<<
>>

3.2.1. Об’єкт податково-процесуальних правовідносин.

З філософської точки зору під об’єктом розуміється те, що проти- стоїть суб’єкту, на що спрямована пізнавальна та інша діяльність. Це найширше (абстрактне) визначення об’єкта. При цьому об’єкт і суб’єкт виступають як парні категорії.

Виходячи із запропонованого підходу об’єктом правового відношення виступає те, на що направлені суб’єктив- ні права та юридичні обов’язки його учасників [312, с.494], іншими сло- вами, об’єкт правовідносин – матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки [291, с.396]. Слід заува-жити, що в будь-якому випадку, якщо вже й вести мову про протистоян- ня, варто уточнювати, що воно не має конфронтаційного характеру. Вва-жаємо, що, виходячи із взаєморозташування суб’єктів та об’єктів як обов’язкових елементів правовідносин, справедливо вести мову про їх співіснування у постійному контакті, тісній взаємодії. Досліджуючи цей правовий зв’язок, можемо констатувати, що він, як правило, має характер одностороннього впливу суб’єкта на об’єкт. При цьому цей чинник, з од- ного боку відбиває діяльність відносно різноманітних неживих предметів навколишнього матеріального оточення, з другого боку – здійснює вплив на багатоаспектні прояви діяльності самих суб’єктів, певним чином ви- значає поведінку фізичних та юридичних осіб. В усякому випадку за- значена діяльність має усвідомлено-вольовий, активно-цілеспрямований ха-рактер.

Водночас слід зауважити, що напрацьований теорією права загальний підхід до визначення об’єкта правових відносин потребує певної конкретизації. Вчені, як правило, виділяють як такий: матеріальні блага; нематеріальні особисті блага; поведінку, дії суб’єктів; різного роду послу- ги та їх результати; продукти духовної творчості; цінні папери, офіційні документи [312, с.495]. Зауважимо, що наведений перелік не є вичерпним, таким, що не підлягає розширенню та уточненню.

Вважаємо, що цілком можлива його подальша деталізація, навряд чи слід виключати навіть виникнення та включення до нього нових різновидів. Така можливість пов’язана з тією обставиною, що динамічність, властива сучасному життю, знаходить своє адекватне віддзеркалення у всіх його проявах. Цілком зрозуміло, що суспільні відносини та правовідносини не залишаються осторонь цієї загальної тенденції. Головним чином нововведення можливі по лінії отримання та впровадження в повсякденне життя результатів нау-ково-технічного прогресу. Інноваційне спрямування розвитку сучасної держави, широке застосування новітніх технологій, розширення інформа-тизації постійно вносять суттєві корективи у життєдіяльність суспільства, надають їй нової якості. Яскравим прикладом такого розвитку подій може бути інтернет та створені за його допомогою чи заради нього творчі та матеріальні продукти.

Важливо також зауважити, що об’єкт правовідносин обов’язково є індивідуально-конкретним, чітко визначеним. Він не може бути абстракт- ним, мати знеособлений характер. Це викликано тією обставиною, що ре-алізація норми права завжди конкретна, ретрансляція створеної законодав- цем нормативно-правової моделі здійснюється до індивідуалізованої життє- вої ситуації, саме на неї накладається передбачуваний варіант вирішення. Таким чином, правовою нормою регламентується «рух» у межах дозволе- ної або рекомендованої виразно окресленої дії.

У правознавців обґрунтовано викликає інтерес проблема співвідно- шення правових категорій «об’єкт права» та «об’єкт правовідносин». Якщо об’єкт права – суспільні відносини, які можуть бути предметом регулю- вання і вимагають такого регулювання, то об’єкт правовідносин – вже конкретніше, це частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загально- го), стосовно якого взаємодіють суб’єкти, те, на що спрямовані суб’єк- тивні юридичні права та обов’язки осіб. Водночас людина не може бути об’єктом правовідносин [291, с.397]. Але це зовсім не означає абсолют- не абстрагування від людини.

Вона неминуче вплітається в суспільні відносини, які піддаються впливу права (але виступати при цьому вона може в різній ролі, ступінь її присутності, рівень наповнення може від-різнятися іноді досить істотно). До того ж, враховуючи специфіку суб’єкт- ного складу податкового процесу, слід враховувати існування в цьому ряду різноманітних спільнот людей (фізичних осіб). Крім того, важливе місце належить юридичним особам і особливу роль відіграє держава як постій- но присутній володарюючий суб’єкт. Слід також зауважити, що навряд чи коректно визначати об’єкт правовідносин як одиницю чогось загаль- ного. Дійсно, суспільні відносини, що його становлять, можна позначити як частину загального, проте вони не служать одиницею виміру (етало- ном, одиницею масштабу). Визначаючи їх місце, швидше за все, варто вести мову про певний сегмент, сектор суспільних відносин, які включе- ні в правооборот, відносно яких можна спостерігати реальну дію пра-вового регулювання. У такому разі вони вже можуть розглядатися як правова матерія.

Велику увагу вчені-фінансисти приділяють з’ясуванню взаємозв’язку між об’єктом та предметом правовідносин. Так, характеризуючи їх співвідношення, В.О.Яговкіна робить висновок, що матеріальним об’єктом податкових правовідносин є сам податок (збір), оскільки подібний об’єкт додає відносинам майновий характер, саме на нього спрямовані податко- ві правовідносини, і саме податок є тим матеріальним благом, яке задо- вольняє інтерес владного суб’єкта правовідносин [361, с.21 - 22]. Викла- дене певною мірою відповідає правовій дійсності якщо автор звертається до об’єкта матеріальних податкових правовідносин. Дійсно, в цьому ви- падку податковий платіж і становить першооснову, все «крутиться» саме навколо нього й заради його. При цьому визначальною обставиною ви-ступають мета та функції оподаткування. Як відомо, найважливішою, сутнісною (а не просто однією з основних) функцією податкового плате- жу є фіскальна, спрямування на наповнення доходної частини бюджету.

Завдяки такому високому рівню ресурсного наповнення податкових пра-вовідносин складно розмежувати в цьому секторі економічні та ідеологічні відносини. До такого висновку приходимо після нерезультативної спроби виокремити «суто» ідеологічні суспільні відносини в галузі оподатку- вання. На наш погляд, ідеологічні відносини взагалі навряд чи припустимо розглядати як об’єкт правовідносин, якщо вони не несуть врешті-решт будь-якого предметно-змістовного, соціально-значущого навантаження. Що ж до податкових правовідносин, то сама їх природна сутність є невід’єм- ною від фінансової (тобто економічної) складової. Процесуальна складо- ва податково-правового регулювання забезпечує його комплекснійсть та ефективність, досягнення поставлених перед ним завдань. При цьому відмінність матеріального та процесуального компонентів в основному відображається на рельєфності фінансової (ресурсної) наповненості, її амплітуді.

Часто під юридичним об’єктом податкових правовідносин розуміють поведінку їх учасників, а під предметом податкових правовідносин ви- знають те майно, стосовно якого виникають конкретні правовідносини. Так, на думку В.О.Яговкіної, предмет податкових відносин розуміється російським законодавцем як юридичний факт, що веде до виникнення податкових правовідносин. Неможливо зводити об’єкт правовідносин тіль- ки до дій, поведінки людей, оскільки вони дуже різні, наприклад, у правовідносинах щодо сплати податків і у відносинах, що виникають при проведенні податкового контролю. Вирішальний вплив на визначення ви- ду тих або інших відносин є їх матеріальний об’єкт (у даному випадку це податок у формі грошового платежу). Незалежно від того, чи є ці від- носини відносинами щодо встановлення або стягування податку, конт- ролю за його обчисленням і сплатою і т. п., змінюватися в них буде лише юридичний об’єкт – поведінка людей у конкретному випадку виник-нення, матеріальний об’єкт залишиться незмінним [361, с.22]. На наш погляд, наведена позиція містить декілька сумнівних положень.

По-перше, досить спірним є судження щодо ототожнення предмета податкових пра-вовідносин та юридичного факту (щодо сутності юридичного факту див. детальніше п.3.2.4). Зараз тільки зауважимо, що завдяки юридичним фак- там здійснюється переведення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин у їх поведінку, саме юридичні факти служать фактичним фундаментом правовідносин. Таким чином, виходячи з право- вої природи предмета правовідносин та юридичного факту, навряд чи обґрунтовано проводити аналогію, а тим більше вважати ці поняття рівни- ми за своїм змістом, близькими за наявними властивостями. По-друге, на наш погляд, потребує детального уточнення та додаткової аргументації по-гляд автора на співвідношення предмета та матеріального об’єкта подат- кових правовідносин. У разі ототожнення матеріального об’єкта право-відносин з матеріальними благами (з майном тощо) ми можемо прийти до помилкових висновків. Просування дослідника цим вектором може призвес- ти до виокремлення та протиставляння матеріального та процесуального об’єктів правовідносин.

Ю.К.Толстой стверджує, що не будь-яке суспільне відношення пов’я-зане з речами або продуктами духовної творчості, далеко не всі право-відносини мають свій предмет або спеціальний об’єкт [319, с.65]. У нас не викликає принципових зауважень запропоноване розуміння предмета та спеціального об’єкта правовідносин як ідентичних правових категорій. Про- те, на нашу думку, краще уходити від їх ототожнення, щоб виключити можливу термінологічну плутанину. Окрім цього, дозволимо собі не по-годитися з висловленою автором точкою зору щодо існування правовід- носин без предмету (тобто, безпредметних). Вважаємо, що в будь-яких правовідносинах можна виділити їх предмет. При цьому може йтися тільки про наявність і міцність зв’язку між правовими відносинами та предметом, про з’ясування характеру їх взаємодії.

Таким чином, на шляху до визначення поняття об’єкта податко-во-процесуальних правовідносин важливо з’ясувати правову природу їх предмета та чітко визначити, що виступає у цій ролі.

Можливо ми має- мо справу із предметом, спільним для матеріальних та процесуальних по-даткових правовідносин і ним є податковий платіж. Можливо ці правові категорії суттєво відрізняються. Тоді подальшим нашим завданням постає визначення їх специфіки та чіткого розмежування.

Відштовхуючись від запропонованої схеми взаємодії предмета та об’єкта правовідносин, розглянемо цю ситуацію більш докладно. Вва- жаємо, що у випадку з матеріальними податковими правовідносинами їх предметом виступає податкових платіж, об’єктом – суспільні відносини у зв’язку з ним (щодо нього). У свою чергу, у випадку з процесуальними податковими правовідносинами серед варіантів віднесення тієї чи іншої правової матерії до предмета можна запропонувати такі: а) мета процесу-альної діяльності; б) поведінка суб’єктів правовідносин; в) процесуальна діяльність їх учасників. Проте нам більше імпонує розуміти як предмет конкретизовану, індивідуально визначену процесуальну дію. Вона є нор-мативно регламентованою та відносно завершеною. Безумовно, важливо визначити також об’єкт податково-процесуальних правовідносин, у чому конкретно полягає його відмінність від спорідненого правового поняття – об’єкта податкових матеріальних правовідносин. Зазначимо, що підстав їх розмежування не може не бути, бо в іншому випадку взагалі нівелюєть- ся різниця між матеріальними та процесуальними податковими право-відносинами. На нашу думку, визначальним при цьому виступає те яви- ще, заради якого і вступає в дію правовий механізм. І такому разі го- ловне завдання дослідника полягає в з’ясуванні того сегмента суспільних відносин, на забезпечення якого спрямовані правовідносини. Таким чи- ном, вважаємо, що в загальних рисах під об’єктом податково-процесуаль- них правовідносин слід розуміти суспільні відносини (як правило, не-юрисдикційні) із забезпечення реалізації матеріальних та процесуальних

правових норм у галузі оподаткування.

Суперечка навколо розуміння об’єкта правовідносин не є пустою, оскільки від її вирішення багато в чому залежить визначення місця пра-вовідносин у ряді інших суспільних явищ [319, с.49]. Як бачимо, відбу- вається чітке, артикульоване відособлення права від економіки і політики. Водночас завдяки об’єкту правовідносин найбезпосереднішим чином роз-кривається суть права, його внутрішнє значення. Якщо ж поглянути на сферу права більш широко, то в першу чергу слід зазначити, що саме завдяки об’єкту правовідносини набувають ознак обов’язкового компо- нента механізму правового регулювання.

О.Г.Лукьянова під об’єктом процесуальних правовідносин пропонує

розуміти результати дій учасників процесу, що задовольняють процесу- альний інтерес осіб, заінтересованих у розгляді справи (осіб, що мають матеріальний і процесуальний інтерес у справі). На її думку, умовно його можна назвати юридичним благом [175, с.227]. Наведена теза викликає певні сумніви, зокрема, це стосуєтья акцентування автором уваги на досягнутому результаті. По-перше, варто зазначити, що процесуальний результат може бути різноманітним: проміжним, підсумковим, остаточним тощо. По-друге, і це головне, постає закономірне питання, чи тільки ре- зультат може виступати об’єктом процесуальних правовідносин, чи, мож- ливо, під об’єктом слід розуміти безпосередньо процедурну діяльність. Справа в тому, що на шляху до досягнення процесуальної мети здійс- нюється, як правило, чітко регламентована процесуальна діяльність. Ку- ди ж в такому разі подіти процесуальні дії? На наш погляд, якщо до- слідник буде обмежуватися в наведеному контексті тільки розглядом процесуального результату та ігнорувати інші аспекти процесуальної ді-яльності, це призведе до суттєвого звуження реального периметра об’єкта податково-процесуальних правовідносин. До речі, досягнутий результат в юридичному процесі потребує належного документального оформлення, майже завжди фіксується за допомогою процесуального акта-документа. Звернемо увагу ще на один аспект, що яскраво розкриває відмінності цих правових явищ. Процесуальний результат можна визначити як ста- тичне явище («зупинка руху»), тоді як шлях до нього – це динамічна діяльність. З одного боку, правове забезпечення присутнє протягом усього процесуального шляху. Це виправдано, оскільки неможливо визна- ти та припустити існування деяких «провалів» цього супроводу, «роз- ривів» у податковому процесі. З другої сторони, саме завдяки праву оперативно відслідковується та здійснюється належне реагування на конфліктні, колізійні ситуації, гарантується досягнення продуктивних на-слідків, забезпечується створення позитивної ситуації, задоволюються по-треби.

Не менш дискусійним серед правознавців залишається питання ви-значення підстав розмежування та групування об’єктів фінансових (подат-кових) правовідносин, проблема їх класифікації є складною та багато-вимірною. Звернемося в цьому зв’язку до точки зору М.В.Карасьової. Так, вона твердить, що всі об’єкти фінансових правовідносин можуть бути під-розділені на дві групи: віддільні і невіддільні від матеріального змісту правовідносин. Віддільні об’єкти, на її погляд, це такі, які з тим або ін- шим ступенем конкретизації зафіксовані або випливають з аналізу фінан- сово-правових норм й існують як явища (предмети) навколишнього світу. Невіддільні об’єкти – це ті, які не зафіксовані у фінансово-пра- вових нормах, а можуть бути виділені лише в процесі наукової абстрак- ції та є результатом діяльності суб’єктів фінансових правовідносин, не-віддільних від його матеріального змісту. До віддільних об’єктів, у свою чергу, вона відносить: а) податки; б) збори; в) мито, державний фінан- совий контроль і т. д. Автор робить спробу переконати нас, що всі вище-перелічені віддільні об’єкти фінансових правовідносин можуть бути під-розділені на дві групи: а) фінансові ресурси держави і муніціпальних утворень; б) закони (ухвали), планові акти та їх проекти [116, с.116 - 117]. Таким чином, науковець дає хороший привід до полеміки. Звернемо увагу на кілька запропонованих нею позицій. Так, викликає сумнів, виходячи з обраного автором критерію, віднесення державного фінансового контро- лю поряд з видами податкових платежів до віддільних об’єкті. До того ж, на нашу думку, він ніяк не відноситься ні до першої (фінансові ресур- си), ні до другої (закони, планові акти, їх проекти) групи. Тому постає закономірне запитання – а з чого, власне, складається його віддільність від матеріального змісту, чи є вона стабільною, чи відрізняється рівнем насиченості та як він впливає на ступінь віддільності. Водночас досить специфічним є виокремлення законів як об’єктів фінансових правовідно- син. Такий погляд дозволяє автору дещо розширити наукове розуміння за- конодавчих актів. Інше питання, наскільки такий підхід виправданий та обґрунтований. Вочевидь, що закон насамперед виступає як законодавчий інструментарій задля забезпечення реалізації функцій держави. При цьому саме завдяки використанню законодавчої форми закріплення правової норми й реалізуються нормативні встановлення. Що ж до позиції автора щодо віддільності податку чи збору від матеріального змісту правовід- носин, варто зауважити, що вона містить певні проблемні елементи. На нашу думку, податковий платіж (у будь-якій формі) не може бути від- дільним від економічного (матеріально-ресурсного) змісту фінансових (по-даткових) правовідносин, бо сам є невід’ємною фундаментальною його частиною.

Окремо звернемося до аналізу невіддільних об’єктів, як їх розуміє М.В.Карасьова. Зразу позначимо кілька моментів. Перше. Викликає сум- нів категоричне сприйняття їх як наслідку наукової абстракції, це якоюсь мірою передбачає їх відсторонення від дійсності. В цьому випадку ні во- ни не впливають на правову реальність, ні вона, у свою чергу, на них. Друге. Ми можемо бачити, що автор зразу ж корегує свою позицію – вка- зує, що невіддільні об’єкти є результатом діяльності суб’єктів фінансо- вих правовідносин. Таким чином, все-таки визнається вплив, нехай і та- кий, що має досить обмежений, односторонній характер. Варто звернути увагу на ту обставину, що автор у досить простій ситуації допускає змі- щення у сферу оцінки. Таке надумане ускладнення конструкції не додає аргументованості та ваги наведеній науковій позиції.

На думку професора М.П.Кучерявенка, предмет податкових право- відносин охоплює сукупність грошових податкових надходжень до бюдже- ту й асоціюється з матеріально-речовим значенням об’єкта податкових правовідносин. Об’єкт же податкових правовідносин включає весь комп- лекс явищ, діяльності та дій, регульованих податковими правовідносинами і пов’язаних з предметом правовідносин [165, с.12]. У цій ситуації предмет податкових правовідносин виступатиме ніби матеріальною начинкою, зміс- том об’єкта правовідносин. Тоді як об’єкт податкових правовідносин, крім цього матеріального змісту, обов’язково включатиме відповідне процесу- альне його забезпечення, що гарантує надходження податкових платежів до бюджету, що втілюється в правову форму, пов’язану з цим діяльність усіх суб’єктів податкових правовідносин. Виділення, як об’єкта податко- вих правовідносин тільки речей, матеріальних благ залишає поза сферою податково-правового регулювання досить значну частину облікових, звіт- них відносин, що безпосередньо не регулюють рух матеріальних ціннос- тей. Тому логічно розширити категорію об’єкта податкових правовідносин, включивши сюди як об’єкт регулювання і діяльність податкових орга- нів, пов’язану з аналізом і контролем за виконанням податкового обов’яз- ку платниками податків, із здійсненням завдань і функцій цих органів. З цих же позиції об’єктом податкових правовідносин буде і діяльність плат- ника податків, що відображає реалізацію обліково-звітних обов’язків, а не тільки обов’язків зі сплати податку [165, с.12]. У цілому ми підтримуємо висловлену позицію. Дійсно, виділення як об’єкта виключно матеріальної складової (предметів, речей, благ) суттєво обмежує природну сферу цього правового явища. На наш погляд, до об’єкта податково-процесуальних правовідносин варто включати також діяльність з виконання та реєстра-ційного обов’язку (провадження з податкової реєстрації). Не можна у зв’яз- ку з цим залишити поза увагою позасудове вирішення податкових спорів та податковий контроль. Багатоаспектність податкового процесу дозволяє виділяти безпосередньо процесуальну діяльність, вона прямо відбиває дис-танційованість від податково-матеріального компонента. Водночас можна виокремити опосередковано-процесуальну діяльність, де ця специфіка де- що сгладжується і можна спостерігати наближення до матеріальної скла- дової. Така можливість пов’язана з багатоступеневістю, багатоетапністю, циклічністю податкового процесу, наявністю різноманітних за своїм при-значенням ланок процесуального ланцюжка (своєрідної податково-про-цесуальної «дорожньої карти»), протяжністю в часі (протягом усього «життя» податкового платежу, від його введення та сплати до податково- го контролю тощо). При цьому вони характеризуються відповідним сту- пенем віддаленості: часто чим ближче до матеріальної складової, тим далі від процесуальної, і навпаки.

Враховуючи складний характер податкових правовідносин, що містять як матеріальну, так і процесуальну складову, з урахуванням аналізу викладе-них у літературі думок М.В.Сухов робить висновок про безліч об’єктів подат-кових правовідносин, якими можуть бути: а) податок (сума грошей, що під-лягають внесенню до бюджету, або повернення податку платнику податків); б) поведінка, дії суб’єктів податкових правовідносин; в) результати дій (бездіяльності) суб’єктів податкових правовідносин [307, с.90]. У викладе- ній позиції викликає зауваження віднесення автором податку до об’єкта правовідносин. Як ми вже зазначали, аналіз податкового платежу можна будувати у двох напрямках. В одному випадку – це предмет, в другому – об’єкт правовідносин. На наш погляд, більш виваженою є перша позиція. Основа такого підходу полягає в основоположній установці: об’єктом правовідносин є суспільні відносини (зрозуміло, що податковий платіж до суспільних відносин віднести досить складно).

До речі, норма права також має своїм об’єктом суспільні відносини.

На цю обставину указував ще Ю.К.Толстой у своїй відомій роботі [319,

с.65]. Таким чином, як об’єкт податково-процесуальних правовідносин до-цільно розглядати суспільні відносини з приводу податкового платежу. Це буде правильно як з термінологічної точки зору, так і цілком виправда- но, виходячи з природи правовідносин, їх сутності. Але відразу ж слід розмежувати, виходячи з методологічної точки зору, матеріальні суспіль- ні відносини з приводу податкового платежу і процесуальні суспільні від-носини з цього ж приводу. Тому чітке відособлення, проведення внут- рішньої структуризації, особливо наявної податково-процесуальної склад- ової, виходячи з обраної теми дослідження, становить для нас підвище- ний інтерес.

Важливо, щоб рух при цьому здійснювався в напрямі розмежування об’єктів податково-процесуальних правовідносин. Проте слід додатково на-голосити, що в будь-якому випадку – це суспільні відносини. Подальша конкретизація передбачає, на наш погляд, можливість, відштовхуючись від предмета правовідносин, можна до принципових характеристик цих відно- син віднести: а) поведінку суб’єктів (учасників) податково-процесуальних правовідносин. Маються на увазі процесуальні дії, при цьому як право- мірні, так і неправомірні. Цей чинник може мати суттєві відмінності за- лежно від наближення до предмета матеріальних податкових правовідно- син – від податкового платежу. Зв’язок між ними існує завжди, проте його характер має суттєві відмінності. Службовий характер, який мають про-цесуальні правовідносини, також відбивається на їх спрямуванні; б) резуль- тат цих процесуальних дій. У свою чергу, як ми вже зазначали, він може бути: проміжним (етапним) або підсумковим (кінцевим). Відповідно його можна розглядати як певну тимчасову зупинку або кінцевий підсумок. Враховуючи стадійність, етапність податкового процесу, варто зауважити, що процесуальний результат майже завжди виступає як відносна катего- рія. Так, наприклад, для однієї із процесуальних стадій його можна ха-рактеризувати як підсумковий, остаточний (фініш), водночас для іншої він буде тільки початком процесуального руху (стартом). Досягнутий процесуальний результат висвітлюється та фіксується в процесуальних актах-документах.

На завершення розгляду об’єкта податково-процесуальних правовід-носин звернемося до питання про його співвідношення з таким елементом правовідносин, як їх зміст. Вирішення цієї проблеми становить певну складність у сучасній юридичній науці. Ю.К.Толстой пропонує такий шлях для розмежування змісту і об’єкта правовідносин, вважаючи його пра-вильним. На його думку, змістом правовідносин є не просто вольова по-ведінка його учасників, а взаємодія соціальної волі, зведеної у закон, з індивідуальною волею суб’єктів правовідносин; тим часом об’єктом правовідносин виступає вольова поведінка як така (яка повинна розгляда- тися як складова частина єдиних економічних відносин) [319, с.66]. За тими ж підставами автор проводить розмежування й у рамках ідеологічних відносин. І тут зміст правовідносин становлять не ідеологічні відносини як такі, а відносини, перетворені, перероблені завдяки дії на них соціаль- ної волі, зведеної у закон. Дійсно, об’єкт правовідносин включає матеріаль- ний зміст і вольове опосередкування в їх поєднанні, тобто економічні відносини як цілісне утворення, в той час як зміст правовідносин являє собою тільки вольове опосередкування матеріального змісту цих еконо- мічних відносин.

<< | >>
Источник: Криницький Ігор Євгенович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ПРОЦЕСУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Ірпінь –2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.2.1. Об’єкт податково-процесуальних правовідносин.:

  1. 3.2.2. Суб’єкт податково-процесуальних правовідносин.
  2. 3.3.2. Види податково-процесуальних правовідносин.
  3. 3.3.1. Аналіз поділу податково-процесуальних правовідносин.
  4. 3.1.1. Поняття податково-процесуальних правовідносин.
  5. 2.2. Поняття та склад процесуального режиму в податкових правовідносинах
  6. 3.2.3. Зміст податково-процесуальних правовідносин.
  7. 3.1.2. Особливості процесуальних правовідносин податкового права.
  8. 3.2.4. Юридичні факти як підстава виникнення, трансформації та припинення податково-процесуальних правовідносин.
  9. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
  10. РОЗДІЛ І Податковий процес на сучасному етапі розвитку податкових правовідносин
  11. 3.1. Загальний податково-процесуальний режим
  12. 2.2.2. Види податково-процесуальних правових норм.
  13. 3.2. Особливий процесуальний податковий режим
  14. 1.2.1. Податково-процесуальне провадження.
  15. Зміст та особливості податково-процесуальних правових норм.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -