<<
>>

Джерела фінансування підприємницької діяльності

Започаткування будь-якого бізнесу - це формування капіталу. При формуванні капіталу виникає питання про джерела цього ка­піталу. Підприємство може отримати фінансові надходження як від зовнішніх інвесторів та кредиторів, так і в результаті сласної діяль­ності.

Тому виділяють дві групи джерел фінансування діяльності підприємства: зовнішні та внутрішні.

Під зовнішнім фінансуванням розуміють залучення суб'єктами підприємництва фінансових надходжень (інвестицій, кредитів тощо) від різноманітних контрагентів (кредитних установ, підприємств- постачальників, держави тощо).

Внутрішнє фінансування - це використання суб'єктом підпри­ємництва частини прибутку, який формується шляхом капіталізації (самофінансування) та фінансування звільненим капіталом через амортизаційні відрахування та зміну структури майна.

Воно може бути побудоване на:

1) обміні активами, тобто на перетворені частини майна знову на гроші, що тим самим збільшує капітал, який є у розпорядженні суб'єкта підприємництва (фінансування звільненим капіталом);

2) збільшені майна чи капіталу суб'єкта підприємництва, якщо прибуток реінвестується, тобто залишається на підприємстві (фі­нансування шляхом капіталізації).

Найбільш вагомі джерела внутрішнього фінансування представ­лені на рисунку 6.1.

Отже, фінансування звільненим капіталом може здійснюватись на основі таких операцій:

Рис. 6.1. Основні джерела внутрішнього фінансування капіталу суб'єктів господарювання

1) формування амортизаційних відрахувань за основними фон­дами та нематеріальними активами. Ефект фінансування завдяки амортизації виникає в результаті специфічного використання виду реструктуризації активів, що передбачає вивільнення заморожених в основних фондах та нематеріальних активах фінансових ресурсів, які в результаті вивільнення, залишаються на поточних рахунках суб'єкта підприємницької діяльності у складі виручки від реалізації

продукції, робіт та послуг.

За П(С) БО №7 «Основні засоби» амор­тизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). За Податковим Кодексом України амортизації під­лягають:

• витрати на придбання основних засобів, нематеріальних акти­вів та довгострокових біологічних активів для використання в гос­подарській діяльності;

• витрати на самостійне виготовлення основних засобів виро­щування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності,в тому числі витрати на оплату заробітної

плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких осно­вних засобів;

• витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 від­сотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

• витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будів­ництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне по­ліпшення землі;

• капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання до­ходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту;

• сума переоцінки вартості основних засобів;

• вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуату­ючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Не підлягають амортизації:

• утримання основних засобів, що знаходяться на консервації;

• ліквідація основних засобів;

• придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприєм­ствами - платниками податку;

• витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

• вартість гудвілу;

• витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а та­кож на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невироб­ничих основних засобів (необоротних матеріальних активів, які не ви­користовуються в господарській діяльності суб'єкта підприємництва).

Об'єктом амортизації є вартість основних засобів та нематері­альних активів, що мають обмежений строк корисної експлуатації, яка амортизується. Так, земля, природні ресурси та капітальні ін­вестиції, строки корисного використання яких необмежені, не під­лягають амортизації.

Строком корисної експлуатації основних засобів є очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використову­ватися суб'єктом підприємництва або з їх використанням буде ви­готовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Строк корисної експлуатації визначає саме підприємство з вра­хуванням таких чинників:

• очікуваної потужності або фізичної продуктивності об'єкта;

• очікуваного фізичного зносу;

• морального зносу (внаслідок технічного прогресу або зміни попиту на продукцію);

• правових або аналогічних обмежень щодо використання об'єкта.

Амортизація основних засобів та нематеріальних нараховується із застосуванням різних методів, а саме:

• прямолінійного (прямолінійного списання);

• зменшення залишкової вартості (зменшення залишку);

• прискореного зменшення залишкової вартості;

• кумулятивного (суми чисел років);

• виробничого (метод сум одиниць продукції).

Запропоновані методи нарахування амортизації можна умовно

поділити на два види:

1) методи амортизації, що базуються на часі використання осно­вних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод змен­шення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залиш­кової вартості, кумулятивний метод;

2) метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отри­маних від використання об'єкта основних засобів, - виробничий метод нарахування амортизації основних засобів.

Метод нарахування амортизації основних засобів обираєть­ся підприємством самостійно з урахуванням очікуваного спосо­бу отримання економічних вигод від його використання. Обраний метод має сприяти прискоренню оновлення основних засобів, визначенню реальної величини прибутку, найкраще враховувати всі фактори, пов'язані з експлуатацією об'єкта основних засобів.

Прямолінійний метод нарахування амортизації є найпошире­нішим. При використанні прямолінійного методу вартість об'єкта

основних засобів списують однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Річна сума амортизації визначається діленням амортизовуваної вартості (первісної вартості об'єкта основних засобів, що зменшена на його ліквідаційну вартість, тобто суму коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквіда­ції) необоротних активів після закінчення строку їх корисного вико­ристання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з про­дажем (ліквідацією)) на очікуваний термін використання об'єкта основних засобів:

А = (Пв-Лв)/Т, (6.1)

де А - сума річної амортизації, грн.;

Пв - первісна вартість основних засобів;

Лв - ліквідаційна вартість основних засобів;

Т - корисний строк експлуатації об'єкта основних засобів.

Метод прямолінійного списання, як правило, використовується стосовно об'єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від терміну корисного використання і не піддається впливу інших факторів. До таких основних засобів, зокрема, належать будівлі, споруди, меблі тощо. Даний метод має певні переваги:

• простота розрахунку;

• рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими пе­ріодами, що забезпечує зіставність собівартості продукції з доходом від її реалізації.

Недоліками методу прямолінійного списання вважаються такі:

• не враховує моральний знос;

• не враховує відмінність виробничої потужності основних за­собів у різні роки їх експлуатації;

• не враховує необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні річної суми амортизації об'єкта основних засобів виходячи із за­лишкової вартості такого об'єкта на початок звітного року. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається множенням залиш­кової вартості об'єкта основних засобів на норму річної аморти­зації:

А = ( Зв х На)/100, (6.2)

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн.; Зв - залишкова вартість об'єкта основних засобів; На - річна норма амортизації.

Норму річної амортизації підприємство визначає самостійно за такою формулою:

де Лв - ліквідаційна вартість об'єктами основних засобів, що ви­значається підприємством самостійно;

Пв - первісна вартість об'єкта основних засобів; п - термін корисного використання основних засобів.

У перший рік експлуатації об'єкта основних засобів (його вве­дено в експлуатацію протягом одного року) базою для нарахування амортизації такого об'єкта буде його первісна вартість. Використан­ня методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні аморти­зації передбачає наявність ліквідаційної вартості амортизовуваного об'єкта основних засобів. Інакше об'єкт основних засобів буде по­вністю «замортизовано» протягом одного року. Це випливає з фор­мули розрахунку норми амортизації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості є різно­видом зменшення залишкової вартості, який передбачає визначення суми амортизації виходячи із залишкової вартості об'єкта на поча­ток звітного року або первісної вартості на дату початку нарахуван­ня амортизації щодо введених протягом року об'єктів і подвійної річної норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання об'єкта. Норма амортизації в цьому випадку розра­ховується аналогічно нормі амортизації при використанні прямолі­нійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвійна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання:

А = Зв х 2На х 100, (6.4)

Цей метод нарахування амортизації, а саме розрахунок норми річної амортизації, не передбачає обов'язкової «наявності» ліквіда­ційної вартості об'єкта основних засобів.

При цьому додержується правило, при якому сума амортизації останнього року розрахову­ється так, щоб залишкова вартість об'єкта наприкінці періоду його експлуатації була не меншою, ніж ліквідаційна вартість.

Кумулятивний метод базується на визначенні річної суми амор-

тизації множенням амортизовуваної вартості на кумулятивний кое­фіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням числа років, що залишаються до кінця очікуваного терміну служби об'єкта осно­вних засобів, на суму чисел років його корисного використання:

де К - кумулятивний коефіцієнт

Рз - кількість років, що залишились до кінця очікуваного строку експлуатації;

ЕР - сума показників кількості років корисного використання об'єкта.

Сума чисел років - це результат підсумовування порядкових но­мерів тих II років, протягом яких функціонує об'єкт.

Якщо термін експлуатації об'єкта досить тривалий, суму чисел років визначають за формулою кумулятивного числа:

((N+1) х N)/2, (6.6)

де N - термін корисного використання об'єкта основних засобів. Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань куму­лятивний коефіцієнт відповідного року множать на різницю між первісною вартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю, тобто на

амортизовану вартість:

А = К х (Пв-Лв), (6.7)

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що ме­тоди зменшення залишкової вартості, а також кумулятивний метод визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з точки зору

методології бухгалтерського обліку.

Доцільність використання цих методів пояснюється тим, що:

• найбільша інтенсивність використання основних засобів при­падає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально

ще нові;

• накопичуються грошові кошти для заміни амортизовуваного об'єкта у випадку його морального старіння та інфляції;

• забезпечується можливість збільшення частини витрат на ре­монт амортизовуваних об'єктів, які припадають на останні роки їх використання без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума нарахованої амортизації в ці роки зменшу­ється.

Виробничий метод застосовується для окремих видів основних засобів і полягає в тому, що нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарного виробітку об'єкта за весь період його експлу­атації у відповідних одиницях виміру (одиниця виробленої продук­ції, відпрацьованих годин, кілометрах тощо).

Місячна (річна) сума амортизації визначається виходячи з фак­тичного місячного (річного) обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації:

А = Оф * Вст.А х 100, (6.8)

де Оф - фактичний місячний обсяг випуску продукції;

Вст.А - виробнича ставка амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється як співвідношення амортизовуваної вартості об'єкта основних засобів і передбачува­ного обсягу продукції (робіт, послу) за весь термін корисного ви­користання такого об'єкту основних засобів:

Вст.А = (Пв - Лв) / Ов : 100, (6.9)

де Ов - розрахунковий (плановий) обсяг випуску продукції. Застосування виробничого методу нарахування амортизації має

істотний недолік - у деяких випадках важко визначити виробіток окремих об'єктів основних засобів.

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 від­сотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вар­тості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову полі­тику з метою складання фінансової звітності, та може переглядати­ся в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Амортизація здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який вста­новлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта

активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено класифікацією груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підста­ві документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

Прискорити обіг капіталу можна за рахунок скорочення опера­ційного циклу, вдосконалення складування товарно-матеріальних цінностей, укладання договорів за більш привабливими та зручні­шими умовами постачання товарно-матеріальних цінностей, при­скорення документообігу тощо.

Операційний цикл суб'єкта підприємництва являє собою пері­од повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна окремих їхніх видів. Найважливішою характе­ристикою операційного циклу є його тривалість. Вона включає пе­ріод часу від моменту витрати суб'єктом підприємництва коштів на придбання вхідних запасів матеріальних оборотних актинів до надходження грошей від дебіторів за реалізовану їм продукцію, ви­конання робіт і надання послуг.

Формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу суб'єкта підприємництва, має вигляд:

ТОЦ = ПОгк + ПОмз + ПОгп + ПОдз, (6.10)

де ТОЦ - тривалість операційного циклу суб'єкта підприємниц­тва, у днях;

ПОгк - період обороту середнього залишку грошових активів, у днях;

ПОмз - тривалість обороту запасів сировини матеріалів і інших матеріальних факторів виробництва в складі оборотних активів, у днях;

ПОгп - тривалість обороту запасів готової продукції, у днях;

ПОдз - тривалість інкасації дебіторської заборгованості, у днях.

Період обороту складових операційного циклу визначається від­ношенням чистого доходу від реалізації продукції, робіт та послуг до середньої вартості відповідної складової операційного циклу.

У рамках операційного циклу виділяють дві основні його скла­дові:

1) виробничий цикл суб'єкта підприємництва;

2) фінансовий цикл (чи цикл грошового обігу) суб'єкта підпри­ємництва.

