<<
>>

РЕФОРМА ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Податок на доходи фізичних осіб в Україні є одним із найпроблемніших. Основний фіскальний тягар несуть найбідніші верстви населення, тоді як заможні громадяни через широко поширену практику приховування доходів сплачують незначні суми.

Навіть запровадження у 2004-2007 рр. найнижчої ставки в Європі в розмірі 13 % не змусило таких громадян легалізувати реальні статки. Через це політика «пряника» в питаннях адміністрування податку на доходи фізичних осіб мала б бути вже давно згорнута як неефективна, а головна увага приділена жорсткій боротьбі з ухилянням від сплати податку.

У західних економічно розвинених країнах податок на доходи фізичних осіб є головним фіскальним податком. Це обумовлено специфікою західної філософії податкової політики.

По-перше, в західних податкових системах домінуючими є прямі податки, які є справедливішими і дієвішими щодо дотримання принципу залежності рівня оподаткування від платоспроможності платника податку. Відповідно, замість високих ставок непрямих податків, які здійснюють фіскальний тиск на платників безвідносно до їхніх доходів, для систем оподаткування західних країн характерні високі ставки прямих податків, головним серед яких є податок на доходи фізичних осіб (персональний податок). Така система вважається соціально справедливою та економічно ефективною.

По-друге, однією із головних функцій системи державних фінансів країн ЄС є забезпечення високих соціальних стандартів життя населення. Оскільки соціальні трансферти є механізмом вирівнювання доходів різних верств населення, цілком логічним є те, що розмір таких трансфертів має залежати від рівня добробуту громадян. Тому з метою формування справедливої і зрозумілої системи державних фінансів у багатьох європейських країнах видатки на соціальні трансферти та в окремих випадках на соціальне страхування фінансуються лише з бюджетних надходжень від податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно забезпечення високих соціальних стандартів потребує високого фіскального навантаження на доходи фізичних осіб, що є чинником тенденції зростання ставок податку та розширення бази оподаткування.

З технічної точки зору податок на доходи громадян характеризується легкістю його адміністрування за умови високої платіжної дисципліни та ефективної системи контролю за достовірністю та повнотою декларування доходів громадян. У країнах ЄС-27 надходження цього податку у середньому складають 8,1 % ВВП, хоча в межах регіону даний показник відчутно різниться від 2,8 % у Словаччині до 25,3 % в Данії. Ставки податків також значно варіюються: від 15 % у Латвії до максимальної граничної ставки 53,7 % у Бельгії. Відзначимо таку тенденцію: в країнах з ефективними податковими системами (Західна Європа, США) персональний податок має тенденцію прогресивності, у країнах - нових членах ЄС застосовується здебільшого пласка шкала.

Рис. 4.7. Фіскальна ефективність податку на доходи фізичних осіб, %

В Україні податок на доходи фізичних осіб забезпечує меншу частку бюджетних надходжень (рис. 4.7).

Враховуючи досить низьку номінальну ставку, зазначений податок є достатньо фіскально-ефективним. Проте він має серйозні внутрішні фундаментальні вади, які негативно впливають на сприйняття його суспільством.

Головною проблемою є те, що податок на доходи фізичних осіб в Україні не є нейтральним та соціально справедливим. Як вже зазначалося, бідні верстви населення у структурі власних витрат сплачують значно більший обсяг податку, аніж заможні. Це обумовлено тим, що для більшості громадян з невисокими статками єдиним джерелом доходу є заробітна плата. Оскільки функції утримання податку покладені на податкового агента (роботодавця), можливості щодо мінімізації оподаткування у штатних працівників невеликі. Перелік же підстав для легітимного зменшення рівня податкового тиску на зароблений дохід є вкрай обмеженим.

До прийняття ПКУ податкова соціальна пільга складала до 50 % мінімальної заробітної плати лише для тих осіб, місячна заробітна плата яких не перевищувала рівень, що визначався як добуток мінімального прожиткового мінімуму та коефіцієнта 1,4. В принципі це позитивна європейська практика, проте номінальний прожитковий мінімум в Україні є дуже далеким від реального, тому навіть громадяни, які мають дещо вищий дохід, досить часто є вкрай бідними, хоча держава розглядає їх як платоспроможних.

Разом з тим громадяни з високим рівнем доходів, у яких заробітна плата - лише одне з джерел доходів і досить часто далеко не головне, мають низку можливостей щодо зменшення фіскального тиску.

По-перше, у них більші можливості щодо ухиляння від сплати податків через певний соціальний та майновий статус. Більшість українських чиновників та політиків декларують мізерні статки, але їздять на наддорогих автомобілях і живуть у дорогих будинках. При цьому в Україні ще не було випадку, щоб хоча б одного з них притягнули до кримінальної відповідальності за ухиляння від сплати податку. Ширші права та безкарність, очевидно, забезпечуються статусом, посадою та можливістю «вирішувати питання» з податковою службою.

По-друге, до прийняття Податкового кодексу пасивний інвестиційний дохід взагалі не оподатковувався. Очевидно, що така система була вигідна передусім для заможних верств населення, оскільки щоб робити інвестиції, необхідно заробляти досить значні кошти.

По-третє, в Україні існує законодавче верхнє обмеження розміру заробітної плати, на яку нараховують страхові внески. У 2010 р. таке обмеження становило 13830 грн. Тобто, навіть якщо заробітна плата співробітника компанії складає мільйон гривень, для визначення внесків на соціальне страхування (у тому числі пенсійного) застосовуватиметься база в розмірі наведеної суми. Така система дозоляє знижувати фіскальний тиск по мірі збільшення заробітної плати.

Загалом податок на доходи фізичних осіб в Україні фактично є регресивним, тобто чим менше заробляєш, тим більше сплачуєш податку.

Результатом цього є те, що більшу частину бюджетних надходжень цього податку формують громадяни із заробітною платою, нижчою ніж середня.

У країнах ЄС, попри високі ставки персонального податку, основний фіскальний тягар, навпаки, несуть заможні громадяни. Для незаможних жителів досить активно застосовується або звільнення від сплати податку, або tax allowance (податкове вирахування), тобто певний обсяг доходу, що вилучається з бази оподаткування податку на доходи фізичних осіб. При цьому розмір tax allowance додатково може бути збільшений на певні суми видатків громадянина, зокрема на оплату освіти та медичних послуг, утримання дітей тощо.

Загалом в ЄС вважається, що в особи має залишитися такий розмір доходу, який є достатнім для забезпечення прожиткового мінімуму, тому оподатковувати дохід, що нижчий прожиткового мінімуму, не має сенсу. Так, у Словаччині звільняються від оподаткування персональним податком особи, річний дохід яких не перевищує 4 тис. євро, в перерахунку на українську валюту це майже 43 тис. грн.

Крім того, оподаткування доходів найбідніших верств населення, що перевищують прожитковий мінімум, але не є значними, часто здійснюється за зниженими номінальними ставками. Наприклад, у Великобританії — за ставкою 10 % (тоді як найзаможніших — за ставкою 50 %), Португалії - 10,5 % (42 %), Франції - 14,8 % (45,8 %).

Завдяки комплексу зазначених заходів реальна ставка податку на дохід незаможних громадян в країнах ЄС є або від’ємною (окрім того, що податок не стягується, з бюджету ще і надаються субсидії), або вкрай низькою. За дослідженням Національного інституту стратегічних досліджень, для найманого працівника, який отримує дохід на рівні середньої зарплати та має на утриманні двох дітей і дружину, реальна податкова ставка складає в Німеччині «мінус» 2,8 %, у Греції - 0,6 %, в Іспанії - 3,4 %, у Великобританії - 8,7 %. У країнах Центральної Європи з перехідною економікою (Угорщина, Польща, Словаччина, Чехія) фактичний рівень оподаткування коливається від «мінус» 5,3 % (Словаччина) до «плюс»

5,3 % (Чехія)[109].

Таким чином, найбідніші верстви населення країн ЄС або взагалі не сплачують персональний податок (а часто, навпаки, ще й отримують доплати), або сплачують невелику частку свого доходу. Така політика є прикладом ефективного застосовування принципу соціальної справедливості податкових систем.

В Україні ж реальна ставка податку на доходи фізичних осіб для незаможного найманого працівника складає 14,5 % (із врахуванням пільг, знижок та винятків). Вищою, ніж в Україні, є фактична ставка оподаткування громадян з низькими та середніми доходами тільки у скандинавських країнах (24-26 %) та Бельгії (15,2 %).

Підкреслимо, що поняття «низький дохід» в Україні та скандинавських країнах відчутно різниться.

Прийнятий Податковий кодекс у питанні податку на доходи фізичних осіб, як і в багатьох інших аспектах, містить низку позитивних новацій, хоча і не вирішує певні фундаментальні проблеми (боротьба з ухилянням від сплати податку, зменшення фіскального тиску на доходи незаможних громадян тощо). Обумовлено це тим, що головним завданням перед розробниками ПКУ було збільшення доходів бюджету, тому більшість змін прямо чи опосередковано спрямовані на реалізацією цієї мети.

Серед головних нововведень у функціонуванні податку на доходи фізичних осіб варто зазначити такі.

І. Запровадження де-факто прогресивної ставки податку. Податковим кодексом збережена ставка податку на рівні 15 % як основна, але запроваджено низку додаткових ставок, що роблять даний податок прогресивним. Зокрема, підвищена ставка в розмірі 17 % застосовується у разі, якщо загальна сума отриманих платником податку доходів у звітному податковому періоді перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Ця норма є абсолютно обґрунтованою, попри те, що закономірно викликає певне невдоволення. Водночас без підвищення ефективності роботи податкової служби щодо виявлення незадекларованих доходів така норма не призведе до очікуваного зростання надходжень податку з фізичних осіб.

Кодексом також запроваджується знижена ставка податку.

Ставка в розмірі 10 % застосовується до оподаткування заробітної плати шахтарів — працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та 50 % і більше робочого часу за рік. За ставкою 10 % також оподатковуватиметься заробітна плата працівників державних аварійно- рятувальних служб. Практика диференціації ставки податку залежно від виду діяльності є малоефективною і лише ускладнить адміністрування податку та спровокує лобіювання запровадження знижених ставок для інших категорій робітників. Раціональнішим рішенням було б встановлення наведеним вище категоріям працівників доплат за складний та шкідливий характер праці.

ІІ. Запровадження окремих механізмів зниження податкового тиску на доходи громадян. Податковим кодексом передбачається три види винятків, що зменшують фіскальний тиск на доходи населення.

1. Доходи, що не включаються до бази оподаткування. Традиційно до них належить широкий перелік різних статей доходів громадян, що з економічної точки зору дійсно не призводять до відчутного збільшення статків і, як правило, мають цільовий соціальний характер. Єдиний пункт, який викликає зауваження, це те, що при визначенні бази оподаткування не враховується сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, емітовані Міністерством фінансів України. Подібна норма призведе до порушення принципу нейтральності податку, оскільки змінює поведінку інвесторів.

2. Податкові знижки, що звужують базу оподаткування. Податкова знижка надає право на зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму документально підтверджених витрат. Відповідно до Податкового кодексу такими можуть бути:

• частина суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом;

• пожертвування або благодійні внески неприбутковим організаціям;

• оплата середньої професійної або вищої освіти платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення;

• вартість платних послуг з лікування платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення;

• сума витрат платника податку на сплату додаткових (окрім обов’язкових) страхових та пенсійних внесків до недержавних фондів та банків;

• сума коштів, витрачених на переобладнання транспортного засобу на використання біоетанолу, біодизелю, стиснутого або скрапленого газу, інших видів біопалива;

• сума витрат на сплату видатків на будівництво (придбання) доступного житла.

Зауважимо, що загальна сума податкової знижки не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку.

3. Податкові соціальні пільги, які зменшують суму загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати. Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом місяця як заробітна плата, якщо розмір його доходу не перевищує місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, помноженого на 1,4. Податкова соціальна пільга складає:

• 100 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи;

• 100 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, — у розрахунку на кожну таку дитину;

• 150 % розміру прожиткового мінімуму для одиноких батьків (опікунів, піклувальників), громадян, які утримують дітей з обмеженими фізичними можливостями, громадян, які є учнями, студентами та аспірантами, а також низки пільговиків (учасників бойових дій, чорнобильців та ін.);

• 200 % розміру прожиткового мінімуму громадян, які отримали звання Героїв, є учасниками бойових дій, інвалідами І і ІІ груп, колишніми в’язнями концтаборів, гетто та ін.

Податкова соціальна пільга є єдиним механізмом у Податковому кодексі, який чітко спрямований на зниження податкового тиску на доходи незаможних громадян. Водночас перелік соціальних податкових пільг є вкрай обмеженим і недостатнім. Він значно вужчий, аніж перелік підстав, що дають право на податкову знижку, яка зменшує більшою мірою фіскальний тиск на доходи заможних громадян.

Загалом розробники Податкового кодексу не приділили достатньої уваги проблемі відновлення принципу соціальної справедливості податку. Це пояснюється тим, що оскільки, як було зазначено вище, більшу частину доходів бюджету від справляння податку на доходи фізичних осіб формують незаможні громадяни, відчутне зниження фіскального навантаження на них призведе до значних втрат бюджетних коштів.

ІІІ. Оподаткування пасивного інвестиційного доходу. Досить прогресивним нововведенням стало запровадження оподаткування всього спектра пасивних інвестиційних доходів. За ставкою 5 % бази оподаткування нараховуватимуться зобов’язання з таких джерел доходу:

• процентний дохід від депозитів;

• процентний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

• процент на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці;

• дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

• дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами);

• дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігації від їх емітента;

• дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) управителем сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в проспекті емісії сертифікатів;

• доходи у вигляді дивідендів.

Відзначимо, що європейська податкова система взагалі розглядає доходи з наведених вище джерел лише як одну із форм доходів громадянина, а тому вони підлягають оподаткуванню за основною ставкою. Зрозуміло, що отримувати дохід з таких джерел мають можливість досить заможні люди, тому застосування зниженої ставки є досить дискусійним.

Водночас останнім часом більшість європейських країн відмовляються від оподаткування дивідендів. Вважається, що корпорація - це лише форма організації бізнесу, а доходи від нього вже оподатковані на стадії оподаткування прибутку. В умовах, коли дивіденди не оподатковуються, їх виплата стає привабливим каналом отримання інвестором прибутку від майнових прав (замість інших схем, на кшталт виведення прибутку в офшори). Це сприяє підвищенню прозорості корпоративного сектору, покращенню фінансових результатів корпорацій, зменшенню практики мінімізації податку на прибуток. Таким чином, існує ризик, що запровадження податку на дивіденди в Україні призведе лише до того, що компанії знизять суми їх виплати і нададуть перевагу іншим формам розподілу прибутку (як правило, тіньовим). У даному контексті оподаткування дивідендів у нинішніх умовах видається необґрунтованим і матиме більше негативних наслідків, ніж позитивних.

Загалом Податковий кодекс щодо адміністрування податку на доходи фізичних осіб практично не зменшив фіскальний тиск на доходи незаможних громадян, підвищив його для громадян з доходами вищими за середні (які мають депозити чи володіють корпоративними правами) і не зробив жодного прогресивного кроку у боротьбі з поширеною практикою ухиляння від сплати податків, особливо українськими бізнесменами та чиновниками. Проблема соціальної несправедливості зазначеного податку залишилася невирішеною.

4.6.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме РЕФОРМА ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ:

  1. Фінансова діяльність підприємців - фізичних осіб
  2. 4.1. Налоговая реформа и ее влияние на доходы бюджетов
  3. 9.8 Ринок фізичного капіталу
  4. Фізичний розподіл
  5. ПРОЗОРІСТЬ ТА БЕНЕФІЦІАРНА ВЛАСНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ
  6. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ДО РЕКОМЕНДАЦІЇ 24 (ПРОЗОРІСТЬ ТА БЕНЕФІЦІАРНА ВЛАСНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ)
  7. Тема 14 Рыночные реформы в Российской Федерации. Ход и итоги реформ
  8. Значение денежной реформы для нашего народного хозяйства. Условия успешного доведения реформы до конца.
  9. 60. Податки і соціальні виплати.
  10. 2.3. Місце земельного податку в системі податків України
  11. 2.5. Податки і податкова система
  12. Загальнодержавні податки і збори
  13. 4.5. Прямі податки
  14. 4.2. Умови виникнення, зміни та припинення правовідносин з приводу земельного податку