Комерційна медицина і мотив співчуття
Том Дж. Палмер
Можливо, комерційна медицина — це щось огидне й аморальне. Зрештою, її лають усі кому не ліньки. Навіть зараз, коли я пишу ці рядки, Canadian Broadcasting Corporation транслює передачу, у якій рішуче засуджується існування приватних лікарень.
Багато хто твердить: коли лікарів, сестер і лікарняну адміністрацію хвилює тільки прибуток, на зміну співпереживанню приходять черствість та егоїзм. Але мені тільки що довелося подивитися на цю ситуацію по-новому, коли я, проходячи лікування від тяжкої й досить болісної недуги, побував у двох лікарнях, одна з яких працює на комерційних засадах, а інша — на некомерцій- них.Нещодавно в мене стався розрив міжхребетного диска — такий біль мені не доводилося відчувати ніколи. Я звернувся до фахівця в місцевій комерційній лікарні і він упродовж години організував мені МРТ (магнітно-резонансну томографію) у сусідній комерційній рентгенологічній клініці. Потім він улаштував мені епідуральну ін’єкцію, щоб послабити запалення хребцевих нервів, які й викликали біль. Я так страждав, що ледь міг рухатися. Лікарі й сестри в комерційній клініці й лікарні поставилися до мене надзвичайно доброзичливо й люб’язно. Коли сестра роз’яснила мені майбутню процедуру й переконалася, що я зрозумів усі вказівки, лікар, відрекомендувавшись, докладно розповів про всі етапи процедури й зробив укол — досить професійно й очевидно переймаючись моїм самопочуттям.
Минуло кілька тижнів. Мій стан — хоча я усе ще страждав від болю й не міг вільно рухатися — набагато покращився. Щоб моє здоров’я остаточно прийшло до норми, лікар порекомендував мені ще одну епідуральну ін’єкцію. На жаль, у комерційній клініці, де мені робили перший укол, вільних місць не було — усі процедури були розписані на три тижні вперед. Я не хотів чекати так довго й обдзвонив кілька найближчих лікарень. В одній некомер- ційній лікарні — досить відомій, яка має хорошу репута-
48 [ ТОМ ДЖ.
ПАЛМЕР ]цію, — мене були готові прийняти через два дні. Я з радістю погодився.
Коли я приїхав у цю лікарню, мене зустріли декілька досить люб’язних пенсіонерок і пенсіонерів, одягнених в акуратну уніформу добровольців-помічників. Вони були щиро доброзичливі — нічого іншого я й не очікував від некомерційної медичної установи. Потім я, опираючись на ціпок, дошкандибав до відділення знеболювання й зареєструвався. Сестра, яка підійшла, назвала моє ім’я, і коли я озвався, сіла поруч із мною в приймальні. Вона почала розпитувати мене там же — у присутності інших пацієнтів. На щастя, «незручних» питань не пролунало. Тим часом я помітив, що інші сестри розмовляють із хворими тоном наказу. Одна з них веліла жінці, що явно страждала від болю, пересісти на інший стілець. Пацієнтка пояснила, що їй зручніше там, де вона є, але сестра, вказавши на стілець, різко обірвала її: «Ні, пересядьте!» Коли вона підійшла до мене, з мого вигляду, напевно, було зрозуміло, що я не дозволю поводитися із собою таким чином. У результаті сестра, не сказавши жодного слова, показала мені на двері в процедурну і я пройшов туди.
Лікар, що ввійшов, не відрекомендувався й не обмінявся із мною рукостисканням. Заглянувши в історію хвороби, він щось пробурмотав собі під ніс, а потім наказав мені сісти на кушетку, спустити штани й задерти сорочку. Я зауважив: коли мені робили перший укол, мене поклали на бік, і так мені було зручніше, оскільки сидячи я відчував біль. Лікар відповів, що визнає за краще провести процедуру, коли я сиджу. Я знову повторив, що лежачи мені зручніше. Тоді він сказав — якщо пацієнт сидить, це забезпечує кращий доступ до хворого місця. Оскільки цей доказ стосувався не тільки його, але й моїх інтересів, я поступився. Потім, на відміну від лікаря в комерційній лікарні, він устромив у мене голку й впорснув знеболююче з такою несподіваною й болючою брутальністю, що я навіть скрикнув — минулого разу подібних неприємних відчуттів я не відчував. Потім лікар вийняв голку, зробив помітку в історії хвороби й вийшов.
Сестра вручила мені квитанцію й показала, де вихід. Я розплатився й пішов.Прибуток і співчуття
Звичайно, цих особистих спостережень недостатньо, щоб судити про порівняльні чесноти комерційної й некомерційної медицини, але зробити деякі висновки про комбінацію
[ КОМЕРЦІЙНА МЕДИЦИНА І МОТИВ СПІВЧУТТЯ ] 49
прибутковості зі співчуттям вони дозволяють. Я не стверджую, що добрі люди, здатні на співчуття, трудяться тільки в комерційних лікарнях: літні волонтери в некомерційній клініці безсумнівно мали ці якості. Але я не можу позбутися думки, що в лікарів і сестер у комерційній лікарні є якісь стимули, що спонукають їм не тільки робити свою справу, але й співпереживати хворим. Так чи інакше, якщо мені знадобиться додаткове лікування або хтось попросить мене порекомендувати гарну медичну установу, я відразу подумаю про комерційну клініку. Але я ніколи більше не звернуся в некомерційну лікарню й ніколи її не порекомендую.
Причина очевидна: поведінка тамтешніх лікарів і сестер не викликає в мене такого бажання. Стає зрозуміло й те, чому в некомерційній лікарні погодилися так швидко мене прийняти — навряд чи знайдеться багато людей, що прагнуть прийти до них іншого разу. Цей епізод не свідчить про те, що прибутковість — необхідна й навіть достатня умова для співчутливого, доброзичливого й увічливого поводження з людьми. Я сам працюю в некомерційній організації, що існує за рахунок постійної підтримки численних спонсорів. Якби я не виконував своїх зобов’язань перед ними, вони припинили б фінансувати мою діяльність. У нас із колегами й спонсорами ті самі прагнення, тому наші стосунки мають гармонійний характер. Але коли спонсорів, працівників і «клієнтів» (будь то страждаючі пацієнти чи журналісти й працівники освіти, що потребують інформації й пояснень) не пов’язують загальні цінності або мета, як це відбувається в некомерційній лікарні, мотив одержання прибутку служить потужним інструментом, що веде цю мету до гармонії.
Прибуток, одержуваний у рамках чітких і юридично гарантованих прав (на відміну від прибутку, що дістається спритному шахраєві), може стати основою для співчуття, а не черствості. Прагнення до прибутковості змушує лікаря враховувати інтереси пацієнта — так би мовити, ставати на його місце, пам’ятати про страждання інших і співчувати їм.
В умовах ринкової економіки прибутковість буває синонімом співчуття.
Еще по теме Комерційна медицина і мотив співчуття:
- 1 Мотивы и стимулы моего творчества. Работа 1943 года и ее последующее развитие Мотивы и стимулы
- ДОРОГО И СЕРДИТО Неадекватная медицина Америки США и Куба - почти рядом
- Мотивы
- Мотивы накопления
- МОТИВ ПРИБЫЛИ
- 2. Мотивы и гипотезы ПИИ
- Формування ресурсів комерційного банку
- Больше чем один мотив
- §9.3. Мотивы слияний и поглощений фирм
- Тема 3 Маркетингова стратегія комерційного банку.
- Створення та організація діяльності комерційного банку
- Мотивы ввоза-вывоза капитала
- Мотивы человеческой деятельности