<<
>>

Ризики хаотичної боргової політики

В Україні з часу відновлення незалежності не існувало системної політики управління державним боргом. Запозичення відбувалися переважно хаотично, під впливом потреб оперативного покриття поточних бюджетних зобов’язань.

Деструктивні тенденції посилилися в умовах фінансово-економічної кризи, під час якої значно зріс дисбаланс між доходами та видатками держбюджету. Через небажання уряду знижувати видатки бюджету виникла потреба у мобілізації додаткового обсягу коштів для фінансування дефіциту. Оскільки фіскальні інструменти наповнення бюджету були вичерпані, основним джерелом його покриття стали запозичення, що призвело до різкого зростання державного боргу.

Упродовж 2009 р. сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася в гривневому еквіваленті на 128,5 млрд грн, або майже на 67,8 %. Як наслідок, рівень сукупного державного боргу сягнув 34,8 % ВВП (рис. 2.7).

Рис. 2.7. Динаміка зростання державного боргу України

Залучені боргові ресурси були спрямовані на реалізацію таких завдань.

1. Стабілізація національної валюти та підтримка платіжного балансу. З даною метою Україна зарахувала частину другої та третьої позики до золотовалютних резервів НБУ. Це дозволило задовольнити попит на валюту на внутрішньому валютному рику та забезпечити своєчасну оплату вартості імпортованого газу (фактично фінансувалася з золотовалютних резервів НБУ).

2. Фінансування дефіциту бюджету, що здійснювалося одразу кількома шляхами: через зарахування частини другого та третього траншів кредиту МВФ до основного фонду бюджету, розміщення внутрішніх і зовнішніх державних облігацій для наповнення загального та стабілізаційного фондів тощо.

Зазначимо, що окрім запозичень, важливим чинником зростання державного боргу стала рекапіталізація банківської системи та збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз».

Дані операції були проведені через внесення урядом до статутного фонду названих структур ОВДП, викуплених згодом НБУ.

Поряд зі зростанням прямого державного боргу, фіксувалося збільшення гарантованого боргу. Окрім частини кредиту МВФ, яка була зарахована до золотовалютних резервів НБУ (технічно цей кредит відображається

як гарантований державою), таку тенденцію обумовили спроби уряду збільшити запозичення понад встановлений ліміт шляхом децентралізації залучень. Де-факто застосовані схеми надання державних гарантій за кредитами для таких структур, як Укрзалізниця та Укравтодор, є механізмом додаткового залучення кредитних ресурсів на фінансування видатків бюджету в обхід обмежень, які фіксуються в законі про державний бюджет.

У 2010 р. усе ще значний дефіцит бюджету спонукав до продовження реалізації урядом активної боргової політики. Водночас завдяки збільшенню доходів бюджету та оптимізації видатків вдалося зменшити фактичні обсяги запозичень порівняно з річним планом, знизивши таким чином витрати на обслуговування держборгу для наступних періодів. Загалом державних запозичень у 2010 р. було здійснено на суму 124,3 млрд грн, що майже на 10 млрд грн менше визначеного граничного показника.

Станом на 31 грудня 2010 р. державний та гарантований державою борг України становив 432,2 млрд грн (54,3 млрд дол.), тобто майже 40 % ВВП. Порівняно з 2009 р. темпи приросту державного боргу в Україні помітно сповільнилися. Якщо у 2009 р. приріст частки державного боргу відносно ВВП становив 14,9 в. п. (з 19,9 % до 34,8 % ВВП), то у 2010 р. - лише 5,0 в. п. (з 34,8 до 39,8 % ВВП).

Зазначимо, що боргові ресурси активно залучалися як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках (рис. 2.8).

Основними каналами збільшення державного боргу стали розміщення облігацій внутрішньої позики, випуск ПДВ-облігацій, залучення кредитних ресурсів МВФ, Світового банку та ЄС, розміщення облігацій зовнішньої позики та отримання кредитів іноземних банків. Різноманітність джерел дозволила диверсифікувати ризики, пов’язані з концентрацією боргових зобов’язань України в обмеженого кола суб’єктів ринку.

Попри високе боргове навантаження на бюджет, погашення державного боргу та сплата відсотків за ним як зовнішнім, так і внутрішнім кредиторам у 2010 р. здійснювалися вчасно.

Рис. 2.8. Динаміка зростання внутрішнього та зовнішнього державного боргу України, млрд грн

Розмір державного боргу України вже впритул наближається до критичного значення (60 % ВВП), за яким подальше посилення боргового тиску на бюджет продукуватиме суттєві негативні макроекономічні тенденції. У разі повного виконання плану запозичень за угодою про надання кредиту МВФ, ухваленою в 2010 р., Україна посяде другу позицію серед боржників Фонду за показником співвідношення зовнішніх боргів до ВВП (після Ісландії) та за темпами зростання зовнішнього боргу (після Вірменії). За розрахунками МВФ, на обслуговування та погашення боргу України перед МВФ за угодою 2010 р. у 2013 р. потрібно витратити 8,7 % доходів уряду, що еквівалентно 3,6 % ВВП чи 7 % надходжень від експорту товарів та послуг.

Хаотична та кон’юнктурна боргова політика сформувала ризики порушення макрофінансової стабільності в країні.

По-перше, така політика посилює тиск на стабільність державного бюджету. Негативні наслідки зростання боргового тиску проявляються, передусім у зростанні додаткових витрат бюджету. В 2011 р. загальні виплати (погашення) за державним боргом, що мають бути

здійснені за рахунок коштів державного бюджету, оцінюються на рівні 85,27 млрд грн, з яких 52,45 млрд грн виплати за внутрішнім боргом та 32,82 — за зовнішнім боргом. Обсяг платежів з обслуговування державного боргу (виплата відсотків) на 2011 р. прогнозується в обсязі 23 млрд грн. Таким чином, витрати бюджету на оплату боргових зобов’язань становитимуть 107,23 млрд грн. Це колосальний ресурс бюджетних коштів, що міг би бути задіяний ефективніше.

По-друге, боргова політика, що орієнтується переважно на фінансування поточних видатків, призводить до звуження фінансових ресурсів наступних поколінь.

Витрачаючи боргові ресурси на поточне споживання, уряд не тільки не отримує доходу від експлуатації даного ресурсу, що має покривати вартість обслуговування, а й витрачає сам ресурс, залишаючи непокриті фінансові зобов’язання. Така політика є прямим перекладанням поточних фінансових зобов’язань на бюджети майбутніх періодів, що є значним ризиком для динаміки економічного зростання в майбутньому.

Рис. 2.9. Структура сукупного державного боргу України, %

Третім ризиком нинішньої моделі управління державним боргом є вилучення фінансових ресурсів з економіки. В умовах погіршення умов на зовнішніх фінансових ринках український уряд здійснював активну боргову політику на внутрішньому ринку, що відчутно змінило структуру державного боргу останніми роками (рис. 2.9).

Збільшення обсягів залучення на внутрішньому ринку не є позитивною тенденцією. Адсорбація державою фінансових ресурсів усередині країни не лише сприяє зростанню вартості грошей на внутрішньому ринку, а й обмежує ресурси, що могли б бути спрямовані в економіку (так званий ефект заміщення).

Загалом хаотична боргова політика, пріоритетом якої є фінансування поточних видатків, не є ефективною й спричинює додатковий тиск на систему державних фінансів і макроекономічну стабільність. Вона збільшує непродуктивні видатки бюджету та обмежує фінансові ресурси уряду.

2.2.4.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме Ризики хаотичної боргової політики:

  1. 3.3. Бюджетний дефіцит і проблеми боргової політики
  2. Кредитний ризик як ключовий ризик роздрібного банківського кредитування
  3. 1.2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  4. Фінансова політика як складова економічної політики держави
  5. Інноваційні ризики.
  6. Характеристика джерел кредитного ризику
  7. Кредитний ризик
  8. 5.1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання. 5.2. Необхідність і сутність науково-технічної політики. 5.3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики. 5.4. Концепція державної інноваційної політики. 5.5. Орга­нізаційно-економічний механізм державного регулювання інноваційної діяльності
  9. 2. Принципи управління фінансовими ризиками.
  10. Менеджмент кредитного ризику банку у роздрібному кредитуванні
  11. 2.3. Аналітична оцінка методів управління фінансовими ризиками
  12. Управління кредитним ризиком
  13. 3.3. Патології та ризики НЕпрозорості та НАДвідкритості
  14. 3.3. Оптимізація взаємозв'язку процесу управління фінансовими ризиками з організаційною структурою підприємства