<<
>>

Перспективи відновлення ФІСКАЛЬНИХ ПІЛЬГ У МЕЖАХ СПРЕД

Як зазначалося вище, стимулюючий потенціал податкової системи в процесі податкової реформи був реалізований лише частково. Локальні фіскальні стимули надані тим галузям економіки, які нездатні стати локомотивом економічного зростання, а низка податкових інструментів активізації інвестиційної активності не є достатніми для того, щоб надати імпульс для модернізації економіки.

У даному контексті не викликає сумнівів, що подальші етапи податкової реформи будуть включати пошук ефективних інструментів стимулювання економічної та інвестиційної активності. На нашу думку, найбільш перспективним інструментом в цьому напрямі для України є розвиток спеціальних правових режимів економічної діяльності.

Позиція розробників ПКУ полягає в тому, що оскільки в результаті зниження номінальних ставок головних національних податків податкове навантаження на економіку України буде одним з найнижчих в Європі, то, відповідно, немає сенсу надавати додаткові податкові преференції в рамках СПРЕД. Подібне переконання видається не зовсім обґрунтованим і може обернутися для України втратою значного обсягу інвестицій.

Дійсно, номінальні ставки в розвинених європейських країнах сьогодні дещо вищі, аніж будуть в Україні після остаточного зниження податку на прибуток до 16 %, ПДВ — до 17 %, а також вірогідного зменшення навантаження на фонд оплати праці для роботодавців у ході пенсійної реформи.

Водночас для інвестицій, передусім у високотехно- логічні галузі економіки, в країнах ЄС функціонують особливі фіскальні режими, проти яких Україна навіть з найнижчими номінальними ставками апріорі не є конкурентоспроможною. В даному контексті державі необхідно переглянути політику щодо СПРЕД на предмет можливості застосування їх найефективніших видів на території України.

Застосування СПРЕД виправдане і доцільне, особливо тоді, коли загальний податковий режим в країні не забезпечує залучення інвесторів у конкретні регіони чи галузі економіки, які не можуть бути профінансовані за рахунок державних коштів, але прискорений розвиток яких має загальнодержавне значення.

Цілями створення СПРЕД зазвичай є:

1) структурна перебудова економіки, імпортозамі- щення та стимулювання експорту;

2) залучення іноземного капіталу як самоціль;

3) стимулювання розвитку пріоритетних галузей економіки (високотехнологічних, традиційних, банківської та страхової діяльності, туризму, морських транзитних перевезень тощо);

4) збільшення кількості робочих місць, передусім для висококваліфікованих працівників;

5) вирівнювання рівня економічного розвитку різних регіонів.

В українському суспільстві, експертному середовищі та серед урядовців тривають дискусії щодо доцільності СПРЕД, тому це питання залишається відкритим та досить актуальним як на теоретичному, так і на прикладному рівнях.

СЕЗ та ТПР як найбільш поширені форми СПРЕД в Україні сьогодні повністю дискредитовані та асоціюються у більшості громадян, як правило, з необґрунто- ваними податковими пільгами, корупцією і втраченими бюджетними коштами. Така практика дійсно мала місце, хоча є приклади і досить успішних проектів, що дійсно дозволили залучити інвестиції в високотехнологічні виробництва та створити робочі місця.

Наразі в Україні тривають спроби відновити податкові пільги в рамках СПРЕД, а також запровадити їх нові види. Зокрема, у лютому 2011 р. на розгляд Верховної Ради був винесений законопроект, покликаний формалізувати в окремий режим економічної діяльності індустріальні (промислові) парки. Ініціатором цього законопроекту виступили представники і влади, і опозиції, тому здавалося, що існує певний консенсус стосовно даної ідеї. Але сам проект містив вкрай дискусійні норми, тому його просування в парламенті відбувається дуже повільно. Існує ризик, що ця досить перспективна ідея може бути втрачена через те, що колись окремі форми СПРЕД були некоректно застосовані в Україні. Між тим видається, що індустріальні парки є перспективним механізмом залучення інвестицій в Україну.

Індустріальні парки є одними з найпоширеніших видів СПРЕД, які успішно функціонують як в економічно розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються.

Більшість країн — сусідів України, тобто прямі конкуренти за інвестиції в регіоні, також активно розвивають систему індустріальних парків. Варто відзначити, що у європейських та російських індустріальних парках умови для інвесторів наразі є досить лояльними.

Індустріальні парки в Україні часто плутають з «віртуальним» фіскальним простором, в якому зменшене податкове навантаження. Насправді індустріальний парк — це лише юридично відокремлена земельна ділянка, призначена для розміщення промислового виробництва. Площа індустріальних парків, як правило, коливається від кількох десятків до кількасот гектарів у межах однієї територіально-адміністративної одиниці, що виділена для промислового розвитку. На них досить часто (але необов’язково) поширюються спеціальні режими економічної діяльності в окремих випадках і особливий податковий режим, відмінний від загального.

Поширеність індустріальних парків у світі обумовлена такими чинниками. По-перше, ці парки сприяють підвищенню інвестиційної активності в економіці, адже сама суть їхнього функціонування полягає в збільшенні інвестицій. Допуск до індустріального парку зазвичай обмежений мінімальним обсягом інвестицій, який компанія має вкласти у розвиток виробництва. Крім того, виробництво в межах індустріального парку автоматично розширює попит на продукцію суміжних галузей промисловості, чим стимулює їхній розвиток. Додатковим джерелом інвестицій також виступають бюджетні видатки на розбудову в межах індустріальних парків інфраструктури та логістики.

По-друге, індустріальні парки дозволяють легітимно (з точки зору дотримання норм і правил СОТ) субсидувати визначені галузі промисловості через фінансування за рахунок бюджетних коштів окремих витрат, які мали б здійснювати інвестори за звичайного режиму економічної діяльності.

По-третє, розвиток індустріальних парків дозволяє економічно, екологічно та естетично структурувати населені пункти, «очистивши» міста від промислового виробництва. В останнє десятиліття існує тенденція до розширення середньої площі індустріальних парків, що пов’язано з бажанням органів влади сконцентрувати в парках як новостворені підприємства, так і перенести до цих парків діючі промислові підприємства (фактично винести їх за територію населеного пункту).

Концентрація промислового виробництва на обмежених площах за межами житлових, історико-культурних та рекреаційних територій не лише робить економіку громади ефективнішою через зниження транзакційних витрат, а й дозволяє покращити якість життя та екологічний стан у відповідному населеному пункті. Уже зараз в багатьох європейських містах вся місцева промисловість концентрується виключно в межах індустріального парку. Для України, міста якої часто є конгломератом житлових масивів та екологічно шкідливих підприємств, цей аспект є вкрай важливим.

Відзначимо, що попри значну поширеність індустріальних парків, існують і певні проблеми. На практиці багато індустріальних парків, особливо в країнах, що розвиваються, або взагалі незадіяні, або мають значний обсяг вільних площ. Це обумовлено:

• профіцитом створених потужностей — якщо ініціатором створення індустріального парку виступають місцеві громади, то виникає ситуація, коли кожна громада зазвичай намагається створити власний індустріальний парк, незважаючи на те, що поряд вже функціонує подібний парк;

• обмеженістю терміну дій пільг — частими є випадки, коли компанії приходять в індустріальний парк на термін дії податкових пільг, після чого перебазовуються в інший індустріальний парк у межах або за межами країни, бажаючи отримати нові пільги;

• слабкою і низькоефективною роботою щодо залучення інвесторів;

• наявністю привабливіших режимів економічної діяльності в сусідніх країнах.

Наведені вади мають бути враховані при розробці законодавства та практики функціонування індустріальних парків в Україні. При цьому необхідно мати на увазі, що для забезпечення успішності індустріальних парків режим економічної діяльності для інвесторів в їх межах має бути не просто сприятливим, а сприятливішим, ніж у сусідніх державах.

Значною мірою дієвість індустріальних парків як інструментів стимулювання промислової активності визначається низкою регулятивних механізмів функціонування парків, поміж яких найважливішими є питання управління та власності, механізму залучення інвесторів і система стимулів та пільг, що надаються на території індустріальних парків.

1. Керуюча компанія та питання власності. Ініціатором створення парку може виступати як держава, так і приватні інвестори. Водночас в Україні, як і в більшості країн, що розвиваються, приватні індустріальні парки швидше за все в класичному вигляді не будуть дієвими. Це пояснюється тим, що привабливість індустріальних парків для потенційних учасників полягає в тому, що певний суб’єкт (таким може бути лише держава) безкоштовно бере на себе частину їхніх витрат на ведення бізнесу. У такий спосіб інвестори (особливо іноземні) отримують премію за ризик, пов’язаний з нестабільністю ведення бізнесу в таких країнах, як Україна.

Очевидно, якщо облаштуванням та забезпеченням діяльності індустріальних парків займатимуться приватні компанії, то вони перекладуть свої витрати на плечі учасників парку, включаючи власну норму прибутку.

В кінцевому підсумку для інвесторів втрачаються економічні стимули для розміщення виробництва в приватному індустріальному парку.

Як правило, ініціатором створення індустріального парку виступають органи місцевої влади, які зацікавлені в стимулюванні інвестиційної активності на своїй території. Вони краще обізнані з географічним, технологічним та інфраструктурним потенціалом, тому компетентніше можуть створити бізнес-план індустріального парку, ніж спеціалісти центральних органів влади. Для облаштування території індустріального парку та подальшого його обслуговування створюється окрема юридична особа - керуюча компанія.

В більшості випадків в кожному індустріальному парку діє власна окрема керуюча компанія. Водночас існує практика, коли керуюча компанія обслуговує декілька СЕЗ. Зокрема, в РФ у 2006 р. було створено керуючу компанію ВАТ «Особливі економічні зони», у підпорядкуванні якої знаходяться діючі й новостворювані особливі економічні зони Росії. Єдиним акціонером компанії є держава. Компанія також здійснює пошук та залучення інвесторів серед найбільших міжнародних і російських корпорацій або незалежних спеціалізованих компаній середнього розміру.

У країнах Центрально-Східної Європи (Словаччина, Польща, Угорщина) діє дещо інша система і, на наш погляд, ефективніша за відсутності чіткої адміністративної вертикалі, притаманній РФ. Оскільки ініціатором створення індустріального парку виступає муніципалітет, то в статутному фонді керуючої компанії йому належить контрольний або найбільший міноритарний пакет акцій. Центральний уряд, реалізуючи політику стимулювання інвестицій, може викупити частину акцій для підтримки розвитку проекту, якщо вважатиме його ефективним. Інша частина акцій розподіляється між учасниками індустріального парку з метою забезпечення можливості впливати на діяльність керуючої компанії. Такий механізм зручний тим, що через інструменти додаткової емісії дозволяє державі та місцевим органам влади здійснювати підтримку керуючої компанії з метою реалізації нових заходів щодо якісного покращення забезпечення діяльності індустріального парку.

2. Механізм залучення інвесторів. Процес пошуку та переконання інвесторів, що саме даний індустріальний парк є привабливим для нього, — досить складний. Цим повинні спільно займатися керуючі компанії, муніципалітети, регіональні та державні органи влади.

Звичайно, роль регіональної та місцевої влади досить значна у цьому процесі, проте вони (а тим більше керуючі компанії) не мають ресурсів для пошуку та залучення потужних іноземних інвесторів. Понад те, інвесторам складно визначити свої пріоритети, якщо одночасно вони отримують інформацію про десятки індустріальних парків.

Для забезпечення ефективнішого пошуку інвесторів центральний уряд часто створює окремі органи центральної влади, метою яких є пошук іноземних інвесторів за кордоном з метою їх залучення до індустріальних парків. Зокрема, в Словаччині, яка «перетягнула» на свою територію виробничі потужності багатьох світових корпорацій, цим питанням займається центральне державне агентство SARIO (Словацьке агентство розвитку торгівлі та інвестицій). Агентство формує каталог пропозицій місцевих органів влади (тобто перелік доступних та запланованих індустріальних парків у країні) та пропонує інвестору найцікавіший для нього варіант. Очевидно, що іноземному інвестору зручніше вести діалог з однією структурою в столиці держави, ніж самостійно аналізувати десятки варіантів, які до того ж часто розташовані на периферійних територіях.

3. Інструменти державної підтримки. Для стимулювання приходу бізнесу в індустріальні парки держава застосовує широкий перелік інструментів підтримки. Передусім підтримка діяльності індустріальних парків з боку держави полягає в здійсненні інженерної підготовки ділянки, забезпеченні постачання газу, електричної та теплової енергії, води, функціонування системи водовідведення, проведення та налагодження транспортних комунікацій (автомобільні дороги, доступ до портів, аеропортів, залізничних колій), розбудові прикладної інфраструктури (адміністративні будівлі, складські приміщення тощо).

Крім того, з практики функціонування європейських та російських індустріальних парків можна виділити такі форми державної підтримки.

1. Співфінансування інвестиційних проектів. Наприклад, інвестор презентує проект будівництва певного підприємства на території індустріального парку. На основі кошторису проекту держава фактично бере на себе частину зобов’язань з його фінансування через різні способи фінансової підтримки (умовні податкові пільги, прямий трансферт, пільговий кредит тощо). На цьому підтримка держави закінчується, і підприємство продовжує користуватися лише інфраструктурними послугами індустріальних парків.

2. Опосередковане зменшення витрат інвесторів, окрім як обслуговування парку. Держава може взяти на себе забезпечення підготовки, проживання та доставку необхідних кваліфікованих кадрів, охорону промислових об’єктів, частину соціального страхування, пільговий доступ до транспортної та логістичної інфраструктури тощо.

3. Надання податкових пільг. Держава може надавати учасникам індустріальних парків окремі податкові пільги на тимчасовій або постійній основі. Такі методи застосовуються з метою стимулювання збільшення обсягів виробництва розширенням фінансових ресурсів підприємств.

Види податкових стимулів є досить різноманітними:

• податкові канікули, передусім зі сплати податку на прибуток, податків на землю та нерухоме майно. Сенс податкових канікул полягає в тимчасовому звільненні підприємства від сплати цих податків за умови спрямування цих коштів на інвестиційні цілі або збільшення виробництва та експорту продукції;

• знижені (пільгові) податкові ставки податку на прибуток, землю та нерухоме майно як менш затратна для держави альтернатива податковим канікулам;

• інвестиційний податковий кредит, який може бути двох видів:

1) відтермінування сплати нарахованого податку (часто з додаванням відсотків за користування);

2) спрямування нарахованого податку на інвестиційні цілі без обов’язку його відшкодування державі;

• податкова знижка, тобто зменшення бази оподаткування шляхом включення витрат на інвестиційні цілі до валових витрат;

• прискорений метод податкової амортизації. Цей інструмент спрямований на те, щоб досягти перевищення фіскальної амортизації над економічною (бухгалтерською). Завдяки цьому підприємства отримують значний ресурс для інвестицій, не сплачуючи податок на прибуток чи відсотки за користування кредитом;

• амортизаційна премія, що передбачає можливість віднесення на валові витрати додаткового відсотка вартості основних засобів;

• звільнення від сплати ПДВ та мита обладнання, що не виробляється в країні;

• знижена ставка відрахувань до соціальних фондів з фонду оплати праці працівників, зайнятих науково- дослідними розробками;

• можливість оформлювати податкові зобов’язання податковими векселями при імпорті обладнання чи товарів проміжного споживання;

• звільнення чи пом’якшення вимог щодо обов’язкового продажу валютної виручки.

У кінцевому підсумку всі заходи державної підтримки зводяться до зменшення витрат інвесторів. Таким чином, для залучення інвестицій держава має не створювати видимість формування сприятливого економічного середовища, а взяти на себе частину реальних витрат.

Застосовуючи певну комбінацію наведених заходів державної підтримки, можна досягти привабливості індустріальних парків і в Україні. Водночас зазначимо, що головна мета фіскальних стимулів полягає не в наданні учасникам індустріальних парків сприятливіших не- ринкових переваг, а в зменшенні навантаження на дохід та прибуток, що дозволить збільшити інвестиції та виробництво.

Таким чином, Україна, яка відчуває гострий дефіцит інвестиційних ресурсів і для якої характерна деформована структура промисловості, має активно розвивати систему індустріальних парків з пільговим фіскальним простором. Разом з тим значну увагу необхідно приділити розбудові належної інституційно-правової бази з метою уникнення помилок, допущених у минулому.

Окрім індустріальних парків, потенційно ефективними є технологічні парки. Головне завдання технопар- ків — комерціалізація інновацій. Головна й базова відмінність між індустріальними і технологічними парками полягає в тому, що перші створюють умови у вигляді забезпечення підприємств інфраструктурою для їхньої основної виробничої діяльності, а другі — сприяють розробці й впровадженню нових технологій у виробництво. Тобто для технопарків обов’язковою є науково-дослідна складова (НДІ, університети, наукові центри тощо). У їх межах науковці можуть не тільки працювати над створенням нових ідей, а й залучити інвесторів для реалізації цих нових ідей.

Нині у світі нараховується понад 700 технопарків різних видів. Більшість з них зосереджено в США, Європі, Японії та Китаї. В Україні на сьогодні зареєстровано 16 технологічних парків, проте, як зазначалося, для них перелік фіскальних стимулів обмежений пільгою зі сплати ввізного мита при імпорті товарів та обладнання. Очевидним є те, що обсяг державної підтримки є надмірно низьким і недостатнім для формування сприятливого клімату для залучення інвесторів.

Таким чином, СПРЕД не лише у розвинених країнах, а й тих, що розвиваються, є ефективним та дієвим інструментом стимулювання промислового виробництва, залучення інвестицій, збільшення зайнятості населення, вирівнювання рівня економічного розвитку регіонів. Такі режими діяльності є досить перспективними та економічно вигідними як для підприємств, так і для держави. В Україні для формування конкурентних переваг в рамках СПРЕД і подальшого ефективного використання цього економічного інструментарію доцільно внести низку змін у Податковий кодекс України, зокрема:

• розширити розділ XIV «Спеціальні податкові режими», включивши в нього СПРЕД, визначені Господарським кодексом України та іншими нормативно- правовими актами (як СЕЗ, ТП, ТПР, НП), а також передбачити можливість запровадження нових форм СПРЕД, законодавчі ініціативи щодо яких знаходяться на завершальних стадіях розгляду у Верховній Раді України (індустріальні парки);

• поширити на суб’єктів господарювання СПРЕД податкові пільги, передбачені для низки галузей економіки, а саме, тимчасове звільнення від сплати податку на прибуток, ПДВ та плату за землю;

• запровадити інші податкові пільги та преференції на певний термін (головним чином у перші роки реалізації інвестиційних та інноваційних проектів), можливі з точки зору українських реалій та європейської практики.

5.3.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме Перспективи відновлення ФІСКАЛЬНИХ ПІЛЬГ У МЕЖАХ СПРЕД:

  1. ПИТАННЯ ПОДАТКОВИХ ПІЛЬГ У РАМКАХ СПРЕД
  2. Фіскальна політика (бюджетно-податкова) та її інструменти. Дискреційна та не дискреційна (автоматична) фіскальна політика
  3. 15.1 Фіскальна політика, типи, функції
  4. Місцеві фінанси як фіскальний інструмент
  5. Механізми реалізації фіскального ТА РЕГУЛЯТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
  6. 116. Фіскальна політика. Способи збалансування державного бюджету. Фіскальні методи регулювання виробництва.
  7. Спред-поручение
  8. Спред
  9. Бычий спред
  10. Спред вертикальный
  11. Спред внутрибиржевой
  12. Спред горизонтальный
  13. Спред календарный