Комбінація політичної й економічної свободи дозволяє людству творити чудеса
Темба А. Нолутшунгу
У липні 1794 року Максиміліан Робесп’єр — революціо- нер-республіканець, радикал-демократ і натхненник якобінського терору, від якого до 40 000 французів і француженок загинули на гільйотині як «вороги народу», — був страчений своїми політичними супротивниками.
За мить до смерті він звернувся до юрби, яка раніше схилялася перед ним, а тепер жадала його крові, з такими словами: «Я дав вам свободу, а ви прагнете ще й хліба». На цьому закінчився терор.Мораль, яку ми можемо винести з цієї історії, полягає в тому, що між політичною свободою й економічним добробутом існує зв’язок, але це не одне й те саме.
Економічний добробут — наслідок свободи. У ПАР, де рівень безробіття, за офіційним даними, становить 25% працездатного населення (ця цифра не включає тих, хто вже зневірився й залишив спроби знайти роботу), розрив між політичною свободою й економічним добробутом таїть у собі катастрофічні наслідки — причому ця небезпека збільшується тим, що уряди, що приходять до влади, раз за разом обіцяють своїм виборцям усілякі соціальні пільги.
Щоб упоратися з нашими проблемами, необхідно позбутися деяких помилкових уявлень.
Створення нових робочих місць — не функція держави. Щоб робота була постійною, вони повинні створюватися приватним сектором. Держава створює робочі місця на гроші платників податків, і це рівносильне субсидуванню зайнятості. Такі робочі місця не є постійними, а тому їх наявність не дає позитивних економічних результатів. Створює багатство насамперед приватний сектор, а держсектор його споживає.
Гроші — лише засіб, який забезпечує обмін товарами й послугами, а тому вони повинні бути пов’язані із продуктивністю праці й відображати її рівень. Коли я в 1991 році
[ ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ] 99
відвідав посткомуністичну Росію й Чехословаччину, там у вжитку був анекдот: робітники роблять вигляд, що працюють на державу, а держава робить вигляд, що їм платить.
Тому, на мою думку, ведучи мову про осмислене створення робочих місць, увагу слід зосереджувати винятково на приватному секторі.Напрошується питання: яку економічну політику слід проводити стосовно приватних підприємств? Які заходи сприяють підвищенню їх продуктивності, а які перешкоджають? Одним словом, що слід робити?
Розглянемо принципи, що лежать в основі найпростішого обміну з двома учасниками. Прості трансакції можуть служити «мікроілюстрацією» функціонування економіки в цілому. Вони повинні показувати керівництву держави, яка політика найбільше відповідає природі людини, оскільки в економіці саме людський фактор має вирішальне значення. Перенесімося для початку в найдавніші часи й уявімо собі печерну людину — досвідченого мисливця, що не вміє, однак, робити зброю для полювання. І от наша печерна людина зустрічається з досвідченим майстром і погоджується віддати частину здобичі в обмін на потрібну йому зброю. За підсумками трансакції обидва учасники задоволені: вони вважають, що одержали щось більш вартісне для них, ніж те, що вони віддали. Рано чи пізно майстер зрозуміє: якщо він не буде сам ходити на полювання й зосередиться на виготовленні зброї, він зможе міняти свої вироби на хутро, м’ясо, слонову кістку і так далі. Одним словом, він почне займатися бізнесом. У результаті мають вигоду як сам майстер, так і всі його клієнти, які обзаводяться більш ефективною мисливською зброєю.
У зв’язку із цим сценарієм необхідно відзначити, що в ході описаного процесу не застосовуються ні сила, ні обман. Не беруть участі у ньому й жодні треті сторони. Ніхто не вказує, за якими правилами повинен вестися бізнес. Правила, якими керуються учасники трансакцій, виникають спонтанно. Учасники немов підкоряються природному порядку речей. Економіст Фрідріх Хайек називав це спонтанним порядком, і одним з його елементів є взаємоповага до прав приватної власності.
Цей простий приклад свідчить про те, що в сучасних умовах відмова держави від втручання в економічну діяльність обертається високими темпами зростання й відповідними соціально-економічними благами.
Іншими словами, якщо влада заохочує економічну свободу виробників і споживачів, дозволяє їм безперешкодно здійснювати трансак-100 [ ТЕМБА А. НОЛУТШУНГУ ]
ції, не поєднані з примусом або шахрайством, країна і її народ розцвітають. Це гарантований спосіб досягти скорочення безробіття, поліпшити якість освіти й охорони здоров’я.
Ці основні принципи стосуються всіх економік, незалежно від культурного контексту, у якому кожна з них формувалася. Розповсюджений міф про «трудову етику» вимагає критичного аналізу. Ця концепція побічно підкріплює національні чи етнічні стереотипи, пов’язані з наявністю або відсутністю трудової етики. Логічним наслідком цього стає висновок про те, що бідні є бідні, оскільки в них відсутня трудова етика, а багаті домагаються успіху завдяки тому, що в них вона є, — така точка зору досить небезпечна, особливо якщо розрізнення робиться за расовою ознакою.
До падіння Берлінської стіни в 1989 році ФРН за обсягом ВВП посідала друге місце у світі, а економіка НДР перебувала в катастрофічному становищі. Але ж в обох державах жив той самий народ з однаковою культурою, і навіть члени тих самих родин, розділених після Другої світової війни. Те ж саме можна сказати й про Корейський півострів: Південна Корея — економічний гігант, а КНДР котиться в прірву й не може обходитися без іноземної допомоги. Але ж знову ідеться про один народ однієї культури. Згадаємо також, який контраст існував між КНР і Гонконгом до того, як в 1992 році Ден Сяопін ініціював радикальні ринкові реформи, оголосивши, що багатство заслуговує похвали, і не важливо, якої масті кішка — головне, щоб вона ловила мишей. І знову — той самий народ, та сама культура, одні й ті ж красномовні економічні контрасти. У всіх цих випадках відмінності визначаються ступенем свободи, яким користуються економічні актори.
З 1992 року завдяки радикальним ринковим реформам Китай активно нарощував свій економічний потенціал, і сьогодні він посідає третє місце у світі за обсягом ВВП.
У той же час США, як відзначає Бертель Шмітт, на жаль, «підібрали соціалістичну інструкцію з керівництва економікою, яку Ден Сяопін розсудливо викинув».Багатство країни і її жителів визначається законодавчою й інституціональною системою, у рамках якої відбувається економічна діяльність, і особливо ступенем державного регулювання економіки. Іншими словами, доходи індивідів залежать від того, наскільки держава дозволяє їм користуватися економічною свободою.
Сказане можна підсумувати словами професора Волтера Вільямса, автора книги «Війна Південної Африки проти
І ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ) 101
капіталізму», яка змушує замислитися. Ще в 1986 році він відзначав: «Проблеми ПАР дозволять розв’язати не спеціальні програми, не пільги для чорношкірих, не соціальні виплати й підтримку. їх розв’яже свобода. Адже якщо ви, дивлячись на ситуацію у світі, шукаєте багатих людей і різноманітні способи, що дозволяють їм добре жити, це значить, що ви шукаєте суспільство з досить високим рівнем свободи особистості».
Еще по теме Комбінація політичної й економічної свободи дозволяє людству творити чудеса:
- 6. Функції політичної економії. Політична економія та обгрунтування економічної політики.
- Індекс економічної свободи (ІЕС) у країнах світу
- 2. Предмет політичної економії. Тлумечення предмета політичної економії різними школами.
- 21. Как творить чудеса?
- Часть V. Письма, которые творят чудеса.
- Историческая необходимость и свобода личности. Необходимость и свобода
- Глава 8. Формула, которая будет творить для вас чудеса.
- § 1. Зародження і розвиток політичної економії
- Реформа політичної системи в Україні
- ТЕМА 6. ВИНИКНЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ НАПРЯМІВ І ШКІЛ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
- ТЕМА 4. КЛАСИЧНА ШКОЛА ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
- 4.2.3. Розвиток політичної економії в Україні середини XIX ст.
- ТЕМА 5. ЕВОЛЮЦІЯ КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ
- § 2. Предмет політичної економії
- Тема №4 Класична школа політичної економії
- § 3. Методи і функції політичної економії