Адам Сміт і міф про людську жадібність
Том Дж. Палмер
Часто доводиться чути, ніби Адам Сміт вважав: якщо люди будуть керуватися винятково егоїстичними спонуканнями, справи в нашому світі підуть на лад — так би мовити, «жадібність — двигун прогресу».
Насправді він, звичайно, не ствержував, що наше життя можна поліпшити, спираючись тільки на егоїстичні мотиви, і ніколи не заохочував егоїзм. Уже один той факт, що в «Теорії моральних почуттів» він приділяє стільки уваги ролі «безстороннього спостерігача», повинен покласти край цьому помилковому тлумаченню. Сміт не піднімав на щит егоїзм, але й не був настільки наївним, щоб думати, ніби зробити наш світ кращим здатна лише безкорислива прихильність до блага інших (на ділі або на словах). Як відзначає Стівен Холмс у своєму цікавому дослідженні «Таємна історія власних інтересів»[35], Сміт дуже добре усвідомлював, до яких деструктивних наслідків можуть призвести такі не пов’язані з вигодою пристрасті, як жадібність, злість, помста, фанатизм і т. п. Безкорисливі фанатики іспанської інквізиції творили звірства в надії, що перед смертю страждаючі від мук єретики покаються і заслужать спокуту від Господа. Ця доктрина називалася «виправдання спокутою». Гумберт із Романса у своїх вказівках інквізиторам наполягав, щоб вони обґрунтовували перед паствою покарання, призначені єретикам, у такий спосіб: «Ми молимо Господа й просимо вас, аби ви молили його разом зі мною, щоб він у своїй нескінченній милості дарував тим, кого карають, терпіння, з яким вони переносили б кару, якій ми пропонуємо їх піддати (в ім’я справедливості, але із глибокою скорботою), і тим самим заслужили порятунок. Для цього ми й накладаємо на них ці покарання»[36]. На думку Сміта, подібна безкорислива відданість благу інших у моральному плані нітрохи не краща за «егоїстичне» прагнення купця збагатитися за рахунок продажу пива й солоної риби людям, що страждають від спраги й голоду.Сміта не можна назвати беззастережним прихильником егоїстичних учинків, адже відповідь на запитання про те, чи направить «невидима рука» подібні мотиви на службу загальному добру, дуже багато в чому залежить від контексту чинених дій, і особливо від інституціонального устрою суспільства. Часом езопове бажання подобатися іншим здатне надихнути нас на моральні вчинки, змушуючи замислитися, як ми виглядаємо в очах інших людей.
У міжособистісних стосунках невеликого масштабу, про які в основному й іде мова в «Теорії моральних почуттів», подібна мотивація може обернутися загальним добром, оскільки вона спонукає «і нас бажати, щоб ми вселили самим собі такі ж приємні почуття, щоб нас любили й звеличували так само, як тих, котрих ми самі найбільше любимо і звеличуємо», і вимагає від нас «стати неупередженими суддями своїх власних учинків»[37]. Навіть надмірна прихильність до власних інтересів у правильному інституціональному контексті може приносити користь іншим, як у розказаній Смітом історії про вихідця з бідної родини: спонукуваний амбіціями, він невтомно сколочує багатство, але після багатьох десятиліть завзятої праці розуміє, що жебрак, який ніжиться на сонечку біля дороги, нітрохи не менш щасливий, ніж він. Надмірна турбота цієї людини про власні амбіції й інтереси тим не менше принесла добро людству, оскільки створене й накопичене ним багатство забезпечило існування багатьох — адже «своєю діяльністю людина змусила землю подвоїти свою первісну родючість і годувати більшу кількість людей»[38].
У загальному політекономічному контексті, описаному в багатьох пасажах «Дослідження про природу й причини багатства народів», зокрема в тих, де мова йде про взаємодію з інститутами держави, — погоня за власними інтересами з меншою ймовірністю приводить до позитивних результатів. Наприклад, власні інтереси купців спонукають їх домагатися від влади створення картелів, вживання протекціоністських заходів і навіть розв’язання воєн: «Очікувати відновлення коли-небудь повністю свободи торгівлі у Великобританії так само безглуздо, як очікувати здійснення в ній “Океанії” або “Утопії”.
Цьому непереборно перешкоджають не тільки упередження суспільства, але й приватні інтереси багатьох окремих осіб, які ще важче здолати»[39]. Дрібні бариші, що наживаються купцями на монополіях, у випадку виникнення імперій або воєн обертаються жахливим тягарем для суспільства в цілому: «У загальній системі законів, установлених для управління нашими американськими й вест-індськими колоніями, інтереси вітчизняного споживача були принесені в жертву інтересам виробника ще в набагато більших розмірах, ніж у всьому іншому нашому комерційному законодавстві. Була організована величезна сфера з єдиною метою створити нації споживачів, зобов’язаних купувати з магазинів різних наших виробників усі товари, якими вони можуть постачати їх. Заради того невеликого підвищення ціни, яке ця монополія могла дати нашим виробникам, на вітчизняних споживачів була звалені всі витрати з утримання й захисту цієї сфери. З цією і тільки з цією метою на дві останні війни було витрачено більш 200 млн. і був створений новий державний борг, що перевищує 170 млн., на додаток до всіх витрат з тією ж метою в попередніх війнах. Одні відсотки цього боргу перевищують не тільки весь той додатковий прибуток, який коли-небудь могла давати монополія колоніальної торгівлі, але й усю вартість обігів цієї торгівлі або всю вартість товарів, які в середньому вивозилися щорічно в колонії»[40].71
Таким чином, судження Сміта про тезу Гордона Гекко, вигаданого персонажа з фільму Олівера Стоуна «Волл- Стріт», «жадібність — це добре» можна однозначно сформулювати як «іноді добре, іноді ні» (якщо вважати власний інтерес і жадібність синонімами). Відповідь тут залежить від інституціонального середовища.
Але як же бути з поширеною думкою про те, що ринок сприяє егоїстичним вчинкам, що психологічне налаштування, породжуване обміном, стимулює егоїзм? Мені не відомо жодного вагомого аргументу на користь того, що ринок заохочує егоїзм або жадібність, у тому розумінні, що ринкова взаємодія підсилює елемент жадібності або схильність людей до егоїзму більшою мірою, ніж стан справ у тих країнах, де держава пригнічує й підриває ринкові відносини або втручається в них.
Насправді ринок дає як стовідсотковим альтруїстам, так і закоренілим егоїстам максимальні можливості безперешкодно реалізовувати свої прагнення. Ті, хто присвятив життя допомозі іншим людям, використовують ринкові механізми для здійснення своїх цілей такою ж мірою, як і ті, хто прагне власного збагачення. Деякі з останніх, до речі, накопичують багатство, щоб мати більше можливостей допомагати іншим. Досить згадати Джорджа Сороса й Білла Гейтса: вони заробляють величезні гроші як мінімум почасти для того, щоб допомагати іншим за рахунок масштабної благодійної діяльності. Багатство, створене в рамках прагнення до прибутку, дозволяє їм бути щедрими.Філантроп або безсрібник використовує свої гроші, щоб нагодувати, одягти і втішити максимальне число людей. Ринок дозволяє тому, хто прагне допомогти бідним, знайти ковдри, продовольство й ліки за найнижчими цінами. Він забезпечує створення багатства, яке можна використовувати для допомоги тим, кому не пощастило, і дає щедрим людям максимум можливостей, щоб опікуватися іншими. Ринок, таким чином, сприяє добродійній діяльності.
Дуже багато хто помилково вважає, що всі цілі людей продиктовані винятково «власними інтересами», які до того ж ототожнюються з «егоїзмом». Мета людей, що діють на ринку, справді носить особистий характер, але як цілеспрямовані особистості ми також піклуємося про інтереси й добробут інших — наших рідних, друзів, сусідів і навіть незнайомців.
Філіп Вікстид дає деталізоване визначення мотивів ринкового обміну. Замість слова «егоїзм» стосовно причин участі в такому обміні (адже на ринок можна вийти, наприклад, щоб купити їжу для бідняків) він придумав поняття «несамозреченість» (nontuism)[41]. Ми можемо продавати нашу продукцію, щоб на виручені гроші допомагати друзям і навіть зовсім незнайомим людям, але, торгуючись з приводу ціни, ми найчастіше не опікуємося тим, щоб облагодіяти того, з ким ми торгуємося. А якщо ні, то мова йде не тільки про обмін, а й про дарунок, що трохи спотворює природу обміну.
Тих, хто переплачує за щось, навряд чи можна назвати хорошими бізнесменами: як відзначає Г. Б. Актон у своїй книзі «Моральність ринку»[42], ведення бізнесу собі в збиток — необачний, а то й просто дурне розуміння добродійності.Тим, хто ставить політичну діяльність вище за виробничу й комерційну, варто згадати, що політика здатна завдавати величезної шкоди й лише зрідка — користі. Вольтер ще до появи праць Сміта чітко усвідомлював цю відмінність. У своєму есе «Про торгівлю» в «Листах про англійську націю» (Вольтер написав їх англійською, якою добре володів, а потім створив французький варіант, опублікований за назвою «Філософські листи») він відзначав: «У Франції розпоряджаються маркізи і кожен з них, прибувши в Париж із глибокої провінції з шаленими грішми й титулом маркіза Ака або Іля, може говорити про себе: “Людина, подібна до мене, людина мого становища” — і гордо нехтувати негоціантом; сам негоціант так часто чує презирливі відгуки про свою професію, що має глупство за неї червоніти. Однак я не знаю, яка із цих двох професій корисніша державі — чи професія напудреного вельможі, якому точно відомо, коли просинається король і коли він лягає, і який набирає величного вигляду, граючи роль дармоїда в приймальні міністра, або ж професія негоціанта, що збагачує свою країну, роздає зі свого кабінету накази Сю- ратту й Каїру і сприяє процвітанню всього світу»[43].
Торгівцям і капіталістам не варто червоніти, коли сучасні політики й інтелектуали дивляться на них звисока, критикують те, засуджують це, вимагаючи при цьому, щоб комерсанти, підприємці, працівники, інвестори, ремісники, фермери, винахідники й інші виробники створювали багатство, яке політики конфіскують, а антикапіталістично налаштовані інтелігенти нехтують, однак жадібно споживають.
Ринок заснований на егоїзмі й припускає егоїстичні спонукання не більше ніж політика. Точно так само він не більше ніж політика стимулює егоїстичні вчинки й мотиви. При цьому, на відміну від політики, вільний обмін на добровільній основі створює багатство й сприяє миру — а це ті передумови, що дозволяють розцвітати щедрості, дружбі й любові. І це багато чого вартує — що чудово розумів Адам Сміт.
Еще по теме Адам Сміт і міф про людську жадібність:
- ЗВІТИ ПРО ПРИБУТОК АБО ЗБИТОК, ПРО ВСЕОХОПЛЮЮЧИЙ ПРИБУТОК, ПРО ВИЗНАНІ ДОХІД І ВИТРАТИ, ПРО ЗМІНИ У ВЛАСНОМУ КАПІТАЛІ (МСБО 1, МСФЗ 1)
- 11. Інвестиції у людський капітал
- 2.1 Матеріальне виробництво - основа життя людського суспільства
- 7 Кузнец экономики Адам Смит
- 2 Адам Смит
- Адам Смит
- Тема 3. Адам Смит
- Смит Адам Smith Adam (1723 — 1790)
- 9 Прогресс, новый Адам и экономика шабата
- ГЛАВА 3 АДАМ СМИТ И ФОРМИРОВАНИЕ КЛАССИЧЕСКОЙ ШКОЛЫ
- Адам Смит ИССЛЕДОВАНИЕ О ПРИРОДЕ И ПРИЧИНАХ БОГАТСТВА НАРОДОВ
- 5.9. Звітність про виконання місцевих бюджетів
- 7.10. Припинення провадження у справі про банкрутство
- Про авторів
- ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРІЛІ ОПЕРАЦІЇ
- б. Формы и этапы интеграционных процессов.
- 7.2. Порядок порушення справи про банкрутство
- Характеристика звітності про виконання бюджетів
- Нормативно-правові акти країн світу про свободуинформації (2006*)
- 10.10. Звіт про експертне оцінювання вартості майна