<<
>>

Сектор державних банків

Сектор державних банків в Україні є важливою складовою системи державних фінансів. Станом на початок 2011 р. держава в особі уряду володіла 5 потужними банками (табл. 5.4). Це значний фінансовий ресурс, який може стати вагомим важелем соціально-економічної політики уряду.

Тим не менш, тривалий час потенціал державних банків та їхні проблеми залишаються поза увагою законодавців та урядовців. З огляду на проведені та анонсовані реформи це питання знову випало з фокусу уваги. Держава досі не має стратегії управління державними банками, відсутнє розуміння їхніх завдань та пріоритетів у контексті економічної політики.

Таблиця 5.4

Капітал та активи державних банків станом на 01.09.2011 р., млн грн

Банк Капітал Активи
Укрексімбанк 20491,88 77025,68
Ощадбанк 17410,13 75670,37
Надра' 4494,63 23375,62
Родовід 4178,90 9515,30
Укргазбанк 2600,49 15852,87
Київ 770,35 3148,06
Разом 49946,38 204587,90

'приватизований в 2011 р.

Загалом питання доцільності існування державних банків є дискусійним. Противники розширення присутності держави у банківській сфері стверджують, що держава не може бути ефективним власником, оскільки система корпоративного управління держбанками містить суттєві ризики політичного втручання в ухвалення комерційних рішень, що загрожує стабільності банку і банківської системи у цілому.

Українська історія вже має приклади, що частково підтверджують такі побоювання. На початку 2000-х років управління Ощадбанком сформувало комплекс загроз для фінансової стабільності даного банку. Це було обумовлено такими чинниками.

1. Завдяки 100 % державному гарантуванню депозитів банк отримав преференції в залученні коштів населення. Ця перевага розглядалася як така, що викривляє ринковий простір у банківській системі.

2. Формування портфелю активів відбувалося не за критерієм економічної обґрунтованості, а під тиском уряду та різних груп впливу.

3. Банк активно займався фінансуванням дефіциту бюджету, скуповуючи ОВДП за цінами, вищими ніж ринкові.

Така політика могла привести до розорення банку та комплексу похідних макроекономічних та соціальних проблем в країні. Для попередження актуалізації цих явищ у 2003 р. за рекомендацією Світового банку між Кабінетом Міністрів та НБУ був підписаний меморандум, в якому українська влада зобов’язалась ввести операційні обмеження на діяльність Ощадбанку. Банку було заборонено збільшувати ризикові активи понад 2,2 млрд грн, приймати вклади населення за ставками більше ніж 80 % від середньозваженої ставки десяти провідних банківських установ. Ощадбанку також було заборонено розширювати портфель активів за рахунок придбання державних облігацій. Для підвищення ефективності діяльності банку експерти Світового банку пропонували українській владі взагалі його приватизувати.

Обмеження, накладені на установу, вдалося зняти тільки наприкінці 2005 р. Це стало можливим завдяки тому, що банк розробив і презентував свою стратегію на 2006-2010 рр., в якій зобов’язався при прийнятті рішень керуватися пріоритетом економічної доцільності. Незважаючи на це, починаючи з 2008 р. негативні тенденції, що спостерігалися до 2003 р., знову актуалізувалися. Ощадбанк почав втрачати самостійність у питаннях операційного управління. Як наслідок, він почав виконувати не зажди економічно обґрунтовані завдання, центром затвердження яких був уряд.

Зокрема, Ощадбанк вимушений був здійснювати фінансову підтримку НАК «Нафтогаз України» з метою надання допомоги компанії для своєчасного розрахунку за поставлений газ. У підсумку, за даними Ощадбанку[131], на кінець вересня 2010 р. видані кредити «Нафтогазу» і його дочірній компанії «Укр- транснафта» становили 21,38 млрд грн, або 47 % усього кредитного портфеля (на кінець 2009 р. - 29,09 млрд грн і 58 % відповідно). Очевидно, що такий стан найбільшого державного банку містить значні ризики для його фінансової стабільності.

