<<
>>

2.1. Розвиток підходів до формування системи показників оцінки стійкості фінансової системи країни

Будь-яка країна світу не убезпечена від ризиків, пов’язаних з нестабільністю фінансової системи. Особливо вразливими до таких ризиків є країни з перехідною економікою та економікою, що розвивається, оскільки вони не мають сформованих автоматичних механізмів, які б могли пом’якшити вплив фундаментальних факторів виникнення фінансової нестабільності.

Необхідно зазначити, що країни, які розвиваються, в своїй більшості, обмежуються вивченням проблем стійкості лише банківського сектору як домінуючого елемента фінансової системи, в той час, як розвинуті країни шукають відповіді щодо стійкості фінансової системи в цілому.

Незважаючи на значні доробки закордонних та вітчизняних вчених щодо обґрунтування оптимального набору показників та критеріїв характеристики стійкості фінансової системи, проблема значною мірою залишається не вирішеною, підтвердженням чому є відсутність якісних систем раннього попередження фінансових та банківських криз, які відбулися протягом останніх років.

Виходячи з цього, актуальним є узагальнення світового досвіду розробки та практичного використання показників стійкості фінансової системи, а також виявлення найбільш релевантних індикаторів, які можуть бути використані для стрес-тестування кризових явищ як національних фінансових систем, так і світової фінансової системи, адже вчасне виявлення кризових явищ в економіці є одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень сьогодення. Ефективна діагностика стану фінансової системи та її моніторинг створить передумови адекватному прогнозування ймовірності настання фінансової кризи, і як результат сформує інструментарій дієвого управління вітчизняної фінансової системи.

Таким чином, з метою протидії деструктивним факторам кризи необхідний моніторинг стану фінансової системи країни на основі певного набору показників та індикаторів, що дозволять аналізувати її стійкість. Стійкість фінансової системи – основна мета соціально-економічної політики кожної країни. Актуальність проблематики полягає у тому, що в останній час політики, науковці та експерти з економічної теорії все більше звертають увагу на фінансову безпеку країни, де стійкість являється визначальним критерієм.

Здебільшого стан фінансової системи аналізують з точки зору впливу зовнішніх та внутрішніх шоків, контролю за грошовими потоками в країні та забезпеченості ними економічного розвитку. Як зазначав лауреат Нобелівської премії Дж. Б’юкенен: «для урядів усіх країн існує проблема дефіциту ресурсів, насамперед фінансових» [198]. Для наочного представлення існування фінансової системи у середовищі зовнішніх та внутрішніх факторів було побудовано схему, яка зображена на рисунку 2.1 [202].

Враховуючи те, що фінансова система стає дедалі важливішою ланкою у економіці держави, її вплив на реальний сектор є досить сильним. Державний сектор у системі ендогенних факторів був виділений по причині його масштабності в українській економіці в контексті фінансової стійкості (через державний сектор перерозподіляється близько 35% ВВП). Також держава проводить активну податкову, бюджетну, митну та інші політики, активно втручається у банківське регулювання та контроль фінансових ринків.


Рисунок 2.1 – Екзогенні та ендогенні фактори впливу на фінансову систему України

Екзогенні фактори найбільш доцільно поділити на такі групи:

- прямого впливу;

- непрямого впливу.

Екзогенні фактори прямого впливу здійснюють безпосередній вплив на фінансову систему та її стійкість. Зовнішньоекономічна діяльність характеризується такими показниками як обсяг експорту та імпорту, а також сальдо поточного рахунку. Залежність держави як від експорту, так і від імпорту може негативно відобразитися на стійкості її фінансової системи. Імпортна залежність дозволяє валюті покидати кордони країни, таким чином дестабілізуючи курс грошової одиниці. Також великий обсяг імпорту відображається негативно на обсязі виробництва вітчизняної продукції, на яку знижується попит.

Експортна залежність може знижувати фінансову стійкість країни в умовах дестабілізації кон’юнктури світових ринків. Це було наглядно продемонстровано у 2008-2009 роках в Україні, коли ціни на продукцію металургійної промисловості знизилися, що призвело до скорочення доходів як підприємств, так і державного бюджету. Таким же чином ціни на нафту впливають на експортнозалежну Росію, у якої значну частку ВВП складає експорт енергоресурсів. Прямі інвестиції та іноземний капітал також неоднозначно впливають на фінансову стійкість країни. Із їх зростанням підвищується платоспроможність країни, з’являються ресурси для проведення реструктуризації виробництва, економічних реформ, збільшується обсяг виробництва та надання послуг. У той же час, зростає залежність від цих коштів і у разі їх відтоку з країни, в період кризи демонструються негативні наслідки. Міжнародні торговельні та фінансові домовленості, як і міжнародне законодавство, безпосередньо, впливають на фінансову стійкість країни. Із застосуванням ліберального торговельного законодавства підвищується торгівля на зовнішніх ринках, що позитивно впливає на обсяг виробництва вітчизняної продукції, надходження валютної виручки і, як результат, посилення валютного курсу національної грошової одиниці.

В умовах трансформації економіки необхідно підтримувати зв’язки як із торговельними та фінансовими організаціями, так і з окремими країнами. Таким чином, можна отримати преференції на здійснення своїх операцій за кордоном, що позитивно вплине на стійкість фінансової системи та на інвестиційну привабливість країни. Зростання зовнішнього боргу значно знижує фінансову стійкість країни. При цьому необхідно враховувати, що без міжнародних запозичень неможливо існувати у період глобалізації та трансформації економіки самої країни-позичальника. Таким чином, необхідно детально планувати потоки кредитних надходжень і формувати ресурси для погашення заборгованості та відсотків.

Екзогенні фактори непрямого впливу опосередковано впливають на стійкість фінансової системи. Так, рівень міжнародної конкуренції забезпечує створення в країні якісних товарів і послуг, попит на які буде вищим, що в майбутньому забезпечить надходження коштів у вигляді доходів підприємствам та податків до державного бюджету. Це забезпечує стійкість фінансової системи як на макрорівні, так і на макрорівні. Кон’юнктура світових ринків товарів та послуг та розвиток фінансових ринків забезпечує ефективну взаємодію попиту та пропозиції на товари та фінансові ресурси. Для України це може проявитись у залученні іноземного капіталу, підвищенні інвестиційної привабливості, збільшенні попиту на товари експорту.

Результатом стабільного розвитку світових ринків є забезпечення стійкості фінансової системи держави. Соціально-політичні події можуть впливати на розподіл сфер впливу на економічні та фінансові системи у глобальному масштабі. Це слабо прогнозований фактор, тож необхідно якісно здійснювати моніторинг інформаційних потоків для мінімізації ризику зменшення стійкості фінансової системи у разі появи дестабілізуючих факторів.

Ендогенні фактори було поділено на такі групи:

- мікроекономічні;

- макроекономічні;

- державний сектор;

- система фінансового посередництва.

Мікроекономічні фактори є системою чинників, що характеризують фінансову стійкість підприємств та організацій України як елемента системи стійкості держави, які формують ВВП. У сукупності фактори цієї групи впливають на забезпечення фінансової стабільності країни. Слід зазначити, що фінансовий стан кожного із підприємств впливає на виробничий потенціал України. Наявність позитивних результатів діяльності забезпечує державу надходженнями у вигляді податків, які пізніше розподіляються на розвиток фінансової сфери. Фінансовий стан безпосередньо впливає на інвестиційну привабливість підприємства, регіону, в якому воно знаходиться та, в результаті, на країну в цілому. Інвестиційна привабливість є тією характеристикою, яка забезпечує отримання фінансових ресурсів для розширення виробництва, у яких існує особлива потреба в умовах трансформаційної економіки. Ступінь економічної самостійності показує незалежність підприємницької діяльності суб’єкта господарювання. Наявність досконалої організаційної культури та кваліфікованих кадрів дозволяє ефективно використовувати ресурси підприємства та налагоджувати виробничий процес. У результаті організація досягає високого рівня розвитку, що позитивно відображається на стійкості фінансової системи [152].

Макроекономічні фактори є сукупністю макропоказників, які впливають як позитивно, так і негативно на фінансову систему та її стійкість. Першим і найважливішим показником є рівень ВВП. Він характеризує економічну діяльність країни і темпи його реального зростання. Інфляція з низькими темпами являється стимулюючим фактором для суб’єктів господарювання. Наявність високих темпів інфляції призводить до зниження купівельної спроможності споживачів товарів та послуг, що негативно відбивається на фінансовій системі в цілому. Рівень реальних доходів населення має поступово зростати. При цьому доходи мають забезпечувати не лише можливість споживання, але і спонукати до заощадження. Таким чином, фінансова система з одного боку отримує велику частину надходжень у вигляді податку на додану вартість, а з іншого тимчасово вільні ресурси населення залучаються фінансовими установами для подальшого інвестування.

Рівень внутрішнього боргу є дестабілізуючим фактором у фінансовій системі. Слід відмітити, що внутрішній борг піддається більш простому управлінню, ніж зовнішній, проте зростання його обсягу знижує стійкість фінансової системи держави.

Група факторів державного сектору представлена сукупністю політик, що стосуються фінансової сфери. Бюджетна політика направлена на забезпечення планування, формування та виконання основного фінансового документу держави – бюджету. У розрізі фінансової стійкості державний бюджет має бути збалансований та забезпечувати ефективне управління державним та гарантованим боргом. Податкова політика має забезпечувати надходження такого рівня доходів у вигляді податків, щоб фінансувати визначену частину видатків. Також норми податкового законодавства не мають перешкоджати підприємствам проводити свою діяльність.

Грошово-кредитна політика здійснює безпосередній вплив на фінансову стійкість країни шляхом регулювання грошової маси, кредитних ресурсів та діяльності фінансових установ, які проводять даний вид діяльності. Регулювання ринку цінних паперів забезпечує організацію залучення коштів у фінансову систему через усі види цінних паперів, що знаходяться у обігу відповідно до чинного законодавства. Стабільність фондового ринку забезпечує стійкість фінансової системи держави. Також слід відмітити, що дії з провадження даних політик мають не суперечити одна одній, а доповнювати. Таким чином, буде досягнуто стабільність всієї фінансової системи [177].

Група системи фінансового посередництва характеризує ринки, де надаються фінансові послуги і від яких безпосередньо залежить фінансовий стан країни та стійкість її фінансової системи. Ринок банківських послуг має значний вплив на фінансову систему України через її банкоцентричний тип. Банківські установи, кредитуючи економіку, дозволяють забезпечувати розвиток вітчизняних підприємств, що в свою чергу позитивно впливає на фінансову стійкість країни. Розвиток недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та інститутів спільного інвестування дозволяє акумулювати та трансформувати залучені кошти у інвестиції різного строку. Інвестиційна діяльність забезпечує фінансову стійкість країни. Валютний ринок є нестабільним середовищем, так як курс національної валюти має багато своїх чинників впливу. Забезпечення Національним банком України її стабільності є його основною функцією та підвищує фінансову стабільність.

Також для аналізу ендогенні фактори слід класифікувати на економічні та неекономічні. До економічних слід віднести:

- неефективну економічну політику держави;

- зростання внутрішнього боргу;

- недосконале регулювання валютного курсу;

- спад виробництва, зокрема промислової продукції;

- нестабільність цін у сторону дефляції;

- значні розриви між доходною та видатковою частинами державного бюджету;

- слабкий розвиток ринку цінних паперів;

- низькі доходи населення.

До неекономічних факторів належать:

- протилежність інформаційних потоків;

- політична нестабільність країни;

- трансформаційні процеси в економіці;

- низька якість вітчизняної продукції;

- недовіра населення органам влади.

Переходячи до дослідження вітчизняної методики аналізу зовнішніх факторів впливу на фінансову стійкість держави, слід виділити Систему індикаторів економічної безпеки за методикою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [119] та Індикатори економічної безпеки за методикою Національного інституту проблем міжнародної безпеки [94].

Схема аналізу стану стійкості фінансової системи за методологією Міністерства економічного розвитку і торгівлі України зображена на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 – Індикатори економічної безпеки за методикою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Як видно з наведеної схеми, дана методологія при аналізі фінансової стійкості в основному враховує торговельні відносини країни. Це є логічною особливістю, адже розроблена вона у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі. Проте, неврахування інших факторів – таких як рівень виробництва, показники бюджетної, банківської систем – є вагомим недоліком при використанні даної системи індикаторів.

На рисунку 2.3 зображена схема системи індикаторів економічної безпеки за методикою Національного інституту проблем міжнародної безпеки.

Рисунок 2.3 – Індикатори економічної безпеки за методикою Національного інституту проблем міжнародної безпеки

Дана система показників враховує більший масштаб дослідження, порівняно із попередньою. Зазначена методологія включає різні сфери діяльності держави. Проте, справедливо зазначити, що для дослідження стійкості фінансової системи вищенаведеного обсягу показників фінансової та зовнішньоторговельної безпеки не достатньо. Недоліки щодо відсутності індикаторів бюджетної та банківської систем переносяться і на цю методологію.

Серед іноземних інститутів, які досліджують стан стійкості фінансової системи слід виділити Міжнародний валютний фонд. За його ініціативою було створено Програму оцінки фінансового сектору (FSAP) [2]. Основною її метою є діагностика стану стійкості фінансових систем різних країн при врахуванні впливу як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Завдяки Програмі можна досліджувати широке коло питань, що стосуються оцінки стійкості фінансових систем у коротко- та середньостроковому періодах. Спеціалісти МВФ запропонували схему аналізу стану фінансової системи (рис. 2.4):

Рисунок 2.4 – Алгоритм МВФ для аналізу стану фінансової системи

Сформовані фахівцями МВФ групи індикаторів характеризують поточний стан і стійкість фінансових установ та їх контрагентів. Ці групи мають агреговані дані за групами установ, інформацію про ринки, де фінансові установи проводять свої операції. Програма оцінки складається з таких етапів:

- аналіз структури, якості та механізмів функціонування фінансової системи;

- оцінка ступеня важливості фінансового сектору країни;

- визначення механізмів державного регулювання, які передбачають як обмеження впливу факторів фінансової системи на макроекономічну стабільність, так і здатність системи до обмеження впливу макроекономічних факторів на кон’юнктуру фінансових ринків;

- аналіз можливості і рівня впливу на фінансову систему різних факторів;

- прогноз напрямів розвитку системи забезпечення стійкості фінансової сфери країни та запобігання кризам.

Аналіз груп показників, запропонованих МВФ для дослідження стану фінансової стійкості країни показав, що вони мають як переваги, так і певні недоліки [199].

Основними перевагами є:

- розробка та впровадження сигнального підходу, що передбачає регулярний розрахунок та моніторинг показників щокварталу та щороку;

- системний аналіз груп показників дозволяє досліджувати функціонування різних ринків, зокрема фондового та нерухомості, що є доволі актуальним при минулій фінансово-економічній кризі;

- врахування структурних змін різних ринків;

- розробка системи індикаторів та критеріїв відбору.

Недоліками виступають:

- значний об’єм показників, враховуючи українські реалії, неможливо або важко розрахувати через відсутність необхідної статистичної бази;

- дублювання деяких показників;

- виявлення проблем при порівнянні розрахованих показників різних країн, порівнянність індикаторів за визначеними критеріями між окремими організаціями;

- відсутність нормативних значень показників через відсутність однакових умов економічного розвитку в різних країнах.

3 2004 року існує єдина узгоджена система аналізу та моніторингу, розроблена Форумом фінансової стабільності (з 2009 року – Рада фінансової стабільності, Financial Stability Board) та підтримана Міжнародним валютним фондом [104]. Основною метою Ради є виявлення слабких місць світової фінансової стійкості; розробка і застосування регулюючої та наглядової політики у цій сфері.

Враховуючи інтегрованість фінансових систем, Європейська система центральних банків (European System of Central Banks, ESCB; система, до якої входять Європейський центральний банк та центральні банки країн ЄС), в свою чергу, також працює над визначенням оцінки стабільності фінансової системи на основі розробки методології макропруденційних індикаторів (makro-prudential indicators, MPIs) (таблиця Б.1) для їх використання при підготовці звіту з фінансової стабільності банківського сектору ЄС.

Необхідно зазначити, що між індикаторами фінансової стійкості (IFS), розробленими МВФ та макропруденційними індикаторами (MPI), розробленими ЄЦБ є деякі відмінності, що полягають у більшій кількості категорій індикаторів, що дозволяє як оцінювати стан фінансової системи ЄС і виявляти її найбільш вразливі сектори, так і дослідити умови розвитку фінансової системи ЄС.

Як зазначає Я. В. Белінська [12], макропруденційні індикатори охоплюють дві категорії показників: агреговані мікропруденційні індикатори та макроекономічні індикатори. Залежно від сфери концентрації проблем, більшу увагу приділяють тим чи іншим показникам. Це відображає існування певних відмінностей у структурі системи показників за різними країнами. Таким чином, увагу ЄЦБ зосереджено на аналізі показників банківської системи, оскільки саме банки є найбільш потужними фінансовими посередниками, та використанні трьох категорій індикаторів: індикатори стійкості банківської системи, макроекономічні фактори, що впливають на банківську систему, супутні фактори.

Наступна методика, яка була розглянута, розроблена Ейхенгріном і Роузом (табл. 2.1) [181].

Таблиця 2.1 – Індикатори фінансової нестабільності за Ейхенгріном і Роузом

Група Показник
Показники, що характеризують зв’язок фінансової системи із світовою економікою - обсяг міжнародних золотовалютних резервів у відсотках від обсягу імпорту за місяць

- зовнішній борг у відсотках до ВВП

- сальдо рахунку поточних операцій у відсотках до ВВП

- реальний обмінний валютний курс

Внутрішні макроекономічні індикатори - бюджетний дефіцит (профіцит) у відсотках до ВВП

- темпи зростання внутрішнього кредиту

- обсяги реального ВВП на душу населення

Зовнішні змінні - світова відсоткова ставка як середньозважена за ставками зовнішніх запозичень розвинених країн

- темпи зростання ВВП у країнах ОЕСР

Дана методика визначення фінансової стійкості має як переваги, так і недоліки. Основними перевагами її є масштаб охоплення сфер діяльності держави, виявлення глобальних факторів впливу на фінансову стійкість – порівняння фінансових показників країни дослідження із іншими країнами. Недоліком є складність розрахунку показників групи «Зовнішні змінні», неповний аналіз банківської та зовнішньоторговельної діяльності держави, що є вагомим фактором впливу на стійкість фінансової системи.

У Російській Федерації існує методика Інституту перехідного періоду для дослідження фінансової стабільності. Вона представлена у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 – Індикатори фінансової нестабільності за методикою Інституту економіки перехідного періоду Росії

Група Показник
Темпи економічного зростання - темпи зростання ВВП

- обсяги промислового виробництва

- відношення сальдо державного бюджету до ВВП

- відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП

Показники платіжного балансу - сальдо поточного рахунку платіжного балансу

- відношення золотовалютних резервів до ВВП

- зовнішній борг

- реальний ефективний обмінний курс

- відкритість національної економіки, умови торгівлі

- відплив капіталу

Відсоткові ставки - реальна відсоткова ставка

- різниця між внутрішньою і зовнішньою відсотковими ставками

- співвідношення ставок за кредитами та депозитами

Грошові індикатори - темпи інфляції

- забезпеченість грошової маси золотовалютними резервами

- відношення внутрішнього кредиту до ВВП

- темп зростання депозитів у реальному вираженні

Індикатор тиску на валютний ринок - середньозважений показник потенційної зміни валютного курсу.

Представлена методологія більш повно відображає українські реалії з точки зору наявності статистичних даних для розрахунку. Перевагою є широке охоплення різних сфер діяльності держави, що впливають на фінансову стійкість (бюджетної, банківської, зовнішньоекономічної, валютної). Враховуючи такі переваги даної методики, слід охарактеризувати кожну із груп індикаторів.

Економічне зростання. Темпи економічного зростання є ключовим показником динаміки розвитку країни, що дозволяє судити про те, наскільки успішно розвивається економіка. В якості індикаторів-передвісників фінансової кризи пропонується розглядати темп зростання ВВП у реальному вираженні, а також динаміку промислового виробництва.

Передбачається, що зниження темпу зростання економіки знижує спроможність національних позичальників виконувати зобов’язання за своїми боргами, що збільшує кредитний ризик. Слід відзначити, що рецесії передували багатьом великим фінансовим кризам.

Показники платіжного балансу дозволяють відслідковувати наближення зовнішніх шоків і своєчасно попереджати про підвищення ймовірності валютної кризи. Зокрема, зростання відношення сальдо поточного рахунку платіжного балансу до ВВП зазвичай спричиняє значний приплив в країну експортної виручки, яка поглинається фінансовою системою. Водночас значний дефіцит поточного рахунку може сигналізувати про зростання ймовірності валютної кризи і про зниження ліквідності фінансової системи. Зростання валютних ризиків, у свою чергу, здатне викликати відтік короткострокових інвестицій з країни і посилити фінансову нестабільність. Крім того, різке зниження золотовалютних резервів або зростання зовнішнього боргу також розглядається як явна ознака зниження фінансової стійкості.

Міжнародний досвід свідчить про те, що значні погіршення умов торгівлі призводять до труднощів у фінансовому секторі в багатьох країнах. Найбільш уразливими до зміни світової кон’юнктури є малі економіки з великою залежністю від експорту сировинних ресурсів. Тісно пов’язаний з умовами торгівлі показник реального ефективного курсу валюти, зростання якого призводить до зниження конкурентоспроможності національних виробників і може призвести до уповільнення темпу зростання економіки.

Крім того, сигналізувати про наближення нестабільності на фінансових ринках може значне прискорення відтоку капіталу, що викликає посилення тиску на курс національної валюти.

В якості показників стійкості платіжного балансу розглядається динаміка експорту та імпорту. Зазвичай валютним кризам передували скорочення експорту і зростання імпорту.

Процентні ставки є фундаментальною характеристикою фінансового ринку. Їх динаміка дозволяє відслідковувати стабільність фінансової системи і завчасно виявляти проблеми.

Найважливішим показником цієї групи є реальна процентна ставка. Зростання реальної процентної ставки підвищує нестабільність фінансової системи, сприяє зростанню показника непрацюючих позик. Водночас стійка негативна реальна процентна ставка свідчить про наявність диспропорцій у фінансовій системі, однією з причин яких може бути спроба органів грошово-кредитного регулювання зафіксувати номінальну процентну ставку. Крім показника рівня процентної ставки, доцільно аналізувати її волатильність. Збільшення волатильності процентної ставки свідчить про зростання процентного ризику, а отже, про збільшення нестабільності фінансової системи.

Крім національної процентної ставки, важливу роль для фінансової системи відіграють і міжнародні процентні ставки. Зростання світової ставки відсотка збільшує вразливість національної фінансової системи, так як відбувається відплив капіталу з ринків, що розвиваються, на розвинені і погіршується кредитоспроможність позичальників на ринках, що розвиваються (при позиках в іноземній валюті). Тому в число індикаторів-передвісників фінансової кризи входить спред між внутрішньою і зовнішньою ставками відсотка [190].

Також розглядається відношення ставки за кредитами до ставки по депозитах. У багатьох випадках перед початком валютних криз спостерігається збільшення розриву між ставками за кредитами і депозитами. Це пояснюється тим, що валютній кризі передує експансія внутрішнього кредиту. У цій ситуації зростає частка «неякісних» кредитів, і банки піднімають ставки по кредитах, бажаючи компенсувати можливі збитки від неповернених позик. Ставки по депозитах також збільшуються, але в меншому ступені.

Аналіз динаміки грошових індикаторів може бути досить корисним в прогнозі кризи фінансової системи. Так, перед кризою можливе прискорення темпу зростання споживчих цін. Крім того, швидке зростання ускладнює оцінку кредитного ризику і збільшує невизначеність. Різке скорочення інфляції також здатне привести до зниження номінальних доходів і грошових потоків, що може ослабити стабільність фінансових інститутів.

Надлишкова пропозиція грошей у реальному вираженні визначається як відхилення оціненого попиту на гроші від спостережуваної пропозиції грошей (вираженої як частка грошової маси у ВВП).

Одним з важливих індикаторів даної групи є відношення депозитів до грошової маси. Зниження даного показника може свідчити про зниження довіри до банківської системи і привести до виникнення кризи ліквідності. У той же час, зменшення розглянутого індикатора може сигналізувати про те, що небанківські фінансові інститути більш ефективні.

Відношення кредитів до депозитів може ілюструвати спроможність банківської системи отримати кошти, необхідні для задоволення попиту на кредити. Високе значення показника може свідчити про проблеми у банківській системі і низький рівень ліквідності.

Грошовий мультиплікатор також здатний сигналізувати про нестабільність фінансової системи. Значне зростання мультиплікатора може бути ознакою ослаблення процедури відбору позичальників комерційними банками. У той же час, у нашій країні цей показник знаходиться на відносно низькому рівні в порівнянні з розвиненими країнами, тому його динаміку необхідно інтерпретувати обережно.

Для моніторингу ситуації на валютному ринку в число індикаторів фінансової кризи був включений індекс «тиску на валютний ринок». Даний індекс є агрегованим показником, що дозволяє оцінити стабільність курсу національної валюти в найближчому майбутньому.

Такий індекс являє собою середньозважене трьох показників:

- темпу приросту курсу національної валюти за місяць;

- темпу приросту золотовалютних резервів (із зворотним знаком);

- рівня процентної ставки (середньозважена ставка по кредитах юридичним особам в кредитних організаціях).

Два останніх показники відображають політику влади на валютному ринку у випадку впливу на курс національної валюти. Передбачається, що при фіксованому валютному курсі вплив на курс буде проявлятися у зменшенні золотовалютних резервів. Разом з тим при будь-якому режимі валютного курсу центральний банк для захисту національної валюти може підвищити процентні ставки. Останнє враховується при включенні в формулу для розрахунку індексу третього показника.

Отже, слід зазначити, що оцінювання стійкості фінансової системи країни не має уніфікованого методу. Кожна країна в залежності від особливостей її економічного розвитку створює власну методологію дослідження фінансової стійкості. Розглядаючи Україну, необхідно зазначити, що неможливо обрати одну методологію та перенести її на вітчизняну фінансову систему.

Проведений аналіз дозволяє обрати для дослідження стійкості української фінансової системи групи індикаторів, яка б найточніше її характеризувала. При цьому особливу увагу привертає методологія МВФ та Інституту перехідного періоду Росії. Перша методологія досить складна для реалізації у вітчизняних реаліях, але на її основі можна досліджувати банківський сектор, як один із основних сегментів фінансової системи країни. Друга методологія є прийнятної для України, проте не можна стверджувати, що вона висвітлює виключно всі питання стійкості національної фінансової системи. Тож необхідно виявити таку групу показників, які дозволять інформативно та однозначно характеризувати оцінювання стійкості фінансової системи України.

Переходячи, безпосередньо, до формування найбільш адекватної системи показників оцінювання стійкості фінансової системи України, зауважимо наступне:

- при аналізі сукупності індикаторів характеристики існуючих закордонних та вітчизняних методик було виявлено, що основним їх недоліком є повторюваність обраних показників;

- необхідно зважати на особливості національної економіки та фінансової системи, що склалася історично в Україні, оскільки деякі показники втрачають значимість залежно від рівня розвитку та форми організації фінансової системи;

- в умовах трансформації економіки та активізації процесів глобалізації фінансової системи вагомого значення набуває врахування в межах формалізації комплексного результативного показника як внутрішніх, так і зовнішніх факторів впливу. Це дозволить отримати більш адекватні результати, оскільки останнім часом, екзогенні фактори впливають на стабільність системи більшою мірою.

Отже, система показників характеристики стійкості фінансової системи України повинна включати індикатори зовнішнього впливу: відношення зовнішнього боргу до ВВП, сальдо поточного рахунку до ВВП, прямих інвестицій до ВВП, темп росту валютного курсу гривні до долара США, відношення золотовалютних резервів до тижня імпорту, частку капіталу іноземних банків в національній банківській системі та відношення експорту до імпорту.

До системи індикаторів внутрішнього впливу на стійкість фінансової системи запропоновано віднести наступні показники: відношення внутрішнього боргу до ВВП, темп росту ВВП на душу населення, темп інфляції, відношення сальдо державного бюджету до ВВП, обсягу золотовалютних резервів до ВВП, активів комерційних банків до ВВП, капіталізації фондового ринку до ВВП, темп росту промислового виробництва та темп росту заощаджень населення.

Таким чином, запропонована система показників дозволяє комплексно охарактеризувати стійкість фінансової системи України, враховуючи її національні особливості і трансформаційні процеси, виключити дублювання сутнісних характеристик певних показників та охопити результативність інструментів державного регулювання в межах реалізації бюджетно-податкової, грошово-кредитної, валютної, боргової та інвестиційної політик.

<< | >>
Источник: Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014. 2014

Еще по теме 2.1. Розвиток підходів до формування системи показників оцінки стійкості фінансової системи країни:

  1. 2.2. Аналіз та дослідження показників характеристики стійкості фінансової системи України
  2. РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
  3. РОЗДІЛ 3 Удосконалення науково-Методичних підходів до оцінювання стійкості фінансової системи України
  4. Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014, 2014
  5. 3.3. Реформування системи фінансового нагляду в Україні у контексті забезпечення стійкості фінансової системи
  6. 3.1. Науково-методичний підхід до оцінювання рівня стійкості фінансової системи
  7. 2.3. Методичні засади оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи
  8. 3.2. Оптимізація параметрів стійкості фінансової системи
  9. 1.2. Концептуальні засади визначення та оцінювання стійкості фінансової системи
  10. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ
  11. Фінансова система: сутність, структура та принципи функціонування
  12. 1.3. Особливості функціонування фінансових систем в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів
  13. Основные типы систем регулирования финансового рынка в развитых странах
  14. Сущность экономической структуры региона как системы и объекта исследования
  15. Коллективные предпочтения СРО и качество институционального устройства системы регулирования
  16. ГЛАВА 1. САМОРЕГУЛИРОВАНИЕ В НАЦИОНАЛЬНЫХ СИСТЕМАХ РЕГУЛИРОВАНИЯ ФИНАНСОВЫХ РЫНКОВ