<<
>>

1.1. Передумови виникнення і дослідження фінансового ризику у світовому господарстві

Поняття «ризик» відомо досить давно, але найбільш активно почали вивчати різні аспекти ризику лише з початком стрімкого розвитку капіталомістких і наукомістких галузей промисловості.

Однак події двох останніх десятиліть XX століття докорінно змінили масштаб дослідницької й аналітичної роботи в області фінансових ризиків. Найважливішими причинами цього являються:

1) загальна тенденція розвитку світової економіки - міжнародна глобалізація господарської діяльності;

2) дестабілізація міжнародних фінансових ринків.

Проаналізуємо більш детально основні фактори, які впливають на розвиток і функціонування світового господарства.

Міжнародна інтеграція і глобалізація, які характеризують, на думку більшості дослідників, загальну тенденцію розвитку світової економіки, особливо чітко проявляються з 80-х років ХХ століття.

В умовах глобалізаційного процесу, суть якого, по визначенню секретаріату ЮНКТАД, складається в «зростанні обсягів міжнародних торгівельних, фінансових і інвестиційних потоків при їхньому зростаючому взаємозв'язку», розвиток усіх сфер економічного життя все більше визначається дією не національних і регіональних, а загальносвітових факторів. Усе більша кількість учасників ринків, які орієнтувалися раніше винятково на внутрішні ресурси, виходять на міжнародну арену. Ключовими елементами глобалізації починають виступати розширення зовнішньої торгівлі, швидке поширення нових інформаційних технологій і збільшення міжнародних потоків капіталу.

Процес глобалізації і консолідації почав розвиватися під дією ряду економічних сил. У першу чергу, до них варто віднести витрати пошуку, що являють собою витрати коштів і часу на пошук контрагентів по угодах. Бажання знизити витрати пошуку сприяло виходові контрагентів на міжнародні ринки.

Другою економічною силою являються транспортні витрати, в які включаються не тільки витрати на подолання географічних відстаней, але і витрати на засоби комунікацій.

Швидкий розвиток інформаційних і комп'ютерних технологій зробив ринок більш відкритим, конкурентним, мобільним і призвів до корінних змін у торгівлі.

Третьою економічною силою можна назвати економію на масштабі. Міжнародні ринки здатні надавати в оптовому порядку все більшу кількість необхідних послуг, які знижують витрати учасників більше, чим внутрішні ринки.

Слід зазначити, що глобалізація супроводжується дерегулюванням і лібералізацією ринків і, насамперед фінансових. Процеси дерегулювання стирають інституціональні розмежування між комерційним, інвестиційним, страховим і іншим видами діяльності. У результаті підприємства змушені конкурувати одночасно в декількох сегментах міжнародного ринку. Процеси лібералізації руйнують обмеження для входу нерезидентів на національні ринки. З'являються можливості для розвитку і формування міжнародного бізнесу, що підсилює конкурентну боротьбу. У банківській сфері збільшується кількість злиттів і поглинань, розширюються і стають більш різноманітними форми кооперації банків між собою і небанківськими кредитно-фінансовими організаціями.

Зокрема, посилення конкуренції викликає у підприємств «тиск з боку витрат», і заради підтримки конкурентних цін на послуги вони змушені боротися за скорочення витрат, впроваджуючи схеми контролю витрат і аналізу ефективності. Разом із тим бажання відповідати вимогам часу змушує підприємства збільшувати витрати на впровадження нових технологій. Прагнення до одержання прибутку і необхідність великих капітальних вкладень, продиктованих змінами зовнішнього середовища, призводить до виникнення фінансових ризиків у діяльності підприємств. Щоб не втратити конкурентні переваги, підприємствам необхідно впроваджувати більш прогресивні структури управління, які враховували би фактори ризику, що дозволило би гнучко реагувати на зовнішні умови, і одночасно забезпечувало би якість функціонування, контроль витрат і ефективності.

Необхідно відзначити, що останнім часом питання глобалізації досліджується західними економістами все активніше.

Теоретична концепція глобалізації ринків, і, зокрема, фінансових, припускає усунення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними ринками, і як наслідок - розвиток безлічі зв'язків між окремими секторами. В ідеалі на глобальному рівні капітал повинен вільно переливатися з внутрішнього на світовий ринок і назад. На теоретичному рівні можна зробити висновок, що міжнародний капітал повинен прагнути туди, де доходи і продуктивність вище, ніж на місцевому рівні. Виходячи з цього можна припустити, що мобільність міжнародних капіталів буде зростати, поки світова економіка не стане характеризуватися відносною рівномірністю розвитку, що малоймовірно в найближчі десятиліття.

Традиційно економісти дотримуються точки зору, що міжнародний рух капіталів характеризується тенденцією до зростання. Однак необхідно відзначити, що ряд закордонних досліджень в області проблем глобалізації, дозволяють поставити під сумнів дійсність існування глобалізації бізнесу і розширення потоків капіталу на міжнародному рівні. Таке ствердження можна зробити на основі трьох цікавих особливостей розвитку глобального ринку: феномена «домашнього зсуву», парадокса Філдстайна-Хоріока і спостережень, які показують низький рівень міжнародних нетто-потоків капіталу.

Феномен «домашнього зсуву». У 90-х роках ХХ ст. вчені К. Френч і Дж. Потерба провели дослідження портфелів інвесторів з Великобританії, Японії і США на кінець 1980 -х років ХХ ст. і виявили, що інвестори віддають перевагу внутрішнім фінансовим інструментам. Так, американські інвестори тримали 94% своїх активів в американських акціях, японські - 98%. У той час як французькі, німецькі і канадські інвестори вклали в японські й американські акції не більш 1% своїх капіталів. З появою в США в середині 90-х років ХХ ст. взаємних глобальних інвестиційних фондів, що сприяють росту міжнародної диверсифікації портфелів, перерозподілу коштів так і не відбулося.

Відповідно до досліджень, станом на 1998 рік британські інвестори в іноземних акціях утримують 23% своїх активів, німецькі - 18%, канадські - 12%, американські - 10% і японські - 5% [215].

Як показує динаміка міжнародної диверсифікації, тенденція до збільшення частки вкладень в іноземні активи залишається дуже слабкою.

Частково феномен «домашнього зсуву» пояснюється тим, що інвестори не хочуть ризикувати і вкладають гроші за кордоном переважно в боргові зобов'язання, а не в корпоративні папери. Однак неможливо визначити причини, які цілком розкривають це явище. Очевидно, існують якісь перешкоди на шляху міжнародних інвестицій, що стримують глобалізацію фінансових ринків. Можливо, до таких перешкод варто віднести все те, що безпосередньо впливає на підприємницьку діяльність: недолік інформації про іноземні продукти, компанії та інші.

Парадокс Філдстайна-Хоріока. Вчені М. Філдстайн і Ч. Хоріока звернули увагу на те, що завдяки безперешкодному функціонуванню міжнародного ринку капіталів, внутрішня норма прибутковості інвестицій повинна значно відхилятися від норми заощаджень, тобто заощадження незалежно від місця розташування повинні шукати шляхи свого найбільш ефективного вкладення на ринку, при цьому внутрішні інвестиції не обмежуються тільки національними заощадженнями, тому що джерелом виступає не тільки національний, але і міжнародний ринок капіталів.

Однак, провівши дослідження, виявилося, що країни, які характеризувалися високою нормою заощаджень, мали таку ж високу норму інвестицій. Звідси Філдстайн і Хоріока зробили висновок про низьку міжнародну мобільність капіталів.

Обстфельд і Рогоф у 2000 році перевірили та підтвердили розрахунки Філдстайна і Хоріока стосовно даних 1990-1997 рр. Дослідники прийшли до висновку, що ринки прагнуть не до експорту надлишкового капіталу, а до поглинання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку [212].

Отже, у світі спостерігається ще одна тенденція, яка не дозволяє чітко стверджувати про існування глобалізаційних процесів, адже якби фінансові ринки були цілком об'єднані, наслідком цього було би об'єднання і заощаджень.

Міжнародні нетто-потоки капіталу. Міжнародні потоки капіталу являються одним з головних індикаторів глобалізації фінансових ринків.

У системі національних рахунків, рахунок поточних операцій платіжного балансу дорівнює різниці між валовими національними заощадженнями та інвестиціями. Дефіцит рахунку по поточних операціях означає недостачу внутрішніх заощаджень, що фінансується приливом чистих заощаджень із закордону. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглядати динаміку сальдо рахунка поточних операцій як міжнародну мобільність капіталу.

Відповідно до досліджень, проведених Обстфельдом і Тейлором у 1997 році, середній розмір чистих міжнародних потоків капіталу промислово розвитих країн дорівнює відношенню рахунка по поточних операціях до номінального ВВП, і у середньому складав близько 3% напередодні Першої Світової війни. В окремі періоди часу показник міжнародної мобільності капіталу досягав 4-5%. У 20-30-х рр. ХХ ст., і в період функціонування Бреттон-Вудскої системи в 50-60 роки, це відношення знижувалося. З моменту переходу до режиму плаваючих валютних курсів у 1970-х роках, показник мобільності капіталу рівномірно збільшувався до 3% і залишився приблизно на тому ж рівні, що й у період Першої Світової війни [213].

З переходом до плаваючих валютних курсів, після краху Бреттон-Вудскої системи, на перший план вийшли стабільність внутрішньої економіки і свобода руху капіталу, в результаті чого мобільність капіталу поступово почала збільшуватися, навіть враховуючи те, що заощадження й інвестиції в індустріально розвитих країнах коливаються і рівень чистих потоків капіталу суперечить концепції зростаючої фінансової глобалізації (див. табл. 1.1.) .

Таблиця 1.1.

Розміри нетто-потоків капіталу з 1932 по 1996 роки в країнах „Великої сімки” (абсолютна величина рахунка поточних операцій платіжного балансу

стосовно ВВП, %)

Період Канада Франція Німеччина Італія Японія Велик. США Всього
1932-1939 2,6 1,0 0,6 0,7 1,0 1,1 0,4 1, 2
1940-1946 3,3 - - 3,4 1,0 7,2 1,1 3,2
1947-1959 2,3 1,5 2,0 1, 4 1,3 1, 2 0,6 1,9
1960-1973 1, 2 0,6 1,0 2, 1 1,0 0,8 0,5 1,3
1974-1989 1,7 0,8 2, 1 1,3 1,8 1, 5 1, 4 2,2
1989-1996 4,0 0,7 2,7 1,6 2, 1 2,6 1, 2 2,3

У цілому, на думку сучасних зарубіжних дослідників, у світовому господарстві спостерігається розвиток процесів глобалізації, однак глобалізація характеризується збільшенням міжнародних фінансових ризиків, а не потоків капіталу.

Крім процесів глобалізації, необхідно відзначити посилення впливу дестабілізації на розвиток міжнародних фінансових ринків. Серед основних причин виникнення дестабілізації, виділяють високий рівень коливань валютних курсів, відсоткових ставок, нестабільність фондових ринків розвинутих країн.

1. Проблема коливання валютних курсів і їх впливу на діяльність суб’єктів господарювання постала після підписання країнами-членами МВФ Ямайської угоди (1976 р.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетарізацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнародну розрахункову одиницю СДР, яка мала стати основою визначення валютних курсів національних валют, та введено режим вільного курсоутворення на базі „плаваючих” валютних курсів.

Найбільшої гостроти проблема набула у 80-х рр. ХХ ст., це пов’язано з різким зростанням обсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, зростанням обсягів валютних спекуляцій, неможливістю прогнозування коливань, що спричиняє збільшення залежності кінцевих результатів діяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютного ризику (див. табл. 1.2.).

Г оловним чинником валютних ризиків являються короткострокові і довгострокові коливання обмінних курсів, які залежать від попиту та пропозиції валюти на національних і міжнародних фінансових ринках. У довгостроковому періоді визначну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, обсяги зовнішньої торгівлі, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, а в короткостроковому - збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища.

Коливання кількісних показників окремих факторів та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть суттєво впливати на характер виникнення і рівень валютного ризику [97].

Коливання курсів основних світових валют

Таблиця 1.2.

Роки Відношення

ECU/USD

Відношення

DM/USD

Відношення

Y/USD

1981 0,9 1,8 270
1985 1,35 2,9 275
1988 0,85 1,8 180
1990 0,8 1,7 200
1995 0,78 1,5 160

Аналіз динаміки коливань валютних курсів свідчить про виникнення необхідності постійно враховувати високий рівень мінливості курсів основних світових валют. Так, з 1981 по 1995 рр. ієна стосовно американського долара здешевіла майже вдвічі, курс екю коливався в межах 0,78 - 1,35 за долар, а німецька марка 1,5-2,9 марок за долар США.

