<<
>>

НОВАЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ БОРОТЬБИ З МІНІМІЗАЦІЄЮ ОПОДАТКУВАННЯ ТА УХИЛЯННЯМ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ

У Податковому кодексі приділено досить значну увагу завданню підвищення ефективності боротьби з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків. Це явище в Україні набуло значних масштабів.

Найпроблемнішим у даному аспекті був і залишається ПДВ, через мінімізацію оподаткування якого бюджет втрачає значні суми. Поширеними способами мінімізації податкових зобов’язань з ПДВ є: штучне збільшення податкового кредиту за допомогою використання ПДВ- накладних фіктивних банкрутів, фальшивих накладних діючих підприємств та накладних попередніх податкових періодів, оформлених контрагентами, що були ліквідовані; здійснення віртуальних фінансово-господарських операцій та операцій фіктивного експорту, які також дозволяють збільшити податковий кредит та вимагати відшкодування податку з бюджету.

Обсяги втрат бюджету від оптимізації оподаткування податком на прибуток підприємств обчислити вкрай складно, проте окремі факти свідчать, що ці втрати є також досить значними. За даними колишнього голови Держкомпідприємництва Михайла Бродського, у 2007— 2009 рр. з України тільки у вигляді роялті було виведено капіталу на суму понад 8 млрд грн (у тому числі у 2008 р. - 3,6 млрд грн, у 2009 р. - 3,2 млрд грн)[107], що звузило базу оподаткування податку на прибуток. Крім цієї широковідомої схеми, база оподаткування штучно звужується через надмірне розширення обсягу ліцензійних платежів, витрат на послуги маркетингу, консалтингу і інжинірингу, які відносяться на валові витрати і відповідно зменшують прибуток. Досить активно також використовується трансферне ціноутворення, яке переносить прибуток у лояльніші податкові режими.

Ще однією поширеною схемою оптимізації оподаткування податком на прибуток було страхування. Суть цієї схеми полягає в тому, що частина прибутку спрямовується на страхування малоймовірних ризиків. Фактично база оподаткування підприємства зміщується на оподаткування діяльності страхових компаній, які несуть менше податкове навантаження (фактично 3 % від брутто-доходу), або через схеми перестрахування кошти взагалі виводяться за кордон.

Стосовно масштабів мінімізації оподаткування доходів фізичних осіб (хоча більшою мірою йдеться про ухиляння від сплати податку), то про них можна мати уявлення на основі аналізу податкових декларацій українських бізнесменів, політиків та вищих чиновників та їх фактичних витрат, які часто є публічно відомими.

Досить активно схеми мінімізації оподаткування використовуються частиною фізичних осіб — підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Наведемо лише найпоширеніші схеми, що активно застосовувалися до прийняття Податкового кодексу і учасниками яких є платники єдиного податку.

1. Недекларування виручки. Певна частина платників податків, особливо ті, які займалися роздрібною торгівлею за відсутності реєстраторів розрахункових операцій (платники єдиного податку мають право не застосовувати їх), не декларували отриману виручку в повному обсязі.

2. Перенесення компанією, що застосовує загальну систему оподаткування, прибутку, який є джерелом сплати податку на прибуток, на платників єдиного податку, які не сплачують податок на прибуток. Суть полягає в тому, що дохід потужної компанії розщеплюється між декількома платниками єдиного податку, що звільняє бізнес від сплати податку на прибуток. Досить відомою є схема, коли у великих торговельних комплексах працює багато платників єдиного податку, кожен з яких контролює частину площі, або збут низки видів товару. Сума сплачених єдиних податків у такій схемі значно нижча, аніж сума податку з прибутку, який би довелося сплатити компанії, якби вона одноосібно вела торговельну діяльність на загальних умовах оподаткування.

3. Виписка фіктивних податкових накладних (або накладних по безтоварній поставці) або реалізація товарів за завищеними цінами з метою штучного збільшення нарахованого ПДВ, який «дружня структура» включає до податкового кредиту і вимагатиме його відшкодування з бюджету. До речі, запровадження спрощеної системи оподаткування з самого початку передбачало відсутність у платників єдиного податку права на реєстрацію платником ПДВ, але у 2005 р.

воно було надано.

4. Мінімізація оподаткування доходів окремих категорій робітників та сплати роботодавцями внесків до пенсійного та соціальних фондів. Для оптимізації оподаткування роботодавець заохочує/змушує/стимулює робітника зареєструватися платником єдиного податку і переводить взаємовідносини з ним на контрактну (підрядну) форму співробітництва. У такому разі роботодавець уникає сплати внесків до пенсійного та соціальних фондів, а фізична особа - податку на доходи, внесків до пенсійного та соціальних фондів.

5. Використання спрощеної системи оподаткування у сферах, з метою уникнення сплати непрямих податків (передусім, акцизних зборів). У 2009-2010 рр. інформаційного резонансу набули випадки, коли окремі потужні нафтопереробні компанії з метою мінімізації оподаткування передали свої АЗС в управління платників єдиного податку, які таким чином не платили навіть акцизний збір з реалізації нафтопродуктів. Щоправда, ці зловживання більшою мірою стосуються роботи податкової служби. Офіційно її структури всупереч прямій забороні надали 211 фізичним особам-підприємцям та 17 юридичним особам, у реєстраційних документах яких було прописано «виробництво та роздрібний продаж підакцизних товарів», свідоцтва платника єдиного податку.

6. Мінімізація податкових зобов’язань осіб, які займаються високодохідною професійною діяльністю (адвокати, консультанти, юристи та ін.) Гонорари (оплата) послуг таких осіб є достатньо високими, проте податок зі своїх доходів вони сплачували на рівні найманих робітників з заробітною платою 1333 грн за місяць.

Таким чином, втрати від мінімізації оподаткування та ухиляння від сплати податків становлять досить значні суми. Закономірно і абсолютно коректно, що завдання перекриття подібних схем є серед головних пріоритетів податкової реформи. Цей напрям роботи може забезпечити додаткове зростання податкових надходжень без посилення фіскального тиску на діяльність сумлінних платників податків.

Боротьба з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків може здійснюватися двома шляхами:

а) законодавчим обмеженням можливості застосування наведених вище схем (наприклад, обмеження терміну подачі ПДВ-накладних, заборона віднесення роялті до складу витрат, реформування оподаткування страхової діяльності тощо);

б) розширенням повноважень контролюючих органів, що дозволяють виявляти та ліквідовувати подібні зловживання.

На наш погляд, проблемою ПКУ в питанні боротьби з мінімізацією оподаткування стало недотримання балансу між застосуванням зазначених інструментів: у ньому чітко надано перевагу розширенню функцій контролюючих органів, ніж законодавчим механізмам.

Перший варіант Податкового кодексу (законопроект № 6509), що розроблявся фіскальним блоком уряду, взагалі надавав контролюючим органам надмірно і необґрун- товано широкі повноваження. Нагадаємо, що серед іншого він скасовував презумпцію правомірності рішень платника податків, надавав податківцям можливість безакцептного списання коштів платників податків (без рішення суду), вилучати оригінали первинних документів, збільшував терміни та розширював види перевірок, надавав право отримувати інформацію, що становить банківську таємницю, право обстежувати будь-які поміщення платників податків, включаючи житло, зобов’язував платників податків безумовно сплачувати нараховану суму податкових зобов’язань (що зафіксована в податковому повідомленні-рішенні) навіть за умови її апеляційного оскарження і багато іншого.

Досить ймовірно, що перший варіант Проекту кодексу лише створював майданчик для «псевдокомпромісів». У подальшому, знімаючи найдискусійніші норми, уряд начебто зробив «поступки». Проте якщо порівнювати кінцевий варіант Податкового кодексу з податковим законодавством 2010 р., то можна констатувати відчутне розширення повноважень контролюючих органів. Порівняно з попереднім податковим законодавством податкова служба згідно з ПКУ отримала значні додаткові права та повноваження. Серед найзначніших новацій варто навести такі.

1. Запровадження нового виду перевірок - фактичних. Такою є перевірка, що здійснюється контролюючими органами за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника щодо дотримання порядку здійснення суб’єктами господарювання розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Фактична перевірка здійснюється за наказом керівника органу державної податкової служби без попередження платника податків. Підставами можуть бути:

• виявлення за результатами перевірок інших платників податків фактів, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв тощо;

• отримання в законний спосіб інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства щодо перерахованих у попередньому пункті питань;

• письмове звернення покупця про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

• неподання суб’єктом господарювання в установлений законом строк обов’язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх з нульовими показниками або з показниками, що не відповідають відомостям, зазначеним в обов’язковій звітності;

• виявлення за результатами попередньої перевірки порушення податкового законодавства з зазначеного кола питань;

• отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

2. Під час проведення перевірки посадовими особами може проводитися хронометраж господарських операцій. Дане поняття для України нове. Хронометраж - це процес спостереження за веденням господарської діяльності платника податків, який здійснюється під час проведення фактичних перевірок та застосовується органами державної податкової служби з метою встановлення реальних показників щодо діяльності платника податків, яка здійснюється на відповідному місці її провадження.

