<<
>>

§ 2. Витрати виробництва. Собівартість. Формування витрат виробництва в сучасних умовах

Процес виробництва, як уже зазначалось, завжди пов’язаний з використанням факторів виробництва, тобто речового фактора (засоби виробництва, які знаходять втілення в масі використаної уречевленої праці—знарядь та предметів праці), та особового фактора (використання в процесі виробництва робочої сили — здатності працівника до праці).

Витрати, які пов’язані з коштами, що вкладені в набуття та використання вищезазначених факторів виробництва, складають зміст категоріі “витрати виробництва”.

В свою чергу, категорія “витрати обігу” відбиває витрати, які мають місце у зв’зку з реалізацією вироблених товарів (послуг). Якщо до витрат виробництва відносять витрати, пов’язані з використанням знарядь праці (амортизаційні відрахування від вартості промислових будов, споруд, верстатів, транспортних засобів тощо), вартістю предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива тощо) та витрати, що спрямувались на найм робочої сили (зарплати), то витрати обігу охоплюють кошти, спрямовані на утримання торгових приміщень, транспорту, що використовується в процесі реалізації продукції, зарплату торговим працівникам тощо.

Виникають також витрати розрахункові або планові, які формуються на підставі існуючих норм (нормативів) використання вживаних ресурсів, а також фактичні витрати, що відбивають результати певної господарської діяльності в процесі виготовлення товару (надання послуг). Порівняльний аналіз розрахункових (планових) та фактичних витрат дає змогу зробити висновок, наскількиуспішно або, навпаки, невдало те чи інше підприємство (фірма) реалізують свою програму діяльності (бізнес-план).

Оскільки підприємства (товаровиробники) економічно відокремлені (відособлені) як власники засобів виробництва і створюваного продукту, то витрати виробництва формуються як самостійна категорія, яка має відбивати єдиний підхід у процесі обчислення цих витрит, єдиний критерій їх зіставлення.

В умовах командно-адміністративної системи, коли єдино правильною визнавалась теорія трудової вартості К. Маркса, такою категорією стала собівартість продукції, яка використовувалась у бухгалтерському обліку колишнього СРСР та деяких інших країн світу. Ця категорія поки що залишається провідною і досі в Україні та інших державах, які утворились після розпаду СРСР: стали на шлях розбудови економіки ринкового типу.

Відповідно до існуючої методики всі витрати підприємства поділяються на виробничі і позавиробничі. До виробничих відносять амортизаційні відраху-174 вання (перенесену на продукцію вартість засобів праці), сировину, матеріали, придбані комплектуючі вироби, паливо, різні види енергії, заробітну плату робітників і службовців. До позавиробничих належать витрати, пов’язані з реалізацією продукції, рекламою, відрахуваннями на науково-дослідні роботи, підготовку кадрівтощо. Якщо при обчисленні собівартості до неї включено витрати, пов’язані з виробництвом продукції, то вона набуває форму виробничої або фабрично-заводської, а у разі додачі до вищезазначеної собівартості ще й витрати на реалізацію продукції та загальноуправлінські витрати, то собівартість отримує назву “комерційна” або “повна”.

Склад витрат, які відносяться до собівартості, розглядається у двох площинах: за елементами витрат і за статтями калькуляції.

Собівартість за елементами витрат характеризує загальний економічний стан підприємства, дозволяє висвітлити джерела перевитрат або економії, а також виявити загальні потреби підприємствау матеріальних, фінансових, трудових ресурсах для їх подальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Собівартість за елементами витрат визначається у розрахунку на повний обсяг виробництва.

Собівартість за елементами витрат включає:

• матеріальні витрати, які відбивають вартість придбаних сировини і матеріалів, що безпосередньо входять до складу продукції (з вартості матеріальних витрат відраховується вартість повернених відходів, тобто залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних ресурсів, які утворюються в процесі виробництва продукції і повністю або частково втратили свої споживчі якості);

• витрати на оплату праці персоналу підприємства (фірми) за фактично виконануроботу;

• відрахування на соціальні потреби, які відбивають обов'язкові платежі відповідно до встановлених чинним законодавством норм на соціальне страхування , до пенсійного фонду, до фонду зайнятості населення з фонду оплати праці;

• амортизація основних фондів, тобто сума амортизаційних відрахувань, які мають використовуватись на повне поновлення основних виробничих фондів;

• інші витрати (сюди відносять податки, платежі, відрахування до спеціальних позабюджетних фондів, платежі з обов’язкового страхування майна, по позиках, оплата послуг зв’язку, плата за оренду, витрати на рекламу та ін.).

Формування собівартості за статтями калькуляції має за мету визначити вплив на величину собівартості перевищення строків освоєння і випуску нової продукції, зміни обсягів виробництва, витрат від простоїв, браку, рекламацій тощо. У цьому способі з’ясування складу собівартості витрати відособлюються, групуються залежно від призначення їх здійснення.

175

Собівартість за статтями калькуляції включає:

• сировинута матеріали;

• повернені відходи (відраховуються);

• придбані вироби, напівфабрикати, послуги промислового характеру інших підприємств (фірм);

• паливо та енергія, які використовуються на технологічні потреби;

• витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо беруть участь у виробництві продукції (наданні послуг);

• відрахування на соціальні потреби;

• витрати, зв’язані з опануванням та підготовкою виробництва;

• витрати, зв’язані з утриманням та експлуатацією машин і устаткування;

• цехові витрати;

• загальні витрати підприємства;

• інші виробничі витрати (витрати на утримання апарату управління, зношення інвентаря загального користування, амортизація основних фондів апарату управління, витрати на відрядження, поштові витрати, витрати на підготовку кадрів ті інші;

• комерційні витрати або (позавиробничі) витрати, пов’язані з реалізацією продукції, вт.ч. транспортні, на рекламу тощо.

Об’єктом калькуляції може бути одиниця готової продукції, а також певний вид роботи або послуги. Розрахунок собівартості за статтями калькуляції здійснюється з метою міїіїмізаціі витрат на одиницю продукції.

В країнах з розвинутою ринковою системою існує інший підхід до визначення змісту та структури витрат виробництва, який враховує рідкість (обмеженість) ресурсів, що використовуються, можливість їх альтернативного використання, бо обмеженість ресурсів означає, що завжди доводиться робити вибір, а вибір — це відмова від одного на користь іншого. Тому перед Україною, як державою, що здійснює перехід до економічної системи ринкового типу, постає завдання: врахуватидосвідкра'їнзрозвинутоюринковоюекономікою, що дасть змогу перейти до загальновизнаної системи обліїсу витрат і використовувати ту систему бухгалтерського обліїсу, яка існує в переважній більшості країн світу.

Передусім, це стосується поділу витрат на зовнішні (явні, фактичні) та внутрішні (неявні).

До зовнішніх витрат, які набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва і проміжних виробів, відносять:

1) заробітну плату робітників (плата за трудові ресурси);

2) грошові виплати на купівлю верстатів, транспортних засобів, обладнання, приміїцень або орендну плата за них (платежі постачальникам капіталів);

3) оплата транспортних послуг;

4) комунальні платежі (світло,газ, вода);

5) оплата послуг банків, старахових компаній;

6) оплата постачальників матеріальних ресурсів (сировини, напівфабрикатів, комплектуючих тощо).

Зовнішні витрати повністю фіксуються в бухгалтерському звіті підприємства (фірми), і тому їх ще називають бухгалтерськими витратами. Сума зовнішніх витрат найбільш наближенадо собівартості продукції. Однак сума виробничих витрат, колидо них включити лише зовнішні витрати, може бути заниженою, а прибуток, відповідно, завищеним. Для того, щоб підприємство (фірма) могло прийняти обгрунтоване рішення щодо започаткування виробництва, його подальшого розвитку, до витрат треба включати не тільки зовнішні (явні), а й внутрішні (неявні) витрати.

До внутрішніх витрат відносять витрати, обумовлені використанням власних ресурсів підприємства (фірми), тобто витрати, що не оплачуються господарюючим суб’єктом. Ці витрати не набувають грошової форми і дорівнюють виплатам, які можна було б отримати за власний ресурс, використовуючи його за найкращою альтернативою: власник підприє мства не платить сам собі зарплату, не отримує орендної плати за приміщення, де розміщене виробництво, а вклавши грошіу виробництво, не отримує тих процентів, які б отримав, поклавши гроші на банківський рахунок. Одним з елементів внутрішніх витрат слід розглядати ітак званий нормативний прибуток підприємця. Керуючи власним підприємством, він відмовляється від заробітку, що міг би отримати, якби запропонував свої управлінські послуги іншому підприє мству (фірмі).

Водночас практика доводить, що величина витрат залежить від обсягу виробленої продукції. Ось чому існує також поділ витрат на постійні та змінні.

Категорія “постійні витрати виробництва’’ відбиває витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягів виробництва (це—амортизаційні відрахування, рентні та орендні платежі, плата за позику, страхові внески, оплата вищого керівного персоналу підприємства, охорони тощо). Ці платежі підлягають оплаті навіть в умовах простою господарюючого суб’єкта, тоді як термін “змінні витрати" відбиває витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, електроенергію, транспортні послуги, зарплату виробничого персоналу та інші. Утому разі, коли постійні та змінні витрати розраховуються разом (сумарно) при кожному даному обсязі виробництва, вони складають загальні або повні (валові витрати), а загальні витрати у розрахунку на одиницю виробленої продукції розглядаються вже як середні загальні витрати. Оскільки загальні витрати складаються з постійних і змінних, то й середні витрати також можуть бути як постійними, так і змінними.

У західній економічній літературідосить поширена концепція граничних витрат, яка базується на теорії граничної корисності. Ці витрати пов’язують з 177

виробництвом ще однієї (додаткової) фактичної або розрахункової одиниці продукції, вони обчислюються як сума витрат на її виробництво. Застосування категорії “граничних витрат" дозволяє контролювати витрати підприємства (фірми) при виробництві (скороченні) останньої (додаткової) одиниці продукції Величина граничних витрат обернено пропорційна (більше-менше, мен-ше-більше) граничній продуктивності праці.

Закон граничної продуктивності праці, виходячи з теорії трьох факторів виробництва (праця, земля і капітал), доводить, що в незмінних технічних умовах послідовне збільшення кожного з виробничих факторів на одиницю продукції веде до зниження приросту прод укції.

Граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат у зв’язку з випуском додаткової одиниці продукцїї, бо постійні витрати, як уже зазначалось, не змінюються зі змїїюю обсягу випуску прод укцїї.

Проте, виявляється, що підприємцю для прийняття оптимальних, виважених рішень у процесі управління виробництвом недостатньо оперувати категоріями постійних та змінних витрат, треба ще й враховувати часовий інтервал, протягом якого вони формуються.

<< | >>
Источник: В. А. Предборський, Б.Б. Гарін, В.Д. Кухаренко. Економічна теорія /Під редакцією ПредборськогоВ.А. — К.: Кондор,2003. -492 с.. 2003

Еще по теме § 2. Витрати виробництва. Собівартість. Формування витрат виробництва в сучасних умовах:

  1. 37. Сучасна світова концепція витрат. Витрати виробництва, основні види витрат виробництва.
  2. 68. Витрати виробництва, економічний та бухгалтерський підходи до їх визначення. Альтернативні витрати та їх склад. Сукупні, середні та граничні витрати. Поняття загального, середнього та граничного доходу.
  3. 35. Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва.
  4. 7.5 Витрати виробництва
  5. Лекція 6-7. Витрати виробництва
  6. § 2. Класифікація витрат виробництва
  7. § 1. Сутність, зміст і види витрат виробництва
  8. 17. Вартість товару і витрати виробництва
  9. § 3. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах
  10. 3. Витрати виробництва у довгостроковому періоді
  11. 36. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна. Альтернативні підходи.
  12. Розділ 8. Сутність капіталу. Витрати виробництва і прибуток
  13. 2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді
  14. 12.3. Ревізія витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції
  15. §4. Прибуток. Рентабельність. Шляхи зниження витрат виробництва
  16. § 5. Еволюція товарного виробництва, його характеристика в сучасних умовах
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -