<<
>>

2.3. Місце земельного податку в системі податків України

В сучасній теорії фінансового права наводяться різноманітні класифікації податків, з використанням різних критеріїв. Однією з найбільш вдалих класифікацій у вітчизняній фінансово-правовій літературі ми вважаємо запропоновану М.П.

Кучерявенком, яка проведена на основі наступних критеріїв: а) в залежності від компетентного органу, що встановлює податок: загальнодержавні та місцеві; б) в залежності від каналу надходження: закріплені та регулюючі; в) в залежності від платника: податки з юридичних осіб, податки з фізичних осіб та змішані (і з фізичних, і з юридичних осіб); г) виходячи з форми оподаткування: прямі (прибутково-майнові) та непрямі (податки на споживання); д) в залежності від способу стягнення: дольові (кількісні) та розкладкові; е) в залежності від характеру використання: загального призначення і цільового призначення; є) в залежності від періодичності стягнення: одноразові та регулярні тощо [76][252]). Враховуючи дані класифікації, можна визначити місце земельного податку в системі податків України.

В залежності від того, на яку територію – усієї держави чи частину її – поширюється даний податок і у який бюджет Державний чи місцевий – надходять платежі з того чи іншого податку, в науці фінансового права виділяють загальнодержавні та місцеві податки. Загальнодержавним визнача­ється такий, що встановлюється Верховною Радою України, діє на всій території держави, вводиться виключно Законом України і може бути змінений чи скасований виключно ним [38; 53][253]). Місцевим податком визначають платіж, що встановлюється Верховною Радою України, але вводиться в дію представницькими органами місцевого самоврядування і діє на території окремих регіонів України [171][254]). На основі цього ми визначаємо земельний податок в чинній системі податків як загальнодержавний платіж.

Нині він затверджений Законом України “Про систему оподаткування”, стаття 14 якого містить загальний перелік державних податків і зборів [444][255]).

У відповідності з чинним бюджетним законодавством України суми податкових платежів надходять до бюджетів різних рівнів. На підставі цього податки розподіляються на закріплені і регулюючі. До закріплених належать податки, які постійно діючими нормативно-правовими актами віднесені до бюджетів різного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі [171][256]). Закріплені безпосередньо і в повному розмірі надходять до певного бюджету (державного чи місцевого). Тому виділяють державні, місцеві та пропорційні закріплені податки. Державними є ті, що у повному розмірі надходять до Державного бюджету. Місцеві зараховуються до місцевих бюджетів різного рівня. Пропорційними закріпленими податками визначаються платежі, суми яких розподіляються між Державним та місцевими бюджетами у певній пропорції [12][257]). Регулюючими є податки, пропорції надходжень яких в Державний і місцеві бюджети встановлюються Законом про Державний бюджет на поточний рік [77][258]). Згідно з чинним нормативно-правовим регулюванням, земельний податок є закріпленим пропорційним податком. Тобто, таким, суми надходжень якого розподіляються між державним і місцевими бюджетами або між місцевими бюджетами в сталій пропорції, затвердженій постійним законодавчим актом, в нашому випадку – Бюджетним кодексом України (п.2. ч.1. та п.2. ч.2. ст. 66, а також п.2.ч.1. ст. 69) [429][259]).

Критерієм класифікації податків в сучасній податковій системі є платник, що їх сплачує. Згідно з даним критерієм, відмінною рисою земельного податку, яка відрізняє його від більшості податків в Україні, є та, що він сплачується фізичними і юридичними особами за обов’язкової наявності у них права власності на земельну ділянку (земельну частку, пай).

Платник земельного податку – земельний власник. Згідно з чинним законодавством, суб’єктами права власності на земельні ділянки є фізичні і юридичні особи. Отже, за наявності об’єкту оподаткування саме вони будуть сплачувати податкові суми.

В залежності від форми оподаткування, яку застосовує держава, податки прийнято розподіляти на прямі та непрямі [134][260]). Прямі в свою чергу розподіляються на особисті та реальні. Особисті податки сплачуються за рахунок і в залежності від доходу, отриманого платником за певний обліковий період [168][261]). В основі сплати реальних (майнових) податків лежить оподаткування різноманітних видів матеріальних та нематеріальних об’єктів, що знаходяться на праві власності (рідше – користування) у суб’єкта податку [331; 333][262]). З огляду на це, земельний податок в системі податків України є прямим реальним податком. Він стягується в процесі набуття та акумуляції матеріальних благ, що визначаються розміром об’єкту оподаткування і сплачуються власником земельної ділянки. Його реальність (від англ.: real – майно) означає те, що він сплачується з майна, в основі якого полягає потенційний дохід, отриманий в певних економічних умовах з предмету оподаткування. Тому у стягненні земельного податку як реального помітне прагнення держави створити рівні умови для осіб, які мають у власності земельну ділянку, незалежно від того, використовують вони її, чи ні.

На основі критеріїв способу сплати податкових платежів земельний податок є кількісним. Його розмір визначається для кожного платника окремо, виходячи з кількісних і якісних показників земельної ділянки, якою він володіє на праві власності. Загальна сума податку формується як сума платежів окремих платників. На відміну від земельного податку розкладкові податки нараховуються на певну групу платників, або певну територію. Вже на місці, серед самих платників здійснюється остаточний розподіл податкових сум.

На території України історично земельний податок спочатку теж був розкладковим [56][263]). З розвитком механізму правового регулювання даний платіж встановлюється як кількісний, оскільки саме в такому вигляді може забезпечити рівність прав і обов’язків усіх його платників.

В залежності від періодичності стягнення в науці фінансового права визначають разові і регулярні (систематичні) податкові платежі. Разові податки сплачуються, як правило, при отриманні певних прав чи здійсненні певних дій (наприклад – податок з власників транспортних засобів) [439][264]). На відміну від них, регулярні податки сплачуються через певні проміжки часу, на протязі всього податкового періоду [169][265]). На основі норм Закону України „Про плату за землю” можна зробити висновок, що земельний податок є регулярним, тобто таким, що сплачується на протязі всього періоду наявності права власності (інколи – користування) земельною ділянкою [442][266]).

У фінансово-правовій літературі зустрічаються пропозиції розподіляти податки за характером їх використання. При цьому виділяють податки загального призначення, що використовуються на загальні цілі, без конкретизації мети фінансування державних потреб і цільові податки, які зараховуються у цільові та позабюджетні фонди з обов’язковою конкретизацією їх використання [73; 167; 131][267]).

На основі такого критерію класифікації системи податків у вітчизняній науці фінансового права пропонується визначати земельний податок як цільовий податковий платіж [76][268]). Аргументується така пропозиція посиланням на ст. 3 Закону України „Про плату за землю”, згідно з якою земельний податок запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекорис­тувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів [442][269]).

Як вважає М.П. Кучерявенко, цільові податки мають ряд позитивних моментів, насамперед психологічний – платник з більшою готовністю сплачує податок, якщо в його користі він абсолютно впевнений. Податок сприяє певній незалежності конкретного державного органу [76][270]). На думку С.Г. Пепеляєва, цільовий характер земельного податку може бути виправданий також тим, що необхідність витрат на охорону землі пов’язана з отримуванням певних видів доходів від неї [94][271]).

Іманентність земельному податку цільового характеру обґрунтовує О.А. Ялбулганов, який зазначає, що цільові податки, які інакше називаються спеціалізованими, являють собою виключення з бюджетного правила заборони конкретизації витрат податкових надходжень. На його думку, податки із спеціальною метою не втрачають власне податкової природи, оскільки вони стягуються без зустрічного задоволення, що є їх найголовнішою і найістотнішою ознакою [140][272]). В своїх аргументах О.А. Ялбулганов посила­ється на П.-М. Годме. Останній, зокрема, зазначав: „...принцип, згідно з яким податкові доходи не призначаються для певних видатків, є характерним для законодавчого затвердження податку. Однак даний принцип допускає певні винятки. Адже призначення доходу для певного видатку може полегшити над­ходження даного податку. Деякі податки сплачуються з меншими запере­ченнями, якщо платники податку знають, що податкові суми будуть вико­ристані в їх інтересах і на їх користь” [189][273]).

На нашу думку, законодавча практика справляння земельного податку з цільовим призначенням є абсолютно невиправданою. По-перше, вона супере­чить правовій природі даного платежу. Як ми вже зазначали вище, однією з основних ознак земельного податку є його нецільовий характер. Він є таким платежем, що стягується для фінансування загальних державних потреб, без конкретизації заходів та витрат, на які вони використовуються.

По-друге, очевидною є її економічна недоцільність. Адже державні потреби у фінансових ресурсах надзвичайно динамічні і на законодавчому рівні просто неможливо вчасно прореагувати та внести відповідні зміни до переліку цілей земельного податку, що встановлені в чинному законодавстві. Як показує сучасна законодавча практика, розподіл податкових сум від його сплати щороку змінюється. Кошти спрямовуються до державного чи місцевих бюджетів в повному обсязі або частково. Внаслідок такого перерозподілу сум, державні органи та органи місцевого самоврядування просто не в змозі виконати ті завдання, що передбачені законом. Цілком очевидно, що недоцільність цільового характеру земельного податку зрозуміла і законодавцю, оскільки Закон України “Про Державний бюджет на 2000 рік” призупинив дію ст. 3 Закону “Про плату за землю” на 2000 рік, а Закон України “Про Державний бюджет на 2001 рік” призупинив дану статтю на 2001 рік [461; 463][274]). Тому ми переконані: подібне положення в Законі України “Про плату за землю” повинно бути скасоване.

Сьогодні в Україні тривають пошуки оптимальних шляхів оподаткування різних сфер народного господарства. Спробою реформування системи податків України є запровадження фіксованого сільськогосподарського податку з підприємств – виробників сільськогосподарської продукції [452][275]). Одним з податків, замість якого можлива сплата фіксованого сільськогосподарського податку, є земельний. Потрібно відзначити, що реформа оподаткування землі викликала значну зацікавленість і досить неоднозначну оцінку. З одного боку, вченими і практиками висловлюються сподівання щодо позитивного її впливу на стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, сприяння ефективному використанні землі й підвищенню її родючості [390; 405][276]). Зокрема, зазначається, що не дивлячись на великою мірою спрощення механізму сплати податку, головна цінність будь-якого податкового закону зводиться до величини його ставки та виконуваної ним функції соціальної справедливості [253][277]). Крім того, вважається недоцільним ставити за самоціль скорочення кількості податків, при збереженні загальної величини суми відра­хувань [360][278]). Ми із цим погоджуємось, скільки для сільськогосподарського виробника найважливішим є насамперед загальний розмір податкових платежів, а вже потім механізм їх стягнення.

Виділяючи певну спільність між земельним і фіксованим сільськогоспо­дар­ським податками, деякі автори визначають земельний податок як базу для єдиного фіксованого податку [288; 373; 245][279]). Ця версія, на наш погляд, є дуже спірною, тому що земельний податок не враховує багатьох факторів, що визначають власне господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників. Ми не можемо погодитись також з версією, що фіксований податок повністю поглинає земельний [368][280]). Хибність цієї версії помітна при характеристиці основних елементів їх податково-правового механізму. Зокрема, платниками земельного податку є землевласники і землекористувачі, які наділені відповідним правом власності або правом користування земельною ділянкою [442][281]). Коло платників фіксованого податку значно вужче: його платниками є лише сільськогосподарські товаровиробники різних організаційно-правових форм [452][282]). Крім того, якщо об’єктом оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогос­подарському товаровиробнику у власність або користування, то об’єктом земельного – право власності на землі сільськогосподарського призначення, а також на землі населених пунктів, промисловості, транспорту, зв’язку, на землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів) тощо [430][283]).

Отже, можна стверджувати, що сфера поширення земельного податку є значно ширшою, і дія фіксованого сільськогосподарського податку ні в якій мірі не зменшує його ваги, як ефективного інструменту податкового механізму держави. Якщо земельний податок є виразом принципу платного землекористу­вання в Україні, то фіксований сільськогосподарський податок є швидше під­твер-дженням задекларованої пріоритетності розвитку вітчизняного агропромислового комплексу. Як відзначає Н.Ю. Пришва, при сплаті фіксованого сільськогоспо­дарського податку риса його обов’язковості має специфічний прояв. Це пов’язано з тим, що перехід до його сплати здійснюється за добровільним рішенням платника. На підставі цього автор приходить до висновку, що обов’язковість фіксованого сільськогосподарського податку наступає безпо­середньо в резуль­таті вільного вибору його платника [228][284]). Обов’язковість же сплати земельного податку виникає в будь-якому випадку при наявності об’єкту оподаткування.

Затверджений Верховною Радою України у першому читанні проект Податкового кодексу України передбачає встановлення єдиного податку на нерухомість, який повинен поглинути (але, ні в якому разі не скасувати) земельний податок [151][285]). Зокрема, ст.ст. 6005-6006 даного документу визначають, що платниками податку на нерухомість, серед інших, є власники земельних ділянок, а також землекористувачі, крім орендарів. Об’єктом – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні [377][286]). В главі 48 проекту, присвяченій оподаткуванню земельних ділянок, закріплюється база, ставки, строки земельного податку тощо [151][287]) .

Правова регламентація земельного податку в блоці майнового оподаткування, на наш погляд, в цілому є позитивним кроком у реформуванні податкової системи. Саме таким чином можна досягти стабілізації в оподаткуванні нерухомого майна, рівномірно розподілити податковий прес між власниками землі, будівель, іншої нерухомості. Водночас вважаємо, що розробники проекту залишили поза увагою декілька обов’язкових елементів його правової регламентації. По-перше, в проекті відсутнє визначення земельного податку. По-друге, неконкретизованим залишається об’єкт оподаткування. Не має відповіді на питання: оподатковується право власності чи користування нерухомим майном. Якщо оподатковується право користування, то в яких випадках. Не врахованими залишаються також суб’єктні характеристики платника податку на нерухоме майно. На нашу думку, ці та інші спірні моменти повинні знайти своє обов’язкове вирішення при обговоренні та затвердженні майбутнього Податкового кодексу України.

Отже, земельний податок в системі податків постає як загальнодержав­ний, прямий реальний податок, що сплачується фізичними і юридичними особами. Він є кількісним (дольовим) і систематичним податком, сплачується регулярно через певні проміжки часу, виходячи зі ставок, визначених з врахуванням характеристик земельної ділянки. Його значення і місце серед інших елементів системи податків перебуває в прямій залежності від ролі та значення землі, яку вона відіграє як джерело національного доходу і носій податкового тягаря.

<< | >>
Источник: Хохуляк В’ячеслав Віссаріонович. Правове регулювання земельного податку в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Чернівці –2003. 2003

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.3. Місце земельного податку в системі податків України:

  1. 47. Суть аграрних відносин, їх специфіка і місце в економічній системі.
  2. 1.1. Місце обліку платників податків в складі податкового контролю
  3. 3.1.6. Пільги щодо сплати земельного податку.
  4. 3.1.3. Ставка земельного податку.
  5. 2.1. Поняття земельного податку
  6. 3.1.2. Об’єкт земельного податку.
  7. 2.2. Правова природа земельного податку
  8. 3.1.5. Строки сплати земельного податку.
  9. 7.1. Податки в системі фінансових відносин підприємства
  10. 3.2.4. Фонд надходження земельного податку.
  11. 3.2.3. Особливості правового режиму земельного податку.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -