<<
>>

БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС 2010 р.: ГОЛОВНІ НОВАЦІЇ

Прийняття нового Бюджетного кодексу, на відміну від Податкового кодексу, відбулося досить оперативно і без широкого публічного обговорення. З одного боку, завдяки цьому вдалося уникнути зволікання з цим процесом, боротьби за сфери впливу, лобіювання різних преференцій, що могло б розбалансувати документ, з іншого — через відсутність дискусій деякі норми виявилися надто суперечливими, а низка питань залишилася невирішеною.

Структура та зміст нового Бюджетного кодексу свідчать про те, що уряд намагався уникнути революційних змін і зосередився переважно на удосконаленні попереднього варіанта документа. Міністерство фінансів так характеризує цей документ: «Нова редакція Бюджетного кодексу - це не здійснення бюджетної реформи як такої, а її перший крок - створення правових засад для проведення реформ у бюджетній сфері з метою удосконалення бюджетної системи всіх рівнів, досягнення стратегічних цілей сталого розвитку в оновленій системі державного регулювання економіки. Бюджетна реформа буде вважатися реалізованою за умов запровадження в Україні середньострокового бюджетного планування та розвитку програмно-цільового методу бюджетуван- ня, удосконалення системи управління державним боргом, забезпечення фінансової самодостатності місцевих бюджетів, модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі, впровадження європейської моделі державного внутрішнього фінансового контролю та підвищення бюджетної дисципліни»[89].

Подібний еволюційний підхід до реформування бюджетної системи видається досить раціональним, оскільки лише запровадження програмно-цільового методу відповідно до його економічного змісту є надскладним завданням, яке потребуватиме значних зусиль, часу та ресурсів.

Попри те, що новий документ не містить революційних новацій, він вносить відчутні зміни до бюджетної системи України, які відкривають нові можливості для підвищення ефективності функціонування бюджетного механізму.

Проте окремі новації створюють серйозні ризики. Заходи щодо вдосконалення управління бюджетними ресурсами, зафіксовані в новому Кодексі, можна згрупувати за такими напрямами.

І. Удосконалення горизонтальної структури бюджетної системи. Новий Бюджетний кодекс зберіг розподіл горизонтальної структури державного бюджету на загальний і спеціальний фонди. Разом з тим була дещо уточнена їх структура.

Складниками загального фонду держбюджету новий Кодекс визначив:

1) усі доходи бюджету, крім призначених для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) усі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Водночас було деталізовано та конкретизовано структуру спеціального фонду. Складниками спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), що мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Новаціями Бюджетного кодексу в питанні організації державного бюджету порівняно з попереднім варіантом є низка змін.

По-перше, унормовується практика надання кредитів з бюджету через різні фонди. Кредитування без визначення цільового спрямування уряд здійснюватиме із загального фонду (відповідно до фінансової термінології коректніше було б говорити про позики), тоді як цільові кредити надаватимуться із спеціального фонду.

По-друге, позитивною новацією стало закріплення в Кодексі джерел доходів загального фонду бюджету, що вносить певну стабільність і прогнозованість у процес бюджетного планування.

Особливо це актуально в контексті запровадження середньострокового бюджетного прогнозування.

Разом з тим новий Бюджетний кодекс зберіг порядок, за яким склад доходів спеціального фонду державного бюджету визначається законом про державний бюджет України. При цьому деякі норми стосовно розщеплення доходів між загальним та спеціальним фондами прописані в Кодексі досить розпливчасто. Наприклад, норма про те, що до загального фонду належить «податок на додану вартість, крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про державний бюджет», спричинює певну непрогнозованість, оскільки пропорція розподілу податку між фондами має щорічно фіксуватися в державному бюджеті. Зважаючи на те, що на ПДВ припадає понад 45 % загальних доходів державного бюджету, маніпулювання доходами від його сплати можуть бути масштабними. Аналогічні зауваження стосуються і акцизного податку.

При цьому, зважаючи, що ч. 5 ст. 29 Бюджетного кодексу України взагалі дозволяє як виняток відносити на відповідний бюджетний період окремі джерела доходів загального фонду державного бюджету (або їх частину) до спеціального фонду, обмеження щодо маніпулювання джерелами доходів, зафіксовані в новому Бюджетному кодексі, значно послабляються.

По-третє, на відміну від Кодексу 2001 р.[90], новий Кодекс чітко фіксує захищені видатки бюджету, тоді як раніше вони щорічно переглядалися і затверджувалися законом про державний бюджет. Відповідно до Бюджетного кодексу 2010 р. захищеними видатками державного бюджету є видатки загального фонду за такими статтями:

• оплата праці працівників бюджетних установ;

• нарахування на заробітну плату;

• придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів;

• забезпечення продуктами харчування;

• оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

• обслуговування державного боргу;

• поточні трансферти населенню;

• поточні трансферти місцевим бюджетам;

• підготовка кадрів вищими навчальними закладами I-IV рівнів акредитації;

• забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення для індивідуального користування;

• фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки.

Закріплення в Бюджетному кодексі захищених видатків дозволить «розвантажити» закон про бюджет та вирішити питання пріоритетності спрямування бюджетних видатків.

ІІ. Підвищення ефективності механізмів розподілу та використання бюджетних коштів. Цього досягнуто завдяки комплексу новацій.

1. Впровадження програмно-цільового методу, зміст якого полягає в тому, що розпорядники бюджетних коштів отримуватимуть кошти не просто для фінансування своєї діяльності, а на досягнення конкретних результатів, які зафіксовані у відповідній бюджетній програмі, власне на реалізацію якої вони отримали кошти. Саме на цей інструмент експерти покладають особливу надію щодо підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Кодекс визначає сутність цього інструменту, його складові (бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти і результативні показники бюджетних програм) та базові вимоги до них. Зазначимо, що бюджетні програми та відповідальні виконавці визначаються головними розпорядниками бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом у разі застосування програмно-цільового методу на місцевому рівні).

2. Запровадження середньострокового бюджетного прогнозування. Відповідно до статті 21 нового Бюджетного кодексу Міністерство фінансів України за участю Міністерства економіки України, Національного банку України, а також головних розпорядників коштів державного бюджету складає прогноз державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, який ґрунтується на Програмі діяльності уряду, прогнозних та програмних документах економічного та соціального розвитку, державних цільових програмах.

Такий прогноз має містити індикативні прогнозні показники:

а) основних показників економічного і соціального розвитку України (із зазначенням показників номінального і реального обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прибутку підприємств, фонду оплати праці, рівня безробіття, експорту та імпорту товарів і послуг, а також інших показників, що застосовуються при складанні проекту бюджету);

б) зведеного бюджету України за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

в) державного бюджету за основними видами доходів, фінансування, видатків і кредитування;

г) бюджетних програм, що забезпечують протягом кількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій;

д) взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами.

Середньострокове бюджетне планування здійснюється також при складанні місцевих бюджетів, що дозволить органам місцевого самоврядування ефективніше планувати видатки у середньостроковій перспективі.

Особливо важливим є те, що середньострокове бюджетне прогнозування впроваджується на рівні головних розпорядників бюджетних коштів. Завдяки цьому останні отримують можливість донести до уряду свої довгострокові пріоритети, а Кабінет Міністрів України — ефективніше планувати видатки.

3. Підвищення мобільності та оперативності управління бюджетними коштами. Зокрема, Кабінет Міністрів за згоди Комітету Верховної Ради України з питань бюджету отримав право:

а) перерозподіляти видатки між програмами в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника;

б) перерозподіляти видатки державного бюджету на централізовані заходи між адміністративно-територіальними одиницями.

Проблеми оперативності управління бюджетними коштами відчутно впливають на ефективність їх використання, оскільки до прийняття нового Бюджетного кодексу перерозподіляти кошти, навіть якщо в цьому були об’єктивні потреби, можна було лише через внесення змін до бюджету, що значно ускладнювало цей процес.

Крім того, Бюджетний кодекс створює правове підґрунтя для практики надання бюджетних позичок. Державному казначейству надано можливість за погодженням з Міністерством фінансів України залучати на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та надання серед- ньострокових позик місцевим бюджетам. Така практика застосовувалася і раніше, новий Кодекс лише створив правові рамки для неї.

ІІІ. Розширення та удосконалення бюджетних інструментів економічної політики. У новому Бюджетному кодексі досягнуто відчутного прогресу щодо розширення бюджетних інструментів економічної політики. Серед перспективних новацій виділимо такі.

1. Удосконалення політики боргового фінансування державного бюджету.

Новий Бюджетний кодекс надав уряду право самостійно змінювати співвідношення обсягів між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями у разі асиметричної зміни кон’юнктури на зовнішніх та внутрішніх ринках. Така норма дозволить уряду оперативно реагувати на проблеми фондових ринків. Жорсткі обмеження, що діяли до набрання чинності новим Бюджетним кодексом, призвели до того, що уряд залучав у 2009-2010 рр. боргові ресурси на внутрішньому ринку під 30 % річних, тоді як сприятливіша кон’юнктура на зовнішніх ринках дозволяла здійснити запозичення за майже вдвічі нижчим відсотком.

У новому Кодексі збережено норму про неможливість використання як джерела фінансування дефіциту державного бюджету України емісійних коштів Національного банку України. Водночас, як доводить практика 2009-2010 рр., навіть такої прямої заборони недостатньо для запобігання емісійному фінансуванню дефіциту бюджету. НБУ фактично здійснює емісію через викуповування державних облігацій. За таких умов збереження зазначеної норми має символічний ефект. Для набуття реальної сили вона має бути деталізована та розширена, щоб унеможливити застосування опосередкованих каналів емісійного фінансування бюджету.

Разом з тим однозначно негативним кроком бюджетної реформи стало вилучення з Бюджетного кодексу норми про заборону використовувати державні запозичення для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави. Ця норма, зафіксована

Кодексом 2001 р., фактично не виконувалася і потребувала додаткових механізмів забезпечення її реалізації на практиці. Натомість її взагалі вилучили з Кодексу.

2. Розширення можливостей боргового фінансування місцевих бюджетів. Відтепер зовнішні запозичення можуть здійснювати міські ради міст із чисельністю населення понад 300 тис. жителів (раніше 800 тис.) При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради. Водночас запроваджено нову систему обмежень кредитної активності місцевої влади. Загальний обсяг місцевого боргу та боргу, гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста, станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 100 % (для м. Києва — 400 %) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень).

Розширення можливостей боргового фінансування місцевих бюджетів дозволить місцевим бюджетам залучити додаткові фінансові ресурси з метою економічного розвитку регіонів, а чіткі обмеження мають спонукати місцеву владу ефективно і раціонально використовувати такий інструмент і застосовувати його за умови певної економічної віддачі. Це дозволить пожвавити інвестиційну активність у регіонах.

3. Запровадження механізму профіцитного фінансування. Новим потенційно високоефективним інструментом бюджетної політики може стати профіцитне фінансування інвестиційних програм. Кодекс передбачає, що у разі перевиконання за підсумками трьох кварталів надходжень державного бюджету на 15 % порівняно з бюджетним розписом Кабінет Міністрів України зобов’язаний подати на розгляд до Верховної Ради України відповідний проект закону про внесення змін до закону про державний бюджет, яким надпланові надходження державного бюджету спрямувати на реалізацію пріоритетних інвестиційних програм (проектів).

Це поняття є новим у бюджетній системі України. Бюджетний кодекс визначає інвестиційну програму (проект) як комплекс заходів, визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів чи шляхом надання державних та/або місцевих гарантій.

Таким чином, Бюджетний кодекс чітко визначив, на які цілі може спрямовуватися надлишок бюджетних коштів. Досі уряд зазвичай намагався оперативно витрачати їх на підвищення соціальних стандартів, щоб продемонструвати здатність перевиконати план за цим напрямом.

4. Запровадження місцевих гарантій. Вони можуть надаватися за рішенням Верховної Ради АРК, відповідної місцевої ради для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання — резидентів України, що належать до комунального сектору економіки, розташовані на відповідній території та здійснюють на цій території реалізацію інвестиційних програм, метою яких є розвиток комунальної інфраструктури або впровадження ресурсозберігаючих технологій.

IV. Зміни в бюджетному процесі. З набуттям чинності нового Бюджетного кодексу певні зміни торкнулися бюджетного процесу. Зокрема, було відновлено обов’язок Уряду подавати до Парламенту бюджетну резолюцію. Попри наявність відповідної норми в Бюджетному кодексі 2001 р., у 2007-2010 рр. Кабінет Міністрів відмовлявся подавати до Верховної Ради «Основні напрямки бюджетної політики на наступний рік» (бюджетну резолюцію). Замість цього, посилаючись на Закон України «Про Кабінет Міністрів України»[91], він самостійно ухвалював Постанову «Про схвалення

Декларації цілей та завдань бюджету на відповідний рік (бюджетну декларацію)».

Різниця між двома документами досить значна. Резолюція містить імперативні норми і конкретні макро- економічні параметри, які мають бути схвалені постановою Верховної Ради України. Вона зобов’язує уряд у процесі складання бюджету дотримуватися цих орієнтирів. Якщо поданий проект бюджету суперечитиме положенням затвердженої резолюції, парламент лише на цій підставі може відхилити його. Таким чином, завдяки бюджетній резолюції парламент зберігає контроль над усім бюджетним процесом. На відміну від резолюції, декларація містить загальні позиції щодо бюджетної політики в наступному бюджетному періоді та не потребує схвалення парламентом.

Відповідно до нового Бюджетного кодексу уряд до 4 квітня (у попередньому варіанті до 26 травня) має схвалити та подати до парламенту проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік. На відміну від попередньої редакції Бюджетного кодексу, який чітко регламентував процедуру розгляду резолюції, новий Бюджетний кодекс України лише зазначає, що розгляд відбувається за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. Зазначимо також, що згідно з новими вимогами перелік обов’язкових показників, що мають містити Основні напрями бюджетної політики, значно скорочений.

Затвердити і подати до Парламенту проект державного бюджету на наступний рік Кабінет Міністрів, як і раніше, зобов’язаний до 15 вересня. Позитивною новацією є норма про необхідність врахування при складанні проекту бюджету пропозицій Ради національної безпеки і оборони України щодо статей, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони.

Певний прогрес новим Бюджетним кодексом України зроблений з питання підвищення публічності бюджетного процесу. Кодекс разом з проектом бюджету зобов’язує уряд оприлюднювати більший (порівняно з вимогами попереднього Бюджетного кодексу) обсяг інформації, зокрема:

• мету, завдання та очікувані результати, яких кожний головний розпорядник коштів державного бюджету передбачає досягти при виконанні бюджетних програм, за формою, визначеною Міністерством фінансів України;

• інформацію про залучення довгострокових (понад один рік) кредитів (позик), надання гарантій, набуття прав поручителя за зобов’язаннями державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному фонді яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).

Конструктивною новацією нового Бюджетного кодексу є вимога публікувати у пояснювальній записці до бюджету розрахунки обсягу компенсації за рахунок коштів державного бюджету втрат суб’єктів господарювання внаслідок прийняття урядом, іншими центральними органами виконавчої влади рішень щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Це дозволить продемонструвати втрати бюджету від надання державою товарів та послуг за штучно заниженими цінами (передусім це стосуватиметься поставок газу). Додаткові вимоги щодо повнішого розкриття інформації під час розробки бюджету сприятимуть більшій прозорості та ефективності бюджетної політики. Широкий масив даних дозволить урядовцям і експертам об’єктивніше оцінювати фінансовий баланс держави.

Також відчутно розширений перелік інформації, яку уряд має відображати в річному звіті про виконання державного бюджету. Зокрема, з 2011 р. уряд зобов’язаний звітувати про виконання кожної статті закону про бюджет. Додатково до вимог попередньої редакції Бюджетного кодексу України уряд також повинен включати до річного звіту звіт про бюджетну заборгованість (що вкрай актуально, зважаючи на схильність уряду до маніпулювання цим показником з метою виконання плану доходів бюджету). Крім надання інформації про обсяг державних запозичень та державних гарантій, Кабінет Міністрів України повинен надати звіт про всі операції щодо державних гарантійних зобов’язань та операції, здійснені з державним боргом.

З-поміж важливих стратегічних ліній нового Бюджетного кодексу зазначимо відчутне посилення впливу Президента на бюджетний процес.

По-перше, відтепер ще до схвалення проекту закону про державний бюджет У уряд має подати Раді національної безпеки і оборони України на погодження статті цього законопроекту, пов’язані із забезпеченням національної безпеки і оборони.

По-друге, після затвердження проекту закону про державний бюджет України і подання його до Парламенту Кабінет Міністрів одночасно має подати його й Президенту.

По-третє, протягом трьох днів після остаточного прийняття Верховною Радою закону про бюджет Кабінет Міністрів, крім самого закону, має подати Президенту обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом, поданим Кабінетом Міністрів на розгляд у першому читанні. При цьому Президент має право повернути закон з вмотивованими і сформульованими пропозиціями, що передбачають зміни бюджетних показників. У такому разі Уряд зобов’язаний протягом тижня подати до Верховної Ради зміни до показників, зазначених у текстових статтях закону, та оновлені додатки до нього.

По-четверте, місячні, квартальні та річні звіти про виконання держбюджету Державне казначейство України подає з-поміж інших адресатів також і Президенту України. Крім цього, главі держави мають подаватися звіти про фактичні надходження податків і зборів та інших доходів бюджету, звіти про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому, територіальному розрізах та щодо джерел доходів і форм власності). Загалом ця інформація подавалася і раніше, проте тепер це є прямим обов’язком Державного казначейства України.

На наш погляд, негативною новацією нового Кодексу в бюджетному процесі стало виведення зі сфери його регулювання процедури розгляду та затвердження бюджету. Замість розділу, що детально регулював цей процес у попередньому Кодексі, новий містить посилання на те, що розгляд та затвердження державного бюджету України відбувається в парламенті за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України. У такому форматі бюджетний процес як перелік законодавчих процедур може стати досить нестабільним, оскільки регламент роботи парламенту можна коригувати залежно від політичної кон’юнктури.

Серед новацій, що матимуть позитивний вплив на виконання бюджету, варто назвати заборону проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі у спосіб взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах. Щоправда, Кодекс встановлює винятки — операції, пов’язані з державним боргом, та інші випадки, передбачені законом про державний бюджет України. Розрахунки в негрошовій формі були однією з найбільших проблем бюджетної системи 1990-х — початку 2000-х років. У ІІ половині нинішнього десятиліття її вдалося викорінити, але у 2009 р. уряд відновив зазначену практику.

Зважаючи на розширення практики та інструментів бюджетного кредитування, новий Бюджетний кодекс передбачає низку інструментів щодо підвищення гарантій повернення кредитів. Встановлено, що позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості не поширюється. Органами стягнення простроченої заборгованості суб’єктів господарювання перед державою визначено органи державної податкової служби.

У новому Бюджетному кодексі закріплюються стимули для бюджетних установ щодо мобілізації додаткових доходів. Якщо обсяги власних надходжень таких установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), то розпорядник бюджетних коштів спрямовує їх на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв. Якщо така заборгованість відсутня, то розпорядник може розподілити додаткові надходження на власні потреби, спрямувавши 50 % коштів на заходи, вжиття яких здійснюється за рахунок відповідних надходжень (спеціальний фонд), і 50 % коштів — на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету.

V. Підвищення ефективності контролю за розподілом та використанням бюджетних коштів. У новому Бюджетному кодексі зроблено спробу удосконалити систему контролю за дотриманням бюджетного законодавства. Передусім зазначимо розширені повноваження Верховної Ради України, яка отримала можливість контролювати виконання закону про державний бюджет України, у тому числі у спосіб заслуховування звітів про виконання державного бюджету (включаючи звіти головних розпорядників про використання ними бюджетних коштів та результати виконання відповідних бюджетних програм), а також перевіряти використання кредитів (позик), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій.

Посилено також контрольні повноваження уряду. Зокрема, з’явилася норма про те, що Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи у встановленому законодавством порядку одержують від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, банків та інших фінансових установ усіх форм власності пояснення, матеріали та інформацію з питань, що постають під час складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів та звітування про їх виконання.

Новий Бюджетний кодекс розширює повноваження Контрольно-ревізійного управління[92]. Доданими повноваженнями КРУ є, зокрема, контроль за такими вимогами та сферами:

а) достовірністю визначення потреби у бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників;

б) відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов’язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу);

в) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту в розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, попри відсутність глибинних змін, у новому Бюджетному кодексі вдалося закласти низку серйозних позитивних нововведень, що сприятимуть підвищенню ефективності функціонування як бюджетної системи загалом, так і її окремих механізмів зокрема. З одного боку, правова платформа створює нові можливості для реалізації потенціалу бюджетних механізмів економічної політики, проте з іншого, важливе значення має те, яким чином вони реалізовуватимуться на практиці.

3.3.

<< | >>
Источник: Молдован О.О.. Державні фінанси України: досвід та перспективи реформ : монографія / О. О. Молдован. - К. : НІСД,2011. - 380 с.. 2011

Еще по теме БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС 2010 р.: ГОЛОВНІ НОВАЦІЇ:

  1. ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ ПОДАТКОВОЇ РЕФОРМИ 2010 р.
  2. Бюджетное послание Президента Российской Федерации о бюджетной политике в 2010–2012 годах
  3. Статья 1. Правоотношения, регулируемые Бюджетным кодексом Российской Федерации
  4. 3.1. Нові підходи до планування видатків місцевих Бюджетів з прийняттям Бюджетного кодексу
  5. ЕВРОПЕЙСКИЙ КОДЕКС ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ПОВЕДЕНИЯ В ОБЛАСТИ PR (Лиссабонский кодекс)
  6. 1. О бюджетной политике в 2008–2010 гг.
  7. КОДЕКС ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ПОВЕДЕНИЯ И ЭТИКИ ИПРА (Венецианский кодекс)
  8. КОДЕКС ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ЭТИКИ РОССИЙСКОГО ЖУРНАЛИСТА (Кодекс принят Конгрессом Союза Журналистов России 03.06.1994 г.)
  9. 2. Основные задачи бюджетной политики на 2008–2010 гг.
  10. Бюджетная и экономическая политика России 2006 - 2010 гг.
  11. О Концепции развития финансового сектора Республики Казахстан в посткризисный период: материалы международного круглого стола. Алматы, 28 мая 2010 г. / Институт мировой экономики и политики при Фонде первого Президента РК. — Алматы: ИД «Жибекжолы»,2010. — 160 с., 2010
  12. РОЗДІЛ III. НОВАЦІЇ РЕФОРМИ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ
  13. Панова Галина Сергеевна. Деньги, кредит, банки. Лекции. 2010, 2010
  14. Савка А.В.. Основы философии хозяйства: учебное пособие. - М.,2010. - 480 с., 2010