<<
>>

2.1. Аналітична оцінка фінансових ризиків підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності

У процесі оцінки і управління фінансовими ризиками підприємств необхідно звернути особливу увагу на урахування специфіки його діяльності. Це дозволить спочатку обмежити коло досліджуваних фінансових ризиків до тих, які безпосередньо впливають на роботу організації.

Крім цього, урахування специфіки господарської діяльності підприємства дозволить встановити пріоритетність дослідження профільних фінансових ризиків, які впливають на діяльність найбільш активно.

З огляду на специфіку діяльності комерційних підприємств, автор пропонує виділити та охарактеризувати фінансові ризики базових видів діяльності:

• діяльність підприємств і організацій реального сектора економіки:

- виробництво промислової продукції та будівництво;

- виробництво сільськогосподарської продукції;

• діяльність організацій монетарного сектора економіки:

- банківська діяльність;

- страхова діяльність.

Треба ще раз відзначити, що в роботі автор розглядає ризик як ймовірність несприятливого результату, у зв'язку з тим, що одна і та сама подія, яка може бути джерелом виникнення фінансового ризику, може призвести до різних результатів діяльності суб'єктів різних сфер, які беруть участь в угоді. Так, приміром, виробниче підприємство, яке використовує короткострокові позичкових кошти, буде відчувати вплив зміни ринкових відсоткових ставок. Для банку, який позичає цьому підприємству гроші на фінансування діяльності, ці зміни можуть виявитися сприятливими, у той час як підвищення відсоткових ставок виявиться несприятливим для підприємства. Таким чином, підвищення відсоткових ставок виявляється збитковим для позичальника, і прибутковим для кредитора, при цьому джерелом подібного ризику є зміна відсоткових ставок. Тому має сенс вважати фінансовим ризиком зміни, які призводять до несприятливих або небажаних результатів в діяльності підприємства.

Фінансові ризики, з якими зіштовхується будь-як підприємство - різноманітні, однак існує ряд причин, відповідно до яких деяким фінансовим ризикам приділяється більша увага, а інші при аналізі практично не враховуються.

Якщо розглядати діяльність виробничого підприємства, то з огляду на нерозвиненість українського фондового ринку (див. табл. 2.1.), українськими фахівцями з управління ризиками практично не розглядаються питання, пов'язані з акціонерним або частковим капіталом, а задачі управління фінансовими ризиками на підприємствах в основному зведені до мінімізації впливу на їхню господарську діяльність цінових ризиків.

Кількісні характеристики фондового ринку України

Таблиця 2.1.

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003
Фондові біржі та їх філії 24 24 27 26 27 27 27 27 29
Укладені угоди (ЦП), млн. грн. 5,5 33,5 25,0 195,8 932,1 1382,9 2951,8 249,3 350,5

Зупиняючись більш детально на ціновому ризику виробничих підприємств відзначимо, що джерелом цінового ризику будь-якого підприємства являється виникнення відхилень від нормальних умов функціонування у виробничій і реалізуючій галузях, які призводить до відхилення ціни продукту підприємства від її очікуваного значення. Досліджуючи фактори, які викликають ці зміни, можна виділити наступні:

1. До внутрішніх факторів можна віднести фактори виробництва, які залежать від діяльності підприємства:

- трудові ресурси,

- виробничі основні та оборотні фонди.

2. До зовнішніх факторів, які прямо не залежать від діяльності підприємства, можна віднести наступні:

- організація роботи і стан фінансової системи;

- загальне економічна ситуація;

- нормативно-правові та інші.

Проаналізуємо кожну групу факторів і розглянемо послідовно їх взаємозв'язок.

До категорії трудових ресурсів відносять чисельність персоналу підприємства і час, витрачений працівниками підприємства на виробництво продукції та сприяння цьому виробництву. Так, неефективне використання робочого часу або праці робітників може призвести до подорожчання продукції підприємства.

Причинами зміни ціни, безпосередньо пов'язаними з основними фондами підприємства, можна вважати якість і надійність виробничого потенціалу, а також режим його використання. Використання фізично застарілих основних фондів виробничого призначення, по-перше, гальмує виробництво сучасної продукції; подруге, зношеність, насамперед наднормативна, активної частини основних фондів призводить до частих поломок і зупинки устаткування. У результаті знижується якість продукції і збільшуються витрати на її виробництво, що, у свою чергу, веде до її подорожчання.

Як показує практика, внаслідок технічного прогресу устаткування виробничих підприємств морально застаріває. На підприємстві може зібратися устаткування, фізично не зношене, яке не перенесло повністю свою вартість на виготовлену з його допомогою продукцію і не окупило себе. Подальша експлуатація морально застарілого устаткування не дозволяє освоювати сучасні ефективні технології і робити конкурентну продукцію.

Ще одним фактором виробництва являються виробничі оборотні фонди, серед яких головну роль відіграють матеріальні ресурси або матеріали. Основною причиною виникнення цінового ризику, викликаного матеріальними ресурсами, може бути подорожчання сировини і матеріалів.

Фактором появи цінового ризику може бути і нечітка робота фінансових структур. Наприклад, уповільнення грошового обігу між банками призводить до обмеження вибору споживача за принципом ведення розрахунків через один банк, банки-кореспонденти чи обмежену кількість банків, які мають надійну репутацією у клієнтів.

До збільшення цін на продукцію може призвести погіршення загальної економічної ситуації у країні, яка супроводжується збільшенням рівня інфляції, причому варто враховувати не тільки стрибки інфляції або її плавний ріст, але й інфляційні очікування, тому що очікування інфляції призводить до придбання споживачами товарів прозапас ще до моменту появи інфляції, а це, як відомо, призводить до росту цін.

Важливі для виробничого підприємства і нормативно-правові фактори. Очевидно, що негативні зміни в податковому законодавстві можуть призвести до подорожчання продукції. І навпаки, продукція буде дешевше, якщо її робити при податкових пільгах. Пільги можуть бути різними: на використання праці інвалідів, на деякі види діяльності, продукції та інші. Але треба враховувати, що це - зовнішній фактор, і він може раптово перестати діяти, як і сам нормативно- правовий акт. Виробник повинний бути до цього готовим, щоб у будь-якому випадку нижній рівень ціни і обсягу виробництва покривав витрати на виготовлення та збут продукції, якщо цього не враховувати, то ціна на продукцію неминуче підвищиться.

Усі розглянуті фактори основного фінансового ризику для виробничого підприємства - цінового - тісно пов'язані між собою і прямо або побічно впливають на внутрішні фактори. Слід зазначити, що розглянута класифікація ризикостворюючих факторів цінового ризику не претендує на одиничність у пошуку причин виникнення цінового ризику та шляхів його запобігання. Вона не охоплює всіх видів і сторін виробничої діяльності, наприклад, таких, як будівництво або виробництво нової продукції, де існують свої специфічні особливості, деякі з них будуть розглянуті далі.

У виробничого підприємства можуть виникнути не тільки цінові ризики, але й інші види фінансових ризиків: валютні, кредитні, відсоткові. Так, як було відзначено раніше, підвищення фінансовими структурами відсоткових ставок по кредитам може негативно вплинути на діяльність тих підприємств, які використовують позичкові кошти для фінансування виробництва. Якщо ж підприємство активне займається зовнішньоторговельною діяльністю, або має філії у різних країнах, то в силу специфіки своєї діяльності відчуває на собі вплив різних видів валютних ризиків.

Низький рівень операційних ризиків на виробничому підприємстві пояснюється відносною стабільністю його діяльності і більш ретельно розробленим виробничим циклом, ніж в організаціях монетарного сектора.

Крім цього підприємства прагнуть перекласти фінансові ризики на страхувальників, в результаті чого вони переходять у частину операційних ризиків страхової компанії.

У сучасних українських умовах господарювання вплив відсоткового ризику на діяльність виробничих підприємств досить малий, хоча питання емісії та управління цінними паперами розглядаються і вирішуються керівництвом вітчизняних підприємств. Є всі підстави вважати, що по мірі відновлення основних виробничих фондів українських підприємств, розвитку національного ринку цінних паперів і розширення фінансування, відбудеться зміна акцентів при урахуванні фінансових ризиків на виробничих підприємствах та основні зусилля будуть спрямовуватися на мінімізацію впливу на діяльність підприємств не тільки цінових, а й інших різновидів фінансових ризиків.

Специфічні особливості виникнення фінансових ризиків у будівельному секторі обумовлюються існуванням складної системи взаємодії функціональних структур і особливостями капітальних вкладень.

1. До системи взаємодії виробничих, функціональних і інституціональних структур будівельного сектора, діяльність кожної з яких може бути пов'язана з фінансовими ризиками, відносять:

- інвесторів, які виступають у ролі кредиторів, замовників, покупців (юридичні та фізичні особи);

- проектувальників;

- виробників матеріальних і технічних (технологічних) ресурсів;

- будівельно-монтажні організації, що перетворюють інвестиційні ресурси в об'єкти основного капіталу;

- інноваційні організації, в яких розробляються науково-технічні нововведення з метою їхнього наступного використання в процесі створення основного капіталу;

- інституціональні ринкові структури, що забезпечують перетворення інвестицій в основний капітал (фінансових ресурсів) на продуктивній і товарній стадіях їхнього обороту;

- логістичні фірми, які забезпечують наповнення товаропровідної мережі і доведення товарів і послуг до економічних суб'єктів будівельної діяльності;

- транспортні організації.

2. Аналізуючи розвиток інвестиційно-будівельного сектору України, варто враховувати, що кількість споруджуваних і основних фондів, які здаються в експлуатацію, прямо пропорційна вкладенням інвесторів (див. табл. 2.2.).

Таблиця 2.2.

Інвестиції та будівельна діяльність в Україні

Роки Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах) Обсяг підрядних робіт (у фактичних цінах)*)
Млрд. крб
1991 50 27
1992 866 460
1993 29310 17080
1994 228033 125656
1995 937816 543466
Млн. грн.
1996 12557 6383
1997 12401 5896
1998 13958 6442
1999 17552 7083
2000 23629 8429
2001 32573 10122
2002 37178 10041

*)Без малих підприємств.

Як свідчать статистичні дані, за період з 1991 по 2001 рр. ріст інвестицій в основний капітал супроводжувався збільшенням обсягу підрядних робіт, а зменшення інвестицій до 12401 млн. грн. у 1997 році призвело до зниження обсягу робіт до 5896 млн. грн.

При цьому на обсяг капітальних вкладень інвесторів впливають наступні фактори:

• доходи (власні кошти) інвесторів, отримані ними від поточної чи минулої підприємницької діяльності як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері послуг;

• можливості й умови одержання кредитів банків і інших позичкових коштів (облігаційні позики, випуск цінних паперів і т.п.), а також використання коштів населення, коштів трудових колективів і юридичних осіб;

• наявність інвестиційного потенціалу інституціональних структур (пенсійні й інші фонди, страхові компанії);

• інвестиційні можливості державного і місцевих бюджетів.

Таким чином, функціонування будівельного сектора пов’язано з небезпекою виникнення фінансового ризику через можливе порушення необхідних для його діяльності фінансових, матеріально-технічних, професійних (кадрових) та інформаційних потоків, які відображають переміщення та освоєння інвестицій, матеріалів, устаткування, грошових платежів, виробленої продукції в умовах конкретного соціально-економічного, політичного і природнокліматичного середовища.

З огляду на специфічні особливості будівельного сектора, можна виділити ряд ризиків, які впливають на розмір прибутку суб'єктів будівельної діяльності:

1) . Ризик нереалізуємості інвестиційного проекту пов'язаний з ціновим і валютним ризиком, і обумовлений: можливою відмовою інвесторів і традиційних постачальників від укладання договорів; несприятливими для суб'єкта інвестиційно-будівельного сектору умовами договору (у тому числі ціни); переходом в ринкових умовах традиційних постачальників на випуск іншої продукції; неможливістю закупівлі технологічного устаткування на світовому ринку через складності митного законодавства і валютної політики; погіршенням міжнародних відносин та інші.

2) . Ризик недоодержання необхідних для реалізації інвестиційно - будівельного проекту матеріально-технічних ресурсів і технологічного устаткування, пов'язаний з ціновим і кредитним ризиком, який залежить від: прийняття постачальником рішення про зміну умов договору - термінів, цін, обсягів, вимог до якості продукції; рішенням постачальника про тимчасове або остаточне присвоєння отриманих як передоплату сум.

3) . Ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за виконані (без передоплати) будівельно-монтажні роботи пов'язаний з кредитним ризиком і залежить від ухвалення рішення інвестором (замовником) про використання призначених для оплати коштів на інші цілі або пов'язаний з відсутністю фінансових ресурсів.

4) . Ризик зриву власних планів виробництва будівельно-монтажних робіт пов'язаний з ціновим, операційним ризиком і викликаний нестабільністю цін, операційно-технічними аваріями і збоями, неотриманням (недоодержанням) матеріально-технічних ресурсів і технологічного устаткування, у тому числі нового у встановлений договором термін.

5) . Ризик неотримання зовнішніх інвестицій і кредитів пов'язаний із кредитним, відсотковим і валютним ризиком і обумовлений несприятливими точками зору зарубіжних інвесторів і кредиторів щодо можливостей інвестиційних перспектив у країні; нестабільністю загальної економічної ситуації; несподіваним витоком негативної інформації.

Специфічні ризики, які впливають на розмір прибутку виробників сільськогосподарської продукції можна умовно розділити на три групи [82]:

1) природні ризики, характерні для сільського господарства, такі, як вплив погодних умов, хвороби чи шкідники рослин;

2) фінансові ризики: коливання експортних і імпортних цін на сільськогосподарську продукцію, обмінних курсів валют, відсоткових ставок по кредитах;

3) регуляторні ризики, тобто ризики, які виникають із вимог до безпеки продуктів харчування, вимог по охороні навколишнього середовища.

В даний час урахування фінансових ризиків для сільськогосподарського підприємства являється пріоритетним напрямком управлінської діяльності, у зв'язку з тим, що як показує практика, по окремим галузям сільського господарства на долю фінансових ризиків приходиться до 50% всіх втрат прибутку.

Варто виділити ризики, пов'язані з можливим погіршенням загальної кон'юнктури фінансового ринку. Для ефективного управління підприємством, з огляду на фактор ризику, потрібне вирішення таких проблем, як поглиблення переробки сільськогосподарської сировини і доведення готової продукції до кінцевих споживачів, розвиток високоприбуткових виробництв, не пов'язаних із сільським господарством, це дозволяє апарату управління за рахунок внутрішнього перерозподілу прибутку не тільки покрити збитки сільськогосподарських галузей, але і вкладати більше коштів у виробництво.

На долю цінових ризиків приходиться 15-20% втрат прибутку сільськогосподарських підприємств. Основними причинами їхнього виникнення аналітики вважають наступні:

- спекулятивні коливання цін на оптових ринках сільськогосподарської продукції і матеріально-технічного постачання;

- помилки торгового персоналу, пов'язані з установленням «верхніх» і «нижніх» стель цін на сільськогосподарську продукцію;

- виникнення «сегментних втрат» або упущеного прибутку у сфері торгівлі і матеріально-технічного постачання сільськогосподарських підприємств.

Так, розглядаючи динаміку зміни цін на основні види сільськогосподарської продукції, реалізованої сільськогосподарськими підприємствами за всіма каналами в Україні, бачимо, що спостерігається стійка динаміка росту цін (див. мал. 2.1.).

Мал. 2.1. Динаміка зміни індексу цін на сільськогосподарську продукцію в Україні

в 1997- 2002 рр.

Виходячи з аналізу основних макроекономічних показників, які характеризують загальну економічну ситуацію у країні у післякризовий період, необхідно виділити ще одну групу ризиків, які впливають на будь-якого виробника, і зокрема, на сільськогосподарського - це ризики, пов'язані з інфляцією та викликані знецінюванням національної валюти, які можна охарактеризувати за допомогою аналізу динаміки індексу інфляції, який представлений в таблиці 2.3.

Величина індексів інфляції з 1995 по 2003 рр.

Таблиця 2.3.

1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002
Величина

індексу

інфляції

281,7 139,7 110,1 120,0 119,2 125,8 106,1 99,4

Незважаючи те, що, починаючи 1995 року, спостерігається істотна стабілізація інфляційних процесів і зниження росту величини індексу інфляції до 99,4 у 2002 році, проте, за оцінками аналітиків, у даний час на долю інфляційного ризику приходиться 20-25 % втрат прибутку всіх сільськогосподарських підприємств.

В управлінні даною групою ризиків чималу роль відіграють:

- проведення роботи з покупцями по скороченню термінів оплати і розрахунків за отриману продукцію і зроблені послуги;

- зменшення обсягів готівки в касі й ефективне використання вільних грошових ресурсів,

- збільшення обсягів запасів сировини і матеріалів.

Для розвитку сільськогосподарського виробництва, як і будь-якого іншого виду виробництва, необхідні інвестиції. Джерелом таких інвестицій в умовах ринкової економіки являються позичкові кошти комерційних банків і приватних інвесторів (через інвестиційні фонди). Тому особливої уваги

сільськогосподарських виробників вимагає врахування подорожчання вартості фінансово-кредитних ресурсів. Автор вважає, що по мірі розвитку і стабілізації національного фінансового ринку, їхній вплив на функціонування та розвиток сільськогосподарських підприємств буде поступово знижуватися.

Урахування і аналіз фінансових ризиків на сільськогосподарських підприємствах, а також ефективне управління фінансовими ризиками дає

можливість знизити втрати прибутку, зменшити негативні наслідки прийняття і реалізації апаратом управління сільськогосподарських підприємств помилкових рішень. Причому управління фінансовими ризиками сільгоспвиробників повинне здійснюватися і на рівні держави, і на рівні приватних виробників, оскільки тільки комплексний підхід до управління фінансовими ризиками дозволить покращити положення на ринку сільськогосподарської продукції.

Якщо зупинитися на монетарному секторі економіки, то, по визначенню багатьох фахівців, в даний час українська банківська система являється одним з найбільш розвинутих елементів, тому що її формування було почато відносно раніше, ніж інші сектори економіки, що пов'язано з ведучою роллю банків у процесі переходу до ринкових відносин. Процес швидких перетворень у банківському секторі характеризується динамічним розвитком другого рівня банківської системи - комерційних банків (див. табл. 2.4.).

Таблиця 2.4.

Кількісний склад комерційних банків України

Показники 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 о

о

о

о

о

2002
Кількість банків за реєстром 76 133 211 228 230 229 227 214 203 195 189 180
Кількість банків з іноземним капіталом 0 3 6 11 1 11 10 16 11 31 28 20

За весь період існування банківської системи кількість комерційних банків зросла з 5 державних установ на початку реформування до 180 різних форм власності в 2002 році. Збільшення кількості банківських установ обумовлює ріст конкуренції у банківському секторі, що позитивно відбивається на кількості і якості наданих послуг.

У зв'язку з тим, що кредитна діяльність являється однією з пріоритетних сфер діяльності комерційних банків, управління кредитним ризиком являється найбільш актуальною проблемою українських комерційних банків [22]. За даними зарубіжних і вітчизняних аналітиків кредитний ризик складає від 60% до 80% від загального обсягу ризиків у банківській діяльності (див. табл. 2.5. і табл. 2.6.) [173].

Таблиця 2.5.

Фактори, що безпосередньо впливають на стабільність комерційного банку

Фактори, що призводять до банкрутства комерційного банку Фінансовий ризик %
1 Погана якість активів кредитний, відсотковий, втрати ліквідності, 98
2 Слабість політики управління і планування операційний 90
3 Погана економічна обстановка валютний

кредитний

відсотковий

35
4 Відсутність правильного аудита і контролю операційний 25
5 Шахрайство, підтасування звітних даних операційний 11

Таблиця 2.6.

Фактори, що призводять до поганої якості активів

Фактор, виявлений у банках У

банкрутах,

%

У стабільно функціонуючих %
1 Лібералізм у наданні кредитів 85 0
2 Великі недогляди у фінансовій звітності 79 0
3 Надлишкове кредитування 73 0
4 Неповнота документації по заставному майну 67 3
5 Кредитування під заставу легко реалізованих товарів 55 3
6 Надмірний ріст персоналу і витрат на нього 52 3
7 Висока концентрація негативних кредитів 37 0

На стійкість комерційних банків впливають тільки частина факторів, які знаходяться у сфері впливу комерційного банку:

1) ендогенні фактори, викликані помилковими діями самого банку;

2) екзогенні фактори, які визначаючи фінансове становище позичальника, опосередковано впливають на кредитний ризик банку, до них відносяться такі основні фактори, як репутація, можливості, капітал, умови і застава [23].

З метою вичерпного розуміння відносин, які виникають у ризикованому середовищі, розглянемо окремі системні показники кредитного ризику, виходячи з поняття областей ризику.

Під допустимою розуміють зону ризику, в межах якої кредитування зберігає свою економічну доцільність, тобто збитки менше ніж очікуваний прибуток, і

банку загрожує лише недоодержання запланованого прибутку. Верхня границя зони допустимого ризику відповідає рівню збитків, який дорівнює частині відсотків, які входять у розрахунковий прибуток.

Область критичного ризику можна охарактеризувати як небезпеку збитків, розміри яких перевищують величину очікуваного прибутку на розмір повної розрахункової величини очікуваних відсотків за користування кредитом. Банк несе втрати лише у сумі, витраченої на аналіз, висновок, супровід кредитної угоди та у сумі неодержаного прибутку. Причому банк не тільки не одержує ніякого прибутку, але і зазнає збитків у сумі всіх марних витрат.

Крім критичного, існує поняття катастрофічного ризику, зоною якого в кредитуванні являється область збитків, які можуть досягати величини, рівній повній сумі кредитної угоди. Якщо розглядати не окремі кредитні угоди, а весь кредитний портфель у цілому, то у такому випадку катастрофічний ризик здатний призвести банк не тільки до втрати частини ресурсів, але і вплинути на загальний фінансовий стан та послужити причиною банкрутства.

Таким чином, кредитний ризик входить у широку область фінансового ризику і тісно пов'язаний з іншими ризиками у банківській діяльності. Так, неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. Невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою відсотків і неповерненням позики. У цьому випадку підривається репутація кредитної організації, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, а це негативно впливає на потенційних вкладників і інвесторів. Крім цього, підвищення втрат від позичкових операцій викликає відлив із банку кваліфікованих фахівців через зниження об'єму прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення.

Як свідчать дані таблиці 2.5., другим по ступеню впливу на банківську діяльність визнається операційний ризик (близько 25%). В Україні це пояснюється продовженням становлення банківської системи, і її переходом на електронні засоби комунікації. Слід відзначити, що в даний час в Україні функціонує СЕП - система електронних платежів НБУ, яка була введена на початку 1994 року, технологічні правила функціонування якої стали стандартом в області міжбанківських розрахунків і визначили напрямки розвитку платіжних систем комерційних банків. У цьому зв'язку постає питання про якісне функціонування і взаємодію автоматизованих операційних платіжних систем комерційних банків таким чином, щоб виконувались вимоги про зв'язки і необхідна безпека.

Відсотковий ризик комерційного банку пов'язаний з кон'юнктурою на ринку кредитних ресурсів, і діє як фактор, який практично не залежить від банку. Однак він у стані збільшити кредитний ризик і весь ланцюжок ризиків, якщо банк не буде пристосовуватися до зміни рівня ринкової відсоткової ставки.

Не менш значним для комерційних банків визнається вплив валютного ризику, що пояснюється високим ступенем залежності базових банківських операцій від основних ринкових перемінних - рівнів відсоткових ставок і курсів валют.

Порівняння структури ризиків комерційного банку і підприємства дозволяє зробити висновок про те, що в загальному випадку прямий взаємозв'язок ризиків підприємства і комерційного банку невеликий, оскільки банк обслуговує значну кількість клієнтів, і питома вага кожного з них незначно впливає на рівень ризиків банку.

Аналізуючи діяльність страхових компаній в Україні необхідно відзначити, що національний страховий ринок тільки набирає силу та являється однією із найпрогресивних сфер економіки, в якій вже кілька років відзначається стабільне зростання основних показників обороту, у тому числі пов'язаних зі страхуванням фінансових ризиків. Відповідно до статистики, за 2001 рік частка премій по страхуванню фінансових ризиків досягла 41% майнового сегмента, а у 2002 році ще збільшилася і досягла приблизно 45% із подальшою тенденцією до збільшення.

Реальні обсяги ринку страхування фінансових ризиків оцінити дуже важко, у зв'язку з тим, що на сьогоднішній день в діючому законодавстві немає чіткого визначення фінансових ризиків, тому в цей термін і оператори страхового ринку, і наглядові органи включають дуже різні поняття, починаючи від неповернення кредиту і, закінчуючи неотриманням прибутку. У результаті сьогодні компанії самі складають правила страхування цих ризиків, формулюючи і трактуючи їх за своїм бажанням, отримуючи при цьому ліцензію на один вид — фінансові ризики. В даний час до фінансових ризиків відносять всі ризики, пов'язані з діяльністю страхувальника, які не можна віднести до інших видів і які можуть вплинути на фінансові результати його діяльності. Причини збитків можуть бути різними: несплата поставленої продукції, непостачання товару, придбаного по передоплаті та інші.

Розглядаючи фінансові ризики, можна прийти до висновку, що структура фінансових ризиків виробничого підприємства і страхової компанії деякою мірою схожа, однак тільки в частині кредитних ризиків, тому що й у тому, і в іншому випадку розглядаються ризики, пов'язані з вкладеннями.

Однак існують специфічні особливості роботи страхових компаній з фінансовими ризиками. Так, виходячи з джерел виникнення ризиків, при аналізі і управлінні представляється необхідним поділ роботи з фінансовими ризиками страхових компаній на два напрямки:

1. Страхування фінансових ризиків клієнтів;

2. Управління власними фінансовими ризиками.

1. Аналіз ринку страхових послуг дозволяє виділити наступні програми, які зараз пропонуються страховими компаніями по страхуванню фінансових ризиків підприємств-клієнтів:

1) комплексне страхування фінансових інститутів;

2) страхування лізингових операцій;

3) страхування експортно-імпортних кредитів;

4) страхування емітентів банківських карт;

5) страхування збитків від перерв у виробництві;

6) страхування збитків при угодах із нерухомістю;

7) страхування товарних кредитів із відстрочкою платежу;

8) страхування врожаю сільськогосподарських культур і фінансового ризику

кредитора сільськогосподарського виробника.

1) . Програма комплексного страхування фінансових інститутів являється зовсім новою для українського ринку і пропонує страхування комерційних банків, небанківських кредитних організацій і учасників ринку цінних паперів, причому основи цієї програми розроблені на Заході, але українським страховим компаніям удалося адаптувати їх до національних умов і знайти формулювання умов страхування.

Програма дозволяє забезпечити страховий захист фінансового інституту як суб'єкта господарювання з усіма фінансовими потоками і включає:

• відшкодування матеріального збитку, заподіяного фінансовому інституту внаслідок дій персоналу;

• покриття збитків, понесених фінансовою установою в результаті втрати майна, яке знаходиться в приміщеннях;

• страхування на випадок загибелі, розкрадання або ушкодження коштовного майна, компенсацію збитків, понесених банком при операціях по підроблених документах;

• покриття збитків організації у випадку загибелі, втрати або ушкодження готівки та інших цінностей при транспортуванні, у тому числі втрати або ушкодженні фінансових документів;

• відшкодування збитків, понесених банком при прийнятті валюти, яка згодом була визнана фальшивою і т.п..

2) . У зв'язку з тим, що в умовах економічного росту проблема відновлення основних фондів стає усе більш актуальною для вітчизняних виробників, страхування є одним із можливих засобів зменшення можливих майнових втрат учасників лізингової угоди.

Страховими компаніями пропонується наступна структура страхового захисту лізингової діяльності:

• страхування майна, переданого в лізинг, на випадок його загибелі (втрати) або ушкодження;

• страхування фінансового ризику банку, що видав кредит для ведення лізингової діяльності, на випадок недотримання умов і термінів виконання фінансових зобов'язань за кредитним договором між банком і лізингодавцем;

• страхування фінансового ризику лізингодавця, на випадок недотримання умов і термінів виконання фінансових зобов'язань лізингоотримувачем за договором лізингу;

• страхування фінансового ризику лізингоотримувача, на випадок невиконання зобов'язань по договору лізинга, а саме неповернення страхувальникові авансових платежів.

3) . Структура страхового захисту майнових інтересів підприємств - експортерів і імпортерів при постачаннях із відстрочкою платежу передбачає:

• страхування фінансового ризику експортера на випадок недотримання імпортером умов і термінів виконання фінансових зобов'язань за контрактом;

• страхування вантажоперевезень, на випадок втрати, загибелі чи ушкодження вантажу, що відбулося з будь-якої випадкової причини;

• страхування майна, поставленого за контрактом, на випадок його загибелі (втрати) або ушкодження.

4) . В даний час банки активно впроваджують на ринку кредитні і розрахункові карти, що неминуче призводить до виникнення певних ризиків. У зв'язку з цим страхові компанії пропонують наступні види страхування:

• страхування на випадок непогашення кредиту в термін і з відсотками або перевитрати коштів, які знаходяться на рахунку клієнта (овердрафт);

• страхування на випадок шахрайських дій третіх осіб стосовно пластикових карток.

5) . Страхові компанії захищають майнові інтереси своїх клієнтів- підприємств, пов'язані з втратою прибутку і неминучими виробничими витратами через можливе припинення їхньої діяльності у результаті загибелі або ушкодження їх майна по незалежним від них причинам.

По даній програмі пропонується компенсація наступних збитків:

• неодержаний прибуток, тобто прибуток, який підприємство одержало би, якби не відбулася перерва в діяльності;

• постійні витрати підприємства, які не змінилися внаслідок зупинки виробництва (комунальні платежі, витрати на заробітну плату, відсотки по кредитах).

6) . Покупка нерухомості - один із вдалих засобів вкладення капіталу, однак при інвестуванні в будівництво нерухомості, існують причини, деякі з них розглянуті раніше, за яких об'єкт не буде побудований або права власності неможливо буде оформити. Щоб захистити клієнтів від подібних збитків, страхові компанії пропонують програми страхування ризиків, пов'язаних із придбанням нерухомого майна й участю в інвестуванні будівництва.

Поліс страхування фінансових ризиків захищає інвестора від ризику неповернення внесених коштів за умови відсутності реєстрації його права власності на об'єкт нерухомості, у тому числі у випадку банкрутства або ліквідації контрагента страхувальника; навмисних дій боржника.

Страхові компанії пропонують страхове покриття на випадок, якщо:

• будівництво будинку затягується на певний термін по об'єктивним причинам;

• побудований будинок не придатний для проживання;

• після будівництва будинку може з'ясуватися, що на те саме житло претендують кілька осіб;

• боржник збанкрутував;

• виникли інші непередбачені обставини, які можуть перешкодити страхувальникові стати власником житла.

7) . Тверда конкуренція на ринках збуту змушує підприємства надавати пільгові умови при оплаті товарів із метою залучення нових клієнтів і утримання старих. Використання таких методів розрахунку, як передоплата, акредитив або банківська гарантія, стають все більш незручними для покупців. Розширення збуту в першу чергу визначається можливістю надання товарного кредиту. Захоплення нових ринків завжди зумовлює підвищення ризику неплатежу з боку покупців.

Для захисту товаровиробників, а також постачальників продукції, які поставляють товари великим оптовим, середньооптовим і дрібнооптовим організаціям на умовах товарного кредиту, страхові компанії розробляють продукт, який дозволяє страхувати товарний кредит.

Укладання договору страхування в рамках пропонованого страхового продукту дозволить постачальникові:

• уникнути фінансових втрат, пов'язаних із несплатою поставлених товарів;

• надати акціонерам додаткову фінансову гарантію відшкодування збитку;

• заощадити гроші і час на судові процеси у випадку неплатежу покупця;

• зробити свій товар більш привабливим для покупця в порівнянні з аналогічними товарами, пропонованими іншими продавцями, і за рахунок цього збільшити обсяг продаж;

• збільшити ліквідність підприємства.

8) . Для повноцінного розвитку агропромисловий комплекс в Україні зараз потребує всебічної підтримки, у тому числі і страхової. Серед безлічі причин, що гальмують розвиток ринку сільськогосподарського страхування в Україні, фахівці виділяють відсутність недорогих страхових продуктів, здатних задовольнити потреби аграріїв. До сьогоднішнього часу продажі компаній, які працюють на ринку сільськогосподарського страхування, обмежувалися дешевими полісами з мінімальним набором ризиків, що користувалися попитом у сільськогосподарських виробників, які бажають отримати банківський кредит.

У зв'язку з цим страхові компанії розробили комплекс нових страхових продуктів, який дозволяє забезпечити страховим захистом врожаї сільськогосподарських культур і фінансовий ризик кредитора сільгоспвиробника.

2. Управління власними фінансовими ризиками страхової компанії вимагає ефективної взаємодії всіх служб і підрозділів. При управлінні власними фінансовими ризиками, пріоритетними являються наступні напрямки діяльності страхової компанії:

- інвестиційна діяльність, яка піддається впливу кредитного і відсоткового ризику;

- підтримка ліквідності і фінансової стійкості, яка піддається впливу ризику втрати ліквідності;

- ведення обліку та звітності, а також політика у відношенні розрахунків і персоналу, пов'язані з впливом операційного ризику та інші.

Найбільш важливим ризиком страхової компанії являється саме операційний ризик - ризик, пов'язаний з діями персоналу і ризик, прийнятий по договорах страхування. Останні, на думку Уткіна Є. А., являються "самою великою і найбільш пріоритетною ризиковою групою для страхової компанії" [185].

На діяльність страхової компанії впливають також кредитні і відсоткові ризики, пов'язані з обслуговуванням договорів, оскільки, одержуючи від страхувальників кошти, компаніям необхідно їх вкладати, значна частка ресурсів розміщається на ринку цінних паперів.

Одним із методів, який широко застосовується страховими компаніями при управлінні власними фінансовими ризиками, являється перестрахування фінансових ризиків у закордонних компаній. Як показує практика, більшість операцій по перестрахуванню ризиків українські страховики проводять із компаніями Прибалтики, Молдови та Росії. На ці країни припадає більше 85% всіх операцій перестрахування.

Таким чином, при аналізі фінансових ризиків страхової компанії необхідно враховувати складний характер прояву і впливу ризиків практично всіх напрямків діяльності.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що фінансові ризики істотно впливають на діяльність підприємств різних секторів економіки і тісно пов'язані між собою - банківські ризики залежать від результатів роботи підприємств; ризики страхових компаній залежать від ефективності вкладень у цінні папери, надійності обслуговуючого банку, професіоналізму керівництва підприємств, тощо.

Урахування операційних ризиків у діяльності підприємств відіграє меншу роль у порівнянні зі страховими компаніями і комерційними банками. Прямо операційні ризики підприємств не впливають на ризики інших сфер бізнесу.

Пріоритетною для підприємств являється мінімізація цінових ризиків, у той же час ці ризики формують основу операційних ризиків страхової компанії, оскільки підприємства прагнуть зняти із себе ризики, перекладаючи їх на страхувальників.

Кредитні ризики впливають, насамперед, на комерційні банки у зв'язку зі специфікою їхньої діяльності, як кредитних організацій. На діяльність підприємств вплив кредитних ризиків менш значний, що пояснюється низькою кредитоспроможністю підприємств і нерозвиненістю фондового ринку. Вплив валютного, відсоткового ризику підприємство, якщо воно активно не займається діяльністю на ринку цінних паперів чи зовнішньоторговельною діяльністю, практично не відчуває, на відміну від інших суб'єктів бізнесу - страхових компаній і комерційних банків. Тому, здійснюючи оцінку і управління фінансовими ризиками, необхідно враховувати особливості та специфіку діяльності підприємств.

підприємства

Як було відзначено раніше, найбільш важливими і складними з погляду оцінки і управління є фінансові ризики, специфічною особливістю яких являється складна структура і тісний взаємозв'язок. З урахуванням зроблених висновків щодо специфіки фінансових ризиків, які впливають на діяльність підприємств різних галузей економіки, а також комплексного характеру розробляємого в монографії механізму оцінки і управління фінансовими ризиками, автор вважає за необхідне в основу моделі комплексної оцінки і управління фінансовими ризиками підприємств закласти алгоритм, приведений на малюнку 2.2.

Мал. 2.2. Схема комплексної оцінки і управління фінансовими ризиками

підприємств

У загальному виді модель являє собою процедуру обробки характеристик змінення товарного і фінансового ринків, застосування якої дозволяє прийняти управлінське рішення, яке враховує наступні тенденції розвитку ринку:

- ринок розвивається в сприятливому для підприємства напрямку;

- ринок змінює напрямок розвитку зі сприятливого на несприятливий;

- ринок розвивається в несприятливому напрямку;

- ринок змінює напрямок розвитку з несприятливого на сприятливий.

Зупинимося більш докладно на кожному етапі моделі.

1. Етап одержання і обробки інформації являється важливою складовою механізму оцінки і управління фінансовими ризиками, хоча більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників не приділяють належної уваги оцінці якості інформації, за допомогою якої вони аналізують та оцінюють ризики.

Однією з основних проблем, які стоять на шляху правильної оцінки фінансових ризиків на рівні всього підприємства - узгодження і поліпшення первинних даних - як ринкових, так і даних, які лежать в основі портфеля підприємства.

Автор згоден, що параметри, які характеризують якість інформації, повинні задовольняти наступним вимогам [159]:

• вірогідність (коректність) інформації - міра наближеності інформації до першоджерела або точність передачі інформації;

• об'єктивність інформації - міра відображення інформацією реальності;

• однозначність;

• порядок інформації - кількість передатних ланок між першоджерелом і кінцевим користувачем;

• повнота інформації - відображення вичерпного характеру відповідності отриманих даних цілям збору;

• релевантність - ступень наближеності інформації до суті питання чи ступень відповідності поставленій задачі;

• актуальність інформації (значимість) - важливість інформації для оцінки ризику;

• вартість інформації.

Установимо взаємозв'язок між ризиком і якістю інформації, за допомогою якої оцінюється ризик, виходячи з припущення, що ймовірність ухвалення рішення, яке призводить до втрати прибутку, залежить від якості та обсягу використаної інформації.

Це припущення будується на неокласичній теорії ризику, відповідно до якої при наявності декількох варіантів ухвалення рішення (при рівній прибутковості) вибирається рішення, при якому ймовірність ризику найменша. Якщо припустити, що при наявності декількох варіантів з однаковим прибутком вибирається рішення, яке базується на більш якісній інформації, то можна припустити, що існує зв'язок між ризиком і інформацією. Тоді можлива залежність ймовірності ризику ухвалення неякісного рішення від об'єму/якості інформації буде мати такий вигляд (див. мал. 2.3.).

Мал. 2.3. Залежність ризику від інформації.

Таким чином, більша ймовірність виникнення ризику відповідає мінімумові неякісної інформації [98].

При обробці інформації з метою подальшої оцінки і управління ризиком, основними труднощами варто вважати те, що одна і та сама інформація, яка відображає процеси розвитку і виникнення різних ризикових ситуацій, їхній зв'язок із виробничими і фінансовими процесами, дає різний результат при розгляді з різних точок простору і часу, тому що інформація динамічна і взаємозалежна по рівням та видам.

Сучасний рівень розвитку наукових знань в області обробки інформації, нажаль, не дозволяє однозначно, чисельними методами охарактеризувати якість наявної інформації. Усі існуючі методи такої оцінки являються суб'єктивними, відносними й обмеженими вимогами поточного моменту [26].

Процес оцінки і управління фінансовими ризиками, як і всякий процес управління, пов'язаний з процедурою ухвалення рішення, тому необхідними умовами своєчасної і адекватної реакції суб'єкта управління на зміни в об'єкті являються:

• наявність у підприємства обсягів заздалегідь запасеної та систематизованої інформації, яка найбільш повно характеризує об'єкт управління і його навколишнє середовище;

• можливість коректування інформації у створених базах даних;

• забезпечення суб'єкта управління необхідними технологіями обробки інформації, тобто наявність варіантів збору, збереження і пошуку необхідної інформації.

Для оцінки якості і повноти юридичної (статутні документи, ліцензії), фінансової (баланси, річні звіти, рейтинги), маркетингової (звіти, PR і рекламні матеріали), оперативної (новини з ринків) інформації, яка обробляється з метою подальшого використання при оцінці і управлінні ризиками, автор пропонує використовувати таблицю, представлену на малюнку 2.4., яка дозволяє наглядно

проаналізувати будь-яку інформацію про ризики.

НАЙМЕНУВАННЯ можливого фінансового ризику
Характеристика критерію Джерела і методи одержання інфоі рмації
Документована

інформація

Преса і друковані видання Даних

партнерів

і

експертів

Агентурні

методи

1. Об'єктивність інформації
2. Однозначність
3. Порядок інформації
4. Повнота інформації
5. Релевантність
6. Актуальність інформації
Кількісна оцінка якості як середнє арифметичне значення по кожному джерелу
Загальна кількісна оцінка як середнє арифметичне значення

Мал. 2.4. Зразок таблиці, за допомогою якої оцінюється інформація

У відповідності до алгоритму розрахунків, якість і об'єм інформації оцінюється координатором управління ризиками по дев'ятибальній шкалі і підсумком аналізу буде єдине оптимальне значення, яке розраховується як середнє арифметичне за всіма критеріями, джерелами і методами в цілому.

Джерела і методи одержання інформації можна охарактеризувати так:

• документована інформація - найбільш дорогий вид одержання інформації;

• преса і друковані видання - традиційно найбільш місткий і поширений метод одержання інформації;

• дані партнерів і експертів - з метою спрощення обробки координатором отриманої інформації, автор пропонує використовувати опитувальний лист, представлений на малюнку 2.5., який дозволяє одержувати об'єктивну і достовірну інформацію в поточний момент часу;

Мал. 2.5. Зразок бланка опитувального листа • агентурні методи - платне систематичне виконання завдань по збору інформації в інтересах підприємства, досить рідко використовується з метою управління фінансовими ризиками.

На підставі вищевикладеного, представляється можливим звести одержання і обробку інформації на підприємстві до організації системи збору, аналізу й обміну даних, враховуючі потенційно можливі обсяги інформації. Причому ця система повинна бути реалізована на основі сучасних інформаційних технологій, зокрема, із застосуванням комп'ютерних мереж і передового програмного забезпечення в області створення баз даних із максимально орієнтованим на користувача інтерфейсом.

2. В основі другого етапу моделі лежить комплексна оцінка фінансових ризиків, причому автор пропонує при оцінці поєднувати два основних підходи: фундаментальний аналіз та оцінку цінових тенденцій, які містять у собі риси якісного та кількісного аналізу.

Якісний аналіз дозволяє визначити фактори і потенційні області фінансового ризику, виявити його можливі різновиди. Кількісний аналіз спрямований на те, щоб кількісно виразити ризики, провести їхній аналіз і порівняння. При кількісному аналізі фінансового ризику використовуються наступні найбільш розповсюджені методи:

- статистичний метод - полягає в тім, що вивчається статистика за певний час, за допомогою основних інструментів (варіації, дисперсії й ін.) розраховується величина, частковість одержання тих або інших економічних результатів;

- аналіз доцільності витрат - орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику з урахуванням показників фінансової стійкості підприємства, у цьому випадку найбільш часто застосовуються стандартні прийоми фінансового аналізу;

- метод експертних оцінок реалізується шляхом обробки точок зору досвідчених підприємців і фахівців; відрізняється від статистичного лише методом збору інформації;

- аналітичні методи найбільш складні, оскільки в їхній основі лежать елементи теорії ігор, які доступні тільки фахівцям;

- метод аналогій використовується при аналізі ризику нового проекту, і припускає дослідження даних про наслідки впливу несприятливих факторів фінансових ризиків на інші аналогічні проекти конкуруючих підприємств.

Автор вважає, що в запропонованій моделі найбільш доцільно використовувати статистичні методи аналізу, приймаючи до уваги специфічні особливості запропонованої моделі:

- при зборі і обробці інформації вже враховуються точки зору експертів;

- оцінка фінансових ризиків здійснюється, насамперед, на макрорівні;

- для обробки інформації про тенденції ринку застосовується найбільш просте і доступне програмне забезпечення.

Таким чином, в рамках запропонованої моделі фундаментальний аналіз оцінює повідомлення про фінансові та інші події, які можуть вплинути і на стан галузі економіки, в якій функціонує підприємство, і на діяльність самого підприємства. Фундаментальний аналіз включає аналіз першого і другого рівнів. Перший рівень досліджує загальну економічну ситуацію і вплив її можливої зміни на підприємство. Як показало проведене автором у параграфі 1.1. дослідження, фундаментальні макроекономічні ризикостворюючі фактори першого рівня у значній мірі впливають на ціни на сировинних ринках і ринках сільськогосподарських товарів, також на динаміку валютного курсу і відсоткові ставки. При високій волатильності цих показників істотно зростають фінансові ризики підприємств, які займаються зовнішньоторговельними операціями, так само як і фінансовані (при участі іноземних інвесторів і/або з використанням механізму «плаваючої» відсоткової ставки).

З урахуванням зазначених обставин автор вважає доцільним при оцінці фінансових ризиків проводити фундаментальний аналіз внутрішнього ринку з метою визначення сприятливості умов, в яких функціонують підприємства і ступеня впливу фундаментальних факторів на діяльність підприємства. Виявлення факторів, які визначають економічну ситуацію в цілому і безпосередньо відображаються на ринку, дозволяє визначити загальні умови, на фоні яких функціонує підприємство, і робити прогнози щодо перспектив їхньої зміни. Оскільки макроекономічна обстановка являється предметом постійної уваги широкого кола аналітиків та органів державної влади, при проведенні фундаментального аналізу існує можливість, а іноді доцільно, використовувати наробітки і висновки, які вже зробили ведучі вітчизняні та зарубіжні експерти в даній області. Незважаючи на те що загальноекономічна ситуація у цілому відображає стан у більшості сфер господарства, проте кожна з цих сфер відчуває вплив не тільки загальних, але і часткових (внутрішніх) закономірностей, отже, висновки, зроблені на макрорівні, потрібно конкретизувати і коректувати - це дозволяє здійснювати аналіз другого рівня - окремих сфер ринку.

В ході галузевого аналізу повинно проводитися зіставлення показників, які відображають динаміку виробництва, обсяги реалізації, розмір товарно- сировинних запасів і ресурсного забезпечення, рівень цін і заробітної плати, прибутку, нагромаджень як у розрізі галузей, так і в порівнянні з аналогічними показниками в цілому по національному господарству [45, 198]. Результатом проведеного на всіх рівнях фундаментального аналізу являються узагальнена характеристика умов, в яких функціонує підприємство і фінансових ризиків, які істотно впливають на його роботу.

Більш детальний аналіз здійснюється із застосуванням методів аналізу динаміки цін виробленої продукції, цінних паперів, валют із метою виявлення і прогнозування існуючих тенденцій на відповідних ринках.

Незважаючи на те що вивчення цінових тенденцій можна виділити як самостійний напрямок аналізу, доцільно його комплексне використання в тісному взаємозв'язку з фундаментальним аналізом. Так, відхилення, зафіксовані на графіках, обумовлюють необхідність більш ретельного аналізу загальноекономічної ситуації. Аналіз цінових тенденцій дозволяє виділити визначені зміни цін і обсягів операцій на товарних і фінансових ринках. Прогнозування цін покликано показати, в яку сторону буде рухатися ринок надалі. Цей аналіз являється найважливішим етапом, який здійснюється перед ухваленням рішення про застосування тих або інших механізмів зниження фінансових ризиків.

Різні аналітичні методики вимагають представлення різних видів вихідних даних. Так, одні методи, результатом застосування яких являється розрахунок коефіцієнтів, не припускають наявності яких-небудь специфічних вимог при побудові графіка. Інші ж методи, які вимагають побудови яких-небудь мінливих у часі індикаторів, навпаки, дуже чуттєві до правильності оформлення, у зв'язку з тим, що існує велика ймовірність помилок при інтерпретації результатів аналізу.

Як показує теоретичні та практичні дослідження, при аналізі цінових тенденцій зручною і предметною формою їхнього представлення являється графік. Необхідно відзначити, що при відображенні на графіку інформації про стан ринку найбільш повно дані відображаються за допомогою таких компонентів, як: графік зміни ціни товару (валютного курсу, відсоткової ставки), обсягу торгівлі чи об'єму вкладень.

Крім найпростіших методів побудови графіків, в даний час розроблена і функціонує велика кількість інформаційних систем, більшість із яких працюють у режимі реального часу і мають вбудовані функції автоматичної побудови графіків по мірі надходження даних. В нашій країні широко застосовується аналітичний пакет MetaStock 7.0 Professional for Windows, який дозволяє за допомогою діаграм аналізувати поточну ситуацію на внутрішньому і міжнародному біржових ринках.

З метою конкретизації характеристик різних видів графічних зображень даних, приведемо таблицю 2.7., яка характеризує області найбільш ефективного застосування чотирьох типів графіків на прикладі зміни цін [179].

Таблиця 2.7.

Характеристики різних видів графіків руху ціни

Тип графіка Лінійний

Line

Гістограма

Bar

Хрестики- нулики Point & Figure Японські свічі Candlesticks
1. Вихідні дані для побудови Будь-які однорідні ціни (відкриття, закриття, середня за період) Ціна відкриття, закриття, мінімум і максимум за певний період Будь-які однорідні ціни (відкриття, закриття, середня за період) Ціна відкриття, закриття, мінімум і максимум за певний період
2. Ось абсцис (одиничний відрізок) Час (хвилини, годинник, дні, місяці, роки) Час (хвилини, годинник, дні, місяці, роки) Немає Час (хвилини, годинник, дні, місяці, роки)
3. Ось ординат (шкала ціни) Арифметична

чи

логарифмічна

Арифметична

чи

логарифмічна

Арифметична Арифметична чи логарифмічна
4. Складовий елемент Крапка Вертикальний стовпець із Хрестик чи нулик Свіча

(вертикальний

графіка відзначеними цінами відкриття і закриття стовпець із зафарбованим діапазоном відкриття - закриття)
5. Область найбільш ефективного застосування Прогнозування в умовах неповної інформації Прогнозування цінових рівнів і цілей руху Фіксація

поворотних

рухів

Прогнозування ринків із явно вираженою сесійною торгівлею (наприклад, товарних)

З огляду на ту обставину, що ринкові тенденції знаходять різне відображення на різних типах графіків, із метою одержання повної і різнобічної інформації про стан аналізованого ринку, автор вважає доцільним використання декількох видів графічного зображення оброблюваної інформації. Висока залежність результатів діяльності від динаміки визначає значимість аналізу тенденцій, базові принципи якого універсальні і можуть застосовуватися при прогнозуванні на будь-яких товарних і фінансових ринках.

З урахуванням високого ступеня невизначеності, властивого фінансовим ризикам, автор вважає за необхідне одночасне використання розглянутих прийомів із метою одержання підтверджень зробленим висновкам і з метою мінімізації ймовірності помилок. При цьому першорядне значення має раціональне використання отриманої інформації, спрямованої на забезпечення алгоритмів своєчасного прийняття управлінських рішень на підприємстві.

Перевірка можливості використання на підприємстві механізму комплексної аналітичної оцінки фінансових ризиків з урахуванням цінових тенденцій при ідентифікації ринкової ситуації буде проведена автором у параграфі 3.2.

3. Етап ухвалення рішення про методи зниження фінансового ризику являється одним із найскладних і одночасно дуже важливим етапом із погляду забезпечення стабільного функціонування підприємства. Ефективність управління фінансовими ризиками багато в чому залежить від правильної організації процесу управління і від правильного вибору методів захисту від фінансових ризиків, деякі являються новими і перспективними для українських підприємств. В цьому зв'язку автор вважає за необхідне зробити більш детальний аналіз методів управління в наступних розділах монографії.

<< | >>
Источник: Брітченко І.Г.. Фінансові ризики. 2017

Еще по теме 2.1. Аналітична оцінка фінансових ризиків підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності:

  1. 2.3. Аналітична оцінка методів управління фінансовими ризиками
  2. 1.3. Базові моделі і методи оцінки фінансових ризиків: теоретичний аспект
  3. 1. Сутність і класифікація фінансових ризиків підприємства.
  4. Математико-статистичні методи і моделі оцінки фінансових ризиків, які використовують у комерційних банках
  5. 10.2. Інформаційна підстава та показники оцінки фінансового стану підприємства
  6. 5.3. Формування прибутку підприємства як результат фінансово-господарської діяльності підприємства
  7. Формування фінансових результатів діяльності підприємств
  8. 2.3. Вплив розрахунково-платіжної дисципліни на результати фінансово-господарської діяльності підприємства
  9. Основні напрями підвищення ефективності контролю і ре­візій фінансово-господарської діяльності на підприємствах
  10. методичні прийоми, які застосовуються при здійсненні конт­ролю фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій
  11. 3. Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків.
  12. 9.1. Фінансова стратегія і фінансова політика підприємства
  13. 1.2. Сутність і класифікація фінансових ризиків
  14. Тема 12 . Контроль і ревізія фінансових результатів, фондів і фінансового стану підприємства
  15. 32. Аграрні відносини, їх зміст і місце в економічній системі. Специфіка підприємства в аграрному секторі.
  16. § 19.6. Хеджування курсових ризиків фінансових інструментів
  17. 2.1. Використання інформаційних технологій в організації інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державного управління
  18. Принципи оцінки підприємства
  19. Дохідний підхід до оцінки вартості підприємства