<<
>>

. Система державних органів та їх повноваження у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні

Держава на сучасному етапі економічного розвитку має забезпечити належне функціонування ринку на засадах ініціативи підприємців, стимулювання конкуренції, проте в окремих випадках діяльність суб’єктів торговельної діяльності обмежується і спрямовується у потрібне русло з метою захисту інтересів держави, захисту прав і законних інтересів її громадян [251, с.

24]. Державне регулювання торгівельної діяльності забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністративно-правових засобів впливу на відносини у цій сфері [18, с. 637].

Розглядаючи систему державних органів, які мають повноваження щодо здійснення ліцензування у сфері торговельної діяльності, слід виходити з положень Закону про ліцензування, яким визначено перелік органів державної влади, а також їх компетенцію щодо врегулювання процедур ліцензування [252, с. 103-104]. Ст. 4 Закону про ліцензування визначає органи державної влади які мають повноваження у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності.

Основні засади у правовому регулюванні відносин ліцензування визначає Верховна Рада України. Реалізуючи повноваження, визначені Конституцією України, Верховна Рада України має забезпечувати та реалізовувати єдину державну політику у цій сфері [18, с. 646]. З метою захисту прав та законних інтересів держави та суб’єктів торговельної діяльності Верховна Рада України визначає порядок ліцензування певних видів торговельної діяльності, здійснення державного контролю у сфері ліцензування, порядок притягнення до відповідальності суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у цій сфері.

Закріплення норм, що унормовують відносини у сфері ліцензування, у спеціальному законі має на меті уніфікацію правових вимог щодо реалізації процедур ліцензування, створює законодавчу основу для діяльності органів виконавчої влади та формування системи підзаконних нормативно-правових актів відповідно до єдиних висхідних принципів.

При цьому законодавцем враховується функціональне призначення інституту ліцензування, необхідність встановлення єдиних методологічних засад ліцензування та визначення критеріїв ліцензування, а також єдність процедур ліцензування. Також формуючи основні положення законодавець визначає особливості регулювання в окремих сферах торговельної діяльності виходячи з специфіки господарювання за окремими напрямами. Отже, щодо різних видів ліцензування торговельної діяльності правовий режим має однаковий, ідентичний для всіх юридичний зміст. Верховна Рада України визначає види торговельної діяльності, на провадження яких необхідна ліцензія, закріплюючи положення, що ліцензуванню підлягають види діяльності, перелік яких визначено виключно в Законі про ліцензування, а інші акти не мають суперечити йому.

Єдність правового поля процедур ліцензування виявляється в тому, що Верховна Рада України визначає систему органів державної влади, насамперед, їх інституційну систему, їх компетенцію у відносинах ліцензування, а саме визначає коло прав та обов’язків органів державної влади та інших учасників процедур ліцензування у відповідності до принципів ліцензування. Так, Верховна Рада України окреслює та розмежовує повноваження органів виконавчої влади у сфері ліцензування господарської діяльності, зокрема спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, органів ліцензування та експертно-апеляційної ради, тощо.

Звичайно, Верховна Рада України, здійснюючи регулятивну функцію щодо упорядкування всіх процедур ліцензування у сфері торговельної діяльності, також реалізує системоутворюючу функцію, що виявляється у формуванні системи відповідних державних органів та розмежуванні їхніх повноважень. Системоутворююча функція полягає також в узгодженні між собою законодавчих норм, які закріплені у відповідних законах, що унормовують відносини ліцензування, визначені ст. 2 Закону про ліцензування. Координаційна функція випливає з попередньої та виявляється у вимозі узгодження діяльності органів державної влади між собою при здійсненні процедур ліцензування та визначенні основних механізмів взаємодії.

Таким чином, Верховна Рада України забезпечує єдність правового регулювання відносин ліцензування на всіх стадіях ліцензійних процедур, визначає принципи правового регулювання відносин ліцензування та формує основи для прийняття підзаконних нормативно-правових актів, індивідуальних актів управління органів державної влади.

До суб’єктів правового регулювання ліцензування торговельної діяльності необхідно віднести Президента України. У науковій літературі немає єдиної точки зору щодо статусу Президента як суб’єкта правовідносин, проте найприйнятнішою є позиція, коли повноваження Президента України класифікуються на: по-перше, пов’язані з його статусом як глави держави, по-друге, пов’язані з повноваженнями носія виконавчої влади [22, с. 40-41]. Звичайно у будь-якому випадку Президента України не можна ототожнювати з жодною гілкою державної влади. Водночас сам характер виконавчої влади пояснює природну єдність інституту президента з функціями та повноваженнями даної гілки влади. На сучасному етапі місце президента держави щодо будь-якої гілки влади зумовлюється конкретними умовами розвитку держави, стану функціонування владних структур [253, с. 51-52]. На сучасному етапі державотворення статус Президента України визначений Конституцією України, при цьому слід зазначити, про зміну його повноважень у зв’язку із внесенням змін до Конституції України [254 ]. Проте звуження повноважень Президента України після внесення змін до Конституції України повністю не виключає його з числа суб’єктів, що мають певні повноваження в сфері виконавчої влади, насамперед в силу установчих і кадрових повноважень.

Так, Президент України (до набуття чинності змін до Конституції України) відповідно до вимог Конституції України та законів України конкретизував статус органів ліцензування та закріплював їх повноваження у відповідних положеннях про центральний орган виконавчої влади у межах Закону про ліцензування; приймав акти, які визначають загальні засади ліцензування певних видів господарської діяльності та засади державної регуляторної політики; встановлював загальні засади обігу певних товарів, зокрема алкогольної продукції або окремих аспектів відносин ліцензування.

Безпосередньо Закон про ліцензування не відносить Президента України до суб’єктів, які здійснюють правове регулювання відносин у сфері ліцензування, проте його повноваження мають конституційну основу, та опосередковано випливають із аналізу норм відповідних законів України. У відносинах ліцензування це виявляється у встановленні компетенції органів виконавчої влади, які здійснюють процедури ліцензування, а також визначенні їхніх повноважень у відносинах ліцензування відповідно до Закону про ліцензування.

Президент України має нормотворчі повноваження, що виявляються у можливості прийняття нормативних актів у сфері регулювання господарської діяльності в цілому та ліцензування певних видів господарської діяльності. Так, у межах своїх повноважень Президент України приймав нормативні акти, що регламентують загальні засади регуляторної політики в Україні. З метою належного врегулювання відносин у сфері торговельної діяльності, Указом Президента України “Про запровадження дозвільної системи в сфері підприємницької діяльності” від 20.05.1999 р. № 539/99 встановлено, що єдиним документом дозвільного характеру на здійснення окремих видів підприємницької діяльності має бути ліцензія. Водночас, Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності” від 15.07.2000 р. № 906/2000 передбачав ряд заходів щодо створення умов для подальшого розвитку підприємництва в Україні [255 ]. Зокрема, Указ зобов’язував Кабінет Міністрів України забезпечити доведення відомостей щодо встановлених платежів і тарифів на послуги, необхідні для заснування суб'єкта підприємницької діяльності, організації та ведення його діяльності, а також розмірів та порядку їх розрахунку, в тому числі щодо отримання ліцензій на право здійснення торговельної діяльності.

Повноваження Президента України виявлялися також у формуванні напрямів розвитку законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності, упорядкуванні діяльності органів державної влади та управління.

Зокрема, до програмних документів Президента України слід віднести Указ “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції” від 9.02.2004 р. № 175/2004, який встановлює, що Кабінет Міністрів України має розробити заходи щодо звільнення державних органів від виконання функцій, що мають допоміжний характер, в тому числі у сфері ліцензування [256 ].

Актами Президента України до внесення змін до Конституції України визначалася система органів виконавчої влади в цілому, їх статус, структура центральних органів виконавчої влади. Президент України мав повноваження утворювати за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що не може бути зведено лише до правової фіксації утворення органу. Президентом України визначались завдання і функції певного органу, конкретизуються повноваження та визначається структура цього органу. Так, Президент України визначав перелік органів виконавчої влади, які можуть видавати ліцензію на право здійснення торговельної діяльності, шляхом затвердження положення про центральний орган виконавчої влади [257 ]. Зокрема, Указом Президента України “Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва” від 25.05.2000 р. № 721/2000 встановлюється, що саме Держпідприємництво України виконуватиме функції спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Закон про ліцензування не вказує, який з органів виконавчої влади виконуватиме повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, а саме Президент України відповідним Указом визначив цей орган та конкретизував його повноваження у межах, визначених Законом про ліцензування. Щодо органів ліцензування указами Президента України затверджувалися положення про них, а в окремих випадках приймаються рішення про їх утворення.

Крім упорядкування загальних засад ліцензування торговельної діяльності, указами Президента України врегульовуються відносини окремого напряму торговельної діяльності, на провадження якої необхідна ліцензія.

Зокрема, Указом Президента України “Про посилення державного контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, забезпечення захисту життя і здоров’я громадян” від 3.03.2004р. № 266/2004 на податкові органи покладався обов’язок здійснювати додаткові заходи контролю щодо ліцензування в цій сфері [56 ].

При аналізі повноважень статусу Президента України як суб’єкта, що здійснює регулювання відносин ліцензування слід вказати, що до внесення змін до Конституції України вони були більш широкими, проте на сьогодення акти Президента України, які унормовують відносини ліцензування є чинними та справляють значний вплив на дане коло відносин. Органи виконавчої влади, в тому числі і органи ліцензування, здійснюють відповідні повноваження саме у відповідності до вимог актів Президента України, проте в подальшому повноваження щодо формування і визначення системи органів державної влади щодо ліцензування покладаються на Уряд України.

Відповідно до ст. 4 Закону про ліцензування серед органів державної влади визначальне місце належить Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом очолює систему органів виконавчої влади. Реалізуючи повноваження в економічній сфері, Кабінет Міністрів України визначає основні напрями діяльності органів державної виконавчої влади, в тому числі у сфері ліцензування торговельної діяльності, спрямовує, координує та контролює діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади [22, с. 269]. У Законі про ліцензування не визначені повноваження Кабінету Міністрів України в окремій статті, але вони закріплюються в багатьох нормах Закону, що регламентують різні аспекти ліцензування. Зокрема, у Законі про ліцензування зазначено, що Кабінет Міністрів України визначає: перелік органів ліцензування, їх компетенцію, деталізує законодавчі положення у сфері ліцензування торговельної діяльності, затверджує Положення про експертно-апеляційну раду та її склад; перелік документів, що подаються до органу ліцензування; затверджує зразок бланку ліцензії єдиного зразка; визначає строк дії ліцензії; розмір та порядок зарахування плати за видачу ліцензії до Державного бюджету України; визначає порядок формування, ведення та користування ліцензійними реєстрами, тощо. Опосередковано Кабінет Міністрів України формує систему норм, які в процесі провадження торговельної діяльності мають виконати ліцензіати. Зокрема, актами Уряду встановлюються правила торгівлі, порядок застосування санкцій за порушення торговельної діяльності, яка підлягає ліцензуванню.

Основною формою реалізації повноважень Уряду щодо регулювання ліцензування торговельної діяльності є прийняття відповідних постанов відповідно до вимог Закону про ліцензування та інших законодавчих актів. Отже, Кабінет Міністрів України при виконанні своїх повноважень здійснює програмні, організаційні, контрольні та інформаційні функції, які щодо нормативного регулювання економічних відносин можуть торкатися регламентації як торговельної діяльності в цілому, так і тієї, що підлягає ліцензуванню.

Насамперед діяльність Уряду являє собою реалізацію державної політики, що закріплена у відповідних законах та виявляється у програмних документах Уряду [84, с. 82]. У цих програмних актах Кабінету Міністрів України визначаються напрями розвитку держави у різних сферах, і серед них відносини ліцензування. Так, Кабінетом Міністрів України було затверджено Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, в якій зазначалося, що реалізація законодавчих вимог має забезпечуватись формуванням відповідної правової і нормативно-інструктивної бази на підзаконному рівні та створенням єдиної інформаційної системи ліцензування підприємницької діяльності [52]. Відповідно до Концепції розвитку внутрішньої торгівлі України завданням органів виконавчої влади є подальше удосконалення системи ліцензування різних видів торговельної діяльності з метою спрощення процедури одержання дозвільних документів, а також об'єктивізації цього процесу [3 ]. Кабінет Міністрів України спрямує свої зусилля на: спрощення процедури започаткування підприємницької діяльності; обмеження видів діяльності, започаткування або здійснення яких потребує дозволів чи ліцензій; заміну дозвільної системи за окремими видами діяльності на нормативне встановлення додаткових, особливих вимог до певної діяльності з наступним контролем їх дотримання; обмеження кількості та чітке визначення функцій контролюючих органів; врегулювання процедури проведення перевірки суб'єктів господарювання, усунення дублювання функцій контролю різними органами; переорієнтацію діяльності контролюючих органів із застосування покарань на запобігання порушенню норм законодавства тощо [258 ].

Проте найбільш вагомими повноваженнями Уряду в світлі конституційної реформи відповідно до п. 9-1 ст. 116 Конституції України є можливість формування системи органів виконавчої влади, в тому числі тих, на які покладаються завдання безпосередньої реалізації процедур ліцензування. Так, Кабінет Міністрів України визначає інші органи виконавчої влади, які набули повноваження здійснювати ліцензування окремих видів діяльності, перелік яких закріплюється постановою “Про затвердження переліку органів ліцензування” [125 ]. При цьому, формуючи систему відповідних органів ліцензування, Уряд може закріплювати необхідні повноваження вже як за існуючими органами, так і утворюючи нові. Зокрема, на виконання вимог Указу Президента України “Про посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів” від 11.07.2001 р. № 510 [236 ] Кабінет Міністрів України постановою “Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та справлянням акцизного збору” від 7.08.2001 р. № 940 передбачив створення у складі Державної податкової адміністрації України Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів як самостійного функціонального підрозділу з правами юридичної особи у складі державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - регіональних управлінь Департаменту з правами юридичної особи та їх територіальні підрозділи [237]. У цьому випадку слід визначити, що Кабінет Міністрів України здійснює координацію діяльності між органами виконавчої влади і у певних випадках виносить рішення про створення державних органів, які наділяються компетенцією щодо врегулювання окремих питань, наприклад, щодо здійснення процедур ліцензування у сфері обігу алкогольної продукції та тютюнових виробів.

Здійснюючи належне унормування процедур ліцензування, Кабінет Міністрів України постановою “Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності” від 4.07.2001 р. № 756 визначив вичерпний перелік документів, які подаються заявником органу ліцензування [126 ]. Це є важливим з урахуванням того, що в попередній період органи ліцензування могли вносити зміни до переліку документів, які надавали заявники, що породжувало перевищення меж доцільності у відносинах ліцензування. З прийняттям цієї постанови формується єдність методологічних підходів щодо вимог, які висуваються до заявників, що є проявом удосконалення та спрощення процедур ліцензування. Також постановою Кабінету Міністрів України “Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” від 29.11.2000 р. № 1755 було визначено загальний термін дії ліцензії, а саме п’ять років, а також розміри та порядок зарахування плати за її видачу до Державного бюджету України [231]. Зокрема, саме на Уряд покладається завдання щодо методичного обґрунтування визначення плати за видачу ліцензії та порядку внесення відповідних сум, якщо розмір плати за видачу ліцензії не визначений безпосередньо у відповідному законі.

Проявом організаційних повноважень Кабінету Міністрів України є введення бланків ліцензій єдиного зразка, який затверджено постановою “Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності” від 20.11.2000 р. № 1719 [230 ], що було передбачено ст. 13 Закону про ліцензування. Належне унормування процедур ліцензування торговельної діяльності також виявляється у можливості вільного доступу у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку до Єдиного ліцензійного реєстру, що містить відомості ліцензійних реєстрів та ідентифікаційні коди органів ліцензування[131 ].

Крім повноважень, які визначають загальні засади ліцензування торговельної діяльності в цілому, Кабінет Міністрів України врегульовує ліцензування окремих видів торговельної діяльності. Так, Кабінетом Міністрів України затверджений перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, обіг яких підлягає ліцензуванню відповідно до постанови “Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, з обігом яких пов'язана діяльність, що підлягає ліцензуванню” від 10.05.1999 р. № 786 [259 ]. Аналогічною за спрямуванням і сферою застосування є постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку окремих видів відходів як вторинної сировини, збирання та заготівля яких підлягають ліцензуванню” від 28.02.2001 р. № 183, якою встановлено перелік видів вторинної сировини, на провадження операцій з якими необхідна ліцензія [260 ]. Кабінет Міністрів України має відповідні повноваження щодо встановлення порядку ліцензування певного виду торговельної діяльності. Так, Кабінет Міністрів України в постанові “Про Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами ” від 13.05.1996 р. № 493 регламентує порядок отримання ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольною продукцією та тютюновими виробами [261]. Отже, Уряд України крім організаційних, методологічних, інформаційних функцій безпосередньо здійснює регулятивну діяльність щодо певного напряму торговельної діяльності та як виняток, затверджує ліцензійні умови і порядок контролю щодо розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї [247 ].

Крім унормування ліцензування торговельної діяльності або окремих його складових, Кабінет Міністрів України визначає загальні правила щодо здійснення торговельної діяльності, які безпосередньо торкаються відносин ліцензування. Так, постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833 визначає загальні умови заняття торговельною діяльністю, встановлює основні вимоги до торговельної мережі і торговельного обслуговування громадян, які придбавають товари для власних побутових потреб [34 ].

Крім загальних правил щодо провадження торговельної діяльності в Україні, Кабінет Міністрів України визначає правила обігу певних груп товарів, у тому числі тих, обіг яких підлягає ліцензуванню. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 4.06.1998 р. № 802 затверджені Правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, які регламентують загальні правила обігу цього товару за умови отримання ліцензії [262]. Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння” від 25.03.1999 р. № 460 були встановлені основні вимоги до роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами із дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, які поширюються на всіх суб'єктів господарської діяльності та здійснюються за наявності ліцензії за умови дотримання встановлених вимог щодо місця продажу, технологічних вимог тощо [263]. Окремо слід зазначити, що в цьому випадку надано додаткових гарантій покупцям відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів” [264]. Ще одним видом торговельної діяльності, що підлягає ліцензуванню, є обіг алкогольної продукції. Кабінет Міністрів України, зокрема, постановою “Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями” від 30.07.1996 р. № 845 визначає особливості обігу цієї продукції та вимоги які мають виконати ліцензіати при здійснені роздрібної торгівлі даною продукцією [265].

Ще одним напрямом діяльності Кабінету Міністрів України є визначення порядку контролю за обігом товарів, на відчуження яких необхідна ліцензія. Саме Уряд України шляхом прийняття відповідних норм визначає особливості контролю у цій сфері, відповідальність суб’єктів господарювання за порушення законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності та умови притягнення їх до відповідальності уповноваженими державними органами [188; 266]. Зокрема, Порядком визначення виробників і покупців спирту та здійснення контролю за його обігом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1266, встановлено, що транспортування спирту етилового, коньячного і плодового здійснюється за умови обов'язкового попереднього інформування органів державної податкової служби та відповідно до вимог законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів [267]. Контроль за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів здійснюється відповідно до Порядку здійснення контролю за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. № 58 та передбачає ліцензування діяльності підприємств, установ і організацій, пов'язаної з розробленням, виробництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, придбанням, відпуском, знищенням наркотичних (психотропних) лікарських засобів, а також погодження видачі ліцензій з Міністерством внутрішніх справ України [188]. При цьому контроль за обігом певних товарів здійснюється з метою захисту безпеки держави та її громадян, у тому числі в екологічній сфері, якщо обіг товару може завдати шкоди навколишньому природному середовищу [268].

Отже, Кабінет Міністрів України здійснює повноваження щодо загального регулювання ліцензування торговельної діяльності, а також визначає правила торгівлі в цілому. Зокрема, це стосується визначення статусу органів виконавчої влади, а також унормування прав та обов’язків суб’єктів торговельної діяльності, порядку ліцензування торговельної діяльності та здійснення контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності. В окремих випадках Кабінет Міністрів України визначає особливості ліцензування обігу окремих видів товарів або окремих аспектів щодо обігу товарів, у тому числі щодо контрою за обігом товарів. Тобто, Кабінет Міністрів України при виконанні своїх повноважень здійснює програмні, організаційні, контрольні та інформаційні функції, які безпосередньо реалізуються органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

При визначенні системи державних органів, що реалізують процедури ліцензування в сфері торговельної діяльності, особлива роль відводиться спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування. Відповідно до ст. 5 Закону про ліцензування до його повноважень належить: розробка основних напрямів розвитку ліцензування; підготовка та погодження проектів нормативно-правових актів з питань ліцензування, що розробляються та приймаються органами виконавчої влади; здійснення нагляду за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та надання роз'яснень щодо його застосування; затвердження спільно з органами ліцензування ліцензійних умов провадження певного виду господарської діяльності та порядку контролю за їх додержанням, крім випадків, передбачених Законом про ліцензування; формування експертно-апеляційної ради; ведення Єдиного ліцензійного реєстру; видання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування тощо. Президент України Указом “Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва” від 25.05.2000 р. № 721/2000 визначив, що Держпідприємництво України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та державної регуляторної політики [232]. Держпідприємництво України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва [269], тому має особливі завдання та повноваження [257]. При цьому основними завданнями Держпідприємництва України є формування та реалізація державної політики у сфері ліцензування; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення державної регуляторної політики у сфері ліцензування підприємницької діяльності; сприяння формуванню системи консультативної та інформаційної підтримки підприємництва. Зокрема, на Держпідприємництво України покладено завдання щодо формування системи ліцензування у сфері торговельної діяльності, створення відповідної нормативної бази, функції контролю правозастосовної діяльності органів ліцензування та ліцензіатів. Діяльність цього державного органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та має вирішальне значення щодо регулювання процедур ліцензування [270, с. 341]. Потрібно зазначити, що для країн з ринковою економікою концентрація повноважень щодо ліцензування окремих видів господарської діяльності в одному з центральних органів виконавчої влади є усталеною практикою, яка має на меті формування єдиної державної політики у цій сфері [95, с. 8]. При цьому Закон про ліцензування та Указ Президента України, яким затверджено Положення про Держпідприємництво України, наділяють цей орган широким колом повноважень у відносинах ліцензування. Так, Держпідприємництво України реалізує нормотворчі, координаційні, контрольні, регулятивні, інформаційні функції, а також функції прогнозування і моніторингу. Безпосередня участь Держпідприємництва України у відносинах ліцензування виявляється в тому, що цей орган не лише формує систему відповідних норм щодо відносин ліцензування, а також є безпосереднім учасником процедур ліцензування, у тому числі здійснюючи контрольні повноваження щодо діяльності органів ліцензування та ліцензіатів.

Основним напрямом діяльності Держпідприємництва України є прийняття у встановленому порядку нормативно-правових актів з питань ліцензування після проведення експертизи відповідних проектів. Особливістю нормотворчої діяльності Держпідприємництва України є те, що в межах повноважень нормативно-правові акти можуть прийматись одноособово, але у разі затвердження ліцензійних умов певного виду або порядку здійснення контролю за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов певного виду вони приймаються спільно з відповідними органами ліцензування. Наприклад, вказаними органами затверджені умови ліцензування за всіма напрямами діяльності, на провадження яких суб’єкту торговельної діяльності необхідна ліцензія [271; 272; 273] тощо. При цьому обов’язкове погодження проектів підзаконних нормативних актів, які врегульовують відносини ліцензування торговельної діяльності органів ліцензування з Держпідприємництвом України, створює єдині методологічні засади щодо ліцензування торговельної діяльності, які закріплюються в окремих ліцензійних умовах (як окремому нормативному акті).

Крім погодження проектів нормативно-правових актів, проявом координаційної функції Держпідприємництва України є прийняття актів, які є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, суб’єктами торговельної діяльності. При цьому потрібно зазначити, що діяльність Держпідприємництва України не підміняє діяльності органів ліцензування. Здійснювати ліцензування певних видів діяльності мають спеціалізовані структури, але водночас існує необхідність проведення загального методичного керівництва щодо ліцензування у сфері торговельної діяльності [7, с. 53].

До повноважень Держпідприємництва України належить здійснення безпосереднього нагляду за діяльністю органів ліцензування та контролю за діяльністю ліцензіатів шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Так, Держпідприємництво України затвердив наказом від 25.07.2001 р. № 101 Положення про здійснення державного нагляду за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування [274]. Здійснення нагляду за діяльністю органів ліцензування має опосередкований вплив на діяльність суб’єктів торговельної діяльності, проте нагляд має на меті усунення недоліків у діяльності органів ліцензування, що має наслідком захист прав та законних інтересів як держави, так і ліцензіатів.

Також Держпідприємництво України має повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю суб’єктів торговельної діяльності. Наприклад, спільний наказ Держпідприємництва України та Міністерства промислової політики України “Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва пестицидів та агрохімікатів, оптової, роздрібної торгівлі пестицидами та агрохімікатами” від 18.03.2003 р. № 29/98 визначає порядок здійснення контролю за діяльністю ліцензіатів [233 ] тощо.

Поряд з наглядовими та контрольними повноваженнями на Держпідприємництво України покладається обов’язок вести Єдиний ліцензійний реєстр та забезпечити вільний доступ до реєстру зацікавлених осіб, що гарантовано Законом про ліцензування. Відкритість процедур ліцензування виявляється у можливості вільного доступу до Єдиного ліцензійного реєстру, що містить відомості ліцензійних реєстрів та ідентифікаційні коди органів ліцензування, у порядку, визначеному Положенням про порядок надання відомостей в електронному вигляді до Єдиного ліцензійного реєстру [275]. Цим Положенням визначено порядок подачі даних до реєстру, їх зміст та форму.

З метою уніфікації законодавства з питань ліцензування були прийняті акти, що визначили порядок здійснення діловодства. Наприклад, актами Держпідприємництва України було визначено порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка [234] та порядок замовлення, постачання, зберігання, обліку і звітності витрачання бланків ліцензії єдиного зразка [276].

У цілому, аналізуючи нормотворчу діяльність Держпідприємництва України, слід зазначити, що станом на лютий 2003 р. спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування було прийнято 132 нормативно-правові акти [228, с. 19]. При цьому їх слід поділити за кількома напрямами: акти, якими затверджуються ліцензійні умови на право провадження певного виду діяльності та механізм контролю за їх дотриманням; акти, які регламентують відносини Держпідприємництва України з державними органами; акти, які врегульовують окремі процедурні питання ліцензування, наприклад щодо заповнення бланків ліцензій.

Також до компетенції Держпідприємництва України віднесено надання роз’яснень щодо застосування законодавства України з питань ліцензування торговельної діяльності. Для прикладу слід назвати лист Держпідприємництва України “Щодо застосування фінансових санкцій за порушення правил торгівлі алкогольними та тютюновими виробами в частині наявності та оформлення цінників” від 08.04.2003 р. № 3-222/2083, в якому здійснюється аналіз чинного законодавства в частині порядку накладення санкцій за порушення законодавства щодо обігу алкогольної продукції тощо [277].

Отже, діяльність Держпідприємництва України у системі державних органів має особливе значення. Цей орган здійснює повноваження у сфері ліцензування торговельної діяльності за різними напрямами, основними серед яких є прийняття нормативно-правових актів спільно з іншими державними органами, в першу чергу ліцензійних умов певного виду, визначення порядку контролю за діяльністю органів ліцензування та ліцензіатів на єдиних методологічних засадах відповідно до принципів інституту ліцензування. Крім прийняття нормативних актів важливе значення має науково-методична робота щодо аналізу проектів нормативних актів з питань ліцензування та аналіз їх застосування, роз’яснення вимог чинного законодавства з питань ліцензування.

Для повного і всебічного висвітлення повноважень Держпідприємництва України слід вказати, що при цьому органі створено експертно-апеляційну раду, яка відповідно до ст. 7 Закону про ліцензування є колегіальним органом. До компетенції експертно-апеляційної ради належать експертиза проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування; надання попередніх висновків щодо пропозицій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян і підприємців щодо доцільності запровадження ліцензування певних видів господарської діяльності чи його скасування; розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування; аналіз стану та розроблення рекомендацій щодо вдосконалення ліцензування. Закон про ліцензування визначає, що рішення експертно-апеляційної ради мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання Держпідприємництвом України розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування. Персональний склад експертно-апеляційної ради визначається постановою Кабінету Міністрів України “Про експертно-апеляційну раду при Державному комітеті з питань регуляторної політики та підприємництва” від 8.11.2000 р. № 1669 , яка формується з числа державних службовців, науковців, інших фахівців та представників громадських організацій і затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Держпідприємництва України [278]. Відповідно до Положення про експертно-апеляційну раду при Державному комітеті з питань регуляторної політики та підприємництва, експертно-апеляційна рада є дорадчим органом, експертні висновки якого є обов’язковими для врахування Держпідприємництвом України та органами ліцензування, і сам факт оскарження, наприклад, рішення про анулювання ліцензії до експертно-апеляційної ради зупиняє його дію до винесення відповідного рішення [279, с. 44]. Проте слід зазначити, що рішення експертно-апеляційної ради мають консультативно-рекомендаційний характер, що приймаються більшістю голосів від встановленого складу [280]. Але у разі оскарження дій органу ліцензування до експертно-апеляційної ради остаточне рішення, наприклад, про накладення стягнення, належить до компетенції Держпідприємництвом України [281]. Тобто створення при Держпідприємництві України експертно-апеляційної ради є альтернативою судовому розгляду спору між ліцензіатами та органами ліцензування, при цьому розгляд звернень радою здійснюється безкоштовно. Практика роботи цього органу свідчить, що 90 % скарг та звернень експертно-апеляційна ради вирішує на користь підприємців [228, с. 19] Отже, створення експертно-апеляційної ради при Держпідприємництві України слід розглядати як процес демократизації управлінських процедур, враховуючи порядок формування складу ради, порядок оскарження рішень органів виконавчої влади, безоплатність процедури розгляду, обов’язковість врахування експертних висновків Держпідприємництвом України.

Безпосередніми учасниками відносин ліцензування відповідно до Закону про ліцензування є органи ліцензування. У ст. 1 Закону про ліцензування зазначено, що орган ліцензування – це орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Безпосередньо Закон про ліцензування визначає не перелік органів ліцензування, а лише їх статус: по-перше, це органи виконавчої влади, що визначені Кабінетом Міністрів України, по-друге, це спеціально уповноважені виконавчі органи рад.

На виконання вимог Закону про ліцензування Кабінет Міністрів України постановою “Про затвердження переліку органів ліцензування” визначив перелік органів державної влади, що здійснюють процедури ліцензування у сфері торговельної діяльності [125]. Органи виконавчої влади – це безпосередньо підвідомчі Уряду органи, які формують і втілюють у життя урядову політику у сфері ліцензування торговельної діяльності спільно з Держпідприємництвом України [22, с. 291]. Відповідно до цієї постанови здійснюють ліцензування, зокрема: Міністерство аграрної політики України – у сфері реалізації племінних (генетичних) ресурсів; Міністерство фінансів України - торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, а також збирання відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; Міністерство промислової політики України - оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами, заготівля брухту кольорових і чорних металів; Державний департамент ветеринарної медицини - оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення - оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами та придбання, відпуск, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів - оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами тощо.

Аналіз цього переліку дає можливість зробити висновок, що кожний з органів ліцензування є організаційно незалежним від іншого та здійснює повноваження в окремій сфері управлінської діяльності, як правило, галузевого спрямування, а процедури ліцензування в більшості випадків не є основними в діяльності певного державного органу, крім Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів.

Повноваження органів ліцензування визначено у ст. 6 Закону про ліцензування, зокрема: орган ліцензування забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування; затверджує спільно з Держпідприємництвом України ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням; видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними; здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності; формує й веде ліцензійний реєстр.

Отже, повноваження органів ліцензування у сфері ліцензування торговельної діяльності полягають у: прийнятті нормативно-правових актів, які визначають умови провадження торговельної діяльності; правозастосовчій діяльності щодо видачі ліцензій та наступному контролі за діяльністю суб’єктів торговельної діяльності, а в разі виявлення правопорушень – притягненні до адміністративної відповідальності. При цьому закріплення у спеціальному законі основних повноважень органів ліцензування уніфікує їх процедурні дії за всіма напрямами ліцензування, формує єдиний порядок правотворчої та правозастосовчої діяльності, забезпечує ефективну реалізацію державної політики у торговельній та інших економічних сферах, що забезпечує дотримання і захист інтересів держави та її громадян [282, с. 30].

Крім Закону про ліцензування повноваження органів ліцензування закріплюються в нормативно-правових актах, які визначають загальний статус органів ліцензування як центральних органів виконавчої влади. Наприклад, відповідно до Указу Президента України “Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” повноваження органу ліцензування у сфері ліцензування торгівлі цінними паперами здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка встановлює порядок та видає ліцензії на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, анулює ці ліцензії в разі порушення вимог законодавства про цінні папери, визначає перелік відомостей, які повинні подавати торговці цінними паперами протягом строку дії ліцензії тощо [283]. Водночас Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює загальне регулювання ринку цінних паперів. Одним з напрямів діяльності комісії є ліцензування торгівлі цінними паперами, що регулюється Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”. У більшості випадків органи, що здійснюють державне управління у певній сфері, також здійснюють видачу ліцензій з наступним контролем за діяльністю ліцензіатів. Проте в окремих випадках це можуть бути органи, які створені саме для здійснення державного контролю за обігом певних товарів, наприклад Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів, який діє відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.08.2001 р. № 331, та здійснює процедури ліцензування у встановленому порядку [284].

Органи ліцензування разом з Держпідприємництвом України визначають особливості провадження певного виду господарської діяльності, які закріплюються в ліцензійних умовах. Але на Держпідприємництво України покладається обов’язок забезпечення уніфікації правового регулювання процедур ліцензування, що здійснюється відповідно до законів України, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України, зокрема відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про удосконалення правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади” від 14.12.2001 р. № 1693 [285].

Відповідно до ст. 20 Закону про ліцензування органи ліцензування набули повноваження контролювати дотримання ліцензійних умов шляхом здійснення перевірок ліцензіатів. З метою деталізації положень Закону про ліцензування і врахування ліцензійних умов певного виду господарської діяльності органами ліцензування та Держпідприємництвом України прийняті акти, що регламентують порядок проведення перевірок органами ліцензування [233]. Крім прийняття спільних з Держпідприємництвом України нормативних актів, органи ліцензування на виконання поставлених перед ними завдань приймають підзаконні нормативні акти, що врегульовують окремі питання щодо провадження процедур ліцензування. Наприклад, на виконання вимог Указу Президента України від 3.04.2004 р. наказом Державної податкової адміністрації України від 24.03.2004 р. № 160 введено додаткові заходи щодо контролю за обігом спирту [235].

Поряд з унормуванням порядку проведення перевірок органи ліцензування можуть приймати акти, що забезпечують проведення контрольних заходів або врегульовують окремі питання щодо належного здійснення планових і позапланових перевірок діяльності ліцензіатів. Наприклад, Міністерство охорони здоров’я України наказом “Про організацію контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності в галузі охорони здоров'я, що ліцензуються” від 16.12.2002 р. № 472 затвердило реєстр спеціалістів МОЗ України, які здійснюватимуть планові та позапланові перевірки додержання суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності в галузі охорони здоров'я, що ліцензуються [286].

Також органами ліцензування створюються структурні підрозділи, завданням яких є видача ліцензій та наступний контроль за діяльністю ліцензіатів. Зокрема, Міністерством фінансів України створена постійна комісія з питань ліцензування господарської діяльності у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, до компетенції якої належить розгляд матеріалів, підготовлених відповідними структурними підрозділами органу ліцензування, для прийняття рішень щодо видачі, переоформлення чи анулювання ліцензій [287]. До персонального складу відповідних комісій (інших аналогічних органів) входять представники служб, які прямо або опосередковано здійснюють контроль за діяльністю ліцензіатів. При цьому у складі органів ліцензування, що, як правило, мають повноваження щодо управління та регулювання за багатьма напрямами, створюються спеціальні органи (структурні підрозділи), які наділяються повноваженнями здійснювати певні функції органів ліцензування. Так, Державна пробірна служба є органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України, підпорядковується йому та має право проводити у межах своїх повноважень перевірки додержання суб'єктами торговельної діяльності вимог законодавства у процесі здійснення операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, виробами з них та матеріалами, що містять дорогоцінні метали, а також готує і подає на розгляд Міністерству фінансів України пропозиції щодо анулювання виданих підприємцям ліцензій на здійснення операцій з металобрухтом дорогоцінних металів і дорогоцінним камінням (крім їх видобутку), виготовлення і реалізацію виробів з їх використанням у разі порушення суб'єктами підприємницької діяльності законодавства та ліцензійних умов [288].

У сфері обігу ліків контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення як орган ліцензування відповідно до “Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами”.

Але маємо зазначити, що органи ліцензування (або їх структурні підрозділи) в більшості випадків мають повноваження набагато ширші, ніж визначені Законом про ліцензування, і вони також здійснюють контроль за обігом певної продукції поза сферою ліцензування. Зокрема, ці органи державної влади надають документи, які в подальшому заявник подає органу ліцензування, насамперед це стосується обігу ліків, ювелірних виробів, алкогольної продукції.

Отже, здійснювати видачу ліцензій можуть лише організації, які виконують публічні функції та мають відповідні повноваження у цій сфері [289, с. 28]. Не слід вважати за порушення цього принципу делегування повноважень щодо ліцензування органам місцевих рад, враховуючи їх статус як органів, які виконують публічні функції на відповідній території [22, с. 19]. Безпосередня реалізація процедур ліцензування за напрямами торговельної діяльності здійснюється органами ліцензування у порядку, визначеному Законом про ліцензування. Проте основним завданням органів ліцензування є саме правозастосовча діяльність відповідно до вимог, встановлених Законом про ліцензування, суть якої полягає у видачі ліцензій та наступному контролі за дотриманням ліцензійних умов ліцензіатами. Діяльність органів ліцензування спрямована на легітимацію діяльності підприємців у сфері торговельної діяльності та законності її провадження.

Крім названих суб’єктів правового регулювання відносин по ліцензуванню певних видів торговельної діяльності слід зазначити, що деякі органи державної влади мають окремі повноваження щодо регулювання процедур ліцензування в цій сфері. Насамперед, слід вказати на наявність у органів державної податкової служби відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” повноважень здійснювати перевірки щодо наявності ліцензій, вилучати в передбачених законодавством випадках ліцензії, з наступною передачею матеріалів про порушення законодавства органам, що видали ці документи, накладати стягнення у випадку здійснення торговельної діяльності без ліцензії [290].

Крім того, місцеві органи виконавчої влади відповідно до Указу Президента України “Про управління місцевих державних адміністрацій з питань торгівлі” від 28.10.1993 р. № 499/93 були створені управління з питань торгівлі у складі обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій [291]. До компетенції управлінь з питань торгівлі, зокрема, віднесено здійснення контролю за додержанням нормативно-технічних вимог та правил торгівлі суб’єктами торговельної діяльності.

Також слід вказати, що певні державні органи в межах своїх повноважень здійснюють перевірки ліцензіатів, а в разі виявлення порушень накладають відповідні стягнення та повідомляють про це органи ліцензування. Так, чинним законодавством передбачено наявність повноважень органів державного контролю за цінами здійснювати перевірку щодо дисципліни цін у сфері торговельної діяльності та за порушення накладати фінансові санкції [292]. Але положення про дотримання законодавства про ціни, як правило, зазначаються в ліцензійних умовах певного виду і органи ліцензування можуть накладати адміністративні стягнення відповідно до Закону про ліцензування.

Органи захисту прав споживачів мають повноваження здійснювати перевірку суб’єктів торговельної діяльності та накладати стягнення за порушення правил торгівлі, наприклад, відповідно до наказу Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України “Про затвердження Положення про порядок застосування державними органами в справах захисту прав споживачів фінансових санкцій за порушення Закону України “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами” від 10.01.2001 р. № 3 [293]. Також відповідно до Закону України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення” від 16.06.2005р. орган з питань технічного регулювання та споживчої політики застосовує фінансові санкції до суб'єктів господарювання у разі порушення законодавства щодо обігу тютюнових виробів (поряд з фінансовими санкціями, що можуть накладатись органами ліцензування) [294]. Щодо ринку виноградних вин повноваження щодо контролю за наявністю ліцензій також належать Державній інспекції з виноробства та виноградарства [295].

Певним недоліком є те, що в окремих випадках нормативно-правові акти чітко не зазначають, які саме державні органи можуть здійснювати контроль за обігом товарів. Так, в листі Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення від 14.04.2005р. № 18.3227/16-05 зазначено, що Правилами торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 р. не визначено чіткого переліку державних контролюючих органів, які можуть здійснювати перевірку діяльності суб'єктів господарювання щодо дотримання цих Правил [296 ]. Так, у разі виявлення порушень правил торгівлі товарами, обіг яких підлягає ліцензуванню, державні органи, зокрема органи захисту прав споживачів, можуть виносити рішення про накладення фінансових санкцій, розмір яких визначається чинним законодавством [293]. Водночас обов’язком державних органів, які при перевірці господарської діяльності суб’єктів господарювання виявили порушення ліцензійних умов обігу певних товарів, є повідомлення про виявлені правопорушення у цій сфері відповідні органи ліцензування. При цьому органи ліцензування можуть визначати умови та порядок повідомлення контролюючих органів про виявлені порушення у сфері ліцензування торговельної діяльності за її видами. Так, Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення наказом від 11.04.2003 р. № 62/1 встановив форму повідомлення про порушення ліцензіатом ліцензійних умов [297].

Таким чином, крім органів ліцензування інші органи виконавчої влади також є суб’єктами правовідносин ліцензування торговельної діяльності, хоча вони не мають статусу органів ліцензування, а їх повноваження не унормовані Законом про ліцензування. Проте на підставі повноважень, наданих актами законодавства України інші органи державної влади мають повноваження щодо контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності. Проте недоліком діяльності цих органів є те, що в ряді випадків вони дублюють окремі повноваження органів ліцензування, в тому числі щодо притягнення ліцензіатів до адміністративної відповідальності. Тому слід закріпити у Законі про ліцензування норму, що у разі коли органи ліцензування здійснюють перевірку ліцензіатів інші органи мають бути повідомлені про факт проведення перевірок з метою координації відповідних дій.

Отже, в Україні створена система державних органів, які в межах, визначених законодавством, регулюють відносини ліцензування у сфері торговельної діяльності. До них слід віднести Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Держпідприємництво України та органи ліцензування (або їх структурні підрозділи). Також до учасників унормування процедур ліцензування слід віднести Президента України, який визначає статус органів ліцензування або приймає акти, що регламентують провадження діяльності щодо обігу окремих груп товарів. Опосередковано учасниками відносин правового регулювання торговельної діяльності є органи виконавчої влади або місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за видами торговельної діяльності, провадження якої можливе за наявності ліцензій, в разі виявлення порушень повідомляють органи ліцензування та притягують ліцензіатів до адміністративної відповідальності в межах власної компетенції. При цьому система органів державної влади є багаторівневою, де кожен з органів управління має, більшості випадків, чітко визначені повноваження у сфері ліцензування, які, в цілому, є єдиним механізмом реалізації та захисту прав і законних інтересів учасників відносин ліцензування.

<< | >>
Источник: Пальчук Петро Миколайович. Ліцензування торговельної діяльності в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ – 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме . Система державних органів та їх повноваження у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні:

  1. РОЗДІЛ 2 Правове регулювання адміністративних відносин у сфері ліцензування торговельної діяльності в Україні
  2. 2.4. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері ліцензування торговельної діяльності
  3. 1.4. Становлення і тенденції розвитку законодавства щодо ліцензування торговельної діяльності в Україні
  4. РОЗДІЛ 1 Теоретико-правові засади ліцензування торговельної діяльності в Україні
  5. Пальчук Петро Миколайович. Ліцензування торговельної діяльності в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ – 2008, 2008
  6. 1.3. Поняття та значення торговельної діяльності як об’єкта ліцензування
  7. Здійснення контролю за діяльністю ліцензіатів у сфері торговельної діяльності
  8. Еволюція системи державного регулювання страхової діяльності в Україні
  9. 2.1. Нормативно-правове регулювання господарсько-торговельної діяльності в Україні
  10. 1.2. Принципи ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні
  11. 2.2. Порядок прийняття рішень про видачу ліцензії на право здійснення торговельної діяльності в Україні