<<
>>

Фінанси підприємств державного сектору

Найменшого прогресу у 2010-2011 рр. в процесі реформування системи державних фінансів було досягнуто в питанні оптимізації фінансів підприємств державного сектору. Ця проблема, попри те, що їй приділено відносно менше уваги в науковій думці й на політичному рівні, ніж проблемам інших складових державних фінансів, тим не менш є вкрай гострою.

Державні підприємства в більшості галузей перебувають у складному фінансовому становищі, і не лише не приносять доходів державі, а часто навпаки, потребують значних державних дотацій з бюджету. Очевидно, що така ситуація продукує комплекс негативних наслідків для економіки і для системи державних фінансів.

У державному секторі можна виділити декілька груп суб’єктів господарської діяльності, які характеризуються певними особливостями, зокрема:

1) потужні багатопрофільні державні конгломерати, передусім НАК «Нафтогаз України» та Укрзалізниця[130];

2) інфраструктурні державні підприємства, які забезпечують функціонування всього господарського комплексу, тому комерційний прибуток для них не є домінуючим пріоритетом;

3) підприємства реального сектору економіки, які через різні причини ще не були приватизовані.

Перша група господарських структур була утворена з метою збереження майнового контролю держави над певною галуззю. Як правило, до складу таких структур включені всі активи, які раніше знаходилися на балансі певного міністерства чи відомства. В результаті виникли багатопрофільні конгломерати, що поєднують не лише різнорідні активи, а часто й різні функції. Зокрема, Укрзалізниця здійснює, з одного боку, господарську діяльність, з іншого — регуляторну.

Слабкими сторонами зазначених господарських структур є такі.

1. Неефективність економічної діяльності. Подібні державні корпорації створені більшою мірою для контролю над окремими галузями, тому економічні показники діяльності в таких корпораціях відходять на другий план.

Це унаочнює діяльність НАК «Нафтогаз України» та Укрзалізниці, на які покладений перелік різноманітних економічних, соціальних та політичних завдань, реалізація яких призводить до погіршення фінансового стану цих конгломератів та відволікання уваги та ресурсів від головних господарських завдань. Через це якість надання публічних послуг та товарів відчутно погіршується.

2. Відволікання значного обсягу фінансових ресурсів на фінансування непрофільних для державних господарських структур напрямів. Зокрема, на балансі таких структур часто знаходяться навчальні та медичні заклади, рекреаційні комплекси, непрофільні підприємства. Доцільно, щоб наведені активи були виведені зі складу цих державних господарських структур і передані до органів державної влади, відповідальних за відповідну сферу.

3. Практика перехресного субсидування, коли у середині компанії прибутки від одного виду діяльності покривають збитки від іншого. Зокрема, в Укрзалізниці з доходів від транспортування комерційних вантажів фінансуються збиткові пасажирські перевезення, в межах НАК «Натогаз України» за рахунок економії від інвестицій в розробку нафтогазових родовищ, модернізацію газотранспортної інфраструктури, вищих тарифів на газ для промисловості фактично дотується реалізація газу населенню за цінами, нижчими від ринкових.

4. Поглинання бюджетних коштів. Комплекс наведених вище проблем часто призводить до розбалансування фінансів державних багатопрофільних конгломератів. Як наслідок, держава вимушена у різний спосіб дотувати їх діяльність, відволікаючи на це значний обсяг бюджетних коштів.

До другої групи підприємств державного сектору належать підприємства, які забезпечують функціонування інфраструктури. Ці підприємства мають забезпечувати рівний доступ до якісних інфраструктурних послуг, тому, очевидно, фінансові показники діяльності для них не є пріоритетом. Більш того, враховуючи високий рівень зношення інфраструктури та значні потреби у інвестиціях, цілком нормальним видається стан дефіциту бюджетів даних підприємств.

Для них бюджетна підтримка є обґрунтованою, оскільки якісна та ефективна інфраструктура здатна продукувати значні позитивні макроекономічні ефекти.

Третя група включає стратегічно важливі підприємства, що не підлягають приватизації, а також групу підприємств, які залишаються у державній власності через те, що уряд не в змозі визначитися з ціною їх продажу або ринкова та/або політична кон’юнктура не є сприятливою для їх приватизації. До останніх належать КГОКОР, Одеський припортовий завод, «Турбоатом», «Кримський титан», вугільні шахти, низка обленерго тощо, які періодично виставляються на продаж, але за різними обставинами так і не були продані. Очевидно, що зазначені підприємства мають бути приватизовані, оскільки приватний капітал здатний ефективніше ними управляти.

Аналізуючи поточні та системні проблеми державного корпоративного сектору в економіці, вважаємо за необхідне констатувати актуальність та необхідність реформ у цій сфері, стратегічними орієнтирами яких мають бути такі.

1. Розробка стратегії управління державним корпоративним сектором в економіці, яка має містити обґрунтованість присутності держави у різних галузях економіки і відображати цілі, завдання та пріоритети держави у відповідних секторах.

2. Розподіл багатопрофільних господарських конгломератів на низку спеціалізованих підприємств, переведення непрофільних активів на баланс державних органів влади та підприємств, що спеціалізуються у відповідній сфері.

3. Передача регуляторних функцій державних господарських структур до компетенції органів державної влади, відповідальних за стан розвитку відповідної галузі. Передусім це стосується залізничного транспорту та портового господарства.

4. Виокремлення групи інфраструктурних підприємств, закріплення їх у державній власності, розробка та впровадження механізмів їхньої бюджетної підтримки з метою модернізації основних фондів. Такими механізмами мають бути державне фінансування, державне кредитування та інструменти державних гарантій для залучених коштів на фінансових ринках.

5. Корпоратизація державних підприємств з метою надання їм більших можливостей для залучення боргових ресурсів. На даний момент підприємства зі статусом «державне підприємство» можуть здійснювати запозичення лише за згодою Верховної Ради, що значно обмежує їхні можливості залучення боргових ресурсів.

6. Приватизація державних підприємств, які не являються інфраструктурними та стратегічними. Так, недоцільним є збереження присутності держави у вугледо- буванні, оскільки продукцію цих підприємств споживає більшою мірою приватний сектор.

5.3.4.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме Фінанси підприємств державного сектору:

  1. Управління фінансами приватних та державних підприємств
  2. 2.4. Фінанси підприємств
  3. Зміст та завдання управління фінансами підприємств
  4. Фінанси підприємств комунальної власності як складова місцевих фінансів
  5. Вплив державного боргу на національні фінанси
  6. Система «витрати - обсяг - прибуток» як ефективний елемент управління фінансами підприємств
  7. А.Ю. Чубак, К.М. Свізінська. Місцеві фінанси: Навчально-методичний посібник для студентів, які навчаються за галуззю знань 0305 «Економіка та підприємництво» за напрямом підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»/ Укл. А.Ю. Чубак, К.М. Свізінська – Дніпропетровськ, Дніпропетровська державна фінансова академія,2010.- 131 с., 2010
  8. 10.1. Регулювання суспільного сектору економіки. 10.2. Кош­ториси бюджетних установ. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб. 10.4. Механізм державних закупівель
  9. Завдання управління державним сектором економіки
  10. Сектор загального державного управління
  11. Сектор державних банків
  12. 11.2.1. Пряме державне фінансування санації підприємств
  13. Тема 10 Суспільний сектор економіки як Об’єкт державного регулювання