<<
>>

1.2. Концептуальні засади визначення та оцінювання стійкості фінансової системи

Активізація глобалізаційних та інтеграційних процесів обумовлює трансформацію пріоритетів державної політики. Так, для сучасного етапу розвитку національного господарства, який характеризується високим рівнем волатильності внутрішнього та зовнішнього економічного середовища і зростанням загроз порушення стабільності функціонування соціально-економічної системи, одним із найголовніших векторів державної економічної політики стає забезпечення стійкості національної економіки і зокрема такого важливого її сегменту як фінансовий сектор.

Актуальність підтримки високого рівня стійкості саме фінансової системи визначається рядом передумов, а саме:

– фінансовий сектор є одним з найголовніших структурних елементів економічної системи, оскільки забезпечує акумулювання, розподіл та перерозподіл фінансових потоків між різними суб’єктами економічних відносин, галузями економіки, регіонами тощо;

– розвиток фінансової системи визначає динаміку темпів економічного зростання в країні, оскільки більшість економістів схильні позитивно оцінювати вплив інструментів фінансового ринку на динаміку реального сектору економіки;

– фінансовий сектор характеризується стрімким розвитком і, як наслідок, появою нових фінансових інструментів, які опосередковують обіг фінансових активів, а також ускладненням економічних відносин у даному секторі економіки, що супроводжується зростанням відповідних ризиків діяльності фінансових організацій;

– разом з тим, фінансова система будь-якої держави, що є активним учасником наднаціональних економічних відносин, характеризується високим ризиком її дестабілізації, оскільки глобальне фінансове середовище формується в умовах значного рівня конвергенції, що, у свою чергу, обумовлює активізацію ланцюгових деструктивних процесів у випадку розбалансованості фінансової системи окремої держави, які можуть мати значні негативні наслідки (яскравим прикладом чого може слугувати активізація, розгортання та наслідки світової фінансової кризи 2007-2009 рр.).

Таким чином, зазначені вище аспекти обумовлюють актуальність та важливість ідентифікації підходів до визначення стійкості фінансової системи як об’єкту наукового дослідження. Однак, перш ніж перейти до реалізації поставленого завдання, необхідно проаналізувати такі близькі за змістом категорії як «стійкість», «економічна стійкість» та «фінансова стійкість».

Так, перш за все, слід відмітити, що стійкість – міждисциплінарна категорія, вивчення сутності якої є об’єктом наукових досліджень не лише економічної теорії. Характеризуючи стійкість у загальнонауковому розуміння, доцільно визначати її як здатність об’єкта протягом досить тривалого проміжку часу зберігати свої початкові характеристики, витримувати зовнішній вплив, протистояти дії екзогенних факторів, не піддаватись руйнування [134].

Однак, у контексті подальших перспектив даного дослідження, більший науковий інтерес представляє трактування поняття стійкості з позиції системного підходу. Так, у рамках даного напрямку найбільш адекватною видається дефініція стійкості як здатності системи відновлювати початкові (або близькі до них) значення характеристик цієї системи після деякого періоду дестабілізації, що виявляється у відхиленні параметрів системи від їх номінального значення [95].

З’ясувавши зміст категорії «стійкість» у рамках загальнонаукового та системного підходів, доцільно перейти до ідентифікації сутнісних характеристик поняття «економічна стійкість».

Систематизація позицій науковців щодо трактування змісту економічної стійкості представлена у табл.

1.4.

Аналізуючи дані, представлені у табл. 1.4, а також спираючись на визначення поняття «стійкість» відповідно до системного підходу, доцільно обрати узагальнюючою характеристикою категорії «економічна стійкість» саме здатність системи адаптуватися чи відновлюватися у відповідь на збурення у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Таким чином, під економічною стійкістю можна розуміти здатність економічної системи пристосовуватися до волатильності середовища, а також відновлювати параметри системи, які було порушено унаслідок деструктивного зовнішнього впливу.

Таблиця 1.4 – Узагальнення ключових характеристик у рамках наукових підходів до ідентифікації сутності поняття «економічна стійкість»

Автор Узагальнюючі характеристики категорії «економічна стійкість»
система показників сукупність властивостей системи співвідношення елементів системи здатність системи адаптуватися, відновлюватися стан системи
Базилевич В. Д. [5] +
Чухно А. А. [102] +
Пахомов Ю. М. [108] +
Логінов В. П. [52] +
Чеблоков А. Т. [162] +
Зубанов Н. В. [38] +
Брігхем Є. Ф. [18] +
Сміт А. [135] +
Бодров О. Г. [15] +
Удовенко С. П. [145] +

Такий підхід є більш раціональним та виваженим з наступних причин:

– не суперечить підходу до ідентифікації змісту більш загального поняття – стійкості, а, навпаки, наділяє його специфічними характеристиками, які, власне, і обумовлюють економічний характер стійкості;

– визначення економічної стійкості як сукупності показників видається не зовсім правильним, оскільки відображає не сутнісні характеристики поняття, а ілюструє специфіку механізму його оцінювання;

– з дещо подібних міркувань не доцільно розглядати зміст економічної стійкості як співвідношення елементів системи;

– стійкість є більш динамічною характеристикою, а тому визначення економічної стійкості як стану економічної системи, тобто фактично точкової, конкретної характеристики у певний момент часу є не зовсім доцільним.

У контексті дослідження змістовних характеристик економічної стійкості виникає необхідність ідентифікації структурних компонентів, що її формують. Так, критичний огляд літературних джерел дозволив виокремити ряд елементів економічної стійкості, які представлено на рис. 1.6.

Рисунок 1.6 – Структура економічної стійкості системи (складено автором на основі [3, 112, 168])

На основі даних рис. 1.6 можна відмітити, що науковці виділяють шість основних компонентів економічної стійкості, а саме:

- організаційно-управлінська стійкість характеризує ефективність та адекватність організаційної структури певної економічної системи, якість її міжсекторних взаємозв’язків, а також кваліфікаційні та результативні характеристики менеджменту, що дозволяють забезпечувати стабільне функціонування системи чи її швидке відновлення, унаслідок дії деструктивних зовнішніх чинників;

- соціальна стійкість дає можливість оцінити вплив соціально-психологічних особливостей поведінки конкретного індивіда, що має відношення до функціонування певної економічної системи на її результативність та стабільність;

- виробничо-технологічна стійкість характеризує достатність основних засобів конкретного господарюючого суб’єкта чи їх групи, а також рівень технологічного оснащення, необхідних для високої адаптивності до волатильності зовнішнього середовища, а також забезпечення конкурентоспроможності конкретного підприємства, галузі чи економіки країни в цілому;

- інвестиційна стійкість передбачає оптимізацію форм та масштабів інвестування, збалансованості у доходності та ризиковості інвестиційних проектів тощо;

- інформаційна стійкість є важливим компонентом у рамках економічної стійкості системи, оскільки асиметрія інформації, несанкціонований доступ до інсайдерських даних можуть суттєво вплинути на стабільність функціонування економічної системи, що обумовлює виділення даного компоненту як окремого об’єкту дослідження та управління.

Разом з тим, у рамках економічної стійкості одним із найважливіших компонентів є фінансова стійкість, що на мікрорівні обумовлено виключною важливістю фінансового забезпечення функціонування суб’єктів господарювання, оскільки фінансові ресурси, а саме рівень їх достатності та ефективності використання дозволяє гарантувати безперебійну діяльність підприємства та його сталий розвиток, тоді як на макрорівні фінансовий сектор є інститутом акумулювання та перерозподілу фінансових ресурсів і, разом з тим, сегментом, що характеризується підвищеним рівнем ризику зародження та поширення деструктивних процесів на економічну систему в цілому. Саме тому виникає необхідність дослідження сутності поняття «фінансова стійкість», систематизація трактувань якого представлена у табл. 1.5.

Аналізуючи визначення, представлені у табл. 1.5, можна зазначити, що більшість науковців схильні підходити до трактування змісту фінансової стійкості з позиції мікрорівневого підходу, тобто визначати фінансову стійкість для конкретного господарюючого суб’єкта. У рамках зазначеного підходу науковці характеризують фінансову стійкість через достатність фінансових ресурсів для забезпечення стабільного та ефективного функціонування певної господарської системи. У даному контексті найбільш прийнятним є трактування, запропоноване О. С. Стояновою [150], яка визначає фінансову стійкість як складову стійкості економічної системи, що характеризується достатністю фінансових ресурсів для функціонування цієї економічної системи, збалансованістю фінансових потоків і можливістю своєчасного виконання зобов’язань.

Таблиця 1.5 – Узагальнення підходів науковців до трактування змісту поняття «фінансова стійкість»

Автор Визначення
1 2 3
1 Ходякова О. В. [160] Фінансова стійкість – відповідний стан фінансових ресурсів економічної системи під час їх формування, розміщення, використання з метою забезпечення нормального розвитку системи, що базується на поступовому збільшенні прибутку та нарощуванні капіталу з одночасним збереженням її кредитоспроможності та платоспроможності при допустимому рівні ризику.
2 Стоянова О. С. [150] Фінансова стійкість – це складова загальної стійкості економічної системи, що характеризує наявність фінансових ресурсів для забезпечення її функціонування, збалансованість фінансових потоків, забезпечення виконання системою своїх зобов’язань.
3 Масленченков Ю. С. [81] Фінансова стійкість – це ступінь забезпечення власними фінансовими ресурсами для забезпечення ефективної діяльності системи.
4 Родіонова В. М., Федотова М. А. [123] Фінансова стійкість – це певний стан фінансових потоків системи, що забезпечують її платоспроможність.
5 Русак Н. А. [126] Фінансова стійкість – це фінансова незалежність, здатність маневрувати власними коштами, достатньою фінансовою забезпеченістю безперервності основних видів виробничого потенціалу.
6 Грабовецький Б. Є. [25] Фінансова стійкість – це надійно гарантована платоспроможність, рівновага між власними та залученими коштами, незалежність від випадковостей ринкової кон’юнктури і партнерів, довіра кредиторів та інвесторів, а також рівень залежності від них, наявність такої величини прибутку, який би забезпечив самофінансування.
7 Чепурко В. В. [163] Фінансова стійкість – це ступінь забезпеченості матеріальних оборотних засобів власними джерелами фінансування.

Крім того, досить часто фінансову стійкість розглядають з позиції мезорівневого підходу, тобто дослідження фінансової стійкості зводяться до оцінювання стійкості окремих інституційних одиниць фінансової системи таких як банківські установи, кредитні спілки, страхові компанії, підприємства нефінансового сектору, домогосподарства. Разом з тим, з іншого боку, досліджуючи параметри стабільності фінансової системи, більшість науковців роблять акцент на банківський сектор як основоположний елемент фінансової системи [90].

Однак, справедливо зазначити, що важливе теоретичне та прикладне значення має виявлення ключових характеристик фінансової стійкості саме на макрорівні, тобто в цілому для фінансової системи, проте у вітчизняній науці дана проблематика залишається недостатньо дослідженою та висвітленою.

Таким чином, у контексті вирішення зазначеної термінологічної проблеми, перш за все, слід відмітити, що для характеристики фінансової стійкості на макрорівні закордонними науковцями прийнято застосовувати термін «стійкість фінансової системи», а тому в умовах відсутності ґрунтовних теоретичних робіт щодо проблематики ідентифікації сутності досліджуваного поняття, доцільно проаналізувати позиції провідних світових фінансистів-практиків щодо ідентифікації його специфічних ознак.

У практиці існують різні підходи до трактування стійкості фінансової системи, а саме:

– фінансова система є стійкою, якщо розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів у рамках фінансової системи здійснюється ефективно, система є мало вразливою до шоків та дестабілізуючого випливу зовнішнього середовища, дозволяє нівелювати деструктивний вплив на реальний сектор економіки, а також сама не виступає джерелом кризових явищ (Ноут Веллінк, Центральний банк Нідерландів);

– стійкість фінансової системи передбачає наступні компоненти: монетарну стабільність, мінімізацію рівня безробіття, зростання рівня лояльності до фінансових інститутів та ринків (Майкл Фут, Орган з регулювання фінансових послуг Великобританії);

– стійкість фінансової системи передбачає відсутність нестабільності, тобто такого стану, за якого економічні суб’єкти втрачають здатність відповідати за свої зобов’язаннями (Ендрю Крокет, Банк Міжнародних Розрахунків і Форум Фінансової Стійкості);

– фінансова система є стійкою, за умови відсутності макроекономічних втрат унаслідок реалізації деструктивного впливу зовнішнього середовища; передумовою забезпечення стійкості фінансової системи є ефективність регуляторної системи, фінансових інститутів і фінансових ринків (Центральний банк Південно-Африканської Республіки) [190].

Узагальнюючи представлені підходи до трактування стійкості фінансової системи, пропонуємо визначати дане поняття як складову загальної економічної стійкості, що характеризується ефективністю перерозподільчих процесів на різних рівнях економічних відносин у рамках фінансової системи, високою адаптивністю до волатильності зовнішнього середовища, а також здатністю фінансової системи нейтралізувати вірогідність експансії деструктивного впливу на інші сектори економіки.

Даний підхід на відміну від існуючих, по-перше, дозволяє чітко ідентифікувати фінансову стійкість на макрорівні; по-друге, дає можливість більш комплексно та об’єктивно підійти до вирішення означеної термінологічної проблеми; по-третє, дозволяє сформувати плацдарм для розробки науково-методичного підходу до оцінки рівня стійкості фінансової системи, оскільки характеризується тісним зв’язком з практикою.

З’ясувавши зміст та необхідність забезпечення стійкості фінансової системи, доцільно перейти до аналізу різноманітних підходів, спрямованих на кількісне оцінювання фінансової стійкості на макрорівні.

Перш за все, слід відзначити, що оцінювання стійкості фінансової системи – це дослідження на основі розробленого математичного апарату здатності фінансової системи забезпечувати стабільний та поступальний економічний розвиток в умовах реалізації деструктивного впливу внутрішніх і зовнішніх факторів.

З технічної точки зору, оцінювання стійкості фінансової системи представляє дослідження різноманітних параметрів її розвитку у їх динаміці та співвідношенні. У свою чергу, набір цих показників може варіюватися в залежності від складності та стадії розвитку самої системи і повинен бути досить гнучким, тобто регулярно синхронізуватися у відповідності до загальносвітових та внутрішньодержавних процесів, а також безпосередньо якісних та кількісних змін фінансової системи і її інститутів.

У контексті дослідження підходів до кількісного оцінювання стійкості фінансової системи, варто зауважити, що на наднаціональному рівні ініціатором розробки алгоритмів такого типу є МВФ і Світовий банк. У рамках програми FSAP (Financial Sector Assessment Program) ці організації провадять діяльність щодо стимулювання та популяризації науково-методичних підходів, спрямованих на моніторинг та квантифікацію рівня стійкості фінансових систем країн світу.

Загальний алгоритм оцінювання стійкості фінансової системи представлений на рис. 1.7.

Слід відзначити, що до групи макроекономічних індикаторів відносять різноманітні показники, які дозволяють відслідкувати та ідентифікувати загальноекономічні тенденції розвитку національного господарства. У фінансових звітах інститутів фінансової системи розкриваються основні індикатори майнового стану фінансово-кредитних установ, а також їх основних контрагентів – підприємств, домогосподарств тощо. Мікроекономічні показники характеризують фінансовий стан і тенденції розвитку суб’єктів, які мають вплив на стійкість фінансової системи або її складових [99].

У контексті деталізації групи макроекономічних показників, рекомендованих МВФ для проведення оцінювання стійкості фінансової системи, можна виокремити декілька груп індикаторів, а саме: показники економічного росту, показники платіжного балансу, показники динаміки інфляційних процесів, показники волатильності валютних курсів та процентних ставок, показники експансії кризових процесів, інші показники.

Рисунок 1.7 – Алгоритм оцінювання стійкості фінансової системи [99]

До складу групи показників економічного росту належать: індекс загального економічного зростання, скорочення якого має суттєвий негативний вплив на стійкість фінансової системи, зокрема, на стійкість банківського сектору, оскільки скорочення темпів економічного зростання чи його негативне значення є свідченням спаду чи рецесії в економіці, а, отже, і характеризує погіршення показників ділової активності підприємств реального сектору економіки, що, у свою чергу, призводить до погіршення їх кредито- та платоспроможності як позичальників фінансових ресурсів і таким чином обумовлює зростання кредитного ризику для банків; індекси економічного зростання окремих секторів економіки дозволяють виявити та своєчасно відреагувати на спад у конкретному секторі національного господарства, що особливо важливо для банків у випадку, якщо представники певної галузі народного господарства превалюють у структурі позичальників.

До системи індикаторів платіжного балансу відносяться наступні:

- сальдо платіжного балансу є досить важливим індикатором макроекономічної стабільності, оскільки позитивне його значення (профіцит) свідчить про лояльність та довіру іноземних інвесторів до національної економіки, тоді як його дефіцит, що характеризується тенденцією до постійного зростання, характеризує експансію іноземного капіталу, що, у свою чергу, супроводжується підвищенням цін на фінансові активи і може призвести до кредитного буму, однак, з іншого боку, така ситуація може бути сигналом для інвесторів, які будуть вилучати свій капітал, що може суттєво підвищити рівень валютного ризику;

- стан золотовалютних резервів та зовнішнього боргу, низькі значення співвідношення між якими можуть бути проявом нестабільності з позиції інвесторів;

- структурні та строкові характеристики іноземного капіталу виступають інформаційною основою для виявлення джерел активізації кризових процесів, оскільки, по-перше, значне домінування іноземного капіталу на фінансовому ринку може спровокувати перенесення деструктивних процесів з фінансового сектору країни, з якого походить капітал, на національний фінансовий ринок; по-друге, превалювання іноземного капіталу створює загрози для економічної стійкості національної економіки і окремих її сегментів; по-третє, значна частка короткострокових інвестицій, спрямованих у портфельні цінні папери мають спекулятивний характер, а домінування спекулятивного попиту на ринку є джерелом деструктивних та дестабілізаційних процесів [20].

Основним індикатором групи показників динаміки інфляційних процесів є індекс споживчих цін. Перш за все, слід відзначити, що загальне зростання цін відображається на підвищенні вартості нерухомості, яка, у свою чергу, виступаючи об’єктом застави, може вплинути на збільшення кредитного ризику. Крім того, показники інфляційних процесів в країні виступають інформаційною основою у процесі розробки бізнес-планів у випадку кредитування юридичних осіб чи бізнес-планів інвестиційних проектів, а тому їх значна волатильність може збільшити ризик неповернення кредиту чи ризик неповернення інвестицій. Таким чином, суттєве коливання індикаторів динаміки інфляційних процесів негативно відображається на стабільності функціонування фінансових посередників та фінансової системи в цілому.

Показники волатильності валютних курсів та процентних ставок матимуть визначальний вплив на стійкість фінансової системи країни за таких умов: значного обсягу зовнішніх боргових зобов’язань; превалювання кредитів, депозитів та інвестицій у іноземній валюті у їх загальній структурі; домінування іноземного капіталу на фінансовому ринку країни тощо.

Слід зазначити, що в умовах активізації глобалізаційних та інтеграційних процесів, а також інтенсифікації процесу конвергенції фінансового ринку, підвищення процентних ставок у високорозвинутих країнах призводить до відтоку капіталу у ці країни, що, у свою чергу, обумовлює погіршення кредитоспроможності позичальників на вітчизняному фінансовому ринку. Разом з тим, падіння міжнародних відсоткових ставок стимулює приплив спекулятивного капіталу, який, як зазначалося вище, виступає тригером деструктивних процесів [21].

Однак, у даному контексті, справедливо зауважити, що для вітчизняного банківського сегменту характерною є низька кореляція між динамікою облікової ставки та попитом на фінансовий капітал, підтвердженням чого може виступати рис. 1.8.

Так, на основі рис. 1.8 можна відмітити, що не існує чіткого зв’язку між динамікою обсягу наданих кредитів та обліковою ставкою НБУ, зокрема, у 2005-2007 рр. попри відносну стабільність облікової ставки спостерігалося значне зростання масштабів кредитування, що суперечить постулатам класичної економічної думки. Разом з тим, попри стрімке скорочення облікової ставки НБУ у 2010 році, обсяги кредитування залишилися майже на рівні 2009 року. І лише у 2011-2013 рр. ситуацію у банківському сегменті можна певним чином назвати такою, що відповідає загальноприйнятим засадам.

Рисунок 1.8 – Динаміка облікової ставки та виданих кредитів [105]

Систему показників експансії кризових процесів умовно можна представити двома групами показників, а саме: індикатори рівня ризиків фінансової системи та індикатори, що характеризують вірогідність поширення кризових процесів з фінансових ринків інших країн.

Відповідно до особливостей різних фінансових систем існують інші індикатори фінансової стійкості. Наприклад, індикатори напрямку кредитування та інвестування; індикатори розміщення державних ресурсів у банківській системі; індикатори дебіторської і кредиторської заборгованості в економічній системі тощо [182].

Відповідно до Керівництва з компіляції індикаторів фінансової стійкості (МВФ, 2007) [113] базовий та рекомендований набір показників, що відображають тенденції функціонування інститутів фінансової системи виглядає наступним чином (табл. А.1).

Моніторинг та аналіз макроекономічних індикаторів, а також індикаторів, представлених у табл. А.1 дозволяє сформувати інформаційний масив, необхідний для прийняття відповідних управлінських рішень, а також є основою для розробки та ідентифікації інструментів управління фінансовою системою. Крім того, у даному контексті особливої значимості набувають якісні параметри досліджуваного інформаційного масиву, тобто система розрахункових показників має бути повною, достовірною (не менше 70 %), регулярною і якісною. Здійснення моніторингу та аналізу представлених у табл. А.1 індикаторів є важливим, але не кінцевим етапом у процесі прийняття управлінських рішень у сфері забезпечення стійкості фінансової системи. Крім того, моніторинг та аналіз індикаторів дозволяє сформувати об’єкти для проведення стрес-тестування.

Слід відмітити, що методологічною основою проведення стрес-тестів є застосування інструментів економіко-математичного моделювання. Комплексний стрес-тест передбачає здійснення аналізу зростання основних економічних ризиків порушення стабільного стану фінансової системи і ступінь впливу на них внутрішніх або зовнішніх чинників.

Комплексний стрес-тест зазвичай проводиться за наступним алгоритмом:

- ідентифікація параметрів, які мають визначальний вплив на стійкість фінансової системи; при цьому мають бути враховані як внутрішні, так і зовнішні фактори. Група макроекономічних індикаторів повинна відображати показники діяльності наступних секторів: реального сектора економіки, для якого обов’язковими є показники, що характеризують економічне зростання, а також використання потужностей як окремими галузями, так і народногосподарським комплексом в цілому; державного сектору, зокрема, у розрізі таких індикаторів як дефіцит державного бюджету, джерела його фінансування та обсяги державного боргу; зовнішньоекономічного сектора;

- перевірка ступеню впливу ризиків, основними з яких для фінансової системи є: ризик коливання валютного курсу, ризик волатильності відсоткової ставки, кредитний ризик, ризик зміни цін на фондовому ринку та цін на нерухомість, ризик ліквідності, а також ризик поширення нестабільності між банківськими інститутами [150, 203].

У рамках запропонованого МВФ (рис. 1.7) алгоритму оцінки стійкості фінансової системи низкою країн (Австрія, Англія, Фінляндія, Франція, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Італія та ін.) розроблено і впроваджено власні адаптовані системи оцінки стійкості фінансової системи.

Так, наприклад, Банк Англії проводить розгорнуте дослідження стійкості фінансової системи, використовуючи при цьому не лише показники, які відображають різноманітні параметри функціонування банків та інших фінансових посередників, а й макроекономічні індикатори, зокрема, у сфері грошово-кредитного регулювання, платіжного балансу, динаміки інвестицій і заощаджень. При цьому центральний банк Англії використовує такі методики як RАТЕ і ТRАМ.

У Німеччині методика оцінювання стійкості фінансової системи (ВАКІS) базується на застосуванні коефіцієнтного аналізу індикаторів функціонування банківського сектору і включає в себе понад 50 показників, які дають можливість виявити та оцінити різні види ризиків, притаманних банківській системі [106].

Для Норвегії характерним є застосування структурної моделі оцінювання стійкості фінансової системи, яка дає можливість сформувати загальний прогноз, що, у свою чергу, дозволяє більш адекватно оцінити кредитоспроможність позичальника (як фізичної, так і юридичної особи), а також отримати інформацію щодо якості кредитного портфеля банку. Дана методика також передбачає існування окремого блоку, що здійснює систематизацію підприємств залежно від рівня ризику на основі таких показників як частка самофінансування, забезпеченість власним капіталом і ліквідність. Слід відзначити, що звіт за результатами моделювання ґрунтується на дослідженні трендових значень показників стійкості фінансової системи.

Методика оцінювання стійкості фінансової системи Австрії зорієнтована на показники, що відображають параметри розвитку та функціонування банківського сектору. Так, об’єктом дослідження виступають трендові показники рентабельності, достатності капіталу та ліквідності. Безпосередньо звіт про рівень стійкості банківського сектору базується на оцінюванні впливу ринкових ризиків на банківську систему, показниках стабільності корпорацій, домогосподарств та інших нефінансових установ. До показників, що відображають фінансову стійкість господарюючих суб’єктів і домогосподарств належать: індекс зростання заборгованості, динаміка збільшення підприємств-банкротів, динаміка емісії акцій, питома вага домогосподарств на фінансовому ринку тощо.

Модель оцінювання стійкості фінансової системи Фінляндії базується на застосуванні наступних індикаторів: показники рентабельності, рівня витрат і доходів, адекватності капіталу, якості позик та індикатор збільшення економічних ризиків, які, у свою чергу, використовуються як у рамках оперативного, так і стратегічного аналізу.

Італійська модель оцінювання фінансової стійкості також передбачає дослідження стійкості саме банківської системи із застосуванням дистанційного аналізу, який дозволяє охарактеризувати поточний стан системи, а також провести імітацію впливу зовнішніх шоків, таких як непередбачуваний відтік депозитів, збільшення частки простроченої заборгованості клієнтів та ін. [168].

Французька модель оцінювання стійкості фінансової системи передбачає використання індивідуального стандартизованого аналізу, що дозволяє здійснювати за такими компонентами:

– показники, що характеризують окремі аспекти пруденційного регулювання (ліквідність, адекватність капіталу тощо);

– індикатори якості активів;

– параметри, що характеризують рівень ринкового ризику, рентабельність діяльності (операційний дохід, рентабельність активів та ін.);

– якісні індикатори (ефективність менеджменту, внутрішнього контролю, склад засновників).

Модель оцінювання стійкості фінансової системи, розроблена Центральним банком Нідерландів передбачає аналіз десяти видів ризиків, що можуть мати деструктивний вплив на депозитну установу (кредитний, процентний, ціновий, інформаційний, операційний ризики, нормативний ризик, ризик втрати репутації) і трьох категорій контролю за ризиками (внутрішній контроль, організаційний фактор, менеджмент) [13].

Таким чином, можна відмітити, що системи оцінювання стійкості фінансового сектору для різних країн мають свої особливості. І хоча інформаційна наповненість та аналітичні інструменти дещо відрізняються, основна мета є подібною – отримати інформацію про діяльність окремих суб’єктів, на основі якої здійснити ідентифікацію стану фінансової системи та загроз її стабільності як з позиції зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Дослідження різноманітних моделей оцінювання стійкості фінансової системи дозволяє підсумувати, що для деяких країн характерною є спрощена модель, що відображає лише параметри функціонування банківського сектору (Австрія, Італія тощо), тоді як для інших країн більш притаманним є розгорнутий аналіз, який передбачає дослідження і ряду важливих макроекономічних показників.

Українська модель оцінювання стійкості фінансової системи належить до другої групи і розроблена на основі рекомендацій МВФ. Слід відзначити, що методика МВФ передбачає застосування 40 індикаторів фінансової стійкості, з яких 25 індикаторів для сектору депозитних корпорацій (із яких 12 основних) і 15 індикаторів для клієнтів сектору депозитних корпорацій, у тому числі: інші фінансові корпорації (2 індикатора), нефінансові корпорації (5 індикаторів), домашні господарства (2 індикатора), ліквідність ринку (2 індикатора) і ринки нерухомості (4 індикатора).

У свою чергу, на сьогоднішній день Національним банком України щоквартально формується звіт щодо стану стійкості фінансової системи, який передбачає аналіз показників стійкості сектору депозитних корпорацій (банків) з яких 12 основних і 12 рекомендованих [105].

Однак, у даному контексті справедливо зазначити, що діяльність НБУ у сфері оцінювання стійкості фінансової системи має низку недоліків, а тому досить часто розгорнуті звіти щодо стану фінансової системи публікуються не регулятором, а окремими рейтинговими агентствами.

<< | >>
Источник: Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014. 2014

Еще по теме 1.2. Концептуальні засади визначення та оцінювання стійкості фінансової системи:

  1. 2.3. Методичні засади оцінювання рівня ризику втрати стійкості фінансової системи
  2. 3.1. Науково-методичний підхід до оцінювання рівня стійкості фінансової системи
  3. РОЗДІЛ 3 Удосконалення науково-Методичних підходів до оцінювання стійкості фінансової системи України
  4. РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
  5. Лук’янець Олена Вікторівна. Методичні засади забезпечення стійкості фінансової системи країни. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Суми –2014, 2014
  6. 2.1. Розвиток підходів до формування системи показників оцінки стійкості фінансової системи країни
  7. 3.3. Реформування системи фінансового нагляду в Україні у контексті забезпечення стійкості фінансової системи
  8. 3.2. Оптимізація параметрів стійкості фінансової системи
  9. 2.2. Аналіз та дослідження показників характеристики стійкості фінансової системи України
  10. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ
  11. Фінансова система: сутність, структура та принципи функціонування
  12. 1.3. Особливості функціонування фінансових систем в контексті трансформаційних та глобалізаційних процесів
  13. Основные типы систем регулирования финансового рынка в развитых странах
  14. Коллективные предпочтения СРО и качество институционального устройства системы регулирования