<<
>>

Комбінація політичної й економічної свободи дозволяє людству творити чудеса

Темба А. Нолутшунгу

У липні 1794 року Максиміліан Робесп’єр — революціо- нер-республіканець, радикал-демократ і натхненник яко­бінського терору, від якого до 40 000 французів і францу­женок загинули на гільйотині як «вороги народу», — був страчений своїми політичними супротивниками.

За мить до смерті він звернувся до юрби, яка раніше схилялася пе­ред ним, а тепер жадала його крові, з такими словами: «Я дав вам свободу, а ви прагнете ще й хліба». На цьому за­кінчився терор.

Мораль, яку ми можемо винести з цієї історії, полягає в тому, що між політичною свободою й економічним добро­бутом існує зв’язок, але це не одне й те саме.

Економічний добробут — наслідок свободи. У ПАР, де рівень безробіття, за офіційним даними, становить 25% працездатного населення (ця цифра не включає тих, хто вже зневірився й залишив спроби знайти роботу), розрив між політичною свободою й економічним добробутом таїть у собі катастрофічні наслідки — причому ця небезпека збільшується тим, що уряди, що приходять до влади, раз за разом обіцяють своїм виборцям усілякі соціальні пільги.

Щоб упоратися з нашими проблемами, необхідно позбу­тися деяких помилкових уявлень.

Створення нових робочих місць — не функція держави. Щоб робота була постійною, вони повинні створюватися приватним сектором. Держава створює робочі місця на гроші платників податків, і це рівносильне субсидуванню зайнятості. Такі робочі місця не є постійними, а тому їх наявність не дає позитивних економічних результатів. Створює багатство насамперед приватний сектор, а держ­сектор його споживає.

Гроші — лише засіб, який забезпечує обмін товарами й послугами, а тому вони повинні бути пов’язані із продук­тивністю праці й відображати її рівень. Коли я в 1991 році

[ ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ] 99

відвідав посткомуністичну Росію й Чехословаччину, там у вжитку був анекдот: робітники роблять вигляд, що працю­ють на державу, а держава робить вигляд, що їм платить.

Тому, на мою думку, ведучи мову про осмислене створення робочих місць, увагу слід зосереджувати винятково на при­ватному секторі.

Напрошується питання: яку економічну політику слід проводити стосовно приватних підприємств? Які заходи сприяють підвищенню їх продуктивності, а які перешко­джають? Одним словом, що слід робити?

Розглянемо принципи, що лежать в основі найпростішо­го обміну з двома учасниками. Прості трансакції можуть служити «мікроілюстрацією» функціонування економіки в цілому. Вони повинні показувати керівництву держави, яка політика найбільше відповідає природі людини, оскіль­ки в економіці саме людський фактор має вирішальне зна­чення. Перенесімося для початку в найдавніші часи й уяві­мо собі печерну людину — досвідченого мисливця, що не вміє, однак, робити зброю для полювання. І от наша печер­на людина зустрічається з досвідченим майстром і пого­джується віддати частину здобичі в обмін на потрібну йо­му зброю. За підсумками трансакції обидва учасники задо­волені: вони вважають, що одержали щось більш вартісне для них, ніж те, що вони віддали. Рано чи пізно майстер зрозуміє: якщо він не буде сам ходити на полювання й зосередиться на виготовленні зброї, він зможе міняти свої вироби на хутро, м’ясо, слонову кістку і так далі. Одним словом, він почне займатися бізнесом. У результаті мають вигоду як сам майстер, так і всі його клієнти, які обзаво­дяться більш ефективною мисливською зброєю.

У зв’язку із цим сценарієм необхідно відзначити, що в ході описаного процесу не застосовуються ні сила, ні об­ман. Не беруть участі у ньому й жодні треті сторони. Ніхто не вказує, за якими правилами повинен вестися бізнес. Правила, якими керуються учасники трансакцій, виника­ють спонтанно. Учасники немов підкоряються природному порядку речей. Економіст Фрідріх Хайек називав це спон­танним порядком, і одним з його елементів є взаємоповага до прав приватної власності.

Цей простий приклад свідчить про те, що в сучасних умовах відмова держави від втручання в економічну діяль­ність обертається високими темпами зростання й відповід­ними соціально-економічними благами.

Іншими словами, якщо влада заохочує економічну свободу виробників і спо­живачів, дозволяє їм безперешкодно здійснювати трансак-

100 [ ТЕМБА А. НОЛУТШУНГУ ]

ції, не поєднані з примусом або шахрайством, країна і її народ розцвітають. Це гарантований спосіб досягти скоро­чення безробіття, поліпшити якість освіти й охорони здо­ров’я.

Ці основні принципи стосуються всіх економік, незалеж­но від культурного контексту, у якому кожна з них форму­валася. Розповсюджений міф про «трудову етику» вимагає критичного аналізу. Ця концепція побічно підкріплює на­ціональні чи етнічні стереотипи, пов’язані з наявністю або відсутністю трудової етики. Логічним наслідком цього стає висновок про те, що бідні є бідні, оскільки в них відсутня трудова етика, а багаті домагаються успіху завдяки тому, що в них вона є, — така точка зору досить небезпечна, особливо якщо розрізнення робиться за расовою ознакою.

До падіння Берлінської стіни в 1989 році ФРН за обся­гом ВВП посідала друге місце у світі, а економіка НДР перебувала в катастрофічному становищі. Але ж в обох державах жив той самий народ з однаковою культурою, і навіть члени тих самих родин, розділених після Другої сві­тової війни. Те ж саме можна сказати й про Корейський півострів: Південна Корея — економічний гігант, а КНДР котиться в прірву й не може обходитися без іноземної до­помоги. Але ж знову ідеться про один народ однієї культу­ри. Згадаємо також, який контраст існував між КНР і Гон­конгом до того, як в 1992 році Ден Сяопін ініціював ради­кальні ринкові реформи, оголосивши, що багатство заслуговує похвали, і не важливо, якої масті кішка — го­ловне, щоб вона ловила мишей. І знову — той самий народ, та сама культура, одні й ті ж красномовні економічні контрасти. У всіх цих випадках відмінності визначаються ступенем свободи, яким користуються економічні актори.

З 1992 року завдяки радикальним ринковим реформам Китай активно нарощував свій економічний потенціал, і сьогодні він посідає третє місце у світі за обсягом ВВП.

У той же час США, як відзначає Бертель Шмітт, на жаль, «підібрали соціалістичну інструкцію з керівництва еконо­мікою, яку Ден Сяопін розсудливо викинув».

Багатство країни і її жителів визначається законодавчою й інституціональною системою, у рамках якої відбувається економічна діяльність, і особливо ступенем державного ре­гулювання економіки. Іншими словами, доходи індивідів залежать від того, наскільки держава дозволяє їм користу­ватися економічною свободою.

Сказане можна підсумувати словами професора Волтера Вільямса, автора книги «Війна Південної Африки проти

І ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ) 101

капіталізму», яка змушує замислитися. Ще в 1986 році він відзначав: «Проблеми ПАР дозволять розв’язати не спеціа­льні програми, не пільги для чорношкірих, не соціальні ви­плати й підтримку. їх розв’яже свобода. Адже якщо ви, дивлячись на ситуацію у світі, шукаєте багатих людей і різноманітні способи, що дозволяють їм добре жити, це значить, що ви шукаєте суспільство з досить високим рів­нем свободи особистості».

<< | >>
Источник: Том Дж. Палмер. Моральність капіталізму. Те, про що ви не почуєте від викладачів / За ред. Тома Дж. Палмера К.,2014. — 128 с.. 2014

Еще по теме Комбінація політичної й економічної свободи дозволяє людству творити чудеса:

  1. 6. Функції політичної економії. Політична економія та обгрунтування економічної політики.
  2. Індекс економічної свободи (ІЕС) у країнах світу
  3. 2. Предмет політичної економії. Тлумечення предмета політичної економії різними школами.
  4. 21. Как творить чудеса?
  5. Часть V. Письма, которые творят чудеса.
  6. Историческая необходимость и свобода личности. Необходимость и свобода
  7. Глава 8. Формула, которая будет творить для вас чудеса.
  8. § 1. Зародження і розвиток політичної економії
  9. Реформа політичної системи в Україні
  10. ТЕМА 6. ВИНИКНЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ НАПРЯМІВ І ШКІЛ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
  11. ТЕМА 4. КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
  12. 4.2.3. Розвиток політичної економії в Україні середини XIX ст.
  13. ТЕМА 5. ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
  14. § 2. Предмет політичної економії
  15. Тема №4 Класична школа політичної економії
  16. § 3. Методи і функції політичної економії
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -