<<
>>

2.1.3. Структура податково-процесуальної норми.

Серед комплексу питань, пов’язаних з податково-процесуальною правовою нормою, особливо слід акцентувати увагу на необхідності дослідження специфіки її побудови. Зазначимо, що наукова полеміка з цього проблемного питання тільки розгортається.

У цьому відношенні, на наш погляд, варто процитувати М.Й.Байтіна, який вважає, що «структура правової норми підкріплює і доповнює теоретичне уявлення про неї, за- кладене в її понятті та ознаках. Одночасно вона спрямована на практи- ку втілення юридичних норм у життя, застосування та інших форм їх реалізації» [18, с.185]. Завдання щодо з’ясування проблематики структуру-вання податково-процесуальної правової норми, що поставлено нами, є складним та комплексним, визначається багатоаспектністю. Цілком зрозу-міло, що ця актуальна проблема не могла залишитися поза увагою профе- сора М.П.Кучерявенка. Ми цілком поділяємо його думку, що внутріш- ня організація податково-правової норми передбачає її структурування в інтелектуально-вольовому та юридичному аспекті. Це потребує визначення та співвідношення елементів, встановлення відповідних зв’язків між ни- ми [161, с.144].

В юридичній літературі вже утвердилася думка про трьохелементну

побудову правової норми. У зв’язку з цим слід звернутися до позиції П.О. Недбайла, який справедливо вважає, що відповідно до свого змісту норма логічно розчленовується на три частини: диспозицію (розпорядження, саме правило поведінки), гіпотезу (припущення, вказівку умов здійснення нор- ми) і санкцію. Така структура, на його думку, властива тільки правовій нормі та випливає з її формально-юридичної природи й призначення в суспільному житті [210, с.52]. Саме з’ясування цієї архітектури дозволяє глибше і конкретніше зрозуміти регулюючу роль правової норми та ово- лодіти нею в цілях правильного її застосування.

О.І.Ющик робить спробу пояснити трьохелементну «логічну структу-ру» норми з точки зору її необхідності.

При цьому автор розвиває своє розуміння юридичної норми як єдності трьох моментів процесу, в якому юридичний закон необхідно стає дійсним законом; моментів, що висту- пають як гіпотеза, диспозиція і санкція юридичної норми [358, с.11]. Він вважає, що ці моменти будь-якої юридичної норми взагалі являють собою абстрактну юридичну норму, а не її конкретне вираження в положеннях окремого нормативного акта. На наш погляд, позиція щодо визначення гіпотези, диспозиції та санкції як трьох моментів процесу носить досить дискусійний характер. До речі, з цього приводу виникає закономірне пи- тання: як тоді слід розуміти складові матеріально-правової норми? Ад- же автор цілком справедливо підтверджує загальносприятну позицію, згідно з якою гіпотеза, диспозиція та санкція створюють будь-яку юридичну норму.

Випереджаючи розгляд виділеної нами проблеми по суті, хочемо

звернути увагу на кілька загальних міркувань. Важливим, на нашу думку, є положення, сформульоване авторами колективної монографії «Теорія юридичного процесу». Так, вони цілком обґрунтовано стверджують, що норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права за своїм змістом. На їх думку, це виявляється у своєрідності приписів, що містяться в процесуальній нормі, в особливостях її адресатів та деяких моментах її структурної побудови [313, с.174]. Близької позиції дотри- муються відомі російські вчені М.Й.Байтін та В.К.Бабаєв. Зокрема, вони вказують, що юридична наука зробила значний крок вперед, розглядаю- чи структуру юридичних норм залежно від їх спеціалізації в регулю- ванні суспільних відносин [213, с.95]. Навряд чи в когось із правознавців твердження, що структуру будь-якої правової норми утворює єдність скла-дових її елементів, викличе заперечення. У той же час М.Й.Байтін та В.К.Бабаєв особливо наголошують, що на характер цих елементів, їх кіль-кість, розташування, спосіб зв’язку та призначення впливає вид юридич- них норм [213, с.96]. Викладену логіку розв’язання поставленого проблем-ного питання поділяє В.О.Лучін.

Так, він справедливо констатує, що спів-відношення елементів, з яких складається правова норма, вибір конкрет- них форм гіпотези, диспозиції, санкції визначаються такими чинниками, як характер регульованих суспільних відносин, зміст даної норми (тобто є вона матеріальною або процесуальною), особливості законодавчої полі- тики, ступінь досконалості використовуваних прийомів законодавчої тех- ніки тощо [177, с.123]. Погоджуючись з основними положеннями наведе- них підходів, водночас ми пропонуємо певним чином змістити акценти й виділити два рівні впливу на формування структури податково-процесуаль- ної правової норми. Перший (або первинний) рівень визначається пред-метною ознакою та залежить від змісту норми права. Зауважимо, що го-ловний вододіл у цьому випадку проходить по лінії матеріальне – про-цесуальне в праві. Саме цим, на наш погляд, визначається основна са-мобутність побудови конкретного різновиду правових норм. Другий (або вторинний) рівень можна охарактеризувати як обслуговуючий (службовий). Вплив на побудову правової норми в цьому випадку має опосередкований характер та забезпечується за допомогою різних проявів спеціального пра-вового інструментарію, юридичної техніки.

Виходячи з предмета нашого дослідження, цікаво розглянути погляд, який пропонує класик радянського цивільного процесу Н.О.Чечіна. Так, вона стверджує, що «до характерної особливості процесуальних норм слід віднести можливість встановлювати прямо або опосередковано дозво- ли, а не заборони. І це позначається на їх структурі. Кожна цивільна процесуальна норма як типове поняття, маючи у своєму складі гіпоте- зу, диспозицію та санкцію, може не мати яскраво виражених структурних особливостей, останні можуть бути стертими» [349, с.485]. У цілому позитивно сприймаючи наведену наукову позицію, вважаємо за необхідне зауважити, що все-таки особливості побудови процесуальних норм чітко проявляються, їх видно неозброєним оком. При цьому можливість процесуальних норм встановлювати дозволи ми б не відносили до числа головних критеріїв, що впливають на їх структуру.

Пропонуємо звернути увагу і на такий момент. Процесуальні норми (так само як і норми матеріального права), окрім специфіки побудови характеризуються також особливостями змісту складових елементів цієї архітектури. Таку позицію поділяють майже всі учені-процесуалісти, що зверталися до розгляду структури процесуальних норм. Так, у монографії «Теорія юридичного процесу» цілком обґрунтовано зазначається: «При характеристиці кожної структурної частини окремо багато хто обмежуєть- ся аналогією з нормами матеріального права. Тим часом особливість диспозиції процесуальної норми характеризується особливостями припи- сів процесуальних норм, про які раніше говорилося. Не менш специфічні гіпотеза та санкція процесуальної норми» [313, с.176]. Слід зважити на точку зору Р.В.Шагієвої, яка визначає специфічні риси процесуально-пра- вових норм (окремо для кожного структурного елементу) і справедливо твердить, що обумовленість відомими потребами функціонування права не означає для процесуально-правових норм втрати основних властивос- тей правової норми, не спотворює загальних закономірностей реалізації права у сфері юридичного процесу, проте проявляється в багаточислених додаткових ознаках [352, с.8]. Таким чином, повною мірою ця специфіка знаходить своє відбиття в особливостях, характерних, з одного боку, в ці- лому побудові процесуальної норми податкового права, її архітектурі, а з другого – кожному структурному елементу податково-процесуальної пра-вової норми.

Іншою є позиція М.М.Рассолова. Він погоджується, що гіпотеза, диспозиція і санкція становлять серцевину будь-якої норми права, базу логічної побудови будь-якої правової норми. Та водночас вважає, що найважливішим елементом норми права є суб’єкт [277, с.195 - 196], а отже, ним передбачається можливість існування чотирьохелементної схеми правової норми. На обґрунтування своєї позиції автор указує, що такий еле- мент процесуально-правової норми, як вказівка на суб’єкт, часто фігурує в законодавстві, оскільки процесуальні норми майже завжди розраховані не на будь-яких, а лише на певних осіб (суб’єктів), які можуть бути у сфері юридичного процесу [277, с.194 - 195].

Дійсно, у законодавчих ак- тах часто можемо спостерігати вказівку на суб’єкта або учасника про- цесу. Вважаємо, що слід підтримати позицію М.М.Рассолова – зв’язок із суб’єктом та чітке його позначення, більш властиві саме процесуально-процедурним нормам. Ця теза не викликає у нас заперечень. Але ось з висновком автора ми погодитися не можемо. Вважаємо за переконливішу загальноспринятну в юридичній літературі точку зору про те, що суб’єкт – це елемент правовідносин. До речі, обґрунтування до зміни цієї сталої по- зиції автор не наводить.

Розглядаючи будову податково-процесуальної норми, В.Є.Кузнечєн- кова робить протилежний висновок. Вона припускає зменшення елементів структури цього різновиду правових норм до двох. Як ми вже зазначали, на думку автора, податкові процесуальні норми можуть не тільки мати традиційну трьохелементну структуру, але й складатися з двох елементів – гіпотези та диспозиції або диспозиції та санкції [146, с.94]. Слід зауважи- ти, що близькою є позиція А.О.Бессонова. Прихильником двохскладової структури є також і С.С.Алексєєв, але в іншому наборі, а саме: гіпотези та санкції, диспозиції та санкції. Ми не можемо підтримати таке принци- пове звуження обсягу правової норми. У разі існування в реальності зазначених вище варіантів структури правової норми, ми одержали б деяку «збиткову правову норму», що за великим рахунком навіть не є право- вою нормою. Через це можемо цілком підтримати думку академіка Л.К.Во-ронової, яка вказує, що кожний елемент має у структурі фінансово-правової норми своє місце й відіграє особливу роль. При цьому вона погоджується з думкою юристів-теоретиків, які вказують, що без гіпотези норма без-змістовна, без диспозиції – немислима, а без санкції – безсила [59, с.67]. Водночас, викладаючи правило поведінки в галузі фінансів, владний орган, якому держава дозволяє регулювати фінансові відносини, може всі три елементи норми (гіпотезу, диспозицію і санкцію) включити в одну статтю, може ці елементи внести в різні статті, а може елементи фінансово-право- вої норми (особливо санкції) зарахувати до різних законодавчих та норма-тивно-правових актів [59, с.69].

Зауважимо, що повною мірою ця обставина стосується і податкової (податково-процесуальної) норми як підвиду фі-нансово-правової норми.

Будь-яка норма права, незалежно від того, є вона матеріальною або процесуальною, залишається владним державним приписом, а тому збері- гає всі властиві їй, як велінню, ознаки, зокрема, свою структуру. Інши- ми словами, навряд чи можна погодитися з тим, що процесуальні норми є таким специфічним явищем, яке утворює власну структуру, відмінну від загальнотеоретичних уявлень про правову норму [41, с.43]. Саме тому загальну схему побудови правової норми повною мірою можна застосову- вати до процесуально-процедурних норм. Водночас не можна не зазначи- ти, що процесуальна специфіка їх чітко помітна і повною мірою влас- тива податково-процесуальним правовим нормам.

Щодо структури процесуальних норм показовою є точка зору Л.В. Колобкової. Вона зазначає, що для більшості процесуальних норм стосовно їх трьохелементної структури характерна релятивність (відносність), тоб- то виконання одним із структурних елементів норми (у певному зв’язку з іншими елементами), ролі то диспозиції, то санкції. Процесуально-пра- вовим нормам властива також наявність загальних гіпотез і санкцій [129, с.16].

Наше подальше дослідження побудуємо із врахуванням таких момен- тів. З одного боку, виокремлену проблематику слід розглядати через приз- му реалізації податково-процесуального механізму, з другого – не можна залишити поза увагою вивчення складових елементів податково-процесу-альної правової норми. Саме через їх характеристику ми зможемо вияви- ти особливості побудови, отримати об’єктивну картину конструкції проце-суальних норм податкового права. З цією метою розглянемо гіпотезу, дис-позицію та санкцію.

Гіпотеза.

Вивченню структури процесуально-правової норми ще за радянських часів значну увагу приділила Р.В.Шагієва. Зокрема, вона дійшла виснов- ку, що гіпотеза властива не всім процесуальним нормам. На її думку, гі- потези не містять норми постійної дії, що визначають, скажімо, цілі, зав- дання, принципи процесуальної діяльності [351, с.34]. Сприймаючи викла-дену тезу як основу для подальшого дослідження, хочемо звернути увагу на відносність наведеного твердження. Категорічність та безальтернатив- ність у цьому випадку навряд чи є доречними, навпаки, вони тільки породжують деякі сумніви. Розглядаючи гіпотезу податково-процесуальних норм «постійної» дії, можемо спостерігати, що вона певною мірою пере- буває у «сутінках». У зв’язку з цим слід зазначити, що гіпотеза може бу- ти ніби «невидимою», проте обґрунтовано передбаченою. І ця теза тільки підтверджує загальне правило стосовно тричленної структури норми права. Треба звернути увагу на позицію І.М.Погрібного, який зазначає, що структура процесуальної норми характеризується обов’язковою наявністю гіпотези [255, с.19]. На його думку пов’язано це з тим, що процесуальні норми є нормами позитивного регулювання, призначення яких – урегулю-вати такий розвиток ситуації, за якого зацікавлені суб’єкти відносин змо-жуть використати надані їм законом можливості без примусового впливу з боку держави. Отже, процесуальна норма обов’язково містить вказівку на обставини, за яких вона набуває чинності, що передбачається у нор-мах матеріального права.

На особливості гіпотези процесуальної правової норми звертається увага й у монографії «Теорія юридичного процесу». Так, у гіпотезі процесуальної норми обставини, умови, за наявності яких реалізується норма, характеризуються перш за все тим, що вони визначені змістом і проявом у даний момент використовуваної норми матеріального права [313, с.176]. При цьому, як загальні гіпотетичні умови процесуальної норми можуть виступати факти, пов’язані або з реалізацією диспозиції норми матеріального права, або з дозволом норми матеріального права та відпо- відно з реалізацією її санкції.

Висловлену позицію поділяє А.О.Безсонов. Він вважає, що умови, за наявності яких реалізується норма, характеризуються, перш за все тим, що вони визначені змістом і проявом у даний момент норми матеріального пра- ва, що використовується. На його думку, у гіпотезі процесуального ста-новлення можуть міститися факти, пов’язані з порушенням норми матеріаль-ного права і відповідно реалізацією її санкцій, тобто саме правовий процес, що застосовується, виступає основним змістом гіпотези процесуальних норм [31, с.118 - 119]. Дійсно, обставини правозастосовного процесу становлять основний зміст гіпотези процесуальної норми. Це загальна вимога для всіх процесуальних норм. Що ж стосується конкретних етапів застосування нор- ми матеріального права, то вони є приватними гіпотетичними умовами конкретної процесуальної норми. Таким чином, норма матеріального права ніби «присутня» в гіпотезі процесуальної норми, визначаючи в міру своєї реалізації її приватні умови.

Звертаючись до дослідження гіпотези процесуальної норми, Л.М.Бо- рисова стверджує, що, на відміну від традиційних матеріальних норм, гі-потезу слід вважати обов’язковим елементом структури нематеріальної норми права. Її висновок базується на припущенні, що процесуальні нор- ми, як норми позитивного регулювання, призначені врегулювати розвиток ситуації, при якій самі заінтересовані суб’єкти відносин зможуть скориста-тися наданими їм законом можливостями й не доводити справу до при-мусового, за участю юрисдикційних органів, вирішення [41, с.21]. Наведене твердження тим більше властиве для податково-процесуальних норм, що вони регулюють, як правило, неюрисдикційні суспільні відносини у галузі оподаткування.

Заслуговує на увагу точка зору С.Є.Федорова. Він обґрунтовано вва- жає, що гіпотеза фінансово-правової норми не може мати абстрактний або навіть казуїстичний характер, а, як правило, повинна бути виражена конкретно та ясно, тобто мати, безумовно, певний характер. Так, фінансо- во-правова норма, що містить у своїй структурі гіпотезу, яка визначає умови сплати податку на прибуток, точно регламентує цю процедуру [326, с.98 - 99]. Водночас у цьому випадку ми можемо спостерігати тенденцію, яка останнім часом складається в фінансовому (податковому) праві і вже набуває чітких обрисів. Проявляється вона у виділенні фахівцями різних ракурсів специфіки, яка властива саме податковому процесу, узагальненні їх та транслюванні не тільки на інші спорідненні правові інститути, але й взагалі на все фінансове (податкове) право.

Диспозиція.

Ми цілком підтримуємо точку зору О.Г.Лук’янової, яка вважає, що є всі підстави розглядати диспозицію в процесуальному праві як вихід- ний, початковий елемент [175, с.178]. Дійсно, вона є стрижнем норми податково-процесуального права, її первинно-сутнісним елементом. Врахо-вуючи певну специфічну «ураженість» процесуальних гіпотези та санкції, саме диспозиція є архіважливою, відбиває головне сутнісне навантажен- ня в податково-процесуальних нормах.

Звертаючись до процедурного характеру диспозицій процесуально-правових норм, можемо цілком базуватись на підсумках дослідження Р.В. Шагієвої. Зокрема, вона стверджує, що диспозиції описують не тільки дії учасників процесу, але й спосіб, порядок, послідовність їх здійснення, а та- кож форму закріплення результатів цих дій [351, с.25]. Таким чином, конструкція диспозицій процесуально-правових норм є складною, при цьому вона не може бути пояснена нічим іншим, окрім складності регульованих ними суспільних відносин. Наведену позицію підтримує А.О.Бессонов. На його думку, диспозиція процесуальної норми відріз- няється складністю, оскільки вона, як одна з найважливіших частин пра-вового припису, регулює достатньо складні суспільні відносини. Це ви-ражається й у множинності учасників процесуальної діяльності, й у різ-номанітті відносин, що складаються між ними [31, с.122]. Варто зазначи- ти, що насправді вона ще складніша. По-перше, для диспозиції податко- во-процесуальної норми характерна «багатошаровість», у ній з різним ступенем інтенсивності «проступають» матеріальні норми податкового права. Таким чином, наявні ніби два прошарки: процедурно-процесуальний (чітко й безпосередньо позначений) і матеріально-правовий (дистанційова-ний). По-друге, через послідовність і зв’язок юридичного процесу, неми- нуче (явно або приховано) відбувається фіксація точок примикання до ін- ших процесуальних норм, що регулюють конкретні «сусідські» суспільні відносини («до» і «після»). По-третє, вважаємо доцільним і важливим ок- ремо акцентувати увагу на пов’язаності цього складового елементу норми з темпоральною характеристикою процесуальної діяльності. Зауважимо, що в силу зазначених вище обставин, саме завдяки диспозиції податко- во-процесуальної правової норми реалізується роль часу в податковому

процесі.

Звертаючись до підстав диференціації диспозиції, пропонуємо роз-глянути підхід Л.М.Борисової, яка залежно від ступеня визначеності виді- ляє визначені, відносно визначені та бланкетні диспозиції. При цьому ав- тор вважає, що бланкетна диспозиція описує правило поведінки в найзагальнішій формі, ніяк його не конкретизуючи. На її думку, конкретизацію або роз’яснення з приводу способу дії слід шукати в інших нормах або нормативних актах, до яких вона відсилає [40, с.21 - 22]. Така позиція, звичайно, має право на існування. Аналогічної думки дотримується низка учених, спеціалістів у галузі загальної теорії права. У зв’язку з викладеним автор робить висновок, що бланкетна диспозиція включає змінний елемент, і через специфіку структури бланкетної норми в ній від-сутня чіткість і визначеність. І далі: «Деяка невизначеність у формулю- ванні диспозиції дозволяє управомоченим суб’єктам на свій розсуд ви- значати в кожному конкретному випадку варіант поведінки, який, як пра- вило, характеризується невизначеною множинністю в рамках, встановле- них правовим приписом» [40, с.22]. Ми не можемо поділити висловлену думку. Нам більше імпонує своєю логікою позиція О.Ф.Скакун, яка в цьому випадку говорить про виділення способів (форм) викладу норм права в статтях нормативно-правового акта. При цьому під бланкет- ною формою вона розуміє випадки, коли в статті міститься посилання не до якогось конкретного нормативного припису даного закону, а до ін- шого нормативного акта [291, с.316 - 317]. Окрему позицію з цього питан- ня займав П.О.Недбайло. Її можна визначити певним чином як макси-малістську. Він взагалі вважає, що правові норми бланкетними, тобто невизначеними, не бувають, оскільки відсутність визначеності – це від-сутність властивості норми як норми правової. До бланкетних він відно- сить такі норми, які «самого змісту правил поведінки не визначають, а

дозволяють їх встановлювати яким-небудь спеціальним особам або орга-нам» [210, с.86 - 87].

У силу висловленого слід зазначити, що мабудь марно Л.М.Борисо- ва вважає, що зазначена нею складність структури для норми процесуаль- ної є благом, а не обтяженням. При цьому ми виходимо з того, що чіткість (навіть, гранична чіткість) для процесуальної норми не менш важлива, ніж для норми матеріальної. Необхідно також зазначити, що некоректно твер- дити про неминучу невизначеність бланкетної диспозиції. Адже вона чіт- ко відсилає до конкретної правової норми, яка однозначно (і, як правило, неминуче) повинна вступати в дію в цьому випадку. У чому тут автор ба- чить можливість підвищення ролі розсуду суб’єктів – не зрозуміло, навпа- ки, наявна однозначність. Крім того, ми вважаємо, що стосовно подат- ково-процесуальної норми навряд чи є підстави твердити про превалюван- ня саме бланкетної диспозиції. Податковий процес можна визначити як гранично чіткий (на цю обставину визначально впливає його значущість, важливість регульованих суспільних відносин). Тому у зазначеному випад- ку більш виправдано говорити про властиву податково-процесуальній диспозиції таку форму посилання, як відносне посилання (містить посилан- ня до чітко визначеного нормативного документа), що займає місце між бланкетною і посиланням.

У цьому плані варто звернутися до точки зору П.О.Недбайло, який за ступенем визначеності виражених у них правил поведінки підрозділяв диспозиції норм на цілком визначені, недостатньо визначені та відносно визначені [210, с.87]. Близьку позицію займає А.В.Поляков. Він вважає, що статті або інші елементи нормативно-правових актів (пункти, параграфи тощо) можуть бути (на відміну від норми права) за способом викладу прямими, відсильними та бланкетними. На його думку, бланкетні статті є різновидом відсильних. На відміну від останніх, вони відсилають не до конкретної статті якого-небудь акта, а до правил певного виду (які з ча- сом можуть змінюватися) [257, с.707].

Ще до одного суттєвого аспекту диспозиції звертається С.Є.Федо- ров. Він зазначає, що диспозиції фінансово-правових норм переважно викладаються як обов’язки, правомочності, а також заборони та дозво- ли. При цьому диспозиції, що зобов’язують, на його думку, повинні вклю- чати приписи належної поведінки, такі, що не надають суб’єктові фінан- сових правовідносин ніякої альтернативи. Таких диспозицій у нормативних актах фінансового законодавства більшість. Правомочні диспозиції не дають можливості суб’єктові фінансових правовідносин діяти довільно, а визначають його дії в межах норми та відповідно до мети, яку вона міс- тить [325, с.64 - 65]. Безумовно, більшою чи меншою мірою це стосується і податкових (податково-процесуальних) правових норм, як підвиду фі-нансових. Проте, враховуючи наявність певних елементів диспозитивності, не виключені випадки, коли диспозиція податково-процесуальних право- вих норм припускає альтернативу, право вибору тієї або іншої «лінії процесуальної діяльності».

Цікаво поглянути на взаємозв’язок диспозиції та санкції процесуаль- ної норми. Процесуальні норми, так само як і матеріально-правові норми, можуть бути регулятивними та охоронними. Роль диспозиції у власному розумінні слова (диспозиції в тричленній структурі) у процесуально-пра-вовому механізмі виконують регулятивні норми, тоді як роль санкції ви-конують охоронні процесуальні норми. Охоронна норма або санкція – це та ж диспозиція, правило поведінки, розраховане, проте, на випадок від-хилення від нормального розвитку процесу. Як диспозиція охоронна про-цесуальна норма визначає, що має право вимагати правомочний суб’єкт процесу від зобов’язаної особи, яка не хоче виконувати вимоги закону. Як санкція саме таке правило забезпечене заходами примусу. До того ж таке правило виступає як санкція відносно зобов’язаної особи, особи, що припустила порушення. З позиції ж правомочного таке правило залишаєть- ся диспозицією. Тому недотримання правомочним такої диспозиції спри- чиняє вступ до дії норми, що має всі властивості охоронного припису [175, с.179 - 180].

Санкція.

М.М.Рассолов вважає, що санкція визначає вид і міру наслідків, що настають у результаті дотримання або недотримання диспозиції [277, с.196]. При цьому він обґрунтовано попереджає про помилковість ото-тожнення санкції з юридичною відповідальністю. На його думку, санкція – елемент правової норми, що реалізується лише при правопорушенні. Він існує завжди, а відповідальність настає лише при реальному порушенні цієї норми [277, с.197]. Дійсно, санкція ніби передує відповідальності, пе-редбачаючи наперед, указуючи правовим органам вид і обсяг відповідаль-ності, які можна застосувати до суб’єкта (громадянина) за вчинення ним правопорушення. Солідарної позиції при дослідженні структури процесу-альної норми дотримується А.О.Бессонов. Він зазначає, що санкція проце-суальної норми є вказівкою на несприятливі умови, що настають у разі невиконання правила, передбаченого процесуальною нормою [31, с.119]. Виходячи з цього положення, автор робить обґрунтований висновок, який, ми вважаємо, слід повністю підтримати, а саме: «основною метою санкції процесуальних норм є забезпечення виконання виключно процесуальних обов’язків» [31, с.126]. При цьому саме призначення правової норми ба- гато в чому і визначає її особливості.

На наявність специфіки санкцій процесуальних норм вказують більшість вчених, які досліджували їх структуру. Так, Р.В.Шагієва констатує, що вказівки на правову нікчемність дій (рішень) містяться в більшості процесуально-правових норм, що упорядковують суспільні відносини. При цьому якщо дія аналогічних норм матеріального права найчастіше забезпечуються заходами юридичної відповідальності або примусовим виконанням обов’язку, що повинен був виконуватися добровільно, то диспозиція процесуальних норм забезпечується найчастіше за допомогою погрози скасування рішень, правової незначності дій [351, с.30]. Н.О.Че- чіна найбільш типовим для процесуальних норм вважає співвідношення, при якому одна санкція обслуговує декілька норм, тобто відповідає декіль- ком нормам або інститутам [349, с.485]. Тому зовнішня форма викладу процесуальних нормативних актів може не збігатися з логічною структу- рою норми. Водночас, на її думку, це не означає, що норми процесуаль- ного права можуть не мати санкції.

Схожої наукової позиції дотримується Л.М.Борисова. Зокрема, вона твердить, що не кожна норма, викладена в тексті нормативного акта, обов’язково повинна завершуватися визначенням міри реагування держави на її порушення. Можлива ситуація, при якій декілька норм права за-безпечуватимуться однією санкцією, і тоді законодавцеві немає необхід- ності удаватися до тавтології [40, с.11]. На її думку, саме в цьому виявля- ється специфіка процесуальних норм. Автор вважає, що можлива ситуація, при якій примушення до дотримання норм цілого правового інституту може забезпечуватися однією санкцією [40, с.28]. Як виняток із загального правила обов’язкової наявності санкцій у нормах права вона наводить рекомендаційні та заохочувальні норми, які нібито не мають санкції через особливу специфічність свого функціонального призначення [40, с.12]. Проте слід зазначити, що існування позитивної санкції дозволяє поста- вити під сумнів останнє твердження. У зв’язку з цим слід зазначити, що, на наш погляд, все-таки кожна правова норма гарантовано має санкцію. Справа полягає тільки в тому, що не завжди санкція наявна, чітко поміт- на, часто вона дещо «замаскована».

Відсутність у правової норми санкції знижує ефективність норм, деколи призводить до того, що така норма перестає діяти, стає непрацюючою. А «мертва» службова норма, у свою чергу, може призвести до невиконання матеріального припису [40, с.43]. Л.М.Борисовою зроблена цікава пропози- ція. Вона рекомендує брати до уваги дистанційовані санкції, які іноді розташовані не тільки в інших нормах того ж нормативного акта, але й у зовсім інших, що інколи належать до іншої правової галузі [40, с.34]. Подібний підхід демонструє Л.М.Колобкова. Звертаючись до санкцій про-цесуальних норм, вона припускає, що вони можуть бути або словесно виражені в інших статтях закону або, як і гіпотеза, виводяться логічним шляхом. Однією з таких санкцій, що охороняють нормативний припис від порушень, є правовідновлююча санкція у вигляді скасування незаконного процесуального рішення [129, с.16]. Нам важко підтримати тезу про мож-ливість застосування такої «чужорідної» санкції. На наш погляд, це руй- нує цілісність правового регулювання. Вважаємо, що у рамках податко- во-процесуального права реально «працюють» тільки інституційно відпо- відні йому санкції.

На інший аспект проблемного питання, що нами розглядається, пропонує звернути увагу О.Г.Лук’янова. Вона вважає, що лише в невеликій кількості випадків виконання норм процесуального права забезпечується можливістю застосування заходів безпосереднього примусу, таких як штра- фи, приводи, примусове виконання обов’язку. На її думку, процесуальні норми забезпечуються найчастіше за допомогою відновних санкцій [175, с.172]. Приєднуючись до викладеної точки зору, водночас, слід зазначити такі два моменти. По-перше, податково-процесуальна санкція має, як пра- вило, охоронний характер, виступає компенсаційною. По-друге, в цілому санкцію податково-процесуальної правової норми можна визначити як відносно-альтернативну. Категорично та безапеляційно віднести її до альтернативних санкцій не дозволяє дещо підвищена «суворість», що влас-тива податково-процесуальному правовому регулюванню.

На завершення розгляду проблематики санкції звернемося до думки С.Є. Федорова. Досліджуючи структурні елементи фінансово-правової норми, він дійшов обгрунтованого висновку, що суть фінансово-правової санкції та вид відповідальності обумовлюють процесуальну форму її реалізації, будь-яка правова невизначеність, наприклад, у співвідношенні фінансово-правової норми та фінансової відповідальності, може породити серйозні труднощі при правозастосуванні у фінансовій сфері [327, с.36]. І далі: «Виходячи із загальнотеоретичних уявлень, поняття «санкція», будучи елементом структури норми права, виступає в правозастосовній діяльності як проце- дура певних дій правозастосовувача» [327, с.37]. Водночас варто зазначи- ти, що такий підхід може викликати до життя певну плутанину в розумін- ні норми права та призвести до необґрунтованого зміщення акцентів в пізнан- ні її структури. Ми пропонуємо відрізняти санкцію як складовий елемент податково-процесуальної правової норми від правозастосування. Навряд чи слід розглядати ці правові категорії як тотожні. До речі, правозастосу- вання взагалі визначається як специфічна процедурна діяльність владних суб’єктів з «легалізації» всієї норми права, не варто її звужувати і пов’язу- вати виключно з санкцією. Вочевидь С.Є.Федоров виходить у цьому ви- падку з існування особливого зв’язку між санкцією та правозастосуван- ням. Але автору доцільно було б цю пов’язаність розшифрувати, оскільки, на наш погляд, вона не є наочною.

Підсумовуючи викладене, вважаємо важливим додатково акцентувати увагу на деяких моментах. Внутрішня побудова податково-процесуальної правової норми вирізняється певною специфікою. Основний фактор, що безпосередньо визначає її особливу конструкцію, – процесуальна природа. При цьому не можна стверджувати, що податково-процесуальна правова норма передусім процесуальна, і тільки потім – податкова норма. Тільки в єдності та «співпраці» цих двох сторін одного правового явища поля- гає суть, правова природа такого феномена, як податково-процесуальна правова норма.

<< | >>
Источник: Криницький Ігор Євгенович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ПРОЦЕСУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Ірпінь –2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.1.3. Структура податково-процесуальної норми.:

  1. 2.1.1. Визначення та ознаки податково-процесуальної правової норми.
  2. 1.3. Структура податкового процесу
  3. 3.2.2. Податкова структура та її динаміка
  4. 3. Податкова адміністрація України: завдання, функції, структура
  5. Еволюція структури податкових систем
  6. Державний бюджет Швеції, склад і структура його доходів та видатків. Податковий контроль
  7. Напрямки податкової політики, податковий тиск, податкова конкурентоспроможність
  8. Податкова політика і податкова система України
  9. 2.1. Податково-процесуальні режими у податковому процесі
  10. Податкова політика та податкова система в Україні
  11. Податкова система і податкова політика держави
  12. РОЗДІЛ І Податковий процес на сучасному етапі розвитку податкових правовідносин
  13. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -