<<
>>

2.2.2. Види податково-процесуальних правових норм.

Спираючись на висловлений в попередньому пункті дисертації за-

гальний підхід до класифікації процесуальних норм у податковому праві та виділені нами критерії, ми можемо запропонувати розглянути наступ- ні основні види податково-процесуальних правових норм, властиву їм специфіку.

1. За видами податково-процесуальних проваджень. Спираючись на предметно-функціональний критерій можна виділити податково-процесу- альні правові норми, які регулюють: а) провадження з податкової ре- єстрації; б) провадження з ведення податкового обліку; в) провадження зі сплати податкових платежів; г) провадження з податкової звітності; д) провадження з податкового контролю; ж) провадження з позасудового розв’язування спорів у галузі оподаткування. Детальніше на їх характе- ристиці ми зупинялися при аналізі видів податково-процесуальних про-ваджень (див. підрозділ 1.3).

2. За видами податково-процесуальних стадій. Виходячи з зазначеної ознаки процесуальні норми податкового права можна диференціювати залежно від спрямованості на регулювання: а) підготовчого періоду по-даткового процесу. Зокрема, ця попередня (стартова) стадія податкового процесу включає: збір та фіксацію інформації, моніторинг (відслідковування) фактичних обставин, констатацію та первинний аналіз ситуації (аналітичну діяльність) і т. д.; б) прийняття рішення по суті. Включає: вивчення обста- вин справи, визначення нормативного акта, ухвалення рішення, прийнят- тя необхідних «підсумкових» процесуальних документів, реалізація рішен- ня за допомогою чітко передбачених (регламентованих) актів; в) вико- нання прийнятого рішення. Воно може бути добровільним або примусовим і, у свою чергу, включає деякі послідовні дії; г) оскарження актів подат- кових органів або дій (чи бездіяльності) їх посадових осіб.

О.М.Бандурка і М.М.Тищенко, фактично говорячи про той же прояв податкового процесу, указують, що з урахуванням динаміки адміністра- тивно-процесуальної діяльності можна виділити адміністративно-проце-суальні норми, пов’язані з ініціацією адміністративного процесу, регла-ментацією його ходу та результатів, виконанням ухваленого в справі рі- шення [21, с.49].

Як бачимо, автори пропускають стадію оскарження актів чи дій (бездіяльності). Важко сказати, з якої причини це зроблено, проте, на нашу думку, такий підхід істотно «збіднює» сприйняття даного ви- ду правових норм, позбавляє його цілісності.

3. За видами податково-процесуальних режимів. Керуючись визна-ченою підставою податково-процесуальні правові норми можна підрозді- лити на такі, що здійснюють регулювання: а) принципів податкової про-цесуальної діяльності (при цьому маємо на увазі спеціальні принципи податкового процесу); б) засобів і способів реалізації (здійснення) подат- ково-процесуальних принципів; в) гарантій принципів, що реально склали- ся в податково-процесуальній сфері.

4. За обсягом правового регулювання. Ця підстава дозволяє, врахо- вуючи інтенсивність «правового поля», розрізняти такі податково-проце-суальні правові норми: а) загальні (абсолютні). До них слід віднести нор- ми, які є всеохоплюючими, поширюють свою дію на «все» і «вся»: на всіх осіб, на всі податкові (податково-процесуальні) відносини. Для них немає обмежень ні в території дії (діють на всю державу), ні в часі (діють постійно), ні перешкод при дії за колом осіб (діють на всіх суб’єктів, без винятку). Дані норми регулюють, як правило, найбільш важливі, осно-воположні суспільні відносини в галузі оподаткування, податкового про- цесу; б) конкретні. Вони регулюють певні, чітко визначені податкові від-носини (спеціальні норми) чи їх види («тематичні», видові норми). Їх дія характеризується певною вибірковістю. Така правова спрямованість об’єктивно необхідна, оскільки спеціалізація правових норм дозволяє мак-симально точно, оптимально ефективно врегулювати відповідні суспільні відносини. Трикомпонентність юридичного процесу, його комплексність і етапність відбиваються в податковому процесі через широку розпов-сюдженість саме «тематичних» правових норм; в) виняткові. У зв’язку з цим слід підтримати позицію професора М.П.Кучерявенка, який пропо- нує виділяти виняткові податково-правові норми.

На його думку, вони встановлюють особливий порядок, що припускає певну своєрідність ре-алізації податкового обов’язку порівняно із загальними або спеціальними податково-правовими нормами [160, с.188 - 189]. Вони також як і спеціальні норми роблять виняток із загальних норм, їх існування є підставою для застосування обмежувального тлумачення [347, с.287]. Виняткові податково-процесуальні норми мають чітко обмежену сферу свого застосування. Її, мабуть, навіть можна визначити як «супервузьку» сферу, «мінімалістич- ний» сектор. Оскільки в даному випадку фактично йдеться про правовий нонсенс, можна говорити про наявність певного «точкового» правового регулювання.

5. За юридичною силою податково-процесуальні правові норми мож- на виокремити (наприклад, за їх наростанням чи зменшенням) і згрупува- ти таким чином:

а) «норми-закони». У цьому випадку існує чітка паралель між їх наз- вою і сутністю. Вони містяться в законах, які ухвалює Верховна Рада Ук- раїни, і мають вищу юридичну силу (наприклад, Закон України від 21 грудня 2000 року «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [98]). Свого часу, сподіваємось, головне місце серед них займе Податково-процесуальний кодекс України, який має стати профільним кодифікованим законодав- чим актом з правового регулювання податкового процесу. Природно, що серед цього виду норм особливе місце займають правові норми, які реалізовуються в Конституції України. Зауважимо, що їх сила є мак-симальною, вони мають перевагу порівняно з іншими «нормами-закона- ми», до того ж є нормами прямої дії (ст.8 Конституции Украины [135]). У разі наявності правової колізії пріоритет надається нормі Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України має найвищу силу.

Даний вид правових норм спеціально закріплений у законах, щоб, враховуючи значущість регульованих ними суспільних відносин, підняти їх захищеність державою до максимально можливої, запобігати можливим порушенням.

Особливо слід підкреслити, що законодавець передбачив обов’язковість регулювання певних елементів правового механізму подат- ку тільки в законах, і не просто в законах – а саме в «податкових». Так, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими зако-нами України, крім законів про оподаткування (ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» [99]). Не можна сказати, що таким чином досяг- нута максимальна ясність у правозастосуванні, багато моментів на даний час не чітко прописані, припускають різне тлумачення, до того ж прак- тично відсутня відповідальність за порушення наведеної норми закону. Проте принципова позиція вітчизняного законодавця безумовно заслуговує на схвалення. Слід тільки довести її до логічного кінця. Вважаємо, що ці проблеми будуть нарешті комплексно вирішені в Податковому кодексі України;

б) норми, які містяться в підзаконних актах. Вони приймаються різ- ними органами управління, органами самоврядування і не можуть супе- речити законодавству (у «вузькому» розумінні), а лише тією чи іншою мі- рою спрямовані на його конкретизацію (деталізацію). Зазначені правові норми характеризуються широким різноманіттям. У свою чергу, виходя- чи з владного суб’єкта, який приймає підзаконний акт, серед них можна виділити акти Президента, уряду, міністрів (керівників відомств), органів місцевого самоврядування та інші. Вони повинні відповідати нормам- законам. Ми пропонуємо, виходячи з критерію класифікації, змістити ак- центи з суб’єкта правотворчості, підійти до вирішення проблеми комп- лексно і виділяти норми з урахуванням видів підзаконних актів, а саме, що містяться в декретах, ухвалах, інструкціях, порядках, положеннях, рішен- нях, наказах тощо.

6. За дією в просторі (за «охопленням» території, периметром зо- ни правового регулювання) податково-процесуальні правові норми можна підрозділити на: а) загальнодержавні.

Вони є всеохоплюючими. Дія цих норм поширюється на територію всієї держави, всієї України без будь- якого винятку. У своїй більшості вони регулюють найбільш важливі по-датково-процесуальні відносини. Скоріше за все, сюди ж можна віднести міжнародні правові норми. Після своєї легалізації в Україні, вони, як пра- вило, діють на території всієї країни; б) регіональні. Ці правові норми діють на території конкретних, чітко позначених адміністративно-тери-торіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст і т.д.) чи певних їх об’єднань, утворених за різними принципами (наприклад, зона, що постраждала від Чорнобильської катастрофи, вільні економічні зони, зони пріоритетного розвитку, експериментальна еконо- мічна зона «Сіваш» та ін.). Виділення таких об’єднаних регіонів, відособ-лення територіальних утворень викликане, як правило, застосуванням пільгового оподаткування. До того ж ми можемо твердити про можливість існування в Україні регіональних податків. Зокрема, мав місце факт їх ухвалення та введення в Автономній Республіці Крим. Можна також пригадати існування протягом певного часу в податковій системі України такого податкового платежу, як збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; в) місцеві. Вони містяться в нормативних актах, що ухвалюються органами місцевого самоврядуван- ня і зона їх дії – відповідна територіальна громада, муніципальне утво-рення.

Наведені різновиди податково-процесуальних норм переважно слід віднести до національних. Водночас зауважимо, що особливе місце займають міжнародні правові норми, що містяться в міжнародних актах (зокрема, у чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Вер-ховною Радою України). З одного боку, як ми вже зазначали, вони діють на території всієї України, з другого – звичайно сфера їх правової дії знач- но ширша.

Як характерну особливість податково-процесуальних норм слід за-значити практичну відсутність серед них локальних правових норм.

Пе-реважна більшість податково-процесуальних норм – загальнодержавні. Це пов’язано з особливістю предмета правового регулювання податкового пра- ва взагалі та податково-процесуального права зокрема. У даному випадку визначальний вплив має ступінь важливості регульованих суспільних від-носин для економічної безпеки держави. У рамках підприємства дані суспільні відносини практично не регулюються. Важко уявити, щоб плат- ник податкових платежів ухвалював правові норми з питань свого ж опо-даткування.

7. За дією в часі. Враховуючи темпоральну характеристику, подат- ково-процесуальні правові норми можна розмежувати на:

а) постійні (безстрокові або загальні). М.П.Кучерявенко називає їх

нормами невизначеного строку дії або загальними [160, с.189]. У цілому ми підтримуємо його точку зору. Застосування терміна «невизначений» логічно виправдане. Дані правові норми дійсно діють протягом невизна- ченого часу (до їх скасування). Водночас ми пропонуємо утриматися від широкого застосування даного терміна, виходячи із загальновизнаного під-ходу до права як категорії, якій властива визначеність. Необхідно зазна- чити, що до постійних норм належить переважна більшість процесуальних норм податкового права. Слід звернути увагу на таку обставину. На постійність можна поглянути також з другого боку. На нашу думку, вона є однією з тих ознак, що дозволяють відмежувати податки від інших податкових платежів (зборів, мита і плат). Враховуючи викладені аргу- менти, термін «постійні» нам імпонує більше;

б) тимчасові (термінові, періодичні). Їх дія в часі має обмеження. Во-ни діють протягом певного строку, прив’язані, наприклад, до чітко ви- значеної календарної дати, конкретного відрізку часу чи заздалегідь ви-значеної події. Число таких правових норм порівняно невелике. Як один з їх підвидів можна визнати надзвичайні правові норми, які регулюють суспільні відносини при виникненні несподіваних, екстрених та екстре-мальних обставин, а саме: 1) політичних надзвичайних подій (війна, ре-волюція); 2) природних катаклізмів (виверження вулкану, землетрус, цу- намі, повінь); 3) техногенних катастроф (транспортні чи екологічні аварії тощо). Особливо слід виділити випадки епідемії та епізодії. Зазначимо також, що наведений список не є вичерпним.

8. За формою (юридичним джерелом). Даний критерій близький до підрозділу правових норм за юридичною силою. Але все ж вони роз-різняються. У даному випадку підставою підрозділу є вид (тип) норма- тивного акта, що містить податково-процесуальні норми. Так, керуючись цим критерієм, можна виділити:

а) Конституцію – Основний Закон України. Виникає питання, а чи представлені в Конституції податково-процесуальні норми. Розглянемо ос-новну і мабуть єдину спеціалізовану норму у вітчизняній Конституції – статтю 67. Ми беремося стверджувати, що друга її частина «чисто» про-цесуальна. Йдеться про необхідність щорічного подання до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та до- ходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Що ж стосуєть- ся першої частини зазначеної статті, то ми вважаємо, що вона є деклара-тивною нормою, нормою-принципом для податкового права. При цьому ми керуємося підходом, виробленим загальною теорією права. Так, А.В.Поляков вказує, що норми-принципи закріплюють основні, вихідні по-чатки права [257, с.711]. Водночас ця норма не просто служить орієнти- ром поведінки. У нашому випадку вона закріплює конституційний обов’я- зок зі сплати податкових платежів, не конкретизуючи його суть і не деталізуючи механізм реалізації. Уважно проаналізувавши дану законодав- чу норму, можна констатувати, що вона містить як податково-матеріаль- ну, так і податково-процесуальну правову норму (посилання на необхід- ність сплати, порядок сплати податкових платежів та відсилання до за-кону);

б) Закони України. Вважаємо, що з ухваленням Податкового кодек- су України доцільно окремо виділяти серед них кодифікований законодав- чий акт. Саме він нестиме основне навантаження при регулюванні суспіль- них відносин у сфері оподаткування;

в) укази Президента України;

г) декрети і постанови Кабінету Міністрів України. Звернувшись до недалекої історії, ми виявимо, що певний період часу Кабінет Міністрів України був наділений деякими повноваженнями Верховної Ради України. У цей проміжок був прийнятий ряд документів, деякі з них діють доте- пер (зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» [82]), які було б, на нашу думку, правильно віднести до законів за своєю юридичною силою. Що ж до форми, то дійсно це нормативний акт уряду. Про цей нюанс не слід забувати;

д) акти міністерств і відомств. Через різну спеціальну компетенцію державних органів у галузі оподаткування слід особливо виділити акти Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, На-ціонального банку України, які регулюють рух публічних грошових кош- тів. Їх нормативні акти роблять істотний вплив на формування як при-буткової, так і витратної частини бюджетів. Через спеціалізацію в держав- ному управлінні ніяке інше міністерство (відомство) їх замінити в цій частині жодним чином не може. Вони займають свою виняткову нішу в податково-процесуальному правовому регулюванні, акти інших мініс- терств і відомств роблять слабкий вплив на ці питання;

е) нормативні акти Державної податкової адміністрації. Вони займають особливе місце серед юридичних джерел. Так, пункт 2 ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [97] покладає на Державну податкову адміністрацію України видання у випадках, передбачених зако- ном, нормативно-правових актів і методичних рекомендації з питань опо-даткування. Як правило, ця робота здійснюється шляхом видання відом- чих наказів та інструкцій. До того ж пункт 3 цієї статі уповноважує ДПА України затверджувати форми податкових розрахунків, звітів, деклара- цій, пов’язаних з обчисленням і сплатою податкових та інших обов’яз-кових платежів;

є) акти інших податкових органів (у широкому їх розумінні): Дер- жавної митної служби, МВС та інших. Беручи до уваги, що митниця за роллю в наповненні прибуткової частини Державного бюджету фактично зрівнялася з податковою службою, роль даної форми права не можна не-дооцінювати;

з) акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти сільсь- ких, селищних, міських рад. Органи місцевого самоврядування й Верхов- на Рада Автономної Республіки Крим беруть участь у правовому регулю-ванні, головним чином, місцевих (а в Криму – ще й регіональних) податко- вих платежів;

к) міжнародно-правові акти (наприклад, міжнародні договори сто- совно різних аспектів оподаткування).

Така різноманітність юридичних джерел податково-процесуального права на цей час об’єктивно обумовлена, проте періодично актуалізується проблема їх неузгодженості, «різнобою».

9. За суб’єктом ухвалення компетентного рішення (владною, «ліди-

руючою» особою).

Дана підстава класифікації податково-процесуальних норм пов’язана з попереднім критерієм. Таким чином, можна виділити правові норми, ви- дання яких ініціюють: а) Верховна Рада України; б) Президент України; в) Кабінет Міністрів України; г) міністерства (відомства); д) окремо слід виділити податкові органи в їх «вузькому» розумінні (Державну подат- кову службу України) та податкові органи в «широкому» розумінні (мит- ниця, МВС та інші); е) Верховна Рада Автономної Республіки Крим; є) різноманітні органи місцевого самоврядування.

10. За адресатом правових приписів (суб’єктом-виконавцем). У цьому випадку йдеться про таку підставу класифікації, як поділ норм за колом осіб. Виходячи з наведеного критерію, пропонуємо виділити податково-процесуальні норми:

а) загальні. Здійснюють правову дію на всіх без винятку юридичних та фізичних осіб;

б) спеціальні (видові), діють на певну групу осіб. У свою чергу, можна продовжити цю диференціацію і виділити податково-процесуальні норми, що поширюють дію, наприклад, виключно: на юридичних осіб; на фізичних осіб; на консолідовані групи платників податкових плате- жів. Особливо слід зазначити необхідність врахування специфіки, власти- вої тільки податковому праву, а саме – поділ платників податкових пла- тежів залежно від місця їх постійного місцеперебування на резидентів та нерезидентів. Можна запропонувати також інший підхід і виділити про-цесуальні норми податкового права, які вибірково мають правовий вплив: на платників податкових платежів; на податкових агентів; на збирачів по-даткових платежів; на податкових представників; на інших осіб, які безпосередньо не беруть участь у справлянні податкових платежів, але на різних підставах залучаються до податкового процесу. Це можуть бути представники органів державного управління й контролю, експерти, фа- хівці, аудитори та ін. Цей перелік не є вичерпним. Особлива роль у по-датковому процесі відведена адвокатам і прокурорам. Запропонована гра- дація поєднує залежність від рівня заінтересованості цих осіб у кінцевому або проміжному результаті процесу (ступеня їх нейтралітету), характеру функцій, покладених на них, володіння спеціальними професійними зна- ннями (навичками);

в) виняткові. Вони дуже рідко включаються до податково-правового регулювання, що цілком відповідає їх назві. Ця обставина викликана проголошенням панування принципу рівності в податковому (податково-процесуальному) праві. Законодавець «спускається» до правового врегу-лювання діяльності конкретного платника податків дійсно як виняток. Проте у нашій вітчизняній практиці, на жаль, такі випадки непоодинокі (як правило, вони мають місце у сфері надання податкових пільг). Водно- час можемо сподіватися, що широка практика застосування таких правових норм мабуть відійшла в минуле.

11. За об’єктом врегульованої процесуальної діяльності. У даному випадку слід проявити граничну обережність, щоб уникнути дублювання з підставами класифікації, розглянутими в пунктах 10 і 12 запропонованої класифікації. На нашу думку, такий поділ цілком має право на життя, як обґрунтований і доцільний. Керуючись ним, ми можемо виділити подат- ково-процесуальні норми: а) звичайні або загальні (регламентують загаль- ний для переважаючої більшості учасників порядок); б) полегшені (що регулюють здійснення скороченої та спрощеної процедури). Дані правові норми здійснюють регулювання прискореного процесуального порядку, який характеризується не тільки зменшеним обсягом процесуальної ді-яльності, але й відповідно зниженою кількістю процесуальних проявів. Законодавець, передбачаючи можливість застосування такого варіанту роз-витку процесу, виходить з тотожності швидкості та ефективності. Такий тип норм застосовується при регулюванні обраних напрямів суспільного життя (видів діяльності) або відносно категорії осіб, які через різні причини є важливими для держави і вона здійснює їх підтримку. Таким чином, можна твердити про прояв елемента правового заохочення (пільгування); в) ускладнені. Юридична процедура в даному випадку утруднена, створю- ються різні процедурні «перешкоди» на шляху до досягнення правового результату. Незважаючи на те, що існування таких норм цілком можливе як теоретично, так і в сучасній правозастосовній практиці, викликає сум- нів їх допустимість у податково-процесуальному механізмі. На нашу дум- ку, ідеальною слід вважати ситуацію, коли суб’єкти в податковому проце- сі рівні. Ми вважаємо, що процесуальний порядок має бути для всіх од-наковий.

12. За способом правового регулювання поведінки суб’єкта (впливу на учасників податково-процесуальних відносин): а) зобов’язуючі. Ці нор- ми встановлюють юридичні права і головним чином активні обов’язки учасників податково-процесуальних відносин та містять вимогу (веління) здійснення певної дії. Цілком обґрунтовано О.П.Орлюк вказує, що більшість норм фінансового права є зобов’язуючими [228, с.42]. З огляду на це вона наводить приклад ст.67 Конституції України; б) уповноважуючі (ті, що дозволяють). Містять акцент на юридичне право, наявність правомоч- ності в суб’єкта; в) забороняючі. Зобов’язують утриматися від здійснен- ня певних дій.

13. За конкретизацією правового припису, «віддаленістю» від ма-теріальної норми, ступеня її опосередкованості, рівня пропорції наявності в процесуальній нормі. Це важлива підстава поділу та групування, беру- чи до уваги її «процесуальність». Пропонуємо виділити податково-про-цесуальні норми, у яких матеріальна норма податкового права: а) пред- ставлена безпосередньо, образно кажучи, «її видно неозброєним оком». Матеріальність є наочною. Зазвичай у даному випадку правило поведін- ки формулюється в повному обсязі; б) проступає нечітко (десь «маячить»). У даному випадку позначені тільки її контури; в) мінімально представ- лена. Дистанціювання від матеріальної норми настільки велике, що створюється враження взагалі її відсутності. Проте кінець кінцем зазна- чені процесуальні норми спрямовані на реалізацію матеріальних норм (тому, хай і в мінімальному об’ємі, але вони все ж таки присутні, їх на-явність неминуча). Дані правові норми регулюють виключно внутрішньо-процедурні питання.

14. За методом правового регулювання (або за формою закріплен- ня бажаної поведінки суб’єктів права). Дану підставу класифікації можна визначити як певну «ідеологічну». Залежно від наведеного критерію виді-ляють:

а) імперативні податково-процесуальні норми. Ці норми виража- ються в категоричних приписах, що діють незалежно від волі, бажання суб’єктів податкового права. Вони чітко, однозначно визначають поведін- ку своїх адресатів, не дозволяючи останнім самостійно, на власний роз- суд змінити або відступити від нормативного припису [83, с.40]; б) диспозитивні податково-процесуальні норми. В юридичній науці дані нор- ми розуміються як норми, що приписуються державою, як варіант поведін- ки, дають можливість сторонам регульованих відносин самим визначити права і обов’язки в окремих випадках. Диспозитивні норми надають сво- боду вибору поведінки [291, с.300]. Дійсно, ці норми пропонують загаль-новживані правові рішення. Законодавець рекомендує певну «дорожню карту», конструює оптимальний варіант поведінки, спрямований на благо як суспільства, так і конкретних суб’єктів, які опиняються в аналогічній (типовій) ситуації. Зазначимо, що в податковому процесі також можлива певна свобода, але вона є відносною. Ця свобода не абсолютна, а обме- жена. Допускається деяка альтернатива: «або туди, або сюди, і ось таким чином». О.Ф.Скакун вказує, що диспозитивні норми ще називають «за-повнюючими», оскільки вони заповнюють відсутню угоду і діють тільки тоді, коли сторони регульованого відношення не встановили для себе ін- шого правила, не домовилися з даного питання [291, с.300]. Проте в по-датково-процесуальному праві вочевидь такий підхід себе виправдовує не повною мірою, й наведена думка потребує деякого коректування.

<< | >>
Источник: Криницький Ігор Євгенович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ПРОЦЕСУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Ірпінь –2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2.2. Види податково-процесуальних правових норм.:

  1. Зміст та особливості податково-процесуальних правових норм.
  2. 2.2.1. Загальна характеристика підходів до класифікації процесуальних норм у податковому праві.
  3. 2.1.4. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм податкового права.
  4. 3.3.2. Види податково-процесуальних правовідносин.
  5. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
  6. 3.3.1. Аналіз поділу податково-процесуальних правовідносин.
  7. 3.1. Загальний податково-процесуальний режим
  8. 3.2.2. Суб’єкт податково-процесуальних правовідносин.
  9. 3.2. Особливий процесуальний податковий режим
  10. 2.2. Поняття та склад процесуального режиму в податкових правовідносинах
  11. 1.2.1. Податково-процесуальне провадження.
  12. 3.1.1. Поняття податково-процесуальних правовідносин.
  13. 1.1.2. Податково-процесуальне право: наука та навчальна дисципліна.
  14. 1.1.4. Податково-процесуальна відповідальність.
  15. 3.2.1. Об’єкт податково-процесуальних правовідносин.
  16. 3.1.2. Особливості процесуальних правовідносин податкового права.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -