<<
>>

2.3. Методичні засади оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи

Зазначаючи в попередніх підрозділах дисертаційної роботи про необхідність оцінювання рівня стійкості фінансової системи, значної актуальності також набуває формалізація процесу дослідження рівня ризику втрати стійкості фінансової системи країни.

Необхідно зазначити, що «рівень стійкості» та «ризик втрати стійкості» – це категорії, які відрізняються результатом, що характеризує фінансову систему. Так, рівень стійкості описує існуючий стан та можливості фінансової системи країни, а ризик втрати стійкості – це вже імовірність настання несприятливих подій для фінансової системи. Виходячи з цього, з метою проведення комплексного аналізу стійкості фінансової системи країни, необхідно розглядати як рівень її стійкості, так і можливий ризик втрати стійкості фінансової системи.

Крім того, справедливо зауважити, що науково-методичні підходи до моделювання процесу оцінювання рівня стійкості фінансової системи та рівня ризику втрати стійкості фінансової системи є незалежними складовими та потребують індивідуальної розробки, а їх комплексне застосування відбувається тільки на етапі аналізу отриманих результатів та формування подальшої стратегії нейтралізації зовнішніх та внутрішніх шоків.

В той же час, доцільність розгляду даного питання пов’язана з тим, що система раннього попередження ризиків та стрес-тестування, які саме і основані на методиці оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи, виступають сучасними інструментами протидії деструктивним чинникам та пруденційного антикризового управління.

Розпочинаючи розробку розглянутої вище проблеми, зазначимо, що в межах даного підрозділу нами запропоновано розглядати процес формалізації оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи як основу проведення стрес-тестування. Таким чином, по-перше, розглянемо теоретичні передумови даного твердження. В своїй більшості, стрес-тестування зустрічається в банківській сфері, в рамках якої його досліджують як метод кількісного оцінювання ризику, що розкривається у визначенні рівня неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик, та шокової величини зміни зовнішнього фактора [181]. Отже, це імовірнісна оцінка чутливості базових фінансових характеристик діяльності суб’єкту господарювання, ринку або системи від дії різного роду несприятливих подій, які ідентифікуються як виняткові, але реально можливі.

Виходячи з вище зазначеного, справедливо зауважити, що за масштабом дослідження стрес-тестування можливо розглядати на мікро- та макрорівні. Так, на мікрорівні стрес-тестування направлено на ідентифікацію імовірності та обсягу фінансових витрат, які можуть отримати конкретні суб’єкти господарювання під дією деструктивних зовнішніх факторів. В свою чергу, на макрорівні, стрес-тестування забезпечує оцінювання ступеня вразливості певного фінансового сектору чи системи в цілому до дії визначених шоків. В межах запропонованого дослідження стійкості фінансової системи країни актуальності набуває формалізація етапів стрес-тестування на макрорівні.

Виходячи з того, що процес розробки ефективних методик стрес-тестування як в закордонній, так і у вітчизняній літературі зазнає значних трансформацій, доцільності набуває розробка універсального науково-методичного підходу до оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи.

Формалізація на загальному теоретичному рівні процесу стрес-тестування фінансової системи країни обумовлена наступними положеннями:

- різні цільові показники, що бажають отримати державні органи влади в результаті проведення стрес-тестування;

- неоднаковий часовий період, протягом якого необхідні результати стрес-тестування;

- постійна варіація пріоритетів дослідження.

Узагальнюючи розглянуте вище, зауважимо, що всі зазначені положення впливають на набір показників, які характеризують ризики впливу на предмет дослідження.

Таким чином, перейдемо до послідовного дослідження етапів формалізації оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи. З метою чіткого уявлення про запропонований науково-методичний підхід, в першу чергу, наведемо загальний перелік кожного з етапів його теоретичної реалізації. В подальшому розглянемо кожен з етапів більш детально та наведемо особливості його впровадження.

Отже, процес економетричного моделювання оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи включає наступні етапи:

1) ідентифікація всієї сукупності факторів, які впливають на рівень ризику втрати стійкості фінансової системи;

2) врахування напрямку впливу факторних ознак на результативну (поділ показників на стимулятори та дестимулятори);

3) проведення нормалізації релевантних факторних ознак моделі;

4) визначення рівня пріоритетності релевантних показників за рахунок введення вагових коефіцієнтів, розрахованих на основі формули Фішберна;

5) побудова економіко-математичної моделі оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи на основі сценарного підходу;

6) проведення аналізу чутливості побудованої моделі при зміні факторів управління;

7) якісна інтерпретація рівня ризику втрати стійкості фінансової системи;

8) аналіз отриманих результатів.

Переходячи до детального дослідження кожного з наведених етапів зазначимо, що ідентифікація набору показників, які будуть характеризувати рівень ризику втрати стійкості фінансової системи є одним з найбільш дискусійних та неоднозначних кроків. Даний факт був яскраво продемонстрований в підпункті 2.1 дисертаційної роботи, де розглядались показники, що використовуються для оцінювання стійкості фінансової системи країни та можуть бути інтегровані і для оцінювання ризику втрати її стійкості [200].

Крім того, як було з’ясовано раніше, саме набір релевантних показників оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи має переважний вплив на результати, одержані в межах реалізації стрес-тестування. Перелік обраних для проведення стрес-тестування показників формує всю подальшу специфіку отриманих результатів, а саме характер та рівень ризику втрати фінансовою системою її стійкості.

Від набору релевантних показників залежить напрямок проведення стрес-тестування, так, за умови превалювання в статистичній сукупності показників, що переважним чином характеризують один або декілька сегментів фінансової системи, результат буде однобічний та нерепрезентативний. Це не дозволить державним органам влади здійснювати комплексну антикризову політику та синергетично впливати на розвиток фінансової системи країни.

Паралельно з наведеним, зауважимо, що значний вплив на отримані результати має час, протягом якого була сформована статистична сукупність, оскільки в межах реалізації стрес-тестування лаг впливу кожного конкретного показника на ризик втрати стійкості фінансової системи може бути різним. Це залежить не тільки від особливостей самого показника, як було зазначено раніше, але і від періоду, протягом якого було досліджено його зміни. Так, певні показники відображають наявність негативних тенденцій одразу, а інші з певним запізненням.

Таким чином, справедливо зауважити, що перший етап науково-методичного підходу до оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи виступає основою адекватності отриманого в подальшому результату стрес-тестування та характеризує всі основні вектори даного процесу. Виходячи з цього, справедливо зауважити, що суб’єкти моніторингу кожної країни спроможні самостійно, зважаючи на особливості функціонування та інфраструктурної побудови фінансової системи, сформувати статистичний масив вхідних даних, виходячи з власних пріоритетів [188].

Безумовно, у світовій практиці існує значна кількість методик проведення стрес-тестування, які рекомендовані для використання усім країнам, але різний доступ до публічної інформації, відмінні підходи до формування системи національних рахунків, а також неоднакова національна фінансова архітектура зумовлюють неефективність даних підходів. В свою чергу, науково-методичний підхід, який розглядається, направлений на максимальну простоту використання та адекватність отриманих результатів незалежно від національних особливостей обраної країни.

Справедливо також зауважити, що в межах першого етапу запропонованого науково-методичного підходу, в межах вітчизняної фінансової системи, можливо використовувати й систему показників, запропоновану в підрозділі 2.1 дисертаційної роботи (а саме: в межах індикаторів зовнішнього впливу включати: відношення зовнішнього боргу до ВВП, сальдо поточного рахунку до ВВП, прямих інвестицій до ВВП, темпу росту валютного курсу гривні до долара США, золотовалютних резервів до тижня імпорту, частки капіталу іноземних банків в національній банківській системі та експорту до імпорту; в розрізі індикаторів внутрішнього впливу: відношення внутрішнього боргу до ВВП, сальдо державного бюджету до ВВП, обсягу золотовалютних резервів до ВВП, активів комерційних банків до ВВП, капіталізації фондового ринку до ВВП, темп росту ВВП на душу населення, темп інфляції, темп росту промислового виробництва та темп росту заощаджень населення).

Проте, постійне реформування світової системи регулювання фінансової системи та її постійна трансформація в Україні зумовлюють розробку, в першу чергу, адекватної методики проведення стрес-тестування, а набір показників, який виступає основою її проведення, повинен формуватись, виходячи з тактичних і стратегічних цілей державних органів регулювання [177].

Отже, зважаючи на вище зазначене, актуальності набуває розробка універсальної теоретичної методики оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи, використання якої надасть можливість органам державної влади:

- проводити ефективний моніторинг та своєчасну ідентифікацію деструктивних чинників, що впливають на фінансову систему країни;

- застосовувати адекватні національним умовам розвитку держави превентивні антикризові заходи;

- формувати подальшу стратегію розвитку фінансової системи країни, враховуючи наслідки кризи.

Отже, подальші етапи запропонованого науково-методичного підходу будуть розглянуті та формалізовані в загальному вигляді. В першу чергу, необхідно представити масив вхідної інформації у вигляді матриці Х, стовбцями в якій будуть виступати ідентифіковані на першому етапі показники, а рядками – період їх зміни.

(2.1)

де, – певний релевантний показник в межах конкретного моменту часу.

Зупиняючись на часовому інтервалі дослідження кожного з показників, справедливо зауважити, що з метою побудови адекватної моделі період дослідження повинен бути як найменш на одну одиницю більшим від кількості обраних показників. Виконання даної умови забезпечить мінімальний рівень адекватності отриманих результатів, але справедливість отриманих результатів буде збільшуватись зі збільшенням періодів дослідження. Безумовно, в якості періоду дослідження можуть виступати не тільки роки, цілий рік навпаки не завжди буде інформативний в плані характеристики зовнішніх та внутрішніх шоків. На нашу думку, найбільш адекватним періодом для дослідження виступає квартал. Даний період є оптимальним як для показників, що характеризують вплив деструктивних чинників швидкими темпами (характерно для банківської системи та фондового ринку), так і для показників, що описують негативний вплив з певним лагом (характерно для державних фінансів).

В умовах функціонування вітчизняної фінансової системи доцільно обирати період з 2000 р. по сьогодення, оскільки сучасна інфраструктура фінансової системи України характерна саме для даного періоду. Для 1996-2000 рр. характерний період становлення фінансової системи зі значними внутрішніми шоками, пов’язаними зі створенням держави.

Справедливо зауважити, що даний факт скорочує варіацію релевантних показників, які можуть бути використані для проведення адекватного стрес-тестування фінансової системи на основі оцінювання рівня ризику втрати її стійкості. Певного розширення інформаційної бази дослідження можливо досягти за умови поділу показників або використовуючи класифікаційний поділ в межах впливу на макро- та мікро- рівні, або в розрізі факторів впливу на зовнішні та внутрішні. Це дозволить розглядати значно більше факторних ознак, збільшуючи достовірність результатів дослідження. В даному випадку необхідно буде відповідно проводити дослідження по кожній групі окремо, але методика буде однаковою.

В той же час, застосовуючи запропонований науково-методичний підхід до оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи, в межах інших країн, де можливості набуває використання набагато більшого періоду зміни релевантних показників, а відповідно і їх кількості, необхідно зазначити, що в теорії та практиці економіко-математичного моделювання вважається недоцільним використання статистичної сукупності, що включає більше, ніж 30 елементів дослідження (релевантних показників). Це пояснюється значним підвищенням складності розрахунків, тривалим збором інформації, підвищенням імовірності дублювання впливу факторних ознак на результативну та важкістю проведення факторного аналізу отриманих результатів.

В межах наступного, другого етапу досліджуваної методики актуальності набуває ідентифікація напряму впливу факторних ознак на результативний показник. Тобто, необхідно визначити, яким чином впливає кожен з обраних показників на ризик втрати стійкості фінансової системи. Доцільність проведення даного етапу пов’язана з тим фактом, що в межах вхідного масиву даних, безумовно, присутні показники, що по різному впливають на ризик втрати стійкості фінансової системи. Тобто, зростання значень одних показників буде призводити до підвищення ризику втрати стійкості фінансової системи, а підвищення абсолютних значень інших показників, навпаки буде спричиняти зменшення ризику.

Отже, неврахування даної тенденції призведе до значної недостовірності результатів проведеного стрес-тестування навіть за умови нормалізації релевантних чинників. Таким чином, в результаті проведення даного етапу визначена сукупність релевантних показників буде поділена на стимулятори (+) та дестимулятори (–).

Третій етап науково-методичного підходу до оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи передбачає проведення нормалізації. Враховуючи наявність часових рядів досліджуваної сукупності показників з метою реалізації даного етапу, скористаємось методом порівняння. Формалізація нормалізації порівняння виглядає наступним чином (формула 2.2):

(2.2)

де – нормалізований релевантний показник в межах конкретного моменту часу;

– значення певного релевантного показника.

В межах запропонованого науково-методичного підходу проведення нормалізації особливо актуально, зважаючи на наступні положення:

- елементи статистичної вибірки мають неоднаковий напрямок впливу на результативну ознаку, а також є неспівставними між собою за одиницями виміру;

- результатом реалізації методики повинно бути формування інтегрального показника рівня ризику втрати стійкості фінансової системи.

Зважаючи на той факт, що в межах проведення стрес-тестування всі ідентифіковані показники не можуть здійснювати однаковий вплив на ризик втрати стійкості фінансової системи, то наступним (четвертим) етапом розглянутої методики виступає градація рівня пріоритетності кожного з релевантних чинників. Отже, ідентифікацію вагових коефіцієнтів факторних ознак запропоновано проводити на основі формули Фішберна. Використання зазначеного підходу дозволяє врахувати як співвідношення між вагою різних показників, так і загальні закономірності взаємозв’язку між ними.

Крім того, справедливо зазначити, що вплив, який здійснюють релевантні показники на ризик втрати стійкості фінансової системи країни, є не тільки нерівнозначний, але й їх пріоритет утворює спадаючу арифметичну прогресію, що обумовлює використання наступної формули:

(2.3)

де K – загальна кількість взятих для аналізу показників;

k – порядковий номер розглянутого показника на множині пріоритетів.

Реалізація четвертого етапу науково-методичного підходу до проведення стрес-тестування на основі оцінювання ризику втрати стійкості фінансової системи країни передбачає також присвоєння відповідних бальних оцінок кожному з показників.

Причому для показників, для яких не характерна наявність нормативних значень запропоновано наступний підхід визначення балів (формула 2.4 та 2.5)

– для стимуляторів:

(2.4)

– для дестимуляторів:

(2.5)

де – значення бальної оцінки для певного показника;

– кількісне значення релевантного показника;

– максимальне значення певного релевантного показника з проміжку часового ряду;

– мінімальне значення певного релевантного показника з проміжку часового ряду.

У випадку наявності нормативних значень для показників, що запропоновано використовувати як статистичну сукупність дослідження, розглянуто наступну методику присвоєння балів (формула 2.6).

(2.6)

де – нормативне значення певного релевантного показника з проміжку часового ряду.

Отже, в основу формули 2.6 покладене твердження, що зі зменшенням відповідності існуючого значення нормативному, кількість балів з кожними двома відсотками невідповідності зменшується на одиницю. Запропонований крок в 2 % обумовлений, на нашу думку, твердженням про те, що десяти відсоткове відхилення існуючого значення показника від нормативного свідчить про загрозу стійкості будь-якого фінансового процесу чи явища. Виходячи з цього, кроком виступає 2 %, оскільки всього балів п’ять.

Формалізація попередніх етапів запропонованого науково-методичного підходу до оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи надають змогу на п’ятому етапі побудувати відповідний результативний комплексний показник (формула 2.7).

(2.7)

де I – ризик втрати стійкості фінансової системи країни;

– добуток вагових коефіцієнтів та балів показників, що є стимуляторами;

– добуток вагових коефіцієнтів та балів показників, що є дестимуляторами;

n – кількість років;

m – кількість показників;

– величина коригування.

(2.8)

де – кількість показників-стимуляторів;

– кількість показників-дестимуляторів.

Проводячи більш детальне дослідження специфічних особливостей моделювання інтегрального показника ризику втрати стійкості фінансової системи, зауважимо, що в його основу покладено сценарний підхід. Так, розглядаючи формулу 2.7, справедливо зауважити, що відбувається співвідношення інтенсивного сценарію розвитку (добуток, геометрична прогресія) (формула 2.9), а також екстенсивного (сума, арифметична прогресія) сценарію розвитку (формула 2.10). Використання зазначеного підходу надає можливість ще більше врахувати особливості стрес-тестування та збільшити адекватність результатів, отриманих у випадку функціонування динамічної системи. Паралельно з цим, до формули 2.7 додано величину корегування (), що дозволяє привести результативну ознаку до проміжку від 0 до 1.

(2.9)

(2.10)

З метою більш чіткого розуміння особливостей та специфіки алгоритму формалізації інтегрального показника оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи країни запропоновано представити його графічно (рисунок 2.17).

Рисунок 2.17 – Алгоритм формалізації інтегрального показника оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової систем країни

В межах шостого етапу запропонованого науково-методичного підходу відбувається аналіз чутливості побудованої моделі при зміні факторів управління. Саме проведення даного етапу можливо вважати стрес-тестуванням, оскільки має місце дослідження стійкості фінансової системи при зміні чинників впливу на певний рівень.

Актуальність проведення даного етапу також полягає в тому, що одним з інструментів адекватного відображення суттєвих елементів процесів, які моделюються, та характерним їм закономірностям, виступає аналіз чутливості. Це дозволяє здійснювати перевірку розробленої моделі на відповідність опису структури масиву вхідних даних, тобто стверджувати про її адекватність.

Переходячи до формалізації даного етапу, зазначимо, що у нашому випадку, його сутність полягає в аналізі чутливості результативної ознаки (ризику втрати стійкості фінансової системи) від зміни факторних (релевантних) показників на певний коефіцієнт варіації. Отже, алгоритм стрес-тестування фінансової системи можливо представити за допомогою рисунку 2.18.

Графічно формалізувавши особливості проведення даного етапу, розглянемо логіку його послідовного проведення більш детально. Отже, на першому етапі проводиться ідентифікація діапазону варіації змінних управління від 0,5 % до 15 %. На другому етапі визначається скорегований рівень ризику втрати стійкості фінансової системи. Третій етап алгоритму стрес-тестування передбачає розрахунок темпів приросту результативної ознаки, які відображають ступінь варіації між скорегованими і початковими рівнями ризику втрати стійкості фінансової системи. Модель вважається стресостійкою за умови, якщо варіація зміни результативної ознаки (ризику втрати стійкості фінансової системи) не перевищує показника зміни факторної ознаки (релевантних вхідних показників моделі).

Рисунок 2.18 – Аналіз чутливості результативної ознаки (ризику втрати стійкості фінансової системи) від зміни факторних (релевантних) показників

Суть стрес-тестування в даному випадку полягає в тому, що змінюючи на певний відсоток сукупність вхідних параметрів моделі, тобто збільшуючи рівень ризику, відбувається виявлення рівня стійкості фінансової системи до визначеного рівня шоку. В подальшому параметри деструктивного впливу збільшуються та відбувається дослідження максимально можливого рівня стійкості фінансової системи країни.

За умови, що результати вище запропонованих етапів формалізації ризику втрати стійкості фінансової системи країни є задовільними в рамках розглянутого дослідження, справедливо переходити до встановлення якісної оцінки рівня ризику втрати стійкості фінансової системи країни відповідно до розрахованої кількісної характеристики.

Таким чином, в першу чергу, актуальності набуває встановлення певних меж інтервалу, які будуть описувати той чи інший рівень ризику втрати стійкості фінансової системи. Відповідно до цього, за умови, якщо реально розрахований рівень ризику перебуває в межах одного із інтервалів якісної характеристики, то можна стверджувати про певний рівень ризику втрати стійкості фінансової системи. На основі викладеної методики можна визначити та ідентифікувати наступні проміжки ризику:

(2.11)

Досліджуючи кожен з рівнів більш детально, зауважимо, що високий рівень ризику втрати стійкості фінансової системи характеризує ситуація, коли настання кризи неминуче, а отриманий стан в результаті її настання буде описуватись наступним:

- глибокі деструктивні зміни фінансової системи країни з тривалим часом її подальшої стагнації;

- втрата ефективної взаємодії між сегментами фінансової системи та її учасниками;

- деформація інфраструктури фінансової системи;

- неможливість за допомогою ринкових механізмів повернутись фінансовій системі до рівноважного стану.

Для середнього рівня ризику втрати стійкості фінансової системи характерна однозначна дія певних видів та кількості деструктивних шоків. В свою чергу, стан, в якому буде знаходитись фінансова система країни описується наступним:

- вплив деструктивних чинників прослідковується тільки в межах окремих сегментів фінансової системи;

- результати дії зовнішніх та внутрішніх шоків проявляється з певною затримкою у часі;

- повернення до стійкого розвитку фінансової системи країни відбувається за рахунок ринкових та державних важелів впливу.

Низький рівень ризику втрати стійкості фінансової системи свідчить про існування певних загроз та необхідності прийняття певних антикризових заходів для недопущення подальшої, більш глибокої дестабілізації. Отриманий стан буде описуватись наступними характеристиками:

- вплив негативних факторів проявляється в межах зменшення рівня прибутковості фінансових інструментів та скорочення швидкості їх обертання;

- суттєвих змін в діяльності учасників фінансових відносин та їх взаємодії не відбувається;

- фінансова система самостійно без втручання регулюючих заходів повертається до рівноважного стану.

Безумовно, якщо вище розглянута методика буде практично реалізована, то трактування отриманих рівнів ризику втрати стійкості фінансової системи зазнає певних змін. Опис кожного рівня буде виходити з чинників, які будуть обрані в якості релевантних, та зважати на їх деструктивну дію. Проте, за своєю суттю отримані при практичній реалізації характеристики кожного з трьох рівнів будуть відповідати запропонованому теоретичному опису. Певні відмінності будуть прослідковуватись тільки в більш детальній характеристиці окремих аспектів функціонування або розвитку фінансової системи.

Таким чином, можна зробити висновок, що запропонований науково-методичний підхід до оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи створює передумови формуванню комплексної системи раннього попередження та протидії деструктивним факторам економічної кризи. Розроблена методика дозволяє не тільки виявити імовірність настання несприятливих подій, але й встановити, на скільки фінансова система країни спроможна подолати кризові явища.

<< | >>
Источник: Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014. 2014

Еще по теме 2.3. Методичні засади оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи:

  1. 3.1. Науково-методичний підхід до оцінювання рівня стійкості фінансової системи
  2. 1.2. Концептуальні засади визначення та оцінювання стійкості фінансової системи
  3. Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014, 2014
  4. РОЗДІЛ 3 Удосконалення науково-Методичних підходів до оцінювання стійкості фінансової системи України
  5. РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
  6. 2.1. Розвиток підходів до формування системи показників оцінки стійкості фінансової системи країни
  7. 3.3. Реформування системи фінансового нагляду в Україні у контексті забезпечення стійкості фінансової системи
  8. 3.2. Оптимізація параметрів стійкості фінансової системи
  9. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ
  10. 2.2. Аналіз та дослідження показників характеристики стійкості фінансової системи України