<<
>>

Валютно-фінансовий механізм забезпечення зовнішньоекономічної діяльності

В умовах розширення зовнішньоекономічної діяльності в Украї­ні значно зросла кількість безпосередніх учасників міжнародних операцій. Все більше і більше суб'єктів зовнішньоекономічної ді­яльності отримують право здійснювати міжнародні розрахунки та інші операції в іноземній валюті.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансо­ві операції, суб'єктів господарювання, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до чинного валютного законодавства, розрізняють

такі види валютних операцій резидентів:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності (за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті України);

• операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у

міжнародному обігу як кошти платежу, з передачею заборгованос­тей й інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані із ввозом, переказом і пересиланням на територію України й вивозом, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Крім того, валютні операції діляться на:

• валютні операції, що проводяться на території України;

• валютні операції, пов'язані з перевезенням валютних ціннос­тей через кордон України;

• валютні операції, пов'язані з обслуговуванням клієнтів, які, в свою чергу розподіляються на операції по обслуговуванню резиден­тів та нерезидентів України;

• валютні операції, які здійснюються банками від свого імені за свій рахунок і в цілях реалізації власного інтересу (ця група опера­цій включає, головним чином, операції з купівлі-продажу іноземної валюти як на зовнішньому ринку України, так і за її межами), а та­кож міжбанківські кредитні операції в іноземній валюті.

Важливе місце на валютних ринках світу займають конверсійні операції, які представляють собою обмін (купівлю-продаж) валют, що здійснюється банками та іншими кредитно-фінансовими інсти­тутами, фізичними особами при посередництві валютного ринку, а також на біржах.

Види конверсійних (валютних) операцій:

• касові угоди (спот - негайна поставка);

• строкові угоди - форвард, ф'ючерс, аутрайт;

• своп;

• арбітраж.

Операції «спот» - найпоширені і становлять до 90% обсягу ва­лютних угод.

Спот - це ринок негайної поставки валюти. Головним інструмен­том спот-ринку є електронний переказ по каналах СВІФТ (SWIFT

- Society for World-Wide Interbank Financial Telecommunications) -

об'єднання всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікації - забезпечує всім його клієнтам цілодобовий доступ до найшвид­шої мережі передачі банківської інформації у стандартній формі при високому ступені захисту і контролю від несанкціонованого втручання.

Строковими операціями називають операції, які зв'язані із по­ставкою валюти на строк більше ніж 3 дні із часу укладання угоди. Стандартні терміни виконання строкових операцій: 1, 3, 6, 9, 12 мі­сяців.

Різновидами строкових операцій виступають форвардні та ф'ючерсні операції аутрайт, опціон. Курс виконання строкових опе­рацій звичайно відрізняється від курсу спот-операцій па величину дисконту (скидки) або премії (надбавки).

Розрахунок, який дає можливість перетворити форвардний дис­конт (або премію) у вид, який можна порівняти із ставками про­цента:

Df = ((FR - SR ) / SR ) x (12 / n x 100 ) або (360 / t x 100), (13.1)

де Df - дисконт (премія) за рік;

FR - курс «форвард»;

SR - курс «спот»;

n - кількість місяців до поставки за форвардною ціною; t - кількість днів дії форвардного контракту.

Варто зазначити, якщо FR > SR, то валюти котируються з «пре­

мією», а якщо FR < SR - валюти котируються з дисконтом.

Форвардна угода - це угода між двома сторонами про майбут­ню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов'язкова до виконання для обох сторін угоди.

Форвардні угоди укладаються на купівлю або на продаж визна­ченої кількості певного фінансового чи матеріального активу. Один із учасників угоди зобов'язується здійснити поставку, а інший - її прийняти.

Предметом контракту (базовим активом) можуть виступати ак­ції, облігації, валюта, товари та ін. Формальне визначення форвард­ного контракту дуже подібне до визначення ф'ючерсу. Відмінність полягає в тому, що форвард укладається поза біржею.

В умовах форвардного контракту можуть передбачатись штрафні санкції за його невиконання. Контрагент може вибрати сплату штра­фу при певній ситуації на ринку, тому теоретично не існує гарантій виконання форвардного контракту.

Форварди укладаються, як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи продажу) відповідного активу для страхування від мож-

ливих несприятливих цінових змін на даний актив. Механізм стра­хування форвардними контрактами суттєво відрізняється від меха­нізму страхування ф'ючерсами.

Страхування з допомогою форвардного контракту полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод. Причому для рядового учасника ринку, який є продавцем чи покуп­цем певних фінансових чи матеріальних активів, ринок форвардних угод дає змогу спланувати свої майбутні грошові надходження чи витрати і знати їх точну величину незважаючи на зміни в ринковій кон'юнктурі. Крім того, форвардний контракт означає для виробни­ка гарантований продаж продукції у визначений момент у майбут­ньому за наперед обумовленою ціною, для покупця - гарантоване надходження продукції в потрібний для нього момент і з наперед визначеними грошовими витратами на її придбання.

Для професійних учасників фінансового ринку форвардні уго­ди - специфічний сегмент ринку строкових угод зі специфічними характеристиками, який збільшує їх можливості на ринку фінансо­вих операцій. Професійні учасники фінансового ринку, як правило, отримують прибутки при проведенні операцій і на ринку поточних операцій, і на ринку строкових угод, оскільки вони мають високу професійну підготовку та інтуїцію. Крім того, кожна окремо взята фінансова операція, яка проводиться ними, - лише маленька час­точка великої кількості фінансових операцій, часто протилежних за змістом, диверсифікованих за строками, обсягами та іншими харак­теристиками.

Взагалі форвардні контракти нестандартні й тому низьколіквід- ні. Доступ на форвардний ринок обмежено. Мінімальний обсяг контракту 500000 дол. США.

Форвардні угоди укладаються за домовленістю сторін на будь- яку кількість будь-якого базового активу. Тому, якщо проводиться хеджування форвардними контрактами, є можливість укласти фор­вардну угоду на потрібну кількість базового активу і на необхідний хеджеру період. Якщо проводиться хеджування на ф'ючерсному ринку, можуть не збігатися з потрібними обсяг базового активу, без­посередньо сам базовий актив чи дата поставки.

Форвардна процентна ставка (ФПС) - це процентна ставка для і-го періоду, що настане по закінченні і-базисного періоду. Тобто це

процентна ставка, за якою можна залучити чи інвестувати кошти через і-базисний період на і-ий період.

Учасники ринку, які через деякий час будуть залучати або інвес­тувати кошти, досить часто бажають попередньо зафіксувати ФПС. З цією метою вони укладають з фінансовими посередниками від­повідні угоди про ФПС. При цьому клієнту, що уклав з банком уго­ду про ФПС, необов'язково отримувати позику в цьому банку або інвестувати кошти в цей банк. Він може залучати кошти у іншого кредитора, а з банком лише здійснювати розрахунки відносно суми позики, яку називають основною сумою. Процентні платежі за уго­дою розраховуються відносно основної суми, яку клієнт бажає за­хистити від процентного ризику.

Отже, угоди про форвардні процентні ставки використовують як позичальники, так і інвестори з метою страхування від процентного ризику. Це угоди, що захищають учасників фінансового ринку, які інвестують або залучають кошти, від несприятливого руху процент­них ставок.

В угоді про ФПС фіксується основна сума, відносно якої здій­снюються процентні платежі, зазначається період до настання дії контракту (форвардний термін іф), строк дії контракту (контрактний термін ік), форвардна процентна ставка, яка буде діяти протягом контрактного періоду, і дата, на яку будуть здійснені розрахунки.

Протягом дії форвардного контракту розрізняють три основні дати: дату укладення угоди, дату платежу та дату погашення (рис. 13.7).

Дата платежу, або дата узгодження платежів, є початком контр­актного терміну. На цю дату можуть здійснюватись розрахунки за контрактом. Дата погашення - це дата закінчення контрактного тер-

ЗАГАЛЬНИЙ ПЕРІОД КОНТРАКТУ

Рис. 13.7. Основні строкові етапи форвардного контракту

514

міну. На цю дату також можуть проводитись розрахунки за контр­актом, якщо вони не були здійсненні на дату платежу. Розрахунки на дату погашення здійснюються на бездисконтній основі, розрахунки на дату платежу - після дисконтування розрахункової суми.

Ф'ючерсні операції також здійснюються із поставкою валюти на строк більше ніж З дні із дня покупки і при цьому ціна виконан­ня контракту в майбутньому визначається в день укладення угоди. Але на відміну від форвардної угоди, умови ф'ючерс стандартні у всьому, окрім ціни.

Ф'ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Сторонами ви­ступають не продавець і покупець контракту, а продавець (поку­пець) і біржа або її розрахункова (клірингова) палата. Вона виплачує стороні, яка виграла і відповідно отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укладення і вартістю контракту на момент його виконання.

Тобто ф'ючерсна угода є законною угодою між покупцем (про­давцем) і біржею або її кліринговою палатою, в якій покупець (про­давець) погоджується прийняти (здійснити) поставку певного акти­ву за обумовленою ціною в кіні(і визначеного періоду часу.

Дату виконання умов угоди називають датою поставки. (Біль­шість фінансових ф'ючерсів мають стандартизовані дати поставки в березні, червні, вересні, грудні.) Ціну базового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки.

Якщо учасник ринку уклав угоду на поставку певного активу, то кажуть, що він відкрив коротку позицію, або продав контракт.

Якщо учасник ринку уклав угоду, у якій зобов'язався прийняти поставку певного активу, то вважають, що він відкрив довгу позицію, або ку­пив контракт (рис. 13.8).

Закриття (ліквідація) позиції полягає у виконанні умов угоди чи передачі зобов'язань за нею іншій особі через укладення зворотної (офсетної) угоди. Під зворотною розуміють угоду, протилежну за змістом даній угоді. Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки, придбавши угоду протилежного змісту (уклавши офсетну угоду).

При цьому прибутком чи збитком учасника ф'ючерсного ринку буде різниця в цінах на ф'ючерсний контракт у момент відкриття та закриття позиції. Якщо протягом періоду ціни на ф'ючерсному

Рис. 13.8. Механізм здійснення ф'ючерсної угоди

ринку зросли, то той, хто відкрив, а потім ліквідував довгу позицію

(купив, а потім продав контракт), отримає прибуток, хто відкрив

- закрив коротку позицію, зазнає збитків. Варто підкреслити, що близько 98% контрактів ліквідуються саме через укладення офсет­них угод, а не реальної поставки активів, У разі, якщо позиція не була ліквідована до дати поставки, ф'ючерсна угода буде виконана одним з двох способів: з поставкою або без поставки базового акти­ву, В контракті з поставкою базового активу продавець у день вико­нання контракту здійснить поставку стандартної кількості базового активу за розрахунковою ціною (ціною закриття останньої торгової сесії), а покупець оплатить та прийме відповідний базовий актив, У контракті без поставки базового активу (розрахунковий ф'ючерс) одна сторона у день виконання контракту виплатить другій стороні

грошову суму, що дорівнює різниці в цінах контракту на дату укла­дення угоди та дату виконання її умов (на дату відкриття та закриття позиції).

Більшість ф'ючерсних контрактів мають дозволену верхню та нижню межі коливання ціни кожного дня. Це так звані граничні зна­чення котирувальної ціни - максимальне та мінімальне значення, в межах якого може змінюватися ціна контракту протягом торгової сесії. В разі, коли ціна переходить допустимі межі, говорять про за­криту верхню чи нижню межу. Закрита нижня межа не дає можли­вості покупцям вільно увійти або залишити ринок, а закрита верхня межа так само впливає на продавців. Тобто торги продовжуються, але у напрямі зменшення цінових коливань. Якщо закрита цінова межа діє протягом кількох днів, біржа розширює цю межу.

Основні відмінності між ф'ючерсними та форвардними кон­трактами такі:

• ф'ючерси є біржовими угодами. Насамперед це означає, що вони є високоліквідними фінансовими інструментами. Базовими виступають тільки певні види активів, які користуються попитом на біржовому ринку. Ф' ючерсні контракти стандартизовані щодо кількості, якості базового активу, дати поставки. Форварди - поза- біржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча. Вторинний ринок форвардних угод дуже обмежений. Базовим активом може бути ви­браний будь-який актив. Обсяг базового активу та дата поставки обумовлюються самими учасниками угоди;

• менше ніж 2 % ф'ючерсних угод закінчуються поставкою, форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу;

• у результаті щоденного котирування ф'ючерсних контрактів на біржі існують тимчасові грошові потоки, пов' язані з нарахуван­ням або зняттям коштів із рахунків учасників ринку. У форвардах подібний режим може встановлюватись за домовленістю партнерів, але частіше режим поточних розрахунків не встановлюється, а отже, не виникають тимчасові грошові потоки, як на ф'ючерсному ринку;

• у торгівлі ф'ючерсними контрактами значну роль відіграють клірингові палати. Вони виступають для кожного учасника уго­ди як протилежна сторона угоди, а також є гарантами виконання умов угоди. У функціонуванні форвардного ринку не беруть участі клірингові палати. Учасниками форвардної угоди виступають два

учасники, один з яких зобов'язується поставити базовий актив, а ін­ший - прийняти поставку цього активу. Умовами форвардної угоди можуть передбачатися штрафні санкції за невиконання умов угоди. Посередниками-гарантами при укладанні форвардних угод можуть виступати треті особи, але в переважній більшості випадків у фор­вардних угодах беруть участь лише два учасники;

• учасники форвардного ринку підпадають під кредитний ри­зик, оскільки кожна із сторін може не виконати угоду, хоча, як пра­вило, і передбачено штрафні санкції за невиконання умов угоди. На ф'ючерсному ринку функціонують клірингові палати, які гаранту­ють виконання ф'ючерсних угод;

• хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів полягає в паралельному проведенні операцій на ринку спот та строковому ринку. Хеджування за допомогою форвардних контрактів полягає в перенесенні операції з реального ринку па ринок строкових угод.

Форвардні валютні операції часто є складовою частиною опе­рації «своп». Якщо мова йде про одиночну угоду «форвард» (без контругоди «спот»), то цю операцію називають аутрайт - outright

Опціон - один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділяють на опціони PUT - «на продаж» та CALL - «на купівлю».

Опціон PUT (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону пра­во на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон CALL (на купівлю) дає власнику право па купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву «європейських», тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або «американські», які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є уго­дою «несиметричною». В той час, коли ф'ючерсні га форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди,

опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця.

Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з неспри­ятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду - премію, яку називають ціною опціону.

Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною вико­нання.

Як і на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею- продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які по­лягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характе­ристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни «довгий CALL» та «довгий PUT» означають купівлю опціонів CALL та PUT, а «ко­роткий CALL», «короткий PUT» - продаж відповідних опціонів. Найпоширенішими опціонними стратегіями є вертикальні, горизон­тальні угоди та комбінації.

Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабір- жовому ринках. Біржовий опціонний контракт - це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (поку­пець опціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі CALL- опціону) чи продати (у разі PUT-опціону) фіксовану кількість від­повідних базових активів за стандартизованими вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зобов'язується про­дати чи купити фіксовану кількість відповідних базових активів за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю-продаж базового активу. Покупець опціону спла­чує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право на реа­лізацію опціону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів.

Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на бір-

жовому ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею, поля­гають у тому, що:

• біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;

• при торгівлі опціонами на біржі, як і при торгівлі ф'ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати;

• витрати з проведення операцій на біржовому ринку значно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;

• опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі, більш ліквідні, ніж позабіржові;

• вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.

Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схо­жий на механізм торгівлі ф'ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, маржинальні вимоги, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Однак існують суттєві відмін­ності між опціонними і ф'ючерсними контрактами:

• в опціонних контрактах один із учасників (покупець) має пра­во не виконати умови контракту;

• покупець опціону при укладанні контракту обов'язково спла­чує продавцю винагороду - премію;

• стратегія хеджування з допомогою опціонного контракту сут­тєво відрізняється від хеджування ф'ючерсними контрактами.

При хеджуванні з допомогою ф'ючерсного контракту хеджер при русі цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік - зазнає збитків. При хеджуванні опціонами він має змогу отримати прибу­ток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку.

Своп - це угода між двома контрагентами про обмін в майбут­ньому платежами відповідно з визначеними в контракті умовами.

Цілі, з якими заключаються свопи:

• покращення структури активів за строками або якістю;

• зменшення (хеджування) ризиків несприятливої зміни про­центних ставок та валютних курсів, а також витрат;

• отримання прибутку (наприклад, позики в різній валюті та/або під різні процентні ставки, фіксовані або «плаваючі»);

• перенос позиції при здійсненні спекулятивних операцій на ва­лютному та грошовому ринках.

Існують різні види свопів (рис. 13.9). Стандартний своп, укла­дений між двома партнерами, який не містить ніяких додаткових умов, називають простим .

Рис. 13.9. Основні види своп-угод

Своп, укладений між двома партнерами, передбачувана сума якого рівномірно зменшується з наближенням терміну закін­чення угоди, називають амортизуючим. Своп, передбачувана сума якого рівномірно збільшується, називається наростаючим свопом.

Своп, в якому беруть участь кілька сторін і, як правило, кілька валют, є складним, або структурованим.

Своп, який змінює тип процентної ставки активу, називають ак­тивним, а який змінює тип процентної ставки пасиву - пасивним.

Своп, укладений сьогодні, але який почнеться через певний про­міжок часу, називають форвардним. Опціон на своп отримав назву свопціон. Існують також інші види свопів, проте вони трапляються не часто. Основну роль на ринку свопів відіграють процентні та ва­лютні свопи.

Процентним свопом називають угоду між двома партнерами щодо обміну процентними зобов'язаннями протягом певного пе­ріоду часу.

Процентні свопи використовують для таких цілей:

• залучення коштів за фіксованою ставкою, коли доступ на рин­ки облігацій неможливий. За умови достатньої кредитоспромож­ності компанія отримує кредит під плаваючу ставку, а потім з до­помогою свопу обмінює її на фіксовану ставку. В результаті кошти залучаються компанією під фіксований процент;

• залучення коштів за ставкою, нижчою від тієї, що склалась на даний момент на ринку облігацій або кредитному ринку. В резуль­таті свопу позичальник з високою кредитоспроможністю залучає кошти за плаваючою ставкою, яка нижча від тієї, яку йому запро­понували б банки. Позичальник з низькою кредитоспроможністю залучає кошти за фіксованою ставкою, яка, беручи до уваги його кредитоспроможність, навряд чи могла б бути можливою взагалі або була б вищою;

• реструктуризації портфеля зобов'язань або активів без залу­чення нових коштів.

У цьому випадку з допомогою свопів змінюється співвідношен­ня між частками зобов' язань або активів з плаваючою та фіксова­ною ставками.

Найчастіше процентний своп використовують для заміни фіксо­

ваної процентної ставки на плаваючу і рідше для заміни однієї пла­ваючої ставки на іншу.

Розрізняють два види процентних свопів: чистий та базисний.

Чистим процентним свопом називають угоду між партнера­ми про обмін процентного зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов' язання з плаваючою ставкою. При цьому учасники свопу об­мінюються процентними платежами, а не зобов' язаннями в повно­му обсязі. Платежі за свопами здійснюються, як правило, в розмірі різниці між процентними ставками, а не в розмірі самих процент­них ставок.

Суму боргу, за якою здійснюються процентні виплати, нази­вають основною сумою або номіналом свопу. Процентні платежі розраховують на базі обумовлених ставок та визначеної основної суми. Обмін процентними платежами дає змогу кожному учас­нику свопу змінити структуру свого боргу на більш прийнятну для його потреб. Чистий процентний своп з обміну фіксованої ставки на плаваючу в одній валюті називають також «ванільним свопом».

Процентний своп не є кредитною угодою. Кожен позичальник - учасник свопу виконує зобов' язання перед своїм кредитором, спла­чуючи як проценти, так і основну суму боргу. Кредитори отриму­ють процентні виплати за боргом, не визначаючи, чи вони отримані в результаті свопу, чи безпосередньо від позичальника. Як правило, банки є постійними учасниками свопів, виступаючи то як посеред­ники, то як безпосередні учасники обміну процентними платежа­ми. Виконуючи роль посередника, банки отримують та здійснюють платежі за свопом кожному з учасників свопу та ізолюють учасни­ків свопу один від одного.

Отже, основними цілями, які можуть ставити учасники свопів, є бажання змінити структуру процентних виплат за боргом, отримати доступ до нижчих ставок і одержати вигоду. Бажання замінити пла­тежі за плаваючою ставкою на фіксовані процентні платежі може обумовлюватись очікуванням зростання процентних ставок на рин­ку. При очікуванні падіння процентних ставок на ринку виникає ба­жання замінити зобов'язання з фіксованою ставкою на зобов' язання з плаваючою ставкою. Позичальники з високим кредитним рейтин­гом використовують угоди своп, щоб використати свою відносну

перевагу на ринку з фіксованою ставкою і зайняти кращу позицію на ринку з плаваючою ставкою.

Валютні операції своп (обмін) - це об'єднання двох операцій купівлі-продажу валюти на умовах негайної (готівкової-) поставки з одночасною контругодою на конкретний термін купівлі тієї ж ва­люти. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації та інші).

Згідно операції своп, готівкова операція здійснюється за курсом спот, який у контр-угоді за курсом «форвард» коригується із ураху­ванням премії чи дисконту залежно від руху валютного курсу.

Угоди своп укладаються, як правило, на термін 2-10 років.

Угоди своп також передбачають право будь-якої із сторін, до­строково розірвати угоду:

• по-перше, у разі невиконання контрагентом своїх зобов'язань за угодою (default - дефолт);

• по-друге, при виникненні для будь-якої із сторін додаткових витрат.

Валютний арбітраж - особливий вид валютних угод. Основна мета проведення полягає в здобутті прибутку завдяки використання різниці в котируваннях валют на міжнародних та національних ва­лютних ринках.

Валютний арбітраж - це операція з валютою, при який одночас­но відкриваються однакові (або різні) за строками протилежні по­зиції на одному або декількох взаємозв' язаних фінансових ринках з метою отримання гарантованого прибутку за рахунок різниці у котировках.

Обов' язковою умовою цих операції є вільний переказ капіталів між різними сегментами ринку. Видами валютного арбітражу є:

- часовий арбітраж - це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

- просторовий (локальний) арбітраж - це валютна операція з ме­тою одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різ­них територіально віддалених ринках.

Кожний валютний арбітраж може бути одночасно простим і складним.

Простий валютний арбітраж виконується з 2 валютами, а склад­ний - з 3 і більше валютами.

Основний принцип валютного арбітражу полягає у купівлі пев­ного фінансового активу якнайдешевше, з мстою його подальшого перепродажу якнайдорожче. Це пов' язано з відхиленням валютного курсу на валютних ринках, яке визначається величиною операцій­них витрат на переказ цієї валюти з одного валютного ринку на ін­ший. У випадку, коли курси валют відрізняються на величину біль­шу, ніж величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових різницях, яка називається валютним арбітражем.

Арбітражні операції мають велике значення на фінансовому ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взає- мозв' язок курсів валют і регулювання ринку. Це, в свою чергу, сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різ­них кон'юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (кліринго­вих) одиницях. Зазначені курси встановлюються НБУ за узгоджен­ням з Кабінетом Міністрів України.

Валютний курс - це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Розрізняють два головних види валютних курсів: фіксований та плаваючий.

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідно­шення між національними валютами, засноване на визначених у за­конодавчому порядку валютних паритетах.

Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту на­ціональних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1 %. На практиці це означає тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

В основі фіксованого курсу лежить валютний паритет, тобто офі­ційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн.

Обмінне співвідношення між двома валютами представляє со­бою обмінний валютний курс, який є найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою, тому що розви­ток міжнародних економічних відносин вимагає виміру вартісного співвідношення валют різних країн.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регу­лювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими кра­їнами режиму валютного курсу.

Плаваючі валютні курси залежать від ринкового попиту та про­позиції на валюту й можуть значно коливатися по величині. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Валютний курс необхідний для:

• взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послуга­ми, при русі капіталів і кредитів;

• порівняння цін світових і національних ринків, а також вар­тісних показників різних країн, виражених у національних або іно­земних валютах;

• періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.

Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на рин­ки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рів­ні. Прикладом може бути так званий «валютний коридор», запро­ваджений в Україні з 1 вересня 1997 р.

«Валютний коридор» - це такий режим курсу національної ва­люти, коли на визначений термін установлюються мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.

В сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка рин­кова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування ос­танніх на валютному ринку призводить до встановлення рівноваж­ного рівня ринкового курсу валюти - це так звана «фундаментальна рівновага».

6.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Валютно-фінансовий механізм забезпечення зовнішньоекономічної діяльності:

  1. 1. Роль фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності
  2. 12.5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності
  3. Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності
  4. Тема 2.1. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
  5. 7.1. Основи зовнішньоекономічної діяльності
  6. 2. Види й суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
  7. 7.1. Основи зовнішньоекономічної діяльності. 7.2. Регулю­вання торговельної діяльності. 7.3. Іноземне інвестування та його регулювання. 7.4. Роль держави у залученні іноземних кредитів
  8. 8.1. Сутність та види зовнішньоекономічної діяльності
  9. 3. Договори (контракти) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
  10. 145. Необхідність і методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
  11. 1.1. Фінансова автономія у складі фінансового механізму регулювання соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць
  12. Механізм та системи забезпечення фінансової безпеки держави
  13. Визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур
  14. 8.2. Форми та методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
  15. 2. Регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті
  16. Правила та форми розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності