<<
>>

2.3. МІСЦЕ ПОДАТКОВО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Розвиток фінансового права за роки незалежності України харак- теризується стрімкою динамікою реформування та оновлення його скла- дових (структурних) елементів. Детальне дослідження системи фінансово- го права, її змісту та побудови, враховуючи велике теоретичне та практич- не значення зазначеної проблематики, зумовлюють підвищений науковий інтерес до неї.

У зв’язку з цим вважаємо слушною думку О.А.Лукашева, який відносить питання предмета і системи фінансово-правової галузі до диску-сійних проблем фінансово-правової теорії, які найбільш активно обго-ворюються в науковому середовищі [173, с.2]. Дійсно, дослідження зазна-чених фінансово-правових категорій нині є безумовно актуальним, оскіль- ки наукове обґрунтування змісту та межі сучасного фінансово-правового регулювання, а також критеріїв відокремлення фінансово-правових інсти- тутів дозволяє сформувати передумови удосконалення системи вітчизня- ного фінансового законодавства.

Наше дослідження цієї проблеми цілком доцільно і логічно було б розпочати з визначення поняття системи фінансового права. Вважаємо, що ключовим положенням, від якого слід відштовхуватися в подальшому, є дефініція, напрацьована професором М.П.Кучерявенком. Він дійшов об-ґрунтованого висновку, що «під системою фінансового права розуміють об’єктивну сукупність суспільних фінансових відносин, яка визначає внут-рішню структуру фінансового права, зміст і особливості розміщення норм, що регулюють фінансові відносини» [335, с.48]. Близькою є наукова позиція академіка Л.К.Воронової. Визначаючи систему фінансового права, вона вказує, що це об’єктивно обумовлена фінансовою системою внутріш- ня його будова, об’єднання і розташування фінансово-правових норм у певній послідовності. За своєю значущістю фінансово-правові норми не- рівні. У фінансове право включають норми, які закріплюють положення, що застосовуються в усіх видах фінансової діяльності, і норми, що приймаються державою для регулювання конкретних видів фінансових відносин.

Тому фінансове право складається з двох частин – Загальної і Особливої [59, с.44 - 45]. При цьому науковець не виключає, що незаба- ром реальністю стане поділ усіх норм фінансового права на матеріальні і процесуальні, а через десяток років останні увійдуть у систему фінан- сового права як інститут або підгалузь. Взагалі, на її думку, систему можна визначити як сукупність взаємозалежних елементів, що утворюють певну цілісність, яка має свої властивості, що не зводяться до суми влас- тивостей її елементів [59, с.26]. Підтримуючи наведені позиції провідних вітчизняних юристів-фінансистів, пропонуємо дещо змістити акценти і звернутися до наступних двох ракурсів цього питання. На наш погляд, можна констатувати, що система фінансового права України, по-перше, нині перебуває на завершальному етапі свого формування; по-друге, їй властивий чіткий прояв ієрархічності (як по горизонталі, так і по верти-калі).

Водночас О.І.Ющик звертає увагу на ту обставину, що у норм, які утворюють певну нормативну сукупність, існує деяка спільна ознака, за якою дана група вирізняється серед інших норм. Ця ознака є саме оз- накою юридичної норми, властивою кожній нормі даної сукупності, а не ознакою чогось іншого (суспільних відносин, які регулюються нормами, або ознакою абстрактної «групи норм» тощо). Особливостями суспільних відносин зумовлюються специфічні ознаки норм, однак галузь права утворюють безпосередньо юридичні норми, а не ці відносини [360, с.14]. Ми солідарні з точкою зору автора щодо наявних складових елементів га- лузі права, саме правові норми формують систему права, виступають її «первісними» клітинками. Проте запропонований підхід до визначення спільних ознак юридичних норм та їх сукупності, на наш погляд, по- требує певного корегування. Вважаємо, що головна властивість норм пра- ва, яка є підставою їх групування та загальною об’єднуючою рисою, – це предметна ознака. У такому разі вона однаковою мірою характерна, наприклад, як для правових норм, так і для правового інституту, що вони утворюють.

Розглядаючи систему фінансового права, В.Я.Косаняк стверджує, що однорідність правових норм у широкому розумінні означає, що всі вони є фінансово-правовими і регулюють фінансові (фінансово-економічні) та фі-нансово-організаційні (фінансово-процесуальні) відносини. На його думку, тільки такі норми можуть бути включені до складу інституту фінансового права [138, с.285]. Під однорідними нормами у вузькому значенні він ро- зуміє такі фінансово-правові норми, які спеціалізуються на регулюванні якоїсь однієї конкретної ділянки фінансових або фінансово-організаційних відносин, їх елементів (сторін), ознак тощо [138, с.286, 289]. Дивно, що серед «розвинутих інститутів фінансового права» автор виділяє такі різ-нооб’ємні та різнофакторні правові сукупності, як податкове право та бюджетний процес. Вважаємо, що більш логічно виправданим, врахову- ючи адекватність обраних критеріїв диференціації, було б робити порів- няння податкового та бюджетного права або податкового та бюджетного процесів.

На актуальність процесуальних аспектів фінансового права вказує також відомий російський вчений-фінансист Н.І.Хімічева. Водночас вона зазначає, що суттєві досягнення тут вже існують, прикладом їх вона вва- жає Бюджетний та Податковий кодекси РФ [341, с.19].

У свою чергу, В.М.Вишновецький справедливо пише: «Потреби практики фінансово-правового регулювання, з одного боку, та досягнутий рівень науки фінансового права – з другого, нині зумовили необхідність та можливість повного відособлення матеріальної і процесуальної частин фінансового права» [56, с.12 - 13]. На його думку, визріла необхідність і можливість предметно дослідити загальні питання фінансового процесу і відобразити їх спочатку в Загальній частині фінансового права, а пізніше дослідити особливі питання фінансового процесу у всіх без винятку інс-титутах Особливої частини фінансового права і створити на цій підставі Спеціальну (процесуальну) частину фінансового права, прийняти Фінан- сово-процесуальний кодекс України.

У цілому погоджуючись з викладе- ним підходом, у нас викликає сумнів тільки доцільність розробки та прий-няття загального фінансово-процесуального кодифікованого акта. Одна справа говорити про формування процесуальної частини фінансового пра- ва, друга – за допомогою законотворчості вирішувати наявні потреби пра-возастосування. На нашу думку, з практичного боку, враховуючи, зокрема, зручність користування, доцільно йти шляхом підготовки і видання ко-дифікованих актів за двома важливішими підгалузями фінансового права: бюджетного і податкового права. Першим (проміжним) кроком у цьому напрямі стало ухвалення Бюджетного кодексу України. Вважаємо, що по-дальшим, давно назрілим кроком буде ухвалення Податкового кодексу України. Завершення цієї відповідальної роботи по кодифікуванню фі-нансового права нам бачиться через прийняття Податково-процесуального кодексу України.

С.В.Запольский, формулюючи напрями перспективних фінансово-пра-вових досліджень, звертає увагу на таку обставину. На його думку, у зв’язку з наявністю у фінансово-правовій матерії процесуальних норм і інститу- тів фінансово-правові процедури і процеси потребують окремого осмислення й автономної для кожного з них побудови [101, с.154]. Застосовуючи концепцію широкого підходу до визначення процесуального права, зокре- ма, відштовхуючить від робіт В.М.Горшеньова, автор припускає, що фі-нансово-правова форма – це особлива процесуальна або процедурна пра- вова форма, в якій здійснюються публічні економічні (з грошовим змістом) відносини. І в цьому випадку, на його думку, могло б бути логічним припущення про те, що фінансове право (не абсолютизуючи це припущен- ня) є процесуальною галуззю права й їй мають бути властиві всі за-кономірності, за якими розвивається процесуальне законодавство і право-застосування. Автор вважає, що такий підхід міг би дати новий погляд на багато явищ функціонування економіки та припинити дискусію про місце фінансового права в системі матеріально-правових галузей права, оскільки фінансове право можна було б розглядати як галузь процесуаль- ного права [101, с.67].

Традиційно вважається, що існують матеріальні га- лузі права (правові інститути), в яких наявні процесуальні норми. Та- ким чином, можна говорити про існування «змішаних» матеріально-про-цесуальних галузей права. У світлі фінансово-галузевої специфіки пропо-нуємо дещо змістити акценти. При цьому, на наш погляд, важливо ви- значити, яка пропорція цих процесуальних норм присутня у конкретній правовій сукупності. Так, розглядаючи податкове право, не прагнучи ба-зуватися на яких-небудь абсолютних цифрах, охоплюючи в цілому за- гальний масив правових норм, можна констатувати, що процесуальних норм – переважна більшість. Таким чином, маємо справу з процесуальною підгалуззю, в якій містяться матеріальні норми, але ніяк не «чистою» процесуальною галуззю, як вважає С.В.Запольський. Водночас ми не є прихильниками категоричного заперечення існування процесуальних га- лузей права. Цілком справедливо до них відносять, наприклад, кримі- нально-процесуальне та цивільне процесуальне право. Проте у цьому випадку слід вести мову про забезпечення ними юрисдикційного проце- су. А ось галузей права, які становлять виключно матеріальні правові норми, на нашу думку, не існує. Таким чином, беремося твердити про існування нового нормативного об’єднання для правової системи Украї- ни – податкового права як процесуально-матеріальної підгалузі фінан- сового права. При цьому особливий акцент слід робити саме на його про-цесуальному наповненні.

Ми цілком солідарні з Н.М.Оніщенко, яка зазначає, що процесуаль-ні норми та принципи у сфері позитивної діяльності української держави не менш значущі, ніж у галузі юрисдикції. При цьому вона погоджується з думкою щодо наявності у сучасному українському праві державно-процесуальних, адміністративно-процесуальних, земельно-процесуальних та інших процесуальних галузей, які не менш значущі, ніж у сфері юрис- дикції [225, с.153]. Складно оцінити позицію автора стосовно теми нашого дослідження. На жаль, вона не конкретизує свою точку зору про місце податково-процесуального права – галузь права це чи ні, та наскільки пріоритетною в цьому випадку є процесуальна складова.

Вважаємо, що виправдано було б відійти від такого, дещо узагальненого бачення роз- витку системи сучасного вітчизняного права, без індивідуального підхо- ду до формування конкретних галузево-інституційних комплексів проце-суальних правових норм, щоб уникнути спотворення об’єктивної кар- тини такого унікального правового явища, як податково-процесуальні пра-вові норми.

Цікавою в зв’язку з цим здається думка Ю.І.Мельникова, який вва- жає, що сам по собі «юридичний процес» не може виступати умовою для формування процесуальних галузей права. Ним оформлюється порядок діяльності у сфері застосування права, який встановлюється законодав- цем залежно від сфери і характеру суспільних відносин [188, с.83]. Що ж до об’єктивної основи формування процесуальних галузей права, то її має становити предмет правового регулювання, тобто така основа класи-фікації суспільних відносин, яка відображатиме головне в їх змісті, а са- ме діяльність уповноважених суб’єктів щодо застосування норм матері-ального права. З цього приводу вважаємо за необхідне наголосити, що не завжди ступінь групування норм права, їх масштабування досягає рівня галузі. Водночас не можна виключати певного прогресу, еволюційного розвитку структурних елементів системи права. Як справедливо зазначає О.Г.Лук’янова, «цілком імовірно, що ті групи процесуальних правових норм, які зараз займають місця підгалузей, будуть перетворені на самос- тійні галузі (наприклад, адміністративно-процесуальне, конституційно-про-цесуальне право), а ті, що сьогодні виступають як процесуальні інститути в складі своїх «материнських» галузей, будуть оформлені в підгалузі (наприклад, трудовий дисциплінарний процес, податково-процесуальне

право)» [175, с.232].

До дослідження місця процесуальних норм у системі права звертав- ся також А.О.Бессонов. При цьому він дійшов висновку, що поєднання норм матеріального і процесуального права в одному нормативному акті зовсім не означає, що процесуальні приписи зливаються з матеріальни- ми, і самі по собі не існують, або існують усередині матеріального пра- ва, але їх не можна виділяти з останнього. Автор вважає, що кожна галузь матеріального права має відповідні процесуальні норми тільки з різним ступенем диференціації – від самостійної галузі до відособлених груп норм. Але всі вони мають певну самостійність відносно галузей ма-теріального права й не входять до їх змісту як складові частини [31, с.66]. Наведена думка, на наш погляд, є деякою мірою спірною. За-гальновизнано, що галузь права повинна мати всі ознаки галузі. При- родно, що ні про яке входження однієї галузі до іншої не може йти й мо- ви. До речі, автор вказує, що окремі галузі матеріального права містять як основні елементи своєї системи окремі групи відповідних процесуаль- них норм. При цьому разом з екологічним, сімейним, трудовим правом він наводить як приклад і фінансове право. Звернемо увагу ще на такий момент. Навряд чи варто виділяти окремі групи процесуальних норм як основні елементи системи матеріальної галузі права. Оскільки відразу виникає зустрічне питання – а що ж тоді виступає додатковими еле- ментами? Невже матеріально-правові норми? За відсутності додаткової аргументації ми не можемо підтримати запропоновану автором точку зору.

І.В.Панова вказує, що в останній період посилилася тенденція від-

особлення окремих груп процесуальних норм і виділення їх за рамки ад-міністративного процесу в земельному, екологічному, фінансовому, по-датковому, трудовому та інших галузях права. Вона вважає, що прагнен- ня вивести дані процеси за рамки адміністративного процесу зумовлюєть- ся бажанням учених, що вивчають галузеві процесуальні явища, обґрунту- вати необхідність і доцільність реалізації матеріально-правових норм за допомогою процесуальних норм, що зароджуються у відповідних ма-теріальних галузях, а не тільки кримінального, цивільного та адмініст-ративного процесу [236, с.107]. Будучи представником «глобального» під- ходу до розуміння адміністративного процесу, І.В.Панова вважає, що названі галузі права тісно пов’язані з діяльністю державної адміністрації, крім того, органи управління в основному здійснюють діяльність з вирі- шення різноманітних індивідуально-конкретних екологічних, земельних та інших справ, застосовуючи при цьому норми відповідних галузей права – не тільки матеріальні, але і процесуальні. Така діяльність, на її думку, є управлінською. А специфічні особливості функцій державного управління одержують своє закріплення в окремих видах адміністративно-процесуаль- них проваджень [236, с.108]. У зв’язку з висловленими пропозиціями варто зазначити, що у виділенні процесуальних норм податкового права існує об’єктивна необхідність, а не тільки воля учених, і це головне. Водночас важливо визначити межу, «вододіл» між такими спорідненими галузями публічного права, як адміністративне і фінансове право, слід окреслити чіткий периметр застосування податково-процесуальних пра-вових норм.

Л.В.Колобкова дотримується діаметрально протилежної думки. Вона вважає, що на сьогодні широка правотворча діяльність у багатьох сферах суспільного життя є передумовою виникнення необґрунтованих ідей про існування земельного процесуального права, трудового процесуального права, фінансового процесуального права та ін. Проте вона вказує, що чіткі межі, які дозволяють відособити земельне право і земельне процесу-альне, трудове і трудове процесуальне, відсутні, оскільки регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу реалізації матеріальних норм названих галузей права, успішно здійснюється на основі процесуаль- них норм інших правових галузей. При цьому як процесуальні галузі вона виділяє кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, конституційно-процесуальне право й арбітражне процесуальне право. Норми ж адміністративно-процесуального права, на її думку, у своїй сукупності утворюють підгалузь адміністративного права [129, с.16 - 18]. Наведена позиція не відрізняється послідовністю. Автор висуває суперечливі думки, жодним чином не обтяжуючи себе навіть спробою їх аргументування. Так, пропонуючи класифікацію процесуальних норм права залежно від виду регульованого ними процесу, вона фактично виділяє законодавчий, вибор- чий, бюджетний, податковий процеси. Таким чином, автор вважає за мож- ливе виділяти галузеві процеси, проте заперечує існування відповідної їм сукупності правових норм.

Обґрунтованою є думка російського правника М.М.Рассолова, який, розглядаючи систему права, констатує, що коли навіть виходити з назви, то їй властивий принцип системності, тобто вона являє собою по горизонталі й вертикалі досить складне системне утворення [277, с.230]. А тому, базую- чись на сучасних дослідженнях, можна виділити частини системи права: норма права, галузь права, підгалузь права, інститут права й субінститут права.

Заслуговує на увагу наукова позиція Р.О.Гаврилюк, яка, погоджу- ючись з таким критерієм інституційного поділу, як сфера дії відповід- них норм права (що дозволяє уявити всю сферу податково-правового регулювання в її горизонтальному вимірі), пропонує інший методоло- гічний підхід. Зокрема, вона вважає, що саме вольовий зміст права в ці- лому і податкового права зокрема, визначаючи його сутнісні ознаки, є вихідним, базисним системоутворюючим чинником і дозволяє розкрити вертикальний зріз системи податкового права, пізнати його системні ри- си в їх онтологічному вимірі, побачити діалектику змісту та форми по-даткового права [60, с.96]. Проте, виходячи із специфіки поставленого проблемного питання, вважаємо більш логічним та доречним виходити з «традиційного» підходу, коли головним об’єктивним критерієм струк-турування системи права виступає предмет правового регулювання.

Аналізуючи висловлені в юридичній літературі наукові позиції, можна виокремити основні підходи до визначення місця податкового права: а) самостійна галузь права; б) інститут (складний інститут) фі- нансового права; в) підгалузь фінансового права. Ми поділяємо точку зору російських вчених А.В.Бризгаліна та С.О.Кудреватих, які вва- жають, що процес еволюції права про податки і збори досягнув най- більш високої своєї форми об’єднання правових норм у підгалузі [44, с.66], яка в теорії права виступає як складне об’єднання норм, інститу- тів та їх утворень за предметною ознакою.

У цілому (за винятком віднесення податкового права до галузей пра- ва) можна погодитись з думкою представника Уральської державної юри-дичної академії Д.В.Вінницького, який стверджує, що великі податково-правові підрозділи (підгалузі) складаються з відповідних податково-пра- вових інститутів. Інститути, у свою чергу, розпадаються на субінститути, а ті – на окремі норми. На його думку, у даному випадку маємо справу з проявом такої невід’ємної властивості будь-якої системи (у цьому разі – системи податкового права), як її відносність [53, с.333]. Проте далі позиція автора викликає заперечення. Так, він зазначає, що система податкового права складається з таких відносно автономних елементів (підгалузей і інститутів): 1) загальної частини (загального інституту) по-даткового права; 2) інституту, що регулює встановлення та уведення по- датків та зборів; 3) податкового зобов’язального права; 4) податкового процедурного права; 5) податкового деліктного права; 6) міжнародного податкового права. При цьому кожен з даних елементів, будучи особливою підсистемою, що включена в систему галузі, має також власну, досить своєрідну структуру та специфічні, унікальні для даної системи функції [53, с.294]. Таким чином, ми маємо оригінальний, досить нетрадиційний підхід до системи податкового права, визначення її складових. Проте ори-гінальний погляд не завжди є об’єктивним. Так, ми не можемо підтри- мати ототожнення податково-правового інституту та частини податкового права, включення міжнародного податкового права до системи національ- ного податкового права. Не менш дискусійними, на наш погляд, є також питання визначення як елементів цієї правової сукупності податкового зобов’язального та податкового деліктного права.

До прихильників останньої тези можна віднести також Ю.В.Бод- нарука. Так, він вважає, що усі основні інститути, що становлять подат- кове право, містять і матеріальні, і процесуальні норми-приписи, але такі інститути, як податково-зобов’язальне право і податково-деліктне право мають більш виражений матеріальний характер, тоді як податково-проце-дурне містить більше процесуальних (процедурних) норм-приписів [34, с.7]. Ми не ставимо за мету заперечувати щодо податково-деліктного права, його галузевої приналежності. Зазначимо тільки, що в даному випадку слід дотримуватися граничної обережності, оскільки легко можна потра- пити на територію адміністративно-правового регулювання. Звернемося до процесуальних норм податкового права. Під податково-процедурним правом автор фактично розуміє податково-процесуальне право. У цьому випадку, на нашу думку, важко буде знайти в цій правовій спільності які-небудь матеріальні правові норми. Очевидно, недарма автор їх і не наводить, указуючи тільки на процесуальні явища, ними регульовані (строки проведення податкових перевірок, строки подання скарг та інші) [34, с.6 - 7].

Досить важко зрозуміти твердження В.Є.Кузнечєнкової: «У подат- ковому, як і в цілому фінансовому праві, немає суворого поділу на мате- ріальні та процесуальні галузі» [147, с.19]. Невже автор дійсно припускає теоретичну можливість виділення в складі податкового права окремих галузей? Тобто, виходячи з логіки автора, галузь права становлять галузі права. Хибна точка зору. Проте обґрунтування цієї ідеї й не наводиться. Водночас думка, що більшість фінансово-правових інститутів в єдності концентрують матеріальні та процесуальні норми, а в бюджетному праві, як і в податковому праві, процесуальні норми чітко відокремлені [147,

с.19], нами підтримується.

У свою чергу С.В.Запольський зазначає, що при найближчому роз- гляді податкове право зводиться до декількох юридичних конструкцій, частина з яких є матеріально-правовими (податки), а інша частина – про-цесуальними (оподаткування) [101, с.89 - 90]. При цьому, на його думку, у тій частині податкового права, яка втілює механізм оподаткування, пра-вовий матеріал терміново потребує реорганізації та приведення до право- вої логіки. І те, що це поки не робиться, пояснюється незавершеністю процесу формування цього унікального, нового для російського права пра-вового комплексу – податкового права [101, с.90].

Певною мірою дискусійним є твердження Т.М.Ямненко, оскільки вона твердить, що поділ інституту податкового права на складові еле- менти (частини) і особливо на Загальну і Особливу частини, в яку включаються інститут правового регулювання встановлення податків і зборів, податкове зобов’язальне право, податкове процесуальне право та податкове деліктне право, є помилкою. При цьому вона виходить із те- зи про те, що податкове право – це не окрема галузь права, а невід’єм- на частина – інститут фінансового права. Як у будь-якій галузі, так і у фінансовому праві як галузі права Загальної частини немає, вона є у фінансовому (і податковому як частині фінансового) праві як навчальній дисципліні. Але Загальна частина – одна для всіх інститутів фінансово- го права, а тому податкове право є невід’ємною частиною фінансового права, його інститутом, а не окремою галуззю права [365, с.6]. З цього приводу цілком справедливою слід вважати думку професора М.П.Ку-черявенка, який констатує, що інтенсивний розвиток податкових відносин супроводжується й ускладенням правового впливу на них. У свою чергу це призводить як до появи нових базових податково-правових інсти- тутів усередині Загальної та Особливої частини, так і до аналізу перспек- тив формування відокремлених частин, до того ж таких, що не потре- бують самостійного відокремлення [160, с.514 - 515]. Нам імпонує його думка, що вже повною мірою склались умови виокремлення в системі податкового права, поряд із Загальною та Особливою частиною, розділу «Податковий процес». Конкретизуючи варіанти реалізації наведеної тези, вчений вважає, що для початку це може бути окремий інститут Загальної частини, проте перспективність та важливість регулювання цих відносин неминуче приведе до виокремлення відповідних процесуальних норм у ок-рему частину.

Близький підхід демонструють російські вчені І.І.Кучеров і О.Ю. Кікін. На їх думку, сьогодні вже можна говорити про податковий про- цес як про оформлений відповідно до чинного законодавства і теоретично обґрунтований інститут податкового і фінансового права [154, с.42]. Роз-глядаючи проблеми теорії процесуального права, О.Г.Лук’янова підкрес- лює, що податково-процесуальне право формується як підгалузь податко- вого права [175, с.117]. Далі, мотивуючи наведений висновок, вона вка- зує, що розвиток цієї правової спільності в системі фінансового права (у системі податкового права як його підгалузі) обумовлений прийняттям податкового законодавства і створенням податкових органів [175, с.136]. Водночас О.Г.Лук’янова, як прибічник існування процесуального права, за-значає: «Безперечно, системна спільність процесуальних норм у їх соці- ально-правовому призначенні відносно норм матеріальних, а також існу- ючі форми їх систематизації як процесуальних галузей, підгалузей і інс-титутів свідчать про існування в структурі права такого великого право- вого блоку, як система процесуального права» [175, с.115]. Діаметрально протилежної, дещо «екзотичної» думки дотримується А.Г.Іванов: «Нині податкові процесуальні норми – це несистематизовані і невпорядковані правові норми, що перебувають у системі податкового права» [105, с.12]. У цьому зв’язку лише зауважимо, що автор не обтяжує себе обґрунту- вання такої точки зору.

На завершення розгляду цього питання зауважимо, що при з’ясу-

ванні інституційної природи фінансового права та місця в ньому про-

цесуальної складової необхідно враховувати точку зору О.Г.Лукьянової. Зокрема, вона констатує, що процесуально-процедурні інститути мають особливу юридичну конструкцію. Для здійснення різних юридично значу- щих дій потрібен оптимальний порядок їх реалізації, який має орієнтуюче значення для досягнення конкретної правової цілі [175, с.23]. Далі вона зазначає: «Сама природа процесуально-процедурних інститутів вимагає їх структурування у вигляді міцних юридичних конструкцій чи форм діяль- ності. Форма чи сукупність вимог до учасника процесу (процедури), яка закріплюється у вигляді процесуальних (процедурних) інститутів, є гаран- тією точного і неухильного застосування, дотримання й виконання право- вих норм» [175, с.24].

А.В.Реут обґрунтовано вважає, що система податкового права (як підгалузі фінансового права) складається з норм права, об’єднаних у свою чергу в інститути. При цьому об’єднання норм права в інститути має не довільний характер, а здійснюється на основі спільності відносин, що регулюють сукупність правових норм. Одним з таких інститутів є податко- вий процес [206, с.8]. Від себе тільки зауважимо, що такому правовому феномену, як податковий процес, скоріше за все вже зараз тісно в ме-жах правового інституту (навіть, складного правового інституту). Більш виправдано у зв’язку з цим вести мову про Процесуальну частину подат-кового права.

Узагальнення викладеного дозволяє при визначенні місця податко- во-процесуальних норм у системі фінансового права виходити з таких основних положень: 1. Фінансове право – це галузь права. 2. Податкове право – це підгалузь фінансового права. 3. Податкове право можна ха-рактеризувати як «змішану» процесуально-матеріальну підгалузь фінансо- вого права. 4. Податкове право включає Загальну, Особливу та Проце- суальну частини. 5. Конструкція Процесуальної частини податкового пра- ва (формування якої завершується), у свою чергу, складається з інститу- тів (наприклад, правовий інститут процесуальних строків чи правовий інститут процесуальної відповідальності), субінститутів (відповідно право- ві субінститути строків з податкової звітності чи контролю) та окремих правових норм. Водночас важливо зауважити, що Процесуальна частина податкового права одночасно є складовою Процесуальної частини фінансо-вого права.

Мабуть було б справедливо виділити в Процесуальній частині по- даткового права також Загальну і Особливу підчастини, в яких згрупувати процесуально-правові інститути, субінститути та норми, що регулюють відповідні суспільні відносини.

<< | >>
Источник: Криницький Ігор Євгенович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ПРОЦЕСУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Ірпінь –2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.3. МІСЦЕ ПОДАТКОВО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО ПРАВА:

  1. 2.1.4. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм податкового права.
  2. 2.2.2. Види податково-процесуальних правових норм.
  3. Зміст та особливості податково-процесуальних правових норм.
  4. 2.2.1. Загальна характеристика підходів до класифікації процесуальних норм у податковому праві.
  5. 3.1.2. Особливості процесуальних правовідносин податкового права.
  6. Запровадження фінансового права як навчальної дисципліни в системі юридичної освіти у першій половині ХІХ ст.
  7. § 4. Место норм, регулирующих публичные доходы, в системе норм финансового права
  8. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
  9. 3.1. Загальний податково-процесуальний режим
  10. 3.2. Особливий процесуальний податковий режим
  11. 3.1.1. Поняття податково-процесуальних правовідносин.
  12. 2.2. Поняття та склад процесуального режиму в податкових правовідносинах
  13. 3.3.1. Аналіз поділу податково-процесуальних правовідносин.
  14. 3.3.2. Види податково-процесуальних правовідносин.
  15. 3.2.2. Суб’єкт податково-процесуальних правовідносин.
  16. 1.1.2. Податково-процесуальне право: наука та навчальна дисципліна.
  17. 2.3. Місце земельного податку в системі податків України
  18. 1.2.1. Податково-процесуальне провадження.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -