<<
>>

1.2. Поняття, ознаки та загальна характеристика податкового процесу

У нинішніх умовах процесуальні норми податкового права стають базисом розвитку податкових правовідносин та втілення ключових завдань держави у податковій сфері. Із прийняттям Податкового кодексу України та враховуючи прагнення до реалізації ефективної податкової реформи саме податково-процесуальні норми повинні стабілізувати податкову систему в контексті кращих європейських традицій [52, с.

95].

Пріоритетне місце в контексті розвитку податково-процесуальних норм займає Конституція України, зокрема її матеріальна норма, яка міститься в статті 13 та вказує, що держава забезпечує захист прав суб’єктів права власності і господарювання, а в статті 67 Конституції України матеріальна норма, відповідно до якої кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори у розмірах, встановлених законом [53]. Одним із напрямів удосконалення може бути застосування упорядковуючого потенціалу процесуальних і процедурних норм з метою опрацювання теоретико-правової моделі реалізації визначеного конституційного обов’язку [54, с. 193].

Податкове законодавство за своє правовою природою виступає у формі реалізації податково-правових норм, зважаючи на те що в ньому міститься значний обсяг норм процесуального характеру за рахунок яких забезпечується реалізація матеріально-правових норм податкового права. В основі сучасного податкового законодавства лежить Податковий кодекс нормами якого передбачена наявність адміністрування податків зборів, що за своєю сутністю являється процесуальним регулюванням сплати податків, зборів, платежів та подання податкової звітності, без наявності якого складно уявити можливість платників по сплаті податкових платежів та діяльність податкових органів по контролю за нарахуванням і сплатою податків до державного та місцевих бюджетів.

Також важливо відмітити, що процесуальне регулювання податкових правовідносин має важливе значення не лише в межах самих податкових правовідносин, а і розповсюджується за його межі зважаючи на необхідність вирішення податкових справ та спорів, як у неюрисдикційному, так і юрисдикційному порядку.

О.М. Мінаєва досліджуючи систему джерел податкового права, в якості окремого джерела процесуального регулювання податкових відносин, вірно вважає за можливе визначити Рішення Конституційного суду України, обумовлюючи це тим, що він займає особливе місце серед органів, що складають судову систему України, відповідно до чого і врегульований спеціальний його статус. Крім того, принциповими особливостями характеризуються не просто його повноваження, а і наслідки реалізації таких повноважень. Повноваження щодо офіційного тлумачення, яке надано Конституційному суду України, обумовлює і особливий режим та значення, юридичну силу рішень Конституційного суду. Поряд з цим, О.М. Мінаєва не погоджується із включенням до джерел податкового права актів Верховного суду України, вищих спеціалізованих судів як прецедентного права оскільки на її думку, листи та рішення Верховного суду України, вищих спеціалізованих судів не мають нормативного характеру, не перетворюються в приписи загальнообов’язкової поведінки всіх учасників відносин. В той же час, обов’язковість врахування таких актів при прийнятті рішень судами першої та апеляційної інстанції безпосередньо впливає на зміст таких рішень. Більш того, при відхиленні від запропонованої в цьому акті конструкції оцінки ситуації для судді судів нижчої інстанції присутні негативні наслідки – відміна рішення, що може призвести до звільнення. Виходячи з цього, це опосередковано впливає як на вирішення спорів, так і побудову своєї поведінки платниками, особами, які можуть стати учасниками податкового спору. Абсолютно невпливаючими на регулювання поведінки учасників податкових відносин такі акти, визнавати неможна [46, с. 257-258].

При цьому не можна не відмітити, що як цілком слушно зазначає Д.О. Каваль, на даний час відсутній єдиний кодифікований акт, який визначав би правовий механізм фінансово-процесуального регулювання та особливості реалізації податково-процесуальних процедур, що в цілому можуть бути об’єднані у окремий податковий процес.

А відсутність послідовного та системного теоретичного аналізу процесуальної форми у податковому праві зумовлює потребу у подальшому дослідженні процесуальних аспектів податкового права. Це дозволить уникнути різного тлумачення податкового процесу та уніфікувати наукові уявлення про його поняття [56, с. 158], сприятиме встановленню місця податкового процесу серед юридичних процесів та у їх системі вцілому, визначенню його характерних рис, що дають змогу відокремити даний процес від інших процесів та індивідуалізують його.

