<<
>>

3.1.2. Об’єкт земельного податку.

Другим елементом податково-правового механізму земельного податку є об’єкт оподаткування. Як зазначає В.М. Федосов, це – другий за черговістю елемент, бо визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується.

В чинному законодавстві об’єктом земельного податку визначається земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди [482][315]). На основі ст. 5 Закону України „Про плату за землю” Державна податкова адміністрація України у відомчих та інформативних матеріалах роз’яснює, що об’єктом є не лише земельні ділянки, що перебувають у приватній власності, а також ті, що є об’єктами договору оренди чи знаходяться у користуванні [549; 552; 554; 570; 576; 595; 600][316]). Подібні роз’яснення містяться і в інформативних матеріалах інших державних органів [567; 594][317]). Таким чином, виходячи з аналізу чинного законодавства, ми можемо зробити висновок, що воно визначає об’єкт земельного податку, як: 1) земельну ділянку, що знаходиться у приватній (колективній) власності; 2) земельну ділянку, що перебуває у користуванні; 3) земельну частку (пай).

В теорії фінансового права об’єктом податку визначають сукупність юридичних фактів, які зумовлюють обов’язок суб’єкта сплатити податок [31; 140][318]). Такою сукупністю юридичних фактів є володіння на основі приватної (колективної) власності певною земельною ділянкою. Ми погоджуємось з дум­кою С.Г. Пепеляєва, що сама земельна ділянка, як предмет матеріального світу не породжує ніяких податкових наслідків. Такі наслідки породжуються лише певним відношенням суб’єкту податку до даної земельної ділянки, яким є приватна (колективна) власність [98][319]).

Тому ми вважаємо, що законодавче визначення об’єкту земельного податку як права приватної (колективної) власності фізичних та юридичних осіб на земельні ділянки цілком відповідає сутності та правовій природі даного податкового платежу.

Згідно зі ст. 5 Закону України „Про плату за землю” об’єктом земельного податку є земельні ділянки, що перебувають на праві постійного користування. Дане нормативне положення, на наш погляд, вимагає додаткового розгляду. Термін „право постійного землекористування” означає право державних підприємств, установ, організацій безоплатно використовувати землі державної власності [52; 320][320]). Воно було введене радянською наукою цивільного і земельного права і збереглося після розпаду СРСР в Земельному кодексі України 1992 року [426][321]). В чинному Земельному кодексі України (ст. 92) воно визначається, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку володіння або користування. Дана стаття встановлює, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної і комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності [147][322]).

Аналізуючи чинне законодавство України і співставляючи Закон України „Про плату за землю” і Земельний кодекс України, приходимо до висновку, що вітчизняний законодавець зобов’язав сплачувати податок за землі, що є по своїй суті державними, причому сплачують цей податок державні підприємства, установи та організації. Таке ж нехтування законодавцем правової природи земельного податку спостерігається при аналізі статті 96 Земельного кодексу України, пункт „в” якої серед інших обов’язків постійних землекористувачів встановлює також обов’язок сплати земельного податку [430][323]). Очевидно, що обов’язок сплати земельного податку суб’єктами державної власності за землі, що є у власності держави, є абсурдом з позиції науки фінансового права, він не відповідає як букві, та так і духу закону, порушує основні принципи оподаткування.

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про плату за землю”, об’єктом земельного податку є право власності на земельну частку (пай). Дане право посвідчується Державним сертифікатом, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. [488][324]) Оскільки сертифікат посвідчує лише право його власника на отримання земельної ділянки, а не право на саму земельну ділянку, то цей документ не визначає її меж, а вказує лише площу в умовних кадастрових гектарах. Як зазначено в листі Міністерства економіки України “Щодо сплати земельного податку власниками сертифікату земельної частки (паю)”, визначенням земельного сертифікату можна керуватись лише при реформуванні недержавних сільськогосподарських підприємств у аграрні фор­мування ринкового типу, а також під час укладення договорів оренди земель­них часток. В даному листі роз’яснюється, що сертифікат на право володіння земельною часткою (паєм) не є і не може бути підставою для сплати земельного податку власниками цих сертифікатів [591][325]). Однак Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про плату за землю” від 8 лютого 2001 року передбачає, що земельний податок повинні сплачувати не тільки власники земельних ділянок і землекористувачі, а й власники земельних часток (паїв) [460][326]). Прийняття даного закону аргументується тим, що після прийняття Закону України „Про фіксований сільськогосподарський податок” серед податків і зборів (обов’язкових платежів), в рахунок яких сплачується фіксований сільськогосподарський податок, є і податок за землю [452][327]). Отже, склалась ситуація, при якій власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від сплати земельного податку до бюджету. При цьому платник фіксованого сільськогосподарського податку, включаючи в свій розрахунок орендні землі, окремо земельний податок не сплачує [283][328]).

Аналізуючи Закон України “Про плату за землю”, помітно, що він містить суперечливі положення щодо регламентації сплати власниками земельних паїв податкових сум. Зокрема, згідно зі ст. 15 даного Закону, власники та землекористувачі сплачують земельний податок з моменту виникнення права власності на землю або землекористування. Дане право виникає, за Земельним кодексом України (п.1. ст.125, п.1. ст.126), після одержання власником земельної ділянки документу, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою. Таким документом, як вище вже вказувалось, є державний акт. Власники земельних паїв отримують не державні акти, а сертифікати на право на земельну частку (пай). Однак, в законодавстві немає вказівки, що земельний сертифікат є документальною підставою для нарахування і сплати земельного податку. Треба враховувати також, що розмір земельного податку залежить не лише від фізичної величини земельної ділянки, але й від грошової оцінки, яка базується і на кількісних, і на якісних її характе­ристиках. Як справедливо підмічає О. Башинський, Законом України “Про пла­ту за землю” для власників земельних паїв не встановлено ні дати, з якої у них виникає обов’язок сплачувати земельний податок, ні бази оподаткування [250][329]).

На основі наведеного вище виникає ще одне цілком логічне, як на наш погляд, запитання: на яких підставах громадяни – власники земельних часток (паїв) сплачують земельний податок, якщо об’єкт оподаткування, дата сплати, врешті-решт – розмір податкових сум на сьогодні законодавством не визначені? Тому, нам здається, що коли вже законодавець встановив норму про обов’язко­вість сплати земельного податку громадянами – власниками земельних часток, то повинні бути внесені зміни до чинного Закону України “Про плату за землю”, якими слід чітко визначити самий механізм оподаткування земельним податком такої категорії платників. Поки цього не зроблено, з власників зе­мельних часток (паїв) взагалі не може стягуватись земельний податок, оскільки це суперечить як принципам оподаткування, так і чинному законодавству.

Як зазначено в Законі України “Про порядок пога­шення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо­вими фондами” (пп.4.4.1. п.4.4. ст.4), у разі, коли норма Закону чи іншого нормативно-правового акту, видано­го на підставі Закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-право­вих актів припускають неоднознач­не (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або кон­тролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролю­ючого органу, рішення у межах апеля­ційного узгодження приймається на ко­ристь платника податків [464][330]).

Таким чином, очевидно, що об’єктом земельного податку є право приватної або колективної власності фізичних та юридичних осіб на визначену на місцевості земельну ділянку. Законодавче визначення права постійного землекористування і земельної частки (паю) як об’єкту земельного податку є несумісним з правовою природою цього податкового платежу і, на нашу думку, повинно бути скасоване.

<< | >>
Источник: Хохуляк В’ячеслав Віссаріонович. Правове регулювання земельного податку в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Чернівці –2003. 2003

Скачать оригинал источника

Еще по теме 3.1.2. Об’єкт земельного податку.:

  1. 3.1.1. Суб’єкт земельного податку.
  2. 3.2.1. Джерело сплати земельного податку.
  3. 3.2.5. Особливості звітності за земельним податком.
  4. 3.1.3. Ставка земельного податку.
  5. 3.2.2. Методи та способи сплати земельного податку.
  6. 2.1. Поняття земельного податку
  7. 3.1.4. Предмет, база, одиниця оподаткування земельним податком.
  8. 3.1.5. Строки сплати земельного податку.
  9. 3.1.6. Пільги щодо сплати земельного податку.
  10. 3.2.4. Фонд надходження земельного податку.
  11. 2.2. Проблеми визначення об’єкта оподаткування для платників єдиного податку
  12. 2.2. Правова природа земельного податку
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -