<<
>>

Механізми реалізації фіскального ТА РЕГУЛЯТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом (корисними копалинами, землею, водними та лісовими ресурсами), який мав би стати одним з головних чинників високого рівня економічного розвитку держави.

Проте через недосконалу податкову систему держава не отримує адекватних доходів від оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів. Крім того, діюча система ресурсних платежів фактично стимулює підприємства до екстенсивного споживання природних ресурсів та сприяє збільшенню антропогенного навантаження на екологію. Як наслідок, збільшуються латентні витрати держави на подолання наслідків такої діяльності, що проявляються у збільшенні асигнувань на охорону здоров’я, різноманітні екологічні заходи, відновлення територій тощо.

Система оподаткування[121] господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів, покликана виконувати дві головні функції:

• фіскальну, що має забезпечити адекватні надходження до бюджету залежно від обсягу та інтенсивності експлуатації природних ресурсів України, які відповідно до Конституції є власністю українського народу;

• регулюючу, що полягає в стимулюванні раціональнішого та ефективнішого використання природних ресурсів при мінімальному тиску на екологічну ситуацію.

Фіскальна функція групи ресурсних податків нині реалізована не повною мірою. У 2010 р. загальний обсяг ресурсних та екологічних податкових платежів (збори за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища та рента за корисні копалини, що видобуваються на території України) склав близько 12,7 млрд грн, що становить лише 3,5 % доходів зведеного бюджету України, або 1,2 % ВВП. Ці показники є вкрай низькими і свідчать про нереалізований фіскальний потенціал податків даного виду. У країнах ЄС-25, де експлуатація природних ресурсів є менш інтенсивною, ніж в Україні, надходження від цієї групи податків складають 3,6 % ВВП, а в структурі доходів бюджетів окремих країн їхня частка сягає 15 %.

Загалом оптимізація системи ресурсних та екологічних платежів - це один з небагатьох доступних Україні інструментів, за рахунок якого можливо збільшити доходи бюджету, не посилюючи тиск на перспективні ви- сокотехнологічні галузі економіки. Крім того, в умовах розростання масштабів виробництва добувної промисловості, зростання експорту продукції даного сектору та погіршення екологічного стану особливу увагу необхідно приділити реалізації регулятивного потенціалу даної групи обов’язкових платежів.

Таблиця 5.1

Головні ресурсні платежі в Україні

Плата (рента) 2009, млн грн 2010, млн грн 2010/2009, % частка (2010), %
за землю 8362,7 9199,3 10,00 42,06
за спеціальне використання лісових ресурсів 213,3 171,6 -19,55 0,78
за спеціальне використання водних ресурсів 711,9 780,6 9,65 3,57
за спеціальне використання надр 1335,1 1889,8 41,55 8,64
за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету 606,5 1358,1 123,93 6,21
за видобуток газу 1177,7 1545,9 31,27 7,07
за видобуток нафти 2459,9 4399,7 78,86 20,12
за видобуток конденсату 1028,6 1295,7 25,97 5,92
збір за забруднення

навколишнього

середовища

1038,8 1230,0 18,41 5,62
Всього 16934,5 21870,7 29,15 100

Дані табл.

5.1 засвідчують, що головним джерелом доходів бюджету групи ресурсних та екологічних платежів в Україні є плата за землю, на яку припадає 42 % доходів групи. Висока фіскальна ефективність цього податку обумовлена раціонально побудованим механізмом розподілу доходів від його справляння. Бюджетний кодекс України дає можливість включати плату за землю до кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування, що не враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів. Доходи від цього податку не вилучаються у громад, тобто чим більше його надходжень вони мобілізують, тим більший фінансовий ресурс отримають у власне розпорядження. Це спонукає місцевих керівників активно працювати для того, щоб підвищити фіскальну ефективність даного податку.

Другою за обсягом доходів у структурі ресурсних та екологічних платежів є рента за корисні копалини, що видобуваються в Україні. Частка ренти є порівняно великою - 33 % в структурі загальних доходів від ресурсних та екологічних платежів. Проте вона справляється лише з господарської діяльності з видобування газу, нафти та газового конденсату і не встановлена для інших видів корисних копалин, що не є відновлюваними.

Варто звернути увагу на досить низький обсяг надходжень плати за спеціальне використання надр в Україні, які досить інтенсивно експлуатуються. Враховуючи масштаб вітчизняної добувної промисловості (майже 25 % загального промислового виробництва), обсяг доходів від даного платежу в розмірі 1,89 млрд грн (2010 р.) видається занадто низькою платою за споживання невідновлюваних природних ресурсів, що належать українському народу.

Головною причиною низьких надходжень до бюджету за статтею «платежі за спеціальне користування надрами» є штучне стримування зростання ставок платежів потужним лобі вітчизняних ФПГ, які мають власні інтереси в сировинному секторі. Тривалий час плата за користування надрами взагалі була символічною і навіть не індексувалася. Лише з 2004 р., з посиленням фіскальної функції податкової системи, ставки ресурсних платежів почали переглядатися в бік збільшення.

Зокрема, порівняно з 2003 р., станом на 2010 р. плата за видобування «бідної» залізної руди (домінуюча в Україні) зросла у 66 разів, «багатої» - у 74 разів, марганцевої — у 65 разів, коксівного вугілля — понад 5 разів. Важливим рішенням стало також запровадження відносних (відсоткових) нормативів до вартості певних корисних копалин, зокрема за видобуток кварциту та кварцового піску, сировини для пиляних стінових матеріалів, піску для виробництва скла тощо.

Регулятивна функція групи ресурсних податків сьогодні також практично не реалізована. Натомість саме податкові платежі ресурсно-екологічної групи мали б виступити в ролі потужних стимулів раціоналізації використання природних ресурсів, зменшення негативного екологічного впливу, що сприяло б зростанню інвестицій у промисловість.

Не викликає сумніву, що система оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів, потребує реформування, що має бути здійснено відповідно до світового досвіду та специфіки економіки України. На жаль, система ресурсних платежів зазнала досить незначних, більшою мірою механістичних змін у Податковому кодексі. Відповідно до нього два податки були замінені одним: збір за спеціальне використання природних ресурсів у частині платежів за надра та збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, що мають майже тотожну базу оподаткування, були об’єднані в плату за користування надрами. Збір за забруднення навколишнього природного середовища був замінений екологічним податком, що змінив режим його адміністрування. Таким чином, попри необхідність та очікуваність змін, система оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів, залишилася практично незмінною. Внаслідок цього даний напрям податкової реформи залишається відкритим.

Виходячи з актуальних завдань, реформування системи оподаткування використання природних ресурсів має базуватися на таких стратегічних пріоритетах.

Пріоритет перший: збільшення доходів бюджету.

Україна з потужним сегментом добувної промисловості може як мінімум подвоїти у ВВП частку доходів бюджету від ресурсних платежів, при цьому не підвищуючи рівень податкового тиску на підприємства добувної промисловості вище рівня, який характерний для країн- конкурентів України на світових сировинних ринках.

Підвищення фіскальної віддачі оподаткування природних ресурсів дозволить не тільки збільшити доходи бюджету, а й реалізувати стратегічно важливі завдання фіскальної політики, зокрема — зниження рівня оподаткування фонду оплати праці. За приклад може слугувати еколого-трудова податкова реформа в країнах ЄС. За цієї реформи додаткові надходження від введення нових чи підвищення існуючих податків на експлуатацію природних ресурсів спрямовуються на зменшення оподаткування праці. Наприклад, в рамках даної політики у 1999 р. Німеччина за рахунок підвищення ставок податку на бензин, нафтопродукти для опалення, природний газ, а також запровадження податку на електроенергію компенсувала скорочення внесків працедавців та найманих працівників до фонду соціального страхування на 0,8 в. п. (по 0,4 в. п. для кожної сторони). Великобританія у 2001 р. запровадила спеціальний податок на викиди CO2, на комерційне та промислове використання природного газу, вугілля, зрідженого нафтового газу та електроенергію. За рахунок отриманих доходів було профінансовано зниження відрахувань працедавців до фонду соціального страхування на 0,3—0,5 в. п.[122].

Пріоритет другий: стимулювання ефективнішого та раціональнішого використання ресурсів. Експлуатація природно-ресурсного потенціалу в обсягах, що перевищують потреби вітчизняної економіки, має негативні наслідки, які проявляються у посиленні тиску на екологію та у втраті значної економічної вигоди. Консервація сировинноорієнтованої моделі економіки призводить до зниження доходів бюджету, інвестицій, зменшення припливу валютної виручки, втрати потенційних робочих місць, тому економічна політика має бути спрямована на обмеження розростання масштабів експлуатації природних ресурсів.

До речі, рестриктивної політики щодо розвитку виробництва та експорту сировинної продукції дотримуються практично всі країни — як економічно розвинені (ЄС) так і ті, що розвиваються. Зокрема, в РФ, Китаї та Індії діють:

• експортне мито на вивіз природних ресурсів (газ, нафта, ліс, вугілля);

• високі ставки податків на видобуток корисних копалин (в Індії плата за використання природних ресурсів при видобутку залізної руди складає 10 % її ринкової вартості);

• окремі специфічні заходи, як-то понижуючий коефіцієнт для відшкодування ПДВ експортерам сировини в Китаї чи політичне обмеження на вивіз якісного коксівного вугілля та залізорудної сировини у РФ.

У світовій практиці існує два підходи щодо оподаткування діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів: рентний та податковий.

Рентний підхід має свої переваги, про що свідчить його значна поширеність у світі. Разом з тим існує ризик того, що він не буде ефективним в умовах України.

По-перше, рентний підхід відкриває можливість для маніпулювання ставками, породжує ризик прийняття політизованих рішень залежно від наближеності різних груп впливу до уряду. Досвід України свідчить, що рента через «м’який» режим коригування порядку сплати та її розміру не є ефективним інструментом. Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» уряд без будь-якого економічного обґрунтування підвищив коефіцієнт індексації ренти за нафту і газовий конденсат. Регулярний перегляд ставки або розміру ренти погіршує якість і точність фінансового планування діяльності інвесторів.