Слід також звернути увагу на те, що Ю.Л. Шеренін, в ході аналізу проблем, які виникають щодо процесуальних форм перегляду судових рішень адміністративними судами, проводив виділення етапів формування наукових підходів, з урахуванням генезису наукової думки щодо змісту правової форми, щодо становлення сутності категорії «процесуальна форма». За результатами якого ним було визначено категорію «процесуальної форми» з огляду на її вузьке та широке розуміння. Так, у широкому розумінні процесуальна форма являє собою зовнішній прояв сукупності однорідних процесуальних дій щодо застосування права уповноваженими особами (фізичними чи юридичними), спрямованими на досягнення конкретного результату, визначеного матеріальною нормою. В свою чергу, вузьке розуміння процесуальної форми передбачає визначення її змісту залежно від відповідної мети реалізації належної правової процедури [55, с. 15].

Спираючись на вище окреслений підхід Т.М. Трояновська, визначила, що ознаками процесуальної форми (у широкому розумінні) виступають насамперед наявність процесуальних (тобто – послідовно здійснюваних) дій, однорідність таких дій, спрямованість на досягнення конкретного результату, визначеного матеріальною нормою. Вузьке розуміння процесуальної форми передбачає пріоритетність ознаки належної правової процедури. Застосування підходу дозволяє окреслити, принаймні, межі процесуальної форми певних відносин і врахувати їх зв’язок із матеріальною нормою та похідний від цієї норми характер [54, с.

194].

З огляду на це існує потреба подальших наукових досліджень у напрямку податкового процесу, що обумовлюється недостатньою кількістю та змістовністю попередньо проведених досліджень з даних питань та реально існуючими потребами податково-юридичної практики і необхідністю пристосування існуючих податково-правових норм до потреб податково-правових відносин, в їх процесуальному контексті.

Перш за все, слід звернути увагу на відсутність легального визначення такої категорії як «податковий процес» у національному законодавстві. Цей факт має значення для наступних тез.

По-перше, визначення податкового процесу є скоріш теоретичним доробком, спрямованим на краще розуміння системи процесуальних норм, за допомогою яких реалізуються матеріальні норми законодавства про податки та збори. Це означає, що результатуючим моментом є необхідність наявності такого визначення як системоутворюючої відправної точки для розуміння існуючої системи податкових правовідносин, а отже визначення податкового процесу має бути таким, що не суперечить логіці норм (законодавця), що регулюють здійснення таких правовідносин.

Зокрема, Д.О. Коваль звертає увагу на наявність наукових напрацювань теорії податкового процесу, що розкривають зміст таких його фундаментальних положень як «стадія податкового процесу», «податково-процесуальне провадження», «податкові процедури» і т.д [56, с. 155-156]. На його цілком слушну думку, подальший системний аналіз таких елементів податкового процесу дозволить з часом сформувати уявлення про теоретичні засади, однаковою мірою притаманні всім процесуальним явищам у сфері справляння податків і зборів [56, с. 156].

По-друге, для визначення поняття податкового процесу слід враховувати його родову належність. Тобто, для визначення поняття податкового процесу має значення, чи розглядаємо ми його як інститут податкового права, чи як окрему галузь (на кшталт цивільного процесу), чи як інститут фінансового права тощо.

По-третє, слід враховувати, що процес завжди є діяльністю одного чи декількох суб’єктів щодо реалізації своїх прав та обов’язків.

Тобто, для визначення поняття податкового процесу має значення, яка саме діяльність (який обсяг юридично значущих дій) охоплюється податковим процесом, і якими суб’єктами вчиняються вказані дії. Визначення обсягу юридично значущих дій, які входять до податкового процесу надасть змогу виокремити ідентифікуючі ознаки податкового процесу, за допомогою яких окреслиться визначення «податковий процес».

Напрацювання теорії податкового процесу на даний момент відбувається з дослідження його змісту як з позиції широкого, так і вузького (юрисдикційного) юридичного процесу [57, с. 157]. Характеристика юридичного процесу дозволяє краще зрозуміти, що ж таке власне податковий процес [58, с. 85]. Разом з цим, необхідно зазначити, що податковий процес є видом юридичного процесу. Однак щодо останнього на даний момент жодна з концепцій, що висувалися вченими різних наукових шкіл, не визнана єдино вірною або такою, що є набагато більш переконливою за інші. Множинність поглядів на юридичний процес в цілому спричиняє й неоднозначність тлумачення податкового процесу. Втім, безспірним є факт поступового розширення меж юридичного процесу від найбільш вузького його розуміння до найбільш широкого [59, с. 12-13].

Так, у широкому розумінні – це комплексне і багатоаспектне поняття, що характеризує сукупність всіх правових форм діяльності державних органів (парламенту, президента, уряду, судових органів, прокуратури) та інших уповноважених суб’єктів, які вчиняють у встановленому законом порядку юридично значимі дії, що мають правові наслідки. Зміст, форми і порядок здійснення юридичного процесу встановлюються та регулюються нормами матеріального і процесуального права, а його результати фіксуються у конкретних юридичних актах або актах індивідуального характеру (законах, підзаконних актах, розпорядженнях, рішеннях, наказах тощо) [28, с. 104].

М.С. Строгович заперечуючи проти концепції широкого розуміння юридичного процесу, вважає її штучною конструкцією, основним недоліком якої є значне розширення поняття процесуального права, процесуальна форма, процесуальна діяльність.

З прийняттям цієї концепції під розуміння процесуального права підійдуть цілком різні за своєю суттю явища [59, с. 62]. Наслідком критики концепції широкого розуміння юридичного процесу стала певна зміна загальнотеоретичної наукової позиції, яка полягала в тому, що при розподілі правових явищ на матеріальні та процесуальні перестав робитися акцент на правозастосування, як на критерії такого розподілу [60, с. 188]. В.Н. Протасов, відмітив, що прибічники «широкого» розуміння процесуального права намагаються ототожнити поняття «процес» і «процедура», таким чином приділяючи увагу процедурним моментам юридичної діяльності. Це, безумовно, має позитивне значення, так як неможливо заперечувати наявність вказаного явища в правовій матерії…» [61, с. 42]. О.Г. Лук’янова, вважає, що: «Перенесення терміну «процес», з його традиційно обумовленим змістом, в галузь процедурних явищ може призвести лише до його недостатньо глибокого пізнання і дослідження і втрати його істотних специфічних особливостей… Вважаю, що необхідно зберегти історично сформоване поняття процесу, а процес в «широкому» його розумінні іменувати правовою процедурою…» [62, с. 44].

І.О. Галаган схильний до підтримки саме «широкого підходу» у трактуванні сутності юридичного процесу, відзначаючи, що: 1) юридичний процес слугує цілям посилення гарантій прав особи, налагодженню та впорядкуванню організаційних та інших відносин, що складаються між органами держави та іншими суб’єктами; 2) вдосконалення існуючих та видання нових норм, посилення їх наукової обґрунтованості значною мірою підвищать ефективність основної ланки правової системи – матеріально-правових норм, всієї правозастосовної діяльності; всього механізму правового регулювання суспільних відносин, форм та методів державного управління державного управління суспільством. [32, c. 12].

Таким чином, в основі даного підходу до визначення юридичного процесу лежить діяльність державних органів та їх посадових осіб, а також інших суб’єктів права на розв’язання певних юридичних справ [13, с. 22].

Аналізуючи наукові підходи до розуміння поняття юридичного процесу, І.В. Атаманчук визначає його як нормативно встановлені форми упорядкування правової діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення і гарантування інтересів суб’єктів права. Цей процес властивий будь-якій юридично значущій діяльності, містить її програму і виступає суттєвою гарантією точного дотримання і результативного здійснення правових приписів. Це система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, що знаходить вияв у здійсненні операцій з вирішення юридичних справ, яка урегульована процесуальними нормами, закріплена у процесуально-правових документах і забезпечена засобами юридичної техніки (60, с. 188).

В теорії юридичного процесу можна виділити загальні категорії процесуального знання, які простежуються, чи необхідність у використанні яких назріває у податковому процесі. Вони вказують на єдність судового, правозастосовного і правореалізаційного процесів. Загальні поняття, категорії, інститути є не просто зовнішніми розрізненими ознаками подібності, які необхідно осмислити, вони не є й тільки лише доказами обґрунтованості існування загального процесуального знання, вони становлять його каркас, основу, його зміст [58, c. 263].

Для дослідження піднятої проблематики необхідно розглянути ознаки юридичного процесу, які були надані авторитетними правниками.

Зокрема варто зазначити, що серед ознак юридичного процесу прийнято виділяти такі:

1) реалізація владних повноважень компетентних органів і посадових осіб;

2) свідомість і цілеспрямованість діяльності суб’єктів публічної влади;

3) спрямованість на досягнення певного юридичного результату;

4) документованості;

5) детальна регламентація юридичними нормами [21, с. 301].

При цьому, іншими науковцями, окрім вищезазначених ознак, які притаманні юридичному процесу виділяється також така ознака як складний характер даної діяльності, що обумовлено наявністю процесуальних стадій, перебіг яких проходить у чіткій послідовності, відповідно до приписів чинного законодавства. Вказане доповнення ознак є цілком слушним з огляду на фактичну наявність вище окресленого процесу у правовій практиці.

Змістовна характеристика юридичного процесу в межах його основних ознак була визначена Д.В. Слинько. Так, науковець виділяє наступні ознаки юридичного процесу: є різновидом соціального процесу; носить владний характер, має юридичну силу; носить службовий, організаційний характер, процесуально-нормативний характер; має внутрішню структуру; його результати закріплюються у відповідних процесуальних документах, реалізується в результаті юридичної діяльності, що має процесуальну форму; пов’язаний із необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки, досягнення науково-технічного процесу; забезпечується низкою гарантій; передбачає нагляд за здійсненням як з боку держави, так і з боку громадянського суспільства [62, с. 14-16].

У вузькому розумінні юридичний процес – це узагальнююче поняття, яке характеризує регламентований законом порядок конституційного судочинства, провадження по цивільним, господарським та кримінальним справам, а також діяльність органів (служб, посадових осіб) адміністративної юрисдикції і судів по розгляду справ про адміністративні правопорушення [26, с. 980-981; 28, с. 105], що, по суті, прирівнює юридичний процес до процесуальних галузей права. У даному разі юрисдикційна діяльність буде ототожнюватися із судовою діяльністю судів, які в межах своїх компетенційних повноважень здійснюють розгляд тієї чи іншої категорії справ. Отже, у вузькому розумінні детермінуючою ознакою юрисдикційної діяльності є здійснення її органом судової влади (суб’єктний критерій). Взагалі перший підхід слід розглядати як вузький підхід, адже він виносить за рамки юридичного процесу врегульовану процесуальними правовими нормами діяльність суб’єктів права з приводу реалізації своїх законодавчо закріплених прав та виконання своїх нормативно встановлених обов’язків [33, с. 14-15].

Розглядаючи юридичний процес у вузькому розумінні, як прояв ототожнення його з судочинством, то у широкому розумінні дане правове явище являє собою абсолютно всі форми правової діяльності (сукупність послідовно здійснюваних дій) держави, інших суб’єктів юридичних відносин щодо вироблення правових норм та приведення їх у дію з метою врегулювання життя суспільства, забезпечення правопорядку [63, с. 16-17]. При цьому варто погодитися з думкою, С.Я. Лихової, яка стверджує, що юридичний процес не варто ототожнювати із процесуальними галузями права, так як вони мають співвідношення як загальне та часткове [28, с. 104].

Можна вважати податковий процес різновидом юридичного процесу, оскільки йому притаманні ознаки останнього: він являє собою сукупність послідовно вчинюваних юридично значимих дій; регулюється відповідними процесуальними нормами; здійснюється тільки компетентними суб’єктами [177], наділеними відповідними владними повноваженнями; процесуально оформлює реалізацію матеріальних прав та обов’язків відповідних суб’єктів; складається зі стадій, на кожній з яких учасниками процесу відбуваються юридичні дії й досягається певний юридично значущий результат; пов’язаний із винесенням нормативно-правових актів; являє собою форму діяльності, що об’єктивно має потребу в процесуальній регламентації [56, с. 159-160].

Варто відмітити, що податковий процес, з точки зору окремих науковців, зачіпає також питання нормотворення та правозастосування. Зокрема на це вказує Т.А. Озерова [177], посилаючись при цьому на С.В. Берестового, який розуміє під податковим процесом вид юридичного процесу, який представляє собою нормативно встановлену специфічну форму впорядкування управлінської діяльності, що здійснюється податковими органами, яка включає в себе податкові процедури: 1) процесуальні (юрисдикційна діяльність позасудового характеру по реалізації санкцій та захисту охоронюваного правовідносини із застосуванням заходів державного примусу) та 2) матеріальні (нормотворча та правозастосовна) [64, с. 10].

Тим самим, виникає питання щодо «розширеного» чи «вузького» розуміння податкового процесу. При більш детальному розгляді вбачається, що «розширене» розуміння податкового процесу передбачає як судову, так і позасудову діяльність уповноважених органів, пов’язаних не тільки з вирішенням питань про податкові правопорушення (наприклад), а й щодо створення податкових норм матеріального та процесуального права, реалізація дій, пов’язаних з оподаткуванням (проведення ревізій та перевірок тощо). «Звужене» розуміння зводить податковий процес виключно до діяльності уповноважених органів щодо розгляду податкових спорів, що також, на наше переконання, є некоректним, адже залишає поза увагою два фактори: по-перше, неюрисдикційну діяльність уповноважених органів (проведення ревізій, перевірок, видання підзаконних нормативно-правових актів, вчинення інших юридично значущих дій); по-друге, те, що в Україні відсутні суди власне податкової або фінансової юрисдикції (як в США, наприклад), і порядок вирішення податкових спорів врегульовується нормами адміністративного процесуального законодавства.

Що ж до Сполучених Штатів Америки, то в цій державі найбільш ефективним способом врегулювання податкового спору, вважається досягнення угоди між платником податків та контролюючим органом. Як альтернативні (факультативні) способи вирішення податкових спорів в США розглядаються медіація та арбітраж, які на сьогоднішній день активно застосовуються та розробляються податковими органами США. Медіація розглядається в даній державі, як засіб оперативного вирішення спірних питань, які виникають між платником податків та контролюючим органом. Проводиться дана процедура врегулювання спору під безпосереднім керівництвом медіатора або ж арбітра, на яких покладається обов’язок забезпечити справедливий та неупереджений розгляд податкового спору [65].

На увагу в цьому контексті заслуговує точка зору Т.А. Озерової, яка вважає, що податковий процес слід визначати у широкому розумінні. Саме як всі податкові процедури і провадження, врегульовані податковим законодавством, а також судовий процес [66, с. 30]. Вказана позиція заслуговує на існування але, разом з тим, створює низку питань, на які немає однозначної відповіді. Так, наприклад, чи можна вважати судові провадження про податки і збори податковим процесом? Адже справи щодо оподаткування розглядаються в судах адміністративної юрисдикції, і є, по суті, процесом адміністративним.

Як ми бачимо, у разі прийняття «широкого» підходу до розуміння категорії «податковий процес» виникає колізія щодо розмежування власне податкового та інших процесів, наприклад, адміністративного. Вказана колізія меж, як вбачається, тільки ускладнює теоретичне розуміння податкового процесу, адже, в цьому випадку, розгляд податкового спору в судах адміністративної юрисдикції значним чином не відрізняється від вирішення адміністративного спору в тому самому суді (тобто, вказані процесуальні відносини регулюються тими самими процесуальними нормами).

Наведена вище точка зору знаходить підтримку в позиції Д.О. Коваля, який вважає, що здійснення юрисдикційних податкових процедур, з якими ряд авторів пов’язують зміст поняття «податковий процес», то левова частка таких конфліктів вирішуються саме у рамках адміністративно-процесуальних, а не податково-процесуальних проваджень. При цьому податкове право може визначати лише окремі процесуальні аспекти розгляду таких спорів, наприклад, щодо визначення спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Належність податкових спорів до предметної компетенції адміністративних судів відображає процесуальне оформлення розгляду податкового конфлікту в рамках адміністративного судового процесу [56, с. 165]. Судовий порядок вирішення податкових спорів здійснюється адміністративними судами в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства (відсутня податково-процесуальна специфіка). Стосовно адміністративного порядку вирішення податкових спорів (доюрисдикційні процедури), Н.С. Пудрик відмічає, що в такому разі в дію залучаються узгоджувальні процедури вирішення спорів, активна участь у яких відводиться органу публічної влади (у податкових спорах таким органом є Державна фіскальна служба України), в яких окрім предмета спору відсутня будь-яка специфіка. Адміністративний порядок вирішення податкових спорів визначається як адміністративно-управлінська діяльність Державної фіскальної служби. Її специфіка зводиться виключно до предмета та суб’єкта спору. Отже, адміністративний порядок вирішення податкових спорів визначається організаційними та узгоджувальними прийомами, які застосовуються в рамках адміністративного способу вирішення будь-якої категорії спорів [33, с. 19].

Податковий процес реалізує процесуальну складову податкових відносин, якої стосуються саме питань сплати податків, зборів, платежів закріплених податкових законодавством. Податковий процес загалом представляє собою неюрисдикційний процес спрямований на реалізацію процесуальної складової податкових правовідносин до складу якого входять процедури загальної і особливої частини, що забезпечують реалізацію даного процесу. Переконливою підставою відмовитися від юрисдикційної концепції розуміння юридичного процесу в рамках податкового права є той факт, що вона безпосередньо спрямована на вирішення спору, виявлення правопорушення. Що ж до суспільних відносин в рамках податкового права, то значна їх частина носить безспірний характер. Як правило, процесуальними нормами податкового законодавства детермінується порядок добровільного виконання правозобов’язаними суб’єктами податкового права свого податкового обов’язку [33, с. 18].

При цьому інституційно податковий процес є відокремленим від інших процесів (таких як бюджетний, адміністративний тощо) і спрямований на регулювання саме податково-процесуальних відносин. Разом з цим, він може входити в якості однієї зі складових до фінансового процесу, на правах самостійного процесуального інституту регулювання податково-процесуальних відносин. О.Ю. Тімарцев вважає, що податковий і бюджетний процеси тісно пов’язані, але не є частиною один одного, проте податкові органи є учасниками бюджетного процесу з питань виконання бюджету [66, с.20], при цьому вказує, що податковий процес є самостійним інститутом який входить до системи фінансового права [66, с. 19].

Також в цьому контексті слід звернути увагу на визначення окремих науковців, які детально досліджували вказане поняття.

На думку Д.В. Вінницького, податковий процес – це юрисдикційна процедура, спрямована на вирішення податкових спорів і на здійснення податково-правового примусу [67, с. 280]. О.В. Дьомін розглядає податковий процес як владну, правозастосовну діяльність податкових органів і судів щодо виявлення, попередження і припинення податкових правопорушень, розгляду податкових суперечок і залученню учасників податкових правовідносин до відповідальності за податкові правопорушення. [68, с. 221]. У такому розумінні трактує податковий процес і Д.В. Вінницький, вважаючи його різновидом податкової процедури, покликаної регулювати відносини щодо застосування заходів податково-правового примусу і щодо вирішення податково-правових спорів [67, с. 261].

Варто відмітити, що уваги заслуговує визначення податкового процесу надане саме безпосередніми дослідника даного питання, які проводили його на монографічній основі. Ключову роль серед яких відіграє дисертаційне дослідження І.Є. Криницького, на думку якого податковий процес – це врегульований процесуальними нормами податкового права порядок процедурної (як правило, неюрисдикційної) діяльності компетентних органів публічної влади (іноді й інших уповноважених суб’єктів) у галузі оподаткування та податково-процесуальні правовідносини, що виникають на цій основі [40, с. 30].

Разом з цим не можна не вказати , що на думку Л.І. Касьяненко, таке трактування податкового процесу є занадто вузьким, адже податковий процес передбачає фінансово-правовий примус у регулювання як податково-правових спорів, так і податкових конфліктів [57, с. 86].

Також не можна оминути увагою позицію М.П. Кучерявенко, який здійснює розмежування процесуального регулювання оподаткування та податкового процесу [41, с. 111]. З цієї точки зору, на його думку, податковий процес являє собою врегульовану послідовність дій зі здійснення податкових процедур та виражається в реалізації податкових процедур, здійсненні юридично значущих дій, які ґрунтуються на вимогах податково-процедурних норм [42, с. 29].

Прихильником такої позиції є В.А. Кузнеченкова, яка вважає податковий процес врегульованою процесуальними нормами права діяльність уповноважених органів у податковій сфері, що направлена на встановлення правових основ формування податкових доходів, забезпечення належної поведінки суб’єктів податкового правовідношення по виконання ними своїх обов’язків, вирішення податкових спорів [69, c 12].

Податковий процес є встановленою законодавчо формою, за допомогою якої можна упорядкувати дії суб’єктів податкового права щодо нарахування та сплати податків, дотримання податкового законодавства, а також притягти податкових правопорушників до юридичної відповідальності [70, c. 31].

Специфіка податково-правових відносин дозволяє говорити, про податковий процес у широкому значені слова, охоплюючи всі процесуальні відносини, пов’язані із забезпеченням права держави на частину майна платника податків у вигляді податкового платежу до відповідного бюджету, а у вузькому тільки ті, процесуальні правовідносини, котрі пов’язані із провадженням за податкове правопорушення [71, с. 36-37].

Як бачимо, більшість науковців застосовує у свої визначеннях саме «розширений» підхід до розуміння податкового процесу, окремо відзначаючи, що предметом податкового процесу є саме податково-процесуальні відносини, що виникають на основі діяльності компетентних органів публічної влади у галузі оподаткування. Про доцільність концепції розуміння податкового процесу у широкому сенсі наголошує К.Ю. Войцева, пропонуючи розуміння податкового процесу як такого, що не зводиться виключно до реалізації правозастосовних функцій. З його допомогою організовується і нормотворчість з прийняття податкових актів, і вирішення податкових спорів, і безпосередня діяльність по здійсненню регулятивних податкових процедур [72].

Податковий процес повинен охоплювати усі відносини, що регулюють установлений порядок реалізації податкового обов’язку платником податків, порядок обчислення, сплати податкової звітності, податкового контролю та стягнення платежів, а також врегулювання податкових конфліктів і спорів [57, с. 86].

Наведені у літературі визначення з більшою чи меншою повнотою відображають найбільш характерні ознаки податкового процесу як юридичного, вказуючи на його функції. З огляду на викладене, на наш погляд, сутність та зміст податкового процесу найбільш повно можна відобразити у загальній спрямованості на “втілення в життя” тих норм податкового права, що регулюють податково-зобов’язальні і податково-деліктні правові відносини.

Узагальнюючи все вищезазначене можна сформулювати наступні ознаки податкового процесу:

1) динамізм, поступова якісна зміна етапів правової діяльності (від можливості добровільної сплати податку – до застосування “заходів захисту” шляхом примусової реалізації податкового зобов’язання – і до застосування “заходів відповідальності” за податкові правопорушення, що мали місце на перших двох стадіях),

2) жорстка темпоральна регламентація здійснення окремих дій учасниками податкових правовідносин, закріплення “моделі” правової діяльності в позитивному праві тощо [39, с. 222].

Податковий процес відрізняється чіткою часовою обмеженістю здійснення конкретних юридично значимих дій учасниками податкових правовідносин.

Зокрема, О.М. Мінаєва, вказуючи про податковий процес як такий, що характеризується всіма рисами юридичного процесу, та виокремлюючи його певними особливостями, формує систему ознак податкового процесу, якими є:

1) спирається на систему податково-процесуальних норм;

2) охоплює певну систему операцій як з матеріальними податковими нормами, так і з податково-процесуальними нормами;

3) обов’язковим учасником є суб’єкт владних повноважень, який і представляє власника податкових надходжень;

4) безпосередньо пов’язується з повноваженнями контролюючих органів та органів стягнення, які забезпечують реалізацію інтересу публічного суб’єкта;

5) передбачає реалізацію повноважень владного суб’єкта в особливому порядку та послідовності;

6) передбачає процесуальну організацію діяльності з розгляду та вирішенню конкретних юридичних справ;

7) обумовлює прийняття на підставі вирішення конкретної юридичної справи відповідних ненормативних актів [46, с. 257].

Отже, вбачається, що прийняття за основу «широкого» підходу до визначення податкового процесу є більш доцільним, адже так охоплюється більша частина відносин, ознаки яких притаманні саме податковому праву, не вступаючи у колізію з відносинами, які є предметами інших юридичних процесів (зокрема, адміністративного). Тому не можна вважати діяльність судів щодо розгляду податкових спорів власне податковим процесом.

Аналіз податкового законодавства і практики свідчить про те, що податковий процес володіє усіма загальними ознаками, властивими юридичному процесу. Так, на основі аналізу ознак юридичного процесу, нами з’ясовано, що:

1) податковий процес завжди пов’язаний з реалізацією закріплених у законі прав і обов’язків, полягає в процесуальних нормах права, безпосередньо пов’язаний із використанням спеціальних прийомів і методів юридичної техніки, здійснюється лише уповноваженими суб’єктами – податковими, фінансовими, митними та інші органами [70, с. 31], процесуально оформлює реалізацію матеріальних прав та обов’язків відповідних суб’єктів;

2) складається зі стадій, на кожній з яких учасниками процесу відбуваються юридичні дії й досягається певний юридично значущий результат; пов’язаний із винесенням відповідних актів; являє собою форму діяльності, що об’єктивно має потребу в процесуальній регламентації [56, с. 164; 178, с. 644].

Разом з тим, податковий процес має специфічні ознаки, які відрізняють його від інших процесів. До їх числа можна віднести:

1) предмет і метод податкового процесу,

2) суб’єкти, об’єкти податково-процесуальних правовідносин,

3) порядок розподілу прав і обов’язків між суб’єктами тощо [70, с. 31-32].

Також податковий процес відрізняється комплексною правовою природою, численними (у т.ч. й зворотними) зв’язками між окремими його складовими він являє собою сукупність послідовно вчинюваних юридично значимих дій; регулюється відповідними процесуальними нормами; здійснюється тільки компетентними суб’єктами, наділеними відповідними владними повноваженнями [178, с. 644].

Відповідно, податковий процес перебуваючи у системі загального юридичного процесу наділений і певними, властивими йому особливостями, що відрізняють його від інших складових юридичного процесу.

<< | >>
Источник: Колеснік Любомира Іванівна. Процесуальні режими у податковому процесі. Дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.2. Поняття, ознаки та загальна характеристика податкового процесу:

  1. 1.1.1. Поняття та сутність податкового процесу.
  2. 2.2.1. Загальна характеристика підходів до класифікації процесуальних норм у податковому праві.
  3. Фінансова система України: поняття, структура та загальна характеристика її сфер і ланок
  4. РОЗДІЛ І Податковий процес на сучасному етапі розвитку податкових правовідносин
  5. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
  6. РОЗДІЛ ІІІ Податково-процесуальні режими податкового процесу
  7. 1.2. Поняття, ознаки та функції єдиного податку
  8. 3.1. Загальний податково-процесуальний режим
  9. 1.3. Структура податкового процесу
  10. Суб’єкти господарювання: поняття, ознаки, класифікація
  11. 2.1.1. Визначення та ознаки податково-процесуальної правової норми.
  12. 1.2.2. Стадії податкового процесу.
  13. 3.1.1. Поняття податково-процесуальних правовідносин.
  14. 1.1. Інституційні основи податкового процесу
  15. Поняття й основні риси сучасних податкових систем
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -