І навпаки, портфельний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації та страхування. До специфічних методів внутрішнього страхування фінансових ризи­ків можна віднести формування спеціального страхового резерву з високонадійних цінних паперів.

Збільшити дохідність фінансових інвестицій можна завдяки вмілому маневруванню між ризиком і дохідністю цінних паперів, включенню у інвестиційний портфель тих цінних паперів, норма поточної дохідності яких прийнятна для інвестора і відповідає меті формування його портфеля.

Ринкова вартість портфеля цінних паперів залежить від за­гальної кон'юнктури фондового ринку, а також від співвідношення між попитом і пропозицією окремих фондових інструментів. У від­повідності з теорією асиметричної інформації ринкова ціна цінних паперів компанії зростає у випадку, коли інвесторам надходить інфор­мація про збільшення обсягів її інвестиційної діяльності, підвищен­ня розміру дивідендів, підготовку до наступного випуску акцій тощо.

Забезпечення ліквідності фінансових інвестицій є важливою пе­редумовою інфляційного захисту вкладень та їх своєчасної транс­формації у грошові активи. Ліквідність по облігаціях та ощадних сертифікатах пов'язана з періодом їх погашення, а по акціях та ін­вестиційних сертифікатах залежить від попиту на фондовому рин­ку. Для підтримки високої ліквідності інвестиційного портфеля по­трібно більш детально оцінювати інвестиційні якості цінних папе­

рів і включати в портфель лише ті інструменти, ліквідність яких не викликає сумніву.

Таким чином основна мета управління фінансовими інвестиці­ями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між до­хідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів у відповідності з об­раним типом портфеля цінних паперів.

Портфель цінних паперів - це сукупність зібраних воєдино різ­них фінансових інструментів для досягнення конкретної мети ін­вестора. Портфель може бути сформований із цінних паперів одно­го типу (облігації) або різних інвестиційних цінностей (акції, облі­гації, депозитні сертифікати тощо).

Як правило, в складі інвестиційного портфеля суб'єктів підпри­ємництва переважають інвестиції у цінні папери (акції, облігації, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати тощо). В залежності від строку вкладень (до року або більше) вони можуть відобража­тися в складі довгострокових та поточних фінансових інвестицій.

Класифікація типів інвестиційного портфеля за різними озна­ками наведена на рис. 11.10.

В залежності від мети інвестиційної діяльності виділяють:

• портфель росту, який передбачає орієнтацію інвестора на збільшення його ринкової вартості шляхом включення фінансових інструментів, ринкова ціна яких має тенденцію до постійного (або стабільного) зростання. Зрозумію, що ризик, пов'язаний з таким портфелем, дуже високий;

• портфель доходу, який формується за рахунок цінних паперів, які забезпечують інвесторам високі поточні доходи. Такий портфель також: є досить ризиковим;

• портфель мінімізації ризиків, який формується за рахунок тих фінансових інструментів, які, в першу чергу, забезпечують надій­ний інфляційний захист та високу ліквідність при невисокому рівні доходу.

В залежності від досягнення мети інвестування інвестиційний портфель може бути:

• збалансований (сформований з фінансових інструментів, які повністю відповідають меті його формування);

• незбалансований (включені в портфель інструменти супере­чать меті його формування);

Рис. 11.10. Класифікація типів інвестиційного портфеля

• розбалансований (портфель, який раніше був збалансованим, але через зміни ринкової кон'юнктури перестав відповідати меті ін­вестування).

В залежності від обраної стратегії інвестування інвестицій­ний портфель може бути:

• агресивним (високоризикованим), при формуванні якого у інвестора міра ризику найбільша. Такий інвестор прагне отримати найбільшу дохідність з найризикованіших фінансових активів;

• зваженим (поміркованим або середньоризикованим), при фор­муванні якого дохід у інвестора буде складатися з приросту курсо­вої вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також із дивідендних виплат;

• консервативним (низько ризикованим), який формується, пе­реважно, з державних облігацій.

Інвестор, який формує такий порт­фель, зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом трива­лого часу, який компенсується високою надійністю.

Зменшити портфельні ризики можна за рахунок диверсифікації інвестиційного портфеля за видами цінних паперів, їх емітентами, строками погашення, галузями та регіонами. В практиці при здій­сненні диверсифікації портфеля цінних паперів за строками їх обігу найбільшого поширення набули два альтернативні методи:

• ступінчастий метод (метод «драбини») - полягає у рівномір­ному розподіл інвестицій між цінними паперами різного терміну. Вивільнені кошти від короткострокових фінансових інструментів вкладаються у більш довгострокові цінні папери. В результаті за­безпечується простота регулювання і контролю, зменшується сума інвестиційних ресурсів в обороті. До недоліків ступінчастого мето­ду слід віднести неможливість швидкого внесення змін у структуру інвестиційного портфеля. Відповідно виникає ризик упущеної ви­годи від гри на курсових різницях цінних паперів;

• полярний метод (метод «штанги») - полягає у концентрації ін­вестицій у цінні папери полярного терміну. Основна частина коштів вкладається у цінні папері з дуже коротким строком (з забезпечення ліквідності) і цінні паперів з дуже довгим (для забезпечення дохо­ду), і лише незначна частина інвестиційного портфеля формується за рахунок середньотермінових фінансових інструментів.

Основними етапами формування портфеля цінних паперів є:

1) вибір оптимального типу портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та дохідності;

3) визначення початкового складу портфеля;

4) вибір схеми управління портфелем.

5.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Види та особливості управління фінансовими інвестиціями підприємства:

  1. Відображення фінансових інвестицій у фінансовій звітності підприємства
  2. 4. Відображення відображення,відбиття фінансових інвестицій в підприємства, створені закордоном
  3. 3.3. Оптимізація взаємозв'язку процесу управління фінансовими ризиками з організаційною структурою підприємства
  4. Особливості організації фінансових відносин на підприємствах залежно від організаційно-правової форми господарювання
  5. 9.1. Суть і види інвестицій
  6. 2. Особливості обліку отриманняздобуття інвестицій в іноземній валюті
  7. 31. Суть і види підприємств в ринковій економіці. Організаційно-правові форми підприємств.
  8. 1.Сутність та класифікація фінансових інвестицій
  9. Фінансування діяльність підприємств з іноземними інвестиціями
  10. 5.3. Формування прибутку підприємства як результат фінансово-господарської діяльності підприємства
  11. 61. Підприємство як суб”єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.