<<
>>

ЗМІНИ В АДМІНІСТРУВАННІ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ

Серед загальнодержавних податків у системі оподаткування України найзначніших змін у Податковому кодексі порівняно з попереднім податковим законодавством зазнав податок на прибуток підприємств.

Відчутні зміни стосуються не лише ставки податку, а й порядку його адміністрування.

Останніми роками ефективність механізму адміністрування податку на прибуток підприємств значно знизилися попри номінальне зростання його надходжень (рис. 4.5).

Рис. 4.5. Фіскальна ефективність податку на прибуток, %

Для платників податку головною проблемою є надмірні затрати на ведення обліку та підготовку звітності. За даними дослідження «Вартість дотримання податкового законодавства», підготовленого Світовим банком спільно з Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), середні витрати часу вітчизняного підприємства на здійснення всіх операцій обліку податку на

прибуток (включаючи витрати часу на вивчення податкового законодавства, ведення податкового обліку, підготовку звітності, сплати податку) в 2008 р. становили 280 людино-годин, що в декілька разів більше, аніж затрачують європейські компанії на ці операції. В грошовому вираженні затрати корпоративного сектору на адміністрування податку на прибуток в Україні у 2008 р. становили понад 1 млрд грн.

Основна причина значних часових та грошових затрат адміністрування податку на прибуток на корпоративному рівні полягає в тому, що в Україні податковий та бухгалтерський обліки фінансових результатів до прийняття ПКУ значно відрізнялися. Нагадаємо, що для визначення бази оподаткування та нарахування податку Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР були встановлені правила, що відрізняються від тих, які застосовувалися в бухгалтерському обліку. Через методологічні розбіжності бухгалтери вели одночасно два види обліку одного податку.

Крім того, серйозною проблемою було те, що система податкового обліку регулярно коригувалася парламентом, а в деяких випадках навіть урядом (яскравим прикладом є низка постанов Кабінету Міністрів України 2009 р.)[108]. Постійно змінювалися умови включення окремих витрат до складу валових (курсові різниці, сумнівна та безнадійна заборгованість, фінансові витрати тощо), досить часто переглядалися методи визначення окремих статей доходів та витрат, час від часу запроваджувалися значніші зміни, наприклад, понижуючі коефіцієнти для амортизаційних відрахувань тощо.

З точки зору інтересів уряду проблема податку на прибуток полягала в тому, що він не був достатньо фіскально ефективним. 300 підприємств забезпечували 80 % надходжень цього податку. Більшість вітчизняних підприємств, використовуючи прогалини в законодавстві, навчилася легально мінімізувати нарахування податку на прибуток. Існує багато схем, застосування яких дозволяє штучно звузити базу оподаткування (див. п. 4.3).

Податок сплачувався більшою мірою завдяки неформальним домовленостям між бізнесом та місцевими інспекціями на нижчому рівні та власниками потужних фінансово-промислових груп та центральним керівництвом держави — на вищому. Якщо ж скасувати цей адміністративний важіль, то доходи бюджету від справляння податку на прибуток різко зменшилися б навіть за економічного пожвавлення.

У Податковому кодексі зроблено досить перспективні кроки, щоб підвищити фіскальну ефективність податку на прибуток, одночасно знизивши податковий тиск на прибуток та затрати на адміністрування. Серед позитивних зрушень виділимо такі.

По-перше, відчутно знижується номінальна ставка податку. У кінцевому підсумку вона знизиться з 25 % до 16 % у 2014 р. Україна дійсно матиме одну з найнижчих номінальних ставок. Це наблизить її до групи країн— нових членів Європейського Союзу (що особливо важливо, до країн Центрально-Східної Європи) (рис. 4.6).

Низькі ставки податку на прибуток зазвичай застосовують країни з меншим рівнем економічного розвитку для отримання конкурентних переваг у змаганні за залучення капіталу шляхом створення максимально сприятливого фіскального простору.

Разом з тим у контексті проведення податкової реформи українському уряду необхідно пам’ятати, що низька номінальна ставка на прибуток не означає автоматичного формування найбільш конкурентоспроможного фіскального простору на теренах Центрально- Східної Європи, на чому наголошували розробники ПКУ. Конкурентоспроможність податкової системи залежить більшою мірою від реальної ставки податку та від простоти та прозорості його адміністрування. І в цьому Україна поступається своїм конкурентам.

Рис. 4.6. Граничні ставки податку на прибуток у деяких країнах ЄС, %

Другою значною новацією Податкового кодексу в частині реформування податку на прибуток є спроба зближення бухгалтерського та податкового обліків.

Прибуток для оподаткування визначатиметься на основі даних бухгалтерського обліку з урахуванням тимчасових та постійних податкових різниць.

Замість понять «скоригований валовий дохід» та «валові витрати» у Податковому кодексі база оподаткування податку на прибуток підприємств визначається у спосіб зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат.

Доходи формуються з двох складових: «доходу від операційної діяльності» (дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг) та «інших доходів» (доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів; доходи від операцій оренди/лізингу; суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду; вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку, визначена на рівні не нижче звичайної ціни; суми безповоротної фінансової допомоги, безнадійної кредиторської заборгованості).

Аналогічним чином класифікуються і витрати підприємств. Вони включають «витрати операційної діяльності» та «інші витрати».

До операційних витрат відносять витрати, матеріалізовані у собівартості товарів, робіт чи послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. У новій системі податкового обліку виокремлюються такі статті витрат, що складають собівартість товару (послуги):

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом;

• загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

• вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом.

Відзначимо, що в Кодексі прописана досить важлива норма, згідно з якою до складу операційних витрат включаються всі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до собівартості конкретного товару. Напередодні прийняття ПКУ існувало побоювання, що витрати формуватимуться за принципом «включаються лише ті, що вказані в Кодексі». Проте уряд зайняв лояльнішу позицію у цьому питанні до платників податку: до витрат можуть включатися всі витрати, не заборонені Кодексом.

Досить детально класифікуються «інші витрати». До них належить низка підгруп:

1) адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством (організаційні та представницькі витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, службові відрядження, утримання апарату управління підприємством, оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання паливно-мастильних матеріалів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона, винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності);

2) витрати на збут, що включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг (витрати на пакувальні матеріали, ремонт тари, оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні послуги, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування тощо);

3) інші операційні витрати (суми нарахованих податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності платника податку, придбання літератури, оплату інтернет-послуг і передплату спеціалізованих періодичних видань;

4) фінансові витрати (відсотки за користування кредитами та позиками, випущеними облігаціями, фінансовою орендою тощо);

5) інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), що не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг (добровільні внески до бюджету та різних фондів, добровільні внески на соціальні цілі чи спеціалізованим організаціям).

Розгалужена та диференційована класифікація витрат у новій системі податкового обліку дозволить контролюючим органам виявляти схеми мінімізації податку вже за результатами камеральної перевірки, що має зменшити кількість та тривалість виїзних перевірок для сумлінних платників податків.

Зрозуміло, що контролюючі органи мають відразу запідозрити в мінімізації оподаткування, скажімо, підприємство гірничо- металургійного комплексу, якщо «інші витрати» у рази перевищуватимуть «операційні». Фактично після впровадження нової моделі податкового обліку податківці мають можливість наочно відстежувати напрями використання доходу і залежно від спеціалізації підприємства робити певні висновки щодо доцільності всебічної перевірки підприємства.

З формули визначення бази оподаткування вилучені амортизаційні відрахування. Це пов’язано з тим, що амортизація Податковим кодексом включається до витрат. Вона диференціюється залежно від виду витрат. Окремо має розраховуватися:

а) амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (в рамках визначення «витрат операційної діяльності»);

б) амортизація основних засобів та нематеріальних активів (у рамках визначених груп витрат за статтею «інші витрати»).

Третім фундаментальним нововведенням, що органічно випливає зі спроби зблизити бухгалтерський та податковий обліки, є зміна методу визнання доходів та витрат. При розробці та коригуванні попередньої системи податкового обліку уряд тяжів до застосування методу першої події при визначенні доходів та касового методу при визначенні витрат (таким чином максимально розширюється база оподаткування). Податковий кодекс встановлює, що при визначенні дати отримання доходів застосовується метод нарахувань, тобто за датою переходу права власності на товар або за датою складення та підписання акта в разі надання послуг незалежно від фактичного надходження коштів. У свою чергу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Варто зазначити, що перехід до методу нарахувань при визначенні доходів в умовах зростання дебіторської заборгованості й зменшення практики авансової оплати поставок товарів та послуг (що актуально для періодів

охолодження економіки) може негативно вплинути на фінансовий стан підприємств.

База оподаткування фактично включатиме ще не отримані кошти, тобто підприємства платитимуть податок з прибутку, якого ще не існує.

Касовий метод у Податковому кодексі застосовується в досить обмеженому переліку випадків. За таким методом зараховуються в окремих випадках цільові трансферти з бюджету та соціальних фондів, суми штрафів та/або неустойки чи пені від контрагентів чи державних органів влади за компенсацію збитків чи втраченої вигоди та в низці інших випадків.

Четвертим важливим блоком новацій Податкового кодексу варто зазначити розширення бази оподаткування за рахунок заборони віднесення окремих витрат до таких, що враховуються для визначення бази оподаткування податку на прибуток. Найдискусійнішим стала заборона враховувати витрати, здійснені у зв’язку із придбанням товарів, робіт, послуг та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи — підприємця, який сплачує єдиний податок (за винятком ФОП — платника єдиного податку, який здійснює діяльність у сфері інформатизації). Мета цієї норми зрозуміла — таким чином розробники ПКУ намагалися звузити сферу застосування спрощеної системи оподаткування, але такий захід порушує принцип нейтральності податкової системи. При формальному збереженні спрощена система оподаткування стає неконкурентоспроможною. Від застосування такого обмеження програє в першу чергу реальний бізнес, що втратить ринки. А платники єдиного податку, які займаються мінімізацією оподаткування, й надалі успішно здійснюватимуть операції з платниками податків, які працюють на загальній системі оподаткування, оскільки вигода від мінімізації оподаткування в таких випадках дозволяє покрити додаткові витрати.

Частина обмежень хоча й викликає невдоволення підприємців, але набула актуальності лише через те, що самі підприємці активно займалися мінімізацією оподаткування. Податковим кодексом забороняється відносити до витрат та відповідно зменшувати базу оподаткування:

• оплату придбаних у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами в обсязі, що перевищує 4 % доходу платника податку від реалізації за попередній рік (без врахування ПДВ та акцизного податку). При цьому до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати на наведені вище послуги у разі, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус;

• оплату наданих нерезидентом послуг (робіт) з інжинірингу, якщо особа, на користь якої нараховуються платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус або не є фактичним отримувачем (власником) такої плати за послуги.

Крім того, дещо розширено обмеження з низки інших видатків підприємств. Такі обмеження спрямовані на перекриття поширених схем мінімізації оподаткування і з точки зору державних інтересів є абсолютно обґрунтованими, хоча певні категорії підприємств (навіть сумлінних платників податків) вимушені будуть перебудовувати відносини зі своїми іноземними партнерами.

П’ ятим важливим нововведенням ПКУ є зміна класифікації та правил розрахунку амортизаційних відрахувань. Податковим кодексом запроваджено розподіл основних засобів та інших необоротних активів за 16 групами. Передбачено 5 методів нарахування амортизації. Позитивним досягненням в умовах недоінвестованості економіки є те, що Кодекс збільшує норми амортизації, а для груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби) передбачена можливість застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості.

Серед позитивів для бізнесу відзначимо також те, що Податковий кодекс закріплює право і можливість платника податку відносити річний збиток на витрати наступного звітного періоду (кварталу). Нагадаємо, що уряди часто закладали в закони про бюджет норму про заборону переносити збитки на наступний рік.

Говорячи про слабкі місця змін в адмініструванні податку на прибуток, зупинимося на двох найбільш вагомих.

По-перше, попри наближення податкового обліку до бухгалтерського, перший все ще залишається надто громіздким та затратним. Розробники ПКУ намагалися перекрити головні схеми мінімізації оподаткування, детально виписуючи що можна, а що не можна враховувати при розрахунку бази оподаткування. Проте доки не буде створено умови для того, щоб підприємства самі були зацікавленні в декларуванні прибутку, їхні бухгалтери знаходитимуть нові та нові прогалини в законодавстві для мінімізації оподаткування. Відповідно уряд вимушений буде вносити додаткові законодавчі обмеження, дедалі ускладнюючи адміністрування податку на прибуток. Таке змагання може тривати безкінечно.

У цьому контексті для України був би цікавий досвід розвинених країн. Менеджери західних компаній, на відміну від українських, не виводять кошти, а, навпаки, досить часто йдуть навіть на маніпуляції, щоб максимізувати прибуток та відповідно базу оподаткування податку на прибуток. Це обумовлено тим, що, по-перше, власники корпорацій можуть отримати дохід від своїх майнових прав лише через виплати дивідендів; по-друге, більший прибуток означає більшу вартість акцій, а отже і можливість залучення більшого обсягу коштів на фондових ринках.

По-друге, серед однозначних вад варто назвати скасування можливості платників податку подавати консолідовану звітність. В економічно розвинених країнах нині, навпаки, обговорюється необхідність максимальної агрегації звітності, навіть на рівні груп компаній.

Загалом Податковий кодекс стосовно податку на прибуток є досить компромісним для підприємців та держави. Головне питання в тому, яким чином нове законодавство застосовуватиметься контролюючими органами на практиці. Крім того, досить важливим видається психологічний аспект. Якщо вітчизняні ФПГ, наближені до влади, й надалі мінімізуватимуть оподаткування навіть за ставки 16 %, а контролюючі органи займуть позицію спостерігача, попри розширені повноваження, то платити податок перестануть й всі інші підприємства. У такому разі ефективність усіх нинішніх позитивних нововведень буде девальвована, а механізм нарахування податку на прибуток знову перейде на «договірну» основу.

4.5.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме ЗМІНИ В АДМІНІСТРУВАННІ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ:

  1. ЗВІТИ ПРО ПРИБУТОК АБО ЗБИТОК, ПРО ВСЕОХОПЛЮЮЧИЙ ПРИБУТОК, ПРО ВИЗНАНІ ДОХІД І ВИТРАТИ, ПРО ЗМІНИ У ВЛАСНОМУ КАПІТАЛІ (МСБО 1, МСФЗ 1)
  2. 4.2. Умови виникнення, зміни та припинення правовідносин з приводу земельного податку
  3. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин з приводу земельного податку
  4. 4.1. Поняття умов виникнення, зміни та припинення правовідносин з приводу земельного податку
  5. Поняття підстав виникнення, зміни та припинення правовідносин з приводу земельного податку
  6. Система «витрати - обсяг - прибуток» як ефективний елемент управління фінансами підприємств
  7. 7.1. Податки в системі фінансових відносин підприємства
  8. 2.Фонди підприємств (Фонд відшкодування. Валовий доход. ФОП. Оподатковуваний і чистий прибуток.
  9. 5.3. Формування прибутку підприємства як результат фінансово-господарської діяльності підприємства
  10. ПОДАТКИ НА ПРИБУТОК
  11. 62. Капітал підприємства. Масштаби підприємства. Концентрація і централізація капіталу.
  12. 31. Суть і види підприємств в ринковій економіці. Організаційно-правові форми підприємств.
  13. 61. Підприємство як суб”єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
  14. 40. Прибуток як економічна категорія.
  15. ВПЛИВ ЗМІНИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ
  16. Типи операцій, які викликають зміни в балансі
  17. ЗМІНИ У СПРОЩЕНІЙ СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ
  18. 3.1.2. Структурні зміни у бюджеті України за роки незалежності
  19. Загальнодержавні податки і збори
  20. Причини та порядок зміни розміру статутного капіталу господарських товариств