Організація та фінансування реальних інвестиційних проектів
Основу інвестиційної діяльності підприємства становить реальне (пряме) інвестування. На більшості підприємств це інвестування є в сучасних умовах єдиним напрямком інвестиційної діяльності.
Це визначає високу роль управління реальними інвестиціями в системі інвестиційної діяльності підприємства.Здійснення реальних інвестицій характеризується рядом особливостей, основними з яких є:
• реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку суб'єкта підприємництва. Основна мета економічного розвитку забезпечується здійсненням високоефективних реальних інвестиційних проектів, а сам процес стратегічного розвитку підприємства являє собою не що інше, як сукупність реалізованих у часі цих інвестиційних проектів. Саме реальне інвесту-
вання дозволяє підприємству успішно проникати на нові товарні й регіональні ринки, забезпечувати постійне зростання своєї ринкової вартості;
• реальне інвестування перебуває в тісному взаємозв'язку з операційною діяльністю суб' єкта підприємництва. Завдання збільшення обсягу виробництва й реалізації продукції (робіт та послуг), розширення асортименту і підвищення якості продукції (робіт та послуг), зниження поточних операційних витрат вирішуються, за рахунок здійснення реального інвестування. У свою чергу, від реалізованих суб'єктом підприємницької діяльності реальних інвестиційних проектів багато в чому залежать параметри майбутнього операційного процесу, потенціал зростання обсягів операційної діяльності;
• реальні інвестиції забезпечують більш високий рівень рентабельності в порівнянні з фінансовими інвестиціями. Ця здатність генерувати більшу норму прибутку є одним зі спонукальних мотивів до підприємницької діяльності в реальному секторі економіки;
• реалізовані реальні інвестиції є забезпеченням суб'єкта підприємництва стійким чистим грошовим потоком.
Чистий грошовий потік формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів і нематеріальних активів навіть у ті періоди, коли експлуатація реалізованих інвестиційних проектів не приносить підприємству прибуток;• реальні інвестиції піддаються високому рівню ризику морального старіння. Ризик морального старіння супроводжує інвестиційну діяльність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проектів, так і на стадії постінвестиційної їхньої експлуатації. Стрімкий технологічний прогрес сформував тенденцію до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування;
• реальні інвестиції мають високий ступінь протиінфляційного захисту. В умовах інфляційної економіки темпи росту цін на об'єкти реального інвестування не тільки відповідають, але, в багатьох випадках, навіть випереджають темпи росту інфляції, реалізуючи ажі- отажний інфляційний попит підприємці» на матеріалізовані об'єкти підприємницької діяльності;
• реальні інвестиції є найменш ліквідними. Це пов'язане з вузько цільовою спрямованістю більшості форм цих інвестицій, що практично не мають у незавершеному виді альтернативного госпо-
дарського застосування. У зв'язку з цим компенсувати у фінансовому відношенні неправильні управлінські рішення, пов'язані з початком здійснення реальних інвестицій, украй складно.
Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманітних формах, основними з яких є (рис. 11.2):
• придбання цілісних майнових комплексів ;
• нове будівництво ;
• перепрофілювання ;
• реконструкція;
• модернізація ;
• оновлення окремих видів обладнання ;
• інноваційне інвестування в нематеріальні активи;
• інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів.
Вибір конкретної форми реального інвестування залежить від багатьох факторів: завдань галузевої товарної та регіональної диверсифікації діяльності підприємства можливостей впровадження
Рис.
11.2. Основні форми реальних інвестицій
нових технологій; наявності власних інвестиційних ресурсів і/або можливості використання позикових або залучених ресурсів.
За складом і характером витрат реальних інвестицій можна визначити їх технологічну структуру: будівельні роботи; монтажні роботи; машини та обладнання та проектні роботи.
Процес реального інвестування включає в себе ряд етапів і стадій (рис.11.3).
Процес здійснення реального інвестування починається з пошуку і вибору інвестиційної ідеї з врахуванням цілей розвитку підприємства. Рішення про здійснення реальних інвестицій може прийматися на підставі наступних цільових установок підприємства:
• стримування або стимулювання частини ринку товару, що виробляється, або послуг, що надаються;
• необхідність випуску нового товару або послуги;
• формування або підтримка іміджу підприємства;
• досягнення максимального використання ресурсів підприємства.
Також при визначенні інвестиційної ідеї підприємство враховує досвід проведення реальних інвестицій, галузеві особливості своєї діяльності, кваліфікацію персоналу, наявність фінансових ресурсів для інвестування тощо.
Вибір інвестиційної ідеї може здійснюватися за прийнятою в
Рис. 11.3. Стадії реального інвестування
міжнародній практиці класифікацією вихідних можливостей для такого вибору.
Ця класифікація включає в себе такі складові:
• наявність корисних копалин або інших природних ресурсів, що придатні для переробки та виробничого використання;
• можливі в майбутньому зміни в попиті під впливом демографічних та соціально-економічних факторів або в результаті появи на ринку нових типів товарів;
• структуру та обсяг імпорту, що можуть стати поштовхом для розробки проектів, направлених на створення імпортозамінного виробництва;
• досвід та тенденції розвитку структури виробництва в інших країнах;
• потреби, які вже виникли або можуть виникнути в галузях- споживачах в межах вітчизняної або світової економіки;
• інформацію про плани збільшення виробництва в галузях- споживачах, або про зростаючий попит на світовому ринку на продукцію, що вже виробляється;
• можливості диверсифікації виробництва;
• доцільність збільшення масштабів виробництва з метою зниження витрат при масовому виробництві продукції;
• загальноекономічні умови та соціально-економічні фактори або в результаті появи на ринку нових типів товарів;
На підставі наведених можливостей підприємство може сформулювати ідею тільки укрупненого інвестиційного процесу, тобто обрати напрямок здійснення реального інвестування.
В тому випадку, якщо обрана ідея відповідає концепції розвитку, вона опрацьовується більш ретельно, що передбачає збір та аналіз додаткової інформації і розробку конкретного інвестиційного проекту.В подальшому, залежно від конкретного виду реального інвестування, підприємство деталізує вимоги до капіталовкладення в інвестиційному проекті. Він має особливо важливе значення при залученні зовнішнього фінансування. Інвестиційний проект дозволяє, в першу чергу, підприємству, а потім й іншим інвесторам всебічно оцінити очікувану ефективність і доцільність здійснення конкретних реальних інвестицій.
Інвестиційний проект - це сукупність цілеспрямованих органі
заційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних заходів, які здійснюються суб'єктами інвестиційної діяльності та оформлені у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту.
Розробленню інвестиційного проекту може передувати розроблення проектної (інвестиційної) пропозиції, яка являє собою результат техніко-економічного дослідження інвестиційних можливостей, на підставі яких приймається рішення про реалізацію інвестиційного проекту, оформлене у вигляді пропозиції щодо ініціювання інвестиційного проекту.
Отже, інвестиційний проект являє собою основний документ, що визначає необхідність здійснення реального інвестування, у якому в загальноприйнятій послідовності розділів викладаються основні характеристики проекту і фінансові показники. зв'язані з його реалізацією.
Для таких форм реального інвестування як відновлення окремих видів устаткування, придбання окремих видів нематеріальних активів, збільшення запасів матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обґрунтування інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, заявки і т.п.), у якому викладаються мотивація, об'єктна спрямованість, необхідний обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність.
При здійсненні таких форм реального інвестування, як придбання цілісних майнових комплексів, нове будівництво, перепрофілюван- ня, реконструкція і широкомасштабна модернізація підприємства, вимоги до підготовки інвестиційного проекту істотно зростають. Це зв' язано з тим, що в сучасних економічних умовах підприємства не можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів і залучають на інвестиційні цілі значний обсяг засобів за рахунок зовнішніх джерел фінансування. У той же час будь-який великий сторонній чи Інвестор-кредитор повинен мати чітке уявлення про стратегічну концепцію проекту; його масштаби; найважливіші показники маркетингової, економічної і фінансової його результативності; обсязі необхідних інвестиційних витрат і терміни їх повернення й інші його характеристики. Розро-
блений реальний інвестиційний проект дозволяє спочатку власникам і менеджерам підприємства, а потім і стороннім інвесторам всебічно оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.
Розроблювані в розрізі окремих форм реального інвестування підприємства інвестиційні проекти класифікуються за такими ознаками (рис. 11.4).
Рис. 11.4. Класифікація інвестиційних проектів підприємства
• за функціональною направленістю;
• за метою інвестування;
• за сумісністю реалізації;
• за строком реалізації;
• за обсягом необхідних інвестиційних ресурсів;
• за схемою фінансування.
У залежності від видів інвестиційних проектів, викладених у розглянутій їх класифікації, диференціюються вимоги до їхньої розробки. Так, для невеликих інвестиційних проектів, що фінансуються підприємством за рахунок внутрішніх джерел, обґрунтування здійснюється по скороченому колу розділів і показників. Таке обґрунтування може містити лише мету здійснення інвестиційного проекту, його основні параметри, обсяг необхідних фінансових засобів, показники ефективності здійснюваних інвестицій, а також схему (календарний план) реалізації інвестиційного проекту.
Для середніх і великих інвестиційних проектів, фінансування реалізації яких намічається за рахунок зовнішніх джерел, необхідне повномасштабне обґрунтування по відповідних національних і міжнародних стандартах. Таке обґрунтування інвестиційних проектів підлягає визначеній логічній структурі, що носить уніфікований характер у більшості країн з розвиненою ринковою економікою (відхилення від цієї загальноприйнятої структури викликаються лише галузевими особливостями і формами здійснення реальних інвестицій).
Відповідно до рекомендацій ЮНІДО (Організації об'єднаних націй по промисловому розвитку, яка була заснована в 1966 році як автономний орган ООН для сприяння промисловому підйому в країнах, що розвиваються. Організація сприяє промисловому розвитку та співробітництву на глобальному, регіональному та національному рівнях, а також за секторами промисловості) інвестиційний
проект має містити наступні основні розділи:
1) Коротка характеристика проекту (чи його резюме). У цьому розділі містяться висновки по основних аспектах розробленого проекту після розгляду всіх альтернативних варіантів, коли концепція проекту, її обґрунтування і форми реалізації уже визначені. Ознайомившись з цим розділом, інвестор повинен зробити висновок про те, чи відповідає проект спрямованості його інвестиційної діяльності й інвестиційної стратегії, чи відповідає він потенціалу його
інвестиційних ресурсів, чи влаштовує його проект по періоду реалізації і термінах повернення вкладеного капіталу тощо;
2) Передумови й основна ідея проекту. У цьому розділі перелічуються найбільш важливі параметри проекту, що служать визначальними показниками для його реалізації, розглядається регіон розташування проекту в ув'язуванні з ринковим і ресурсним середовищем, приводиться графік реалізації проекту і характеризується його ініціатор;
3) Аналіз ринку і концепція маркетингу. У ньому викладаються результати маркетингових досліджень, улаштовується концепція маркетингу і розробляється проект його бюджету;
4) Сировина і постачання. Цей розділ містить класифікацію використовуваних видів сировини і матеріалів, обсяг потреби в них, наявність основної сировини в регіоні і забезпеченість нею, програму постачань сировини і матеріалів і зв'язані з ними витрати;
5) Місце розташування, будівельна ділянка і навколишнє середовище. У цьому розділі докладно описуються місце розташування проекту, характер природного навколишнього середовища, ступінь впливу на нього при реалізації проекту, соціально-економічні умови в регіоні й інвестиційний клімат, стан виробничої і комерційної інфраструктури, вибір будівельної ділянки з урахуванням розглянутих альтернатив, оцінка витрат по освоєнню будівельної ділянки;
6) Проектування і технологія. Цей розділ має містити виробничу програму і характеристику виробничої потужності підприємства; вибір технології і пропозиції по її придбанню чи передачі; докладне планування підприємства й основні проектно-конструкторські роботи; перелік необхідних машин, устаткування і вимоги до їх технічного обслуговування; оцінку зв'язаних з цим інвестиційних витрат;
7) Організація управління. У цьому розділі приводиться організаційна схема і система управління підприємством; улаштовується конкретна організаційна структура управління по сферах діяльності і центрах відповідальності; розглядається докладний кошторис накладних витрат, зв' язаних з організацією керування;
8) Трудові ресурси. Цей розділ містить вимоги до категорій і функцій персоналу, оцінку можливостей його формування в рамках регіону, організацію набору, план навчання працівників і оцінку зв' язаних з цим витрат;
9) Планування реалізації проекту. У цьому розділі облаштову- ються окремі стадії здійснення проекту, приводиться графік його реалізації, розробляється бюджет реалізації проекту;
10) Фінансовий план і оцінка ефективності інвестицій. Цей розділ містить фінансовий прогноз і основні види фінансових планів, сукупний обсяг інвестиційних витрат, методи і результати оцінки ефективності інвестицій, оцінку інвестиційних ризиків.
Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційний проект, для реалізації якого може надаватися державна підтримка, має містити:
• резюме (мета проекту, напрями використання інвестицій, відповідність проекту стратегічним програмним документам держави, прогнозні обсяги виробництва продукції (товарів, послуг), потреба в інвестиціях, необхідність забезпечення земельною ділянкою або правами на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис для реалізації проекту, основні показники ефективності проекту, у тому числі енер- гоефективності, висновки експертизи відповідно до законодавства);
• загальну характеристику стану та проблем, пов'язаних з розвитком об'єктів та суб'єктів інвестиційної діяльності (характеристика об'єктів та суб'єктів, продукції (товарів, послуг), результати аналізу ринків збуту продукції (товарів, послуг), аналізу конкурентного потенціалу суб'єкта, зокрема виявлення можливостей розвитку, загроз та проблем у діяльності);
• організаційний план, плани маркетингової та виробничої діяльності;
• план реалізації проекту (строк введення в дію основних фондів, кадрове забезпечення, організаційна структура та управління проектом, розвиток інфраструктури, заходи з охорони навколишнього природного середовища, джерела фінансування проекту і виплат за зобов'язаннями суб'єкта інвестиційної діяльності гарантії та схема повернення інвестицій, якщо таке повернення передбачене проектом);
• фінансовий план (оцінка фінансової та економічної спроможності проекту):
• інформацію про ризики проекту, запобіжні заходи і страхування ризиків у випадках, передбачених законом;
• прогноз економічного та соціального ефекту від реалізації проекту;
• прогноз надходжень до бюджетів та державних цільових фондів;
• пакет документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.
Інвестиційний проект може містити додаткові відомості залежно від сфери діяльності, в якій передбачається реалізація проекту.
Вибір моделі інвестування інвестиційних проектів розвитку та відновлення виробництва обумовлюється фінансовою політикою суб'єкта підприємницької діяльності що визначається з урахуванням всіх його особливостей серед яких найважливішим є доступність джерел коштів для фінансування активів (рис.11.5).
Рішення про фінансування інвестиційного проекту приймається після здійсненні техніко-економічного обґрунтування, але його розробка вимагає значних вкладень. Тому потребу в коштах доцільно оцінювати на підставі попереднього техніко-економічного обґрунтування проекту. Крім техніко-економічного обґрунтування, документом, що підтверджує доцільність і потребу у фінансових ресурсах, є проектно-кошторисна документація. Розмір фінансування проекту визначається послідовно на всіх стадіях проектування. На передінвестиційній фазі попередня оцінка потреби у фінансуванні і доцільності проекту дається з погрішністю у 25-40 %. Точніша оцінка здійснюється при розробці техніко-економічного обґрунтування. Остаточний план фінансування проекту складається на стадії робочого проектування.
Рис. 11.5. Основні моделі фінансування реальних інвестицій
Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надлишки основних та оборотних коштів, нематеріальних активів тощо. Такий метод фінансування дає можливість підприємству не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, передусім, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.
При самофінансуванні суб' єкт підприємництва має право самостійно вирішувати, як розпорядитися чистим прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Крім того, він несе реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов' язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов' язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. Свої втрати та збитки підприємство покриває за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.
Важливим джерелом при самофінансуванні інвестиційних проектів є амортизація, яка формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складає амортизаційний фонд суб' єкта підприємництва.
Наступний метод фінансування інвестиційної діяльності - ак- ціонування. Це метод, який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів зі значними строками окупності витрат. При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варантів.
Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, але й матеріальні та нематеріальні цінності. Привабливість акціонерної форми фінансування інвестиційних проектів виявляється у тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства, в яких немає ще прибутків, амортизації, майна, під яке можна одержати кредит у банку. Крім того, такий метод фінансу-
вання (емісія простих акцій) не зобов'язує підприємство повертати капітал і сплачувати дивіденди.
Основним фінансовим інструментом у залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві за такого методу фінансування є акція. Залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві через емісію акцій дає можливість мобілізувати вільні кошти населення та інших підприємств та організацій для поліпшення якісного стану виробничої бази та вирішення проблем фінансового забезпечення відтворення основних фондів.
Крім того, акціонування як метод фінансування інвестиційних проектів здатне відіграти певну роль і у реалізації нової державної структурної політики. Розповсюдження акцій серед підприємств та організацій призводить до перерозподілу між ними платоспроможного попиту, у тому числі незабезпеченого відповідними товарами. А придбання акцій населенням сприяє трансформації споживчого попиту в інвестиційний, опосередковує відтік капіталу з фонду споживання у фонд накопичення, переміщаючи у такий спосіб тиск не- забезпечених товарами грошей із ринку предметів споживання на ринок засобів виробництва.
Венчурне фінансування є методом створення венчурного капіталу, тобто методом акумулювання і контролю коштів, що мобілізуються для організації виробництва і надання послуг у галузях, зв'язаних із просуванням досягнень НТП. Воно використовується для фінансування інноваційних проектів створення конкурентоздатної продукції на основі нових прогресивних технологій. Тому для інвесторів недоліком венчурного фінансування є об'єктивно високий ступінь ризику, тому що капітал вкладається на тривалий час при відсутності гарантій його повернення.
Особливості венчурного фінансування такі:
• фінансові кошти вкладають у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура:
• кошти надають на безповоротній (безвідсотковій) основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді частки у статутний капітал підприємства;
• вкладники капіталу вимушені чекати переважно від 3 до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень, та від 5 до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;
• інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підприємницький, а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма;
• повернення вкладених коштів венчурним фінансистам здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і розподіляється залежно від частки наданих коштів;
• фінансова організація стає співвласником венчурної фірми, а надані кошти - внесок у статутний капітал підприємства - часткою власних засобів останнього:
• венчурні фінансисти можуть надавати різноманітні управлінські, консультаційні та інші послуги новій фірмі, не втручаючись в оперативне управління її діяльністю.
Важливою категорією ринкової економіки є інвестиційний кредит, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він завжди був і залишається основним джерелом фінансування інвестиційних проектів, а отже і важелем у стимулюванні розвитку виробництва.
За своєю суттю інвестиційний кредит є економічними відносинами між кредитором та позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на засадах повернення і, зазвичай, з виплатою відсотка.
Ці відносини характеризуються рухом вартості (позичкового капіталу) від кредитора до позичальника та в протилежному напрямку.
Інвестиційне кредитування як форма фінансування інвестиційних проектів застосовується при реалізації інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позичкового відсотку) та незначними строками окупності витрат.
Необхідність інвестиційного кредиту об'єктивно випливає із наявності товарно-грошових відносин, обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів по формуванню товарно-матеріальних запасів підприємств, що обумовлено недостатнім розміром наявних коштів потребам розширеного відтворення капіталу. У цьому випадку виникають кредитні відносини довготривалого характеру, що дає можливість позичальнику отримати гроші раніше, ніж можна їх вилучити з обігу після реалізації товару.
Особливістю інвестиційного кредиту є те, що він має саме інвестиційний характер і, здебільшого, довгостроковий і потребує:
• ретельної оцінки, насамперед, не самого позичальника, а його інвестиційних намірів (інвестиційного проекту), то зобов'язує кредитора проводити детальний аналіз техніко-економічного обґрунтування інвестиційних заходів, передбачених проектів;
• встановлення плати за кредит не вище рівня дохідності за інвестиціями; у розрахунку терміну інвестиційного кредиту залежно від строку окупності інвестицій;
• опрацювання можливості надання позички з пільговим терміном відшкодування, що передбачає сплату лише процентів за кредит впродовж строку реалізації інвестицій, а відшкодування основного кредиту - у подальші періоди часу;
• погашення позички та відсотків лише за рахунок доходів, які одержує інвестор від реалізації інвестиційного проекту.
Порівняно з акціонуванням, інвестиційному кредитуванні властиві певні позитивні риси, а саме:
• кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому;
• кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства;
• відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мірою є відомою сумою, тому її можна передбачити і планувати.
Разом із тим, мінусами такого кредитування є те, що:
• використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності;
• зазвичай, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений;
• вартість позичкового капіталу залежить від кон'юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотку на ринку, використання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві альтернативні джерела фінансування;
• при плануванні потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік.
З огляду на те, що інвестиційний кредит є економічними відносинами між кредитором та позичальником, він може функціонувати у таких формах (рис.11.6).
Рис. 11.6. Форми інвестиційного кредитування
• банківський інвестиційний кредит;
• державний інвестиційний кредит;
• міжнародний інвестиційний кредит;
• товарний кредит (фінансовий лізинг);
• емісія облігацій.
Банківський інвестиційний кредит - це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку.
Банківське кредитування під інвестиційний проект - це довгострокове кредитування інвестиційних проектів під майбутні доходи, яке передбачає як оцінку банком інвестиційного проекту щодо його фінансової самоокупності, так і практичну реалізацію цього проекту (оцінку бізнес-плану реалізації проекту).
Державний інвестиційний кредит - це сукупність кредитних відносин, в котрих кредитором виступає держава, а позичальником - підприємства, які належать до державної форми власності. Він надається на капітальні вкладення виробничого призначення шляхом надання бюджетних позик безпосередньо міністерствам та відомствам, іншим державним органам виконавчої влади для фінансування підприємствами, організаціями та об'єднаннями через банківські установи об'єктів, будівництво яких тільки починається на конкурсній основі, а також: для фінансування раніше початих перспектив-
них будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які належать до державної власності, за пріоритетними напрямами економіки України.
Міжнародний інвестиційний кредит - це економічні відносини між: державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, зазвичай, з виплатою процента (детально ця форма інвестиційного кредиту розглядається в сьомому розділі роботи).
Однією з форм інвестиційного кредиту у товарній формі виступає фінансовий лізинг, при використанні якого суб'єкти підприємництва мають можливість заощадити значні оборотні кошти, необхідні для закупівлі основних засобів.
Емісія облігацій потрібна винятково для мобілізації грошових ресурсів, коли суб'єкту підприємництва бракує власних фінансових джерел.
Для прийняття інвестиційного рішення з урахуванням рівня ризикованості вкладень для інвесторів велике значення має розподіл облігацій за видами емітентів і термінами погашення. Найменш ризикованими в економічній теорії й практиці вважають облігації внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці - облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів. Відповідно диференціюється й рівень доходу, що компенсує ризикованість вкладень. У міру збільшення терміну погашення рівень ризику також зростає, його посилює й ризик зростання інфляції (а отже, й позикового відсотка).
При визначенні мети вкладення коштів інвестору слід зважати на класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (доходу). Якщо метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування можна здійснювати у відсоткові облігації, що мають вищу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викликають інтерес в інвесторів у кількох випадках: у разі значної дефіцитності товару або послуги, що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною вартістю товару (послуги). Відмітимо, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо облігацій»
№ 3461-VI від 02 червня 2011 р., цільові облігації - це облігації, виконання зобов'язань за якими здійснюється передачею товарів та/або наданням послуг відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій, а також сплатою коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій.
Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу, підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.
Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності зарахуванням доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.
У Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» зазначено, що юридична особа має право розміщувати відсоткові та/або дисконтні облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами. Порядок емісії, обігу та викупу цільових облігацій підприємств встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Кошти, залучені від емісії цільових облігацій підприємств, використовуються на цілі, визначені проспектом емісії таких облігацій.
Державне (бюджетне) фінансування інвестиційних проектів це державні інвестиції в основні об'єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд із бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування, як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ.
Надання бюджетних коштів на фінансування інвестиційних проектів здійснюється у таких формах:
• кошторисне бюджетне інвестування окремих державних програм та проектів;
• бюджетне кредитування юридичних осіб (у тому числі податкових інвестиційних кредитів на сплату податків);
• субвенцій і субсидій фізичним і юридичним особам;
• бюджетних інвестицій у статутні капітали діючих або новостворюваних юридичних осіб;
• бюджетних позик державним позабюджетним фондам;
• міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвен- цій, інших дотацій) тощо.
Очевидно, що всі ці форми державного втручання в інвестиційну сферу визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і методи їх застосування.
Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва та зайнятості мають кошти, що надаються державою за рахунок бюджетних або позабюджетних фондів. За їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.
Такі фонди фінансових ресурсів мають цільове призначення, є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом із тим, у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. Це і с причиною формування фондів цільового призначення.
Державні цільові фонди - це форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.
Через цільові державні фонди можливо:
• впливати на процес виробництва через фінансування, субсидіювання та кредитування підприємств;
• забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;
• надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидіювання соціальної інфраструктури загалом.
У загальному розумінні субсидіювання - це неповернене фінансування, тобто надання грошових коштів та інших постійних і поточних активів на засадах неповернення.
Розрізняють такі види субсидіювання, як: дотації, гранти, субвенції, спонсорська або донорська допомога.
Фінансування наданням дотацій - це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади.
Зазвичай, дотуються соціальне важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються на фінансування тільки частини інвестиційного проекту, а частка державних інвестицій, зазвичай не перевищує 50 %. У ряду випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була профінансована приватним капіталом, та контролює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету з метою заохочення вивозу товарів. У цьому випадку встановлюються різноманітні податкові та митні пільги.
Гранти - близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту загалом, які мають переважно інноваційний або соціальний характер. Звітність про їх виконання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам, а іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов договору гранту.
Субвенції, на відміну від дотацій та грантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвен- цій виступають місцеві органи влади.
Очевидно, що всі ці форми державного втручання в економіку визначаються економічними умовами, зі змінами яких змінюються як форми бюджетного фінансування, так і форми їх застосування.
Змішане фінансування - базується на комбінаціях різних методів фінансування інвестиційних проектів, і тому може бути використаним для фінансування будь-яких інвестиційних проектів.
3.
Еще по теме Організація та фінансування реальних інвестиційних проектів:
- Експертиза інвестиційних проектів
- 2. Поняття бюджетного фінансування та його організація
- 2. Організація, методікі види бюджетного фінансування
- 6.2. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету
- 4. Організація фінансування із місцевого бюджету
- Тема 5. Організація, методи і види бюджетного фінансування
- Реальная стоимость будущих накоплений с учетом инфляции и реальная ставка процентов
- 5.2. Порядок складання , розгляду та затвердження проектів державного і місцевих бюджетів
- § 5. Інвестиційна безпека
- Роль держави в інвестиційному процесі
- 9.2.2.1. Визначення потреби в інвестиційному капіталі
- 3.2. Погодження проектів регуляторних актів та експертний висновок щодо їх регуляторного впливу
- Розділ 8. Облікурахування інвестиційних операцій
- Тема 1.4. Структурна й інвестиційна політика