<<
>>

2.1. Організація функціонування органів місцевого самоврядування в сучасному світі

Кризова ситуація, що склалася у місцевому розвитку, зокрема, під час вирішення багатьох нагальних соціально-економічних проблем, обмеженість місцевих бюджетів, низький рівень доходів більшості населення, не облаштованість багатьох територій, занепад комунального господарства та істотне здороження вартості його послуг негативним чином відображається на загальній соціально-економічній ситуації в країні.

Між тим, місцеве самоврядування, спираючись на активність населення під час розв’язання актуальних для конкретної території проблем, здатне надати розвитку українського суспільства додаткові позитивні імпульси. Тому у процесах адміністративного реформування в Україні пріоритетним є розвиток ефективного місцевого управління. Це пов'язане з дією наступних факторів:

1) потребою в широкій демократизації всіх сфер життя українського суспільства, загальнодержавній і регіональній децентралізації з перерозподілом влади і ресурсів між центральними, регіональними та місцевими органами управління;

2) необхідністю збалансування державних і регіональних інтересів, а також потреб територіальних громад;

3) необхідністю поліпшення якості життя більшої частини населення;

4) потребою використання потенціалу самоорганізації населення для розв’язання нагальних соціально-економічних проблем.

На жаль, варто визнати, що реформа місцевого самоврядування усе ще не стала пріоритетною в процесах адміністративного реформування в Україні: вкрай низьким залишається рівень законодавчого забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, організаційні структури і методи прийняття рішень у їхніх виконавчих органах найчастіше копіюють структури і методи органів виконавчої влади, нарешті, існує гострий дефіцит кваліфікованих фахівців. Все це знаходить висвітлення в тій політиці, що проводять органи місцевого самоврядування в соціальній, економічній та інших сферах життєдіяльності територіальних громад.

На жаль, приходиться констатувати, що органи місцевого самоврядування в Україні сьогодні не відіграють провідної ролі у процесі задоволенні потреб та інтересів населення, делегуючи основні функції органам державного управління.

Загалом, оптимальне співвідношення між державним управлінням і місцевим самоврядуванням у різних країнах визначається по-різному, виходячи з історичних, національних і географічних особливостей.

Істотний розвиток місцеве самоврядування в Європі одержало тільки після закінчення Другої світової війни. В останні десятиліття на тлі процесу загальноєвропейської інтеграції практично у всіх європейських державах проявляється тенденція до ще більшого зростання ролі місцевого самоврядування. Така політика обумовлена застосуванням нового принципу інституціональної організації держави й суспільства - принципу субсидіарності.

Саме цей принцип закладений і в основу функціонування Європейського союзу. У преамбулі Маастрихтської угоди говориться: «Цей договір знаменує новий етап у процесі створення ще більш тісного союзу між народами Європи, у якому рішення приймаються на можливо більше близькому до громадян рівні [66]». У якості такого рівня мається на увазі саме місцеве самоврядування.

Субсидіарність базується на тому, що втручання вищестоящих рівнів управління в діяльність нижчестоящих допускається тільки при наявності певних умов, за яких таке втручання може вважатися законним і доцільним. Виходячи із цього, втручання органів виконавчої влади в діяльність органів місцевого самоврядування здійснюється лише з метою надання необхідної допомоги у вирішенні його завдань.

Застосування принципу субсидіарності в правових і адміністративних системах більшості держав, що входять у Раду Європи, причому як в унітарних, так і у федеративних, свідчить про його універсальний характер, а також перспективності його використання в країнах, що здійснюють адміністративні реформи. Принцип субсидіарності повною мірою знайшов відображення в Європейській хартії місцевого самоврядування, прийнятої в Страсбурзі 15 жовтня 1985 р.

Україна підписала дану Хартію 06.11.1996 р. і ратифікувала її Законом № 452/97-ВР 15 липня 1997 р. [57].

Під місцевим самоврядуванням у Хартії розуміється право й реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти ними, діючи в рамках закону в межах своєї відповідальності і в інтересах місцевого населення.

Здійснення публічно-владних повноважень, відповідно до Хартії, необхідно переважно покладати на органи влади, найбільш близькі до громадян. У межах, установлених законом, органи місцевого самоврядування мають повну свободу дій для здійснення владних ініціатив з будь-якого питання, що не виключене з їхньої компетенції й не віднесене до компетенції іншого органу влади. Надання яких-небудь із цих повноважень іншому органу влади необхідно здійснювати з урахуванням обсягу і сутності поставленого завдання, а також вимог ефективності й економії. Виходячи з цього, повноваження органів місцевого самоврядування повинні бути повними і винятковими. Вони можуть бути оскаржені або обмежені іншими органами влади тільки в межах, установлених законом. При делегуванні повноважень центральними або регіональними органами влади установи місцевого самоврядування повинні мати можливість пристосовувати їхнє здійснення до місцевих умов. У процесі планування й прийняття будь-яких рішень, що безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, необхідно консультуватися із цими органами, роблячи це завчасно й у відповідній формі.

Згідно Хартії, місцеві органи влади повинні мати можливість, не порушуючи загальних законодавчих положень, самостійно визначати свої внутрішні адміністративні структури для того, щоб вони відповідали місцевим потребам і забезпечували найбільш ефективне управління. Умови роботи органів місцевого самоврядування повинні бути такими, щоб було можливо забезпечувати підбір висококваліфікованих кадрів, заснований на принципах урахування досвіду і компетенції, для чого необхідно створювати відповідні умови професійної підготовки, оплати праці і просування по службі.

Досить докладно в Хартії описуються джерела фінансування органів місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування мають право, у рамках національної економічної політики, на володіння достатніми власними фінансовими коштами, якими вони можуть вільно розпоряджатися при здійсненні своїх функцій. Кошти органів місцевого самоврядування повинні відповідати встановленим законами повноваженням.

У Хартії також передбачається, що органи місцевого самоврядування мають право при здійсненні своїх повноважень взаємодіяти й, у межах, установлених законом, поєднуватися з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що представляють спільний інтерес. У всіх державах, що підписали Хартію, повинне бути визнане право місцевих органів самоврядування вступати в об’єднання для захисту й просування спільних інтересів в міжнародне об’єднання органів місцевого самоврядування.

Звичайно, застосування принципу субсидіарності в Хартії передбачає обов'язкове врахування принципів діяльності, що визначають основи організації держави: єдність дії й застосування, ефективність управління і солідарність.

Згідно з чинною правовою базою місцеве самоврядування в Україні – це гарантовано державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України [67, c.3].

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування, судового захисту місцевого самоврядування [57, c.4].

Система місцевого самоврядування в Україні включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення [57].

Дана система може бути представлена схемою, наведеною на рис. 2.1.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування є територіальні об’єднання громадян – територіальні громади. Територіальна громада – це жителі, об’єднанні постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання громадян кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [131, c.34].

Територіальні громади, як первинні суб’єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень. Отже, територіальною громадою можна вважати жителів села, селища, міста.

Умовно функції органів місцевого самоврядування в Україні можна розділити на такі групи: управлінські, господарсько-економічні, соціально-демографічні та соціально-культурні.

Рис. 2.1. Система місцевого самоврядування в Україні

Одна з важливіших функцій місцевого самоврядування – забезпечення комплексного розвитку місцевого господарства перш за все через систему комунальних служб, які задовольняють потреби населення, що мешкають тут, та знаходяться на території виробничих та невиробничих підприємств [132, c.29].

Отже, самоврядування – це спосіб соціального управління загальними справами певної спільноти людей, який ґрунтується на їх спільній діяльності щодо прийняття рішень та здійснюється на відповідній території. При цьому йому притаманні таки риси: воно є різновидом соціального управління; належність повноти усієї влади певній спільноті людей, члени якої визнають владу тільки власного об’єднання; саморегуляція, яка проявляється в тому що всі члени об’єднання спільно виробляють загальні рішення; самоорганізація – проведення організаційних заходів з метою задоволення та захисту власних інтересів; здійснення влади безпосередньо об’єднаними суб’єктами або через засновані ними органи; спільна діяльність щодо реалізації прийнятих рішень [160, c.

55]. Актуальність осмислення змісту категорії місцевого самоврядування має не лише науково-методологічне і політико-ідеологічне, а й важливіше практичне значення. Плюралізм теорії, концепцій, доктрин, учень, що утвердився у науці, знайшов своє відповідне відображення і в підходах до розуміння місцевого самоврядування, в яких по-різному визначаються його сутність, зміст і форми реалізації. Загалом, можна стверджувати, що місцеве самоврядування – це багатогранне, комплексне політико-правове явище, що досліджується багатьма науками – соціологією, політологією, державним управлінням, економікою тощо. Наявність плюралізму в підходах до розуміння місцевого самоврядування зумовлена тим, що воно тісно пов’язано з іншими соціальними явищами – державою, політикою, економікою, культурою, психологією, ментальністю [158, c.51].

Існуючі в науковій літературі поняття місцевого самоврядування, як правило, базуються на трьох концепціях місцевого самоврядування – громадській, державницькій, муніципального дуалізму.

Згідно з громадською теорією місцеве самоврядування розглядається як самостійна форма публічної влади, суб’єктом якої є територіальний колектив – елемент громадянського суспільства [160, c.315]. Місцеве самоврядування бачиться як одна із форм прояву громадської ініціативи і зводиться до необхідності мінімізації ролі держави у вирішенні місцевих проблем.

Згідно з державницькою теорію , місцеве самоврядування є способом реалізації державної влади на місцях [104]. Теорія муніципального дуалізму передбачає виконання органами місцевого самоврядування як власних, так і делегованих державою повноважень. Саме така модель находить свою реалізацію і в Україні.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143 якої, передбачає, що територіальні громади, села, селища, міста безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально - економічного та культурного розвитку та контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реалізують, та ліквідують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції [67].

Деталізуються та конкретизуються повноваження місцевого самоврядування в Законі України «Про місцеве самоврядування України», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що переважна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самоврядування, як правило, визначаються шляхом закріплення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно із принципом розподілу повноважень окремо визначає компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування – сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови [57, c.81].

За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування включають:

а) власні (самоврядні повноваження, здійснення яких пов’язане з вирішенням питань місцевого значення, надання громадських послуг населенню);

б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов’язане з виконанням функції виконавчої влади на місцях).

Одним з найважливіших факторів, що визначають будівництво демократичної держави в Україні є створення діючої та ефективної системи місцевого самоврядування. Практика розвитку демократичних суспільств у 20-му столітті переконливо свідчить: ефективність сильної державної влади у центрі, її «користь» для суспільства, нерозривно пов’язана з процесом децентралізації, розвитком системи управління на рівні територіальних громад.

Між тим, не дивлячись на певну невизначеність правового статусу органів місцевого самоврядування в Україні, можна стверджувати, що вони наділені правом вироблення політики. Кожний з них визначає розвиток відповідної місцевості. Належна структурна політика полягає у праві місцевої ради створювати та ліквідувати підрозділи згідно із необхідністю розв’язання тих чи інших проблем.

Зміст політики органів місцевого самоврядування полягає в тому, щоб удосконалювати матеріальне і духовне виробництво, на базі сучасних технологій і взаємовигідного поділу праці з іншими органами влади. Основою політики органів місцевого самоврядування повинні виступати стратегічні орієнтири, тактичні ж орієнтири визначаються у відповідних річних бюджетах. Таким чином, політика органів місцевого самоврядування – це мистецтво управління відповідною територією, ведення справ територіальної громади, що можна представити у вигляді трьох основних блоків.

І. забезпечення рівноваги інтересів всіх членів територіальної громади;

ІІ. ефективне управління економічною сферою та інвестиційною політикою;

ІІІ. структуроутворююча діяльність виконавчих органів у соціальному, економічному й культурно - історичному просторі.

Всі три напрямки діяльності тісно переплітаються один з одним і розділені чисто умовно. З іншого боку, відповідно до основних сфер впливу місцевого самоврядування керовані об'єкти підрозділяються на наступні групи:

1) економічні;

2) соціальні;

3) культурні (духовні).

На кожному із цих рівнів, органи місцевої влади проводять свою політику, тому можна говорити про політику в економічній, соціальній і духовній сферах.

Місцева економічна політика випливає з потреб і інтересів населення в організації його життєдіяльності. Їхнім задоволенням повинні займатися місцеві органи влади в рамках відведеного їм місця в ієрархії національної системи управління економікою. Потреби окремих членів територіальної громади при цьому виступають частиною цілого, у взаємозв'язку й взаємозумовленості з іншими потребами. Саме з потреб і інтересів повинні випливати основні завдання місцевих органів влади щодо формування і реалізації місцевої економічної політики, що зводиться до розробки, затвердження і виконанню місцевого бюджету, формуванню позабюджетних джерел фінансування, управлінню комунальною власністю, регулюванню відносин виробництва, процесів обміну, споживання і накопичення, формування привабливого інвестиційного клімату та іміджу території.

Реалізуючи їхнє виконання в системі державних та суспільних відносин, органи місцевого самоврядування визначають умови використання місцевих земель, створюють комунальні підприємства, організації, банки, випускають цінні папери, регулюють підприємництво, ціни і тарифи, зайнятість, прогнозують і планують розвиток території, розпоряджаються матеріально-сировинними ресурсами, накопиченим науково-виробничим потенціалом, вирішують соціальні проблеми населення, забезпечують функції контролю.

Формуючи й реалізуючи місцеву економічну політику, органи місцевого самоврядування повинні виконувати декілька специфічних завдань:

– насичувати економічне середовище інформацією, що сприяє більше раціональному плануванню діяльності приватних компаній;

– ставити планову практику на мікрорівень у певні рамки, задаючи припустимі параметри реалізації приватного інтересу;

– визначати мету соціально-економічного розвитку території і безпосередньо регулювати господарські пропорції в місцевій економіці;

– бути гарантом стабільності в сфері економічної політики.

Для вирішення даних завдань органи місцевого самоврядування повинні мати певний набір важелів, інструментів впливу на економічний розвиток і систему організаційних структур, здатних застосовувати ці інструменти через відповідні форми впливу. Необхідно також чітке визначення меж відповідальності даних інститутів і їхніх можливостей. Важливо також забезпечувати своєчасне і якісне правове оформлення ринкових економічних і соціальних процесів, визначення меж і ступеня втручання органів місцевого самоврядування в місцевий економічний розвиток, створення адекватного сучасним умовам роботи на ринку поля діяльності для виконавчої влади в питаннях оперативного управління економікою і розробці довгострокових планів соціально-економічного розвитку території. Виділимо основні особливості формування стратегії соціально-економічного розвитку території.

Перше. Населення не є однаковим, і органи управління повинні будувати свої взаємини із різними соціальними групами на різних підставах. Управління соціальним розвитком повинне базуватися на яснім розумінні інтересів і потреб різних соціальних верств. Зазначене вимагає проведення спеціальних досліджень.

Друге. Необхідно створити механізм врахування інтересів розвитку керівників підприємств і підприємців міста. Стратегічний план розвитку економічної сфери повинен інтегрувати плани підприємств, що перебувають на його території.

Реалізація зазначених планів вимагає створення відповідних функціональних установ, або приведення чинних організаційних структур управління у відповідність із визначеними потребами. Концепція формування й реалізації місцевої економічної політики повинна базуватися на результатах аналізу основних економічних і соціальних тенденцій, цілей і пріоритетів розвитку території, шляхів їхнього досягнення, наявності і можливості залучення ресурсів.

Отже, місцева економічна політика являє собою сукупність заходів щодо впливу на економічну ситуацію, вироблених органами влади і схвалених населенням та іншими суб’єктами соціально-економічного розвитку, з метою досягнення певних соціально-економічних орієнтирів, які, як правило, затверджуються у стратегічному плані розвитку.

Предметом діяльності органів місцевого самоврядування в сфері реалізації місцевої економічної політики є сукупність відносин, що відображають форми й методи впливу на виробничу, соціальну, фінансову духовну сфери і системи життєдіяльності територіальної громади. Втручання органів місцевого самоврядування в дану систему відносин має об’єктивний характер, тому що воно викликано дією законів, що проявляються незалежно від волі людини і обумовлено потребами територіальної громади в координації і регулюванні.

В країнах Західної Європи місцеві органи влади беруть активну участь у соціально-економічному розвитку своїх територій. Вони здійснюють і координують різноманітні заходи щодо стимулювання створення нових підприємств і виробництв, регулюванню діяльності окремих галузей, організації і розвитку міської інфраструктури.

Так, у Німеччині для залучення додаткових коштів з метою розвитку різних форм підприємницької діяльності місцеві органи влади активно сприяють розміщенню виробництва на своїх територіях за допомогою спеціальних субсидій, пільгових кредитів і тарифів на електроенергію, доплат на покриття видатків з транспортування і будівельно-монтажних робіт, з формування ринку робочої сили. Вони мають вплив на регулювання розміщення продуктивних потужностей, регіональний розвиток і планування, пільгове оподаткування, придбання земельних ділянок і їхню інженерну підготовку до наступного розміщення виробничих об'єктів.

У Франції територіальні органи влади користуються прямими і непрямими видами допомоги підприємцям. Пряма допомога надається на рівні регіону. Вона включає:

1) «премію за зайнятість», тобто за будь-яку операцію зі створення і розширення економічної діяльності ( у межах суми видатків на створення 30 робочих місць );

2) премію за створення підприємств;

3) кредитні знижки й позики на пільгових умовах [28].

Крім того, регіонам надані повноваження розподіляти кредити центрального уряду або від його імені надавати премію за освоєння й облаштованість території. Непряму економічну допомогу роблять комуни, департаменти й регіони, що мають у цій сфері однакові прерогативи (за умови заборони на будь-яку особисту участь у капіталі підприємства й дотримання межі гарантування позики ). Вони можуть надавати послуги під час оренди або покупки ділянки під будівництво, надавати технічну допомогу, гарантувати позики, звільняти від сплати професійного податку. Різноманітна по формах і напрямкам економічна допомога підприємствам з боку органів місцевого самоврядування сприяє поліпшенню положення як підприємців, так і трудящих.

У США широке поширення отримала практика створення підприємницьких зон. Як правило, вони формуються в районах, де протягом тривалого часу спостерігається спад економічної активності. Уперше зони підприємництва з'явилися на початку 80-х років і стали користуватися значною підтримкою президентської адміністрації. Наприкінці 80-х років в 37 штатах були прийняті закони про організації таких зон, що стали одним з головних інструментів відродження старих промислових центрів [1]. У цих зонах з корпорацій, які створюють підприємства і наймають на роботу місцевих жителів, знижуються податки, надаються кредити й субсидії, звужується втручання в їхню господарську діяльність. У ряді муніципалітетів приватні фірми, що бажають розмістити свій капітал у даному районі, звільняються від штатного податку на прибуток корпорацій, податків на майно, на авто, на винаходи і сировинні матеріали, що використовуються у виробництві, на деякі види продукції, з обороту, на землю й капіталовкладення. Їм надається право прискореної амортизації виробничого і транспортного устаткування, що дозволяє списувати частину прибутку у витрати.

Стимулювання ділової активності в підприємницьких зонах досягається також, по-перше, за рахунок продажу в приватні руки штатної і муніципальної власності (землі, будинків, споруд), що перебувають на їхній території; по-друге, шляхом скасування деяких видів штатного і місцевого регулювання підприємницької діяльності (вимог по будівництву будинків і благоустрою територій, щорічних платежів за право підприємництва тощо). При цьому не упускається з уваги соціальний фактор. Ті корпорації, які розміщують у цих зонах свої підприємства, а також розширюють і реконструюють старі, наймаючи при цьому не менш третини персоналу із місцевих жителів, одержують значні пільги по виплатах податків на прибуток і власність.

Широке поширення одержали зони підприємництва у Великобританії. Вони різні по площі (від 50 до 450 га) і можуть складатися з декількох територій, що прилягають одна до одної. Більша їхня частина перебуває в районах де довгий час не здійснювалися капіталовкладення в промисловість або традиційні галузі прийшли в занепад. Керівництво цими зонами було покладено на місцеві органи влади (за винятком Північної Ірландії). Втрати, пов'язані з наданням компаніям податкових пільг, компенсуються місцевим органам державою. Це дозволило вже наприкінці 80-х років у зонах підприємництва в Англії, Уельсі й Шотландії одержати роботу 89 500 чоловік. При цьому 58 % робочих місць приходилося на виробництво, 42 % -і на сферу послуг [11]. Тут працювало близько 4 тисяч дрібних і середніх фірм. Одним із джерел фінансування пріоритетних напрямків "місцевої економіки" , широко використовуваних за кордоном, є і випуск цінних паперів.

Так, у США для фінансування будівництва нових підприємств або розширення діючих муніципалітети випускають спеціальні облігації промислового розвитку. Акумульовані в такий спосіб кошти місцева влада надає новим підприємствам під невисокі відсотки. Ці кошти згодом відшкодовуються за рахунок прибутку цих підприємств. З метою стимулювання економічної активності одержали поширення дохідні, або загальні облігації, які використовуються як ефективна форма залучення приватного капіталу. Прибутки від облігацій муніципалітетів не обкладаються прибутковим податком і податком на фінансові активи в банках. Як правило, значна частина коштів, отриманих від випуску цих облігацій, направляється на будівництво об'єктів, характеристика яких заздалегідь узгоджується із зацікавленими в будівництві фірмами. Згодом фірма одержує в оренду даний об'єкт із перспективою його покупки за зниженою ціною. При цьому сама вартість об'єкта є значно нижче середньої, оскільки спочатку, будучи державним підприємством, він не підлягав місцевому оподатковуванню. Практикується також випуск промислових облігацій розвитку й облігацій, призначених для одержання коштів на фінансування депресивних районів міст (пільгові облігаційні позики на житлове будівництво, на створення різного роду підприємств і об'єктів суспільного призначення, інфраструктури). Випуск цих облігацій не є каналом перерозподілу бюджетних коштів на користь бізнесу, хоча і дає чималі вигоди підприємцям: можливість позбутися труднощів щодо пошуку інвестиційних коштів і право орендувати або здобувати об'єкти по залишковій вартості. Таким чином, випуск облігацій місцевими органами влади, з одного боку, сприяє успішній реалізації ряду великих проектів у містах, з іншого − дозволяє корпораціям одержувати за рахунок цього додаткові доходи.

У США новим компаніям, що створюється на території міст у перспективних наукомістких галузях, надаються венчурні капітали. І хоча розвиток таких компаній часто пов’язаний зі значним ризиком, місцеві і державні органи влади йдуть на нього, діючи спільно в інтересах залучення передових виробництв і створення нових робочих місць. Із цією метою організуються спеціальні корпорації щодо стимулювання нових технологій, які вкладають мільйони доларів венчурних капіталів у розвиток перспективних виробництв. У цьому випадку капіталовкладення не тільки дозволяють створювати нові робочі місця, але й забезпечують стійкі відрахування від податку на прибутку компаній у місцеві бюджети. Місцеві органи влади відіграють вагому роль у розвитку і експлуатації транспортних систем, що перебувають на їхній території, у тому числі в будівництві доріг, мостів, тунелів, в облаштованості земель, що підлягають відчуженню при підготовці й будівництві. Ця діяльність фінансується за допомогою введення спеціальних податків на власників транспорту, випуску цільових позик і відрахувань із бюджету. Таким чином, найбільш ефективними інструментами економічної політики місцевих органів влади є:

1) звільнення компаній від сплати податку на прибуток або його істотне скорочення;

2) пільгові ставки прибуткового або майнового податків у випадку розширення діяльності на території, що перебуває під юрисдикцією місцевих органів влади;

3) організація підприємницьких зон;

4) створення спеціальних компаній і органів розвитку;

5) надання премій, субсидій, права прискореної амортизації;

6) обмеження безпосереднього втручання в справи компаній приватного сектора тощо.

Розвиток ринкових відносин, необхідність забезпечення конкурентноздатності території та зручних умов для життєдіяльності населення вимагають від органів місцевого самоврядування використання принципів і підходів сучасного менеджменту і маркетингу.

У цей час перед більшістю територій Україна стає проблема підвищення іміджу і інвестиційної привабливості, виділення пріоритетних напрямків розвитку, створення результативних програм міжрегіональної взаємодії, умов для самореалізації населення.

Регіональний маркетинг розглядає товарно-ринкові відносини в різних аспектах:

– «територія як товар» – формування іміджу, підвищення інвестиційної привабливості території, підвищення привабливості регіону для кваліфікованої робочої сили, підвищення привабливості території як суб'єкта туризму тощо.

– «місцевий бізнес і виробництво як товар» – підвищення інвестиційної привабливості території, перерозподіл ресурсів на користь місцевих галузей і підприємств, цільова підтримка пріоритетних галузей і підприємств, підвищення привабливості території для кваліфікованої робочої сили тощо.

– «інтелектуальний потенціал території як товар», «туристичний потенціал території як товар» тощо.

Під час реалізації концепції територіального маркетингу необхідно прагнути до єдиної ідентифікації території - Corporate Identity і як слідство:

а) однозначного оформлення територіального маркетингу (Corporate Design);

б) якісної комунікації із цільовими групами (Corporate Communication);

в) єдиної, орієнтованої на цільові групи стратегії поведінки всіх структурних підрозділів (Corporate Behaviour).

В умовах сучасної української економіки основні завдання територіального маркетингу зводяться до наступного:

– ефективна політика щодо залучення закордонних і внутрішніх інвестицій;

– збереження й нарощування інтелектуального потенціалу за рахунок розвитку науки й утворення;

– створення сприятливих умов для малого й середнього підприємництва;

– розвиток фінансових інститутів;

– покращення соціального захисту населення.

Закордонний досвід планування територіального маркетингу свідчить про можливість і необхідність участі в цьому процесі всіх зацікавлених організацій і груп населення. Тому при розробці концепції й у процесі планування територіального маркетингу варто забезпечити:

– широку участь громадських організацій та інших об’єднань громадян (цільових груп);

– координацію і управління діяльністю учасників на етапі розробки регіональних проектів;

– виконання контрольних функцій у процесі розробки проектів.

Конкретні заходи регіонального і муніципального маркетингу містять у собі проведення відповідних досліджень як в межах так і поза відповідної території; публікацію і поширення друкованих матеріалів про регіон або місто; зустрічі місцевої влади з керівниками організацій, готовими відкрити в регіоні новий вид бізнесу; кампанії, проведені разом з громадськими організаціями, спілками підприємців тощо громадські слухання, і, як підсумок, реалізація стратегічної маркетингової концепції. Ефективними прикладами регіонального і муніципального маркетингу можуть виступити:

1. Запакований Рейхстаг. Влітку 1995 р. міська влада Берліна санкціонували акцію "Запакований Рейхстаг". Всесвітньо відомий будинок Рейхстагу був дійсно запакований, тобто повністю закритий спеціальною тканиною так, що з боку створювалося враження гігантського згортка зі святковим подарунком. Паралельно була розгорнута широка рекламна кампанія, що залучила мільйони туристів з усією Німеччини й з багатьох країн Європи. В окремі дні в безпосередній близькості від Рейхстагу перебувало до 400000 людей одночасно.

Всі, що відвідали Берлін з метою побачити незвичайну й у чомусь сюрреалістичну картину запакованого Рейхстагу, користувалися послугами таксі, готелів, ресторанів, купували сувеніри, одним словом, витрачали гроші; ці гроші пішли на благо Берліна й берлінців. Зайняті в сфері обслуговування й у торгівлі отримали додатковий дохід, у скарбницю муніципалітету надійшли додаткові податки, які пішли на розвиток Берліна, а від цього виграли всі його жителі.

Слід зазначити, що даній акції передували дослідження серед туристів, які вказували на відсутність у Берліні якихось яскравих визначних пам’яток.

2. Бонн – покинуте місто. У зв'язку з тим, що столиця Німеччини переносилася з Бонна в Берлін, Бонну загрожували занепад і запустіння. Урядові заклади, посольства, представництва й численні неурядові організації, все те, що становило для Бонна його містоутворюючу основу, залишало це місто. У цих умовах було створено спеціальне агентство по муніципальному маркетингу.

Агентство приступило до цілеспрямованої роботи із залучення нових організацій, які змогли б зайняти місце в спустілих урядових будинках. Основна увага приділялася консультаційним, рекламним, комп'ютерним фірмам і фірмам високих технологій, а також різним неприбутковим організаціям. За задумом міських органів влади унікальні характеристики Бонна (розташування в центрі Європи, наявність міжнародного аеропорту, прекрасних ліній комунікацій, екологічно чисте й кліматично привабливе місце, відносно дешева нерухомість, безпека) були здатні залучити багато організацій, які вдихнуть нове життя в колишню столицю.

Агентство використало різноманітні методи: рекламу, презентації, листування, роботу з керівниками організацій, здатними вибрати Бонн як місце своєї дислокації. Ці методи принесли свої плоди, залучили в місто безліч нових наукомістких компаній і некомерційних організацій, що забезпечили значну кількість кваліфікованих високооплачуваних робочих місць. Таким чином, Бонн не тільки не став покинутим містом, але й придбав новий імпульс для свого розвитку.

3. Кентон - столиця повітроплавання й ремесел. Кентон - місто, у якому проживає 12 тис. чоловік, столиця графства Медісон з 60 тис. жителів, розташований у штаті Міссісіпі в США, одному із самих відсталих штатів за рівнем економічного розвитку. В адміністрації графства є відділ маркетингу, у якому працюють 5 чоловік (два з них на умовах сумісництва). Ці люди зайняті тим, що пропагують місто і графство серед зацікавлених осіб, залучають у місто туристів і підприємців. За відсутності внутрішніх джерел розвитку, керівництво міста зробило ставку на залучення ресурсів ззовні. У графстві двічі в рік проходить фестиваль повітряних куль, щорічно організується ярмарок ремесел, на який приїжджають люди практично із всіх штатів. І на фестиваль, і на ярмарок у місто приїжджає до 20 тис. чоловік, які користуються готелями, ресторанами, іншими підприємствами обслуговування. Витрачені гроші залишаються в місті й, в підсумку, служать його розвитку.

Відділ маркетингу за 2 місяці розіслав інформацію про місто й про графство на 16 000 адрес по США й по усьому світі. Ця інформація включала опис їхніх порівняльних переваг (низькі ціни на нерухомість, робочу силу, близькість міжнародного аеропорту, наявність оптиковолоконної лінії зв'язку), які становлять основні фактори конкурентоспроможності. Уже через місяць було отримано більше тисячі зацікавлених відповідей. З кожним кореспондентом, що відповів, велася індивідуальна переписка. У результаті вже через 6 місяців в місті утворилося більше 80 нових підприємств, що почали свою ділову активність. Успіх реклами міста по каналах прямого поштового розсилання стимулював продовження цієї роботи, що у цей час ведеться на постійній основі. Таким чином, шукаються нові можливості використання "унікальних" переваг маленького міста Кентон.

4) Корпорація Туніс. Навесні 1996р. на вулицях багатьох країн світу з’явилася реклама країни …Туніс. Результатом цієї реклами стало дворазове збільшення числа туристів у Туніс. Уряд Тунісу, піклуючись про добробут своїх громадян, що значною мірою залежить від припливу в країну іноземних туристів, організував у багатьох країнах світу рекламну кампанію, щорічний бюджет якої становить 100 млн. дол. Аналогічну рекламу організує Греція, Єгипет, не говорячи вже про більше розвинені країни (Франція, Італія). Це дозволяє говорити не тільки про муніципальний і регіональний маркетинг, але й про державний маркетинг.

В даних прикладах проявляються різноманітні прийоми і методи регіонального і муніципального маркетингу. У випадку з Берліном і Тунісом це туристичний маркетинг. На прикладі Бонна й Кентона можна побачити вдале використання маркетингу, спрямованого на залучення нових економічних агентів. У Бонні потрібна була регулярна маркетингова робота відповідного маркетингового агентства, у той час як у Кентоні - це лише відділ у міській адміністрації. Приклад з Тунісом показує, що в ряді випадків потрібна державна підтримка регіонального маркетингу.

Між тим, в основу будь-якої стратегії повинні бути покладені основні принципи маркетингу: продукт, ціна, позиціювання, просування.

Продуктом у регіональному маркетингу виступає територія, що має свої сильні і слабкі сторони. Підприємець, що збирається інвестувати в дану територію, всебічно розглядає її характеристики, оцінює її конкурентоспроможність. Для території це географічне положення, населення, якість життя, інфраструктура, сировинні ресурси, рівень ділової активності, доступ до капіталу, рівень розвитку сфери підтримки бізнесу, у тому числі консалтингових і інформаційних послуг, рекламного ринку, аудита й т.д.

Якість життя показує, не тільки як зараз живуть різні групи населення, але й наскільки комфортно будуть почувати себе на цій території люди, які сюди приїдуть, причому їх різні соціальні групи (від робітників до топ-менеджерів), з урахуванням різниці в стилі життя.

Ціновий фактор у регіональному маркетингу сильно відрізняється від такого в маркетингу звичайних продуктів. У магазині, купуючи готовий продукт, споживач має справу із ціною, що вже сформувалася, і він не задається питанням про ціну сировини, енергії, комплектуючих, вартість зборки, доставки та ін. Інша справа «ціна території». Потенційний інвестор, розглядаючи «ціну території», має справу не з однією ціною, а з безліччю її складових, з яких складаються витрати інвестиційного проекту. У кожному конкретному випадку їхній склад буде мати свою специфіку, у той же час основний перелік буде однаковим.

У стандартний набір можливих статей витрат входять: транспортні витрати: витрати перебування груп експертів і керівників компанії на попередньому етапі; витрати на отримання необхідної інформації; вартість будівельних матеріалів і устаткування; витрати на підготовку місця для офісу; будівництво; податки; витрати на подолання адміністративних бар'єрів та ін. Потрібно також оцінити й специфічні види витрат. Зокрема, з початком реалізації будь-якого інвестиційного проекту неминуче виникають специфічні проблеми. Крім того, на оцінку території будуть впливати не тільки неминучі грошові витрати, але й витрати часу на організацію бізнесу. У випадку, якщо до інвестора з перших днів ставляться добре, запрошують на територіальні свята, торжества, поздоровляють із його удачами, це підвищує ступінь прихильності "покупця", що вже зробив вибір, до "продукту".

Позиціювання території відповідає на запитання, для яких виробництв товарів або послуг дана територія найбільше підходить і якого роду інвестори зацікавлені в ній насамперед. Чітке розуміння, хто в першу чергу може бути зацікавлений у території, дозволить швидше одержати відчутні результати. Однак те, що коло можливих інвесторів є приблизно зрозумілим, не повинно суттєво звужувати перелік дій, які треба вживати. Вирішується головне завдання - обсяг і спрямованість інформації, що буде поширюватися з метою залучення інтересу до території.

Просування території – це, насамперед, рекламна кампанія. Будь-який керівник території, виступаючи перед аудиторією й розповідаючи про успіхи або невдачі, уже бере участь у такій кампанії. Як грамотно спланувати її, розставити акценти, повністю використати наявні можливості? На це питання може відповісти спеціальний план просування регіону (міста). У цьому плані визначаються канали просування інформації, її обсяг, відслідковується ступінь її впливу й вносяться необхідні зміни.

Загалом, світові тенденції свідчать, що місцеві органи влади є не єдиним, але головним учасником процесу територіального маркетингу. Вони відіграють основну роль у цьому процесі виходячи зі своїх повноважень, і тому, що навколо них концентруються зусилля бізнесу, громадських організацій і жителів щодо поліпшення життя в місті або регіоні.

Загалом, з розвитком приватизації і роздержавлення руйнується монополія державних або муніципальних установ на надання послуг населенню. Особливо яскраво це проявляється на прикладі комунальних служб. Це відноситься до експлуатації житла, збирання сміття, будівництва доріг, наданню послуг зв'язку тощо.

Традиційна бюрократична система управління починає поступово заміщатися новою, у якій присутні елементи ринкових механізмів (див. розділ 1). Людина все в більшій мері починає розглядатися як клієнт і споживач послуг, що надаються державними і комунальними установами і відомствами, і у зв'язку із цим вся діяльність владних установ розглядається через призму задоволення потреб і конкретних запитів споживача. Джерелом успіху роботи державної установи стає виконання додаткових функцій і розвиток нетрадиційних видів обслуговування, що збільшують результат.

У практику управління соціально-економічним розвитком впроваджуються методи кількісної оцінки результатів, зокрема оцінки ефективності (відносини результату до витрат), результативності (відносини фактичного результату до планованого) і економії (відносини планованих витрат до фактичних).

Зміщуються й інші акценти, зокрема центр ваги переноситься з виміру витрат на вимір результатів. За новими підходами до управління основна увага переноситься на постановку цілей і завдань, вироблення інструментів їхнього досягнення, вимір і моніторинг результатів, оцінку ефективності.

Закордонний досвід свідчить про необхідність широкого використання в громадському секторі підходів, що підвищують ефективність використання бюджетних коштів. У зв'язку із цим певний інтерес викликає концепція Value for money («цінність за гроші»), що широко використовується в практиці діяльності органів місцевої влади Великобританії й деяких інших країнах [80]. Її зміст полягає в тому, що в кожному конкретному випадку використання бюджетних коштів співвідноситься з отриманим корисним ефектом (результатом). Таким чином, Value for money – це свого роду концепція підвищення ефективності витрати бюджетних коштів. Вона знайшла застосування не тільки в бюджетних, але і у комерційних організаціях.

Яскравим прикладом успішного використання наробок менеджменту в процесах управління на місцевому рівні останнім часом стало застосування прийомів та засобі стратегічного управління, методи якого починають успішно використатися при здійсненні антикризових мір у регіонах і муніципальних утвореннях, під час управління інвестиційною діяльністю або масштабними інфраструктурними проектами.

Стратегічне управління в значній мірі являє собою управління розвитком. Розвиваються всі соціально-економічні об'єкти: комерційні фірми, органи влади, регіони, міста й держави. У процесі розвитку будь-який об'єкт може набути нові риси в технічному, економічному, соціальному, фізіологічному, функціональному, екологічному або будь-якому іншому сенсі. Нові риси можуть проявлятися в посиленні наявних або в побудові нових структурних зв'язків. Тому структурна перебудова, що виявляє нову властивість, часто стає провідним критерієм розвитку об'єкта управління.

Основними етапами розробки стратегій є:

– фіксація мети і визначення завдань;

– визначення найважливіших секторів економіки і загальних умов розвитку;

– здійснення SWOT-аналізу (сильних і слабких місць, можливостей і небезпек);

– формулювання стратегічного плану;

– доповнення стратегічного плану практичними діями або заходами, які можуть підрозділятися на галузеві плани (наприклад, плани дій у сфері екології, у найважливіших галузях, у сфері малих і середніх підприємств).

Формулювання цілей розвитку в стратегіях міст може бути різноплановим:

– бути «відкритим містом» (для іммігрантів та ін.), міжнародним містом і містом культури (Амстердам);

– стати «столицею інформації ЄС» і «центром транспортних перевезень ЄС» (Кельн);

– розвиватися як центр технологічних інновацій (Манчестер);

– стать одним із провідних регіонів у сфері впровадження передових технологій зв'язку (Нюрнберг);

– створити європейський центр високоякісного виробництва (Бредфорт);

– реалізувати «триєдину політику модернізації» (просторово-економічна, соціальна, управлінська модернізація) і «розвиватися в напрямку метрополітенської агломерації» (Роттердам).

Але в будь-якому разі під час реалізації цих стратегій використовуються маркетингові інструменти: сегментація ринків та клієнтів, SWOT- і STEP-аналіз, аналіз попиту і пропозицій, технології сегментації й оцінки ємності ринків, позиціонування тощо.

<< | >>
Источник: ДРОБЯЗКО Інна Миколаївна. МАРКЕТИНГОВА СПРЯМОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. 2008

Еще по теме 2.1. Організація функціонування органів місцевого самоврядування в сучасному світі:

  1. 2.2. Методичні засади оцінки рівня фінансової автономії органів місцевого самоврядування України
  2. 3.1. Формування критеріального комплексу оцінки рівня фінансової автономії органів місцевого самоврядування
  3. 1.4. Зарубіжний досвід забезпечення фінансової автономії органів місцевого самоврядування
  4. 1.2. Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування України як основа їх фінансової автономії
  5. 3.3. Реалізація методичного підходу до визначення стимулюючого рівня фінансової автономії органів місцевого самоврядування
  6. 2.1. Удосконалення теоретичного забезпечення встановлення рівня фінансової автономії органів місцевого самоврядування
  7. 2.3. Диференціація адміністративно-територіальних одиниць України за рівнем та тенденціями зміни фінансової автономії органів місцевого самоврядування
  8. Додаток Д Типова структура виконавчих органів місцевого самоврядування в містах України
  9. Фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Її матеріальна та фінансова основа
  10. 1.3. Нормативно-правове забезпечення фінансової автономії органів місцевого самоврядування
  11. 3.2. Взаємозв’язок між рівнем фінансової автономії органів місцевого самоврядування і соціально-економічним розвитком адміністративно- територіальних одиниць
  12. 14.11.1. Роль місцевих бюджетів у зміцненні місцевого самоврядування
  13. Інститут місцевого самоврядування у вітчизняному законодавстві
- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -