<<
>>

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

Податковий кодекс України, як зазначалося, відчутно змінив систему оподаткування. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що були закріплені Законом України «Про систему оподаткування», Кодексом запроваджено відповідно 18 та 5 платежів.

Зміни у системі загальнодержавних податків та зборів:

Закон України «Про систему оподаткування»

Податок на додану вартість

Акцизний збір

Податок на прибуток підприємств

Податок з доходів фізичних

осіб

Мито

Державне мито Податок на нерухоме майно Плата за землю Рентні платежі

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів Податок на промисел Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Податковий кодекс

Податок на додану вартість

Акцизний податок

Податок на прибуток підприємств

Податок на доходи фізичних осіб

Мито

Виключено

Передано до місцевих податків Плата за землю

Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні Збір за першу реєстрацію транспортного засобу

Скасовано

Екологічний податок

Закон України «Про систему оподаткування»

Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування Збір до Державного інноваційного фонду

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

Фіксований сільськогосподарський податок

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства

Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України

Збір за використання радіочастотного ресурсу України

Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний)

Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенера- ційними установками

Збір за проведення гастрольних заходів

Судовий збір

Податковий кодекс

Збір за спеціальне використання води

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів

Скасовано

Виключено

Скасовано

Реформовано та передано місцевим бюджетам

Фіксований сільськогосподарський податок

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства (застосовується до 31 грудня 2014 р.) Виключено

Збір за користування радіочастотним ресурсом України

Виключено

Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когене- раційними установками

Скасовано

Виключено

Закон України «Про систему оподаткування»

Збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території

Податковий кодекс

Виключено

зони спостереження Єдиний податок'

Передано місцевим бюджетам

'Не включений до Закону України «Про систему оподаткування».

Функціонує на підставі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності

суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727

Стосовно загальнодержавних податків, то:

• частину було скасовано (збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел та інші);

• частину — виключено з системи оподаткування, але не скасовано. їх переведено в режим неподаткового платежу (судовий збір, державне мито та інше);

• низку податків перенесено до місцевих податків (єдиний податок, податок на нерухоме майно, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності).

Два податки були замінені одним: збір за спеціальне використання природних ресурсів у частині платежів за надра та збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, які мали майже тотожну базу оподаткування, були об’єднані в плату за користування надрами.

Низку податків та зборів, навпаки, було розділено. Зокрема, рентні платежі диференційовано на:

• рентну плату за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

• рентну плату за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктоводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів розділений на:

• плату за користування надрами;

• збір за спеціальне використання води;

• збір за спеціальне використання лісових ресурсів.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища замінено екологічним податком, що змінило режим його адміністрування. Зміна поняття «акцизний збір» на «акцизний податок» продиктована необхідністю внесення термінологічної ясності в систему оподаткування.

Відчутно реформоване, і зазначимо, в позитивному напрямі, оподаткування власників транспортних засобів. Колишній податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів був скасований, а замість нього запроваджено збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Головним платежем в оподаткуванні власників транспортних засобів став акцизний податок з нафтопродуктів, що відповідає світовій практиці. У такий спосіб уряд фактично перейшов до оподаткування власників транспортних засобів залежно від обсягів спожитого палива. В такому форматі даний податок видається економічно обґрунтованішим і соціально справедливішим, адже більше платить той, хто частіше користується дорожнім господарством країни і має більший об’єм двигуна.

Варто зазначити, що уряд залишив за собою право самостійно встановлювати розмір та механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. Очевидно, саме через це в процесі роботи над Податковим кодексом було відкинуто ідею про заміну даних зборів на акцизний податок, оскільки режим останнього мінімізував би вплив уряду на адміністрування цього податку в частині встановлення ставки та порядку нарахування.

Зменшення кількості державних податків та зборів є, безумовно, позитивним кроком. Водночас для розробників ПКУ скорочення податків стало самоціллю, хоча мало б виступати одним із механізмів зниження фіскального тиску на економіку. Показовим є те, що, намагаючись максимально зменшити кількість податків, законодавець здійснив такі кроки.

1. Скасував ті податки та збори, які взагалі не створювали додаткового тиску на економіку, а лише перерозподіляли кошти щодо підтримки окремих сфер. Зокрема, збір за проведення гастрольних заходів, який спрямо- вувся до спеціального фонду бюджету, використовувався як інструмент підтримки вітчизняної культури за рахунок оподаткування діяльності в Україні іноземних артистів. Скасування цього збору не видається необхідним і таким, що відчутно полегшить податковий прес на економіку.

2. Змінив статус окремих обов’язкових платежів, вилучивши їх таким чином з системи оподаткування (державне мито, судовий збір, збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з окремих видів господарських операцій і зараховується до державного бюджету).

Те, що окремі обов’язкові платежі залишилися поза сферою регулювання Податкового кодексу, не робить вітчизняну систему оподаткування простішою, а навпаки, лише ускладнює її.

Під час другого читання Податкового кодексу депутати пропонували повернути у систему оподаткування окремі скасовані платежі. Крім того, висувалася пропозиція запровадити потоннажний збір як спеціальну форму податку, що стягується щорічно з суден, зареєстрованих у міжнародному реєстрі суден України, замість усіх інших передбачених цим Кодексом податків та обов’язкових платежів. Враховуючи критичний стан торговельного флоту України, ця пропозиція видається досить перспективною, проте через пріоритет завдання формального зменшення кількості податків вона була відкинута.

Ще вагомішою, аніж державні, були скорочені місцеві податки. Відповідно до ПКУ було скасовано 12 місцевих податків та зборів.

Місцеві ради обов’язково встановлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші податки є факультативними.

Зміни у системі місцевих податків та зборів:

Податковий кодекс України

Скасовано

Скасовано

Збір за місця для паркування

транспортних засобів

Скасовано

Скасовано

Туристичний збір

Скасовано

Скасовано

Скасовано

Скасовано

Скасовано

Скасовано

Скасовано

Скасовано

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Єдиний податок

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Закон України

«Про систему оподаткування» Податок з реклами Комунальний податок Збір за припаркування автотранспорту

Ринковий збір

Збір за видачу ордера на квартиру Курортний збір

Збір за участь у бігах на іподромі Збір за виграш на бігах на іподромі

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір за право використання місцевої символіки

Збір за право проведення кіно- і телезйомок

Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг

Збір з власників собак

Скасування комунального податку, ринкового збору та податку з реклами відчутно вдарить по доходах бюджетів місцевого самоврядування.

На ці податки припадало 90 % доходів від місцевих податків (табл. 4.3). Таке рішення дещо дисонує з одним із пріоритетних завдань у Програмі економічних реформ щодо укріплення фінансової бази місцевих бюджетів.

Структура доходів від сплати місцевих податків та зборів в Україні

Таблиця 4.3

Назва місцевого податку (збору) Частка місцевого податку (збору) у загальному обсязі доходів місцевих податків
2007 2008 2009 2010
Ринковий збір 59,9 60,4 63,3 62,7
Комунальний податок 23,0 21,0 19,3 18,4
Податок з реклами 7,1 8,0 6,2 6,8
Збір за припаркування автотранспорту 3,5 4,9 3,7 5,0
Збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі та сфери послуг 3,8 3,6 3,5 3,4
Збір за право використання місцевої символіки 2,3 2,7 2,6 3,3
Інші податки і збори 0,4 0,4 0,4 0,4
Всього 100,0 100,0 100,0 100

Джерело: за даними Інституту бюджету та соціально- економічних досліджень

Водночас місцеві бюджети отримали додатковий ресурс у вигляді єдиного податку та податку на нерухоме майно. Як елемент місцевих податків, відповідно до нового Бюджетного кодексу вони включаються до кошику доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Ці кошти залишатимуться в місцевих бюджетах і можуть бути спрямовані на фінансування власних потреб відповідних територіальних одиниць.

Для України податок на нерухомість не є законодавчою новацією. Він був передбачений ще Законом України «Про систему оподаткування», однак на практиці так і не запрацював через відсутність дієвих механізмів його адміністрування.

Якщо звернутися до світового досвіду, то у багатьох країнах світу податок на нерухомість є одним з найбільш фіскально-ефективних місцевих податків, зокрема в Австралії він формує близько 90 % доходів місцевих бюджетів, в Канаді - 80 %, США - 75 %. Об’єктом оподаткування, як правило, виступає житлова та комерційна нерухомість, будівлі та споруди. Платники податків — це в більшості випадків власник майна або орендар, в окремих випадках — обидва. База оподаткування зазвичай визначається або в натуральних показниках, або у відсотках до вартості, яка може бути ринковою, балансовою, оціночною чи орендною. Наприклад, щорічний податок на нерухомість в Іспанії становить 0,2 % оціночної вартості нерухомості, в Болгарії базою оподаткування є вартість нерухомості, що визначається територіальною податковою службою, а ставка податку складає 0,15 % (якщо єдине житло у платника єдиного податку, то ставка знижується на 50 %), в Італії податок розраховується на основі кадастрової вартості об’єкта, яка на 50—60 % нижча ніж ринкова, ставка становить 0,05 %.

Для обліку платників податку на нерухомість зазвичай створюються реєстри на місцях або єдиний державний реєстр. Загалом ефективний податок на нерухомість у більшості розвинених країн є чинником фінансової автономності місцевих бюджетів. В Україні вперше робиться спроба запустити його функціонування на практиці. Відповідно до ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти. Об’єкти оподаткування — це об’єкт житлової нерухомості. До неї належать:

• житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання;

• житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних приміщень;

• прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін;

• квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання;

• котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі з присадибною ділянкою для постійного чи тимчасового проживання,

• кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів.

• садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

• дачний будинок — житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

Не включаються до бази оподаткування об’єкти нерухомості, що належать до державної власності, будинки у зоні відчуження, дитбудинки сімейного типу, садові та дачні будинки (але не більше одного), об’єкти житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину, гуртожитки.

Базою оподаткування для податку на нерухомість є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них. Для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, база оподаткування розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно[106], що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Для юридичних осіб база оподаткування розраховується такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування, на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Ставки податку на нерухоме майно чітко прив’язані до мінімальної заробітної плати. Вони встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 м2 житлової площі об’єкта житлової нерухомості в таких межах: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2, — до 1 % розміру мінімальної заробітної плати; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2, — 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати на 1 січня відповідного року.

Зазначимо, що в Податковому кодексі передбачені пільги зі сплати податку на нерухоме майно. Зокрема, база оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи, зменшується: для квартири — на 120 м2 і для житлового будинку — на 250 м2.

Сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів із дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні — щоквартально, до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, тобто до 30 квітня, 30 липня, 30 жовтня та 30 січня.

Загалом податок на нерухомість мав би стати потенційно досить потужним джерелом наповнення місцевих бюджетів. Разом з тим у моделі його адміністрування, що запроваджена ПКУ, його фіскальна ефективність залишається вкрай низькою. За розрахунками експертів Асоціації міст України, надходження від запровадженого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2012 р. становитимуть лише близько 0,09 млрд грн. Таким чином, існує ризик, що затрати на адміністрування даного податку суттєво перевищать його збір.

Другим місцевим податком є єдиний податок, адміністрування якого зазнало фундаментальних змін, на що детально звернуто увагу в п 4.7 монографії.

Крім наведених вище податків, до місцевих відповідно до Кодексу належать також три збори.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності є нічим іншим як заміною плати за торгові патенти, що раніше справлялася відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». Цей збір мають сплачувати суб’єкти господарювання, що здійснюють торговельну діяльність у пунктах продажу товарів, надають платні побутові послуги (перелік цих послуг визначається Кабінетом Міністрів України), здійснюють торгівлю валютними цінностями у пунктах продажу іноземних валют, діють у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей) на підставі придбання торгового патенту.