У 2009-2010 рр. в результаті здійснення програми ре- капіталізації проблемних банків держава стала власником ще чотирьох установ. Колишні приватні банки отримали значний обсяг коштів з державного бюджету, проте не були інтегровані в фінансування державних завдань. Кожен банк вирішував свої поточні завдання і реалізовував власну політику. Починаючи з 2011 р. розпочався процес приватизації націоналізованих банків. Проте, як засвідчив досвід приватизації «Надра Банку», уряд не отримав від цього навіть вкладених у процесі рекапіталізації банку коштів. Загалом така ситуація в державному банківському секторі є аргументом на користь того, що держава не може бути ефективним власником у банківській сфері.

З іншого боку, досвід зарубіжних країн ілюструє, що державні банки можуть бути достатньо дієвими інструментами державної політики. Зокрема, у Великобританії банки, що під час фінансової кризи стали об’єктами рекапіталізації з боку держави, зобов’язані підтримувати протягом наступних трьох років житлове кредитування і малий бізнес на рівні 2007 р.[132]. У КНР державні банки зобов’язані в своїй діяльності керуватися пріоритетами економічної політики центрального уряду. В умовах наростання кризових явищ у 2008-2009 рр. ці банки активізували споживче та інвестиційне кредитування, підтримавши економічну активність в країні. Російські державні банки за вимогою уряду також активно здійснювали підтримку вітчизняних виробників, викуповуючи їх боргові зобов’язання та надаючи кредити за помірними ставками.

Зокрема, згідно із законом Російської Федерації «Про додаткові заходи щодо підтримки фінансової системи РФ» від 13 жовтня 2008 р. Державній корпорації «Банк розвитку і зовнішньоекономічної діяльності (Внешэкономбанк)» було надано право видавати кредити в іноземній валюті для погашення та обслуговування кредитів, отриманих до 25 вересня 2008 р. від іноземних організацій. В Угорщині умовою вливання державних коштів у банки була вимога забезпечити економіці певну пропозицію кредитних ресурсів за прийнятними відсотковими ставками, в Казахстані — участь у фінансуванні пріоритетних для держави проектів у виробничому секторі, підтримка іпотечного кредитування, кредитування малого та середнього бізнесу.

Таким чином, державні банки, особливо під час кризи, можуть бути одним з найефективніших інструментів впливу на економіку країни. При цьому щодо управління державними банками застосовуються різноманітні стратегії — від створення вузькогалузевих банків до потужного державного банку, що поряд з бюджетом є значним джерелом державних інвестицій в економіку.

В Україні політика уряду щодо управління державним банківським сектором залишається неефективною. Даний сегмент державних фінансів потребує інституційно- правової бази, яка б визначала цілі та засади функціонування державних банків. Очевидно, що п’ять державних банків не можуть ефективно працювати, не синхронізуючи свої кроки.

У даному контексті серед актуальних напрямів реформ у системі державних фінансів в середньостроко- вій перспективі обов’язково має бути реформа політики управління сектором державних банків. Головними завданнями цієї реформи мають бути такі.

1. Розробка стратегії управління державними банками, що має відображати позицію влади щодо цілей, завдань та пріоритетів функціонування державних банків. У даному документі мають бути чітко визначені та зафіксовані:

а) спеціалізація банків, зокрема доцільним бачиться виокремлення профільних банків для кредитування будівництва, модернізації виробничих фондів, здійснення інновацій;

б) критерії та механізм відбору та прийняття рішення щодо інвестицій у ті чи інші проекти;

в) пріоритетні інструменти фінансової підтримки, що можуть застосовувати у своїй діяльності державні банки.

2. Оздоровлення державних банків. Це стосується як рекапіталізованих банків, що перейшли у власність держави, так і Ощадбанку та Укрексімбанку, баланс яких перевантажений активами з високим рівнем ризику (кредити НАК «Нафтогаз України», надмірна частка ОВДП).

3. Заміщення практики надання кредитів з державного бюджету наданням кредитів з державних банків.

Це дозолить підвищити платіжну дисципліну позичальників та звільнить Державне казначейство України та Міністерство фінансів від невластивих їм функцій.

4. Впровадження інституту державних гарантій для окремих операцій, що здійснюють державні банки, передусім кредитування ризикованих проектів відповідно до пріоритетів економічної політики. Державні банки повинні здійснювати підтримку структурної та інвестиційної політики уряду, проте оскільки вони також мають власні зобов’язання, повинні існувати механізми страхування державних банків від урядової недооцінки ризиків.

5. Зміна принципів корпоративного управління банками. Стратегічне управління державними банками має здійснювати Рада банку, яка формуватиметься не за політичними квотами, а з представників уряду та експертів в економічній сфері.

6. Впровадження чіткої методики оцінки ефективності діяльності правлінь банків. Об’єктивна оцінка економічної ефективності діяльності банку має бути єдиною підставою при прийнятті рішень про кадрові ротації в правліннях банку.

7. Заборона державним банкам здійснювати операції з ОВДП чи іншими інструментами державної позики.

Ця норма дозволить зупинити практику опосередкованої емісії коштів, коли уряд емітує облігації, які викуповують державні банки і використовують їх як заставу для отримання рефінансування від НБУ.

***

Реформи системних фінансів в 2010-2011 рр. най- масштабніше відбувалися в бюджетній та податковій системах. Бюджетна реформа дала можливість запровадити нові потенційно досить дієві та ефективні інструменти економічного зростання, проте існує ризик нівелювання їхньої ефективності через недостатню глибину реформ.

Підвищення ефективності функціонування бюджетної системи України у середньостроковій перспективі можливе лише через її подальше реформування. Воно має зосередитися на реалізації таких головних заходів: підвищення ефективності та раціональності використання бюджетних коштів; розподіл державного бюджету на поточний та бюджет розвитку; структуризація загального фонду державного бюджету, продовження бюджетної децентралізації; впровадження системи збалансованих публічних фондів державних фінансів; перегляд механізмів перерозподілу загальнонаціональних податків; оптимізація боргової політики держави.

Податкова реформа часткового вирішила завдання, які були поставлені на етапі її ініціювання, зокрема, забезпечила збільшення доходів бюджету. Разом з тим у ході податкової реформи не вдалося уникнути новацій, які погіршують інвестиційний клімат в Україні, посилюють соціальне напруження та створюють перепони для швидкого та якісного відновлення економіки України. Крім того, низка важливих проблем податкової системи залишилася невирішеною. Це актуалізує необхідність подальших змін, спрямованих на формування сприятливого фіскального простору.

Одним із досягнень реформ державних фінансів варто зазначити спробу інституціоналізації боргової політики держави. Першим документом, що регламентує функціонування такої важливої складової системи державних фінансів, як державний кредит, стала затверджена Кабінетом Міністрів на початку 2011 р. Середньострокова стратегія управління державним боргом на 2011—2013 роки. Даний документ хоча й не містить законодавчих обмежень, проте робить боргову політику уряду прогнозованішою.

Певних успіхів вдалося досягти і в системі позабюджетних соціальних фондів. Зміни у пенсійній сфері дозволять збалансувати Пенсійний фонд та зменшити масштаби відволікання бюджетних коштів на її підтримку.

Поряд з прогресом в окремих складових залишилися поза увагою деякі важливі ланки системи державних фінансів, зокрема у державному корпоративному секторі та секторі державних банків. Реформування цих сегментів має стати одним із пріоритетів подальшої політики реформ у системі державних фінансів.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме Сектор державних банків:

  1. 10.1. Регулювання суспільного сектору економіки. 10.2. Кош­ториси бюджетних установ. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб. 10.4. Механізм державних закупівель
  2. Сектор загального державного управління
  3. Завдання управління державним сектором економіки
  4. Фінанси підприємств державного сектору
  5. Тема 10 Суспільний сектор економіки як Об’єкт державного регулювання
  6. Тема 2.4. Суспільний сектор економіки як об’єкт державного регулювання
  7. Державний сектор країн ЦСЄ. Особливості і проблеми процесу приватизації
  8. 124 Суть і ознаки змішаної економічної системи. Приватний, акціонерний і державний сектори економіки.
  9. Державне втручання в економіку, державна економічна політика, державне управління економікою
  10. § 6. Функції центральних банків
  11. 2.2. Організаційна структура й керівні органи комерційних банків