Виробничий цикл суб'єкта підприємництва характеризує пе­ріод повного обороту матеріальних елементів оборотного капіталу, що використовується для обслуговування виробничого процесу, починаючи з моменту надходження сировини, матеріалів і напів­фабрикатів та закінчуючи моментом відвантаження покупцям виго­товленої з них готової продукції, виконання робіт і надання послуг. Тривалість виробничого циклу суб'єкта підприємництва визнача­ється за наступною формулою:

ТВЦ = ПОсм + ПОнзв + ПОгп , (6.11)

де ТВЦ - тривалість виробничого циклу суб'єкта підприємни­цтва, у днях;

ПОсм - період обороту середнього запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів, у днях;

ПОнзв - період обороту середнього обсягу незавершеного вироб­ництва, у днях;

ПОгп - період обороту середнього запасу готової продукції в днях.

Фінансовий цикл (цикл грошового обігу) суб'єкта підприємни­цтва являє собою період повного обороту грошової форми оборот­ного капіталу, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за отримані сировину, ма­теріали і напівфабрикати, і закінчуючи інкасацією дебіторської за­боргованості за поставлену готову продукцію, виконання робіт та на­дання послуг. Тривалість фінансового циклу (чи циклу грошового обігу) суб'єкта підприємництва визначається за наступною формулою:

ТФЦ = ТВЦ + ПОдз - ПОкз, (6.12)

де ТФЦ - тривалість фінансового циклу (циклу грошового обігу) суб'єкта підприємництва, у днях;

ТВЦ - тривалість виробничого циклу суб'єкта підприємництва, у днях;

ПОдз - період обороту дебіторської заборгованості, у днях;

ПОкз - період обороту кредиторської заборгованості, у днях;

3) зменшення матеріалоємності продукції, впровадження но­вої техніки та технологій, зменшення та повна ліквідація простоїв,

втрат, браку, поліпшення організації праці, що призводять до еконо­мії витрат суб'єкта підприємництва;

4) здійснення реалізації оборотних активів, які не використову­ються і не будуть використовуватись в процесі виробництва продук­ції, виконання робіт та надання послуг;

5) здійснення зворотного лізингу, що представляє собою систе­му двох угод, за якої суб'єкт підприємництва - власник основних за­собів, продає їх іншій стороні (комерційним банкам, інвестиційним чи лізинговим компаніям) з одночасним укладанням договору про довготермінову оренду цих основних засобів у покупця. В резуль­таті такої операції суб' єкт підприємництва отримує у своє розпоря­дження кошти відпродажу основних засобів, які використовуються для фінансування його діяльності.

Фінансування шляхом капіталізації здійснюється на основі само­фінансування діяльності суб'єкта підприємництва, яке представляє собою покриття витрат підприємницької діяльності за рахунок при­бутку.

2.

<< | >>
Источник: Грушко В.І., Наконечна О.С., Чумаченко О.Г.. Національні фінанси: Підручник. - К. : ВНЗ «Універси­тет економіки та права «КРОК»,2017. - 660 с.. 2017

Еще по теме Джерела фінансування підприємницької діяльності:

  1. Розділ 4. Фінансування підприємницької діяльності
  2. Джерела фінансування діяльності установ СЗДУ
  3. Розділ 6. Внутрішні джерела фінансування діяльності суб'єктів підприємництва
  4. Ліцензування підприємницької діяльності
  5. Форми, типи, види та моделі підприємницької діяльності
  6. 39. Капітал як матеріальна основа підприємницької діяльності.
  7. 7.4. Податкове планування підприємницької діяльності
  8. 32. Суть і види підприємницької діяльності. Закон України “Про підприємництво”.
  9. § 1. Сутність та об’єктивні умови підприємницької діяльності
  10. Сутність, цілі, принципи, функції та роль підприємницької діяльності
  11. Класифікація господарських засобів і джерел їх фінансування
  12. Розділ 3. Структурні особливості підприємницької діяльності
  13. 7.2. Система оподаткування підприємницької діяльності в Україні