3. Запровадження непрямих методів. Метод звичайної ціни й до прийняття Податкового кодексу був прописаний у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», проте так і не був реалізований на практиці. В ПКУ пропонується більш дієвий механізм. Документ містить чіткий вичерпний перелік обставин, при яких контролюючі органи можуть його застосовувати для визначення бази оподаткування та донарахування податків. Звичайна ціна може застосовуватися у випадку здійснення платником податків:

• будь-яких операцій за зовнішньоекономічними контрактами;

• бартерних операцій;

• операцій з пов’язаними особами;

• операцій з платниками податків, які застосовують інші правила або ставки оподаткування, ніж такий платник податків;

• обґрунтування визначення трансфертної ціни.

Саме в наведених типах операцій, як правило, застосовується значна кількість схем мінімізації оподаткування через зниження бази оподаткування податком на прибуток підприємств і штучного розширення податкового кредиту.

Варто звернути увагу, що метод звичайних цін поширюється на операції з суб’єктами господарювання, які працюють за спрощеною системою оподаткування. Як зазначалося, вони в окремих випадках використовуються для надання ПДВ-накладних, що потім пред’являються іншими учасниками ланцюжка з метою формування податкового кредиту. Для того, щоб штучно збільшити величину податкового кредиту, такі суб’єкти реалізують своїм «партнерам» продукцію за цінами, вищими за ринкові. Водночас видається несправедливим, що через окремих СПД під тиск податкових органів підпадають усі підприємці, які співпрацюють з платниками єдиного податку.

Ще одним непрямим методом є концепція розумної економічної причини (ділової мети). Така причина може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Цей інструмент дає можливість контролюючим органам оскаржувати операції, які спрямовані на мінімізацію оподаткування, не за формальними ознаками, а по суті.

Загалом варто відзначити, що наведені вище інструменти активно та ефективно використовуються в зарубіжних країнах. Запровадження таких інструментів в Україні може мати певний прогрес у питанні боротьби з мінімізацією оподаткування. Водночас існує загроза щодо зловживання їх застосуванням контролюючими органами.

4. Запровадження податкових постів на підприємствах, що займаються виготовленням та збутом етилового спирту та лікеро-горілчаних виробів. На податковому посту здійснюють постійний безпосередній контроль представники органу державної податкової служби. Така новація видається, як мінімум, дискусійною і навряд чи призведе до підвищення ефективності справляння акцизного податку.

5. Розширення доступу податкової служби до інформації стосовно платників податків. Згідно з Кодексом органи податкової служби можуть отримувати інформацію про фінансовий і майновий стан та операції платника податків від банків, нотаріусів, митниці, інших органів державної влади. Фактично, якщо будуть реалізовані всі нові повноваження контролюючих органів щодо розширення доступу до інформації, то вони зможуть формувати досить об’єктивну картину стосовно співвідношення майнового стану платника податків та обсягу сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Попри різку критику розширення повноважень податкової служби, яка особливо різко звучить з боку бізнесу, в більшості випадків з формальної точки ці норми все-таки видаються адекватними. Але існує низка обставин, що можуть сприяти деструктивному застосуванню нових повноважень.

1. Асиметричність розширення прав та обов’язків контролюючих органів. У Податковому кодексі відсутні норми щодо посилення відповідальності посадових осіб принаймні за такі грубі порушення, як відмова від прийняття податкових декларацій, неповернення підтвердженої суми відшкодування ПДВ, розстрочення, відстрочення та списання заборгованості окремим компаніям без наявності для цього достатніх підстав, видача свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, які не мають на це права тощо. Якщо стосовно деяких порушень у Кодексі і передбачена відповідальність, то її встановлення покладено на керівників відповідної установи контролюючого органу, що автоматично знижує ефективність, дієвість та об’єктивність застосування заходів відповідальності в умовах української дійсності. В даному контексті відсутність у ПКУ норм прямої дії стосовно відповідальності посадових осіб контролюючих органів закладає ризик безконтрольності й правого нігілізму з боку працівників контролюючих органів.

Викликає також певне нерозуміння норма, згідно з якою збитки, що завдані діяльністю чи бездіяльністю працівників податкової служби, відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету за відсутності майнової відповідальності посадових осіб.

2. Можливість податкової дискримінації платників податків. Розширення повноважень контролюючих органів у ПКУ можна назвати прийнятним і прогресивним, якщо вони застосовуватимуться для виявлення порушень податкового законодавства рівною мірою для всіх фізичних осіб — платників податків незалежно від їхнього майнового стану, посади та наближеності до влади, а також до всіх підприємств незалежно від того, хто є їх власником. Проте в Україні досягнення таких умов видається далекою перспективою.

3. Практика застосування податкового законодавства. Головним ризиком ефективності податкового законодавства є проблеми з дотримання його контролюючими органами на практиці. Так, згідно з чинним законодавством прямо забороняється посадовим особам податкової служби відмовляти в прийнятті податкової декларації на підставі того, що в ній зафіксовано від’ємне значення нарахованого податку. Тим не менш подібні зловживання залишаються досить поширеними. У даному контексті навіть сприятливе для бізнесу податкове законодавство не буде гарантією покращення фіскального простору. Акцент потрібно робити не тільки на розбудові правової бази, а й на формуванні конструктивних відносин між податковою та платниками податків.

Окрім наведених ризиків, відзначимо два фундаментальні зауваження щодо розширення повноважень контролюючих органів у ПКУ. По-перше, ефективні конкурентоспроможні податкові системи європейських країн побудовані на принципі мінімізації спілкування контролюючих органів та платника податку, відтак, суб’єктивного впливу на питання оподаткування. Зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність підприємств матиме наслідком зменшення транзакційних витрат бізнесу та видатків бюджету на утримання податкової служби. На жаль, наразі Україна рухається в протилежному напрямі.

По-друге, вирішення окремих проблем потребує комплексного підходу, який поряд з реформою податкової системи потребує змін в інших сферах економіки. Показовою є ситуація з мінімізацією нарахування та сплати податку на прибуток. Податкова служба отримала широкі повноваження щодо контролю за достовірністю і повнотою нарахування цього податку, в ПКУ прописана детальна регламентація того, що можна, а що не можна включати до доходів та витрат на собівартість продукції. Але видається очевидним, що будь-який кваліфікований бухгалтер навіть за таких умов знайде можливість звузити базу оподаткування легітимними методами. Уряду необхідно боротися не з наслідками, а з причиною проблеми мінімізації податку на прибуток. В європейських країнах система оподаткування побудована таким чином, що контроль над достовірністю та повнотою нарахування податку покладений власниками підприємств на їхніх керівників. Оскільки розподіл прибутку є єдиним механізмом легального отримання доходів від прав корпоративної власності, завдання максимізації прибутку (і відповідно бази оподаткування корпоративного податку) для керівників західних компаній є пріоритетним. У такому разі ефективне адміністрування даного податку не потребує ані колосального штату контролюючих органів, ані деталізованого до дрібниць законодавства.

Загалом значну частину схем мінімізації оподаткування можна усунути за допомогою «вбудовування» відповідних механізмів у законодавче поле, які нівелюють функціонування подібних схем, не розширюючи повноваження контролюючих органів. Головним завданням останніх є мобілізація якомога більшого обсягу коштів до бюджету, тому чим більше можливостей їм надавати, тим автоматично зростатиме фіскальний тиск на економіку навіть при зниженні номінальних ставок. Відтак, мусимо констатувати, що в ході податкової реформи щодо підвищення ефективності боротьби з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків були впроваджені не найоптимальніші механізми.

4.4.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме НОВАЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ БОРОТЬБИ З МІНІМІЗАЦІЄЮ ОПОДАТКУВАННЯ ТА УХИЛЯННЯМ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ:

  1. 3.1.6. Пільги щодо сплати земельного податку.
  2. Контроль операцій з нарахування та сплати податків.
  3. 4.3. Сутність податкової системи, принципи її побудови, види податків і джерела їх сплати
  4. Основні напрями підвищення ефективності контролю і ре­візій фінансово-господарської діяльності на підприємствах
  5. Методичні рекомендації щодо проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту ефективності виконання бюджетної програми
  6. 2.3. Особливості правового регулювання відносин щодо обліку окремих видів платників податків
  7. 1.2. Повноваження державних органів щодо обліку платників податків
  8. БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС 2010 р.: ГОЛОВНІ НОВАЦІЇ
  9. § 5. Безпека сфери оподаткування
  10. Боротьба з однодумністю.
  11. РОЗДІЛ III. НОВАЦІЇ РЕФОРМИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