<<
>>

1.1.1. Поняття та сутність податкового процесу.

В умовах динамічного розвитку вітчизняного податкового права од- нією з першочергових актуальних задач виступає дослідження податково-процесуального правового механізму. Особливого значення набуває пробле- ма об’єктивного усвідомлення категоріального податково-процесуального апарату, і в першу чергу формування базової дефініції «податковий про- цес».

Слід зазначити, що питання природи, ролі та місця процесу, його зна-чення для юридичної науки й правозастосовної практики залишаються до-сить дискусійними, погляди вчених відрізняються суперечливістю, а іноді навіть діаметральністю (більшою мірою це стосується так званих «непро-цесуальних» галузей права). Розгляд поставленого комплексного проблемно-го питання цілком логічно розпочати коротким екскурсом у загальну теорію права. Аналіз викладених у правовій науці точок зору дозволяє зробити висновок, що всі вони зводяться до двох основних концепцій. Критерієм розмежування в цьому випадку виступає обраний фахівцями варіант відпо- віді на визначальне питання, а саме: як на їхню думку співвідносяться пра- вові категорії «процес» та «процедура».

Одна група вчених розглядає юридичний процес як юрисдикційну процедуру (судочинство, юстицію), спрямовану на вирішення спорів про право й здійснення правового примусу [39, с.23 - 31; 49, с.260 - 262]. При цьому вони обмежують юридичний процес вузьким сектором діяльності у сфері застосування права, наполегливо відмовляючись відносити до нього позасудові ситуації, коли відсутня яка-небудь правова суперечка. Даний під-хід прийнято називати «традиційним» або «вузьким». Такого погляду до-тримуються представники традиційно визнаних процесів – цивільного й кримінального, а також (з деякими застереженнями) – адміністративного процесу.

Одним з найяскравіших і послідовних прибічників даного підходу є В.М.Протасов. Він розмежовує наукові категорії «юридичний процес» та «правова процедура», співвідносивши їх як частину й ціле, як видове й родове поняття [267, с.16].

Як основоположний критерій їх відмежування один від одного автор застосував ознаку матеріальності (процесуальності) правових явищ. Фактично юридичний процес і правова процедура роз-глядаються як тісно пов’язані, але не ідентичні правові явища. Заува-жимо, що такий підхід знаходить прихильників й серед фахівців з по-даткового права [338, с.33].

У свою чергу, деякі прибічники даної концепції виділяють: а) юридичний процес як юрисдикційну та іншу охоронну діяльність органів правосуддя (діяльність, спрямовану на вирішення спорів про право й здійснення правового примусу); б) юридичний процес, як юрисдикційну й іншу охоронну діяльність уповноважених органів держави та інших суб’єктів [175, с.41]. Але така інтерпретація не змінює принципового погля- ду на юридичний процес. Більш логічно, на наш погляд, називати цей під- хід «юрисдикційним». Водночас слід зазначити, що деякі вчені здійснюють спробу звузити межі юридичного процесу [233; 262, с.3, 27 - 31]. Прихиль-ники цієї точки зору розглядають його як судочинство (юстицію) та фак-тично не виходять за межі так званого судового процесу.

Відповідно до другої точки зору, юридичний процес найбільш пов-

ною мірою відбиває всі складові компоненти державного управління, охоп-

лює широку сукупність процедурних форм діяльності органів публічної

влади. Таким чином ототожнюється процес та процедура. Поштовхом до зазначеного напрямку у розумінні цих понять служить дослідження їх по-ходження. Етимологічно поняття «процес» походить від лат. processus (про-сування вперед), а поняття «процедура» – від лат. procedere (просуватися) [294, с.772]. Тобто вочевидь маємо достатні підстави, виходячи з рівності їх семантичного значення, для висновку про тотожність змісту цих право- вих категорій. У свою чергу, С.І.Ожегов розуміє під процедурою офіцій-ний порядок дій, виконання, обговорення чого-небудь, а як процес розгля- дає хід, розвиток якого-небудь явища, послідовну зміну станів у розвит- ку чого-небудь [220, с.619]. Як бачимо, на його думку, основна відмін- ність полягає в ступені узагальненості та формі статусності.

Водночас слід зазначити, що стосовно правового життя, де юридична діяльність окрім ме- ти і завдань завжди має процесуальну форму та офіційний характер, зазначе- ні фактори повністю нівелюються.

Дана позиція поділяється представниками так званого «широкого» підходу або «управлінської» концепції. Так, В.М.Горшеньов вважає, що юри-дичний процес – це комплексна система органічно взаємопов’язаних пра-вових форм діяльності уповноважених органів держави, службовців, а та-кож зацікавлених у вирішенні різних юридичних справ інших суб’єктів права: а) виражається у здійсненні операцій з нормами права в зв’язку з вирішенням певних юридичних справ; б) здійснюється уповноваженими органами держави й службовцями на користь зацікавлених суб’єктів пра-ва; в) закріплюється у відповідних правових актах – офіційних докумен-тах; г) регулюється процедурно-процесуальними нормами; д) забезпечуєть-ся відповідними способами юридичної техніки [313, с.8]. Такий підхід до розуміння юридичного процесу вносить правову культуру, професіоналізм і концептуальну завершеність у доктрину, інституціональну побудову й практику формування правової держави, бо переслідує мету виокремити головну специфіку процесуальної діяльності – її нормативно-технологічну сутність [352, с.33]. Цілком справедливо в цьому ракурсі робити акцент не тільки на те, «що» потрібно робити, але, головним чином, на те «як» не-обхідно діяти, «яким чином» досягти потрібного результату, «яким шля- хом» рухатись. Саме досягнення оптимальної нормативно-правової впо-рядкованості слугує забезпеченню належного здійснення юридичної діяль-

ності.

Близькою до викладеної є позиція Д.М.Бахраха. На його думку, юри-дичний процес характеризується такими ознаками: 1) це свідома, цілеспря-мована діяльність; 2) вона полягає в реалізації владних повноважень суб’єк-тами публічної влади, які взаємодіють один з одним і з невладними суб’єктами; 3) запрограмована на досягнення певного юридичного ре- зультату, вирішення індивідуально-конкретної справи (обрання губернато-ра, прийняття закону, вирішення спору, покарання винного та ін.); 4) до-кументується: проміжні й остаточні підсумки процесуальної діяльності відображаються в офіційних документах і, як правило, воля суб’єкта влади оформляється правовим актом; 5) є розгорнута детальна регламентація цієї діяльності юридичними нормами (процесуальна форма) [24, с.146 - 147].

У свою чергу, І.А.Галаган, підтримуючи прибічників «широкого» під-ходу до розуміння юридичного процесу, наводить такі аргументи: «По-перше, загальний юридичний процес існує, він вже давно став реальніс-тю правового регулювання й успішно служить цілям посилення гарантій прав особистості, налагоджуванню й упорядкуванню організаційних та ін-ших відносин, що складаються між органами держави та іншими суб’єк-тами. По-друге, подальше удосконалення існуючих і видання нових норм, посилення їх наукової обґрунтованості невимірно підвищать ефективність основної ланки... правової системи – матеріально-правових норм, всієї пра-возастосувальної діяльності, всього механізму правового регулювання сус-пільних відносин, форм і методів державного керівництва суспільством... По-третє, нігілізм окремих авторів відносно проблем загального юридич-ного процесу неприпустимий і тому, що він суперечить творчому духу самої науки, яка покликана відкривати нові закономірності й тенденції сус-пільних та інших явищ, до яких належить і право» [270, с.12]. Водночас не-обхідно відзначити, що незважаючи на всю внутрішню сутнісну єдність юридичного процесу формування концепції загальнопроцесуальної теорії ще не завершилося, пошук її обґрунтування продовжується. Що ж до конструкції загального юридичного процесу, то вона до цього часу ви-кликає гостру наукову полеміку.

Цілком слушною є думка П.І.Кононова, який вважає, що процесом є не тільки діяльність з вирішення спорів і розгляду справ про правопо-рушення. Сучасна регулятивна діяльність державних органів, органів міс-цевого самоврядування та інших уповноважених державою суб’єктів, спря-мована на реалізацію юридичних прав та обов’язків суб’єктів правовід-носин, також являє собою юридичний процес [134, с.17]. Проте викладена точка зору тягне за собою необхідність конкретизувати наступні два мо-менти. По-перше, навряд чи буде обґрунтовано таким чином звужувати сферу юридичного процесу, обмежувати його природний периметр. Дана комплексна правова категорія повинна розглядатися, хай і з деякими за-стереженнями, стосовно не тільки правореалізаційної (регулятивної і охо-ронної), але також і правотворчої діяльності.

По-друге, якщо в радянсь-кий період домінуючою була позиція щодо переваги суспільних інтересів над особистими, то в сучасній юридичній літературі часто висловлюється діаметрально протилежна точка зору – визнання пріоритету прав особи (переваги індивідуального інтересу). Виходячи з цієї тези деякі автори пропонують робити акцент на необхідності найширшого захисту перш за все цих прав, розглядаючи процес «як комплекс, систему їх гаран-

тій» [234, с.69]. Вважаємо, що більш обґрунтовано вести мову про баланс прав і обов’язків і юридичний процес є інструментарієм у його досягненні. Саме така риса, як процесуальність, впливає на вибір інструментарію правового гарантування з боку держави ефективності механізму реалізації захисту прав (свобод) та належної реалізації покладених на суб’єктів обов’язків. Тільки в межах процедурно-правової діяльності, чітко регла-ментованої як за формою, так й за змістом, можна дійсно забезпечити їх надійність.

І завершуючи огляд викладених у загальній теорії права точок зору, вважаємо за доцільне навести ще дві наукових позиції. Так, О.В.Кузьменко, звертаючись до характеристики юридичного процесу як філософської категорії, акцентує нашу увагу на об’єднанні ним всіх нормативно регламентованих процесуальних форм правової діяльності, що являють собою систему взаємопов’язаних, спеціально упорядкованих, розташованих у певному порядку дій та операцій, які підпорядковані певній меті і при-водять за допомогою відповідних прийомів та засобів до конкретного ре-зультату [151, с.25]. Можна тільки підтримати таку точку зору. Водночас ви-кликає сумніви застосування автором терміна «операція». Нам більше ім-понує традиційний підхід, коли як первинні структурні елементи юридич- ного процесу виокремлюються процесуальні дії. У свою чергу вони утво-рюють більший системний складовий елемент – процесуальні етапи.

Водночас М.М.Вопленко як особливий різновид юридичного процесу виділяє процес у сфері застосування права. Під ним він пропонує розуміти систему логічно взаємозв’язаних дій і операцій, в яких виражається дер-жавна діяльність по виданню правових актів, здійсненню юридично зна-чущих вчинків [57, с.29].

Таким чином, процес вважається формою руху, розвитку юридичної діяльності. Правова категорія «процес» у сфері за-стосування права виражає організаційну сторону правозастосування, його елементи й основні стадії здійснення владної реалізації правових норм. Останні два визначення характеризуються певною нейтральністю, автори висвітлюють саме технологічну сторону юридичного процесу. На нашу дум-ку, цю обставину можна вважати позитивною рисою, тому що, тільки дистанцюючись від зайвих нашарувань та акцентуючи увагу на сутнісних проявах юридичного процесу, ми можемо наблизитися до об’єктивного пізнання цього правового явища.

Що ж стосується представників фінансово-правової науки, то визна-чальною, на наш погляд, є позиція Н.І.Хімічевої. Так, вона вважає, що стосовно всієї фінансової діяльності держави можна говорити про фі-нансовий процес як правову форму реалізації матеріальних повноважень у галузі акумуляції, розподілу й використання державних грошових фон-дів. Він являє собою встановлений законодавством порядок діяльності дер-жавних органів зі здійснення даних повноважень, який вимагає дотримання відповідних процедурних правил і послідовності їх етапів при вирішенні конкретних справ у галузі фінансів [270, с.131]. При цьому принципово важливо, що розуміється під «вирішенням конкретної справи». Адже це мо- же бути вирішення по суті індивідуально-конкретної правової суперечки у сфері оподаткування. Але, на нашу думку, в цьому випадку більш дореч- но розглядати позитивне вирішення правової ситуації, проходження не-обхідного процесуального етапу.

Звертаючись до процесуального регулювання в фінансовому праві, за-уважимо, що тільки відносно правової природи бюджетного процесу по-зиція фахівців-фінансистів більш-менш є визначеною та сталою. Що ж сто-сується податкового процесу, то не можна не зазначити, що на постра-дянських просторах ця проблематика є відносно малодослідженою. Навіть сам факт його існування часто підлягає сумніву. При цьому слід ви-знати, що в Російській Федерації розглянута проблематика перебуває в центрі уваги науки фінансового права, вже наявні певні позитивні до-сягнення в її вирішенні. В Україні дослідження цього складного право-вого явища не вважається правознавцями найактуальнишим, досліджуєть-ся фрагментарно й епізодично, залишаючись своєрідною «білою плямою» в податковому праві.

Тому спочатку звернемося до наукових поглядів, висловлених у ро-сійському податковому праві. Так, до найбільш важливих характерних рис податкового процесу В.Є.Кузнечєнкова відносить такі. Податковий процес являє собою систему послідовно здійснюваних юридично вагомих дій, пов’язаних найближчою метою. Елементами податкового процесу висту-пають: податковий правотворчий процес, податковий правоохоронний

процес, провадження та процедури. Здійснення податкового процесу завж-ди відбувається з обов’язковою участю владного суб’єкта. Податковий процес має юридичну природу, оскільки податкові процесуальні відноси- ни завжди підлягають правовій регламентації [144, с.30]. Ми вже вказува- ли на важливість включення до юридичного процесу не тільки правотвор- чої, але й правореалізаційної діяльності. При цьому навряд чи варто ви- ключати з правореалізації регулятивну діяльність. Таким чином, маємо

справу з необґрунтованим усіченням такого трикомпонентного правового явища, як податковий процес.

Досить цікавою є позиція прибічника «вузького» трактування проце-су Д.В.Вінницького, який, відбиваючи висновки В.М.Протасова, вважає, що податковий процес є податковою процедурою особливого характеру, покли-каною регулювати процедуру змагального характеру, а точніше – відно-сини із застосування заходів податково-правового примусу й з вирішення податково-правових спорів. На його думку, на відміну від податкової про-цедури, податковий процес (як її різновид) стосується регламентування досить вузької сфери відносин [53, с.308]. Такий підхід до розуміння по-даткового процесу викликаний позицією автора щодо взаємовідношення податкових процедур і процесу, їх правової природи. Виділяючи податкові загально-регулятивні й охоронні процедури, місце податкового процесу він визначає серед останніх як податкове юрисдикційне провадження. Фактич- но йдеться про податкове провадження (судочинство). Ми не можемо підтримати таку точку зору з вище висловлених підстав.