По-друге, впровадження двоскладової структури рентної плати (що передбачає рентний підхід) призведе до ускладнення її адміністрування. Визначення та коригування диференційованої ренти (однієї зі складових) потребує проведення періодичних державних експертиз. Об’єктивна реальність в Україні така, що розширення можливостей впливу уряду на визначення розміру обов’язкових платежів супроводжується розростанням корупції та посиленням фіскального тиску на підприємства.

По-третє, впровадження рентного підходу створює додатковий фіскальний тиск лише на підприємства, що займаються експлуатацією природних ресурсів. Це призводить до погіршення їхнього фінансового становища і зниження можливості інвестування в оновлення основних фондів. Раціоналізація використання ресурсів вимагає застосування фіскальних заходів, орієнтованих на зменшення споживання цих ресурсів та підвищення ефективності їх переробки. Наприклад, українські металургійні підприємства для виплавки 1 т чавуну використовують 1,8 т залізорудної сировини, тоді як світова норма складає 1,5 т.

Оптимальним рішенням у цій ситуації, на наш погляд, є посилення фіскального тиску на споживання ресурсів, а не на їх виробництво. Це вимагає введення в систему оподаткування непрямого податкового платежу, яким рента не може бути за своєю суттю. Виходячи з наведених вад рентного підходу і функціональних завдань уряду щодо структурної економічної політики, доцільним кроком є реформування системи оподаткування господарської діяльності, пов’язаної з експлуатацією природних ресурсів, на основі податкового підходу.

Податковий підхід передбачає впровадження системи податків на господарську діяльність, пов’язану з експлуатацією природних ресурсів. Як правило, він включає податок на видобуток корисних копалин, лісовий податок, водний податок, земельний податок, екологічний податок.

Перевагами податкового підходу є низка важливих його характеристик.

По-перше, стабільність розміру платежів. Режим податку означає, що порядок його нарахування, ставка, об’єкт і база оподаткування встановлюються парламентом і регулюються виключно законодавчими актами з питань оподаткування. Коригування податку є набагато складнішим, ніж ренти.

По-друге, зазначений підхід посилює фіскальний тиск на споживання природних ресурсів. На відміну від ренти, податок включається в собівартість продукції, що підвищує її ціну і стимулює раціоналізацію споживання ресурсів. При цьому, оскільки податок підвищує ціни на продукцію (але не звужує оборотні кошти підприємств добувної промисловості), виробники сировинної продукції зможуть інвестувати в підвищення конкурентоспроможності своєї продукції.

Впровадження податкового підходу в Україні повинно супроводжуватися низкою додаткових заходів щодо посилення його ефективності:

• заміною ставок податків в абсолютних показниках на процентні (до вартості видобутих корисних копалин), що дозволить:

— зробити оподаткування гнучкішим до кон’юнктури сировинних ринків — зменшення цін і, відповідно, доходу підприємств добувної промисловості автоматично знижуватиме фіскальне навантаження на них;

— захистити надходження бюджету від інфляції;

— уникнути непрогнозованого і частого перегляду ставок платежів та порядку їх нарахування;

• для збережених твердих ставок встановлення їх індексації на показник індексу цін виробників, що нівелює негативний ефект високої інфляції;

• запровадження понижуючих коефіцієнтів для ставок податків при видобутку корисних копалин у складних умовах та виснажених родовищах;

• запровадження понижуючого коефіцієнта відшкодування ПДВ при експорті сировинної продукції;

• розширення бази оподаткування екологічними податками шляхом включення до неї екологічно небезпечної продукції;

• звільнення від сплати екологічних податків діяльності з переробки відходів, що утворюються в результаті експлуатації природних ресурсів.

5.2.4.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме Механізми реалізації фіскального ТА РЕГУЛЯТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ:

  1. 9.2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави
  2. 12.1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища. 12.2. Принципи та об’єкти охорони навколишнього природного середовища. 12.3. Державне екологічне регулювання. 12.4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. 12.5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності
  3. Фіскальна політика (бюджетно-податкова) та її інструменти. Дискреційна та не дискреційна (автоматична) фіскальна політика
  4. 9.1. Регіональна економічна політика, її сутність і завдання. 9.2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. 9.3. Державне регулювання соціально-еконо­мічного розвитку регіонів. 9.4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіонів
  5. 15.1 Фіскальна політика, типи, функції
  6. 5.1. Науково-технічний прогрес та економічне зростання. 5.2. Необхідність і сутність науково-технічної політики. 5.3. Форми та методи реалізації науково-технічної політики. 5.4. Концепція державної інноваційної політики. 5.5. Орга­нізаційно-економічний механізм державного регулювання інноваційної діяльності
  7. 3.3. ОСВІТНІЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ
  8. 116. Фіскальна політика. Способи збалансування державного бюджету. Фіскальні методи регулювання виробництва.
  9. 2.1. Зміст і значення комунікативного потенціалу місцевого самоврядування
  10. Типология регулятивных структур