<<
>>

Організація та фінансування реальних інвестиційних проектів

Основу інвестиційної діяльності підприємства становить реаль­не (пряме) інвестування. На більшості підприємств це інвестування є в сучасних умовах єдиним напрямком інвестиційної діяльності.

Це визначає високу роль управління реальними інвестиціями в сис­темі інвестиційної діяльності підприємства.

Здійснення реальних інвестицій характеризується рядом особли­востей, основними з яких є:

• реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку суб'єкта підприємництва. Основна мета еко­номічного розвитку забезпечується здійсненням високоефективних реальних інвестиційних проектів, а сам процес стратегічного роз­витку підприємства являє собою не що інше, як сукупність реалі­зованих у часі цих інвестиційних проектів. Саме реальне інвесту-

вання дозволяє підприємству успішно проникати на нові товарні й регіональні ринки, забезпечувати постійне зростання своєї ринкової вартості;

• реальне інвестування перебуває в тісному взаємозв'язку з операційною діяльністю суб' єкта підприємництва. Завдання збіль­шення обсягу виробництва й реалізації продукції (робіт та послуг), розширення асортименту і підвищення якості продукції (робіт та по­слуг), зниження поточних операційних витрат вирішуються, за раху­нок здійснення реального інвестування. У свою чергу, від реалізова­них суб'єктом підприємницької діяльності реальних інвестиційних проектів багато в чому залежать параметри майбутнього операційно­го процесу, потенціал зростання обсягів операційної діяльності;

• реальні інвестиції забезпечують більш високий рівень рента­бельності в порівнянні з фінансовими інвестиціями. Ця здатність генерувати більшу норму прибутку є одним зі спонукальних моти­вів до підприємницької діяльності в реальному секторі економіки;

• реалізовані реальні інвестиції є забезпеченням суб'єкта під­приємництва стійким чистим грошовим потоком.

Чистий грошовий потік формується за рахунок амортизаційних відрахувань від осно­вних засобів і нематеріальних активів навіть у ті періоди, коли екс­плуатація реалізованих інвестиційних проектів не приносить під­приємству прибуток;

• реальні інвестиції піддаються високому рівню ризику мораль­ного старіння. Ризик морального старіння супроводжує інвестицій­ну діяльність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проек­тів, так і на стадії постінвестиційної їхньої експлуатації. Стрімкий технологічний прогрес сформував тенденцію до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування;

• реальні інвестиції мають високий ступінь протиінфляційного захисту. В умовах інфляційної економіки темпи росту цін на об'єкти реального інвестування не тільки відповідають, але, в багатьох ви­падках, навіть випереджають темпи росту інфляції, реалізуючи ажі- отажний інфляційний попит підприємці» на матеріалізовані об'єкти підприємницької діяльності;

• реальні інвестиції є найменш ліквідними. Це пов'язане з вузь­ко цільовою спрямованістю більшості форм цих інвестицій, що практично не мають у незавершеному виді альтернативного госпо-

дарського застосування. У зв'язку з цим компенсувати у фінансово­му відношенні неправильні управлінські рішення, пов'язані з по­чатком здійснення реальних інвестицій, украй складно.

Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманіт­них формах, основними з яких є (рис. 11.2):

• придбання цілісних майнових комплексів ;

• нове будівництво ;

• перепрофілювання ;

• реконструкція;

• модернізація ;

• оновлення окремих видів обладнання ;

• інноваційне інвестування в нематеріальні активи;

• інвестування приросту запасів матеріальних оборотних ак­тивів.

Вибір конкретної форми реального інвестування залежить від багатьох факторів: завдань галузевої товарної та регіональної ди­версифікації діяльності підприємства можливостей впровадження

Рис.

11.2. Основні форми реальних інвестицій

нових технологій; наявності власних інвестиційних ресурсів і/або можливості використання позикових або залучених ресурсів.

За складом і характером витрат реальних інвестицій можна ви­значити їх технологічну структуру: будівельні роботи; монтажні ро­боти; машини та обладнання та проектні роботи.

Процес реального інвестування включає в себе ряд етапів і ста­дій (рис.11.3).

Процес здійснення реального інвестування починається з пошу­ку і вибору інвестиційної ідеї з врахуванням цілей розвитку підпри­ємства. Рішення про здійснення реальних інвестицій може прийма­тися на підставі наступних цільових установок підприємства:

• стримування або стимулювання частини ринку товару, що ви­робляється, або послуг, що надаються;

• необхідність випуску нового товару або послуги;

• формування або підтримка іміджу підприємства;

• досягнення максимального використання ресурсів підприєм­ства.

Також при визначенні інвестиційної ідеї підприємство враховує досвід проведення реальних інвестицій, галузеві особливості своєї діяльності, кваліфікацію персоналу, наявність фінансових ресурсів для інвестування тощо.

Вибір інвестиційної ідеї може здійснюватися за прийнятою в

Рис. 11.3. Стадії реального інвестування

міжнародній практиці класифікацією вихідних можливостей для такого вибору.

Ця класифікація включає в себе такі складові:

• наявність корисних копалин або інших природних ресурсів, що придатні для переробки та виробничого використання;

• можливі в майбутньому зміни в попиті під впливом демогра­фічних та соціально-економічних факторів або в результаті появи на ринку нових типів товарів;

• структуру та обсяг імпорту, що можуть стати поштовхом для розробки проектів, направлених на створення імпортозамінного ви­робництва;

• досвід та тенденції розвитку структури виробництва в інших країнах;

• потреби, які вже виникли або можуть виникнути в галузях- споживачах в межах вітчизняної або світової економіки;

• інформацію про плани збільшення виробництва в галузях- споживачах, або про зростаючий попит на світовому ринку на про­дукцію, що вже виробляється;

• можливості диверсифікації виробництва;

• доцільність збільшення масштабів виробництва з метою зни­ження витрат при масовому виробництві продукції;

• загальноекономічні умови та соціально-економічні фактори або в результаті появи на ринку нових типів товарів;

На підставі наведених можливостей підприємство може сформу­лювати ідею тільки укрупненого інвестиційного процесу, тобто об­рати напрямок здійснення реального інвестування.

В тому випадку, якщо обрана ідея відповідає концепції розвитку, вона опрацьовуєть­ся більш ретельно, що передбачає збір та аналіз додаткової інформа­ції і розробку конкретного інвестиційного проекту.

В подальшому, залежно від конкретного виду реального інвес­тування, підприємство деталізує вимоги до капіталовкладення в інвестиційному проекті. Він має особливо важливе значення при за­лученні зовнішнього фінансування. Інвестиційний проект дозволяє, в першу чергу, підприємству, а потім й іншим інвесторам всебічно оцінити очікувану ефективність і доцільність здійснення конкрет­них реальних інвестицій.

Інвестиційний проект - це сукупність цілеспрямованих органі­

заційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інже­нерно-технічних заходів, які здійснюються суб'єктами інвестицій­ної діяльності та оформлені у вигляді планово-розрахункових до­кументів, необхідних та достатніх для обґрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту.

Розробленню інвестиційного проекту може передувати розро­блення проектної (інвестиційної) пропозиції, яка являє собою ре­зультат техніко-економічного дослідження інвестиційних можли­востей, на підставі яких приймається рішення про реалізацію інвес­тиційного проекту, оформлене у вигляді пропозиції щодо ініціюван­ня інвестиційного проекту.

Отже, інвестиційний проект являє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту і фінансові показники. зв'язані з його ре­алізацією.

Для таких форм реального інвестування як відновлення окремих видів устаткування, придбання окремих видів нематеріальних ак­тивів, збільшення запасів матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обґрунтуван­ня інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, заявки і т.п.), у якому викладаються мотивація, об'єктна спрямованість, необхідний обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність.

При здійсненні таких форм реального інвестування, як придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, перепрофілюван- ня, реконструкція і широкомасштабна модернізація підприємства, вимоги до підготовки інвестиційного проекту істотно зростають. Це зв' язано з тим, що в сучасних економічних умовах підприємства не можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів і залучають на інвестиційні цілі значний обсяг засобів за рахунок зовнішніх джерел фінансування. У той же час будь-який великий сторонній чи Інвестор-кредитор по­винен мати чітке уявлення про стратегічну концепцію проекту; його масштаби; найважливіші показники маркетингової, економічної і фінансової його результативності; обсязі необхідних інвестиційних витрат і терміни їх повернення й інші його характеристики. Розро-

блений реальний інвестиційний проект дозволяє спочатку власни­кам і менеджерам підприємства, а потім і стороннім інвесторам все­бічно оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.

Розроблювані в розрізі окремих форм реального інвестування підприємства інвестиційні проекти класифікуються за такими озна­ками (рис. 11.4).

Рис. 11.4. Класифікація інвестиційних проектів підприємства

• за функціональною направленістю;

• за метою інвестування;

• за сумісністю реалізації;

• за строком реалізації;

• за обсягом необхідних інвестиційних ресурсів;

• за схемою фінансування.

У залежності від видів інвестиційних проектів, викладених у розглянутій їх класифікації, диференціюються вимоги до їхньої розробки. Так, для невеликих інвестиційних проектів, що фінансу­ються підприємством за рахунок внутрішніх джерел, обґрунтуван­ня здійснюється по скороченому колу розділів і показників. Таке обґрунтування може містити лише мету здійснення інвестиційно­го проекту, його основні параметри, обсяг необхідних фінансових засобів, показники ефективності здійснюваних інвестицій, а також схему (календарний план) реалізації інвестиційного проекту.

Для середніх і великих інвестиційних проектів, фінансування реалізації яких намічається за рахунок зовнішніх джерел, необхідне повномасштабне обґрунтування по відповідних національних і між­народних стандартах. Таке обґрунтування інвестиційних проектів підлягає визначеній логічній структурі, що носить уніфікований ха­рактер у більшості країн з розвиненою ринковою економікою (відхи­лення від цієї загальноприйнятої структури викликаються лише галу­зевими особливостями і формами здійснення реальних інвестицій).

Відповідно до рекомендацій ЮНІДО (Організації об'єднаних на­цій по промисловому розвитку, яка була заснована в 1966 році як автономний орган ООН для сприяння промисловому підйому в кра­їнах, що розвиваються. Організація сприяє промисловому розвитку та співробітництву на глобальному, регіональному та національ­ному рівнях, а також за секторами промисловості) інвестиційний

проект має містити наступні основні розділи:

1) Коротка характеристика проекту (чи його резюме). У цьому розділі містяться висновки по основних аспектах розробленого про­екту після розгляду всіх альтернативних варіантів, коли концепція проекту, її обґрунтування і форми реалізації уже визначені. Озна­йомившись з цим розділом, інвестор повинен зробити висновок про те, чи відповідає проект спрямованості його інвестиційної діяль­ності й інвестиційної стратегії, чи відповідає він потенціалу його

інвестиційних ресурсів, чи влаштовує його проект по періоду реалі­зації і термінах повернення вкладеного капіталу тощо;

2) Передумови й основна ідея проекту. У цьому розділі пере­лічуються найбільш важливі параметри проекту, що служать ви­значальними показниками для його реалізації, розглядається регіон розташування проекту в ув'язуванні з ринковим і ресурсним серед­овищем, приводиться графік реалізації проекту і характеризується його ініціатор;

3) Аналіз ринку і концепція маркетингу. У ньому викладають­ся результати маркетингових досліджень, улаштовується концепція маркетингу і розробляється проект його бюджету;

4) Сировина і постачання. Цей розділ містить класифікацію ви­користовуваних видів сировини і матеріалів, обсяг потреби в них, наявність основної сировини в регіоні і забезпеченість нею, програ­му постачань сировини і матеріалів і зв'язані з ними витрати;

5) Місце розташування, будівельна ділянка і навколишнє серед­овище. У цьому розділі докладно описуються місце розташування проекту, характер природного навколишнього середовища, ступінь впливу на нього при реалізації проекту, соціально-економічні умови в регіоні й інвестиційний клімат, стан виробничої і комерційної інф­раструктури, вибір будівельної ділянки з урахуванням розглянутих альтернатив, оцінка витрат по освоєнню будівельної ділянки;

6) Проектування і технологія. Цей розділ має містити виробни­чу програму і характеристику виробничої потужності підприємства; вибір технології і пропозиції по її придбанню чи передачі; докладне планування підприємства й основні проектно-конструкторські робо­ти; перелік необхідних машин, устаткування і вимоги до їх техніч­ного обслуговування; оцінку зв'язаних з цим інвестиційних витрат;

7) Організація управління. У цьому розділі приводиться органі­заційна схема і система управління підприємством; улаштовується конкретна організаційна структура управління по сферах діяльності і центрах відповідальності; розглядається докладний кошторис на­кладних витрат, зв' язаних з організацією керування;

8) Трудові ресурси. Цей розділ містить вимоги до категорій і функцій персоналу, оцінку можливостей його формування в рам­ках регіону, організацію набору, план навчання працівників і оцінку зв' язаних з цим витрат;

9) Планування реалізації проекту. У цьому розділі облаштову- ються окремі стадії здійснення проекту, приводиться графік його реалізації, розробляється бюджет реалізації проекту;

10) Фінансовий план і оцінка ефективності інвестицій. Цей роз­діл містить фінансовий прогноз і основні види фінансових планів, сукупний обсяг інвестиційних витрат, методи і результати оцінки ефективності інвестицій, оцінку інвестиційних ризиків.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», ін­вестиційний проект, для реалізації якого може надаватися державна підтримка, має містити:

• резюме (мета проекту, напрями використання інвестицій, від­повідність проекту стратегічним програмним документам держави, прогнозні обсяги виробництва продукції (товарів, послуг), потреба в інвестиціях, необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис для реалізації про­екту, основні показники ефективності проекту, у тому числі енер- гоефективності, висновки експертизи відповідно до законодавства);

• загальну характеристику стану та проблем, пов'язаних з розви­тком об'єктів та суб'єктів інвестиційної діяльності (характеристика об'єктів та суб'єктів, продукції (товарів, послуг), результати аналізу ринків збуту продукції (товарів, послуг), аналізу конкурентного по­тенціалу суб'єкта, зокрема виявлення можливостей розвитку, загроз та проблем у діяльності);

• організаційний план, плани маркетингової та виробничої ді­яльності;

• план реалізації проекту (строк введення в дію основних фон­дів, кадрове забезпечення, організаційна структура та управління проектом, розвиток інфраструктури, заходи з охорони навколишньо­го природного середовища, джерела фінансування проекту і виплат за зобов'язаннями суб'єкта інвестиційної діяльності гарантії та схема повернення інвестицій, якщо таке повернення передбачене проектом);

• фінансовий план (оцінка фінансової та економічної спромож­ності проекту):

• інформацію про ризики проекту, запобіжні заходи і страхуван­ня ризиків у випадках, передбачених законом;

• прогноз економічного та соціального ефекту від реалізації проекту;

• прогноз надходжень до бюджетів та державних цільових фондів;

• пакет документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навко­лишнє природне середовище.

Інвестиційний проект може містити додаткові відомості залежно від сфери діяльності, в якій передбачається реалізація проекту.

Вибір моделі інвестування інвестиційних проектів розвитку та відновлення виробництва обумовлюється фінансовою політикою суб'єкта підприємницької діяльності що визначається з урахуван­ням всіх його особливостей серед яких найважливішим є доступ­ність джерел коштів для фінансування активів (рис.11.5).

Рішення про фінансування інвестиційного проекту приймаєть­ся після здійсненні техніко-економічного обґрунтування, але його розробка вимагає значних вкладень. Тому потребу в коштах до­цільно оцінювати на підставі попереднього техніко-економічного обґрунтування проекту. Крім техніко-економічного обґрунтування, документом, що підтверджує доцільність і потребу у фінансових ре­сурсах, є проектно-кошторисна документація. Розмір фінансування проекту визначається послідовно на всіх стадіях проектування. На передінвестиційній фазі попередня оцінка потреби у фінансуванні і доцільності проекту дається з погрішністю у 25-40 %. Точніша оцін­ка здійснюється при розробці техніко-економічного обґрунтування. Остаточний план фінансування проекту складається на стадії робо­чого проектування.

Рис. 11.5. Основні моделі фінансування реальних інвестицій

Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий при­буток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо. Такий метод фінансування дає мож­ливість підприємству не тільки відшкодовувати затрати, а й здій­снювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулю­вання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, передусім, здійснювати розширене відтворення та розвиток під­приємства.

При самофінансуванні суб' єкт підприємництва має право само­стійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінан­сові ресурси формувати та як їх використовувати. Крім того, він несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов' язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов' язаннями під­приємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, сис­теми страхування та за рахунок власного прибутку.

Важливим джерелом при самофінансуванні інвестиційних про­ектів є амортизація, яка формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складає амор­тизаційний фонд суб' єкта підприємництва.

Наступний метод фінансування інвестиційної діяльності - ак- ціонування. Це метод, який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів зі значними строками окупності витрат. При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії про­стих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів.

Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капі­тал, але й матеріальні та нематеріальні цінності. Привабливість ак­ціонерної форми фінансування інвестиційних проектів виявляється у тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на почат­ку його реалізації, тобто дає можливість профінансувати нові під­приємства, в яких немає ще прибутків, амортизації, майна, під яке можна одержати кредит у банку. Крім того, такий метод фінансу-

вання (емісія простих акцій) не зобов'язує підприємство повертати капітал і сплачувати дивіденди.

Основним фінансовим інструментом у залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві за такого методу фінансування є акція. За­лучення інвестиційних ресурсів на підприємстві через емісію акцій дає можливість мобілізувати вільні кошти населення та інших під­приємств та організацій для поліпшення якісного стану виробничої бази та вирішення проблем фінансового забезпечення відтворення основних фондів.

Крім того, акціонування як метод фінансування інвестиційних проектів здатне відіграти певну роль і у реалізації нової державної структурної політики. Розповсюдження акцій серед підприємств та організацій призводить до перерозподілу між ними платоспромож­ного попиту, у тому числі незабезпеченого відповідними товарами. А придбання акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний, опосередковує відтік капіталу з фонду спо­живання у фонд накопичення, переміщаючи у такий спосіб тиск не- забезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва.

Венчурне фінансування є методом створення венчурного ка­піталу, тобто методом акумулювання і контролю коштів, що мобі­лізуються для організації виробництва і надання послуг у галузях, зв'язаних із просуванням досягнень НТП. Воно використовується для фінансування інноваційних проектів створення конкурентоздат­ної продукції на основі нових прогресивних технологій. Тому для інвесторів недоліком венчурного фінансування є об'єктивно висо­кий ступінь ризику, тому що капітал вкладається на тривалий час при відсутності гарантій його повернення.

Особливості венчурного фінансування такі:

• фінансові кошти вкладають у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура:

• кошти надають на безповоротній (безвідсотковій) основі, тоб­то ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді частки у статутний капітал підприємства;

• вкладники капіталу вимушені чекати переважно від 3 до 5 ро­ків, щоб переконатись у перспективності вкладень, та від 5 до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;

• інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підпри­ємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопіч­на фірма;

• повернення вкладених коштів венчурним фінансистам здій­снюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і розподіляється залежно від частки наданих коштів;

• фінансова організація стає співвласником венчурної фірми, а надані кошти - внесок у статутний капітал підприємства - часткою власних засобів останнього:

• венчурні фінансисти можуть надавати різноманітні управлін­ські, консультаційні та інші послуги новій фірмі, не втручаючись в оперативне управління її діяльністю.

Важливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кре­дит, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фі­нансування інвестиційних проектів, а отже і важелем у стимулю­ванні розвитку виробництва.

За своєю суттю інвестиційний кредит є економічними відноси­нами між кредитором та позичальником з приводу фінансування ін­вестиційних заходів на засадах повернення і, зазвичай, з виплатою відсотка.

Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового ка­піталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.

Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестицій­них проектів застосовується при реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотку) та незначними строками окупності витрат.

Необхідність інвестиційного кредиту об'єктивно випливає із на­явності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів по формуванню товарно-матеріальних запасів підприємств, що обумовлено недо­статнім розміром наявних коштів потребам розширеного відтворен­ня капіталу. У цьому випадку виникають кредитні відносини дов­готривалого характеру, що дає можливість позичальнику отримати гроші раніше, ніж можна їх вилучити з обігу після реалізації товару.

Особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвес­тиційний характер і, здебільшого, довгостроковий і потребує:

• ретельної оцінки, насамперед, не самого позичальника, а його інвестиційних намірів (інвестиційного проекту), то зобов'язує кре­дитора проводити детальний аналіз техніко-економічного обґрунту­вання інвестиційних заходів, передбачених проектів;

• встановлення плати за кредит не вище рівня дохідності за ін­вестиціями; у розрахунку терміну інвестиційного кредиту залежно від строку окупності інвестицій;

• опрацювання можливості надання позички з пільговим термі­ном відшкодування, що передбачає сплату лише процентів за кредит впродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основного кредиту - у подальші періоди часу;

• погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує інвестор від реалізації інвестиційного проекту.

Порівняно з акціонуванням, інвестиційному кредитуванні влас­тиві певні позитивні риси, а саме:

• кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому;

• кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства;

• відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мірою є відомою сумою, тому її можна передбачити і планувати.

Разом із тим, мінусами такого кредитування є те, що:

• використання позичкового капіталу призводить до виникнен­ня ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспромож­ності;

• зазвичай, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений;

• вартість позичкового капіталу залежить від кон'юнктури фі­нансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового від­сотку на ринку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві альтерна­тивні джерела фінансування;

• при плануванні потрібно враховувати, що для виплати осно­вної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.

З огляду на те, що інвестиційний кредит є економічними відно­синами між кредитором та позичальником, він може функціонувати у таких формах (рис.11.6).

Рис. 11.6. Форми інвестиційного кредитування

• банківський інвестиційний кредит;

• державний інвестиційний кредит;

• міжнародний інвестиційний кредит;

• товарний кредит (фінансовий лізинг);

• емісія облігацій.

Банківський інвестиційний кредит - це основна форма інвес­тиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвес­тиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку.

Банківське кредитування під інвестиційний проект - це довго­строкове кредитування інвестиційних проектів під майбутні доходи, яке передбачає як оцінку банком інвестиційного проекту щодо його фінансової самоокупності, так і практичну реалізацію цього проек­ту (оцінку бізнес-плану реалізації проекту).

Державний інвестиційний кредит - це сукупність кредитних відносин, в котрих кредитором виступає держава, а позичальником - підприємства, які належать до державної форми власності. Він на­дається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відом­ствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансуван­ня підприємствами, організаціями та об'єднаннями через банківські установи об'єктів, будівництво яких тільки починається на конкурс­ній основі, а також: для фінансування раніше початих перспектив-

них будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих під­приємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямами економіки України.

Міжнародний інвестиційний кредит - це економічні відноси­ни між: державами, іноземними банками і фірмами з приводу фі­нансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, зазвичай, з виплатою процента (детально ця форма інвес­тиційного кредиту розглядається в сьомому розділі роботи).

Однією з форм інвестиційного кредиту у товарній формі висту­пає фінансовий лізинг, при використанні якого суб'єкти підприєм­ництва мають можливість заощадити значні оборотні кошти, необ­хідні для закупівлі основних засобів.

Емісія облігацій потрібна винятково для мобілізації грошових ресурсів, коли суб'єкту підприємництва бракує власних фінансових джерел.

Для прийняття інвестиційного рішення з урахуванням рівня ри­зикованості вкладень для інвесторів велике значення має розподіл облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ри­зикованими в економічній теорії й практиці вважають облігації вну­трішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці - облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів. Відповідно диференціюється й рівень доходу, що компенсує ризикованість вкладень. У міру збільшення терміну по­гашення рівень ризику також зростає, його посилює й ризик зрос­тання інфляції (а отже, й позикового відсотка).

При визначенні мети вкладення коштів інвестору слід зважати на класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (дохо­ду). Якщо метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвес­тування можна здійснювати у відсоткові облігації, що мають вищу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес в інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді вина­городи (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною вартістю товару (послуги). Відмітимо, що відповідно до Закону України «Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів України щодо облігацій»

№ 3461-VI від 02 червня 2011 р., цільові облігації - це облігації, виконання зобов'язань за якими здійснюється передачею товарів та/або наданням послуг відповідно до вимог, встановлених умова­ми розміщення таких облігацій, а також сплатою коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тіль­ки після повної сплати свого статутного капіталу, підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управ­лінні емітентом.

Не допускається розміщення облігацій підприємств для фор­мування і поповнення статутного капіталу емітента, а також по­криття збитків від господарської діяльності зарахуванням доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяль­ності.

У Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» зазна­чено, що юридична особа має право розміщувати відсоткові та/або дисконтні облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами. Порядок емісії, обігу та викупу цільових облігацій підприємств встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Кошти, залучені від емісії цільових облігацій підприємств, вико­ристовуються на цілі, визначені проспектом емісії таких облігацій.

Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів це державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціаль­ного розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень держав­них підприємств. Поряд із бюджетними коштами, залучаються та­кож іноземні джерела інвестиційного фінансування, як з боку іно­земних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.

Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:

• кошторисне бюджетне інвестування окремих державних про­грам та проектів;

• бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі подат­кових інвестиційних кредитів на сплату податків);

• субвенцій і субсидій фізичним і юридичним особам;

• бюджетних інвестицій у статутні капітали діючих або ново­створюваних юридичних осіб;

• бюджетних позик державним позабюджетним фондам;

• міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвен- цій, інших дотацій) тощо.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких зміню­ються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосу­вання.

Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва та зайня­тості мають кошти, що надаються державою за рахунок бюджетних або позабюджетних фондів. За їх допомогою забезпечується при­скорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

Такі фонди фінансових ресурсів мають цільове призначення, є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу дер­жавних фінансів. Основним централізованим фондом грошових ко­штів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом із тим, у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гаран­тованого фінансового забезпечення. Це і с причиною формування фондів цільового призначення.

Державні цільові фонди - це форма перерозподілу та викорис­тання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансу­вання деяких суспільних потреб.

Через цільові державні фонди можливо:

• впливати на процес виробництва через фінансування, субсиді­ювання та кредитування підприємств;

• забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за ра­хунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення на­вколишнього середовища;

• надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидіювання соціальної інфраструктури за­галом.

У загальному розумінні субсидіювання - це неповернене фінан­сування, тобто надання грошових коштів та інших постійних і по­точних активів на засадах неповернення.

Розрізняють такі види субсидіювання, як: дотації, гранти, суб­венції, спонсорська або донорська допомога.

Фінансування наданням дотацій - це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади.

Зазвичай, дотуються соціальне важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації нада­ються на фінансування тільки частини інвестиційного проекту, а частка державних інвестицій, зазвичай не перевищує 50 %. У ряду випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була профінансована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету з метою заохочення вивозу то­варів. У цьому випадку встановлюються різноманітні податкові та митні пільги.

Гранти - близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту загалом, які мають переважно інноваційний або соціальний характер. Звітність про їх виконання має більш суво­рий характер, підлягає аудиторським перевіркам, а іноді признача­ються менеджери, які стежать за повним виконанням умов договору гранту.

Субвенції, на відміну від дотацій та грантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвен- цій виступають місцеві органи влади.

Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюють­ся як форми бюджетного фінансування, так і форми їх застосу­вання.

Змішане фінансування - базується на комбінаціях різних ме­тодів фінансування інвестиційних проектів, і тому може бути використаним для фінансування будь-яких інвестиційних про­ектів.

3.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Організація та фінансування реальних інвестиційних проектів:

  1. Експертиза інвестиційних проектів
  2. 2. Поняття бюджетного фінансування та його організація
  3. 2. Організація, методікі види бюджетного фінансування
  4. 6.2. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету
  5. 4. Організація фінансування із місцевого бюджету
  6. Тема 5. Організація, методи і види бюджетного фінансування
  7. Реальная стоимость будущих накоплений с учетом инфляции и реальная ставка процентов
  8. 5.2. Порядок складання , розгляду та затвердження проектів державного і місцевих бюджетів
  9. § 5. Інвестиційна безпека
  10. Роль держави в інвестиційному процесі
  11. 9.2.2.1. Визначення потреби в інвестиційному капіталі
  12. 3.2. Погодження проектів регуляторних актів та експертний висновок щодо їх регуляторного впливу
  13. Розділ 8. Облікурахування інвестиційних операцій
  14. Тема 1.4. Структурна й інвестиційна політика