З 80-х років ХХ ст. ріст валютних ризиків призвів до збільшення ризикованості вкладень в економіку інших країн, що ускладнювало міжнародний рух капіталу і припиняло ефективний розвиток світового господарства.

Особливо сильно відчули на собі вплив валютних ризиків транснаціональні корпорації, які мають філії у різних країнах. Через неправильний вибір операційних валют, вони зазнавали збитків, навіть, незважаючи на ефективне функціонування. Валютного ризику можна було б уникнути, якщо б усі контракти корпорацій були б в єдиній валюті, однак державна диверсифікація змушує корпорації працювати з місцевими валютами, які являються єдиними законними платіжними засобами в цих країнах. Так, наприклад, американська компанія Ford Motor Company зіштовхувалась з чистим сальдо валютних позицій у британських фунтах стерлінгів, японській ієні, євро, мексиканських песо і бразильських реалах. Для іншої американської компанії Procter&Gamble основним джерелом валютного ризику стали ринки Західної Європи, Мексики та Канади.

З огляду на фактор ризику при регулюванні позиції у кожній валюті, у даний час транснаціональні корпорації виробили ряд методів управління міжнародними грошовими потоками шляхом створення ефективних систем внутрішніх корпоративних міжнародних розрахунків. Подібні внутрішньокорпоративні системи розрахунків спрямовані на усунення незбалансованості валютних надходжень і платежів по сумарних і тимчасових параметрах.

2. Коливання відсоткових ставок (див. табл. 1.3.).

Таблиця 1.3.

Динаміка коливання процентних ставок на базі LIBOR по кредитам у марках,

доларах, ієнах

Роки Відсоткові ставки в доларах США (%) Відсоткові ставки в німецьких марках

(%)

Відсоткові ставки в ієнах (%)
Коротко- Довго- Коротко- Довго- Коротко- Довго-
строкові строкові строкові строкові строкові строкові
1981 14 14 10 9 8 10,5
1983 9 11,5 6 6,7 7 8
1984 10 12,5 4 6,5 7,5 6
1987 6 8 8 4,5 7,5 7
1989 8 9 8 7,8 7,8 9
1993 3 6 6,5 4 4 7
1995 6,6 7 3,5 3 5,6 6
1997 5,43 5,18 3,5 3,55 1,63 1,78

Дані таблиці свідчать про те, що починаючи з 1980-х років, ніхто з учасників ринку не міг бути впевненим у стабільній вартості позичкових капіталів. Так, за період з 1981 по 1997 рр. короткострокові і довгострокові відсоткові ставки у доларах США коливалися від 14% до 5,18% річних, у німецьких марках коридор коливань відсоткових ставок складав 10 - 3,5%, в ієнах - короткострокові відсоткові ставки коливалися в межах від 8% до 1,63%, довгострокові від 10,5% до 1,78%.

Високий рівень відсоткового ризику негативно зазначався, насамперед, на стані банківського сектора. Різкі коливання відсоткових ставок істотно підвищили загальну невизначеність в економіках багатьох країн і ризик у системі відносин банків з їхніми головними контрагентами - вкладниками, позичальниками і регулюючими органами. Такі умови продиктували необхідність оцінки банками кредитних ризиків, вкладниками і регулюючими органами - фінансового стану банків. При цьому позичальники банків повинні були не тільки аналізувати динаміку відсоткових ставок у різних валютах, але і враховувати темпи знецінювання різних валют.

3. Нестабільність фондових ринків розвитих країн можна

охарактеризувати аналізом динаміки коливаннями основних фондових індексів, який представлений на малюнку 1.1.

Мал. 1.1. Динаміка коливання основних фондових індексів на базі акцій (у

доларах США)

Дані свідчать про наявність високих коливань курсів цінних паперів на ведучих світових біржових ринках, при цьому спостерігалися наступні коливання показників: у Німеччині - 90-170, у Великобританії - 120-200, у Японії - 55-100. Тільки середньорічний показник індексу Доу-Джонса за цей період характеризується стійкою тенденцією росту.

У даний час досить важко прогнозувати динаміку розвитку фондових ринків, при прогнозі необхідно враховувати деякі сучасні тенденції розвитку фондових ринків.

Перша тенденція - переоцінка фондових цінностей. Головним індикатором переоцінки виступає відношення капіталізації компаній до очікуваного чистого прибутку за рік по компанії з розрахунку на одну акцію (P/E Ratio). Якщо раціональне значення цього параметру коливається від 15 до 20 для фондового ринку США, то по індексу S&P 500 це відношення в 2000 - 2001 рр. досягало 33, а по індексу NASDAQ - доходило до 100. Зворотна пропорція (Е/Р Ratio) виражає рентабельність інвестованого в акції капіталу (без урахування факторів дисконтування) і прямо характеризує очікувану ефективність інвестицій по дивідендних виплатах. Для раціонального інвестора цей фактор, поряд із капіталізацією компанії, являється базовим для ухвалення рішення про купівлю акцій. При цьому інвестор зіставляє повну прибутковість по акціях (яка складається з прибутковості по дивідендних виплатах і прибутковості від приросту курсової ціни) з прибутковістю по безризикових інструментах (державним борговим зобов'язанням). По мірі падіння привабливості вкладень в акції падає і їхня частка у фондовому портфелі раціонального інвестора.

Друга тенденція - девальвація долара США. Вперше за всю історію американської економіки постає питання про те, що крос-курс американської валюти по відношенню до інших валют є завищеним. Це пов’язано з високим рівнем зовнішнього боргу США, кризою фондового ринку та з загальним падінням прибутковості американського бізнесу. Це призводить до корекції оцінки вартості національного багатства цієї країни вбік зменшення. Причому немає об'єктивного механізму для подолання цієї тенденції. Ціна американського національного продукту явно завищена, і корекція неминуча. Центри економічного росту (наприклад, сектор високих технологій) показали, що очікування високої економічної віддачі в цих секторах ростуть на порядок швидше, ніж сама віддача на долар інвестицій. Недофінансування перспективних секторів «нової економіки» викликає депресію не тільки в самих цих секторах, але й у пов’язаних з ними сферах економічного панування США і також формує негативні інвестиційні настрої у традиційній, базовій економіці.

Падіння курсу долара спричинить адекватне знецінення резервів. Ослаблення американської валюти посилить позиції США на експортних ринках і створить додатковий товарний тиск на ринках нерозвинутих країн, що погіршить експортно-імпортне сальдо цих країн і приведе до погіршення позицій вітчизняного виробника. Тим самим закладаються передумови для стримування темпів економічного росту та виникнення фінансових ризиків.

Таким чином, починаючи з 80-х років ХХ ст. до теперішнього часу суб'єкти господарювання змушені функціонувати в недостатньо стійкій економічній атмосфері, коли вартість позичкових короткострокових і довгострокових коштів постійно змінюється, істотно змінюються показники біржової активності, валютні курси і відсоткові ставки.

Необхідно також відзначити, що ціни на сировину і ресурси також характеризувалися та характеризуються високим ступенем нестабільності. Основною економічною характеристикою сировинного ринку являються світові ціни на нафту, їх також можна вважати одним з основних індикаторів стану світового ринку (див. мал. 1.2.).

Мал. 1.2. Світові ціни на нафту та динаміка світової економіки 1990 - 2001

рр.

Даний показник характеризуються високою мінливістю і піддається значним коливанням. Треба відмітити, що особливо чітко різкі коливання спостерігаються з початку 70-х років ХХ ст. (див. табл. 1.4.).

Таблиця 1.4.

Динаміка цін на нафту

Роки Динаміка цін на Average Crude Price (долар США за барель) Динаміка цін на U.K. Brent (долар США за барель)
1971 2,57 3,21
1974 11,20 12,93
1979 36,68 32,11
1986 14,23 14,50
1987 18,15 18,20
1990 22,96 23,99

Так, ціна за барель нафти сорту Average Crude коливалася протягом 20 років у межах від значення 2,57 до 22,96 USD, а ціна нафти U.K. Brent змінювалася в межах від 3,21 до 23,99 USD.

При збільшенні цін країни-експортери (країни ОПЕК) у 70-80-х рр. ХХ ст. отримали коштів більше, ніж коли вони могли ефективно інвестувати у виробничу діяльність, тому вони розмістили більшість коштів у формі банківських депозитів. При цьому країни-імпортери були змушені збільшити позики на міжнародному ринку, не будучи впевненими в стабільності відсоткових ставок. Підвищення цін на нафту призвело до змін у структурі позичальників і кредиторів на міжнародних ринках і до збільшення впливу фінансового ризику на господарську діяльність позичальників. Зокрема, різкі зміни цін на нафту не давали можливості підприємствам планувати обсяги випуску продукції і цінову політику, що негативно відбилося на рентабельності їхньої діяльності.

