<<
>>

1. 2. Розвиток соціальної сфери як середовища задоволення потреб та інтересів територіальної громади

Поняття «соціальна сфера» було введено в науковий обіг ще за радянських часів і базувалось на тому, що така сфера є сукупністю суспільних відносин і норм, які активно впливають на різнопланову діяльність людей.

Не виробляючи матеріальних цінностей, соціальна сфера опосередковано і досить ефективно впливає на виробництво всіх елементів людського буття. Адже для продуктивної праці людині потрібні знання, професійна підготовка, відповідні умови для охорони здоров’я, відновлення сил, відпочинку та умови її безперервного процесу.

Російський учений Л. М. Семашко, автор «сферної філософії», «сферного філософського буття людини», базою яких були погляди та вчення Платона, Лейбніца, Канта, Декарта та інших, наводить модель сферної структури суспільства. Він стверджував, що буття людини має чотири незалежні, що не породжують одна одну, але нерозривно взаємопов’язані сфери (субстанції) і чотири їх спрямування (рухи). Л.М. Семашко наводить таку модель сферної структури суспільного виробництва:

- матеріального, продукт якого – речі, матеріальні багатства;

- організаційного, продукт якого – цілісність, порядок, лад;

- духовного (інформаційного), продуктом якого є інформація (знання);

- гуманітарного (соціального), продуктом якого є людина, люди, родина [127, с. 105].

Сфери буття не існують окремо. У своїй нерозривності вони «перетинаються» через рухи сфер, накладаються одна на одну. У кожній сфері відбуваються процеси відтворення: виробництво-розподіл-обмін власного сферного продукту та споживання всіх сферних ресурсів. Жодне суспільство не може існувати, коли відсутня хоча б одна зі сфер суспільного виробництва [127, с. 106]. Цільову спрямованість суспільства – відтворення людини – задає соціальна сфера. На сьогодні у моделі суспільства пріоритетною залишається соціальна сфера, що відповідає чинній в Україні Конституції. Це обумовлює необхідність глибинного і багатоаспектного розгляду соціальної сфери територіальних утворень у контексті її взаємодії з усіма іншими сферами на вищому рівні.

Зазначене засвідчує роль і значущість соціальної сфери й обумовлює необхідність аналізу її складових і чинників розвитку як умови соціального і підґрунтя економічного розвитку.

Останнє свідчить, що розвиток територіальної громади не може бути забезпечений лише за рахунок коштів. Він здійснюється через саму людину і її розвиток за рахунок збереження і відтворення здоров’я, а також оновлення знань, практичних навичок, умінь і спроможностей їх формування як найважливішого й найпродуктивнішого ресурсу. Важливо, що людина розглядається як носій масових інноваційних ідей, спрямованих на покращання життя країни в кожній сфері діяльності і на кожному ієрархічному рівні управління. Тому набуває особливого значення пошук і реалізація чинників, що впливають на активність і продуктивність творчого соціального ресурсу людей, подальшу соціальну спрямованість економіки країни й демократизації влади.

Розвиток людини як творчої особистості формується і відбувається в соціальному середовищі публічного сектора економіки – у територіальних громадах. Це обумовлює необхідність раціонального впорядкування та інноваційних змін якісного забезпечення умов перебігу соціальних процесів, які забезпечують соціальний розвиток.

Людина як головний елемент соціальних процесів і як соціальна істота постійно перебуває у зв’язку із суспільством та залежить від нього у своєму розвитку. Умови, в яких відбуваються формування, існування та розвиток соціальних процесів, створюють сукупність чинників, що впливають на якість їх кінцевих результатів і формують відповідне середовище існування соціуму територіальних громад. Навколишнє середовище територіальних громад також складається з певної сукупності явищ, умов, чинників, засобів та елементів, що заповнюють простір існування людини, мають природне походження і впливають на людину й процеси її життєдіяльності.

Внутрішнє і зовнішнє середовище соціальної сфери відрізняються за ступенем впливу на розвиток людини й можливостями його регулювання та керованості в позитивному напрямі.

За типом процесів, що відбуваються в навколишньому середовищі, у ньому можна виокремити соціальні, економічні, екологічні, природні та інші складові. Соціальні процеси та їх розвиток формуються через спільність життєвих умов проживання, спільну працю та спільні заняття. Водночас у соціальному середовищі створюються безпосередньо прямі чи опосередковані зв’язки не тільки між людьми, а й між колективами організацій, в яких вони працюють. Це доповнює і розширює виробничо-господарські та кооперативні можливості організацій та установ, створює підґрунтя для формування нових аспектів соціальних відносин, розширення їх змісту не тільки в соціальному, а й економічному, організаційному, інформаційному, правовому та культурному напрямах. Перевага і значущість соціальних відносин та їх різноманітність у соціальній сфері міст мотивують розгляд їх як специфічного різновиду відносин, невід’ємних від явища корпоратизму, і мотивують використання такого поняття, як «соціальний корпоратизм». Виокремлення різновиду соціального корпоратизму відбувається шляхом переносу ідеології і змісту корпоративних засад з виробничих систем у соціальні, але не на принципах об’єднання власності, а через об’єднання насамперед соціальних інтересів, зусиль, ресурсів, інноваційних ідей з метою задоволення спільних соціальних потреб і досягнення соціального розвитку.

Усі соціальні й економічно значущі суспільні явища в муніципальних утвореннях формуються та розвиваються в соціальній і суміжних з нею сферах життєдіяльності. Вони тісно пов’язані з якісним наданням публічних послуг, у яких зацікавлені винятково всі жителі.

Соціальні зв’язки в процесах соціальної, економічної, духовної та політичної взаємодії поглиблюються, поширюються і формуються як об’єкт постійної уваги, упорядкування, регулювання й управління розвитком. У територіальних громадах вони є головними складовими соціального зв’язку під час створення, надання чи обміну соціальних послуг як кінцевих результатів соціальних процесів. Їх переважна частина формується і розвивається в соціальній сфері муніципального утворення, її підсистемах і секторах, які використовують відповідні матеріальні, фінансові та інші муніципальні ресурси, організаційно-правові форми і схеми їх поєднання, формування та перебігу процесів.

Серед них виокремлюються функціонально профорієнтовані процеси, інформаційні, управлінські, господарські та інші, що мають чітко визначені складові й характерні риси і забезпечують складну систему зв’язків між елементами та складовими соціальної сфери, процесами інших підсистем міста, його організаціями та інституціями.

У ринкових умовах господарювання в соціальній сфері з’явилась велика кількість недержавних організацій. Водночас стала хронічною нестача державних бюджетних асигнувань на функціонування соціальної сфери. Це призводить до її розбалансованості як цілісності і погіршує управління соціальними процесами. Створюються умови невизначеності та погіршуються умови подальшого соціального розвитку. Високий ступінь невизначеності і динамічності змін у внутрішньому середовищі соціальної сфери постійно знижує або порушує організаційну стабільність процесів управління, впливає на якість кінцевих результатів діяльності й темпи розвитку в усіх напрямах. Фактами прояву такого стану є неповернення коштів, що інвестуються в розвиток людського капіталу, зокрема в освіту, охорону здоров’я, культуру тощо. Про це свідчить, з одного боку, збільшення потреб в якісному людському капіталі як найпродуктивнішої сили суспільства, а з іншого – збільшення кількості безробітних, які мають вищу професійну освіту, збільшення дестабілізації процесів економіки міст і зниження якості життя населення. За даними Державної служби зайнятості України, у січні – червні 2012 року серед незайнятих громадян кожен п’ятий мав вищу освіту, стільки ж – базову та неповну вищу освіту, третина осіб закінчили професійно-технічні навчальні заклади, середню освіту мали 28% шукачів роботи. Порівняно з попередніми роками, збільшилась питома вага осіб з вищою освітою та зменшилась питома вага осіб з повною та базовою загальною середньою освітою [129].

Суттєвим на сьогодні є і погіршення стану зовнішнього середовища, що оточує соціальні підсистеми. У ньому стали домінувати підприємства колективної, приватної та акціонерної власності, вільне ціноутворення, свобода підприємницької конкуренції, суверенітет споживачів, обмеження державного управління, попит і пропозиція, конкуренція й ринкові відносини.

Саме останні приводять до відповідних змін у соціальній сфері і створюють нові соціальні й економічні полюси політики її розвитку. Починає враховуватись необхідність змін у поглибленні та якісному оновленні відносин соціальних муніципальних організацій і установ з іншими суб’єктами господарювання в зовнішньому середовищі. Вони набувають ринкового спрямування і викликають відповідні зміни в змісті функцій управління ними. Серед таких функцій виокремлюються, крім виробничо-операційних, функції маркетингу, стабілізаційно-антикризова, конкуренто-забезпечувальна та інші ринкові функції. Формування і розвиток процесів соціальної взаємодії та соціальних зв’язків у соціальних процесах, а також розвитку соціальних підсистем загалом в умовах ринкового господарювання ускладнились і стали багатоаспектними та багатовимірними.

Створюються суперечності між нагальними потребами управління розвитком соціальних процесів, підвищенням їх ефективності та необхідністю заходів і пропозицій щодо дійових шляхів вирішення зазначеної проблеми. Це потребує адекватних до умов ринку методів управління, упровадження сучасних інноваційних технологій, модернізації моделей системи управління соціальними організаціями і реструктуризації їх організаційно-правових форм.

Нові цілі та напрями створюваних зв’язків у середовищі соціальної сфери, методи і механізми їх реалізації формують їх новий зміст, який за сутністю, формами виразу, спрямованістю та умовами реалізації є природно корпоративним. Зміст та призначення самоврядування в соціальних підсистемах в муніципальних утвореннях, його місія і завдання дають змогу стверджувати, що не тільки соціальні зв’язки, а й господарські зв’язки та існуючі управлінські процеси соціальної сфери за змістом, типом прояву і спрямуванням мають корпоративний характер, спільний для всіх жителів міст, а тому формування та регулювання процесів задоволення спільних інтересів має функціональні риси корпоративного управління [16; 22; 166]. За допомогою останнього можна використовувати можливості корпоративного управління як один із дійових шляхів розвитку соціальної сфери.

Для забезпечення запровадження корпоративних засад управління в соціальній сфері існує необхідність розробки теоретичних, методичних, законодавчих та інституційних умов і заходів, які відповідають вільному демократичному устрою і самостійному врядуванню територіальних громад.

Передумовами набуття взаємовідносинами в соціальній сфері корпоративного спрямування є спільність інтересів. У соціальній сфері міст до них належать спільність соціальних інтересів жителів щодо підвищення якості життєзабезпечувальних процесів, необхідність пошуку шляхів їх забезпечення, підтримка сталості розвитку і можливостей кращого використання ресурсної бази соціальних організацій та підприємств, опанування нових видів діяльності, збільшення активності щодо генерування нових ідей саморозвитку, консолідації зусиль для вирішення складних місцевих проблем тощо. Урахувати всі причинно-наслідкові зв’язки між проблемами соціального розвитку і вирішити ці проблеми поодинці неможливо. Вищеперераховане мотивує до об’єднання спільних соціальних інтересів жителів задля збільшення можливостей щодо їх задоволення і формує корпоративний характер відносин між учасниками.

Сьогодні соціальні потреби й цілі суспільства охоплюють значно ширше коло питань і залишаються остаточно не вирішеними. Серед них питання привласнення й використання засобів виробництва, використання соціального капіталу суспільства, підвищення добробуту та якості життя людей. Виокремлені проблеми свідчать не тільки про множину і складність соціальних потреб, які необхідно задовольнити в процесі створення людського капіталу, а й про їх суспільний характер, що підтверджується необхідністю їх вирішення інноваційним способом в усіх сферах життєдіяльності за участю найширшого кола учасників. Активним інституціональним регулятором у налагодженні соціального партнерства й співпраці щодо розвитку соціального капіталу є подальший соціальний розвиток територіальної громади. Інноваційність запровадження методів корпоративного управління здатне поєднати й узгодити позиції соціальних груп, підвищити схильність до діалогу як «виробників», так і «споживачів» соціальних послуг, сформувати колективну думку та спільні рішення, а також умови для нормального функціонування соціуму взагалі.

Соціально орієнтована економіка спрямована насамперед на задоволення соціальних потреб людини – охорону здоров’я, освіту, розвиток культури, безпеку життєдіяльності та ін. Соціальні потреби – об’єктивна категорія, яка пов’язує людину з її зовнішнім середовищем і, передусім, із соціальним, в якому створюються умови для її існування, забезпечення життєдіяльності й розвитку. Потреби людини є рушійною силою її активної поведінки та інноваційних підходів до їх задоволення. Глобалізація і трансформаційні процеси в суспільстві суттєво змінюють роль і місце самої людини в процесах розвитку й активізують її діяльність у системі власної життєдіяльності, життєтворчості і духовного життя, що бере початок у первісних ланках організації суспільства – територіальних громадах.

Людина як обов’язковий елемент соціальних процесів і як соціальна істота постійно перебуває у зв’язку та залежності із суспільством щодо свого розвитку і бере активну участь у соціальних відносинах. Цілі й напрями створюваних зв’язків у соціальному середовищі соціальної сфери формують і їх особливий характер, який за сутністю, формами виразу, спрямованістю й умовами реалізації є природно корпоративним.

Формування корпоративних відносин та процеси їх розвитку доцільно розглядати як нову корпоративну функцію органів управління соціальною сферою та її організацій, реалізація якої здатна створити умови для її подальшого розвитку. Завданнями функції корпоративного управління можуть стати: визначення об’єктів спільних соціальних інтересів і, відповідно, ключових учасників корпоративних соціальних відносин; формування й розвиток мережі соціальних установ та організацій, що можуть стати учасниками соціальної корпоративної співпраці, створення й розвиток соціальної корпоративної інфраструктури та інституційного середовища корпоративної діяльності в соціальних підсистемах і побудова корпоративного управління як складової системи управління соціальною сферою [164, с. 255].

Соціальні інтереси виникають на ґрунті соціальних потреб і спрямовуються на їх досягнення. Існують різні види соціальних інтересів жителів територіальної спільноти в соціальній сфері (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Соціальні інтереси окремих жителів соціуму і територіальної громади в цілому

Суб’єкти соціальних інтересів Види інтересів
Житель територіальної громади як особистість Інтереси в отриманні існуючих соціальних благ і задоволенні існуючих потреб;

– реалізація права на змістовну працю, забезпечення прав і свобод, високий рівень матеріального добробуту

Соціальні інтереси жителів територіальної громади як специфічного колективу (соціуму) і суб’єкта колективного зв’язку Забезпечення вирішення питань соціальної політики стосовно охорони здоров’я, освіти, розвитку культури та інші;

– проведення заходів із соціальної стабільності;

– забезпечення соціального порядку захисту жителів від загроз ризиків і створення рівних можливостей для реалізації соціальних інтересів усієї громади і кожного жителя

Громада як цілісна, відносно відокремлена складова територіального простору країни Гарантування соціальної рівноваги за рахунок раціонального розподілу соціальних витрат, збільшення витрат на розвиток галузей соціальної сфери, достатня кількість робочих місць, можливість забезпечення повної зайнятості працездатного населення, екологічна безпека, стабільне збільшення заробітної плати і пенсій, розвиток державних і муніципальних організацій і підприємств
Держава як організація економічної, політичної, правової та ідеологічної влади в суспільстві Формування соціальних цілей держави;

– контроль за справедливістю, достатністю, раціональним розподілом і використанням соціальних витрат між регіонами і містами;

– всебічний розвиток інститутів громадянського суспільства;

– налагодження і підтримка соціального ладу;

– рівномірний соціальний розвиток регіонів і міст та ін.

Процеси, які відбуваються в соціальній сфері і слугують для задоволення соціальних потреб і інтересів, дозволяють розглядати її як галузь життєдіяльності людей, у якій здійснюється соціальна політика держави шляхом розподілу матеріальних і духовних благ та забезпечення прогресу всіх сторін суспільного життя, поліпшення умов людської праці. Вона охоплює всі сфери буття людей і рух процесів життєдіяльності, систему соціальних, соціально-економічних національних відносин, взаємозв’язків держави, суспільства й особистості. Соціальна сфера включає також сукупність соціальних факторів життєдіяльності суспільних груп і окремих особистостей та умов їх розвитку. У ній наявний весь простір життя людини – від умов його праці і побуту, здоров’я і дозвілля до соціально-класових і національних відносин.

Структура соціальної сфери являє собою сукупність підприємств, організацій, безпосередньо пов’язаних між собою, що забезпечують здоров’я і рівень життя людей, благоустрій, споживання і життєзабезпечувальні процеси їх буття. До неї належать усі сфери послуг – освіта, культура, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, фізична культура, комунальне обслуговування, пасажирський транспорт та інші елементи інфраструктури місцевого господарства. Вона має чітко визначений зміст і напрями соціальної діяльності, матеріальну, технічну, інформаційну, професійно-кваліфікаційну та фінансову бази [159, с. 109]. До соціальної сфери входять також організації, що знаходяться в підпорядкуванні непрофільних, в основному виробничих міністерств і відомств, і надають послуги населенню. Значна кількість недержавних організацій і установ відповідно до своїх статутів займаються різними видами діяльності, у тому числі й наданням соціальних послуг населенню.

За змістом завдань, що в ній вирішуються, соціальна сфера об’єднує низку процесів: охорону здоров’я, навчання (загальне, художньо-естетичне, фізичне, духовне), створює і реалізує соціальний захист, соціальне страхування, соціальну допомогу, заходи з підвищення загального добробуту населення [119, с. 83]. Сьогодні в соціальній сфері з’явились галузі, які раніше не належали до неї: наука і наукове обслуговування, зв’язок та інформаційні послуги для організацій та установ, охорона громадського порядку та безпека. Соціальне й пенсійне страхування, житлове й споживче кредитування також мають чітку соціальну спрямованість.

Ресурсний потенціал соціальної сфери та її функціональне навантаження, кількість і об’єктно-суб’єктна структура її учасників презентує цей сектор економіки країни як складний, багатовекторний і багатоплощинний економічний механізм, який утворюється і функціонує задля створення суспільних соціальних благ. Різноманітність і одночасно спільність соціальних потреб і інтересів, як матеріальних, так і духовних, щільність взаємовідносин у цій сфері, їх соціально-економічний зміст, спільне господарювання на спільній території проживання мотивує використання в цій сфері особливого типу управління, який здатний урахувати всі зазначені відмінності й особливості соціальної сфери як складного системного об’єкта управління.

На сучасному етапі соціальна сфера – це цілісна структурно-функціональна ланка суспільства, яка складається з таких функціональних підсистем, як культура, освіта, наука, ідеологія, сім’я, побут тощо, які обумовлюють її сутнісну єдність. Вони виконують самостійні та адресні функції в процесах суспільної соціальної й інших видів діяльності і формують комплекс сфер суспільного життя, що реалізують функції розширеного відтворення людини – як продуктивної сили та особистості. Структурні елементи соціальної сфери розглядаються як окремі організаційні соціальні підсистеми. Вони мають великий простір, який поширюється за межі підсистем і охоплює міжсистемні та міжсекторальні зв’язки й елементи.

І хоч держава залишається життєво необхідним і надзвичайно впливовим суб’єктом оптимізації та взаємодії економічних і соціальних процесів, реалізації відповідних форм і методів впливу на них, розвиток соціальної сфери все більше залежить від якості соціальної діяльності та рівня соціального розвитку міст і регіонів. Стратегічними пріоритетами соціального розвитку в державі залишаються: забезпечення ефективної зайнятості населення, гармонізація чинного законодавства щодо можливості отримання, розподілу й перерозподілу доходів, регламентування соціального захисту і соціальних гарантій, налагодження конструктивного соціального партнерства, охорона здоров’я та якісний демографічний розвиток, формування цивілізованого соціокультурного середовища і розв’язання житлових проблем населення. Соціальні пріоритети спільнот інших рівнів спрямовані на підвищення якості життя і розвиток людського капіталу, його ефективне використання. Тому можна вважати, що в науковому та соціальному просторі України існує професійна діяльність – соціальна, яка є важливою складовою економічного й соціального розвитку в суспільстві. Економічна забезпеченість функціонування соціальної сфери на рівні муніципальних утворень формується комунальною власністю, бюджетами міст і державними субсидіями та субвенціями. Підприємства, організації й установи соціальної сфери мають відповідні кадрові, матеріальні, фінансові й інформаційні ресурси, організаційні схеми їх поєднання під час формування й перебігу внутрішніх і зовнішніх процесів та характеризуються низкою конкретних параметрів і показників. Серед них виокремлюються функціонально-професійні, управлінські, господарські процеси та їх інтегровані сукупності.

Ресурси є основним базисом формування соціальної сфери. Склад ресурсів сучасної, адаптивної до потреб суспільства соціальної сфери повинен складатись із високопрофесійних трудових ресурсів суб’єктів господарювання і мати конкурентоспроможний ринок праці. Основні види ресурсів, систематизовані за спрямованістю і роллю у формуванні соціальних процесів, наведені в табл. 1. 5.

Уточнення їх складу, змісту, показників і характеристик дозволяє визначати їх необхідні обсяги і показники якості, обсяги видатків на їх формування й використання, визначити систему показників оцінювання, удосконалити методи оцінювання результатів використання ресурсів з огляду на забезпечення якості соціальних послуг. Під час вирішення цих питань необхідно дотримуватись концепції раціонального ресурсокористування і вносити завдання якісного і ефективного використання ресурсів у функціональний зміст діяльності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Ці завдання мають стати обов’язковими виключно для всіх суб’єктів господарювання в соціальній сфері, як функції раціонального ресурсокористування, з відповідними правами і відповідальністю за якість їх реалізації. Види і зміст ресурсів соціальної сфери характеризують її як частку економічної системи. Це підтверджує і український учений В. І. Куценко: «Соціальна сфера являє собою частину економічної системи, функціональним призначенням якої є надання послуг соціального призначення» [72].

Таблиця 1. 5

Основні складові ресурсної бази соціальної сфери територіальних громад

Назва ресурсу Назва показника Показник кількісного і якісного вимірювання
Кадровий Чисельність працюючих у соціальній сфері міста, структура професійного, кваліфікаційного і вікового складу працюючих;

- відповідність професійної освіти працюючих вимогам займаних посад;

- кількість учителів, залучених у навчальну діяльність у загальноосвітніх школах;

- середня кількість студентів на 1 викладача в середніх і вищих професійних навчальних закладах;

- питома вага професорсько-викладацького складу з вченими ступенями і званнями серед викладачів ВНЗ

Середній показник рівня професійної освіти (або питома вага фахівців з вищою спеціальною освітою);

- кількість (%) осіб із числа усіх працюючих, що підвищили кваліфікацію за останні 3 роки;

- рівень кваліфікації робочої сили відносно складності і кваліфікаційних вимог виконуваних робіт;

- співвідношення фахівці/робітники;

- збалансованість структури робочих місць і професійно-кваліфікаційної структури працюючих

Організаційний Кількість суб’єктів господарювання;

- організаційно-правові форми організацій, залучених до інтеграційних соціальних процесів;

- типи організаційних структур управління;

- організаційні процеси;

- склад і статус суб’єктів соціальної сфери;

- види соціальної взаємодії і кооперації;

- склад соціальних функцій і завдань органів місцевої влади щодо вдосконалення системи освіти

Відсоток нових організаційно-правових форм суб’єктів соціальної сфери;

- раціональність поєднання різних форм, моделей і схем організації діяльності (показники чи види взаємодії і співпраці, способи і типи управління, види і щільність зв’язків з бізнесом);

- соціальна спрямованість використання соціальної сфери;

- способи і підходи до здійснення організаційних змін;

- рівень концентрації, спеціалізації і кооперації суб’єктів соціальної сфери;

- форми і види контролю за якістю соціальних процесів

Інформаційний Інформація про потреби кваліфікаційно-професійного складу робочої сили організацій соціальної сфери, про види і зміст соціальних послуг системи, статистика соціального простору міста, шляхи розповсюдження інформації, забезпеченість обчислювальною технікою і програмним забезпеченням Види соціальних професій і робіт в інформаційному просторі суспільної діяльності міста;

- система професійних знань, навичок і вмінь, необхідних для перебігу процесів життєдіяльності, економічного і соціального розвитку муніципальних утворень;

- рівень інформаційної комп’ютерної культури в соціальній сфері;

- відповідність системи отриманих професійних знань цільовим напрямам і видам діяльності в соціальній сфері міста;

- кількість посад, які не забезпечені фахівцями відповідної освіти за видами діяльності;

- система аналізу і прогнозування соціальних потреб міст

Матеріальний Основні фонди (активна і пасивна частина комунальних підприємств, організацій, закладів, які утворені територіальною громадою і належать до комунальної власності) Вартість основних фондів (первісна, середньорічна, залишкова);

- віддача основних фондів (обсяг продукції і послуг, що припадає на 1 грн. основних фондів)

Управлінський Наявність обґрунтованих стратегій і планів розвитку соціальної сфери;

- загальна кількість власних проектів і програм розвитку;

- мотиваційні стимули в активізації процесів;

- активність управлінського персоналу як представника спільних інтересів громади до соціального розвитку;

- здатність до ефективного управління;

- корпоративна організаційна культура управління

Продовження табл. 1. 5
Питома вага витрат на управління в загальному бюджеті міст;

- питома вага адміністративно-управлінського персоналу у складі працюючих фахівців соціальної сфери;

- наявність і обґрунтованість стратегій підвищення темпів соціального розвитку в програмах і планах розвитку міст і суб’єктів господарювання;

- кількість і показники запровадження нових управлінських технологій;

- здатність і вміння керівників використовувати власні інтелектуальні ресурси;

- своєчасність підвищення професійно-кваліфікаційних знань керівників, фахівців та інших категорій працюючих;

- наявність кодексів корпоративної культури в діяльності і співпраці у внутрішньому і зовнішньому середовищі

Інноваційно-інтелектуальний - наявність інтелектуальної власності в соціальній сфері;

- науково-дослідні інститути, лабораторії чи сектори, діяльність яких спрямовується на пошук інноваційних ідей у соціальній сфері та використання творчих якостей людського і соціального капіталу міста;

- кількість інноваційних пропозицій, винаходів, патентів, раціоналізаторських пропозицій щодо вдосконалення соціальних процесів

Використані нові ідеї, патенти, корисні моделі, винаходи;

- запроваджені інноваційні проекти розвитку соціальної сфери;

- участь жителів у проведенні наукових досліджень;

- проведення експериментів, обсяг науково-дослідних робіт;

- участь міста в науково-практичних комунікативних заходах щодо розвитку соціальної сфери;

- кількість жителів, залучених до впровадження інноваційних проектів;

- кількість безробітних фахівців і працівників вищої кваліфікації

Інституційно-правовий Система правового регулювання формування і взаємодії суб’єктів господарювання соціальної сфери з владою і жителями;

- покращення функціонування системи освіти щодо проведення місцевих конкурсів, конференцій, круглих столів та інших заходів з вивчення громадської думки і пропозицій у напрямі підвищення продуктивності праці, творчої активності і віддачі людського ресурсу

Наявність інституційних одиниць у соціальному просторі міст і їх збалансована взаємодія з учасниками соціальних процесів;

- дотримання нормативно-правових норм у системах операційно-виробничої діяльності, що забезпечують соціальний розвиток;

- регламенти регулювання робочого часу, відпочинку і трудової дисципліни працюючих у системі освіти;

- виконання цивільно-правових зобов’язань і договорів співпраці

Фінансовий Обсяг і джерела фінансових ресурсів (бюджетних, власних, позичених, залучених) розвитку соціальної сфери;

- уміння цільового раціонального використання грошових коштів загального та спеціального фонду бюджету міста і фонду розвитку

Динаміка суми бюджетних коштів у галузях соціальної сфери;

- динаміка соціальних витрат у системі бюджету міста на 1 жителя;

- динаміка питомої ваги витрат на управління у складі витрат на соціальну сферу;

- динаміка питомої ваги спеціального фонду та фонду розвитку в бюджеті міста

У теоретичних дослідженнях науковців і практичній діяльності соціальна сфера має дві складові: соціально-побутову та соціально-культурну. Такий поділ сприяє вивченню ефективності міжгалузевих зв’язків, установленню оптимальних пропорцій між галузями та відображає в загальному вигляді розмежування об’єктів соціальної сфери за їх функціональним призначенням. Основні складові й елементи архітектоніки соціальної сфери територіальної громади як складної і відкритої соціально-економічної системи розглянуто в працях О. Бобровської (рис. 1. 1) [14]. Побудова архітектоніки соціальної сфери дозволяє зробити висновки, що вона є не тільки сферою формування реалізації і розвитку суспільних соціальних інтересів і потреб громади, а й створює уявлення про складові соціокультурного середовища, у якому формуються матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку і відтворення людини. Це і ландшафт, і ресурси, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, інформаційний обмін та інші складові. Це особлива і цілеспрямована діяльність, яка об’єднується поняттям – «соціальна сфера».

Саме в її середовищі формується відповідний соціально-психологічний тип особистості, наділений раціональністю, мобільністю, готовністю до змін, умінням поєднувати власні інтереси з інтересами інших, здатністю долати труднощі,уявляти власне майбутнє і будувати його разом з однодумцями, колегами, співпрацівниками і партнерами.

Визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави [63, с. 1], а також загострення соціальних проблем суспільства у зв’язку із переходом до ринкової економіки зумовлюють надзвичайну актуальність пошуку оптимальної системи державних засобів забезпечення соціальних прав людини, які реалізуються в сфері соціального буття. Питома вага таких прав реалізується у муніципальних утвореннях органами місцевого самоврядування, формуючи як окремі особистості, так і їх спільноти.

Рис. 1. 1. Основні складові та елементи архітектоніки соціальної сфери територіальної громади як ланки суспільства

Рис. Основні складові і елементи архітектоніки соціальної сфери територіальної громади як ланки суспільства

Формування особистості і її соціальний розвиток базуються на низці інтересів, що виникають у сфері місцевого самоврядування територіальних громад:

- інтереси конкретного жителя-члена такої громади;

- інтереси територіальної громади як колективу специфічного соціуму;

- інтереси території як цілісного, відносно відокремленого складового елементу території країни;

- інтереси держави, яка проголосила курс на демократизацію і соціалізацію управління в суспільстві.

Виникнення інтересу території, на якій функціонує особистість, котра є невід’ємною частиною територіальної громади, прямо пов’язане з домінантними на сучасному етапі процесами «самоствердження» територій, спричиненими децентралізацією державного управління. Інтереси кожної територіальної громади виникають і виявляються на основі сукупності інтересів її індивідів-членів (спільні інтереси – насамперед, у задоволенні соціальних, комунально-побутових, локально-культурологічних та інших потреб) і в індивідуалізованому інтересі конкретної особи – члена територіальної громади (особистісні інтереси, що виявляються, насамперед, у сфері комунікативних зв’язків на локальному рівні і, як наслідок, самореалізації особистості в межах територіальної громади). Нарешті, інтереси конкретної особи, члена територіальної громади у вузькому розумінні, виникають у процесах життєдіяльності та під час реалізації нею всіх своїх життєвих прагнень. За такої самореалізації конкретний житель виступає як суб’єкт-об’єкт місцевого самоврядування, концентруючи в собі і виявляючи зовні його демократичний заряд і позитивний потенціал.

Урахування взаємної сукупності основних інтересів жителів, що виявляються на рівні муніципальних утворень і реалізуються у вигляді прав кожної особистості, їх взаємокомпромісність і гармонізація існування, функціонування і розвитку є одними з головних цілей місцевого самоврядування.

Для вирішення спільних проблем розвитку жителі територіальної громади, життя яких відбувається на спільній території, користуються і спільними ресурсами. Чітке визначення спільних інтересів, цілей і очікуваних результатів досягнення останніх формує умови спільної відповідальності, активізує розвиток громадських інститутів самоврядування і самоорганізації, які допомагають спрямовувати спільну діяльність на забезпечення цілісності впливу всіх суб’єктів соціальної сфери на її розвиток та забезпечення соціальних прав. Визначення спільних соціальних інтересів як першоджерела участі громадян у розвитку соціальних процесів потребує ґрунтовної інформації про змістовну сутність цих інтересів, методи їх визначення і створення уявлень про процеси їх формування.

Визначивши сутність, мотивацію появи і поширення сфер спільних інтересів жителів, необхідно здійснювати подальші кроки в напрямі підвищення ефективності впливу місцевого самоврядування на їх подальший розвиток і задоволення. Узагальнення методів, що використовуються для аналізу об’єктів соціального управління дозволило побудувати логічно-структурний алгоритм процесу вивчення змісту та видів спільних соціальних інтересів і встановлення шляхів їх розбудови й розвитку (табл. 1. 6).

Таблиця 1. 6

Процеси вивчення соціальних потреб і соціальних інтересів

та алгоритм їх дослідження

Етапи формування Засади і зміст діяльності щодо розвитку
Особисте і колективне усвідомлення людьми спільних соціальних інтересів і спільних потреб, які неможливо задовольнити поодинці Роз’яснювальна робота, розробка анкет, опитування, використання всіх комунікативних заходів для отримання інформації про повний перелік спільних соціальних потреб жителів, видів, соціально гарантованих і негарантованих державою інтересів, проведення маркетингових досліджень ринку соціальних послуг процесів їх створення і споживання за видами проблемних питань, ступеня участі жителів у можливостях їх вирішення
Формування інформаційно-аналітичної бази для їх узагальнення Систематизація, обробка й узагальнення інформації з метою отримання інформації про види соціальних інтересів, уявлення про спільні можливості їх задоволення, зміст діяльності, цілі, функції і завдання функціонування, розвитку соціальної сфери територіальних громад і можливостей підвищення ролі участі жителів у їх реалізації
Аналіз змісту і характеру спільних соціальних цінностей, складу і змісту відносин між соціальними групами і суб’єктами соціальної сфери всередині і за її межами Визначення змістовної суті умов, призначення і ролі соціальних відносин, без розвитку яких єдність інтересів жителів територіальної громади і шляхи їх досягнення не можуть якісно здійснюватись
Визначення ролі і вмотивованості спільних соціальних відносин, можливості і необхідності їх легалізації та впорядкування
Продовження табл. 1. 6
Вивчення і встановлення мотиваційних стимулів до удосконалення рівня їх реалізації і ступеню доцільності, пошук методів оптимальної реалізації на засадах корпоратизму
Визначення «точок» тісноти і щільності дотиків, напрямів і ліній перетину інтересів і потреб жителів, що створюють мотиваційні передумови для об’єднання зусиль з метою спільного подолання існуючих проблем і створення атмосфери їх активного розвитку Отримання чіткого уявлення й опису видів, характеру і типів внутрішніх відносин у соціальній сфері, спільних можливостей громади щодо їх здійснення, виокремлення доцільності і можливості реформування змісту організаційної управлінської діяльності і функцій соціальної сфери.

Побудова інформаційної бази для оцінювання стану і шляхів розвитку соціальної сфери шляхом створення інтегрованої інформаційної мережі закладів соціальної сфери, характеристик і показників територіальної громади і їх інституційного забезпечення. Визначення та обґрунтування показників для оцінки результатів діяльності органів влади, що функціонують у контексті реформ соціальної сфери

Формування системи місцевої і регіональної статистики про стан і рівень розвитку соціальних процесів Звітна інформація за певний період часу суб’єктів господарювання соціальної сфери і громадських організацій, діяльність яких спрямована на розвиток окремих секторів і процесів соціальної сфери
Розробка і затвердження концепції стратегічного розвитку системи реформування, організації і управління соціальною сферою на оновленій інституційній, нормативно-правовій і організаційній базі Розробка, обґрунтування і вибір інноваційних моделей організації й управління окремими складовими елементами секторів і галузей соціальної сфери, інфраструктури муніципальних утворень, організаційних структур управління різних рівнів з різними функціональними особливостями, технологій і способів дієвого впливу на рівень плину дотримання встановлених термінів і результуючих показників здійснення реформаторських заходів

Розробка науково обґрунтованих програм стратегічного розвитку соціальної сфери муніципальних утворень і системи місцевого самоврядування на інноваційних засадах Розробка і реалізація альтернативних планів соціального розвитку муніципальних утворень і системи самоврядування в соціальній і економічній сферах.

Визначення пріоритетних проектів розвитку.

Розробка та управління реалізацією

У процесах встановлення і конкретизації соціальних інтересів, мотивації участі жителів у їх реалізації можливим є поглиблення процесів подальшої демократизації і розвитку самоврядування. Формування і відпрацювання інструментарію, засобів реалізації чіткіше визначають характер міжсуб’єктних

Продовження табл. 1. 6
відносин усередині соціальної спільноти, між суб’єктами господарювання і органами влади щодо вирішення соціальних проблем з огляду на підвищення активної участі громади в процесах їх розвитку.

Визначення процесу аналізу видів і спільності соціальних інтересів жителів територіальних громад з метою конкретизації шляхів подальшого соціального розвитку дозволяє виокремити і зміст функцій управління соціальним розвитком на цьому рівні. Виходячи зі змісту поняття «функції управління» як об’єктивно обумовлених напрямів діяльності, здійснення сукупності яких забезпечує ефективність спеціалізації, кооперування і раціонального сполучення видів спільної діяльності, а «управління» як діяльності, що забезпечує проектування, організацію, координацію, мотивацію, аналіз, оцінку і регулювання цієї діяльності, можна дійти висновку, що соціальний розвиток і саморозвиток муніципальних утворень залежать від ступеня соціального поєднання інтересів, професійної спроможності та організаційної здатності жителів, влади і бізнесу, що, у свою чергу, потребує наполегливого та систематичного пошуку методів, технологій і форм його найшвидшого підвищення.

Якщо соціально-побутова складова спрямована на створення умов для відтворення людини як біологічної істоти, задоволення її потреб щодо належних умов життєдіяльності, то соціально-культурна сприяє відтворенню моральних, духовних, інтелектуальних і, значною мірою, фізичних властивостей індивіда, формуванню його як економічно активної особистості, що задовольняє вимоги людини як особистості у складі трудових ресурсів.

Такий розподіл слід застосовувати з метою глибшого аналізу структури і якості близьких за призначенням соціальних послуг. Що ж стосується питання розвитку соціальної сфери як підґрунтя соціального розвитку громади, то в її складі жодна складова не може розглядатись окремо. Тільки в сукупності, цілісності й керованості діяльності кожного елемента можна створити реальні умови для всебічного задоволення потреб людини, як фізіологічних і побутових, так і соціально-культурних, що створюють умови для розвитку багатогранної, духовної, культурної, професійно спрямованої, економічно безпечної особистості, активного члена соціуму.

Соціальні потреби жителів територіальних громад і необхідність їх задоволення поступово формували спеціальні технології створення різних видів соціальних послуг, що привело до формування і функціонування в цій сфері особливих видів діяльності і появи самостійних галузей соціальної інфраструктури. Тому поряд із поняттям «соціальна сфера» в економічній і управлінській науці вживається поняття «соціальна інфраструктура», що означає перелік організацій, установ і процесів, які обслуговують діяльність у соціальній сфері [154, с. 27].

До соціальної сфери стали відносити такі галузі соціальної інфраструктури та види діяльності:

- забезпечення ефективної зайнятості населення;

- формування доходів членів суспільства;

- соціальне забезпечення і соціальний захист;

- охорона здоров’я;

- освіта;

- торгівля та громадське харчування;

- житлове й комунальне господарство;

- екологічний захист громадян;

- культура і мистецтво тощо.

Ураховуючи різні погляди щодо цієї дефініції, її узагальнено можна розглядати як особливий комплекс галузей народного господарства, об’єднаних цілями свого існування – їх діяльність спрямовується на розвиток людини: освіту, охорону здоров’я, культуру, мистецтво та створення умов її життєдіяльності, таких як житлове і комунальне господарство, водопостачання і енергозабезпечення тощо. Вони все більше починають впливати на ефективність суспільного виробництва через головну продуктивну силу суспільства – людей.

Узагальнюючи розглянуті питання еволюційних процесів формування і розвитку соціальної сфери, можна дійти таких висновків.

Розвиток соціуму муніципальних утворень здійснюється в соціальній сфері, яка має численні складові елементи, досконалість і раціональність яких створюють умови, спрямовують спільну діяльність на реалізацію соціальних прав людини, реалізацію людських здібностей, творчого розвитку особистості, її сутнісних сил і їх використання у творчій діяльності щодо вирішення спільних проблем;

- розвиток соціальної сфери, її інфраструктури слід розглядати як нероздільні і невід’ємні складові соціального розвитку, що створюють умови і мотивують спільну зацікавленість жителів, влади і бізнесу до поглибленої уваги і дійових заходів щодо підвищення соціального змісту людського існування, акумулювання ефективного використання всіх видів потенціалу в муніципальних утвореннях;

- генерація творчої енергії соціуму в муніципальних утвореннях здійснюється шляхом виникнення й розвитку багатосторонніх прямих і зворотних взаємозв’язків і взаємовідносин, міжособистісної колективної взаємодії з метою реалізації спільних соціальних інтересів і задоволення соціальних потреб. Це дозволяє об’єднати соціальний зміст людського існування з його економічним базисом;

- сприйняття соціальної сфери міста як сфери продукування темпів соціального розвитку, соціальних потреб та соціальних інтересів і жителів як його рушійної сили і чинників, стає обґрунтуванням дослідження в напрямі поглиблення розгляду і виявлення механізмів сполучення та інтегрування соціальних потреб, соціальних інтересів та активізації дії розглянутих елементів до забезпечення сталого соціального розвитку;

- сучасні глобальні процеси у світі зачіпають увесь світовий простір і породжують нові виклики часу. Соціальна сфера суспільства і її низові ланки не є винятком. Чинники соціального розвитку і соціальні процеси в суспільстві підтверджують безперервність змін у їх змісті і в умовах плину. Без урахування цих змін у формуванні умов функціонування й розвитку соціальної сфери неможливо забезпечити сталість соціального розвитку в суспільстві;

- тенденції зміни показників соціального розвитку міст свідчать, що досягнуті результати соціального розвитку не задовольняють потреби народу. У системі управління цим складними процесом є великі внутрішні резерви.

Підвищення темпів соціального розвитку можна забезпечити шляхом удосконалення управління його численних процесів. Економічне поняття «процес управління соціальним розвитком» треба розглядати як цілісну сукупність загальних і спеціальних функцій місцевого самоврядування, що формуються і реалізуються в напрямі позитивних змін стану й рівня соціальної діяльності в муніципальних утвореннях шляхом наукового і методологічного забезпечення якості їх здійснення, створення сучасних організаційних форм і методів організаційного забезпечення їх реалізації і врахуванні цих умов під час розробки та виконання стратегічних і поточних планів соціального розвитку в муніципальних утвореннях.

<< | >>
Источник: ШУМІК ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. Дніпропетровськ –2013. 2013

Еще по теме 1. 2. Розвиток соціальної сфери як середовища задоволення потреб та інтересів територіальної громади:

  1. 3. 1. Концептуальні засади корпоративного управління розвитком соціальної сфери територіальних громад
  2. Додаток С Індикатори соціального розвитку територіальної громади
  3. Визначення суспільних потреб та інтересів
  4. 11. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку. Єдність і суперечності в системі інтересів.
  5. 3. 3. Організаційні форми реалізації соціального корпоратизму у функціональних секторах соціальної сфери міст
  6. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб
  7. ТЕМА 13. Державне регулювання праці, рівня життя населення та розвитку соціальної сфери
  8. 13.5 Досвід розподілу витрат на розвиток сфери обслуговування в США
  9. § 1. Потреби як рушійні сили економічного розвитку. Види потреб. Закон зростання потреб
  10. 10.1. Регулювання суспільного сектору економіки. 10.2. Кош­ториси бюджетних установ. 10.3. Державні закупівлі як засіб задоволення державних потреб. 10.4. Механізм державних закупівель
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -