<<
>>

Поняття „доходи місцевих бюджетів” і його співвідношення із суміжними бюджетно-правовими категоріями

Необхідність правильного визначення та розуміння того чи іншого поняття обумовлюється розвитком національної правової системи, змінами у предметі правового регулювання тієї чи іншої галузі права.

Чимало фінансово-правових понять визначаються у вітчизняних нормативно-правових актах чи знайшли своє тлумачення у доктрині фінансового права. При цьому все ж таки є певні прогалини як у законодавстві, так і в науці. Прикладом може слугувати поняття „доходи місцевих бюджетів”. Для того аби краще осягнути це поняття, треба спочатку з'ясувати, що являють собою доходи бюджету взагалі (незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються).

У даному підрозділі дисертації нами на основі досягнень юридичної науки, аналізу чинного законодавства визначається правова природа доходів місцевих бюджетів, досліджуються деякі нормативно-правові акти, які стосуються бюджетних доходів, а також розкрита відмінність доходів місцевих бюджетів від близьких за сутністю категорій (або доведена їх тотожність), дається визначення самого поняття „доходи місцевих бюджетів”.

БК України (п. 19 ч. 1 ст. 2) визначає доходи бюджету як усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Наведене визначення містить певні вади. Так, сумнівним видається ознака безповоротності доходів бюджету. Адже, зокрема, такі доходи бюджету, як запозичені кошти, що надходять у тимчасове користування держави чи органів місцевого самоврядування, не наділені ознакою безповоротності, а навіть навпаки – у майбутньому вони (кошти) підлягають поверненню. Окрім цього, безповоротні кошти (податки) складають більшу частину бюджетних доходів, але їх безповоротний характер дещо умовний, оскільки податки „повертаються” до платника у вигляді, зокрема, суспільних послуг і тим самим мають публічну відплатність.

Також деякі ознаки відплатності притаманні і неподатковим платежам обов'язкового характеру, наприклад, державному миту, орендній платі, ліцензійним та реєстраційним зборам.

Визначаючи доходи бюджету, О.Г. Пауль робить акцент на процесуальній характеристиці цього поняття. На його погляд, зміст юридичної категорії „доходи бюджету” розкривається саме при її визначені як певної процедури, адже саме таке розуміння дасть можливість відобразити механізм надходження коштів до бюджету, охарактеризувати ці відносини [540, с. 125 - 126, 130]. Тобто доходи бюджету розуміються ним як певний механізм розвитку відповідних відносин, як певна правова категорія та визначаються таким чином: це „здійснювані на умовах безповоротності перерахування грошових коштів до бюджету, які починаються з моменту сплати відповідних коштів і закінчуються їх зарахуванням на рахунок бюджету”. Слід відзначити, що це узагальнене визначення доходів бюджету (без поділу на державний і місцевий бюджет) є одним із перших у науці фінансового права. До цього часу здебільшого увага приділялася державним доходам, а потім вже доходам державного бюджету. Доходи ж місцевих бюджетів і місцеві доходи взагалі тривалий час залишалися поза предметом наукового дослідження.

Є декілька пояснень того, чому в Україні так мало уваги приділяється дослідженню доходів місцевих бюджетів і місцевих доходів. По-перше, місцеві бюджети як самостійна ланка бюджетної системи України виникли не так давно – практично після проголошення незалежності України і прийняття Закону від 5 грудня 1990 р. „Про бюджетну систему Української РСР”. До того часу місцеві бюджети були складовою державного бюджету (детальніше про це див. [226, с. 9 - 44]).

По-друге, „поки місцеві бюджети будуть формуватися переважно за рахунок загальнодержавних податків і зборів, немає об'єктивних підстав розмежовувати місцеві доходи від державних, розглядаючи їх як незалежні одне від одного поняття” [261, с. 14 - 15]. Органи місцевого самоврядування не мають достатньої власної фінансової бази, яка б дозволила їм самостійно (без залучення надходжень від загальнодержавних податків і зборів) вирішувати питання місцевого значення.

Все це у своїй сукупності і призвело до того, що правове регулювання доходів місцевих бюджетів вивчається та досліджується здебільшого крізь призму державних доходів і доходів державного бюджету.

При цьому йдеться не про розмежування доходів державного і місцевих бюджетів, а про відносини з приводу доходів, що виникають на загальнодержавному рівні і на місцях. Справа в тому, що надходження від багатьох видів бюджетних доходів до місцевих бюджетів забезпечується примусовою силою держави в особі уповноважених нею органів; доходи місцевих бюджетів є складовою національного доходу держави; органи місцевого самоврядування самостійно визначають розміри доходів власних бюджетів. Окрім цього, відповідно до Конституції України (ч. 3 ст. 142) держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів і фінансово підтримує місцеве самоврядування в Україні.

Неповним і невдалим є визначення поняття „доходи бюджету” у вітчизняному бюджетному законодавстві, але проблема на одному визначенні не закінчується – доходи бюджету досить часто ототожнюють з іншими суміжними бюджетно-правовими категоріями. Враховуючи це, необхідність всебічного дослідження поняття „доходи місцевих бюджетів”, визначення його особливостей і тенденцій розвитку не викликає сумнів. Отже, розглянемо детально специфіку бюджетних доходів, що, в свою чергу, дасть можливість відмежувати їх від суміжних категорій (або довести їх тотожність) і сформулювати визначення цих доходів.

1. Інколи доходи бюджету ототожнюють з бюджетом – з фондом коштів (у цьому випадку бюджет розглядається лише як матеріальна категорія). На проблему злиття цих двох категорій бюджету в російському бюджетному законодавстві звертає увагу О.Г. Пауль [540, с. 124]. Так, згідно із частинами 1, 3 ст. 46 БК Російської Федерації певні кошти „підлягають зарахуванню до місцевих бюджетів”, а в ч. 2 цієї ж статті і в статтях 45, 49 йдеться про „зарахування коштів до доходів місцевих бюджетів”. Очевидно, в усіх зазначених випадках мається на увазі, що суми коштів зараховуються власне до доходів місцевих бюджетів.

Позитивно сприймається те, що БК України не містить наведеного вище ототожнення. Наприклад, у статтях 64, 65 йдеться про кошти, що зараховуються до доходів того чи іншого місцевого бюджету. У ч. 1 ст. 66 визначаються джерела, за рахунок яких формуються доходи бюджету АРК та обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Може виникнути запитання: а чому не можна ототожнювати доходи бюджету з бюджетом як матеріальною категорією? Відповідь полягає у тому, що бюджет не слід розглядати виключно в матеріальному аспекті, оскільки для юриста все ж таки головне – це правовий аспект будь-якого явища.

2. З іншого боку, доходи бюджетів не варто ототожнювати і з доходною частиною бюджету. З цього приводу О.Г. Пауль слушно наголошує на тому, що доходна частина бюджету – це частина фінансового плану, тобто лише передбачуване, заплановане надходження доходів. Якщо розглядати доходи бюджету виключно як доходну частину бюджету, то, на його думку, у цьому разі йтиметься про правовий аспект бюджету. Проте ми вважаємо, що у бюджеті як у правовій категорії акцент робиться не на тому, що він є своєрідним фінансовим планом, а на тому, в якій правовій формі приймається (затверджується) бюджет – законом чи рішенням органу місцевого самоврядування.

У будь-якому, разі сам по собі бюджет є планом формування та використання бюджетних ресурсів, який складається з доходної та видаткової частини. Лише у процесі поступового виконання показники цього плану переходять із розряду „заплановані” в розряд „виконані” („досягнуті”) або ж „недовиконані”. Отже, доходна частина бюджету – це частина фінансового плану, а доходи бюджету – це вже реальні надходження до бюджету.

Ще одне критичне міркування стосовно структури та складових частин бюджету – в БК України це також різні поняття. Якщо структура бюджету – це фактично його доходи та видатки, то склад бюджету – це його загальний і соціальний фонди. Наведені визначення загалом є придатними, а ось самі терміни...

Для правильного застосування, на нашу думку, слід було б написати, що склад бюджету – це його доходна та видаткова частини, а форма бюджету – це внутрішнє розмежування всіх бюджетних доходів і видатків між загальним і спеціальним фондом бюджету.

3. Існує також ще одна проблема – але вже не з ототожненням суміжних категорій, а із розмежуванням таких понять, як „доходи бюджету” і „надходження до бюджету”. Справа полягає в тому, що в БК України обидва ці термінологічні звороти визначаються по-різному, тобто є різними бюджетно-правовими категоріями. Так, відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 2 доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти); надходження до бюджету – це доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, органами влади АРК або органами місцевого самоврядування (п. 28 ч. 1 ст. 2 БК України).

Як відомо, бюджет складається з доходної та видаткової частини. Не зовсім зрозуміло, чому глава 5 розділу ІІ БК України має назву „Доходи і видатки Державного бюджету України”, а глава 11 розділу ІІІ – „Надходження та витрати місцевих бюджетів”. Стаття 63 „Структура місцевих бюджетів” містить вказівку на те, що місцевий бюджет складається, зокрема, з надходжень і витрат на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Отже, місцевий бюджет складається із доходів бюджету та коштів, залучених у результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, органами АРК або органами місцевого самоврядування; видатків бюджету і коштів на погашення основної суми боргу. Далі у статтях 64 – 69 БК України йдеться про доходи, а не про надходження до бюджету. Лише в ст. 67 разом вжито і надходження, і витрати, і видатки.

Бюджетні надходження та витрати – це не те ж саме, що доходи і видатки бюджету. Такого висновку можна дійти, виходячи з аналізу п.

38 ст. 2 БК України, де зазначено, що надходження та витрати у зв'язку із зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами та видатками бюджету, – це фінансування бюджету. Такий висновок випливає також і з того, що в Кодексі окремо визначаються доходи, надходження, видатки, витрати бюджету. Та чи насправді правильнішим є таке розуміння положень БК України?

Виходячи з норм БК України, „надходження бюджету” є ширшим поняттям, яке включає в себе і „доходи бюджету”. При цьому для визначення останньої категорії вжито термін „надходження”. Видається, що ці поняття є все ж таки синонімічними категоріями, але у БК України їх чомусь „позбавили” синонімічності.

Безперечно, досить складною категорією в бюджетному праві є видатки бюджетів, які тісно пов'язані з доходами бюджету. Трапляються випадки, коли в науковій літературі і в побуті вживають термін „витрати бюджету”, розуміючи при цьому саме „видатки бюджету”. Проте БК України розмежовує ці поняття, визначаючи видатки бюджету як кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум; витрати бюджету – це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Отже, не можна ототожнювати чи плутати ці поняття, адже вони вже мають своє легальне визначення. Проте, на нашу думку, якщо у ст. 2 „Визначення основних термінів” законодавець визначив поняття „витрати бюджету” як вид бюджетних видатків, то потрібно бути послідовним і дати визначення й інших видатків.

У Законі від 5 грудня 1990 р., у редакції Закону від 29 червня 1995 р. „Про бюджетну систему України” [55] вживався термін „витрати” з метою уникнення тавтології при визначенні понять „поточні видатки” та „видатки розвитку”. При цьому витрати бюджету не вважалися якимось окремим видом бюджетних видатків (зараз – навпаки), що було правильним. Цікаво, що в офіційному тексті БК України російською мовою [2] видатки бюджету названі як „расходы бюджета”, а витрати бюджету – знову-таки як „расходы бюджета”. Водночас глава 11 розділу ІІІ має назву „Поступления и расходы местных бюджетов”. Якщо вже перекладати російською мовою, то „витрати” – це „затраты”. Проте у будь-якому разі, виходячи із самого значення „видатків”, вони логічно розуміються як певні витрати.

Отже, ми не маємо достатніх підстав (окрім наведення в БК України різних визначень) розмежовувати „доходи бюджету” і „надходження до бюджету”, а також „видатки бюджету” і „витрати бюджету”. Вважаємо, що доходи бюджету можна визначити через бюджетні надходження (саме в цьому контексті нами і розглядаються доходи місцевих бюджетів), а видатки бюджету – через витрати бюджету (детальніше див. [470, с. 65 - 66]).

4. У науці фінансового права тривалий час обговорювалося питання співвідношення таких категорій, як „доходи держави” і „доходи державного бюджету” [203, с. 248]. Однак нині вже загальновизнано, що „доходи держави” є поняттям надто широким, яке включає, зокрема, і „доходи державного бюджету”. При цьому ніколи не обговорювалося (а в підручниках з фінансового права – не висвітлювалося) питання співвідношення „місцевих доходів” і „доходів місцевих бюджетів”. Вважаємо, що в даному випадку можна застосувати аналогію і зробити висновок: поняттям „місцеві доходи” охоплюються і доходи місцевих бюджетів.

Якщо з доходами місцевих бюджетів більш-менш зрозуміло (БК України визначає склад доходів тих чи інших місцевих бюджетів), то з місцевими доходами справа дещо інша. Наприклад, спірним є питання про віднесення коштів від місцевих (або ж муніципальних) кредитів чи інших запозичених коштів до місцевих доходів чи до доходів місцевих бюджетів. Вже згадуваний вище О.Г. Пауль вважає, що у визначення доходів бюджету слід включити ознаку безповоротності відповідних надходжень. Причому „безповоротність” доходів бюджету, на його думку, не вступає в колізію з можливістю їх повернення у випадку зайвої чи помилкової сплати, оскільки при перерахуванні до бюджету коштів їх повернення не передбачається. Лише у разі необхідності воно здійснюється не в силу раніше встановленого обов'язку держави чи органу місцевого самоврядування повернути ці кошти (як при кредиті), а вже на підставі інших норм.

Інколи важко зрозуміти точку зору того чи іншого автора у питанні визначення характерних рис доходів бюджету. Наприклад, Т.В. Сорокіна, розглядаючи поняття доходів бюджету, пише, що доходи також можуть набувати форму безвідплатних надходжень від юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій та урядів іноземних держав. А далі вона наголошує на таких суттєвих ознаках доходів бюджету, як безвідплатність і безповоротність [282, с. 110]. Тобто у даному випадку ми не можемо чітко простежити позицію вченої стосовно ознак бюджетних доходів.

На думку Н.Ю. Пришви, яка розглядає питання державних доходів, кошти, що надходять до державних фондів у тимчасове користування на умовах оплати, повернення і строковості, слід відносити до фінансових ресурсів, а не до державних доходів (які, у свою чергу, є частиною фінансових ресурсів держави) [261, с. 8; 115, с. 180]. Тобто запозичені кошти є фінансовими ресурсами, а не доходами.

Інші вчені дещо інакше висловлюють свою думку з цього питання. Так, професор О.Ю. Грачова зазначає, що поруч із податками важливим інструментом залучення додаткових ресурсів до бюджету є державний (муніципальний) кредит, який характеризується добровільним і договірним змістом (а податок має односторонній і примусовий характер) [302, с. 447]. Варто відзначити, що в наступних своїх працях О.Ю. Грачова певною мірою уникає визначення муніципального кредиту в розрізі бюджетних доходів. Наприклад, у підручнику „Фінансове право” (2003 р.) [308, с. 304] вчена наголошує на тому, що кредит (державний і муніципальний) виступає як засіб залучення додаткових коштів з метою фінансування запланованих законом про бюджет видатків, при цьому не вказується, куди саме залучаються кредитні кошти.

Слід відмітити, що державний і місцевий (муніципальний) кредити відрізняються від банківського кредиту, оскільки не мають цільового призначення; як їх забезпечення виступають не конкретні цінності, а все майно, що знаходиться в державній чи комунальній власності.

Розглядаючи правові основи державного кредиту, професор М.П. Кучерявенко зазначає, що державний кредит являє собою врегульовані нормами права відносини з приводу акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на умовах платності, строковості, відплатності і повернення з метою зменшення дефіциту бюджету [147, с. 238]. Про те, що кредитні ресурси традиційно залучаються з метою зменшення дефіциту бюджету наголошують й інші вчені [305, с. 444; 130, с. 254].

Інколи держаний і місцевий кредит, а також інші, запозичені державою чи органами місцевого самоврядування кошти розглядаються як особливі бюджетні надходження, що не належать ні до податків, ні до неподаткових платежів [309, с. 237; 310, с. 238]. Проте якщо надходження до бюджетів є бюджетними доходами (а ми саме так і вважаємо), то запозичені кошти (муніципальний кредит зокрема) абсолютно правомірно можна віднести до доходів місцевих бюджетів. На підставі п. 17 ч. 1 ст. 69 БК України зазначені кошти належать до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Єдине, що відрізняє ці кошти від більшості інших доходів місцевих бюджетів, то це те, що вони спрямовуються на фінансування бюджетного дефіциту, а також у майбутньому мають бути повернуті.

5. З викладеного у п. 4 виникає ще одна проблема із співвідношенням таких понять, як „доходи місцевих бюджетів”, „місцеві бюджетні ресурси” і „фінансові ресурси органів місцевого самоврядування”. Поняття „фінансові ресурси органів місцевого самоврядування” є більш широким, воно охоплює собою і доходи місцевих бюджетів. А що ж належить до місцевих бюджетних ресурсів? На нашу думку, доходи місцевих бюджетів і місцеві бюджетні ресурси є все ж таки тотожними поняттями, так само, як доходи і надходження місцевих бюджетів. Все, за рахунок чого фінансуються бюджетні видатки, є бюджетними ресурсами. При такому баченні справ, запозичені кошти є місцевими бюджетними ресурсами, а, отже, і доходами бюджетів.

Наведене вище, в сукупності з іншими відповідними теоретичними розробками аналізованого питання, дає нам підстави визначити характерні ознаки доходів місцевих бюджеті, що відмежовують їх від суміжних понять (або доводять їх тотожність).

По-перше, доходи будь-якого місцевого бюджету встановлюються (визначаються) щорічним актом про бюджет. Таким актом виступає рішення органу місцевого самоврядування, яке має відповідати, зокрема, нормам закону про Державний бюджет України на наступний рік, і строк дії якого співпадає з календарним роком (тобто з 1 січня по 31 грудня). Порядок складання, розгляду, затвердження, виконання та звітування про виконання місцевих бюджетів регулюється статтями 75 – 80 БК України. Слід відмітити, що глава 12 БК України має назву „Складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів”. Яким чином місцеві бюджети звітують? У ст. 80 БК України вже виправлено зазначене непорозуміння – і в назві, і в самій статті йдеться про подання звітності про виконання місцевих бюджетів. До речі, глава 10 БК України має назву „Бухгалтерський облік та звітність про виконання Державного бюджету України”. Як бачимо, відносно державного бюджету норми БК України викладено більш коректно у порівнянні з нормами, що стосуються аналогічних питань місцевих бюджетів.

По-друге, доходи місцевих бюджетів (так само, як і доходи державного бюджету) складаються з грошових надходжень. У фінансово-правовій літературі бюджет розглядається вченими по-різному*, але основною ознакою бюджету має залишатися те, що він є централізованим фондом коштів (грошовим фондом). Тобто надходження до бюджету мають грошове, а не натуральне вираження (віднедавна в Україні заборонено здійснювати розрахунки з бюджетом у негрошовій формі). До речі, одним із значень терміна „кошти” є гроші, тому при перекладі з іншомовних джерел, зокрема російських, де вживається термін „бюджетные денеж­ные средства”, видається більш правильним вести мову про бюджетні кошти, а не про грошові кошти бюджетів.

По-третє, доходи місцевих бюджетів отримуються (надходять) за рахунок різноманітних законних джерел. Так, БК України чітко визначає джерела, за рахунок яких формуються доходи місцевих бюджетів (див. п. 19 ст. 2, ст. 64 – 69). Підзаконними нормативно-правовими актами зазначені доходи не встановлюються, а лише врегульовуються певні процесуальні моменти їх розрахунку, зарахування до бюджетів тощо. Наприклад, Законом від 25 червня 1991 р., у редакції Закону від 18 лютого 1997 р. „Про систему оподаткування” [34] і Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 56-93 „Про місцеві податки і збори в Україні” [96] наведено перелік місцевих податків і зборів, а Державна податкова адміністрація України визначає форми їх розрахунку (див., наприклад, накази Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 р. № 620 – 630).

По-четверте, призначення доходів місцевих бюджетів полягає у забезпеченні виконання програм місцевого значення. Тобто саме за рахунок цих доходів фінансуються основні видатки, необхідні для задоволення потреб населення, завдань і функцій органів місцевого самоврядування (повноваження зазначених органів, а також покладені на них завдання визначаються в Законі від 21 травня 1997 р. „Про місцеве самоврядування в Україні” [33]).

В економічній літературі зазначається, що доходи бюджету являють собою економічні відносини, що виникають у процесі формування централізованого фонду коштів держави (тобто йдеться про доходи державного бюджету) [289, с. 110]. Формою реалізації цих відносин є різного роду платежі – податкові та неподаткові. Тобто бюджетні доходи є економічними відносинами, що реалізуються у формі платежів.

Для визначення поняття „доходи місцевих бюджетів” спочатку наведемо позиції деяких вчених, які вивчали чи продовжують досліджувати проблеми бюджетного права і вважають, що доходи державного бюджету – це: 1) суворо визначені нормами бюджетного права економічні відносини з приводу надходження частини фінансових ресурсів у бюджет держави з метою створення його фінансової бази для задоволення публічних потреб [373, с. 37]; 2) частина державних доходів, грошових надходжень до основного загальнодержавного централізованого фонду, який необхідний для планомірного розвитку всіх галузей народного господарства, підвищення матеріального благоустрою та культурного рівня народу, оборони країни, утримання органів державної влади та органів державного управління [328, с. 12].

Свого часу ми так визначили доходи місцевих бюджетів: це „грошові надходження, що отримуються за рахунок різноманітних законних джерел, є необхідними для забезпечення виконання завдань та реалізації функцій органів місцевого самоврядування, а також для задоволення потреб населення” [226, с. 88]. Вважаємо за доцільне доповнити це визначення, врахувавши правовий аспект бюджету. Отже, доходи місцевих бюджетів, на нашу думку, можна розуміти як грошові надходження, що отримуються за рахунок різноманітних джерел, види яких визначені в БК України, а розміри встановлені щорічними законами про державний бюджет і рішеннями про місцевий бюджет, та котрі є необхідними для забезпечення виконання завдань, реалізації функцій органів місцевого самоврядування і задоволення потреб місцевого населення.

<< | >>
Источник: Музика Оксана Анатоліївна. Правове регулювання неподаткових доходів місцевих бюджетів України. Д и с е р т а ц і я на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2005. 2005

Скачать оригинал источника

Еще по теме Поняття „доходи місцевих бюджетів” і його співвідношення із суміжними бюджетно-правовими категоріями:

  1. 1.2. Доходи місцевих бюджетів у фінансово-правовому інституті доходів
  2. Місцеве господарство та його роль у формуванні місцевих бюджетів
  3. Розділ І. Доходи місцевих бюджетів: фінансово-правова доктрина та проблеми законодавства України
  4. Доходи місцевих бюджетів
  5. 2.2. Нормативно-правове регулювання власних неподаткових доходів місцевих бюджетів
  6. Бюджетний процес на рівні місцевих бюджетів
  7. Тема 3. Доходи та видатки місцевих бюджетів
  8. 2.1. Нормативно-правове регулювання закріплених неподаткових доходів місцевих бюджетів
  9. 3.2.3. Бюджетні субсидії як джерело доходів місцевих бюджетів порівняльно-правовий аспект).
  10. 5.3. Порядок відкриття аналітичних рахунків за доходами місцевих бюджетів
  11. 2. Бюджетна політика місцевих бюджетів.