Аналіз динаміки цін на нафту з 1990 по 2000 рр., приведений у таблиці 1.5., дозволяє зробити висновки про те, на рівень світових цін впливали, перш за все, ряд макроекономічних факторів.

Світові ціни на нафту 1990- 2000 рр.

Таблиця 1.5.

Роки U.K. Brent (долар США за барель) Fateh (ОАЕ) (долар США за барель) Середня світова ціна (долар США за барель)
1990 23,71 20,73 22,99
1992 19,41 17,14 19,04
1994 15,83 14,83 15,95
1996 20,45 18,54 20,37
1998 12,72 12,09 13,07
2000 28,31 26,09 28,21

Виходячи з даних таблиці, бачимо, що починаючи з 1990 року можна стверджувати, що світові ціни на нафту не були стабільними, середні світові ціни коливалися в межах від 13,07 до 28,21 долара США за барель.

Аналізуючи соціально-економічну і політичну ситуацію в 90-х роках ХХ ст. необхідно відзначити, що на рівень світових цін на нафту впливали такі фактори, як політика та економічний стан основних нафтовидобувних держав (приміром, криза в Росії в 1998 р.), рівень ефективності енергозберігаючих технологій, кліматичні умови, випадкові фактори (терористичні акти в США у вересні 2001 р.). Як показала практика, воєнні дії у регіонах видобутку нафти, мають довгострокові наслідки й істотно визначають динаміку цін на світовому ринку нафти. У свою чергу «нафтовий фактор» впливає на тенденції розвитку фінансових ринків, визначаючи ціни та динаміку основних інструментів ринків.

Аналіз динаміки розвитку і функціонування ринку у середині 90-х років, представлений у таблиці 1.6., свідчить про наявність великих втрат на підприємствах, міжнародних корпораціях і фінансових інститутах.

Втрати деяких великих західних компаній в 1990-х роках

Таблиця 1.6.

Дата Назва компанії Втрати (млн. дол. США)
2/93 Showa Shell 1700
1/94 Metallgesellschaft 1300
3/94 Askin Capital Management 600
4/94 Procter & Gamble 157
6/94 Paine Webber Bond 268
Mutual Fund
8/94 Piper Jaffray 700
12/94 Orange County CA 1700
2/95 Barings 1200
10/95 Daiwa 1100

Події у світі на початку XXI століття не дають великих сподівань очікувати фінансової стабільності у майбутньому, тому що зараз світові фінансові ринки характеризуються нестабільністю, причому аналіз їхнього розвитку свідчить про те, що вони стають більш дерегульованими, гнучкими і характеризуються зростанням рівня глобалізації та ризикованості, тому на перший план виходить проблема адекватної оцінки фінансових ризиків, які виникають, перш за все, внаслідок неможливості прогнозування коливань цін товарів, фондових інструментів, обмінних курсів і відсоткових ставок.

<< | >>
Источник: Брітченко І.Г.. Фінансові ризики. 2017

Еще по теме 1.1. Передумови виникнення і дослідження фінансового ризику у світовому господарстві:

  1. 81. Індустріально розвинені та економічно відсталі країни в світовому господарстві.
  2. Історичні передумови виникнення і розвиток фінансів
  3. Історичні передумови виникнення фінансів
  4. 1.1. Історико-правові передумови виникнення й розвитку банківської справи
  5. 2. Принципи управління фінансовими ризиками.
  6. Наука фінансового права як об’єкт теоретичних досліджень
  7. Світовий фінансовий ринок та його структура
  8. 2.3. Аналітична оцінка методів управління фінансовими ризиками
  9. 3.3. Оптимізація взаємозв'язку процесу управління фінансовими ризиками з організаційною структурою підприємства
  10. 3.1. Сутність і перспективи застосування на Україні активного методу управління фінансовими ризиками
  11. Кредитний ризик як ключовий ризик роздрібного банківського кредитування
  12. 1.1.Фінансова криза на підприємстві: фази, види та фактори виникнення
  13. 12.2.4. Кредитна політика держави в сільському господарстві
  14. Інноваційні ризики.
  15. 149. Фінансово-монополістичні групи. Фінансова олігархія.
  16. Кредитний ризик