Система патентів включає торгові й пільгові патенти, що видаються на 60 календарних місяців, короткотермінові торгові патенти (від 1 до 15 календарних днів) та торгові патенти на здійснення діяльності у сфері розваг (8 календарних кварталів).

Ставки збору залежать від місцевості та виду економічної діяльності. З огляду на можливості запровадження декларативної системи діяльності малого бізнесу, що реформує дозвільну систему, очікується збільшення кількості платників податку, а відповідно й зростання надходжень до бюджету. Позитивним є також здійснення оподаткування сфери грального бізнесу, яка є високоприбутковою.

Туристичний збір замінив колишній курортний збір і скасований раніше готельний збір. Разом з тим об’єкт оподаткування туристичним збором значно ширший за об’єкти оподаткування курортним та готельним зборами, оскільки такий податок можна застосувати на більшій території внаслідок більшої кількості об’єктів туризму порівняно із курортними місцевостями. Платниками туристичного збору визначено осіб, які прибувають на територію громади, де діє рішення щодо встановлення збору, з метою оздоровлення, лікування та отримують послуги з тимчасового проживання.

Податковими агентами зі сплати туристичного збору є:

1) адміністрації готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих й інших закладів готельного типу, санаторно-курортних закладів;

2) квартирно-посередницькі організації, які направляють неорганізованих осіб на поселення у будинки та квартири, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

3) юридичні особи і фізичні особи-підприємці, які уповноважуються сільською, селищною та міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною місцевою радою.

Кодексом змінено ставку податку порівняно з ставкою курортного збору: замість ставки до 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян запроваджено ставку 0,5-1 % вартості проживання громадян. Це дозволяє збільшити надходження до бюджету.

Зазнав реформування збір за місця для паркування транспортних засобів. Головною новацією стала зміна платника збору - водія автотранспорту - на особу, яка уповноважена здійснювати діяльність з паркування. Збільшено ставку оподаткування, що дозволить збільшити обсяги надходжень. Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 м2 площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 % до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового року. При визначенні ставки збору сільські, селищні та міські ради враховують місцезнаходження спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, площу спеціально відведеного місця, кількість місць для паркування транспортних засобів, спосіб поставлення транспортних засобів на стоянку, її режим роботи та заповнюваність.

Таким чином, у ході податкової реформи 2010 р. було відчутно зменшено кількість податків. Водночас поспіх у цьому питанні призвів до того, що загальна кількість обов’язкових платежів, які сплачують підприємства, суттєво не зміниться.

4.3.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ:

  1. 3.1. Реформування бюджетної системи
  2. Система оподаткування
  3. § 4. Система оподаткування України
  4. Реформи системи оподаткування в країнах Вишеградської групи
  5. Елементи системи оподаткування
  6. 2.4. Реформування та розвиток банківської системи
  7. Особливості реформування бюджетних систем
  8. 7.2. Система оподаткування підприємницької діяльності в Україні
  9. 3. Реформування економічних засад системи охорони здоров'я
  10. 3.2. Основні напрями реформування системи надання медичної допомоги
  11. 7.3. Вплив системи оподаткування на фінансово-господарську діяльність підприємств
  12. 3. Вплив системи оподаткування на фінансово – господарську діяльність підприємств
  13. Основні напрямки реформування Державного казначейства України і казначейської системи касового виконання Державного бюджету України
  14. Пропорційне, прогресивне, змішане, регресивне оподаткування
  15. Теорії оподаткування землі
  16. 5.2.2. Напрями реформування ПДВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО СКАСУВАННЯ
  17. 6. Оподаткування імпортних операцій
  18. 3.2.3. Проблеми вдосконалення механізмів оподаткування
  19. 5. Особливості оподаткування експортних операцій