Близьку позицію займає О.В.Дьомін. Він вважає, що податковий процес – це владна діяльність податкових органів і судів з виявлення, по- передження й прининення податкових правопорушень, розгляду податко- вих суперечок і залучення учасників податкових правовідносин до відпо-відальності за податкові правопорушення [83, с.259]. М.В.Сухов визначає податковий процес у сфері застосування права з врегульованою проце-суальними правовими нормами діяльністю уповноважених державних орга-нів виконавчої влади, що полягає в дослідженні обставин і вирішенні ін-дивідуально-конкретних справ у податковій сфері, у ході здійснення якої виникають, змінюються, припиняються податково-процесуальні правовід-носини, пов’язані із забезпеченням суб’єктивних прав і законних інтере- сів платників (інших зобов’язаних осіб) податків, примусовим забезпечен- ням виконання ними податкових обов’язків, залученням до відповідальнос- ті за порушення законодавства про податки і збори [306, с.9 - 10]. Таким чином, він розглядає його як специфічну процесуальну форму діяльності державної адміністрації з реалізації податкового законодавства. Аналіз на-ведених позицій дозволяє стверджувати, що їх автори виводять податко- вий процес за межі податкового права, у площину адміністративно-пра-вового регулювання. Це й не дивно, адже проведена, наприклад М.В.Су-ховим, наукова робота прямо визначена автором як адміністративно-пра-вове дослідження.

Необхідно також вказати на певну неузгодженість та протиріччя, які демонструє О.В.Староверова. Так, з одного боку, вона й Н.Д.Еріашвілі стверджують, що специфіка податково-правових відносин зумовила не-обхідність трактування податкового процесу в широкому значенні слова [301, с.21, 31 - 32, 42], а з другого боку – розуміє під податковим процесом діяльність, безпосередньо пов’язану з провадженням з податкового пра-вопорушення [300, с.28 - 29]. Навряд чи така невизначеність потребує де-тального коментарю. Зазначимо тільки, що акцентування уваги на право-порушенні неминуче призводить до «юрисдикційного» погляду на по-датковий процес.

Аналіз юридичної літератури свідчить, що в податковому праві пре-валює «широкий» підход до розуміння податково-правового процесу. На-ведемо декілька визначень. Вони характеризуються близкістю поглядів, то- тожністю в основних моментах.

На думку Т.М.Макаренко, податковий процес – це вид юридичного процесу, який являє собою нормативно встановлену форму впорядкування діяльності суб’єктів права з встановлення, введення, обчислення й сплати податків та зборів, контролю за даною діяльністю, оскарження актів по-даткових органів, дій (бездіяльності) їх посадових осіб, а також при-тягнення до податкової відповідальності за вчинення податкового право-порушення [181, с.28].

В.Є.Кузнечєнкова вважає, що податковий процес являє собою вре-гульовану процесуальними нормами права діяльність державних уповно-важених органів у податковій сфері, спрямовану на встановлення правових основ формування податкових доходів, забезпечення належної поведінки осіб щодо виконання ними своїх обов’язків як учасників податкових відносин, а також вирішення податкових спорів [149, с.39]. Солідарна з нею І.В.Глазунова. Вона визначає податковий процес як врегульовану нормами податкового права процесуальну діяльність платників податків, податкових агентів, уповноважених державних органів, спрямовану на формування по-даткових доходів бюджету й бюджетів позабюджетних фондів і забез-печення належної реалізації платниками податків і платниками зборів їх податкових обов’язків [67, с.7]. На наш погляд, навряд чи виправдано роз-діляти платників податкових платежів залежно від покладених на них обов’язків зі сплати того або іншого виду платежів (податків, зборів та ін.). Тим більше, що у правозастосовній діяльності платник не тільки ви- ступає потенційним виконавцем всіх існуючих видів податкових платежів але й, як правило, ми маємо справу з реальним здійсненням ним подат-кового обов’язку щодо всієї гами податкових платежів, без винятку (по-датків, зборів, мит та плат). Викликає наше зауваження також ігнорування авторами в сучасних умовах забезпечення прав та свобод платників. За-уважимо, що саме податково-процесуальний правовий механізм спрямо-ваний на забезпечення комплексності та збалансованость податково-пра-вового регулювання, служить ефективному захисту правових інтересів не тільки держави, але й платників податкових платежів, інших учасників податкового процесу. Проте акцентування уваги дослідниками виключно на обов’язках невладних учасників набуло поширення, знайшло підтримку у подальших визначеннях.

Один із прибічників широкого розуміння процесу О.Ю.Кікін вважає,

що податковий процес слід визначити як регламентовану нормами подат-кового права діяльність з встановлення й введення податків та зборів, їх обчислення й сплати, здійснення уповноваженими державними органами контролю за своєчасністю й повнотою їх сплати, виконанням податково-зобов’язаними особами інших обов’язків, покладених на них законо-давством, з примусового виконання цих обов’язків, притягнення до відпові-дальності за податкові правопорушення, а також досудового порядку врегу-лювання податкових спорів [121, с.39]. О.А.Ногіна пропонує розглядати по-датковий процес як урегульовану процесуальними податковими нормами діяльність державних уповноважених органів, спрямовану на формування податкових доходів бюджетів (позабюджетних фондів) і забезпечення на-лежної поведінки осіб щодо виконання ними своїх обов’язків як учасників податкових відносин, яка полягає у дослідженні обставин і вирішенні індивідуально-конкретних справ у галузі оподаткування [212, с.47]. Як стверджує В.І.Гудімов: «податковий процес – вид юридичного процесу, що являє собою визначену законом форму упорядкування діяльності суб’єктів податкового права з обчислення та сплати податків, а також додержання податкового законодавства взагалі, контролю за цією діяльністю та при-тягненню до податкової відповідальності винних осіб» [78, с.31].

Звернемо увагу ще на один момент. Майже у всіх розглянутих визначеннях до податково-процесуального процесу включена діяльність з притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування. Враховуючи передбачений чинним законодавством широкий спектр від-повідальності платників податкових платежів, зазначена позиція потребує чіткої конкретизації. Адже вони можуть притягатися до фінансової (зо-крема, податкової), адміністративної та кримінальної відповідальності.

Одну з перших спроб у вітчизняній юридичній літературі звернути-ся до формування визначення податкового процесу здійснила Н.Ю.Пришва. Так, вона визначає податковий процес як урегульовану процесуальними нормами податкового права діяльність учасників податкових правовідно-

син, пов’язану з акумуляцією податкових платежів до бюджетів [260, с.25].

Інший підхід демонструє Ю.В.Боднарук, який запропонував визначення податкового процесу, відповідно до якого він являє собою врегульований фінансово-правовими нормами порядок діяльності учасників податкових правовідносин та інших осіб, спрямований на ефективну реалізацію по-датково-зобов’язальних і податково-деліктних правових відносин [34, с.8]. Така позиція автора ґрунтується на правореалізаційній (релятивній) концеп- ції юридичного процесу і не може не викликати деяких наших заува-жень. По-перше, звертаючись до характеристики податкового процесу, на- вряд чи доречно виокремлювати його зв’язок з фінансово-правовими, а не податково-процесуальними нормами. За великим рахунком податково-процесуальні норми є різновидом фінансових правових норм, але якщо проводити логічний ланцюжок далі, то в такому разі можна говорити про наступний рівень в ієрархії системи – правових норм або навіть взага- лі про соціальні норми. Ми вважаємо, що все-таки слід проводити аде-кватну конкретизацію досліджуваного правового явища. Тільки при такому підході можна розраховувати на його об’єктивне пізнання й віддзеркалення за допомогою дефініції наукової категорії. По-друге, наведене автором ко- ло учасників податкових правовідносин значно вужче, ніж реально іс-нуюче. І знову ж таки, виходичи з предмета дослідження, більш виправ-дано вести мову про податково-процесуальні правовідносини та їх учасни- ків. По-третє, на нашу думку, досить спірним є зв’язок податкового про-цесу з податково-деліктними правовими відносинами. Більш виправдано у зв’язку з цим говорити про податково-охоронні правовідносини. До речі, тут же автор дещо коректує свою позицію й констатує, що змістовною характеристикою податкового процесу є його функціональна спрямованість на впорядкування процесу реалізації основних (регулятивних й охорон- них) для податкового права відносин [34, с.9].

Водночас він закладає черговий спірний момент, а саме: ми стикає-мося зі спробою характеристики процесу за допомогою процесу. Так, стверджується: «Процедура і процес явища не різнопорядкові, будь-який юридичний процес має процедурний характер» [34, с.8]. Навряд чи тавто-логію слід включати до арсеналу сучасного ученого. Якщо продовжити цю логічну лінію, то з таким же успіхом можна стверджувати, що пра-вова процедура має процесуальний характер.

Приєднуючись до прихильників «широкого» розуміння податкового процесу, водночас вважаємо за доцільне зауважити таке: а) з одного боку, невиправданим є виведення за межі регулювання податкового процесу: здійснення податкової реєстрації, ведення податкового обліку, сплати по-даткових платежів, податкової звітності, податкового контролю, позасудо-вого розв’язання податкових спорів; б) з другого – звуження податкового процесу тільки до провадження по справах про податкові правопорушення, податкового судочинства або податкового контролю. Крім того, принципова хибність наведених підходів до поняття податкового процесу полягає у тому, що жодний із них не містить посилання на таку його важливу конструктивну складову, як правовідносини.

Звертаючись до висловлених у юридичній літературі думок учених про місце податкового процесу в системі юридичного процесу, можна ви-ділити три основних позиції. Розглянемо перші дві: а) податковий процес є різновидом адміністративного процесу; б) податковий процес виступає автономним видом юридичного процесу, врегульований процесуальними нормами податкового права. І в першому, і в другому підході можна ви-ділити окремі положення, які викликають схвалення. Дійсно, з одного боку, податковий процес найбільш близький саме до адміністративно-пра-вового процесу. Проте така близькість ніяк не означає їх предметний зв’язок. З другого боку, процесуальні норми податкового права здійснюють правове регулювання податкового процесу. Додамо від себе – і лише вони (у наявності безальтернативність, монопольність). Але поди-вимося на місце, яке вони займають у системі правових норм. Податково-процесуальні норми є підвидом податкових норм, а ті, у свою чергу, – частиною фінансових норм. Тому ми є прихильниками третьої позиції: на нашу думку, конструктивний підхід повинен полягати у визначенні по-даткового процесу як підвиду фінансового процесу. Таким чином, не буде допущене викривлення, порушення цілісності галузевого фінансово-пра-вового регулювання.

Слід зауважити, що окрему (досить специфічну) позицію займає Ф.Х. Банхаєва. Так, вона вважає, що податковий процес є частиною бюд-жетного процесу і являє собою діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та учасників податкового процесу з визначення концепції формування, структури й об’єму державних доходів, коректування діючої системи податків і зборів, змісту об’єктів оподаткування, складу податкової бази й розмірів податкових ставок, затвердження податкового законодавства з розробки й виконання планів податкових надходжень до бюджету й позабюджетних фондів, а також з контролю за виконанням і дотриманням податкового законодавства [22]. Запропоноване визначення зразу ж викликає декілька зауважень. Так, з нього випливає досить спірна думка, що органи державної влади й місцевого самоврядування не є учасниками податкового процесу. Будь-яких доводів на підтвердження своєї позиції автор не наводить. Крім того, звертаючись до предмета право-вого регулювання, вона явно виходить за межі податкового процесу, змі-шуючи пріоритети у бік матеріально-правового механізму у сфері опо-даткування (встановлення розміру податкової ставки, закріплення складу податкової бази, коректування діючої системи податків і зборів і т.д.). Що ж стосується спроби автора виділити податковий процес як різновид бюджетного процесу, то такий підхід неминуче веде до хибного, на нашу думку, розуміння податкового права як частини бюджетного права. Ми ж виходимо з тієї обставини, що податкове та бюджетне право є само- стійними підгалузями фінансового права. Наступне зауваження стосується згадки автором про державні доходи у зв’язку з податковим процесом. На- вряд чи доречно таким чином розширювати сферу податково-процесуаль- ного регулювання. Податкові платежі становлять тільки частину дохідної частини бюджету. Необхідно звернути увагу ще на один момент, який ми не можемо підтримати. Автор припускає «нарощення об’єму» по-даткового процесу за рахунок сфери регулювання інших галузей права, а саме: адміністративного права (розробка планів податкових надходжень) та конституційного права (коректування діючої системи податків і зборів). На завершення, досить цікаво було б з’ясувати, що автор розуміє під «за-твердженням» податкового законодавства, досить нетрадиційного для цієї правової ситуації. Застосування такого терміна, на нашу думку, є сумнів-ним. Як правило, стосовно податкового законодавства використовуються категорії «приймається», «видається» та «вводиться в дію». Що ж сто-сується податкових законів, що є основною формою податкового права, то вони із цілком зрозумілих причин, виключно «приймаються» Верховною Радою України.

При дослідженні податкового процесу не можна обійти увагою ха-рактерну для нього специфіку. Коротко зауважимо: з одного боку, вона похідна від особливостей, властивих його компонентам (податково-про-цесуальним провадженням, стадіям, режимам), з другого боку – вона повною мірою відображає характерні риси податково-процесуальних норм і правовідносин.

На завершення розгляду цієї проблеми змушені констатувати, що у податковому законодавстві України немає прямої згадки щодо податко-вого процесу. Водночас ця обставина жодною мірою не може свідчити про відсутність податково-процесуального регулювання в реальному правово-му житті. Навряд чи позицію вітчизняного законотворця (зважаючи на результати його «діяльності») можна в сучасних умовах вважати взірцем та догмою. Таким чином, при формуванні визначення податкового про- цесу маємо справу з конструктивною реалізацією прогностичної функції юридичної науки (зокрема, податково-процесуального права).

З огляду на викладене можна сформулювати таке визначення:

податково-правовий процес являє собою врегульований процесуальними нормами податкового права порядок процедурної (як правило, неюрис-дикційної) діяльності компетентних органів публічної влади (іноді й інших уповноважених суб’єктів) у галузі оподаткування та податково-процесуальні правовідносини, що виникають на цій основі.

<< | >>
Источник: Криницький Ігор Євгенович. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ПРОЦЕСУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Ірпінь –2009. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.1.1. Поняття та сутність податкового процесу.:

  1. 1.2. Поняття, ознаки та загальна характеристика податкового процесу
  2. РОЗДІЛ І Податковий процес на сучасному етапі розвитку податкових правовідносин
  3. Розділ ІІ Податковий процес через призму податкових процесуальних режимів
  4. РОЗДІЛ ІІІ Податково-процесуальні режими податкового процесу
  5. 1.2.2. Стадії податкового процесу.
  6. 1.3. Структура податкового процесу
  7. 3.1.1. Поняття податково-процесуальних правовідносин.
  8. 1.1. Інституційні основи податкового процесу
  9. Поняття й основні риси сучасних податкових систем
  10. 2.2. Поняття та склад процесуального режиму в податкових правовідносинах
  11. Поняття і сутність логістики.
  12. 6. Касове виконання бюджету: поняття, сутність, системи
  13. Поняття і сутність логістики. Місія, мета, об'єкт, предмет та завдання логістики.
  14. 1.2. Економічна сутність санації та випадки, в яких приймається рішення про санацію. Поняття та порядок проведення досудової санації
  15. 2.1. Податково-процесуальні режими у податковому процесі
  16. Напрямки податкової політики, податковий тиск, податкова конкурентоспроможність
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -