2.1. Засади і традиції інституціоналізації транспарентності
Інститут транспарентності базується на таких засадах:
· принцип поділу гілок влади на законодавчу, виконавчу, су-
дову, які протиставлені одна одній та функціюють на основі сис-
теми стримувань і противаг з метою запобігання зловживанням
будь-якою з гілок своїми повноваженнями та узурпації влади;
· якість чинного нормативно-правового забезпечення;
· підзвітність, відповідальність у діяльності органів держав-
ної влади і органів місцевого самоврядування;
· наявність дієвих, конкретних механізмів і процедур реалі-
зації прав доступу громадян до інформації про діяльність держав-
ної влади;
· рівень політичної культури.
Зародження інституту транспарентності нерозривно пов'я-
зане з появою держави. Протягом століть транспарентність як яви-
ще проявлялось тільки в діяльності держави з управління краї-
ною. З появою книгодрукування, розвитком освіти та поступовим
збільшенням чисельності освічених людей, які вміли читати, по-
чався процес активного культивування потреби пересічних гро-
мадян в отриманні інформації. Боротьба за природні права, що
призвела до переходу в багатьох державах від монархій до рес-
публік, а пізніше від авторитаризму до демократизму, вимагала
інструментів масового доступу до інформації, якими стали засоби
масової інформації. Боротьба за так звані інформаційні права спри-
яла утворенню норм права, які збереглися майже незмінними до-
тепер, насамперед широкого визнання набули права на вільне ви-
словлення думок та вільне використання інформації*.
Свобода висловлення думок та доступність, відкритість
інформації є частиною невід'ємних прав людини, що дозволяє
фізичним особам і суспільним групам відстоювати свої права.
Згідно з Європейською конвенцією (ст. 10), свобода висловлення
думок - пріоритетне право кожної людини незалежно від держав-
них кордонів.
Свобода інформації - це важливий засіб захисту відзловживань, безгосподарності та корупції. Водночас вона вигідна
для самих урядів, оскільки відкритість та прозорість у процесі прий-
няття рішень можуть сприяти підвищенню рівня довіри громадян
до діяльності уряду, забезпечують його легітимацію.
Затвердження інституту транспарентності є багатолітньою
тенденцією, у багатьох ліберально-демократичних державах ство-
рені інститути транспарентності, або інститути відкритості. Зачи-
нателем цієї традиції стала Швеція, у якій ще в 1766 р. був прий-
нятий закон про свободу видань. У подальшому цей приклад на-
слідували Фінляндія (Закон "Про відкритість публічних доку-
ментів", 1951 р.), США (Закон "Про свободу інформації", 1966 р.),
Данія (Закон "Про доступ до адміністративних документів", 1970 р.),
Норвегія (Закон "Про гласність в адміністративному управлінні",
1970 р.), Франція (Закон "Про доступ до адміністративних доку-
ментів", 1978 р.), Нідерланди (Закон "Про встановлення правил
відкритості адміністративного управління", 1978 р.), Австралія
*
автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Гунин Д. И. - Екатеринбург, 2008. - 31 с. - Режим доступа :
http://www.ifap.ru/library/book365.pdf
(Закон "Про свободу інформації", 1982 р.), Канада (Закон "Про
доступ до інформації", 1982 р.), Нова Зеландія (Закон "Про адмі-
ністративну інформацію", 1982 р.), Австрія (Закон "Про розкрит-
тя інформації федеральних адміністративних органів", 1987 р.),
Бельгія (Закон "Про розкриття адміністративного управління",
1994 р.), Республіка Корея (Закон "Про розкриття інформації публіч-
них органів", 1996 р.), Великобританія (Закон "Про свободу інформації",
2000 р.), Японія (Закон "Про друкування інформації", 2001) та ін*.
Першою країною, яка почала затверджувати принцип транс-
парентності державних органів, стала Швеція.
У 1766 р. королемГуставом III був схвалений Закон "Про свободу видань", який
пізніше став частиною конституції, прийнятої у 1772 р. Цим доку-
ментом вперше у світовій історії:
· у законодавчому порядку скасовано цензуру;
· гарантовано свободу висловлення думок та надано свободу
доступу до джерел інформації, насамперед до офіційних документів;
· встановлено у світі систему публічного характеру офіцій-
них документів владних структур та, відповідно, відкритий харак-
тер здійснення державної влади.
Цей закон як складова частина конституції діє у Швеції до-
тепер. У 1949 р. його було модифіковано у Закон "Про свободу
друку", що гарантує всім громадянам країни свободу отримання
інформації в державних органах.
У Швеції закріпився своєрідний правовий досвід у площині
захисту права на доступ до інформації - правовий інститут під на-
звою "свистун" (whistleblower). Справа в тому, що шведські чинов-
ники уповноважені публічно розкривати певного роду відомості,
які стали їм відомі по роботі чи службі, навіть такі, що захищені
грифом "службова таємниця". Це право вони отримують тільки в
тому випадку, якщо суспільна значущість поширюваних відомос-
тей превалює над важливістю збереження їх конфіденційності.
Давні традиції у площині законодавчої бази щодо свободи
доступу до інформації має Фінляндія: будучи частиною Швецького
королівства, вона застосовувала швецький Закон 1766 р. "Про до-
ступ до публічної інформації". У 1951 р. було прийнято Закон "Про
гласність офіційних документів", який діяв до 1999 р. З 1 грудня
*
по новому закону о доступе к информации / М. И. Савинцева // Право СМИ. - 2009. - № 3. -
Режим доступа : http://mediascope.ru/node/408
1999 р. його замінив Закон "Про відкритість діяльності уряду".
Цим документом було визначено принцип, згідно з яким докумен-
ти є відкритими для громадськості, за винятком випадків, коли
існують вагомі причини для відмови в їх наданні.
Основні вимоги інформаційної відкритості органів влади та на-
дання урядової інформації населенню ґрунтуються на таких засадах:
· визнається право людей на інформацію, яка стосується
державних справ, вона не обмежується адміністративними бар'є-
рами, географією чи платіжною спроможністю користувача;
· громадянину надається доступ до офіційних записів та
документів, до документів, що стосуються офіційних законів, угод
чи рішень, до даних урядових досліджень, які використовуються
для розробки політики;
· архіви утримуються таким чином, щоб забезпечити рівно-
правний доступ до інформації для всіх громадян;
· уряд несе відповідальність за збирання та поширення
інформації, урядова інформація поширюється у формі, що забез-
печує її повноцінність для публіки;
· на урядову інформацію не поширюється авторське право,
але при цьому доступ може бути обмеженим відповідно до чинно-
го законодавства;
· визнається право користувача урядової інформації на
таємницю.
Сьогодні майже всі органи влади та місцевого самоуправлін-
ня Фінляндії мають власні веб-сайти та пропонують ряд он-лайн-
послуг: громадяни можуть шукати та отримувати інформацію,
надсилати запити, брати участь у голосуванні, подавати заяви та
більше взаємодіяти з посадовими особами. Політика відкритості
та можливість електронного доступу до інформації є основною
причиною низької корупції у Фінляндії, факти корупції у країні
трапляються скоріше як винятки, ніж як закономірність. Положен-
н я, які стосуються п розорості (Консти туція і Закон "Про
відкритість діяльності уряду"), використовуються на всіх рівнях
державної адміністрації. Ними проголошується право доступу до
всіх державних документів як основне право громадянина, у свою
чергу, органи державної влади зобов'язуються превентивно забез-
печувати інформацією громадськість.
США мають власну історію доступу до державних доку-
ментів, документів судів та законодавчих матеріалів: з 1936 р.
дру-кується Федеральний реєстр, у 1946 р. Конгресом прийнято Закон
"Про адміністративні процедури", згідно з яким вимагається:
· друкувати інформацію про структуру, повноваження та
процедури;
· забезпечувати доступ до всіх постанов, що стосуються
винесення рішень;
· надавати доступ до всіх рішень.
Дозволялось відмовити в доступі до інформації, якщо йшло-
ся про збереження секретності в інтересах держави та внутріш-
нього управління. Згідно з цим правовим актом інформація нада-
валась в достатньо обмеженому обсязі.
Починаючи з 50-х рр. минулого століття ЗМІ і Конгрес про-
пагують прийняття комплексного закону. У 1966 р. був прийнятий
і набрав чинності у 1967 р. Федеральний закон США "Про свобо-
ду інформації":
· визнано суспільним надбанням всю інформацію, що зби-
рається та зберігається державними структурами;
· встановлено повну відкритість усіх документів органів
Федерального уряду США для громадян чи організацій незалеж-
но від громадянства чи країни походження.
Окремі відомства - Міністерство оборони, ЦРУ, ФБР - част-
ково звільнені від зобов'язань, встановлених законом. Передбаче-
но 10 категорій дискреційних виключень та близько 140 різних
законів, які дозволяють не надавати інформацію. Однак громадя-
ни мають право вимагати розсекречення інформації через суд.
Державні службовці зобов'язані надавати аргументовану
відповідь у встановлений термін та нести відповідальність за не-
виконання цієї вимоги, що є додатковою гарантією для реалізації
права на доступ до інформації.
Свобода доступу до інформації в США досягається шляхом
друкування документів у бюлетені "Federal Register", а також на-
дання громадянам права ознайомлюватись з документами та копі-
ювати їх. Державна установа федерального рівня не тільки має
надавати громадськості власні документи, а й створювати умови
для їх швидкого пошуку шляхом постійного видання покажчиків,
на відповідь на запит встановлені жорсткі терміни.
Причини за-питу на отримання інформації пояснювати не потрібно. Скарги на
відмову держоргану надати інформацію розглядаються в суді в
першочерговому порядку та, як правило, на користь громадянина.
У 1996 р. прийнятий закон "Про свободу електронної інфор-
мації", яким було внесено поправки в Основний закон, зокрема
вимагається, щоб державні відомства створювали "електронні
читальні" та забезпечували доступ до інформації в електронному
вигляді, яка має бути оприлюднена разом з іншими запитуваними
документами.
Законодавство у сфері свободи інформації існує більш ніж
два століття і продовжує еволюціонувати. Більшість країн визна-
ли право на доступ до інформації, накопичуваної державними
органами, через видання окремих законів про свободу інформації,
інші - шляхом прийняття окремих адміністративних положень,
лише кілька країн внесли право на доступ до інформації в Основ-
ний закон країни. Багато із цих законів протягом наступних років
неодноразово коригувались*.
Розвиток прозорості та відкритості є закономірним проявом
поширення процесів демократизації у світі - більшість документів
прийнято за останні 20 років, а також відповіддю на вимоги сус-
пільних організацій, засобів масової інформації та міжнародних
кредиторів.
Сьогодні у світі нараховується 87 країн, які мають спеціалі-
зовані закони щодо регулювання та забезпечення доступу грома-
дян до інформації, яка належить до відання органів влади**. У 33 ін-
ших країнах, таких як: Афганістан, Аргентина, Бахрейн, Бангла-
деш, Болівія, Камбоджа, Камерун, Коста-Рика, Єгипет, Ефіопія,
Острова Фіджі, Гана, Гватемала, Індонезія, Кенія, Ліберія, Люк-
сембург, Малаві, Малайзія, Мальдівські острови, Монголія, Ма-
рокко, Мозамбік, Нігерія, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Сьєрра-
Леоне, Шрі-Ланка, Суринам, Танзанія, Уругвай, Замбія, Ємен роз-
роблені проекти законів про свободу інформації або ці закони вже
були ухвалені, але ще не набрали чинності.
У країнах СНД закони, що регламентують право на доступ
до інформації, діють в Вірменії (2003), Азербайджані (2005), Грузії
(1999), Казахстані (1993), Киргизстані (2007), Молдові (2000),
Таджикистані (2002), Україні (1992)***, Узбекистані (1997).
*
по доступу к правительственной информации в мире / Д. Банисар. - Режим доступа : http://
www.privacyinternational.org/foi/foisurvey2006rus.pdf
**
***
принципів прозорості та відкритості державного управління в Україні (див. дод. Б).
В Африці закони про доступ до інформації є в таких краї-
нах, як: Ангола (2002), ПАР (2000), Уганда (2005), Зімбабве (2002).
В Америці (Центральна, Північна, Латинська, країни Атлан-
тичного океану (Карибське море)) діють закони з доступу у краї-
нах: Антигуа и о. Барбуда (2004), Аруба (1999), Беліз (1994), Грен-
ландія (1994), Гондурас (2006), Домініканська Республіка (2004),
Канада (1982), Кайманові острови (2007), Колумбія (1985), Сент-
Вінсент і Гренадіни (2003), Нідерландські Антильські острови
(1999), Мексика (2003), Нікарагуа (2007), Панама (2002), Перу
(2002), Тринідад і Тобаго (1999), США (1966), Чилі (2008), Еква-
дор (2004), Ямайка (2002).
Закони, які забезпечують доступ до інформації органів вла-
ди, діють у таких європейських країнах, як: Австрія (1987), Алба-
нія (1999), Бельгія (1994), Болгарія (2000), Боснія і Герцеговина
(2000), Великобританія (2000), Шотландія (2002), Венгрія (1992),
Греція (1986), Германія (2005), Данія (1970), Ірландія (1997), Іслан-
дія (1969), Іспанія (1992), Італія (1990), Косово (2003), Латвія
(1998), Литва (2000), Ліхтенштейн (1999), Македонія (2006), Нідер-
ланди (1978), Норвегія (1970), Польща (2001), Португалія (1993),
Румунія (2001), Сербія (2004), Словаччина (2000), Словенія (2003),
Фінляндія (1951), Франція (1978), Хорватія (2003), Чехія (1999),
Чорногорія (2005), Швеція (1766), Швейцарія (2004).
У країнах Азії та Близького Сходу закони є в Гонконгу (1995),
Індії (2002), Ізраїлі (1998), Йорданії (2007), Китаї (2007), Непалі (2007),
Пакистані (2002), на Філіппінах (1987), у Південній Кореї (1996),
Тайвані (2005), Таїланді (1997), Туреччині (2003), Японії (1999).
У країнах Океанії закони є в Австралії (1982), на Островах
Кука (2008), у Новій Зеландії (1982).
Принцип транспарентності є міжнародно-правовим виявом прин-
ципу незастосування неопублікованих нормативно-правових актів, на
якому засновані правові системи всіх цивілізованих країн світу.
Еще по теме 2.1. Засади і традиції інституціоналізації транспарентності:
- Компоненти транспарентності*
- 1.2. Рівні, компоненти та функції транспарентності
- Тема №6 Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції.
- ТЕМА 8. МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ
- Розділ 3. ФОРМИ ТА МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСПАРЕНТНОСТІ ВЛАДИ
- РОЗДІЛ ІІ. СТАНОВЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ НАУКИ ФІНАНСОВОГО ПРАВА У СВІТЛІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ НАУКОВОЇ ТРАДИЦІЇ
- Розділ 2. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ТРАНСПАРЕНТНОСТІ В НОРМАТИВНІЙ СИСТЕМІ ТА ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
- Інституціональні засади державної підтримки підприємництва
- Ідейні засади функціонування місцевих фінансів
- 3. Реформування економічних засад системи охорони здоров'я
- 1.6. Правові засади функціонування банківської системи України
- Загальні засади економічного розвитку
- 2.1. Засади сучасної концепції логістики.
- Засади сучасної концепції логістики
- Засади сучасної концепції логістики.