<<
>>

1.3. Особливості функціонування фінансових систем в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів

Фінансова система є одним із найважливіших секторів національної економіки, оскільки забезпечує та опосередковує рух фінансових ресурсів між різними групами суб’єктів, галузями, територіями. Попри існування загальних концептуальних засад організації фінансових систем, їх функціонування має певні особливості залежно від етапу розвитку країни, вагомості фінансового сектору у забезпеченні економічного зростання, інтегрованості економіки країни та її окремих сегментів у міжнародний економічний простір тощо. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження специфіки функціонування фінансової системи як в умовах внутрішніх перетворень системи (трансформаційна економіка), так і в контексті якісних змін зовнішнього середовища (глобалізаційний вектор).

Так, у контексті даного дослідження, перш за все, слід відзначити, що трансформація (лат. transformatio) – це процес, що передбачає зміну одних важливих ознак певної системи на інші, що і обумовлює її перехід до якісно нового етапу розвитку [143].

Основними етапами трансформаційних перетворень є:

- етап безпосередньої трансформації, який характеризується суттєвими економічними та соціальними збуреннями, такими як функціональна криза, зростання різноманітних виявів деструктивної поведінки суб’єктів економічних відносин, підвищення рівня соціальної напруги, порушення загальної рівноваги економічної системи;

- етап інтерформації – характеризується високим рівнем невизначеності та дестабілізації; на даній стадії трансформаційних перетворень притаманним є зростання потреби у взаємодії держави із наймобільнішими силами суспільства, оскільки саме вони приймають найбільш активну участь у формуванні нової моделі соціально-економічних відносин, яка передбачає зміну стратегічних орієнтирів, перетворення інституціональної структури тощо);

- етап інтоформації – даний етап передбачає формування нової структури економіки, набуття нею якісно нових рис, які поступово набувають цілісності, що призводить до превалювання нової системи організації економічних відносин;

- етап посттрансформаційного стану – період, протягом якого відбувається перевірка системи на стійкість щодо імплементації реалізованих змін, а також ефективності здійснених перетворень [125].

Слід відзначити, що існують різні види трансформаційних перетворень. Так, трансформації можуть здійснюватися на різних рівнях, а саме: на мікрорівні, тобто для окремого господарюючого суб’єкта; на мезорівні – перетворення регіональної економічної системи та на макрорівні – зміни, що охоплюють усі види економічних відносин і є загальнонаціональними. Разом з тим, перетворення можуть бути направлені як на окремий сектор (галузь) економіки, так і на народногосподарську систему в цілому.

Крім того, також можна виділити трансформації функціональні (внутрішньосистемні), системні і міжсистемні. У свою чергу, передумовою функціональних трансформацій є завершення певного етапу розвитку окремих функціональних елементів економічної системи, а саме: вичерпання виробничих можливостей, незадовільна структура споживання, нераціональність системи розподілу ресурсів та благ тощо, що, відповідно, супроводжується виникненням різного роду криз та дисбалансів. Таким чином, виникає об’єктивна необхідність трансформації певного сегменту системи, у якому виникли деструктивні процеси, оскільки зазначений елемент вичерпав потенціал подальшого розвитку у рамках даного етапу свого функціонування. Так як трансформації такого типу мають локальний характер, то піддаються цілеспрямованому регулюванню.

Однак результативність процесу якісних перетворень залежить від здатності системи реагувати на регулятивні заходи, а тому більш прогресивними є ті сегменти, які є найбільш дієздатними, гнучкими та наділені значним ступенем адаптивності.

Системні трансформації передбачають якісні зміни, що стосуються усієї економічної системи країни, а тому деякі науковці також називають їх макротрансформаціями. Слід відзначити, що передумовою трансформацій такого типу є невизначеність, криза попередньої моделі організації економічних відносин, що і визначає необхідність здійснення якісних та кількісних перетворень.

Міжсистемні трансформації характеризують зміни, що відбуваються на наднаціональному рівні, тобто охоплюють економічні системи різних країн світу. Причиною перетворень такого типу можуть бути глобальні економічні кризи тощо [44].

Разом з тим, О. В. Горняк [24] систематизує трансформаційні процеси, що відбуваються на сучасному етапі розвитку за такими формами:

- перехід від індустріального до постіндустріального етапу розвитку, що обумовлено активізацією процесів технологічної модернізації, згладжуванням циклічних коливань;

- формування індустріального способу господарювання у країнах, що розвиваються з метою наближення моделі функціонування економічної системи до аналогічної для високорозвинутих країн;

- перехід від командно-адміністративної до ринкової системи у постсоціалістичних країнах, яка передбачає цілковиту зміну базових засад організації економічних відносин, формування нової системи взаємозв’язків між суб’єктами у процесі розширеного відтворення та налагодження ефективного механізму міжсекторальної взаємодії;

- формування ефективного ринкового механізму у Китаї та В’єтнамі, виділення яких у окрему групу обумовлено подібністю економічного розвитку у зазначених державах та одночасно з тим його специфікою порівняно з іншими країнами, для яких притаманним є саме даний тип перетворень, оскільки трансформації економічного ладу у цих країнах відбувається за моделлю ринкового соціалізму;

- наднаціональна економічна трансформація, яка супроводжується боротьбою за лідерство та домінування на товарних та фінансових ринках.

Як можна відмітити з приведеної вище класифікації економіка України також знаходиться у перехідному періоді, який з 1991 року характеризувався системними трансформаціями, однак, згодом їх масштаб та динаміка суттєво зменшилися, а тому перетворення на сучасному етапі економічного розвитку країни мають більше внутрішньосистемний характер. Крім того, для України характерною є третя форма трансформаційних перетворень за класифікацією О. В. Горняк.

Критичний огляд літератури [5, 80, 101, 159] дозволив виявити певні особливості перехідної (трансформаційної) економіки, а саме:

- діалектика старих і нових форм організації економічних відносин, тобто у процесі якісних та кількісних перетворень відбувається взаємодія та взаємоперехід від притаманних на попередньому етапі розвитку економічній системі параметрів до якісно нових характеристик;

- нестабільність – перехідна економічна система є досить нестійкою, оскільки у ній постійно відбуваються різноманітні перетворення, які можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки для системи в цілому;

- багатоваріантність розвитку системи передбачає множинність можливих сценаріїв становлення нової моделі суспільно-економічного устрою, навіть при наявності подібних вихідних умов та алгоритму трансформаційних перетворень;

- інтенсивність розвитку нових економічних форм відображається як прояв необоротності трансформаційних процесів у суспільстві.

Разом з тим, слід відзначити, що для групи постсоціалістичних країн, для яких характерною є третя форма трансформацій за класифікацією О. В. Горняк [24], разом із загальними особливостями перехідної економіки, також виділяються і певні специфічні риси, характерні лише для даної групи держав, зокрема:

- поєднання різних інструментів регулювання поведінки економічних суб’єктів: ринкового, державного та корпоративного;

- інверсійний характер перетворень – перехід до ринкової системи господарювання здійснюється в період індустріальної стадії розвитку, тоді як за класичним сценарієм підвалини ринкової економіки формуються на доіндустріальній стадії розвитку; крім того, за класичним алгоритмом далі відбувається трансформація від вільної конкуренції до змішаного типу економіки, що характеризується ефективним поєднанням ринкових та адміністративних інструментів, тоді як для постсоціалістичних держав ситуація є оберненою;

- реформаторсько-еволюційний характер перетворень, тобто поєднання як кількісних, так і якісних змін у системі економічних відносин [80, 101].

У контексті даного дослідження необхідно відмітити, що трансформаційні процеси в Україні також мають свої специфічні риси, які проявляються в основних цілях, що висувалися у перехідному періоді, а саме:

- трансформація системи власності;

- технологічна модернізація національного господарства;

- перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного відтворення, досягнення та підтримка сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

- побудова соціально-орієнтованої національної економіки, яка, разом з тим, передбачає гуманізацію і соціалізацію економічних відносин;

- лібералізація економіки та формування конкурентного ринкового середовища, становлення системи антимонопольного регулювання;

- інституціональна перебудова – створення системи інститутів, притаманних ринковій економіці;

- формування самодостатніх муніципальних та регіональних громад;

- трансформація системи регулювання, яка передбачає поєднання ринкового, державного та суспільного регулятивних апаратів;

- інтеграція національної економіки у систему світогосподарських відносин;

- наближення значень базових макроекономічних індикаторів до рівня високорозвинутих країн;

- синхронізація нормативного поля у сфері регулювання економічних процесів до наднаціональних вимог та стандартів [5, 86, 125, 144].

У контексті дослідження особливостей трансформаційного процесу в Україні доцільно охарактеризувати специфіку становлення окремих сфер та ланок фінансової системи, а саме: банківського сектору, фінансового ринку та бюджетної системи.

Отже, загалом можна виділити сім етапів розвитку банківської системи України, а саме:

- 1991-1992 рр. – характеризувався зародженням банківського сектору незалежної України, що передбачало реалізацію наступних заходів: перереєстрація банків, що супроводжувалося масовими трансформаціями складу учасників банків; формування нормативного поля функціонування банків, зокрема, прийняття Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до якого було сформовано дворівневу банківську систему України; разом з тим, недосконалість нормативної бази сприяла стрімкому збільшенню кількості банків;

- 1992-1993 рр. – активне створення дрібних банків, головним завданням яких було обслуговування потреб підприємств та населення; активне залучення приватного капіталу при створенні банків;

- 1994-1996 рр. – становлення банківської системи України на тлі глобальних економічних перетворень, що супроводжувалось встановленням уніфікованих вимог та правил щодо діяльності банків; притік в Україну іноземного капіталу у постреформенний період, що супроводжувалось створенням іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу;

- 1997-1998 рр. – невідповідність між рівнем розвитку фінансового сегменту та реального сектору економіки призвело до активізації внутрішніх та зовнішніх запозичень уряду, що спровокувало фінансову кризу, яка супроводжувалася стрімким скороченням банківського капіталу;

- 1999-2007 рр. – становлення банківської системи України, що супроводжувалося трансформацією законодавчої бази, підвищенням стійкості та стабільності функціонування банків, зростанням лояльності підприємств та населення до даного сегменту, що супроводжувалося збільшенням попиту на банківські продукти [23, 49, 97];

- 2008 -2009 рр. – період нестабільності у банківському секторі, що був обумовлений деструктивним впливом глобальної економічної кризи;

- 2010 р. – сьогодення – період посткризового відновлення, який супроводжується змінами нормативного поля (внесення змін до Законів України «Про банки і банківську діяльність» [118], «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тощо), рекапіталізацією та націоналізацією банків, які постраждали унаслідок кризи, створенням санаційного банку та поступовим відновленням довіри населення.

Підсумовуючи основні тенденції та події, які відображали становлення банківського сектору України у 1991-2014 рр. можна зауважити, що на сьогоднішній день банківська система є одним з найбільш розвинутих сегментів вітчизняного фінансового ринку, однак, механізм його функціонування все ж має низку недоліків, які повинні бути вирішені у відповідності до передових міжнародних практик. Зокрема, такі трансформації, в першу чергу, мають стосуватися удосконалення регулятивного механізму діяльності банків на засадах «Базель ІІІ», підвищення стабільності банківського сектору, розширення асортиментного ряду банківських продуктів з урахуванням появи їх нових форм унаслідок глобалізаційних та інтеграційних процесів тощо. Таким чином, можна відмітити, що загалом період глобальних трансформацій банківської системи України завершений, однак існує низка перетворень, реалізація яких дозволить вийти на якісно новий рівень функціонування аналізованого сегменту фінансового ринку.

Поряд із дослідженням банківського сектору, доцільно також проаналізувати ключові особливості, які характеризують етапи становлення валютної системи України, а саме:

- 1991-1994 рр. – початковий етап формування валютної системи, який передбачав реалізацію наступних заходів: впровадження процедури ліцензування комерційних банків на здійснення операцій з валютними цінностями; вихід України на міжнародні ринки, що супроводжувалося становленням системи міжнародних розрахунків; встановлення співпраці з міжнародними організаціями (МВФ, ЄБРР та ін.); впровадження режиму плаваючого валютного курсу; на офіційному рівні задекларовано формування золотовалютних резервів; поступова лібералізація валютного ринку з одночасним розвитком системи регулювання та контролю;

- 1994-1996 рр. – ключовими ознаками даного етапу є: відмова від системи множинних валютних курсів, яка існувала на попередньому етапі; зменшення валютних обмежень та ін.;

- 1997 р. – сьогодення – даний етап має наступні особливості: перехід до режиму регульованого валютного курсу у межах певного коридору; децентралізацію валютного ринку; вільна конвертованість гривні за поточними операціями; зменшення рівня доларизації золотовалютних резервів [85].

Одним із основоположних структуроутворюючих елементів фінансового ринку розвинутих країн є фондовий сегмент, а тому у контексті даного дослідження також виникає об’єктивна необхідність виявлення головних тенденцій та етапів його становлення у період масових економічних трансформацій в Україні. Отже, ключовими етапами розвитку фондового ринку незалежної України є:

- 1991-1995 рр. – підготовчий етап, який характеризується формуванням нормативного поля (Закон України «Про цінні папери і фондову біржу»); створенням перших фондових бірж («Українська фондова біржа») та інших позабіржових фінансових інститутів, головним призначенням яких було не обслуговування реальних грошових потоків економічних суб’єктів, а, перш за все, забезпечення процесу сертифікатної приватизації; формуванням системи регулятивних органів (створено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку); формуванням депозитарної системи України; розробкою концептуальних засад розвитку фондового ринку держави та ін.;

- 1996-2001 рр. – транзитивний етап, протягом якого було створено Позабіржову торгово-інформаційну систему для здійснення операцій з фінансовими інструментами, прийнято нові законодавчі акти (зокрема, Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»), введено в обіг державні цінні папери (ОВДП), створено Міжрегіональний фондовий союз та Національний депозитарій України, а також низку фондових бірж тощо;

- 2001-2014 рр. – етап становлення, який характеризується: збільшенням кількості бірж та фінансових посередників, що функціонують на фондовому ринку; удосконаленням регулятивних засад діяльності на фондовому ринку; створенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та популяризацією продуктів та послуг ринку фондового ринку [132, 167].

Слід відзначити, що важливе місце у структурі фінансової системи країни посідає його бюджетний сектор, оскільки саме ланка державного та місцевих бюджетів є однією з головних сфер розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів держави. Таким чином, визначимо основні аспекти, які характеризували становлення бюджетної системи України.

Перш за все, слід відзначити, що до 1993 року в Україні діяла банківська система виконання державного бюджету, яка сформувалася ще за часів СРСР і була адаптована до однорівневої банківської системи. Однак, трансформація банківського сектору обумовила необхідність перетворення і у системі обслуговування бюджетів, яка з 01.07.1993 року була фактично трансформована у змішану. Так, новостворена єдина система касового обслуговування бюджетів передбачала акумуляцію бюджетних коштів через мережу комерційних банків на централізованому рахунку Міністерства фінансів, відкритому в НБУ, звідки вони перераховувалися на відповідні рахунки органів місцевого самоврядування або ж безпосередньо спрямовувалися на фінансування видатків державного бюджету. Слід зазначити, що змішана система касового обслуговування бюджетів суттєво сповільнювала рух фінансових потоків, а тому назріла необхідність її трансформації.

Таким чином, для підвищення оперативності касового обслуговування бюджетів різних рівнів у 1995 році було створене Державне казначейство України, входження якого до системи електронних платежів НБУ призвело до становлення в Україні казначейської системи касового обслуговування бюджетів. Однак, період трансформації від змішаної до казначейської системи завершився лише у 2003 році, коли казначейське обслуговування бюджетів здійснювалося як за видатками, так і за доходами. Всебічне поширення казначейської системи обслуговування бюджетів дозволило підвищити прозорість та підконтрольність щодо цільового використання бюджетних коштів, збільшити оперативність здійснення державних видатків та призвело до уніфікації системи обліку та звітності [16, 41].

Разом з тим, слід відзначити, що протягом 1990-2001 рр. основні засади функціонування бюджетної системи було визначено Законом України «Про бюджетну систему України», однак, 21.06.2001 р. було прийнято Бюджетний кодекс, у якому було охарактеризовано зміст, структуру, а також основні положення щодо діяльності економічних суб’єктів у рамках бюджетної системи. Необхідно відмітити, що до Бюджетного кодексу було внесено низку змін з моменту його прийняття, деякі з них були обумовлені трансформацією безпосередньо бюджетних відносин, тоді як інші внесено як наслідок кардинальних перетворень законодавчого поля у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України у кінці грудня 2010 року, який, у свою чергу, набув чинності з 01.01.2011 р. Доцільно також зауважити, що важливим інноваційним кроком у сфері бюджетного регулювання було запровадження у 2002 році програмно-цільового методу планування місцевих бюджетів, однак, його імплементація не завершилася і по сьогоднішній день. Крім того, справедливо зауважити, що бюджетна система є однією з найбільш проблемних сфер фінансової системи, а тому для даного сектору трансформаційний період все ще триває, хоча протягом 1991-2014 рр. і були закладені основні підвалини його ефективного функціонування, проте низка позитивних зрушень носить декларативний характер, тоді як актуальним залишається питання їх практичного впровадження.

Після з’ясування основних тенденцій та закономірностей розвитку економічних і, у тому числі, фінансових систем у трансформаційний період, тобто на етапі переходу від адміністративної до ринкової форми господарювання, який є результатом внутрішніх кількісних та якісних перетворень системи, доцільно перейти до дослідження особливостей становлення та розвитку економіки в умовах активізації глобалізаційних процесів, тобто виявити тенденції внутрішніх перетворень системи, спричинених наднаціональними трансформаціями.

Таким чином, перш за все, варто зазначити, що за своєю економічною природою глобалізація – це нова форма інтернаціоналізації світового господарства, яка виявляється у зближенні національних систем господарювання, стиранні кордонів та обмежень щодо транскордонного руху капіталу, робочої сили, посилення взаємодії та взаємозалежності різних країн [93].

На сучасному етапі економічного розвитку глобалізація проявляється у наступних формах:

- стирання кордонів та зменшення обмежень між різними країнами в економічному та політичному житті;

- формування наднаціональної фінансової архітектури, посилення взаємодії та взаємозв’язків між фінансовими системами різних країн;

- конвергенція різних сегментів фінансової системи між собою та з іншими ланками економіки;

- формування глобального інформаційного простору;

- підвищення ступеню монополізації та концентрації капіталу і виробництва;

- зростання ролі міжнародних організацій у процесі формування нормативного поля для регулювання економічних відносин на національному рівні;

- зміна лідируючих позицій країн в економічних процесах: глобалізація сприяє зменшенню значимості США та підвищенню ролі таких країн як Китай, Індія, Бразилія, Мексика, Росія та ін.

- консолідація різних ринків та формування глобальної торговельної мережі;

- активізація інноваційної діяльності [2, 93, 110, 147].

Слід відзначити, що попри загальні особливості глобалізаційних процесів, характерних для економіки в цілому, свою специфіку прояву вони мають і для фінансового сектору, а аналіз саме даного аспекту є особливо важливим у рамках представленого дослідження.

Отже, перш за все, необхідно відмітити, що наднаціональна фінансова система має таку ж структуру як і національна, тобто передбачає існування фінансів різних груп суб’єктів економічних відносин, а також наявність інтегруючого елементу – фінансового ринку, що також має свою структуру (кредитний, депозитний, валютний, фондовий сегменти тощо).

Загальні особливості розвитку фінансових систем в умовах глобалізації можна визначити як наступні:

- стрімкий розвиток інформаційних технологій та інновацій, що обумовило формування основи для швидких міжнародних розрахунків і безперебійного та оперативного транскордонного руху грошових потоків;

- лібералізація та дерегулювання фінансового сектору;

- формування нового інструментарію фінансового ринку, який базується на використанні похідних фінансових інструментів, головним призначенням яких є перерозподіл та хеджування фінансових ризиків;

- поглиблення розриву між фінансовим ринком та реальним сектором економіки, що обумовлено лібералізацією фінансових відносин, появою нових фінансових інструментів та зростанням віртуалізації фінансових відносин;

- випереджальні темпи зростання фінансового ринку над виробничим сектором;

- синхронізація та уніфікація основних вимог і правил функціонування фінансових систем різних країн світу;

- підвищений ризик загострення та швидкої експансії деструктивних процесів між фінансовими секторами різних держав;

- зростання спекулятивного попиту на фінансові активи;

- посилення дисбалансів у рівнях розвитку фінансових систем окремих національних економік, збільшення асиметрії інформації;

- активізація злиттів і поглинань у фінансовому секторі (особливо у банківському сегменті), більшою мірою у країнах Європи;

- універсалізація операцій на фінансовому ринку тощо [4, 39, 93, 202].

Україна повинна виступати учасником глобалізаційних процесів з наступних причин: вигідне економіко-географічне положення в центрі Європи, зосереджене на перетині транспортних шляхів; значна питома вага експорту та імпорту у ВВП, що може бути підтверджено на основі даних рис. 1.9 (за даними, представленими на рисунку, можна зауважити, що частка експорту та імпорту у ВВП коливається у межах 40-60 %, що є досить значним показником, оскільки для високорозвинутих країн цей індикатор коливається від 20 до 70 %); орієнтація на вступ до європейського співтовариства; необхідність забезпечення демократизації суспільства та побудови соціально-орієнованої економіки [84].

Рисунок 1.9 – Питома вага експорту та імпорту у ВВП України у 2006-І кв. 2013 рр., % [103]

Про ступінь активізації глобалізаційних процесів можна зробити висновок на основі різноманітних індексів глобалізації, що розраховуються різними дослідницькими установами чи рейтинговими агентствами. Так, відповідно до Індексу проникнення глобалізації, який розраховується експертами IESE Business School of the University of Navarra. Характеризуючи методологію розрахунку Індексу проникнення глобалізації, варто зауважити, що він калькулюється за чотирма компонентами: торговельні, інформаційні, людські потоки і потоки капіталу, а його розрахункове значення може коливатися в межах від 0 до 50. Ступінь залучення країни до глобалізаційних процесів є прямо пропорційним до значення Індексу, тобто чим вищим є розрахункове значення, тим більше країна залучена до глобальних інтеграційних процесів.

Аналізуючи позицію України за даним індексом (рис. 1.10), можна відмітити, що у 2013 році наша держава посіла 52 місце з 139 країн світу. Загалом, слід зауважити, що ступінь залученості України до глобалізаційних процесів зріс, що, у свою чергу, проявилося у збільшенні розрахункового значення Індексу на один пункт у порівнянні з 2012 роком. Кращим компонентом українського Індексу, як і раніше, залишаються торгові потоки (33), а найслабшою ланкою України, попри зростання на два пункти, є інвестиційні потоки (21) [22].

Рисунок 1.10 – Динаміка значень Індексу проникнення глобалізації для України протягом 2006-2013 рр., пунктів [22]

Таким чином, на основі даних рис. 1.10 можна відмітити, що Україна протягом досліджуваного періоду перманентно збільшувала ступінь інтегрованості у контексті активізації глобалізаційних процесів.

Разом з тим, відповідно до даних звіту, абсолютним лідером дослідження, який з 2006 р. незмінно очолює глобальний рейтинг, є Гонконг, чий показник індексу в 2013 р. склав максимальні 50 пунктів. Трійку найбільш залучених до процесу глобалізації доповнили Сінгапур (47 пунктів) і Люксембург (46). До противників активізації глобалізаційних процесів можна віднести країни з найбільшим рівнем ізольованості економіки, а саме: Бангладеш (4), М’янма (4) та Іран (2).

Крім того, про активну інтеграцію економіки України до світової спільноти свідчить і зростання показника прямих іноземних інвестицій в Україну, динаміка якого представлена на рис. 1.11.

Рисунок 1.11 – Динаміка прямих іноземних інвестицій в економіку України протягом 2006-2013 рр. (на кінець періоду), млн. дол. США [103]

За даними рисунку можна відмітити, що протягом аналізованого періоду (2006-2013 рр.) обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну регулярно та досить стрімко зростав, що свідчить про підвищення інтересу закордонних інвесторів до України.

Разом з тим, слід зауважити, що активний притік прямих іноземних інвестицій в Україну обумовлений більшою мірою інтересом не у виробничій, а у фінансовій сфері, що може бути підтверджено на основі даних табл. 1.6.

Таблиця 1.6 – Показники динаміки кількості банків в Україні за період 2005-2013 рр. [105]

Показник 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Кількість банків, включених до Державного реєстру банків 186 193 198 198 197 194 198 176 183
у тому числі зареєстровано протягом періоду 5 13 6 7 5 3 4 4 7
Кількість банків, які мають банківську ліцензію 165 170 175 184 182 176 176 175 180
з них банки за участю іноземного капіталу 23 35 47 53 51 55 53 53 51
у тому числі зі 100% іноземним капіталом 9 13 17 17 18 20 22 22 21
Кількість банків, які мають ліцензію санаційного банку 1 1
Кількість банків, у яких припинено або зупинено здійснення окремих банківських операцій 17 11 9 7 7 2 11 5 5
Кількість банків, у яких відкликано банківську ліцензію 1 5 2 1 8 9 4 4 2
Кількість банків, виключених з Державного реєстру банків 1 6 1 7 6 6 26
у тому числі у зв’язку з реорганізацією 2 1 1 2 2
у зв’язку з ліквідацією 1 4 6 6 4 1

Так, на основі даних табл. 1.6 можна відзначити, що майже третина банків, що функціонують на сьогоднішній день в Україні є банками з іноземним капіталом, що в чергове підтверджує тезу про активне залучення економіки України і, головним чином, її фінансової системи до глобалізаційних процесів.

Вітчизняний фінансовий ринок цікавить іноземних інвесторів з наступних причин: значні перспективи до зростання та розширення фінансового сектору країни, що розвивається, діяльність на якому в майбутньому може принести суттєві дивіденди; дешевизна та порівняно висока кваліфікація робочої сили; невисока вартість відкриття та ведення бізнесу в Україні [93]. Таким чином, фінансовий ринок України у контексті активізації глобалізаційних процесів є досить перспективним та характеризується високою динамічністю розвитку. Цей процес, у свою чергу, може розглядатися як позитивне, так і як негативне явища. Зокрема, позитивною стороною активізації залучення прямих іноземних інвестицій в Україну є розширення можливостей для розвитку бізнесу, що неможливо здійснити виключно за кошти резидентів України, а також залучення разом з фінансовими ресурсами провідних технологій до суб’єкта інвестування. Однак, слід наголосити і на негативних аспектах експансії іноземних інвестицій у вітчизняну економіку, зокрема, провідними світовими та вітчизняними вченими визнається той факт, що іноземні інвестиції виступають тригером деструктивних процесів в економіці, особливо загрозливий характер дестабілізації для фінансової системи, оскільки досить часто в Україну у якості іноземних інвестицій спрямовуються нелегальні грошові потоки.

Загалом, підсумовуючи усе вище викладене, можна зазначити, що інтеграція до глобального економічного простору має як переваги, так і недоліки, проте з метою підвищення ефективності такої інтеграції необхідним є здійснення наступних заходів:

- розробка політики та практичного інструментарію розв’язання проблем, викликаних глобалізацією;

- контроль та оптимізація акумуляції, розподілу та перерозподілу світових природних, трудових та фінансових ресурсів;

- підвищення кваліфікаційного рівня осіб, які уповноважені на прийняття управлінських рішень у сфері глобалізації та поліпшення рівня поінформованості економічних суб’єктів щодо проблем і перспектив розвитку глобального економічного простору;

- запровадження системи бенчмаркінгу між корпораціями з різних країн з метою обміну передовим світовим досвідом;

- удосконалення наднаціонального механізму фіскальної та монетарної політик;

- встановлення механізмів врегулювання міждержавних суперечностей в економічній сфері;

- уніфікація та стандартизація норм та правил, які регулюють економічні відносини у різних країнах світу;

- популяризація концепції та практичних заходів щодо забезпечення сталого розвитку та охорони навколишнього середовища тощо [2].

Саме реалізація на міжнародному рівні зазначених постулатів дозволить зменшити деструктивний вплив від глобалізації та підсилити її позитивний ефект.

<< | >>
Источник: Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014. 2014

Еще по теме 1.3. Особливості функціонування фінансових систем в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів:

  1. 3.3. Реформування системи фінансового нагляду в Україні у контексті забезпечення стійкості фінансової системи
  2. Фінансова система: сутність, структура та принципи функціонування
  3. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ
  4. 2.1. Розвиток підходів до формування системи показників оцінки стійкості фінансової системи країни
  5. 1.2. Концептуальні засади визначення та оцінювання стійкості фінансової системи
  6. 2.2. Аналіз та дослідження показників характеристики стійкості фінансової системи України
  7. 3.1. Науково-методичний підхід до оцінювання рівня стійкості фінансової системи
  8. 3.2. Оптимізація параметрів стійкості фінансової системи
  9. 2.3. Методичні засади оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи
  10. Основные типы систем регулирования финансового рынка в развитых странах
  11. Коллективные предпочтения СРО и качество институционального устройства системы регулирования
  12. ГЛАВА 1. САМОРЕГУЛИРОВАНИЕ В НАЦИОНАЛЬНЫХ СИСТЕМАХ РЕГУЛИРОВАНИЯ ФИНАНСОВЫХ РЫНКОВ
  13. РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
  14. РОЗДІЛ 3 Удосконалення науково-Методичних підходів до оцінювання стійкості фінансової системи України
  15. Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014, 2014