<<
>>

2.1.1. Визначення та ознаки податково-процесуальної правової норми.

Термін «норма» (від лат. norma – початок, правило, зразок) широко застосовується в сучасному суспільному житті. Слід зазначити, що загаль- ний підхід до визначення його змісту не зазнав принципової трансформа- ції.

Так, ще В.І.Даль визначав норму як загальне правило, якому треба слідувати у всіх подібних випадках; зразок або приклад [81, с.555]. Близь- кої позиції дотримувався С.І.Ожегов. Він стверджував, що норма – це узаконене встановлення, визнаний обов’язковий порядок, будова чого-не- будь [220, с.408]. Загальновизнаним є умовний поділ існуючих норм на соціальні і технічні. При цьому в системі соціального регулювання може- мо спостерігати різні їх прояви.

П.О.Недбайло, досліджуючи соціальні норми, доходить обґрунтовано- го висновку, що «норма – це завжди правило належної і можливої в її ме- жах поведінки, яка зобов’язує, забороняє, дозволяє ту або іншу дію або вчинок у певних умовах. Нормою є імператив, який сприймає без доказів належний зв’язок між людьми; вона пов’язана із загрозою невигідних наслідків для будь-кого, хто відступиться від її вимог» [210, с.6]. Важливо зазначити, що єдина система соціальних норм, разом з нормами моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями, включає також і норми права. При цьому соціальні і правові норми співвідносяться як ціле й частина.

На нашу думку, цілком можна погодитися з точкою зору Б.І.Пу-

гінського. Так, він звертає увагу на ту обставину, що з-поміж багатьох проблем, що розглядаються загальною теорією права, однією з особливо значущих є виявлення суті правової норми. Учений вважає, що критерій нормативності є початком для визначення права і окремих його галузей [271, с.23]. Нормативне розуміння права трактує його як систему право- вих норм, що склалися в державі (обов’язкових правил загального характе- ру, які встановлюються (санкціонуються) та охороняються державою). Са- ме реальне функціонування впорядкованої сукупності правових норм, у всій їх різноманітності та взаємозв’язку, забезпечує формування вітчизня- ної системи права.

Традиційно місце юридичної норми (правової норми) визначається як первинна клітинка права, частинка його змісту, початковий структурний елемент його системи [18, с.178]. Не вступаючи у полеміку, що має місце в юридичній літературі щодо суті та визначення цієї правової категорії, у нашому подальшому дослідженні ми відштовхуватимемося від дефініції, виробленої О.В.Міцкевичем: «Правова норма – це загальнообов’язкове правило соціальної поведінки, встановлене або санкціоноване державою, виражене публічно у формально визначених приписах, як правило, – у письмовій формі, що охороняється органом держави шляхом контролю за його дотриманням і застосуванням передбачених законом заходів примусу за правопорушення» [216, с.217]. Зазначимо тільки, що подібного напряму дотримується більшість сучасних правознавців, фахівців як у загальній теорії права, так і в галузевих правових науках. Наприклад, О.Ф.Скакун визначає норму права як загальнообов’язкове, формально визначене пра- вило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних групових та індивіду-альних інтересів (волі) населення країни і забезпечується всіма заходами державної дії, аж до примусу [291, с.297 - 298].

На думку Ц.А.Ямпольської, наука виробила критерій, який дає мож-

ливість відмежувати правові норми від інших соціальних норм. Вона пе-реконана, що цим критерієм є державний примус: тільки правові норми пов’язані з примусовою силою держави [366, с.40]. На наш погляд, на- вряд чи варто абсолютувати примусовість і владність правових норм. Все- таки це не єдина підстава їх відмежування від соціальних норм, а тільки одна з основних. До того ж ми вважаємо, що у зв’язку з цим доречніше вести мову про їх сутність як необхідну умову віднесення конкретної нор- ми саме до правової. Правова норма виходить від держави й забезпечуєть- ся у своєму «житті» всіма наявними заходами її підтримки (аж до засто- сування примусової сили).

Саме тому з’ясування багатопланового зв’язку між державою і правовою нормою має суттєвий інтерес для сучасного дослідника.

Звернемо увагу тільки на один аспект їх «співпраці». Так, О.В.Кузьмен-ко у своїй монографії «Теоретичні засади адміністративного процесу» на- водить факти детермінації авторитетними науковцями адміністративно-правової норми як правила поведінки, що «встановлюється або санкціону-ється державою». Проте вона категорично не погоджується з зазначеним формулюванням. На її погляд, на теренах вітчизняної юриспруденції такого способу творення процесуальних норм, як санкціонування, не існує [151, с.103]. Відповідно, на думку автора, включення означеного способу нормотворення до змісту поняття норм є невиправданим. На підтримку цієї тези О.В.Кузьменко спирається на позицію відомого теоретика права В.М.Горшеньова. Зокрема, вона наводить таке його твердження: «Санкціо-нування (попереднє або остаточне) як спосіб правотворчості має місце лише у тому разі, коли нормативні приписи розробляються і формулюються не органами держави, а громадськими організаціями чи іншими суб’єктами недержавної природи, а надання юридичної сили цим нормативним припи- сам здійснюється санкціонуванням як одним із способів формування дер- жавної волі» [71, с.11 - 18].

До речі, О.В.Кузьменко має однодумців серед відомих процесуа-

лістів. Так, М.Й.Штефан на прикладі цивільного процесу також заперечує наявність санкціонованих норм [355, с.245 - 246]. З огляду на це важливо звернути увагу на ту обставину, що представники цивільного процесу розглядають його, як правило, у «вузькому» розумінні, а саме, як цивіль- не судочинство. «Норми цивільного процесуального права встановлюють правову основу судової діяльності, форму відправлення цивільного судо-чинства, межі її здійснення», – вказувала Н.О.Чечіна [349, с.342]. Цілком природно, що головним джерелом права в даному випадку є Цивільно-процесуальний кодекс. Але навіть у такій ситуації ми не можемо не звер- нути увагу на такі два моменти: по-перше, кодекс є не єдиною формою процесуального права; по-друге, навіть у ньому встановлено правило (ст.

8 ЦПК України): «суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України» [346]. До речі, у разі невідповідності закону України такому міжнародному договору, суд повинен застосовувати саме міжнародний договір.

Повертаючись до викладеної позиції О.В.Кузьменко, зазначимо, що нам імпонує її критичний погляд істинного, прискіпливого дослідника. Ми не беремося категорично стверджувати, наскільки автор має рацію, засто-совуючи зазначений підхід саме до адміністративно-процесуальних норм. Цей аспект не є предметом нашого дослідження. Водночас, на нашу дум- ку, твердження автора вельми суперечливі в разі їхнього узагальнення та автоматичного перенесення на всі існуючі процесуальні правові норми. Ми беремося стверджувати, що процесуально-правові норми бувають як безпосередньо прийнятими державою, так і санкціонованими нею. Пропо-нуємо розглянути наше аргументування на прикладі податково-процесу- альних правових норм. Передусім необхідно зауважити, що санкціоновані державою правові норми, як правило, розташовані в міжнародно-правових актах у галузі оподаткування, що належним чином легалізовані в Україні (наприклад, міжнародні договори про запобігання (усунення) подвійному оподаткуванню). Стаття 9 Конституції України передбачає, що «чинні між- народні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України» [135].

Розглянемо можливі напрями дискусії щодо допустимості існування санкціонованих податково-процесуальних норм. Головний момент, на нашу думку, полягає в тому, що міжнародно-правовий акт як результат підготов- чої діяльності, що здійснюється в ході розробки та узгодження позицій договірних сторін, – це тільки пропозиція для вітчизняного законодавця. За великим рахунком складений компромісний текст є тільки проектом, а не джерелом права. До санкціонування Верховною Радою України такі норми не мають обов’язкового характеру, можна стверджувати, що як правові норми вони ще не «народилися».

При цьому ми вважаємо, що не має зна- чення, хто здійснював їх підготовку: державний орган виконавчої влади, суспільна організація чи спеціально вповноважені фахівці.

Ще один аспект. Загальним правилом є практика, коли підготовка міжнародних договорів покладена на наділені відповідною компетенцією державні органи (при цьому підстави надання цих повноважень можуть бути різні). Слід звернути увагу на декілька важливих аспектів цієї різ-нопланової діяльності. По-перше, у підготовці міжнародного договору, окрім представників України, бере участь й інша (іноземна) сторона (чия роль більша, чия менша – важко оцінити, у цьому плані існує тонка межа). Тому цілком зрозуміло, що підсумковий документ варто визначати як результат їхньої спільної діяльності. Вироблений текст – це продукт уго- ди, а не наслідок одноособової дії вітчизняного державного органу. По- друге, конкретний міжнародний договір водночас може базуватися на вже сформованих у міжнародній практиці підходах до складання такого виду документа, на деяких розроблених та узгоджених «зразках». Так, М.П. Кучерявенко цілком обґрунтовано звертає нас до Типової податкової конвенції, яка розроблена Організацією економічного співробітництва і розвитку і діє ще з 1963 року [157, с.350]. У ній запропоновані вихідні принципи й основні процедури запобігання подвійному оподаткуванню. Таким чином, робота над договором, з одного боку – це творчий, колек- тивний процес, а з другого – рух у рамках наближення до визнаного «стандарту». По-третє, ми можемо також констатувати наявність випадків приєднання України до вже діючих міжнародних договорів. Адже, як пра-вило, така дія відбувається без застережень, які-небудь зміни або допов- нення до вихідного тексту не вносяться.

Завершуючи розгляд особливостей міжнародно-правових актів у галу- зі оподаткування, які містять податково-процесуальні норми, зауважимо, що російські вчені розміщують їх на правовому регулюванні податкових процедур у порядку зменшення юридичної сили, безпосередньо після Конституції [204, с.19].

Слід зазначити, що така позиція є логічним ре-зультатом існування в Російській Федерації пріоритету міжнародного до-говору перед внутрішнім правом. Натомість, вітчизняне податкове законо-давство не містить аналогічної норми, що дещо ускладнює правозасто-совну практику.

В юридичній літературі неодноразово наголошувалося на важливій ролі процесуальних норм у забезпеченні ефективного функціонування пра-вової системи. Для того щоб детально розглянути цю проблему, слід звер-нутися до деяких положень, вироблених загальною теорією права.

Як справедливо зазначає О.Г.Лук’янова, без аналізу юридичного про-цесу в цілому, процесуальних норм і правовідносин, без вивчення про-цесуального права в цілому неможливо об’єктивно оцінити реальний стан механізму правового регулювання [175, с.2]. За вдалим висловом П.М.Ра-біновича, яке знайшло широку підтримку правознавців і в подальшому не-одноразово тиражувалося в наукових працях, «матеріальні норми визна- чають «конструкцію» поведінки, а процесуальні – встановлюють її «тех- нологію» [275, с.246]. Якщо норми матеріального права встановлюють суб’єктивні права, закріплюють юридичні обов’язки і визначають сам зміст, «робочий механізм» правового регулювання, то процесуальні норми закріплюють порядок, умови правильного здійснення прав і виконання юридичних обов’язків [120, с.6].

Показова з цього питання позиція Ю.І.Мельникова. Він уважає, що ефективність системи права, його галузей, інститутів і норм залежить не тільки від змісту встановлених державою загальнообов’язкових правил, але й від чіткої регламентації процедур застосування цих правил [188, с.85]. На його думку, правомірна діяльність у сфері застосування права немислима поза процесуальними рамками. У свою чергу, А.О.Безсонов стверджує, що ухвалення і вдосконалення процесуальних норм різних га- лузей викликані настійною потребою державно-правових перетворень у сучасних умовах з метою ефективного функціонування всієї інфраструк- тури російського законодавства [31, с.77]. Вважаємо, що дане тверджен- ня цілком застосовне й до вітчизняних правових реалій. Проте не завж- ди юридична наука встигає за змінами, що відбуваються в сфері права. Через це досить актуальним напрямом наукових досліджень є системний аналіз процесуальних проблем податкового права взагалі, і питань, пов’яза-них з різними аспектами існування податково-процесуальних правових норм зокрема.

Важлива й ще одна обставина. Як справедливо зазначав І.А.Галаган:

«процесуальні норми виникли через необхідність реалізації норм мате-ріальних. Їх наявність обумовлюється цілим рядом суто об’єктивних чин-ників, що відображають потреби подальшого вдосконалення й зміцнення правової надбудови, значного посилення ролі й ефективності в регулю- ванні суспільних відносин» [270, с.14]. Солідарну позицію займає і М.Й.Байтін, який вважає, що процесуальні правові норми – правила пове-дінки організаційно-процедурного характеру, вони регламентують порядок, форми й методи реалізації норм матеріального права [18, с.219]. У зв’язку з цим, на нашу думку, є виправданим висновок, зроблений В.О.Лучіним, що норми процесуального права регулюють суспільні відносини, які скла-даються при дотриманні певного порядку (процедури, процесуальних форм) реалізації уповноваженими суб’єктами своєї компетенції [178, с.5]. І далі: «Тоді як норми матеріального права виражають зміст діяльності державних органів та інших суб’єктів, визначаючи їх правове положення, компетенцію і т.д., процесуальні норми закріплюють порядок, способи й методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних ор-ганізаційно-правових (процесуальних) форм реалізації норм матеріального права» [178, с.5]. Безумовно слід погодитись з точкою зору, яка наведена в колективній монографії «Теорія юридичного процесу». Її автори вважають, що значення процесуально-правових норм як у правотворенні, так і в правозастосуванні полягає в удосконаленні діяльності різних органів і організацій, які беруть участь у сфері управління суспільством. Процесу- альне врегулювання цієї діяльності забезпечує впровадження сталих прин-ципів законності, підвищує відповідальність у державній роботі, зміцнює державну і суспільну дисципліну і одночасно є способом прищеплення посадовим особам навичок висококваліфікованої і ефективної організа-торської роботи [313, с.179].

На останньому положенні хотілося б зупинитися особливо. Забезпечен- ня позитивного ефекту в діяльності «владних» суб’єктів – це тільки один із векторів спрямованості процесуальних норм. Вважаємо, що було б не-справедливо таким чином звужувати сферу їх правового регулювання. Слід ширше розглядати їх призначення – це забезпечення всього складного комплексу правового процесу. Наведемо для ілюстрації приклад, пов’язаний з податково-процесуальним регулюванням. Окрім зазначеного напрямку, тут можна, мабуть, виділити ще два сектори їх спрямованості та від-повідальності. Так, можемо констатувати, що процесуальні норми податко-вого права регулюють діяльність платників податкових платежів, а також інших учасників податкового процесу, що займають певне проміжне положення, зокрема, таких специфічних суб’єктів, як податкові агенти, по-даткові представники, збирачі податкових платежів чи фінансово-кредитні установи. Саме у своїй сукупності ці три «фронти» і забезпечують ефек- тивне функціонування податково-правового процесу, сприяють встанов- ленню законності і правопорядку в галузі оподаткування, служать реалі- зації інтересів держави та захисту прав платників податкових платежів, інших учасників податкового процесу.

Переходячи до розгляду визначення процесуальної норми, вважаємо принциповим відштовхуватися від загальноприйнятої в юридичній літера- турі думки, що вона є підвидом правової норми. Так, Л.М.Борисова ви- значає процесуальні норми права як самостійний вид правових норм, що мають службовий характер і спрямовані на виконання приписів матеріаль- них норм за допомогою створення умов, надання безпосереднім учасни- кам відносин прав і обов’язків, що дозволяють врегулювати суперечку без втручання юрисдикційних органів, а при негативному розвитку правовід- носин – визначають порядок застосування спеціальними державними ор-ганами владних повноважень для врегулювання конфлікту [40, с.11]. Ана-логічного напряму дотримується в дослідженні процесуальних норм Л.М.Колобкова. Вона пропонує під цими нормами розуміти правові при- писи, що видаються державою, спрямовані на регулювання суспільних відносин, що складаються у зв’язку з необхідністю організувати процес реалізації матеріальних норм права і містять правило поведінки (зокрема, регламентуючі терміни, форми документів, види рішень, що приймаються і т.д.) суб’єктів, спеціально уповноважених державою на здійснення юрис-дикційної та іншої діяльності у сфері застосування права, а також інших учасників процесу [129, с8]. До сказаного слід додати, що, з нашої точки зо- ру, викликає певний сумнів застосування в даному випадку терміна «пра- вило поведінки» без вказівки на його процедурний характер. Такий під- хід тягне за собою певне обмеження «території дії» податково-процесу- альних норм. Водночас, виходячи з природи процесуальних норм подат- кового права, ми не можемо підтримати розширення їх сфери «функціо-нування» за рахунок здійснення ними регулювання юрисдикційної діяль-ності.

Безумовний інтерес для дослідження процесуально-правових норм

становить позиція В.М.Протасова, що запропонував метатеоретичний підхід до загально-правової процесуальної теорії. Виходячи з характеру основних правовідносин (правових відносин, реалізації яких служить процедура), він розділяє юридичну процедуру на матеріальну, процесуальну та правотворчу [266, с.31]. К.В.Николина, базуючись на позиції, виробленій В.М.Протасо- вим, доходить висновку, що процедурно-правова норма – це самостійний різновид правових норм, що має службовий характер і спрямований на за-безпечення реалізації приписів матеріальних регулятивних норм шляхом встановлення послідовного порядку дій, наділення безпосередніх учасників відносин відповідними правами та обов’язками, забезпечений примусовою силою держави, а також специфічними засобами захисту [211, с.53]. Під процесуальними вона розуміє лише ті норми, які встановлюють порядок реалізації матеріальних охоронних норм (іншими словами санкцій) [211, с.51]. Всі інші норми К.В.Николина розглядає як матеріальні і виділяє матеріальні регулятивні норми, матеріальні охоронні, а також норми ма-теріальної процедури. Таким чином, вона дублює позицію В.М.Протасова, який у своїй роботі «Основи загально-правової процесуальної теорії» стверджує, що норми матеріальної процедури є майже у всіх галузях пра- ва. Виняток, на його погляд, становлять процесуальні галузі, а також та-ка матеріальна галузь, як кримінальне право, оскільки воно цілком має охо- ронну природу, складається з охоронних норм [266, с.38].

На нашу думку, викладена точка зору не є переконливою. Навряд чи доцільно таким чином ускладнювати термінологічний підхід у сфері юридичного процесу. Застосування формулювань «матеріальний процес», «матеріальна процедура», які поєднують у собі такі різнопланові, діамет- рально протилежні за своєю природою правові явища, здатне ускладни- ти їх теоретичне осмислення, внести плутанину в практику застосування права. Якщо здійснити спробу довести запропоновану позицію до абсо- люту, як сукупність «ворожих» правових категорій, то цілком можливо за аналогією дійти висновку про спроможність існування, наприклад, ци- вільно-кримінальних правових норм. З урахуванням викладеного вважає- мо, що немає необхідності переглядати вже сталий у фінансовому (по- датковому) праві «широкий» погляд на відповідний галузевий (інститу-ційний) процес.

Процесуальна форма наявна не тільки в юрисдикційній (право-охоронній) сфері застосування норм права, але й в інших сферах, в яких правові норми регулюють позитивні дії суб’єктів суспільного життя. Інак- ше кажучи, будь-яка галузь матеріального права приводить у дію відповід- ні процесуальні норми [358, с.12]. Цілком зрозуміло, що досягнення за- гальної теорії права позитивно сприйняті спеціалістами у галузевих юри-дичних науках. Зокрема, В.Ф.Погорілко та В.Л.Федоренко вважають, що процесуальні норми конституційного права – це норми, що містять опти- мальне правило поведінки суб’єктів конституційного права з метою реалі- зації ними матеріальних норм [252, с.11]. Ми навмисне навели точку зору фахівців з конституційного права, публічно-правової галузі, у межах якої співіснують як юрисдикційні, так і неюрисдикційні складові галузевого процесу.

При розгляді податково-процесуальної норми слід відштовхуватися від фінансово-процесуальної норми, підвидом якої вона є. Важливо зверну-тися до позиції відомого російського вченого Н.І.Хімічевої. Так, вона вка- зує, що завдання зміцнення державної фінансової дисципліни при зростан- ні ролі фінансів потребує ретельного правового врегулювання порядку по-ведінки суб’єктів фінансових відносин, застосування певних правових форм їх діяльності, що сприяєтиме кращій організації контролю і дотримання законності в галузі фінансів [270, с.128]. Усе це посилює значення про-цесуальних норм фінансового права і обумовлює необхідність розробки проблем, що належать до цих норм, а також висунення їх у число най- більш актуальних у правовій науці. У свою чергу, О.М.Горбунова стверд- жує, що процесуальні норми фінансового права встановлюють порядок застосування й дії норм матеріального права [330, с.39]. Це загальне твердження деталізує академік Л.К.Воронова: «Процесуальні фінансово- правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілі- зації коштів у централізовані та децентралізовані фонди та порядок реалі- зації обов’язків з внесення коштів і витрачання їх з боку другої сторо- ни фінансових правовідносин – юридичних та фізичних осіб» [59, с.69 - 70].

Нині серед правознавців практично беззаперечною є думка про поділ норм податкового права на матеріальні і процесуальні [53, с.307 - 308; 184, с.39 - 40; 203, с.31; 228, с.44; 246, с.11].

Водночас в юридичній літературі як приклад заперечення самого факту існування процесуальних норм у податковому праві можемо зустрі- ти посилання на роботу І.М.Ільюшихіна. Так, М.В.Сухов указує на ніби- то твердження цього автора про те, що «норми процесуального характеру в податковому праві практично відсутні» та робить спробу заперечити таку позицію, як помилкову [307, с.46]. На нашу думку, приписувати І.М.Ільюшихіну такий підхід некоректно, це певною мірою спотворює його наукову позицію. Навряд чи слід так категорично трактувати його вислови [108, с.128]. Насправді він виділяє в податковому праві матеріаль- ні, процедурні та процесуальні норми. При цьому як критерій віднесення норм податкового права до процесуальних автор обрав їх зв’язок з діяль- ністю юрисдикційного органу в різних аспектах. Процедурні ж норми, за його твердженням, визначають порядок реалізації матеріальних податко-вих норм.

Цікавий підхід демонструє М.В.Сухов і стосовно іншого моменту. Так, він стверджує, що неминучим стимулом для розвитку податково-процесуальних норм стала зміна державно-правового режиму в Росії. На його думку, законодавцю просто необхідно було розробити відповідні процесуальні норми, що визначають порядок реалізації матеріальних норм податкового законодавства [307, с.46]. Ми вважаємо, що подібний акцент у даному випадку є досить спірним. Після розпаду СРСР, як у Російській Федерації, так і в Україні відбулася зміна концепції оподат- кування, і відповідно правове регулювання в цій сфері максимально дина- мічно еволюціонувало. Знову ж таки, перш за все йшов розвиток матері- альних норм податкового права. До останнього часу була характерна недо-оцінка законодавцем процесуального правового механізму. Водночас слід констатувати, що чинне законодавство України не містить поняття подат- ково-процесуальної правової норми. У правовій науці також спостері- гається деяка недооцінка їх ролі і місця.

Перед тим як перейти до безпосереднього з’ясування сутності по- няття податково-процесуальної правової норми, потрібно звернути увагу на визначення податкової норми. Такий підхід викликаний їх співвід- ношенням – як частини і цілого. У зв’язку з цим викликає інтерес та під-тримку дефініція податкової норми, яку сформулював професор М.П.Ку-черявенко: «Податково-правова норма є загальнообов’язковим формально-визначеним правилом поведінки, яке створене державою та охороняєть- ся нею і яке, діючи в сполученні з іншими податково-правовими норма- ми, закріплює за учасниками податкових відносин суб’єктивні податкові права та покладає на них юридичні обов’язки, пов’язані з оподаткуван- ням» [159, с.53]. Що ж стосується податково-процесуальної норми, то слід зазначити, що їй притаманні всі риси, характерні для податкової норми. Найбільш суттєві з них: 1) загальнообов’язковість; 2) вольовий характер; 3) формальна визначеність; 4) встановлення (санкціонування) та охорона державою; 5) примусовість; 6) неодноразовість використання; 7) систем- ність; 8) публічність; 9) пріоритетна імперативність; 10) майновий харак- тер; 11) являє собою процедурне правило поведінки щодо справляння по-даткових платежів як основних джерел утворення державних фінансів (тоб- то у сфері оподаткування).

Водночас необхідно пам’ятати, що податково-процесуальні норми мають і свою чітко визначену специфіку, яка обумовлена особливостями податково-процесуального правового механізму. Зокрема, слід зазначити, що сферою застосування податково-процесуальних правових норм в ос-новному є неюрисдикційна діяльність, яка здійснюється в галузі оподат-кування. Крім того, на нашу думку, єдиним вектором їх спрямованості є реалізація матеріальних норм виключно податкового права (детальніше див. підрозділ 2.4).

У вітчизняній юридичній літературі не дається визначення подат- ково-процесуальної правової норми. Замість цього автори обмежуються перерахуванням податкових норм, які, на їх думку, належать до про-цесуальних. Так, до податкових процесуальних норм Н.Ю.Пришва, зокре- ма, відносить такі норми: про порядок проведення податкового обліку плат- ників податків і зборів, надання ними податкової декларації, про порядок нарахування податку, про порядок здійснення контролю за сплатою подат- ків, застосування заходів примусу та інші [259, с.143 - 144]. Аналогічного напряму в розв’язанні цього питання дотримується і Р.О.Гаврилюк [61, с.57].

З подібним, дещо спрощеним, підходом до вирішення цього проблемного питання не можна погодитись. Нам здається більш послідов- ною позиція російського вченого В.Є.Кузнеченкової. У своєму дослід- женні вона виходить на таку дефініцію. Під процесуальними податково-правовими нормами автор розуміє «норми, які визначають форму реаліза- ції матеріальних норм, встановлюють порядок, способи та методи діяль- ності в сфері оподаткування шляхом закріплення форм реалізації матері- альних податково-правових норм». І далі вона зазначає: «Податково-про-цесуальні норми спрямовані на регулювання податкової процесуальної форми» [145, с.15]. Однак у той же час слід зазначити, що наведене визначення носить досить загальний, певною мірою схематичний харак- тер і потребує, на нашу думку, суттєвого уточнення та доопрацювання, конкретизації.

Розглядаючи процесуальні норми в податковому праві, Ю.В.Бодна-

рук виходить з того, що під правилом поведінки слід мати на увазі норму-припис, тобто елементарне, логічно завершене, державновладне нормативне веління, безпосередньо виражене в тексті нормативного юри-дичного акта [34, с.6]. При цьому він стверджує, що податкові процесу- альні норми-приписи встановлюють: будь-які додаткові елементи правил поведінки в податково-зобов’язальному відношенні; будь-які додаткові елементи правил поведінки в усіх податкових процедурах; будь-які до- даткові елементи правил поведінки при притягненні до фінансової (по-даткової) відповідальності [34, с.6 - 7].

Такий підхід ми не можемо визнати як безперечний. Перш за все, навряд чи будь-яка правова норма є елементарним нормативним велін- ням. У зв’язку з цим слід звернути увагу на співвідношення правової норми й нормативного акта, обов’язковість її вираження в юридичному документі. Тут існує тонка, проте чітка межа. На дану обставину обґрун-товано звернула увагу Л.К.Воронова. Вона справедливо стверджує, що фінансово-правова норма і стаття фінансового нормативно-правового ак- та не тотожні, вони можуть не збігатися. Стаття нормативно-правового акта, що регулює фінансові відносини, є формою вираження державної волі, засобом втілення фінансово-правової норми [59, с.69]. Зазначений підхід можна цілком поширити і на співвідношення податково-процесу- альної норми та статті податково-процесуального законодавства. Вважає- мо, що потребує також деталізації точка зору Ю.В.Боднарука щодо кри- теріїв виділення додаткових елементів визначених ним правил поведін- ки, з’ясування їх змісту.

Для того щоб правильно поставити завершальні акценти в розгля- ді поняття податково-процесуальної правової норми, звернемо увагу ще на кілька важливих моментів. Заслуговує на увагу позиція Ю.І.Мельни- кова. Так, він вважає, що різні види юридичних правил, які регламен- тують діяльність суб’єктів у застосуванні права, встановлюють порядок здійснення цієї діяльності, у своїй основі є процесуальними [188, с.83]. На його думку процесуальну норму можна визначити як юридичне пра- вило, яке регулює діяльність із застосування матеріально-правової нор- ми, норму, що покликана організувати правозастосування, незалежно від того, йдеться про застосування диспозиції чи санкції матеріально-право-вої норми.

Зазначений підхід, у цілому поділяє Р.В.Шагієва. Під процесуальни- ми нормами вона розуміє ті норми, що впорядковують об’єктивно опо-середковані складні форми правозастосовної діяльності, необхідні для реа-лізації інших, частіше за все матеріально-правових норм [351, с.17]. Близь- кої наукової позиції дотримується О.Е.Лейст. Так, він обгрунтовано конс-татує, що процесуально-правові норми визначають порядок, процедуру оформлення та захисту прав, встановлених матеріально-правовими норма- ми, порядок і послідовність дій державних органів і посадових осіб, які застосовують правові норми [263, с.609]. Таким чином, матеріально-пра- вові норми створюють перший шар права, вказують, «що робити». Про-цесуально-правові норми, що створюють другий шар, визначають юридич- ні способи охорони, захисту і відновлення першого шару, вказують «як робити». Образно кажучи, у даному випадку ми можемо запропонувати аналогію з «маршрутом», «графіком» і «швидкістю» руху з реалізації (за-стосування) норм матеріального податкового права.

Аналіз викладеного дозволяє нам сформулювати та запропонувати наступне визначення. Податково-процесуальна правова норма – це за-гальнообов’язкове, формально-визначене правило загального характеру, встановлене (санкціоноване) та охоронюване державою, спрямоване на ре-гулювання організаційних, в основному неюрисдикційних, суспільних від-носин у галузі оподаткування через реалізацію податково-матеріальних правових норм.

2.1.2.

<< | >>
Источник: Криницький Ігор Євгенович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ПРОЦЕСУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Ірпінь –2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.1.1. Визначення та ознаки податково-процесуальної правової норми.:

  1. 2.1.3. Структура податково-процесуальної норми.
  2. 1.2. Поняття, ознаки та загальна характеристика податкового процесу
  3. 7.12. Методика виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства
  4. 2.1. Податково-процесуальні режими у податковому процесі
  5. Податкова політика і податкова система України
  6. Напрямки податкової політики, податковий тиск, податкова конкурентоспроможність
  7. Податкова система і податкова політика держави
  8. Податкова політика та податкова система в Україні
  9. РОЗДІЛ І Податковий процес на сучасному етапі розвитку податкових правовідносин
  10. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
  11. РОЗДІЛ ІІІ Податково-процесуальні режими податкового процесу
  12. 1.2. Поняття, ознаки та функції єдиного податку
  13. РОЗДІЛ 2 ПРОЦЕСУАЛЬНІ НОРМИ ПОДАТКОВОГО ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
  14. Розділ 1. ТРАНСПАРЕНТНІСТЬ ЯК СИСТЕМНО - ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
  15. Еволюція вітчизняної фінансово-правової думки в період ХУІІІ - перша пол. ХІХ ст.
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -